РЕФЕРАТ

на тему:

“Значення колективу

в діяльності медичного працівника”

ПЛАН

1. Поняття колегіальності, значення колективізму

в медичній професії

2. Головні принципи колективної роботи в медичній роботі

3. Значення позитивної колективної атмосфери в медицині

4. Значення колективу для медичних працівників

Список використаної літератури

1. Поняття колегіальності, значення колективізму

в медичній професії

Є таке слово «колеги». Колегами називають товаришів по роботі чи праці
навчанню, людей, об’єднаних спільністю ділових інтересів. Колегіальність
— це устремління людей вирішувати всі питання спільно на принципах
взаємоповаги і взаємодопомоги. Бути колегами — це значить дотримувати
принципу взаємодопомоги, а не взаємного всепрощення і покривання,
взаємно збагачувати коло друга знаннями, умінням, досвідом,
щиросердечною щирістю і красою, і в той же час не прощати друг дружу
егоїзму, користолюбства, байдужості, недбалості в роботі, професійного
неуцтва і всього іншого, що заважає людині нормально жити і працювати.

Молодому фельдшеру, що починає чи акушерці медичній сестрі, що робить
перші кроки, особливо необхідна свідомість того, що є поруч людину, на
який можна обпертися у важку хвилину, одержати від нього допомогу, і
раду. Спочатку своєї діяльності практично кожен медик відчуває недолік
необхідних знань, умінь, навичок. Обов’язок більш досвідчених колег —
допомогти своїм молодим товаришам за професією і роботою, підбадьорити
їх, уселити впевненість, оптимізм, направити по правильному шляху.

На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш
досвідченого колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній «Клятві». Цей
постулат лікарювання красномовно зауважено й у «Факультетській обітниці»
молодих вітчизняних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто
зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує
повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо,
під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне,
консиліум — то не обов’язково зіткнення протилежних міркувань
трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.

Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікарські помилки потрібно
обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам
лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпимо ставитися
до думки іншого лікаря, а у разі потреби ввічливо пояснити хворому
причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни
його іншим, доцільність дообстеження, призначення нових діагностичних
процедур. Апломб, самолюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти колегу
шкодять як самому лікарю, так і медицині.

Порушення принципу колегіальності — неповага до думки колеги,
дискредитація його авторитету в очах хворих — не є умісне з професійною,
честю.

Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної
науки і техніки, постійному ускладненню задач діагностичного пошуку.

Принцип колегіальності передбачає увагу до особистості колеги, прагнення
безкорисливо надати йому допомогу у вирішенні професійних завдань і,
якщо необхідно, вказати на його помилки та осудити його аморальні дії.

Колегіальне розв’язання питань не є індивідуальним і не тягне особистої
відповідальності лікаря. У практичній діяльності лікар повинен у першу
чергу спиратися на свої знання, досвід та інтуїцію.

Колегіальність у медицині — це не тільки дотримання відповідних етичних
норм, а своєрідне колективне надбання професійного досвіду; це школа, де
набувають лікарської майстерності через інформацію, що передається
вербальним шляхом за максимально короткий проміжок часу.

2. Головні принципи колективної роботи в медичній роботі

Треба не вважати свої знання абсолютними тому, що медицина особливо
динамічна наука, всі досягнення якої практично неможливо засвоїти одній
людині.

Не треба нехтувати порадами свого колеги навіть у тих випадках, коли
ваша теоретична підготовка вища за його. Пам’ятайте, що у клінічній
практиці велике значення мас практичний досвід.

Треба намагатися не робити категоричних умовиводів у складних клінічних
ситуаціях, не співставивши свої думки з думкою колег.

Частіше потрібно радитись зі своїми колегами, адже таке взаємне
спілкування допоможе вам виробити правильне клінічне мислення.

Треба запам’ятати, що ваша надмірна гординя буде спрямована проти вашого
авторитету.

Не потрібно звертатися по поради до колег з дріб’язкових питань,
прагніть отримати на них відповідь самостійно, шляхом кропіткої праці
над спеціальною літературою.

Радячись зі своїми колегами, не треба робити спроб і зусиль перекласти
свої професійні обов’язки на них, прикритись авторитетом інших.

Поради колег не повинні бути для вас аксіомами, а, скоріше, вказівками
до розв’язання складних лікувально-діагностичних завдань. Прийняття
остаточного рішення залишається за вами.

Не треба боятися відповідальності за свої професійні вчинки, коли
останні здійснені за велінням вашої совісті.

Лікар мусить бути щирим на добрі поради й дії, ніколи не відмовлятися
від поради й допомоги, коли й у нього просять.

Зауваження колезі треба намагатися робити якомога делікатніше й водночас
принципово і наполегливо.

Треба бути етично безкомпромісними з колегами, коли мова йдеться про
Інтереси хворого. Такої поведінки вимагає професійна честь. Не соромтеся
повідомляти колегіальному гуртку про свої найбільші лікарські помилки.

Фельдшеру, акушерці, медичній сестрі, санітару легше працювати в
дружному і споєному колективі зі здоровим психологічним кліматом,
високою трудовою дисципліною, загальним прагненням виконувати службовий
борг із максимальною віддачею сил, знань, досвіду. Соціологи і психологи
установили пряму залежність між моральним кліматом у колективі і
продуктивністю праці, плинністю кадрів.

3. Значення позитивної колективної атмосфери в медицині

У гарному колективі робота створюється завдяки прагненню кожного
допомогти іншому, виявити увагу до товариша по роботі, розділити з ним
усі приємні і радісне, лиха і негоди.

Навпаки, якщо колектив конфліктує через постійні непорозуміння у
взаєминах між його членами інтриг, сварок, неповаги один до одного,
знижується ефективність праці колективу в цілому, якість роботи окремих
співробітників. У такому колективі неприємно працювати, з’являється
бажання залишити роботу. Ненормальна обстановка в колективі іноді
зв’язана з хворобливим самолюбством окремих його членів, з небажанням
прислухатися до корисних рад і в той же час із грубими помилками в
роботі, порушенням трудової дисципліни, що волає поводженням.

Таке поводження частіше порозумівається низькою культурою людини, його
невихованістю, а часом є прикриттям ліні і небажання трудитися в повну
силу, з повною віддачею своїх можливостей. На жаль, у деяких медичних
колективах ще не зжиті випадки брутальності, хамства, безцеремонності.
Таким шляхом деякі люди прагнуть до самоствердження. Звичайно, терпіти
подібну «іржу», що роз’їдає нерідко гарний колектив, неприпустимо.
Порушники порядку, порушники морально-психологічного клімату в колективі
повинні одержувати одностайну відсіч, а якщо це не допомагає, їх
необхідно ізолювати від колективу.

Людині легко і просто працювати в колективі, якщо він уміє поважати
інших, з довірою і доброзичливістю відноситися до колег. А. П. Чехов у
своєму щоденнику писав: «Яку насолоду поважати людини». Поважати інших —
це значить вважатися з їхньою думкою і переконаннями, інтересами і
нестатками, тобто бути уважним і чуйної до навколишнього людям,
ввічливим і делікатний скромним і справедливої. Цінність людської
особистості визначається і тим, наскільки людина здатна поважати самого
себе. В.Г.Бєлінський затверджував: якщо людина поважає власне
достоїнство, він ніколи не піде на угоду з власною совістю. Така людина
не поставить особисті інтереси вище інтересів колективу і суспільства,
не стане егоїстом і підлабузником, ошуканцем і кар’єристом, не буде
прагнути жити за рахунок інших, перекладати свої обов’язки на колег.

Поважне відношення медичних працівників один до одного виявляється
насамперед у формі звертання. Не припустимою фамільярністю з боку лікаря
виявляємо звертання до сестер, акушеркам, санітаркам по імені.

Нормою здорових взаємин медичних працівників один з одним є дбайливе
відношення до авторитету — своєму і товаришів. Зовсім справедливий
думка, що пацієнт і його родичі своє відношення медицині нерідко будують
на основі спостережень за взаєминами між медичними працівниками.

Субординація в роботі лікаря і медичної сестри необхідна, але вона
нічого загального не має з зарозумілим; відношенням одного вищого
працівника до працівника рангом нижче. Разом з тим ще зустрічаються
лікарі, частіше молоді, котрі поводяться з медичною сестрою некоректно,
фамільярно.

4. Значення колективу для медичних працівників

Робота в колективі, великому чи малому, сприяє розвитку в медичного
працівника суспільної свідомості, учить його бути принциповим,
непримиренним до недоліків у роботі, створює умови для колегіального (а
виходить, і найбільш правильного) рішення складних питань профілактики,
діагностики і лікування хворих. Саме в колективі кожен працівник може
учитися глибоко осмислювати суспільне значення своєї повсякденної
діяльності, краще зрозуміти її роль у державному масштабі.

В інтересах хворого нерідко необхідно колективне обговорення його стану
і додаток спільних зусиль цілої групи медичних працівників. Якщо в
медичного працівника виникають сумніву, непевність у правильності
заходів щодо надання хворим допомоги, варто відкинути чи самовпевненість
помилкову соромливість і звернутися за порадою до колег, насамперед до
більш досвідчених і знаючих, і з їхньою допомогою перебороти виниклі
труднощі.

Поспішні і необдумані вчинки медичного працівника, ігнорування їм
принципу колегіального підходу до рішення складних питань медичної
практики можуть заподіяти хворим непоправну шкоду.

У боротьбі з недоліками в роботі не останнє місце займає товариська,
здорова критика. Нетерпиме відношення до критики в середовищі медичних
працівників свідчить про слабість виховної роботи в колективі. Тільки
низьким рівнем суспільної свідомості, невимогливістю до себе можна
пояснити поводження деяких лікарів і середніх медичних працівників, що
сприймають критику як особисту образу. Однак у присутності хворих
критика на адресу будь-якого медичного працівника неприпустима. Якщо
медичний працівник уміє переборювати свої слабості, самокритичний, то і
справедливій критиці на його адресу з боку колег сприймається їм не як
особиста образа, а як необхідна допомога. Товариська критика змушує
ретельно проаналізувати причини дефектів у своїй роботі, відмітити шлях
їхнього усунення, зробити визначені висновки, підсилити самоконтроль.

Критика — не єдина і не основна форма допомоги колег один одному.
Починаючий працівник має потребу в співчутливому відношенні старших і
більш досвідчених товаришів по роботі, у їхній допомозі.

Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника повинне бути
постійною турботою лікаря. Після обходу лікар повинний розповісти сестрі
про зміни в стані хворих, дати їй пояснення до призначень, при
необхідності звернути увагу медичної сестри на деякі об’єктивні і
суб’єктивні зрушення в стані хворого, які варто врахувати при підготовці
і під час проведення діагностичних і лікувальних процедур.

Підвищенню ділової кваліфікації сестри сприяє участь (хоча б періодичне)
у лікарських обходах.

Медичні сестри з великим стажем роботи звичайно з почуттям подяки
згадують лікарів, що не тільки вимогливі, але і чуйні до їхніх запитів і
нестатків, допомагають підвищити професійний рівень, ділову кваліфікацію
в широкому змісті слова.

Боргом кожного лікаря і медичної сестри є взаємне збагачення накопиченим
досвідом, підсумками своїх спостережень і міркувань. Лікар може навчити
фельдшера, чи акушерку медичну сестру, але нерідко і середній медичний
працівник поділяється з лікарем своїм досвідом. Дійсно, молодий лікар
може перейняти в досвідченого чи фельдшера сестри не тільки методику
виконання якої-небудь діагностичної чи лікувальної процедури, але і
здатність умовити, переконати хворого прийняти ліки, погодитися на
зондування і т.д.

Лікар одержує від медичної сестри необхідну інформацію про зміни в стані
хворого, про його реакцію на лікування, тому що сестра постійно
знаходиться в постелі хворого, безпосередньо здійснює відхід за ним,
виконує терапевтичні процедури. Якщо лікар виявляє цікавість до цієї
інформації, заохочує прагнення медичної сестри помічати навіть найменші
зрушення в стані хворого, учить цьому сестру, підвищується ефективність
лікування.

Медична сестра зобов’язана інформувати лікаря про відмовлення хворого
від чи ліків процедури, про неможливість виконати яке-небудь
призначення, про необхідність заміни одних ліків іншими і т.д.

Якщо лікар не знає про раптове погіршення стану хворого (наприклад, під
час нічного чергування), про скарги хворого й інших важливих ознак
динаміки захворювання, він може припуститися діагностичної помилки,
недооцінити вагу стану хворого, призначити неправильне лікування. Отже,
однією з найважливіших умов ефективного лікування є єдність дій
лікуючого лікаря і палатної сестри. Це стосується лікарів і сестер, що
працюють на лікарській ділянці, у санаторії і т. д.

У дитячих, терапевтичних, хірургічних і інших відділеннях завжди є важко
хворі, що потребують цілодобової уваги лікаря і медичної сестри. Стан
хворих із захворюваннями серця, бронхіальною астмою й ін. може раптово
погіршитися, іноді виникає загроза життю хворого. Якщо стан хворого
погіршилося в нічний час, медична сестра зобов’язана негайно викликати
до хворого чергового лікаря. На жаль, деякі лікарі під час чергування
вночі лягають спати, а чергові сестри соромляться їх будити. Намагаючись
у такій ситуації допомогти хворим самостійно, медична сестра може
допустити велику, іноді фатальну помилку.

Список використаної літератури

Грандо А. А. Врачебная этика и медицинская деонтология. — К.: Вища
школа, 1988. — 188 с.

Громов А. П. Деонтология в медицине. — В 2 т. — М.: Медицина, 1988. — Т.
1. — 348 с.; Т. 2. — 324 с.

Назар П. С. Медична етика. Конспект лекцій.— Суми: СДУ, 1993.— 47с.

Пасєчко Н.В. Основи сестринської справи. – Тернопіль, 1999.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи