Реферат

„Практична стоматологія”

ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРИХ

Обстеження хворих проводжу за допомогою опитування і об’єктивного
обстеження. Збір анамнезу проводжу з врахуванням рівня інтелектуального
розвитку хворого, а також можливостей його мовного апарату. Якщо хворий
не вміє досить повно і зв’язано викласти свої скарги і історію розвитку
захворювання, допомагаю йому в цьому за допомогою навідних і додаткових
питань.

Опитування починаю з виявлення скарг в момент звернення пацієнта в
медичний заклад. Вияснюю характер, тривалість, інтенсивність болей,
давність і причину їх виникнення, виявляю характер раніше проведеного
лікування і його ефективність.

Збираючи анамнез захворювання, вияснюю коли появились перші ознаки
даного захворювання, хто їх помітив (сам хворий чи оточуючі), чи
спричиняє біль той процес, чи стан, що привів хворого до лікаря, які
проводились раніше обстеження, в чому полягало лікування і який його
результат. Уважно ознайомлююсь з наявними у хворого довідками, виписками
з історії хвороби, рентгенограмами, даними клінічних і лабораторних
обстежень.

Дані анамнезу і суб’єктивні симптоми при уважно їх вивченні дозволяють
мені встановити перші ознаки захворювання, на сонові котрих можна
ціленаправлено проводити дальше обстеження хворого. При багатьох
захворюваннях порожнини рота дуже важливо вияснити загальний стан
хворого, перенесені і супутні захворювання , а також його професію.

При огляді, котрий являється першим прийомом об’єктивного обстеження,
звертаю увагу на зовнішній вигляд хворого, конфігурацію обличчя, колір
шкіри, наявність асиметрії і дефектів, набряку і нориць. Велику увагу
приділяю дослідженню лімфатичних вузлів обличчя і шиї. Під час пальпації
вияснюю розмір, рухомість, болючість, лімфатичних вузлів. Пам’ятаю, що
при запальних процесах лімфатичні вузли збільшені, рухомі, болючі, що
являється проявом реактивності організму. Значне збільшення лімфовузлів
при незначній болючості характерно для туберкульозу слизової оболонки
порожнини рота. При твердому шанкрі лімфовузли також збільшені, щільні,
рухомі і слабо болючі. Наявність щільних збільшених регіонарних
лімфовузлів при злоякісних новоутворах свідчить про метастазування
пухлини, пізньої стадії захворювання.

Після зовнішнього огляду приступаю до обстеження порожнини рота, яке
проводжу за допомогою стоматологічного дзеркала, шпателя, зонда і
пінцета.

Спочатку спостерігаю ступінь відкривання рота, функцію
скроне-нижньощелепового суглобу (екскурсії суглобових головок, рухи
щелепи при відкриванні і закриванні рота, спів падання серединної лінії
зубів верхньої і нижньої щелеп). Огляд порожнини рота при зімкнутих
зубах починаю з присінка, піднявши верхню і опустивши нижню губу або
відводжу щоку стоматологічним дзеркалом.

Оглядаючи порожнину рота звертаю увагу на забарвлення (гіперемія,
анемія, ціаноз, пігментація), блиск (афти, лейкоплакічні вогнищ) і
цілісність (виразки, ерозії, тріщини, дефекти, рубцеві стягнення)
слизової оболонки порожнини рота. Обстежую стан перехідних складок
(глибина, наявність природних складок, рубцевих перетяжок, звертаю увагу
на стан м’яких тканин за сьомими зубами, перікоронаріт) і вияснюю,
наскільки завершився процес прорізування зубів мудрості. Ретельно
обстежую зуби і ясенні кишені за допомогою зубного зонда, вияснюю чи
немає надкомплектних чи аномально розміщених зубів, звертаю увагу на
характер змикання зубів. Записую зубну формулу.

Зондування дозволяє встановити каріозну порожнину в зубі, її глибину,
ступінь розм’якшення емалі і дентину, наявність входу в порожнину зуба і
його канали, чутливість стінок порожнини.

Перкусію проводжу рукояткою інструменту (зонд, пінцет, стоматологічне
дзеркало). За допомогою перкусії визначаю стан пародонту. Здоровий
періодонт при постукуванні не болючий. При запальному процесі в
періодонті перкусія зуба викликає біль. Якщо запалений навколо
верхівковий періодонт, то больову реакцію викликає вертикальне
постукування, при запаленні краєвого періодонту болюче бокове або
горизонтальне постукування по зубу. Перкусію починаю із здорових зубів,
а потім переходжу до хворого.

Визначення рухомості зуба проводжу за допомогою стоматологічного
пінцета. Зігнутими кінцями охоплюю зуб в щільно-язичному напрямі.
Рухаючи пінцетом, вияснюю наявність і ступінь рухомості зуба. При
наявності припухлості, дефекту або рубцевого стягнення в порожнині рота
застосовую їх пальпацію.

Якщо виникла підозра на наявність запального процесу в під щелепових
слинних залозах і в ділянці дна порожнини рота, застосовую метод
бімануального обстеження.

При огляді постійно пам’ятаю про можливість прояву на слизовій оболонці
порожнини рота таких захворювань як СНІД, дифтерія, сифіліс,
туберкульоз, злоякісні пухлини.

Також, крім вищеперечислених методів обстеження, застосовую і так звані
додаткові методи: термодіагностику, рентгенодіагностику.

Термодіангостика застосовується для встановлення діагнозу, а також
диференційної діагностики захворювань зубів.

Рентгенодіагностика використовується для розпізнання захворювання і
травматичних пошкоджень зубів і кісток щелепно-лицевої ділянки.

При наявності апарат проводиться електроодонтодіагностика – дослідження
за допомогою відповідних апаратів електрозбудливості пульпи і
періапікальних тканин і допомагає диференційній діагностиці, вибору
способу лікування, служить контролем ефективності проведеної терапії.

ЛІКУВАЛЬНА РОБОТА ПО НОЗОЛОГІЯХ

За період моєї трудової діяльності діагностувались такі стоматологічні
захворювання: не каріозні пораження твердих тканин зуба, ускладнений і
неускладнений карієс, захворювання тканин пародонту і слизової оболонки
порожнини рота.

Із не каріозних поражень твердих тканин зуба діагностовано гіпоплазію
емалі. Витончений при гіпоплазії ріжучий край зуба поламався. При
відсутності емалі на ріжучому краї розвивався каріозний процес, а також
пораженню піддались моляри. Проліковано гіпоплазію шляхом накладання
пломби з композитного матеріалу. Проведено санацію порожнини рота.
Призначено електрофорез 2,5% розчином гліцерофосфату кальцію і 1%
розчином фтористого натрію по 7 сеансів.

Діагностовано патологічну утертість зубів. Початковим клінічним проявом
стирання зубів являлась підвищена чутливість їх до температурних
подразників, а також болі від хімічних, а потім і механічних
подразників. Лікування зубів з патологічною утертістю не рідко підлягало
ортопедичному лікуванню. При підвищеній чутливості призначається:
гліцерофосфат кальцію (по 0,5 г 3 рази на добу), або глюконат кальцію
(по 1,5-2,0 г 3 рази на добу). Вітамін С (по 0,25-0,3г), вітамін В (по
0,01-0,005г 2-3 рази на добу протягом місяця). Місцево: електрофорез
2,5% розчину гліцерофосфату кальцію і 1% розчину фтористого натрію по 8
процедур.

КАРІЄС

КАРІЄС – патологічний процес, який характеризується локалізованою де
мінералізацією твердих тканин з утвореннями дефекту. В своїй практичній
діяльності користувався класифікацією карієсу Київської школи.
Топографічна: початковий, поверхневий, середній, глибокий. Клінічна:
процвітаючий, гострий, хронічний. Діагноз карієсу ставив на основі даних
анамнезу, огляду, з допомогою стоматологічного дзеркала, зондування,
даних температурної і перкуторної реакції. В деяких випадках додатково
можна використовувати електроодонтодіагностику і рентгенографію.

Лікування карієсу без пломбування проводиться тільки в стадії
крейдоподібної плями, так як спостерігається порушення міжкристалічних
зв’язків. Також береться до уваги той факт, що для емалі екзогенний
шлях постування ряду речовини неорганічної природи являється основним,
а ендогенний шлях таких же речовин із пульпи має другорядне значення.
Береться до уваги і можливість ре мінералізації емалі і дентину.
Застосовується фтор лак, призначається електрофорез 2,5% р-ну
гліцерофосфату кальцію 10 сеансів, потім 1% р-н фтористого натрію 10
сеансів.

Лікування карієсу пломбуванням являється основним методом при лікуванні
поверхневого, середнього і глибокого карієсу.

При поверхневому, середньому і хронічному глибокому карієсі накладається
пломба за один сеанс. При глибокому карієсі на дно каріозної порожнини
застосовується лікувальна стимулююча паста: цинкевгенолова,
кальмецинова, що мають протизапальну дію, нейтралізують ацидоз пораженої
пульпи, стимулюють пластичну функцію, посилюють геренерацію
одонтобластів, стимулюють утворення вторинного дентину і прискорюють
мінералізацію.

При лікуванні гострого глибокого карієсу і наявності клінічних ознак при
початковому гострому запаленні в пульпі застосовуються біологічні пасти:
на основі антибіотиків метацилову пасту, біологічну пасту з
мікроелементами; паста залишається під тимчасовою пломбою на 10 днів.
При відсутності болей в зубі, видаляється біологічна паста, покривається
порожнина зуба тонким шаром водного дентину, накладається прокладка з
фосфат-цементу і постійна пломба. Добре зарекомендували себе такі пасти,
як “Кальцисил” або аналог “Dycal”.

Оперативна обробка каріозної порожнини складається з етапів: розкриття,
розширення, некротомія, формування порожнини, обробка країв.

Патогенетична терапія початкових форм карієсу суто консервативна –
ремінералізуюча терапія. Показанням до неї є діаметр плями 3 мм, плями
при множинному карієсі, гіпоплазії емалі. Використовую методику
Боровського-Леуса, уточнену Т.Виноградовою:

очистити зуби від нальоту;

1-етап – аплікація кальцієвмісних розчинів: 2,5 розчин гліцерофосфату
кальцію, або 10% розчину хлористого кальцію, або 10% розчину глюконату
кальцію на 15-20 хвилин на салфетці чи тампоні;

ІІ етап – накласти на 2 хвилини 2-4% розчин фториду натрію на поверхню
плями.

Кількість процедур – 20-25.

Зараз існують суперметоди діагностики карієсу в стадії плями – це
застосування карієс детекторів, зокрема фірма (Uосо) випускає
карієс-маркер, .

Якщо це не гострий карієс і немає фонових захворювань – успіх
забезпечений, навіть якщо плями не зникли, а хоча б ущільнились.

Місцеве введення препаратів поєдную з рекомендаціями індивідуальної
гігієни порожнини рота, раціональним харчуванням, прийнятим всередину
одного із середників: гліцерофосфату кальцію, лактату кальцію,
глюконату кальцію (0,5 х 3р. в день, протягом місяця), вітамінів групи
Д, А, С, полівітамінів.

ПУЛЬПІТ

При постановці діагнозу пульпітів користувався класифікацією Київської
школи:

гостре запалення пульпи: гіперемія пульпи, частковий серозний пульпіт,
загальний серозний пульпіт, гнійний пульпіт, травматичний пульпіт;

хронічне запалення пульпи: простий, гіпертрофічний, гангренозний,
конкрементозний пульпіти;

пульпіт, ускладнений періодонтитом;

загострення хронічного пульпіту.

При лікуванні пульпітів дотримуюсь таких правил: звільнити хворого від
болю, ліквідувати інфекційно-запальний процес в пульпі, відновити форму
і функцію хворого зуба, попередити поширення процесу на періодонт.

При виборі методу лікування пульпітів враховувався зуб, особливості
перебігу пульпіту індивідуально у кожного пацієнт. Використовував в
основному такі методи: вітальна і девітальна ампутація та екстирпація
пульпи.

Лікування під анестезією являється одним із найбільш ефективних методів,
так як він дає можливість лікування пацієнтів водне відвідування і
скорочує число відвідувань та ускладнень зі сторони тканин періодонту.

Всі процедури проводила в умовах асептики. Після розкриття пульпової
камери і ампутації пульпи, проводилась екстирпація пульпоекстракторами
різних розмірів в залежності від прохідності кореневих каналів.
Кровотечу з пульпи (культі) зупиняю шляхом введення в кореневий канал на
турунді 3% розчину перекису водню, капрофер. Після ендодонтичної обробки
пломбував кореневі канали. Непрохідні або погано прохідні канали
імпрегенував резорцин-формаліновою рідиною. Лікування завершувалось
накладанням постійної пломби.

Нова Міжнародна класифікація хворіб МКХ-Х – 1998 розрізняє такі форми
пульпітів та періодонтитів:

К.04 – Хвороби пульпи та періапікальних тканин

К.04.0 – Пульпіт

— пульпарний

1.Абсцес

2.Поліп

Пульпіт

1.Гострий

2.Хронічний (гіперпластичний, виразковий)

3.Гнійний

К.04.1 – Некроз пульпи

Гангрена пульпи

К.04.2 – Переродження пульпи

Дентиклі

Пульпарні: 1. Кальциноз; 2. Камені

К.04.3 – Аномальне утворення твердих тканин у пульпі

Вторинний або іррегулярний дентин

К.04.4 – Гострий апікальний піреодонтит БВД (без дальших

вказівок)

К.04.5 – Хронічний апікальний періодонтит

Апікальна чи пері апікальна гранульома

Апікальний періодонтит БДВ

К.04.6 – Періапікальний абсцес з порожниною

Абсцес з порожниною

Дентальний

Дентоальвеолярний

К.04.7 – Періапікальний абсцес без порожнини

Абсцес БДВ

Дентальний

Дентоальвеолярний

Періапікальний

К.04.8 – Коренева киста

Киста: а б в

а – апікальна (періодонтальна)

б – періапікальна

в – залишкова коренева

К.04.9 – інші та не уточнені хвороби пульпи та періапікальних тканин.

Існують два принципово різних методи лікування пульпіту: консервативний,
повністю зберігаючий пульпу та хірургічний: ампутація та екстирпація
пульпи.

Застосовую метод екстирпації з усіх каналів. В непрохідних, частково
облітерованих каналах використовую комплексони: ендожі, Канал +.

Для грамотної ендодонтичної медикаментозної обробки каналів застосовую
любрікатори: паркан, трилон Б.

При лікуванні пульпітів застосовую знеболення:

провідникове

інфільтраційне

внутріканальне

інтралігаментарне

та їх комбінації.

Як анестетик використовую розчин лідокаіну 2%, убістезін, септокаін,
ультракаін, септонест.

ПЕРІОДОНТИТИ

Діагностику періодонтитів проводив згідно класифікації по Лукомському.
Гострі форми періодонтиту і в стадії загострення лікував по такій схемі:
анестезія, створення доступу до кореневих каналів, екстирпація путридних
мас із кореневих каналів, створення умов для відтоку ексудату,
призначення жаропонижаючих, анальгезуючих, десенсибілізуючих та ін.
середників.

При хронічному періодонтиті основні завдання полягали в слідую чому: дія
на мікрофлору кореневих мікро- і макроканалів, усунення впливу біогенних
амінів, зняття або зменшення запалення в періодонті, сприяти регенерації
всіх компонентів періодонту.

Все це можливе тільки при ендоканальному лікуванні верхівкового
періодонту. Основну увагу приділяв інструментальній та медикаментозній
обробці кореневих каналів. Створюючи хороший доступ до кореневих каналів
під ванночкою з антисептиків (3% р-н перекису водню, декамін, 1% р-н
хлораміну, р-н ферментів, препарати нітрофуранового ряду в залежності
від форми періодонтиту. Позитивний результат отримував при застосуванні
ферменту “Баліз-2”, який має протизапальну властивість, стимулює
репаративні процеси в ранах, сприяє відшаруванню некротичних мас, руйнує
гній. Застосовував при гострих гнійних, загостреннях хронічних форм
періодонтитів. В послідуючий прийом після повної медикаментозної та
інструментальної обробки, в кореневих каналах залишав туруни з балізом-2
і покривав герметичною пов’язкою. Із 100 досліджуваних тільки 5% не
витримали герметизм. Лікування закінчувалось пломбуванням кореневих
каналів і накладанням постійної пломби. Односеансне лікування проводив в
однокореневих каналах при наявності нориці.

По показаннях застосовується електрофорез лікарських речовин з допомогою
яких проходила дія на мікро- і макроканали і патологічно змінений
періодонт. Крім цього, таким шляхом створювалось депо лікарських
речовин, яке забезпечувало дію на запальний процес.

При великих вогнищах реконструкції кісткової тканин ділянці верхівок
коренів фронтальних зубів застосовую комбінований метод, тобто
терапевтичне і хірургічне лікування (операція резекції верхівки кореня)
з попереднім пломбуванням каналу цементом.

Лікування періодонтитів проводжу по загальноприйнятій схемі: 1.
Механічна і хімічна обробка каналів. Використовую римери і файли та їх
модифікації (К і Н-інструменти). Для іригації кореневих каналів
використовую 1% розчин хлораміну, 0,2% хлоргекседину, 1% р-н діоксидину,
фурацилін-мефенаміновий розчин. 0,15% р-н фуразоліну. Для дезинфекції і
очищення від дентин них стружок використовую розчин натрію гіпохлориду
(NaOC1). Він є сильним окислювачем і має параметри, сумісні з внутрішнім
середовищем організму, оскільки наближається по своїй дії на
мікроорганізми до окислювальної функції нейтрофільних лейкоцитів.
Чергування обробки каналу натрію гіпохлоритом і 30% етиловим спиртом
підвищує проникнення NaCO1 в тканини за рахунок зниження його
поверхневого натягу. Іригацію каналу здійснюю шприцом зі сліпим кінцем.

Римінг і файлінг здійснюю технікою step-back , step-down або гібридною
технікою. Для обтурації каналів використовую каналонаповнювачі із
сілерами: каріосан, форедент, ендаметазон , фосфат-цемент, уніцем. Для
обтурації корневих каналів використовую філери / гуттаперчу, срібні та
титанові щифти, Якість пломбування контролюю за допомогою рентгену.

Захворювання пародонту

Пародонти – тканина дистрофія з ураженням нейросудинного апарату
пародонту. Це хронічний, повільно прогресуючий процес, що пошкоджує
комплекс тканин: ясна, альвеолярну кістку, періодонт, зуб.
Характеризується дистрофічно-запальними змінами м’яких тканин пародонту,
поступовою резорбцією альвеолярної кістки, утворенням патологічних
зубо-ясенних кишень, патологічною рухомістю зубів.

Оцінка гігієнічного стану порожнини рота проводиться за допомогою
індексу Федорова-Володкіної (кількісна і якісна оцінка). Використовую
йодну пробу Міллера-Пісарева для виявлення інтенсивності і поширення
запалення. Інтенсивність запалення визначається спеціальними індексами
П1 – перодонтального індексу, ПМА – папілярно-маргінально-альвеолярного
індексу. Стійкість капілярів – по методу Кулаженко.

Вибір методу лікування залежить від форми, ступеню розвитку хвороби, її
перебігу, запального стану хворого, реактивності організму та віку
пацієнта.

На сьогодні в парадонтології є три основні принципи лікування:
комплектність, індивідуалізація та диспансеризація. Найкращий ефект
досягається при проведенні лікувальних заходів місцевого та загального
характеру із завершенням лікування хірургічними методами та ортопедичним
лікуванням по показаннях. Загальне лікування призначається строго після
обстеження хворого терапевтом, ендокринологом та іншими спеціалістами.

При місцевому лікуванні захворювань пародонту першочергову увагу
приділяю зняттю зубних відкладень в 2-4 відвідування з обов’язковою при
шліфовкою шийок зубів, пам’ятаючи застереження ВОЗ: “доки буде зубна
бляшка, доти лікування пародонтиту буде міфом”, кюретаж пародонтальних
кишень, вибіркову при шліфовку зубів по Дженкерсону.

Використовую методи введення ліків: аплікація, інстиляція, ротові
ванночки, зрошення, аерозолі, електрофорез. Форми використання ліків
найрізноманітніші. Це розчини, мазі, пасти, емульсії, лікувальні
пов’язки. Серед груп препаратів: антисептики широкого спектру дії:
нітрофурани, галенові, неогаленові, ферменти, антиоксидна (ібунол,
солкосерил, галаскорбін, метилурацил), нестероїдні протизапальні
(бутадіон, індометацин, аспірин, мефенамінова мазь, ніфлуріл (Франція),
антибіотики – по чітких показаннях: абсцеси, гноєтеча, післяопераційний
період. Місцево як пов’язку використовую пасту Чижевського: тетрациклін,
0,2% леворін 0,4 або адаптовану пасту Чижевського (розроблену кафедрою
терапевтичної стоматології ФІЛІП Львівського медичного Університету):
тетрациклін 0,6 метилурацил – 2,0 білої глини – 7,5 ех темроrе на маслах
чи нітрофуранах.

Терапевтичне лікування захворювань пародонту є підготовче, може, це –
дохірургія, триває кілька сеансів. Далі направляю пацієнта на хірургічне
та ортопедичне лікування.

ХІРУРГІЧНА РОБОТА

Значне місце в моїй амбулаторній практиці займає надання хірургічної
допомоги.

Переважну більшість хірургічних маніпуляцій використовую під місцевою
анестезією. Мандібулярну, палатинальну, інфраорбітальну, різцева,
інфільтраційна, аплікаційна анестезії. При цьому використовую 2% р-н,
лідокаїну, тримекаїну та інші. При прийомі хірургічних хворих працюю в
гумових рукавицях і масці. Максимально дотримуюсь правил асептики і
антисептики. Найбільш поширеною амбулаторною операцією є видалення зуба
з приводу хронічного чи загострення хронічного періодонтиту. Проте, в
кожному конкретному випадку слід дуже обережно підходити до цієї
маніпуляції. Ретельний збір анамнезу та огляд дає змогу врахувати всі
можливості загальні і місцеві покази та протипокази. Саму маніпуляцію
стараюся виконувати максимально атравматично. Такий метод дає змогу
звести до мінімуму виникнення небажаних ускладнень, як загальних так і
місцевих. Найчастіше це запаморочення, перелом коронки зуба чи кореня,
кровотечі, альвеоліти. Для лікування наведених ускладнень у
стоматкабінеті є необхідних запас медикаментів. При запамороченні 10%
розчин нашатирного спирту, валідол, кордіамін. Для боротьби з
кровотечами місцево застосовую: гемостатичну губку чи марлю, рідину
капрофер, амінокапронову кислоту. При альвеолітах: розчин антисептиків
(перекис водню, розчин фурациліну), масляний розчин хлорфіліпту, мазі
пропоцеум, іруксол, йодоформні туруни. Назначаю фізіопроцедури (ЛУЧ-3)
та інші.

На видному і доступному місці кабінету зберігається аптечка з набором
медикаментів і інструкцією для боротьби з ускладненнями, як
анафілактичний шок.

ЗАХВОРЮВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА

Захворювання слизової оболонки порожнини рота складають 3-7%
стоматологічних хворих. У 95% випадків – це прояви органних захворювань.
У більшості країн світу стоматологи не лікують слизової оболонки
порожнини рота.

У Києві вийшла окремою книгою класифікація Данилевського-Несина-Рахнія
захворювань слизової оболонки порожнини рота:

самостійні

симптоматичні

синдроми

До І групи відносять травматичні ураження (механічна, фізична, хімічна
травма), лейкоплакії.

ІІ група: інфекційні (вірусні, бактеріальні) мітотичні, захворювання
губ: ексфоліативний, актинічний, гландулячрний хейліти, хронічна тріщина
губи, лімфадема.

Екзематозний та атопічний хейліт розглядають як симптоматичні.

Захворювання язика: десквамативний глосит, складатчатий, волосатий,
ромбоподібний язик.

Новоутвори: передпухлини, раки та ін.

До ІІ групи відносять: алергічні прояви, ХРАС, багато формна ексудативна
ерітема.

Група уражень при дерматозах з аутоімунним компонентом, а саме:
пухирчатка, пемфігоід, червоний плескатий лишай, системний червоний
вовчак.

Ураження слизової із захворюванням органів і систем: симптом Верльгофа,
Едісона-Бірмера, Кушинга, глосаденія, сенестопатії (психіатричний
діагноз).

До ІІІ групи: СНІД, синдром Ацеведо-Пуенте, синдром
Мількенсона-Розенталя.

СНІД

СНІД – інфекційне захворювання вірусної природи, що викликає пригнічення
природнього імунітету. Збудником СНІД є вірус ВІЛ / вірус імунодефіциту
людини.

Проникнувши в організм, ВІЛ здатний розмножуватися практично у будь-яких
клітинах тканин організму, викликаючи його загальне ураження. Ступінь
ураження клітин різний.

Перші прояви СНІДу після інфікування можливі тільки в порожнині рота.
Прояви СНІДу в порожнині рота досить різноманітні, що викликає труднощі
в їх систематиці.

Спостерігається швидко прогресуючий пародонти, гострий виразковий
некротичний гінгівостоматит, ангулярний хейліт. Вогнища в періодонті
мають тенденцію до розвитку остеомієліту, досить часто розвивається
бурхлива реакція на ендодонтичні втручання.

За частотою найпоширеніші захворювання СОПР розподіляються так: кандидоз
(88%), герметичні ураження (11-17%), ксеростомія (19-28%),
ексфоліативний хейліт (9%), виразки (7%), десквамативний глосит (6%),
волосяна лейкоплакія (5%), саркома Капоші (від 4 до 50%), гемографії.

На основі результатів епідеміологічний досліджень установлені групи
ризику: гомосексуалісти, повії, хворі на наркоманію, гемофілію,
новонароджені діти жінок, хворих на СНІД, а також особи, що мешкають в
ендемічній зоні, медперсонал. За даними Американської асоціації
дантистів, лікарі-стоматологи посідають 2-ге місце серед представників
інших медичних професій за небезпекою зараження на СНІД.

Зважаючи на можливість контакту лікарів-стоматологів із хворими на СНІД
чи вірусоносіями, їх рекомендують такі застережні заходи:

одержання інформації про можливі фактори ризику у хворого;

антисептичне оброблення шкіри рук і робота в гумових рукавичках;

застосування (по можливості) інструментів, матеріалів та голок разового
використання;

бездоганна стерилізація і дезинфекція матеріалів: що використовуються
повторно.

Спеціалісти свідчать, що адекватні засоби профілактики дають можливість
уникнути інфікованості ВІЛ навіть у разі роботи з групою ризику. Тому
особистий захист має здійснювати увесь медичний персонал (застосування
гумових рукавичок, спеціальних окулярів, пластикових масок, спец халатів
та шапочок).

Хворі, у яких захворювання СОПР (вищеперечислені) протікають атипово і є
ще 6 ознак, які характерні для хворих на СНІД (поліаденія, наявність
субфебрильної температури, хронічної діареї, втрати ваги, наявність
хронічних гнійничкових процесів, наявність пневмонії невідомої
етіології), підлягають обов’язковому обстеженню на вірусоносійство.

ТУБЕРКУЛЬОЗ

Туберкульоз – хронічне інфекційне захворювання, яке викликається
мікобактерією туберкульозу (паличкою Коха). Вона потрапляє в СОПР
гематогенним, лімфогенним або екзогенним (повітряно-крапельним чи
аліментарним) шляхом, зумовлюючи первинні та вторинні прояви інфекції.

На СОПР туберкульоз проявляється головним чином вторинно у 1% хворих (як
наслідок туберкульозу легень, суглобів, шкіри) у вигляді туберкульозного
вовчака, міліарно-виразкового туберкульозу і надзвичайно рідко –
коліквативного туберкульозу (скрофулодерми).

Лікування туберкульозних уражень СОПР стоматолог проводить на фоні
загальної терапії, призначеної фтизіатром. Санація ротової порожнини,
усунення травмуючи чинників, лікування зубів та патології пародонта є
обов’язковою умовою місцевої терапії туберкульозних уражень слизової
оболонки. Застосовують антисептичні, некролізуючі засоби, специфічні
протитуберкульозні препарати – ізоніазид, фтивазид, салюзид, метазид;
знеболювальні препарати та засоби, що поліпшують репаративні властивості
тканин.

ДИФТЕРІЯ

Дифтерія – гостра інфекційна хвороба, яка передається
повірятно-крапельним шляхом. Збудником дифтерії є дифтерійна паличка
(Леффлера).

Дифтерія уражає зів і мигдалики. Спостерігається катаральне запалення СО
зіва, піднебінних дужок, піднебінного язичка, набряк мигдаликів. На них
утворюються масивні фібринозні нальоти (білі або сірувато-білі), які
поширюються на СО носової частини глотки, тверде піднебіння, дужки і
м’яке піднебіння. Плівчастий наліт щільно спаяний з підлеглими тканинами
і дуже важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить. З
прогресуванням хвороби наліт поширюється і потовщується, колір його стає
брудно-сірим. Якщо плівки зняти, вони утворюються знову. В порожнині
рота плівки розміщуються також на яснах та язиці. Підщелепні лімфовузли
збільшені, болючі.

Місцеве лікування – полоскання рота 2% розчином борної кислоти,
антибіотиками у поєднанні з ферментами, штучним лізоцимом, окисниками,
1% розчином галаскорбіну, соком каланхое. Перелічені лікарські засоби
застосовують залежно від стадії захворювання (гідратація чи
дегідратація). Для профілактики дифтерії важливе значення має щеплення
анатоксином.

СИФІЛІС

набутий і природжений сифіліс. Як інфекційне захворювання набутий
сифіліс має інкубаційний, первинний, вторинний і третинний періоди, а
природжений – ранній і пізній.

СОПР і червона кайма губ уражається в усіх стадіях захворювання, крім
інкубаційного періоду. Інкубаційний період сифілісу становить пересічно
3-4 тижні і не має клінічних ознак.

Первинний період сифілісу починається з виникнення на місці вторгнення
блідої трепонеми твердого шанкеру або первинної сифіломи. Здебільшого
вона локалізується на губах, яснах, язиці, мигдаликах.

Вторинний період сифілісу проявляється на СОПР у вигляді розеол і Папул.
Розеользний (плямистий) висип в основному виникає симетрично на
піднебінних дужках, м’якому піднебінні, мигдаликах. Папульозний висип в
основному локалізується на мигдаликах, піднебінних дужках, м’якому
піднебінні, де папули зливаються в суцільні осередки ураження
(папульозна ангіна), а також на язиці, СО щік, особливо по лінії
змикання зубів, та яснах.

Третинний період сифілісу починається через 4-6 років після початку
захворювання і може тривати десятки років. Гумозний сифіліс може
локалізуватися у будь-якій ділянці СОПР, але частіше на м’якому і
твердому піднебінні, язиці, Горбкуватий сифіліс локалізується переважно
на губах, альвеолярних відростках, піднебінні.

Лікування хворих на сифіліс проводять у шкірно-венерологічних
стаціонарах і диспансерах. Для місцевого лікування сифілітичних уражень
у порожнині рота застосовують суспензію бійохінолу, бісмоверолу, розчин
міарсенолу, та інші.

ПЕРЕДРАКОВІ І РАКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Виявлення і ліквідація передракових станів – важливе завдання кожного
лікаря. Передракові стани являються важливою ланкою в розвитку
злоякісної пухлини.

Передракові стани являють собою патологічний процес, що розвивається в
організмі під впливом різного роду хворобливих початків, що діють на
органи і тканини через рецепторні і рефлекторні механізми. Тільки при
певних умовах, при постійній і тривалій дії шкідливих агентів ці зміни
набувають стійкий характер і супроводжуються порушенням біохімічних
процесів, будовою тканин і клітин, зміною типу їх обміну, характерного
для росту ракових пухлин. Звідси ясно, наскільки необхідно з допомогою
лікувальних міроприємств розрушити рефлекторну дугу встановлених
патологічних співвідношень в організмі. Цього можна досягнути тільки при
усуненні шкідливих факторів середовища, з однієї сторони, і при
відновленні нормальної функції клітин кори головного мозку – з другої.
Слід також враховувати, що передракові стани самі по собі являються
джерелом імпульсів, що підтримують кортикальну недостатність. Звідси
випливає необхідність і місцевого лікування передракових процесів.

Наукова концепція, яка стверджує, що злоякісні пухлини розвиваються на
ґрунті передракових станів, характерних для певних форм захворювань,
дозволяє правильно організувати профілактику раку. Здійснюється це
шляхом виявлення і лікування передуючих захворювань, усунення різних
подразників, оздоровлення праці і побуту, правильного фізичного
виховання.

Згідно наказу №192 – всі передракові захворювання реєструються у журналі
диспансерних хворих і на них заводиться контрольна карта диспансерного
нагляду.

При виявленні хворого з підозрою на злоякісну пухлину пишеться екстрене
повідомлення і направляється хворого до лікаря-онколога.

Розвитку раку сприяють насамперед травми, особливо хронічні. Нерідко
раку передують хронічні запальні захворювання, які супроводжуються
ерозіями і виразками, проліферативні процеси, доброякісні пухлини.

Залежно від частоти переходу в рак розрізняють облігатні і факультативні
передпухлинні процеси. Облігатні передраки без лікування обов’язково
через різні проміжки часу призводять до розвитку раку. Факультативні
передраки – це такі процеси, які не завжди спричиняють рак.

Боротьба з передраковими захворюваннями являється найбільш ефективним
міроприємством в протираковій боротьбі.

УСКЛАДНЕННЯ

Ускладнення при лікуванні карієсу зубів:

помилка в діагнозі, коли після накладання постійної пломби виникають
болі без дії зовнішніх подразників;

вскриття порожнини зуба;

нависаючий край пломби;

відсутність контактного пункту і утворення щілиноподібного проміжку між
зубами;

некроз пульпи зуба;

випадіння пломби в ранні строки після її накладання;

підвищення прикусу;

зміна кольору зуба пломби і невідповідність пломби по кольору емалі.

Ускладнення при лікуванні пульпіту:

посилення болей після накладання лікувальної пасти, тимчасової або
постійної пломби;

кровотеча;

алергічна реакція;

залишковий пульпіт.

Ускладнення при лікуванні періодонтиту:

відлом ендодонтичного інструментарію в кореневому каналі;

перфорація стінки каналу кореня зуба;

недопломбування кореневих каналів;

виведення пломбу вального матеріалу за верхівку зуба.

Після ін’єкційні ускладнення:

загальні ускладнення, що виникають під час або відразу ж після ін’єкції
анестезуючого розчину;

загальні ускладнення, що виявляються через деякий час після ін’єкції;

місцеві ускладнення, які проявляються під час або відразу ж після
ін’єкції;

місцеві ускладнення, які розвиваються через деякий час після анестезії.

В зв’язку з випадками анафілактичного шоку від лі кокаїну видано наказ
зобов’язати в обов’язковому порядку всіх лікарів, які працюють з
лікарськими середниками для місцевого знеболення проведення проб перед
їх застосуванням для визначення чутливості до цих препаратів.

Використана мною література:

Е.И.Боровский, В.Н.Копейкин, А.А.Колесов, А.Г.Шаргородський.
«Стоматология».

Ю.И.Бернадський «Основы хирургической стоматологии».

Н.Ф.Данилевский, Е.А.Магид, Н.А.Мухин, В.Ю.Миликевич. «Заболевания
пародонта».

М.Ф.Данилевский, О.Ф.Несин, Ж.І.Рахній. «Захворювання слизової оболонки
порожнини рота».

Ю.К.Скрипник. «Кожные и венерические болезни».

Е.В.Боровский. «Стоматология».

В.С.Іванюк, Г.Д.Овруцький. “Практична ендодонтія”.

Журнал “Дент-Арт”.

Журнал “Новые медицинские технологии”.

Лікар-стоматолог І.Яворський

Похожие записи