медицина

Реферат

на тему

Прийняття християнства та його вплив на розвиток медицини. Монастирські
лікарні.

За давньоруської держави ще до прийняття християнства лікуванням
займалися ворожбити і знахарі — всілякі відуни, обавники, потворники і
кудесники, — які лікували за допомогою трав у парі із закляттями і
замовляннями. З прийняттям християнства рівень медичних знань
підвищився, бо Русь увійшла в тісні стосунки з Візантією. Учений лічець,
або лічитель зайняв місце знахаря. Всі лічителі належали до церковних
людей, що підлягали єпископському судові. Перші шпиталі також виникали і
діяли при церквах і монастирях. Але паралельно з цим відбувався розвиток
народної медицини, були широко розповсюджені різні методи народного
лікування.

В той час вже були відомі такі хвороби, як златяниця (жовтячка), вдушь
(астма), усові (запалення плеври), падуча неміч (епілепсія), огнева
(тиф), трясучка (малярія), мозоліє (бубонна чума), сухотка (сухоти,
туберкульоз), розслабнення (параліч) та інші.

Найдавніший у місті Самборі шпиталь був при церкві Св.Пилипа (так звана
Забрамна церква, яка знаходилась десь між вул. Валовою і вул. Леся
Курбаса). Про нього згадується у другій половині XIII ст., він містився
у церковному домі і доки існував невідомо, можливо до 1795 року, коли
церква Св.Пилипа була зруйнована. В короткому хронологічному літописі
Самбора за 1760 рік є згадка про цю церкву і шпиталь при ній. Його
називали «Народною Лічницею». Перший протомедик Галичини доктор медицини
Віденського університету Андрій Крупинський надав «Народній Лічниці»
широкомасштабного характеру: в 1774 році у ній відкрито
фізіотерапевтичне відділення, керував ним доктор Венцент Кузя;
гінеколого-акушерське і хірургічне відділення, керував доктор медицини
Абрахам Вайсснер.

При «Народній Лічниці» церкви Св.Пилипа діяло лікарсько-акушерське
товариство і консультаційний центр для акушерок Самбірської округи.

Протомедик Галичини А.Крупинський планував відкрити в Самборі медичну
школу широкого профілю. У вересні 1773 року він розробив заходи для
відкриття медичної і фармацевтичної школи в місті. Але його планам
перешкодила передчасна смерть.

Можливо, що лікарня (шпиталь) існувала й при церкві Різдва Пресвятої
Богородиці. Є відомості, що 24 лютого 1798 року перемиський єпископ
Онуфрій Шумлянський передав 1000 золотих Самбірському шпиталю при
церкві. Церкви Св.Пилипа вже не існувало, отже, це, мабуть, був шпиталь
при церкві Різдва Пресвятої Богородиці.

У XVI ст. поляки мали в місті дві лікарні: одна при монастирі
домініканів (шпиталь Св.Миколая), а друга — у будинку біля польського
костелу (будівля не збереглася). Вона проіснувала до початку ХІХ ст.,
тобто до побудови над Дністром великої міської лікарні на місці
королівського замку. Шпиталь Св.Миколая існував до 1 квітня 1788 року,
коли розпустили орден домініканів. У 1797 році польський парох Жепецький
заснував у давньому монастирі новий шпиталь Св.Миколая, але за браком
фондів його було зачинено. В 1806 році аптекар Спауста влаштував у
монастирських приміщеннях лікарню для убогих, яка проіснувала до 1834
року.

У 1825 році на місці королівського замку збудовано міську лікарню на 45
ліжок з відділеннями: терапевтичним, хірургічним, інфекційним. У 1889
році в Самборі було 6 докторів медицини, в тому числі 2 хірурги, а також
7акушерів

Багатовікове панування Польщі та Австро-Угорщини на Західній Україні
було причиною економічної та культурної відсталості цих земель.
Колоніальна політика загарбників тяжко позначилась на медико-санітарному
стані Східної Галичини та здоров`ї населення. Тяжкі соціально-економічні
умови життя населення, майже повна відсутність лікувальних закладів,
голод і злидні були причиною масових захворювань. Медичне ж
обслуговування населення було вкрай незадовільним. Дуже часто в ті часи
лютували епідемії холери та чуми. У 1602 році Самбірщину спіткала
епідемія холери, від якої померло багато людей. У 1701 році від холери
померло понад 3 тисячі мешканців міста. В 1705, 1706 та 1710 роках в
місті вибухнула епідемія чуми та холери, в 1770 та 1771 роках — ще одна
епідемія холери. Останній спалах епідемії холери відбувся в 1776 році.
Тоді померло 2/3 населення Самбора. В ті часи також були поширені такі
хвороби, як чорна віспа, тиф, дизентерія. Епідемії цих хвороб забирали в
могилу сотні і тисячі людських життів по всій Галичині. Широко були
розповсюджені туберкульоз, малярія, трахома, венеричні захворювання.

Не дивлячись на високу захворюваність та смертність, що вимагало рішучих
дій, уряд не проявляв ніякого піклування про охорону здоров`я. Особливо
тяжка ситуація була з наданням медичної допомоги на селі. Тут зовсім не
було медичних установ і майже не було лікарів. Не існувало єдиної
державної чи громадської системи організації охорони здоров`я. Це не
давало можливості правильно здійснювати заходи по покращенню
медико-санітарного обслуговування населення і по боротьбі з епідеміями
зокрема.

Позбавлене найелементарнішої медичної опіки, населення змушене було
лікуватись відомими йому народними засобами та вдаватися за допомогою до
знахарів.

З усіх народних методів лікування на Самбірщині, як і в інших
місцевостях, найбільш поширеними були засоби рослинного походження. Види
рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними.
З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин,
рослинні відвари та настої, порошки (з висушеної рослини або кореня),
мазі, компреси.

Характерною особливістю бойківської народної медицини було широке
застосування з лікувальною метою овочів, зернових і технічних культур
(буряк, капуста, картопля, петрушка, морква, цибуля, часник та ін.).

Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. З
них вживали з лікувальною метою молочні вироби, що до певної міри
зумовлено розвитком тваринництва. Всюди на Самбірщині кислим молоком
лікували хвороби очей, а гаряче кип`ячене молоко рекомендували пити при
захворюваннях застудного характеру.

Різноманітні тваринні жири — свинячий, ведмежий, собачий, гусячий,
лисячий, їжаковий і особливо борсучий застосовували при простудах,
кашлі, запаленні легень.

З інших видів ліків тваринного походження в народному лікуванні
використовували кров, жовч, серце, шкіру. Дуже часто вживались у
народному лікуванні змії, частини їхнього тіла.

Значно рідше в народній медицині застосовувались ліки мінерального
походження — земля, глина, пісок, сіль, нафта, з металів — мідь, ртуть,
залізо, золото.

З лікувальною метою вживались і продукти згоряння — попіл, сажа як
засоби, які сприяли згортанню крові.

У народній медицині раціональні засоби поєднувались і з магічними діями.
Як і в усіх слов’янських народів, найбільш поширеним магічним засобом
була на Бойківщині словесна магія. Замовляннями («примівками») лікували
епілепсію («зла бола»), ревматизм («гостець»), шлункові захворювання
(«бабищі»), рожу тощо. Майже завжди різноманітні замовляння поєднувалися
з іншими магічними засобами.

За часів панування «відродженої» Польщі (1918-1939) рівень розвитку
медицини на Самбірщині не змінився. На весь Самбірський повіт не було
жодної поліклініки. В місті працювала одна платна лікарня, яку
обслуговувало 5 лікарів і 26 медсестер та санітарок. Вцілому в повіті
працювало до 30 лікарів. Після першої світової війни єврейська громада
на Бліху збудувала двоповерхову лікарню на 12 ліжок (ймовірно це
приміщення сучасного ПТУ-Інтернату (училища швейників) по
вул.В.Стуса,9).

В Рудках до першої світової війни працювало 3 лікарі і одна акушерка. В
30-ті роки було 3 терапевти, хірург, 3 акушерки. В селах не
функціонувало жодного медичного закладу. Послуги медиків були платні,
дуже дорогі, і тому недоступні селянам. В цей час була велика дитяча
смертність.

За Польщі в Самборі і повіті було кілька українських лікарів, які
користувалися великим довір`ям громадянства. Це Володимир Кобільник,
Теодор Парфанович, Лев Козаневич, Богдан Гарбовський, Мартинець, Михайло
Хомин, Іван Матіяшек, Володимир Дубовий, Сташків, лікарі-дантисти
Демедюк та Роман Сухий. Працювали також польські та єврейські лікарі:
Моссор, Кароль Кравс, Задорович, Хамершмідти (хірург і терапевт — мали
свій рентген), Кеслер, Хжащевський, Тетмаєр, Добжавський, Альперн.

Після встановлення радянської влади в 1939 році лікарні перейшли у
володіння держави, медичні послуги стали безкоштовними. 1 листопада 1939
року в Самборі відкрито поліклініку, в якій працювало 20 лікарів, 23
особи середнього медперсоналу. За перші 5 місяців роботи поліклініки її
послугами скористалось безкоштовно 35 тисяч осіб. В лікарні працювало 9
лікарів і 59 осіб середнього медперсоналу. Відкрито дитячу і жіночу
консультації при поліклініці, пункт невідкладної медичної допомоги. В
1940 році відкрито пологове відділення і тубдиспансер.

В довоєнні роки на Самбірщині, як і по всій Західній Україні,
проводились активні заходи по боротьбі з такими масовими захворюваннями,
як віспа, тиф, дизентерія, туберкульоз, венеричні захворювання. З цією
метою розширювалась мережа лікувальних закладів — лікарень, поліклінік,
диспансерів, ФАПів, здоровпунктів; здійснювались протиепідемічні заходи,
необхідні для локалізації та зменшення цих захворювань.

Відразу після окупації Самбора німцями в 1941 році до міста прибув
полковник-лікар зі своїм штабом і зайняв під німецькі шпиталі кам`яницю
давньої скарбової дирекції (тепер військовий госпіталь), гімназійну
бурсу (ПШ №2), українську семінарію і польський учительський семінар ,
приміщення «Рідної Школи» (тепер інфекційна лікарня), де примістив
хворих і поранених вояків, яких привозили до міста з фронтів.

Начальником міського шпиталю був Теодор Парфаневич, повітовим лікарем —
Мартинець, а колієвим — Лев Козаневич. У Турці директором шпиталю —
Богдан Гарбовський.

Велика Вітчизняна війна принесла велику шкоду — була зруйнована мережа
лікувальних закладів, різко знизився санітарно-епідеміологічний рівень
життя населення. Це спричинило відновлення масових захворювань, таких,
як туберкульоз, тиф, дизентерія, тощо, які часом переростали в епідемії.

В перші повоєнні роки одним із завдань ліквідації наслідків війни було
відновлення мережі лікувальних закладів і забезпечення ефективного
медичного обслуговування населення. Активними протиепідемічними заходами
значно знижено рівень захворюваності на небезпечні інфекційні
захворювання.

В подальші роки мережа лікувальних закладів розширювалась, приводилась у
відповідність до потреб і кількості населення району.

В 1956 році відкрито службу швидкої медичної допомоги.

В 1957 році в міській лікарні працювало 95 лікарів, 202 особи середнього
медичного персоналу, кількість ліжок зросла до 295. Того ж року відкрито
пологовий будинок (сучасне приміщення музею «Бойківщина») — пологове
відділення на 40 ліжок, жіноча консультація, гінекологічне відділення на
20 ліжок. Відкрито дитячу лікарню і дитячу поліклініку.

В 1965 році добудовано два крила лікарні, там організовано урологічне,
онкологічне і неврологічне відділення.

На початок 1966 року в місті працювало 111 лікарів, діяло 6 лікарень на
370 ліжок. Серед них Центральна районна та вузлова лікарні, інфекційна
лікарня, тубдиспансер, пологовий будинок та інші.

В 1968 році у районі діяло 15 лікарень, 2 здоровпункти, 65 ФАПів, 2
санепідемстанції і 10 колгоспних пологових будинків. В системі охорони
здоров`я було задіяно 1,3 тис працівників.

В Рудках в 1968 році діяла лікарня на 100 ліжок. При ній
санепідемстанція і пологовий будинок; тубдиспансер на 50 ліжок (4
лікарі, 11 осіб середнього медперсоналу). Усього в Рудках працювало 19
лікарів і 51 особа середнього медперсоналу.

В 1970 році в районі працювало 296 лікарів і 819 осіб середнього
медперсоналу, в 1980 році — 293 лікарі, 876 осіб середнього
медперсоналу, в 1988 році — 388 лікарів, 1092 особи середнього
медперсоналу.

В 1971 році побудовано новий корпус Центральної районної лікарні в
Самборі на 180 ліжок з відділеннями: травматологічним, хірургічним,
очним, ЛОР, кардіологічним, реанімаційним.

В кінці 80-их років в зв`язку з появою широких можливостей міграції
населення поступово набирало все ширших масштабів розповсюдження
наркоманії, СНІДу. На початку 90-их різке зубожіння населення і втрата
соціальної захищеності сприяли різкому підвищенню рівня захворюваності
на туберкульоз, що в даний час трактується як епідеміологічний спалах. З
кінця 80-их початку 90-их років внаслідок впливу Чорнобильської
катастрофи значно зросла частота онкологічних захворювань і патології
щитоподібної залози.

Говорячи про медицину не слід забувати про аптеки. Нажаль про
фармацевтику Самбірщини маємо дуже мало даних, особливо про аптечну
справу давніх часів. Є дані, що в середньовіччі функції аптекаря
виконував кат, який мешкав в підвалах ратуші.

Найдавніші згадки про аптеки в міських книгах датуються 1588 та 1660
роками. В 1806 році аптекар Спауста влаштував в приміщеннях колишнього
монастиря домініканів лікарню для убогих, яка проіснувала до 1834 року.
У 1889 році в Самборі було дві аптеки. Вже на початку ХХст. в місті
функціонували три аптеки: магістра Яна Леп`янкевича (Jan Lepiankiewicz)
— відкрита в 1906 році, вона носила назву «Під Зіркою», теперішня аптека
№128 по вул.Сагайдачного,5; Алєксієвича (Aleksiewicz) — теперішня аптека
№130 по вул.Шевченка,6, (після смерті магістра її провадила його дружина
Юлія); Хердлічка (Herdliczko) — колишня аптека №130 на пл. Ринок,…,
тепер …, носила назву «Під Золотим Орлом» (після смерті аптекаря нею
керувала його дружина Елеонора, а згодом — Мечислав Ґанзер (Mieczys?aw
Ganszer) та Шимон Едельман). 19 вересня 1908 року Міська Рада дозволила
Едварду Кухарському відкрити аптеку на розі вулиць С.Бандери і
А.Чайковського або на розі вулиць Коперника і А.Чайковського. Але через
два роки він її продав і відкрив аптеку в Ярославі. 15 лютого 1911 року
відкрито нову (четверту) публічну аптеку під керівництвом Якоба
Селінгера (Jakob Selinger) по вул.Коперника, яка носилат назву «Під
Левом» (ймовірно сучасна аптека №131 по вул.Коперника,11). На початку
1910 року Лейба Цукерман подав прохання в Галицьке Намісництво про
надання дозволу на відкриття нової (четвертої) публічної аптеки в
Самборі (до речі приблизно в цей самий час розглядалась справа про
надання дозволу Якубу Селінгерові). Та після розгляду справи Цукермана
Намісництво не дозволило йому відкрити нову аптеку — заборона набула
чинності 22 серпня 1911 року. 4 липня 1912 року прохання про надання
дозволу на відкриття п`ятої аптеки подав Христ Ян Август. Але через
спротив власників трьох Самбірських аптек — Яна Леп`янкевича, Юлії
Алексієвичової та Шимона Едельмана (дозвіл на відкриття аптеки Якубом
Селінгером ще не був правомочним), 8 травня 1914 року Галицьке
Намісництво заборонило відкривати нову п`яту аптеку в м.Самборі. Таким
чином до першої світової війни в Самборі функціонувало чотири аптеки:
Яна Леп`янкевича, Юлії Алексієвичової, Шимона Едельмана та Якуба
Селінгера. Як стверджує Ю.Є.Рабій, на початку ХХст. в Самборі діяло 5
аптек, з них одна українська — Кульчицького-Ручки на Бліху, одна
польська — магістра Леп`янкевича, інші — єврейські. Наприкінці 30-их
років в місті функціонувало 5 аптек.

Хоча в Самборі не було аптекарського цеху (аптекарі міста не
об`єднувались у цех, але діяли на засадах цехового статуту), та цеховий
лад надовго зберіг свій вплив в аптечній справі, особливо при підготовці
кадрів. Реміснича молодь проходила дві стадії навчання — учня та
підмайстра (помічник провізора). Прийнятий на навчання учень повинен був
внести цехові «вписові» (внески) 2-3 злотих, представити свідоцтво про
законне народження, після чого цехмайстер записував його в цехову книгу.
Навчання в аптеках тривало 4 роки. За цей період учень спостерігав, як
виготовляє ліки аптекар (майстер), вчився читати рецепти, які писалися
латинською мовою, і одночасно вивчав арифметику. Але учні не займалися
виключно навчанням в аптеці. Проживаючи в сім`ї аптекаря, вони були на
положенні слуг. Після закінчення навчальної практики учень здавав
екзамен перед цехмайстрами, після чого цех підтверджував його
кваліфікацію і переводив в помічники аптекаря (підмайстри).

Для отримання звання аптекаря (магістра) крім практичної науки, здобутої
в аптеці і зданого екзамена, помічник аптекаря повинен був пройти
теоретичну підготовку у фармацевтичній школі. Школа ця існувала з
давніх-давен в місті Кракові при Ягеллонській академії і лише пізніше
була заснована в місті Львові.

З приходом радянської влади аптеки стали державними. В жовтні 1939 року
націоналізовано п`ять аптек в Самборі і одну в Рудках. До війни відкрито
аптеку в Дублянах. Під час війни ліквідовано аптеку Кульчицького-Ручки
на Бліху, оскільки ця територія ввійшла в гетто. Після війни відкрили
аптеки в наступних населених пунктах: Городищі, Луках, Берегах,
Волі-Баранецькій, Чукві, Монастирці. В 1966 році проведено реорганізацію
аптечної мережі. Було створено центральну районну аптеку, яка керувала
всіма аптеками району. Крім міських при кожній лікарні чи амбулаторії
діяла своя аптека. Найнижчою ланкою були аптечні пункти при ФАПах. Діяло
6 аптек в місті і 8 аптек в районі. Всі аптеки міста та району
підпорядковувались обласному аптечному управлінню, яким керувало головне
аптечне управління при МОЗ УРСР. Постачання медикаментів було
централізованим.

Після проголошення незалежності України в 1991 році ситуація в аптечній
мережі дещо змінилася. Державні аптеки стали державно-комунальними
підприємствами, які мають власний рахунок в банку і самі закуповують
товар. Ці аптеки (переважно сільські) відкрили в Самборі фірмові кіоски
для покращення збуту медикаментів. Центральна районна аптека втратила
свій вплив на інші фармацевтичні заклади. Аптечні пункти при ФАПах
закрили. Поряд з державними функціонують приватні аптеки: СП «Біомарк»
(вул.Валова,26) та ТЗОВ «Астрон-ЮТ» (вул.Коперника,14). В Самборі діє 7
аптек: ЦРА №129 по вул.І.Франка,29; №128 по вул.Сагайдачного,5; №130 по
вул.Шевченка,6; №131 по вул.Коперника,11; №223 по вул. Шпитальній,14;
«Біомарк; «Астрон-ЮТ». В місті діє також ветеринарна аптека
(пл.Замкова,5). В районі аптеки функціонують в тих самих населених
пунктах, що й за радянської влади.

Надмірна автономія аптек, яка призвела до обмеження державного контролю
за функціонуванням та централізованим постачанням медикаментів, а також
закриття аптечних пунктів при ФАПах та необгрунтоване розширення мережі
аптечних кіосків є негативними рисами у розвитку аптечної мережі і
кваліфікованого медикаментозного забезпечення населення Самбірщини.

Слід також згадати ще один медичний заклад Самбора — медичне училище.
05.09.1953 року в Самбір переведено з Одеси технікум медичних
ентомологів і реорганізовано у фельдшерську школу. В 1954 році її
перетворено в медичне училище. У 1968-1972 роках проведено добудову
приміщення училища (3 і 4 поверхи). Чотириповерхове приміщення здано в
експлуатацію в грудні 1972 року. У 1982 році побудовано практичний
корпус на території Самбірської ЦРЛ. Від 1965 року підготовка студентів
ведеться за трьома спеціальностями: лікувальна, акушерська та
сестринська справи. З 2001 року розпочато підготовку молодших
спеціалістів спеціальності «фармація».

Сучасний медичний комплекс Самбірського району станом на 01.01.2001 року
складають наступні медичні установи:

» Самбірська ЦРЛ, 330 ліжок;

» районна номерна лікарня м.Рудки, 145 ліжок;

» районна номерна лікарня смт Дубляни, 90 ліжок;

» дільнична лікарня с.Бісковичі, 80 ліжок;

» дільнична лікарня с.Ралівка, 30 ліжок;

» Самбірська інфекційна лікарня, 60 ліжок;

» Самбірська дитяча лікарня, 80 ліжок;

» військовий госпіталь,

» вузлова лікарня станції Самбір, 50. ліжок;

» тубдиспансер, 60 ліжок;

» Самбірська стоматологічна поліклініка;

» Самбірська поліклініка для дорослих;

» Самбірська поліклініка для дітей;

» Самбірський пологовий будинок;

» станція швидкої медичної допомоги;

» лікарська амбулаторія с.Погірці;

» лікарська амбулаторія с.Луки;

» лікарська амбулаторія с.Воля-Баранецька;

» лікарська амбулаторія с.Чуква;

» лікарська амбулаторія с.Береги;

» 65 ФАПів (фельдшерсько-акушерських пунктів);

» міська санепідемстанція;

» районна санепідемстанція;

» Самбірське підприємство ветмедицини;

» районне підприємство ветмедицини;

» 15 аптек (7 в Самборі, 8 в районі), _____аптечних кіосків;

» Самбірське медичне училище.

Всього в Самбірському районі … уточнити

Через економічну кризу в державі охорона здоров`я знаходиться зараз в
дуже жахливому становищі, передовсім через обмежене фінансування. На
сьогоднішній день лікарні забезпечені рівно настільки, аби змогти подати
ургентну допомогу. А подальше лікування переважно проходить за рахунок
хворого. Бюджети лікувальних закладів урізані настільки, що грошей ледве
вистачає на те, щоб оплатити за тепло та енергію і виплатити зарплату
працівникам. У Самбірській районній лікарні на одного хворого на добу
припадає 53 копійки на медикаменти і 29 копійок на харчі. Хворі змушені
купляти ліки за власні кошти, приносити з собою білизну, постіль,
лампочки. Дуже часто лікарі приносять з дому харчі хворим, купують за
свої гроші необхідні медикаменти. В незадовільному стані знаходиться й
станція швидкої медичної допомоги. Не вистачає ліків, часто медики
купляють їх за свій кошт, пального, на ближні виклики лікарі змушені
ходити пішки. Але не дивлячись на таку скрутну ситуацію в медицині
району, лікарі, деколи на голому ентузіазмі, продовжують працювати.

В Самборі працювало і працює багато відомих лікарів, які своєю
самовідданою і наполегливою працею врятували безліч людських життів.
Вихідці з Самбірщини, ставши лікарями, працювали і працюють на медичній
ниві в інших містах України та за її межами. Назвемо деяких з них. Це:
Андрій Крупинський — перший протомедик Галичини, Володимир Кобільник,
Лев Залюбовський, Пилип Горачий, Ігор Білас — хірург, Юліан Децик,
Дмитро Макарчук, Дарія Сорока , Іван Пенішкевич , Богдан Надрага —
педіатр, Богдан Куцик — хірург, кандидат медичних наук, Іван Бекешко,
Тіна Смірнова — хірург, Роман Лапчинський — хірург, Ярослав Новіцький —
терапевт, Ігор Новицький — окуліст та ін.

Видатні медики — вихованці Самбірського медичного училища: Богдан Пукало
— ректор Дрогобицького медичного інституту, Іван Луць — член Папської
Академії Життя, директор медичного училища підвищення кваліфікації, Іван
Черепанін — викладач Санкт-Петербурзької військової медичної Академії,
кандидат медичних наук, Юрій Дашо — головний лікар інфекційної лікарні
м.Львова, Іван Сипливий — головний санітарний лікар Московського
гарнізону, підполковник, кандидат медичних наук, Ігор Олійник — викладач
Чернівецького медичного інституту, кандидат медичних наук, декан
медичного ліцею при медінституті.

За браком місця не можемо розказати детальніше про них, але хочемо
розповісти про одного з найвидатніших медиків Самбірщини — Володимира
Кобільника.

Володимир Кобільник — відомий в Галичині музеолог, археолог і етнограф
був за професією лікарем. Медичне навчання почав у 1907 році на
лікувальному факультеті Львівського університету. За політичну
діяльність змушений був покинути Львів і податися у Швейцарію в м.Цюріх.
там продовжив медичні студії, які закінчив пиеред початком Першої
світової війни й отримав диплом доктора медицини.

У 1925 році др.В.Кобільник прибув разом з родиною до Самбора, де, крім
великої громадської та наукової діяльності, розгорнув широку приватну
лікарську практику. Він був першим лікарем-українцем на Самбірщині в
20-их роках. Свою лікарську ординацію влаштував по вул.Трибунальській
(тепер Івана Франка) в будинку №6.

Першим серед приватно практикуючих лікарів Самбора Володимир Кобільник
придбав рентгенівський аппарат і електрокардіограф. Поряд з цим, він
проводив у себе нескладні клінічні лабораторні дослідження. До
др.Кобільника за лікарською порадою зверталися люди різних професій і
національностей, багаті і бідні. Останнім він часто надавав безплатну
лікарську допомогу.

Др.В.Кобільник відзначався глибокими фаховими знаннями різних галузей
медицини, працьовитістю, людяністю і високою лікарською етикою. Його
щиро любили пацієнти і шанували лікарі-колеги. Він був справді народним
лікарем.

Список використаної літератури

Верхратський С.А., Історія медицини, — К., „Вища школа”, — 1974.

Заблудовський П.Е. Історія вітчизняної медицини, — М., ЦІУ лікарів, —
1960.

Рибаков Б.А. Перші віки Руської історії, — М., „Наука”, — !964.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи