Реферат на тему:

Профілактика, діагностика та лікування найпоширеніших хірургічних хвороб
тварин

Серед незаразних хвороб тварин, зокрема хірургічних, досить часто
реєструються хвороби кінцівок. Останніми роками з’явилися удосконалені
методи діагностики та лікування патології копит (копитець), переломів
кісток. Переломи спостерігаються у 8 — 25% свійських тварин. Частіше
всього вони є наслідком надмірних механічних навантажень (травма) або
патологічного стану тварин (рахіт, остеомаляція, метастази злоякісних
пухлин тощо).

Переломи кісток кінцівок. Переломи п’ясткових, плеснових кісток і фаланг
пальців грудних і тазових кінцівок зустрічаються рідко. Лінії їх зламу
найрізноманітніші, але здебільшого вони локалізуються у середній третині
діафізу. Місцем зламу переломів трубчастих кісток в основному є 54%
діафіза, 36 метафіза і 10% епіфіза. У дрібних тварин віком до року
переломи трубчастих кісток у 76% випадків є закритими, у тварин віком
більше року, у яких вони є результатом транспортного травматизму,
переважають складні осколкові переломи з наявністю одного або декількох
проміжних відламків.

Клініка. Детальне вивчення клінічних ознак має суттєве значення для
постановки правильного діагнозу. З’ясовують обставини, при яких тварина
була травмована, механізм пошкодження, що дозволяє установлювати і
передбачати поетапні прояви характерних клінічних ознак кульгавості.

При проведенні клінічних досліджень травмованої тварини враховують як
достовірні (безумовні), так і ймовірні ознаки переломів. Достовірними
ознаками вважають укорочення пошкодженого сегмента, патологічна
рухливість у місці перелому і крепітація кісткових відламків. Достовірні
ознаки перелому виявляються частіше при діафізарних переломах довгих
трубчастих кісток кінцівок і таза. При переломах коротких трубчастих
кісток (фаланги пальців), метафізарних переломах, неповних переломах
достовірні ознаки не дуже виразні, а в окремих випадках зовсім відсутні.
Тому істотне значення має виявлення імовірних ознак, а це деформація у
місці зламу, локальна біль при пальпації, біль у місці перелому при
осьовому навантаженні, характерна постанова кінцівки. Помітне укорочення
кінцівки з зовнішньою або внутрішньою ротацією тазової кінцівки дає
підстави запідозрити вивих у кульшовому суглобі. У 90% випадків
переломів пальпація дозволяє визначити перелом майже усіх трубчастих
кісток локомоторного апарату і сідничних кісток.

Переломи кісток супроводжуються набряками, але набряк не завжди є
достовірною ознакою. Діагноз підтверджується шляхом пальпації, яка
дозволяє визначити як западину так і випирання кісткових відламків
трубчастих, пластинчастих кісток. Важливе значення мають результати
характеру крововиливу в прилеглі тканини. Швидке утворення після травми
значного крововиливу свідчить про перелом із великою зоною пошкодження.
Треба враховувати, що місце крововиливу не завжди збігається із зоною
перелому. Кров поширюється по міжфасціальних щілинах м’язів і
сухожилкових піхвах, тому при переломі, наприклад, гомілки крововилив
може з’явитися біля заплесневого суглоба, при переломах плечової кістки
— в ділянці ліктьового суглоба.

Деформація ушкодженого сегмента є достовірним симптомом перелому. Вона
може бути обумовлена зсувом відламків і крововиливом у м’які тканини.
Ушкоджений сегмент кінцівки порівнюють зі здоровим, використовуючи вимір
для виявлення невеликих укорочень, ротаційних відхилень і відхилень по
осі при білясуглобових і внутрішньосуглобових переломах.

Діагностика. На основі анамнезу хвороби та візуального огляду,
пальпації, аускультації, перевірки статичної та динамічної функцій
кінцівки встановлюють клінічний діагноз. При дослідженні різних
травматичних хвороб кісток застосовуються такі сучасні методи, як
рентгенодіагностика, комп’ютерна рентгенівська томографія, ультразвукове
сканування (сонографія) та магнітно-резонансна томографія. Дані
досліджень допомагають не тільки уточнити характер перелому, але й
контролювати післяопераційний стан відламків кісток після їх репозиції,
а також стежити за перебігом репаративної регенерації — динамікою
зрощення.

Лікування. Проблема лікування переломів кісток залишається однією з
найактуальніших у ветеринарній травматології та ортопедії, хоча за
останні десятиріччя в цьому напрямі досягнуто значних успіхів зокрема
розроблені та впроваджуються нові, достатньо ефективні методи зрощування
трубчастих і пластинчастих кісток опорно-рухового апарату свійських
тварин. Сучасні методи лікування переломів кісток базуються на
використанні методик функціонально активного остеосинтезу, суть яких
полягає у швидкому відновлення статичної та динамічної активності
травмованої кінцівки.

Основні труднощі, які зустрічаються при лікуванні тварин, пов’язані з
тим, що процеси консолідації та відновлення функції пошкодженої кінцівки
ідуть повільно, часто ускладнюються остеомієлітом, дефектами кісток і
контрактурами, деформаціями та вкороченням кінцівки, а також утворенням
несправжніх суглобів.

Зрощення переломів кісток осьового та периферійного скелета досягають за
допомогою надійної фіксації відламків різними пристосуваннями під час
репаративного процесу. Остеосинтез у травмованих тварин з відкритими
переломами здійснюють в день їх травмування, а при закритих — через
одну-дві доби після одержання травми.

При лікуванні переломів кісток дрібних тварин застосовують
інтрамедулярний та екстракортикальний остеосинтез. Для зрощення
переломів кісток великих свійських тварин здійснюють екстракортикальний
остеосинтез за допомогою потужних металевих пластин та апарата
А.Н.Костюка. Основна мета, яка досягається при застосуванні цих методів,
є операційне зближення відламків кісток і їх стабільна механічна
фіксація зі збереженням іннервації та живлення.

При переломах трубчастих кісток, що мають внутрішній діаметр до 10 мм, у
собак віком до 6 міс. використовують як закритий, так і відкритий
внутрішньокістковий метод лікування. Закритий остеосинтез застосовують
при ураженні плечової і стегнової кісток, кісток передпліччя і гомілки у
тварин віком до 3 міс. Інтрамедулярний остеосинтез використовують для
зрощення усіх трубчастих і пластинчастих кісток при простих і осколкових
переломах та у випадку виявлення значного дефекту кісткової тканини
після видалення багатьох дрібних автономних відламків. Залежно від
характеру перелому, методами відкритої і закритої репозиції
внутрішньокістковий остеосинтез здійснюють за допомогою шпиць різної
модифікації. Фіксатор підбирають відповідно до величини
кістково-мозкової порожнини. Використовують шпиці з титану та
нержавіючої криці товщиною 3 — 5 мм (залежно від величини кісткових
відламків). Шпиці підбирають, використовуючи рентгенограму.

Екстракортикальний остеосинтез виконують за допомогою металевих пластин
та пластин з композиційного матеріалу (розробка кафедри хірургії ім.
акад. І.О. Поваженка Національного аграрного університету) як коротких
плоских, із 4 — 6 отворами, так і довгих плоских з більшою кількістю
отворів.

Для зрощування кісток фаланг пальців використовують напівтрубчасті
пластини, що мають 4-6 отворів.

При лікуванні дрібних тварин використовують короткі пластини, а великих
продуктивних — довгі (180-250 мм) і товсті — (30-50 мм). Конструкції з
довгих пластин прикріплюють до відламків шурупами (6-12 шт.).
Екстракортикальний остеосинтез короткими пластинами застосовують при
переломах кісток таза, плеча і передпліччя, а також стегна та гомілки, а
при зрощенні переломів кісток у ВРХ — екстракортикальний остеосинтез
потужними металевими пластинами та апарат Костюка А.Н.

У дрібних свійських тварин металеві шпиці чи пластини видаляють через
4-9 тижнів. Апарат Костюка А.Н. у ВРХ знімають через 7-9 тижнів.

Для забезпечення достатньої міцності фіксації перелому пластину
моделюють за формою рельєфу кісток. Пластини встановлюють таким чином,
щоб навантаження на вигин було якнайменшим. Після репозиції відламків
пластину розташовують так, щоб її кінці спиралися на кістку, а середина
відступала від неї в зоні перелому на 2 — 3 мм. Якщо діафіз кісток був
злегка увігнутим, пластина залишається прямою або дещо вигнутою.
Моделюють пластину за допомогою формувальних ключів, стежачи за тим, щоб
її вигин був плавним, без кутів.

При остеосинтезі пластинами перевагу віддають компресійному методу, який
забезпечує стійкість щодо навантажень на вигин, скручування, розтяг,
створює оптимальні умови для загоювання. Здійснюючи остеосинтез
стегнової, великогомілкової, плечової кісток чи кісток передпліччя при
стикуванні відламків кісток намагаються досягти сили стиснення 25 — 35
кг.

Деформація копит (копитець) і супутні захворювання

Серед хірургічних хвороб тварин нерідко зустрічаються деформації копит і
супутні хвороби. Частіше деформація спостерігається у високопродуктивних
корів при стійловому їх утриманні. Ця хвороба буває вродженого
(неправильні постава кінцівок і форми копитець), так і набутого
(порушення зоогігієнічних умов утримання, догляду та годівлі:
незадовільний стан підлоги, підвищена вологість, недостатні моціони,
годівля тварин незбалансованим кормами, особливо щодо вмісту білків та
мінеральних речовин).

Клінічно виділяють такі види деформацій копитець: гострокутні,
тупокутні, торцеві, плоскі та повні, стиснуті (криві) копитця, з
надмірно відрослим рогом. Розрізняють початкову, середню та запущену
стадії хвороби. При запущеній деформації утворюються так звані стійлові
копитця у вигляді туфлі, ріжка тощо, виправити які практично неможливо,
оскільки настають незворотні зміни рога, основи шкіри, сухожилок і
зв’язок. При деформації копитець у корів знижуються надої, зменшується
приплід.

Профілактика деформацій. Для профілактики деформацій копитець та інших
хвороб пальців потрібно виконувати комплекс зооветеринарних та
організаційно-господарських заходів. Тварин з вродженими аномаліями
постави кінцівок та форм копитець не слід використовувати для
розведення.

Утримувати тварин необхідно у приміщеннях з рівною сухою підлогою, з
якої регулярно прибирається гній, рештки кормів. Щілинну і решітчасту
підлогу потрібно робити з урахуванням віку тварин, а отже, й розміру їх
копит. У приміщеннях потрібно постійно підтримувати оптимальну
вологість. При підвищеній вологості копитцевий ріг менш стійкий до
механічних ушкоджень, стає крихким, а при високій сухості тріскається,
ламається. В таких випадках рекомендується негайно усунути причини і
застосувати копитневі ванни, які посилюють механічну стійкість рога,
дезінфікують копитце. Ванни використовують 2-3 дні з двотижневим
інтервалом. Найпростіша ванна для копитець — заглиблення прямокутної
форми завдовжки 3-5 м, завширшки 1-2 м, глибиною 15-20 см з цементованим
дном та стінками, з похилими входом і виходом. З боків ванну
огороджують. Ванну через яку проганяють тварин заповнюють 5%-ним
розчином формаліну або 10%-ним розчином міді сульфату (мідного
купоросу). Можна використовувати так звану змішану ванну: змішують
5%-ний розчин формаліну і 10%-ний розчин міді сульфату у співвідношенні
1:1 або дубль-ванну — через день використовують 5%-ний розчин формаліну
і 10%-ний розчин міді сульфату. Повторно дубль-ванну застосовують через
10-12 днів. Такі ванни використовують не тільки з профілактичною, а і з
лікувальною метою, при лікуванні некробактеріозу, септичних
пододерматитів тощо.

Для поліпшення якості копитцевого рогу тваринам згодовують препарати
кремнію, гідрокератин, елементарну сірку. Останню дають з розрахунку 2-3
г на 100 кг маси тіла тварини в суміші з концентратами, які входять до
складу раціону.

Важлива роль у профілактиці хвороб копитець належить моціону. Активний
моціон відіграє велику роль в стиранні рога, нормалізації процесів в
основі шкіри копитець. Достатнім вважається щоденний прогін тварин по
асфальтних або бетонних доріжках на відстань 1000-1500 м з наступним
відпочинком у загонах з м’яким ґрунтом. У літній період моціон
забезпечується завдяки пасовищному утриманню тварин.

У профілактиці хвороб копитець велике значення має їх регулярна
розчистка. Телятам зразу ж після народження рекомендується видалити
епоніхіум (м’який еластичний ріг підошви) пальцями або копитним ножем. У
дорослих тварин, які випасаються (стійлово-пасовищне утримання) копитця
розчищають двічі на рік — перед вигоном на пасовище і при переведенні їх
на стійлове утримання. При безприв’язному утриманні достатньо проводити
розчистку також двічі у рік. У корів стійловому їх утриманні розчищати
копитця рекомендується не рідше, ніж раз у квартал.

Розчистку копитець у свиней (хряків і свиноматок) проводять 2-3 рази
протягом року, овець — 1-2 рази на рік (як правило під час стрижки),
коней — в міру необхідності, а підкованих коней — під час перековки. При
проведенні розчистки копит (копитець) необхідно враховувати поставу
кінцівок, форму копит, ступінь деформації. Розчистку починають з
підошовної поверхні. Спочатку копитним ножем розчищають підошву, потім
м’якуш, після чого копитними щипцями обкушують підошовні краї копитної
стінки. Слідкують, щоб краї копитних стінок не менше як на 2 мм
виступали за край рогу підошви і були приблизно на одному рівні з рогом
м’якуша. У коней підошовний край рогової стінки підрівнюють копитним
ножем і рашпілем.

Деформація копитець — складний патологічний процес, в основі якого
лежать дистрофічні та запальні явища, що виникають внаслідок порушення в
структурах копитець фізіологічного розподілу опорно-силових навантажень,
при цьому ушкоджується як копитний ріг, так і основа шкіри копит.

Найбільш розповсюдженими хворобами копит (копитець), крім деформацій, є
тріщини.

Тріщини копит. Тріщини копитного рогу частіше спостерігаються у свиней,
коней, рідше — у великої рогатої худоби. Причини появи тріщин тріщин —
надмірне висихання рогу, серйозні механічні травми копит, патологічні
процеси в ділянці вінчика.

Лікування. Необхідно усунути причини захворювання. Над тріщиною копитним
ножем роблять зріз рога у вигляді поперечної борозенки, а знизу, на
підошовній поверхні по краях тріщини — у вигляді невеликої заглибини для
виключення їх з опори.

Глибокі тріщини копит, особливо у коней, скріплюють за допомогою дроту
або скоби. Для дрібних тварин використовують ізоляційну стрічку.

Рани в ділянці підошви. У більшості випадків бувають колотими, рідше —
різаними.

Симптоми. Тварина кульгає. При огляді ураженого місця можна виявити
канал проколу.

Лікування. Після механічної очистки і розчистки копит (копитець) уражену
ділянку обробляють 5%-ним спиртовим розчином йоду. Можна використовувати
аерозольний препарат кубатол. Якщо рана глибока, роблять лійкоподібне
розширення ранового каналу і вводять в нього спиртовий розчин йоду. При
необхідності використовують антисептичні порошки, мазі, накладають
пов’язку.

Досить часто захворювання, спричинене ранами, тріщинами рога, наминками,
деформаціями копит ускладнюється, виникає запалення основи шкіри копит —
пододерматит.

Пододерматити. За характером запального процесу поділяються на асептичні
і гнійні, поверхневі і глибокі, обмежені і дифузні. Асептичні
пододерматити можуть виникати внаслідок, тривалого ходіння, наприклад
при перегоні на значні відстані тварин з травмованими підошвами по
твердій нерівній дорозі. Сприяють виникненню пододерматиту неправильна
постава кінцівок та деформація копит.

Симптоми. При пододерматитах завжди у тварини спостерігається більш чи
менш виражена кульгавість. Під час огляду підошви виявляють локалізацію
наминок. Ріг у цьому разі має жовтувато-коричневий колір. При натисканні
пробними щипцями на підошву виявляють болючість. При дифузних, гнійних
пододерматитах може підвищуватися температура як ураженої ділянки так і
всього тіла.

Лікування. При асептичному процесі в перші 24 — 48 годин використовують
холод, антигістамінні та кортикостероїдні препарати (димедрол,
гідрокортизон тощо). Ефективними є внутрішньовенні ін’єкції 0,5%-ного
розчину новокаїну. Через 3 — 4 дні призначають теплові процедури (ванни,
гарячу глину). Якщо не настає покращення — роблять розтин підошви.

Ревматичний пододерматит. Частіше реєструється у коней. Причини
ревматичного запалення основи шкіри копит різноманітні: переохолодження
тварин, напування їх зразу після роботи холодною водою, транспортування
на значні відстані, тривала експлуатація без відпочинку за умов ходіння
по твердому ґрунту, використання певних лікарських засобів (сабур),
згодовування недоброякісних або багатих на білки (зерно, особливо
тільки-но вимолочене) кормів, деякі інфекційні (інфлюенца) та незаразні
(аборти, післяродові ускладнення) хвороби. За останніми даними причиною
виникнення ревматичного процесу можуть бути також ревматоїдні
стрептококи.

Симптоми. При ревматичному пододерматиті уражаються, як правило, обидві
грудні кінцівки. При цьому тварина виставляє їх уперед, старається
спиратися на п’яти, масу тіла переносить на тазові кінцівки. Тварина
рухається обережно, робить короткі, напружені, стрибкоподібні кроки.
Копита гарячі, болючі, особливо в ділянці зачіпної та бічних стінок.
Відмічається посилена пульсація пальцевих артерій. Нерідко на початку
хвороби підвищується загальна температура тіла тварин до 39 — 40?С.

Діагноз. Встановлюючи діагноз враховують анамнез, якість і кількість
спожитих кормів, наявність характерних симптомів.

Лікування. Враховують етіологічний фактор, до терапії приступають
негайно. Якщо причиною хвороби була харчова або інша інтоксикація,
алергія — внутрішньовенно вводять одночасно преднізолон або інші
кортикостероїди (дексаметазон, диклофенак), 5%-ний розчин вітаміну С,
40%-ний розчин глюкози. Як знеболююче внутрішньом’язово вводять 50%-ний
розчин анальгіну або реопірину. Ефективні в перші години ревматичного
пододерматиту антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен).

Для зменшення ексудації основи шкіри копит, виведення токсинів з
організму показані кровопускання, послаблюючі засоби. При ревматичному
запаленні копит ефективною є новокаїнотерапія — 0,25-0,5%-ний розчин
новокаїну вводять внутрішньовенно дозою 1 мл/кг або здійснюють блокаду
пальцевих нервів 2%-ним розчином новокаїну.

Дорослим коням, крім, вищезазначених засобів лікування внутрішньовенно
раз на добу протягом 3-5 днів поспіль вводять розчин, що складається з
10 г гексаметилентетраміну, 10 г натрію саліцилату, 2 г кофеїну та 200
мл фізрозчину.

При лікуванні ревматичного пододерматиту тварин утримують в сухому
теплому приміщенні, з їх раціону виключають концкорми, обмежують
кількість води для напування при зменшенні болючості масажують кінцівки,
призначають проводки. Одужання, як правило настає на 5-8-й день, інколи
через 2-3 тижні.

Септичні пододерматити. Септичні запальні процеси в ділянці пальців
фахівці-практики ветеринарної медицини часто об’єднують одним терміном —
гнійно-некротичні ураження. Основною причиною цих уражень є механічні
травми з наступним інфікуванням травмованих тканин різними
мікроорганізмами. Враховуючи ці обставини розрізняють, гангренозні і
некротичні пододерматити.

Симптоми. При септичних пододерматитах основні симптоми такі ж, як і при
асептичних, але виразніші. Тварина не тільки кульгає, а часто зовсім не
спирається на хвору кінцівку. Спостерігаються опухання, болючість
вінчика, м’якуша, підвищення температури тіла в місці, а часто і всього
тіла. Загальний стан пригнічений.

Діагноз. Обережною пальпуючи і ретельно оглядаючи уражене місце
виявляють його локалізацію, вид ексудату, характер запалення. При огляді
підошви звертають увагу на наявність ран, стан білої лінії. При
септичних пододерматитах остання нерівна, інфільтрується ексудатом. Якщо
в результаті огляду не вдається виявити місце ушкодження, тоді копитним
ножем поблизу білої лінії в роговій підошві вирізають лійкоподібний
отвір, з якого має виділятись ексудат. За характером ексудату уточнюють
вид септичного пододерматиту: при поверхневому гнійному ексудат має
рідку консистенцію, коричневато-бурий або брудно-сірий колір; при
глибокому — густу консистенцію, жовтувато-білий колір; при гангренозному
пододерматиті — ексудат рідкий, з неприємним запахом, темного
(шоколадного) кольору.

Лікування. Основне в терапії септичних пододерматитів — забезпечити
евакуацію ексудату і видалити ушкоджену частину шкіри копит. Перед
операцією копито очищують, обмивають, насухо витирають, а місце
ушкодження обробляють 5%-ним розчином йоду. В місці локалізації
патологічного процесу або по білій лінії в роговій підошві роблять
лійкоподібний отвір, через який видаляють ексудат, некротизовану основу
шкіри. Зрізають також відшарований ріг підошви.

Після операції поверхню рани промивають антисептичними розчинами,
використовують порошки, мазі (особливо ефективні дьоготь, препарати до
складу яких він входить), кубатол, антисептик-стимулятор Дорогова
(АСД-Ф3). Після використання антисептичних засобів застосовують
пов’язку, тварин поміщають в сухе чисте приміщення.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи