Реферат
На тему:
РАНИ ТА ЇХ ОБРОБКА
ПЛАН
1. Класифікація ран. Асептика і антисептика.
2. Перша медична допомога під час поранень.
1. Класифікація ран. Асептика і антисептика
Шкіра захищає людину від негативних зовнішніх впливів (тертя, мікробів,
розтягнення, тиску) та зневоднення організму. Вона багата на нервові
закінчення і нервові волокна, які забезпечують її чутливість. Тому шкіру
слід ретельно оберігати від поранень.
Рана — це пошкодження, що характеризується порушенням цілісності
шкіряного покриву, слизових оболонок, а іноді й глибоких тканин, яке
супроводжується болем та кровотечею. За своїм походженням рани бувають
вогнепальними, різаними, рубленими, колотими, забитими, рваними,
вкушеними, операційними. Також розрізняють поверхневі і проникні
поранення (коли пошкоджуються внутрішні оболонки черевної, грудної та
інших порожнин).
Вогнепальні рани (мал. 1) виникають у результаті поранення кулями,
мисливським дробом чи осколками. Вони бувають наскрізні (коли куля
проходить крізь тканини і не затримується, тобто має вхідний та вихідний
отвори, причому вихідний отвір завжди більший за вхідний), сліпі (коли
куля чи осколок залишається в тканині, є лише вхідний отвір) та дотичні
(коли куля, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру, не проникаючи
всередину глибоких тканин). Найнебезпечніші з вогнепальних ран — сліпі,
оскільки сторонній предмет, що
залишається в тілі, спричинює нагноєння. Крім того, у канал, що
утворився після проходження кулі чи осколка, можуть потрапити шматки
одягу, земля та ін., що, в свою чергу, може призвести до інфікування
тканин і швидкого розвитку тяжких гнійних запалень. Вогнепальні
поранення часто бувають комбінованими, коли ушкодження зазнають кілька
органів і порожнин, що спричинює порушення багатьох функцій організму.
Різані рани (мал. 2) характеризуються незначним пошкодженням
Мал. 1. Вогнепальна рана. Мал. 2. Різана рана.
Мал. 3. Колота рана.
шкіри, рівними краями. Стінки рани зберігають життєздатність, як
правило, сильно кровоточать, довго загоюються, але меншою мірою
піддаються інфікуванню.
Колоті рани (мал. 3) так само мають невелику поверхню пошкодження шкіри,
але можуть сягати значної глибини, яку нерідко важко визначити. Такі
рани небезпечні тим, що ушкодження внутрішніх органів може спричинити
внутрішню кровотечу.
Рублені рани (мал. 4) мають неоднакову глибину, супроводжуються забиттям
м’яких тканин, що може бути причиною нагноєння і змертвіння їх клітин.
Забиті (мал. 5) і рвані рани виникають внаслідок грубої механічної дії,
що інколи супроводжується пошкодженням
Мал. 5. Забита рана. Мал. 4. Рублена рана.
сухожиль, м’язів і судин. Різновидом цих ран є розтрощені рани складної
форми з нерівними краями, просоченими кров’ю, некротизацією тканин на
значній ділянці, де створюються сприятливі умови для розмноження
хвороботворних мікроорганізмів.
Укушені рани навіть за наявності невеликих пошкоджень можуть завдати
тяжких наслідків, оскільки завжди сильно інфіковані. Зі слиною тварин
передаються надзвичайно небезпечні захворювання — правець, сказ тощо.
Операційні рани завжди стерильні, оскільки завдаються хірургічним
інструментом під час операції і перебувають під постійним наглядом
працівників медичної служби.
Навіть незначна рана може загрожувати життю і здоров’ю людини. Крім
того, після неправильної обробки рани назавжди залишається неприємний
рубець, тому треба приділяти пильну увагу обробці ран і профілактиці їх
ускладнень.
2. Перша медична допомога під час поранень.
При першій допомозі великого значення набуває своєчасна і правильна
обробка рани. Бруд, пісок, землю слід змити пероксидом гідрогену. Скіпки
та інші дрібні сторонні предмети видалити за допомогою пінцета чи голки,
змочених у спирті. Під час обробки рани уникайте кашляння, намагайтеся
навіть не дихати на рану, бо можна легко занести інфекцію. Перед
накладенням пов’язки шкіру навколо рани треба обробити спочатку ефіром
чи пероксидом гідрогену, а потім змастити розчином йоду.
Проникні поранення грудної клітки дуже небезпечні — через можливість
ушкодження серця, легенів, аорти та інших життєво важливих органів.
Навіть без їх ушкодження такі поранення смертельно небезпечні, оскільки
спричинюють ускладнення, відоме як пневмоторакс, що призводить до
здавлювання серця, легенів, судин і розвитку загального тяжкого стану —
плевропульмонального шоку. Запобігти цьому можна шляхом негайної
герметизації рани відрізком лейкопластиру, марлею, просякнутою
вазеліном, шматком поліетилену чи іншим непроникним для повітря
матеріалом з наступним тугим бинтуванням. Транспортувати потерпілого
слід у напівсидячому положенні.
Проникне поранення черева завжди призводить до внутрішньої кровотечі,
оскільки черевна стінка дуже тонка, а органи не захищені ребрами чи
іншими кістками. Травмування внутрішніх органів спричинює гострі
ускладнення внаслідок витікання в черевну порожнину внутрішнього вмісту
кишечнику і розвитку гнійного запалення очеревини — перитоніту.
Ознаками проникних поранень черева, крім наявності рани, є його
роздування, жага, сухість у роті, напруження м’язів очеревини. Може
спостерігатися випадіння з рани органів черевної порожнини — печінки,
кишок, шлунка, нирок. У цьому випадку ні в якому разі не можна вправляти
органи всередину. Слід обкласти їх товстим кільцем з вати чи марлі і
закрити не тугою бинтовою пов’язкою. Варто враховувати, що у поранених з
випадінням органів дуже швидко розвивається шок.
Важливо пам’ятати, що будь-які поранення черева можуть супроводжуватися
травмуванням внутрішніх органів, тому категорично забороняється годувати
потерпілих, давати їм пити, пропонувати вживати ліки через рот. Все це
може бути причиною розвитку перитоніту. Транспортувати таких хворих
потрібно у лежачому положенні, з трохи піднятою верхньою частиною тулуба
і зігнутими у колінах ногами. Таке положення може зменшити біль і
попередити поширення запального процесу на всі органи черевної
порожнини.
Основним заходом для запобігання розвитку ускладнень є зупинка
кровотечі, термінове накладання пов’язок, дотримання правил асептики і
антисептики. Правильна обробка рани скорочує термін її загоювання
втричі.
Асептика — це сукупність заходів, спрямованих на попередження
потрапляння мікроорганізмів у рану, оскільки саме вони найчастіше є
джерелом основних видів ускладнень.
Правила асептики доволі прості. По-перше, не можна торкатися рани
руками. Перед поданням допомоги потрібно ретельно вимити руки. Ні в
якому разі не можна досліджувати рану пальцем і видаляти з її глибини
чужорідні тіла (осколки, ошурки, клапті одягу тощо). Це може призвести
до більшого забруднення або кровотечі. Не можна промивати рану водою
з-під крана чи іншими рідинами, не призначеними для цього. Це тільки
збільшить кількість мікробів, оскільки вони будуть змиті з країв рани і
занесені вглиб. Можна лише зняти бруд з рани, але очищення має
проводитися в напрямку від рани. По-друге, шкіру навколо рани можна
змастити розчином йоду чи бриліантового зеленого. Не можна допускати
потрапляння спиртових розчинів у рану, оскільки спирт вбиває живі
клітини, що сприяє нагноєнню і посиленню болю.
По-третє, рана завжди повинна бути захищена асептичною пов’язкою. Якщо
після накладання пов’язки кров швидко її просякає, знімати пов’язку не
слід, потрібно просто підбинтувати ще кілька шарів.
Заходи асептики доповнюють антисептичними заходами, що сприяє ефективній
боротьбі з інфекційним зараженням.
Антисептика — система заходів, спрямованих на зменшення кількості
мікроорганізмів, що потрапили в рану або в тканини і органи. Розрізняють
механічну, мімічну, фізичну й біологічну антисептику.
Механічна антисептика полягає у первинній хірургічній обробці рани і
передбачає видалення скіпок, колючок, осколків.
Хімічна антисептика — використання для знищення мікробів різних хімічних
речовин (розчинів йоду, пероксиду гідрогену, перманганату калію,
риванолу, мазі Вишневського та ін.).
Фізична антисептика ґрунтується на згубній дії на мікроорганізми деяких
фізичних факторів. Так, мікроби гинуть під дією ультрафіолетового
випромінювання, несприятливі умови для їх життєдіяльності створюються
під час висушування рани, її дренажу (видалення з рани рідини, що завжди
утворюється).
Біологічна антисептика полягає у використанні спеціальних речовин —
антибіотиків для профілактики і лікування інфекції. До таких речовин
належать пеніцилін, стрептоміцин, синтоміцин, тетрациклін, еритроміцин,
морфоциклін, сигмамацин, левоміцетин, піопен, цепорин, оксацилін,
сульфати неоміцину і гентаміцину тощо. Вони застосовуються як місцеве
(промивання і обприскування ран, змащування мазями), так і для
загального впливу на організм (через рот, під шкіру, внутрішньовенне).
Якщо при поданні допомоги під рукою не виявилось ніяких антисептичних
засобів, можна обмежитися накладанням пов’язки як основним асептичним
заходом.
ЛІТЕРАТУРА
– Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.
– Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.
– Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.
– Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.
– Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.
Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.
– Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.
– Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.
– Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.
– Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.
– Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.
– Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.
– Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.
– Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.
– Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.
– Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
