Реферат на тему:

Рак передміхурової залози

 

Вступ: Рак передміхурової залози (РПЗ) – одна із найбільш поширених
злоякісних пухлин у чоловіків літнього і старшого віку. РПЗ посідає в
структурі онкологічних захворювань чоловічого населення друге, а в ряді
країн перше місце (10 років тому ця хвороба вийшла в США на перше місце
як причина смерті від злоякісних пухлин у чоловіків, старших за 50
років, в США на даний час РПЗ – найрозповсюдженіша пухлина у чоловіків:
захворюваність становить 317 тис. нових випадків на рік, смертність – 41
тис.). У віці 50 років ризик розвитку РПЗ складає близько 42%.

Щорічно в цілому світі діагностується близько 300 000 нових випадків
раку простати. При цьому, однак стійко зберігається диспропорція в
кількості захворювання у високорозвинених країнах Європи та Північної
Америки (100,2 випадків на 100 000 чоловічого населення) порівняно з
країнами Азії (1,0-6,6 випадків на 100 000 чоловічого населення).

За даними Б.П.Матвєєва із соавт.(1999), рак передміхурової залози в
Росії посідає друге місце після меланоми шкіри (35%) за темпом приросту
(31,4%) і значно перевищує злоякісні захворювання легень (5,0%) та
шлунку (10,2). Так, якщо в Росії у 1989 р. показник захворюваності на
РПЗ становив 8,4 випадків на 100 тис. населення, то за даними 1996 р.
він уже дорівнював 11,3. Найвища смертність від раку простати
відзначається в Західній Індії та на Бермудах – 28-29 на 100 000
чоловіків. У японців, що емігрували в Сан-Франціско, захворюваність
складає 16,5 на 100 000 чоловічого населення, а їхніх двійників, що
залишилися в Осаці – 6,1 на 100 000 чоловіків. Щороку в Європі
реєструються не менш як 80 тис. нових випадків цього захворювання.
Протягом останніх років намітився стійкий ріст захворюваності на РПЗ в
Україні та Росії. Слід відмітити, що захворюваність та смертність від
раку простати в Україні не перевищує ці показники в США і
Великобританії.

РПЗ вкрай рідко виникає у чоловіків віком до 40 років. Після 40-річного
віку захворюваність серед чоловіків починає зростати, і ця тенденція
зберігається аж до 80 років. Середній вік хворих коливається у межах 62
–70 років. Біля 50% хворих раком простати на час встановлення діагнозу
вже мають метастази.

 

Етіологія і патогенез раку простати

На сучасному етапі етіологія раку простати залишається одним з найбільш
актуальних питань. Рядом досліджень встановлено зв’язок між виникненням
раку простати і порушеннями ендокринної регуляції балансу статевих
гормонів на рівні гіпоталамо-гіпофізарної системи, наднирників і
статевих залоз (тестостерону).

Аналіз частоти захворюваності японців і чорношкірих емігрантів в США
свідчить про важливу роль в канцерогенезі передміхурової залози факторів
оточуючого середовища.

Установлено, що факторами ризику розвитку раку передміхурової залози є:
вік, раса (негроїдна), сімейний (спадковість) анамнез.

Допускають, що цьому можуть сприяти – жирна їжа, контакт з кадмієм,
вазектомія, доброякісна гіперплазія простати, зменшення інтенсивності
ультрафіолетового опромінення, Рак передміхурової залози в 85% випадків
розвивається із периферичної зони простати, котра добре доступна
ректальному пальцевому обстеженню і тільки в 25% випадків рак простати
розвивається із перехідної зони, яка не доступна для пальцевого і
ультразвукового дослідження.

Рак передміхурової залози класифікується відповідно до Міжнародної
системи класифікації ТNМ (рис.66). При стадіях Т1 і Т2 пухлина не
виходить за межі передміхурової залози. Т3 — пухлина займає
передміхурову залозу, проростає її капсулу. Виражені метастази в
регіональних лімфатичних вузлах. Т4 — пухлина проростає в навколишні
тканини й органи, дає численні метастази.

Сучасна міжнародна класифікація РПЗ

Класифікація застосовується тільки у разі аденокарциноми ПЗ.
Перехідноклітинний рак передміхурової залози класифікується як пухлина
уретри. Має бути гістологічна верифікація діагнозу. Категорію Т
визначають на підставі даних фізикального обстеження, променевих методів
діагностики, ендоскопії, біопсії, біохімічних тестів; категорію N – за
даними фізикального обстеження і променевих методів, дослідження скелета
і біохімічних тестів.

         Регіонарними лімфатичними вузлами є лімфатичні вузли власне
таза, розташовані нижче від біфуркації загальних клубових артерій.
Поширеність пухлини не впливає на визначення категорії N.

 

Клінічна класифікація TNM:

Т – первинна пухлина (рис.66);

Тх – первинна пухлина, яку неможливо оцінити;

Т0 – немає даних про первинну пухлину;

Т1 –– пухлина, яка клінічно не проявляється, не визначається пальпаторно
і променевими методами діагностики;

Т1а -– пухлину виявлено випадково, не більш як у 5 % вилучених тканин;

Т1b – пухлину виявлено гістологічно випадково, більш як у 5 % вилучених
тканин;

Т1с – пухлину виявлено з допомогою біопсії (тобто у зв’язку з наявністю
підвищеного рівня простатоспецифічного антигену – РSA);

Т2 – пухлина обмежена передміхуровою залозою;

Т2а – пухлина охоплює одну частку;

Т2b – пухлина охоплює обидві частки;

Т3 – пухлина поширюється за межі простатичної капсули;

Т3а – екстракапсулярне поширення (однобічне або двобічне);

Т3b – пухлинна інвазія сім’яних міхурців;

Т4 – пухлина є фіксованою або переходить на прилеглі структури, інші за
сім’яні міхурці: шийку сечового міхура, зовнішній сфінктер, пряму кишку,
леватори і (або) стінку таза

Примітки. 1. Пухлина, виявлена в одній або обох частках під час біопсії,
але не пальпується і не визначається променевими методами,
класифікується як Т1с. 2. Інвазія верхівки передміхурової залози або в
простатичну капсулу (але не за її межі) класифікується не як Т3, а як
Т2.

 

N – регіонарні лімфатичні вузли;

Nх – регіонарні лімфатичні вузли, які неможливо оцінити;

N0 – немає метастазів у регіонарні лімфатичні вузли;

N1 – метастази в регіонарних лімфатичних вузлах;

М – віддалені метастази;

Мх – віддалені метастази, які неможливо оцінити;

М0 – немає віддалених метастазів;

М1– наявність віддалених метастазів;

М1а – лімфатичні вузли, які не належать до регіонарних;

М1b – кістки;

М1с – інші локалізації

Примітка. За наявності понад однієї локалізації метастазів потрібно
визначати категорію, яка відповідає більш широкому поширенню пухлини.

 

 Патологоанатомічна класифікація рТNМ

Категорії рТ, рN, рМ відповідають категоріям Т, N і М. Однак відсутня
категорія рТ1, оскільки наявність тканин є недостатньою для визначення
вищої категорії рТ.

G – гістопатологічна градація;

Gх – ступінь диференціювання, який неможливо оцінити;

G1 – високодиференційована пухлина;

G2 – помірно диференційована пухлина;

G 3-4 – низькодиференційована (недиференційована) пухлина;

Гістоморфологічна характеристика раку передміхурової залози по
класифікації Міжнародного протиракового Союзу включає 3 типи
гістологічної градації:

1 – високий ступінь диференціації;

2 – помірний ступінь диференціації;

3 – низький ступінь чи відсутність диференціації.

Відповідно до первинного місця розвитку пухлини — в ацінусах чи
канальцях, аденокарцинома, складає близько 90 % усіх гістологічних форм.

Саркома передміхурової залози зустрічається в 0,5 — 1% випадків і
найчастіше в молодому віці.

Групування за стадіями

Стадія 1 Т1а N0 М0 G1

Стадія 2 Т1а N0 М0 G 2-3-4

  Т1b N0 М0 G-будь-яка

  Т1с N0 М0 G-будь-яка

  Т1 N0 М0 G-будь-яка

  Т2 N0 М0 G-будь-яка

Стадія 3 Т3 N0 М0 G-будь-яка

Стадія 4 Т4 N0 М0 G-будь-яка

  Т-будь-яка N1 М0 G-будь-яка

  Т-будь-яка N-будь-яка М1 G-будь-яка

Діагностика раку передміхурової залози

Відповідно до рекомендацій Європейської Асоціації Урологів (ЄАУ) виданим
в лютому 2002 року, головними засобами діагностики РПЗ на даний час є:
пальцеве ректальне дослідження, визначення рівня простатичного
специфічного антигену (ПСА) у сироватці крові та трансректальна
ультрасонографія (ТРУС).

У більшості пацієнтів захворювання у початкових стадіях перебігає
безсимптомно, у зв’язку з чим РПЗ потрібно активно виявляти. При цьому
дуже важлива роль належить ректальному пальцевому дослідженню ПЗ (ПРД).
У разі відсутності у поліклініках оглядових кабінетів для чоловіків не
тільки урологи й онкологи, але й усі лікарі хірургічного профілю повінні
здійснювати ректальне пальцеве дослідження ПЗ усім чоловікам віком понад
45 років, які звертаються в поліклініку по медичну допомогу з будь-якого
приводу. За найменшої підозри наявності РПЗ лікар має направляти
пацієнта на дослідження рівня ПСА.

ПСА-тест, ( при нормі не вище 4,0 нг/мл) має високу чутливість і
специфічність, низьку частоту помилкових-позитивних і
помилкових-негативних результатів і високе прогностичне значення.
Асоціація урологів Сполучених штатів Америки рекомендує проведення цього
тесту щорічно всім здоровим чоловікам старше 50 років, у яких очікується
тривалість життя не менш 10 років.

У разі підвищеного рівня ПСА потрібно проводити УЗД з застосуванням
трансректального датчика і тонкоголкову проміжну (або трансректальну)
біопсію ПЗ. Ці доступні всім лікарям засоби для проведення ефективної
ранньої діагностики допомагають виявити понад 90 % хворих на РПЗ у
клінічно локалізованій стадії. При позитивному результаті біопсії,
подальшим кроком діагностичного алгоритму є визначення поширеності
злоякісного процесу – оглядова і видільна урографія, радіонуклідне
сканування кісток, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансне
дослідження.

Встановлення остаточного діагнозу вимагає наявності патогістологічного
підтвердження аденокарциноми простати, отриманої шляхом біопсії чи
аспираційної голчатої цитодіагностики. До того підкреслюється, що
діагностика ранніх стадій захворювання потребує виконання множинних, так
званих систатичних, чи секстантних проб тканини органа під ректальним
ультразвуковим наведенням. Такий підхід забезпечує більш високу
діагностичну точність, ніж біопсія виявлених патологічних зон, що
виконується під пальцевим і навіть трансректальним ультразвуковим
контролем.

З метою виявлення РПЗ у ранній стадії ми пропонуємо такий алгоритм
обстеження пацієнтів:

·                  ректальне пальцеве дослідження ПЗ;

·                  дослідження рівня ПСА;

·                  УЗД ПЗ (краще з застосуванням трансректального
датчика);

·                  тонкоголкова проміжна (або трансректальна) пункційна
біопсія ПЗ; у разі неінформативності останньої застосовується
трансуретральна електрорезекція ПЗ (ТУР).

 

Додаткові методи дослідження для уточнення меж поширення процесу:

·                  УЗД клубових лімфовузлів;

·                  радіоізотопна лімфосцинтиграфія;

·                  рентгенографія кісток таза і попереково-крижового
відділу хребта (у разі потреби – інших відділів скелета);

·                  КТ, МРД.

Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що рання діагностика – найбільш
перспективний шлях боротьби з раком. За даними досліджень, проведених у
США 1998 р., вартість лікування хворого з локальним РПЗ є у 3–5 разів
меншою, ніж за наявності поширеного РПЗ.

Під час ранньої діагностики РПЗ провідна роль належить лікарям
загальнолікувальної мережі, проте дообстежування і лікування хворих на
РПЗ має здійснюватися тільки у спеціалізованих лікувальних закладах –
ООД.

 

Клінічна картина.

На ранніх стадіях захворювання перебігає безсимптомно, а діагноз часто
ставлять при пальцевому ректальному дослідженні в зв’язку з іншим
захворюванням.

У стадіях Т3 і Т4 пухлина виходить за межі передміхурової залози . При
подальшому зростанні пухлини з’являються симптоми захворювання, що мало
відрізняються від клінічних проявів ДГПЗ (за умови відсутності
метастазів). До них відносяться: дизурія у вигляді прискореного позиву
до сечовипускання, утрудненого сечовипускання аж до повної затримки
сечовипускання, біль в задньому проході, хрестці, попереку, ногах,
почуття ваги в промежині. Пізнім проявом раку є симптоми захворювання
верхніх сечових шляхів, що пов’язано з поширенням пухлини на зону
сечоводів і механічним стискуванням їх.

Похожие записи