медицина

Реферат

на тему:

Порушення ліпідного обміну

Патологічні зміни в обміні ліпідів можуть виникати на різних його
етапах і пов’язуються із порушеннями:

процесів перетравлення і всмоктування жирів,

транспорту ліпідів і переходу їх у тканини;

обміну ліпідів у жировій тканині (надлишкове або недостатнє їх утворення
і відкладення).

окислювання ліпідів у тканинах,,

проміжного ліпідного обміну;

• Порушення перетравлення, і всмоктування жирів спостерігається при:

1) дефіциті панкреатичної ліпази, що є причиною порушення розщеплення
жиру у верхніх відділах тонкої кишки до жирних кислот, моногліцеридів,
гліцерину;

2) дефіциті жовчних кислот, що є причиною порушення емульгування жиру
та зниження активності панкреатичної ліпази;

посиленій перистальтиці тонкої кишки та ушкодженні її епітелію, що

проявляється порушенням активації панкреатичної ліпази;

надлишку в їжі іонів Са та Mg, коли утворюються нерозчинні у воді

солі жирних кислот — мила;

авітамінозах А і В, недостатку холіну, порушенні процесу фосфорилювання,
що супроводжується гальмуванням всмоктування жиру.

• Порушення транспорту жирів

У крові наявні всі фракції ліпідів, які містяться в тканинах людини.

З метою діагностики визначають вміст у крові: а) загальних ліпідів
(три-гліцеридів — 0,4 — 1?8 ммоль/л), б) неетерифікованих (вільних)
жирних кислот (до 180 мг/л), в) холестерину (5,2- 6,1 ммоль/л), г)
кетонових тіл.(0,1 мкмоль/л)

Основною транспортною формою ліпідів у організмі є ліпопротеїни, які
являють собою комплекси ліпідів і білків у різних співвідношеннях. Ці
співвідношення проявляються фізично у вигляді щільності (густини), яка
збільшується при зростанні частки білка. За швидкістю осаджування при
центрифугуванні ліпопротеїди поділяються на такі основні класи:

хіломікрони (ХМ) містять 2% білка та 98% ліпідів (основним чином
тригліцеридів), в нормі у плазмі поза прийомом їжі вони не містяться;

ліпопротеїди дуже низької щільності (ЛПДНЩ) містять 10% білка і 90%
ліпідів (в основному триглщеридів). За електрофоретичною активністю
(рухомістю) воші належать до npe-fi-ліпопротеїтв,

ліпопротеїди низької щільності (ЛІПШІ,) або ^-ліпопротеїни містять 25%
білка і 75% ліпідів (в основному вільний холестерин і його ефіри),
здатні транспортувати холестерин у клітини, тому є найбільш
атерогенними.

ліпопротеїди високої щільності (ЛПВЩ) або а-ліпопротеїни містять 50%
білка і 50% ліпідів (фосфолігідів і тригліцеридів), здатні «забирати»
надлишок холестерину з поверхні фібробластів, ендотеліальних і
гладком’язових клітин і переносити їх у печінку, відкіля він-або
повертається у кров, або екс-кретується із жовчю, тому є
антиатерогенними

Збільшення кількості загальних ліпідів у сироватці крові (понад 2
ммоль/л) називається гіперліпемією (ГЛ), яка може бути: 1) аліментарною,
2) транспортною і 3) ретенційною.

Аліментарна ГЛ починає проявляються через 2-3 г після споживання в їжу
жиру, сягаючи максимуму через 4-6 год, через 9 год рівень жиру в крові
повертається до норми, Це фізіологічне явище. При аліментарній ГЛ плазма
(сироватка) крові має молочний колір, що зумовлено підвищеним вмістом у
нщ хіломікронів — хільоз.

Транспортна ГЛ спостерігається при активації ліполізу, посиленій
мобілізації жиру із депо та його транспорті у печінку. Цьому процесу
сприяє дія: а) соматотропного гормону, б) тиреотрстного гормону, в)
тиреоїдних гормонів, г) адреналіну, д) глюкагону

Ретенційна ГЛ виникає пррі затримці переходу нейтральних жирів із крові
в тканини і пов’язана із затримкою розщеплення хіаомікронів на
люміна-льній поверхні епдотеліоцитів із-за зниження активності
ліпопротеїнової ліпази (ЛШІ), що можливе за умов:

надлишкового надходження в організм або затримки виведення із організму
кухонної солі (NaCl), яка є інгібітором ЛШІ, Через таке явище вживання
солонини дає відчуття тривалого насичення;

зниження, продукції тканинами базофілами гепарину, який за нормальних
умов стимулює утворення і активує ЛШІ, При атеросклерозі порушується
вивільнення гепарину, що сприяє розвитку ГЛ;

порушення співвідношення між концентрацією інсуліну та протиінсуліновими
гормонами. Інсулін .активує ЛШІ, а його антагоністи пригнічують її,
том)? при цукровому діабеті спостерігається виражена ГЛ;

поступлення жовчних кислот у кров при застійній жовтяниці, які
пригнічують ЛШІ;

ушкодження люмїнальної поверхні ендотеліоцитів, що супроводжується
зниженням активності ЛШІ.

Збіпьшення вмісту в плазмі крові ліпопротеїнів одного чи декількох
класів, називається гіперліпопротеїнемією, За Фрідрексеном (1967)
розрізняють 5 типів гіперліпопротеїнемій, які можуть носити набутий чи
спадковий характер:

Тип 1 — гіперхтомікронемія. Характеризується: а) підвищеним вмістом у
плазмі холестерину, ХМ і ТГ (виражений хшьоз плазми), б) позаклітинним
відкладенням ТГ у шкірі у вигляді еруптивних ксантом, в)
гепатоспленомегалією -відкладення жиру у стромі печінки і селезінки, г)
абдомінальними коліками із-за мікроемболії брижових судин, д) схильністю
до гострого панкреатиту. Атеросклероз не розвішається, оскільки ХМ не
володіють атерогенністю.

— Тип II — гіпер-?-лтопротеїнемія, або сімейна гіперхолестеринемія
(рівень загального холестерину у крові в 2-4 рази є вищим від
нормального). Проявляється: а) множинними горбкуватими ксантомами, б)
розвитком атеросклерозу, в) коронарною недостатністю, аж до розвитку
інфаркту міокарда, навіть у дітей.

Тип III — сімейна дис-?-ліпопротетемія, або «флотуюча» гіперліпемія.
Характерні: а) високий рівень холестерину і ТГ у плазмі», б)
ксантелазми, ліктьові і колінні ксантоми, жовтувато-коричневі
відкладення ліпідів у шкірі долонних ліній і в місцях тиск}’ кілець; в)
атеросклероз коронарних артерій, периферичних судин і судин мозку; в)
ожиріння, цукровий діабет, гіпотиреоз.

Тип IV — гіперпре-? -ліпопротеїнемія, або сімейна ессенціальна
гіперліпемія. Клінічно проявляються: а) загальним ожирінням, б)
ожирінням печінки, в) цукровим діабетом, г) хронічними захворювання
нирок, д) органними ангіопатіями, є) жировими відкладеннями в сітківці.

Тип V — поєднання гіперпре-?-ліпопротеїнемії і гіперхіломікронемії, або
комбінована гіперліпемія. Характерні: а) підвищений вміст у крові ХМ, ТГ
і холестерин)'» б) гострий панкреатит, в) еруптивні ксантоми, г)
гілерурікемія, д) нейропатія, є) парестезії рук і ніг.

В особливий тип виділяють гіпер-а-ліпопротеїнемію, коли у практично
здорових людей визначається підвищеним вміст у крові ЛПВЩ і
?-ліпопротеїноеого холестерину при нормальному чи зниженому рівні інших
фракцій ліпопротеїнів. Клінічні прояви відсутні. Механізм даного
синдрому не відомий.

До патологічних станів, які пов’язані із порушенням ліпідного обміну,
відноситься одне із самих поширених захворювань на Земній кулі
атеросклероз.

Атеросклероз — хронічне захворювання, яке характеризується відкладанням
в інтимі артеріальних судин р-ліпопротеїнів (ЛПНЩ) з послідуючим
розвитком сполучної тканини. Вперше термін введений Маршаллом в 1904р. і
точно відзеркалює зміни, які відбуваються в стінці судини при цьому
захворюванні. Слово «citherns» означає кашиця і вказує на формування в
стінці судин кашоподібних відкладень, подальше Lx склероз|ування
(sclerosis) та ущільнення.

Атеросклероз — універсальний патологічний процес, який створює багато
проблем, які вирішують в багатьох галузях сучасної медицини: терапії,
хірургії, неврології і навіть стоматології.

Етіологія атеросклерозу. Атеросклероз мультифакорне захворювання. У його
розвитку беруть участь цілий ряд «факторів ризику», що являють собою
сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які у багато разів підвищують
ймовірність розвитку цього захворювання в людини.

До таких факторів належать:

1) Тривале психоемоційне напруження, або психоемоційний стрес, коли
в-крові наростає рівень катехоламінів, які збільшують проникність
ендотеліоцитів для ?-ліпопротеїнів (ЛПНЩ).

2) Спадкова схильність, яка обумовлює розвиток сімейної гіперхолестеремп
або низьку активність рецепторів печінки до ?-ліпопротеїнів, коли, вони
не захоплюються печінкою, а циркулюють у крові що супроводжується
розвитком гіпер-?-ліпопротеїнемії гіперхолестеринемії.

Порушення харчування — вживання їжі багатої холестерином та насиченими
жирними кислотами і бідної на ненасичені ЖК (зокрема, обмеження вживання
таких продуктів, як риба, рослинні олії, морська капуста).

Гормональні порушення, хвороби обміну речовин — атеросклероз часто
виникає на тлі попередніх гормональних порушень (цукровий діабет,
мікседема, зниження функції статевих залоз) або хвороб обміну речовин
(подагра, ожиріння).

Вік — з віком проявляється більша схильність до ангіоспазму, оскільки
ендотежоцити менше синтезують вазодилятаторів (NO і простацикліну) і
судини стають більш чутливими до вазоконстрикторів. Є дані, що за кожні
10 років синтез вазодилятаторів знижується на 3%. Ангіоспазм є причиною
ушкодження ендотелію.

Стать (чоловіки* хворіють в 3-4 ради частіше).

Артеріальна гіпертензія.

Інтоксикація — вплив алкоголю, нікотину, інтоксикація бактеріального та
хімічного походження.

Атеросклероз являє собою складний динамічний процес, який складається із
декількох стадій. Сьогодні кардіологи більшості країн світу користуються
класифікацією стадій атеросклерозу Х.К.Стері, запропоновану ним у 1995р.
Згідно цієї класифікації розрізняють:

Тип І — початкові ушкодження, проявляються незначними змінами в
ендотелії і наявністю окремих пінистих клітин макрофагального походження
в інтимі.

Тип II — ушкодження у вигляді ліпідних плям і смужок, які проявляються
внутршшьоклітинним депонуванням ліпідів у скупченнях пінистих клітин
мак-* рофагального і гладком’язового генезу.

Тип III — перехідні ушкодження, подібні до типу II із деякою кількістю
позаклітинних ліпідних депозитів.

Тип IV— ушкодження у вигляді атером, проявляються наявністю значного
ядра позакттїшних ліпідів.

Тип V— ушкодження у вигляді атером, проявляються розростанням сполучної
тканини, яка утворює фіброзну «кришку» над ліпідним ядром, іноді з
явищами кальцифікації та новоутворення

Тип VI — ускладнені ушкодження, проявляються атероми та фіброатероми,
ускладненими виразкуванням та тромбоутворенням.

Перших три типи відносять до ранніх ушкоджень, як правило, протікають
субклінічно, три послідуючих — до пізніх, проявляються клінічними
симптоми атеросклерозу,

Ранні ушкодженя розвивають з початку першої декади життя — це долі-підні
зміни інтими. Вони є неспецифічними, тобто можуть викликатися як самою
гіперліпопротеїнемією, так і іншими факторами: а) гіпертензією, б)
змінами гемодинамічних характеристик крові, в) імунопатологічними
реакціями, г) гіпоксією, д) вірусною інфекцією, є) бактеріальними
ендотоксинами, ж) гіпервітамінозом D, з) впливом отрут (свинець і
кадмій). Так чи інакше, істотним є те, що для запуску атерогенезу не
потрібно явної десквамації ендотелію. Досить його активації та експресії
на його поверхні патологічних ЛП часток, молекул клітинної адгезії
(селектинів та інтегринів), споріднених до моноцитів. Такий процес
проявляється: а) розпушенням і стоншенням (аж до зникнення) глжокаліксу
на поверхні ендотеліоцитів, б) розширенням міжендотеліоцитних щілин, в)
активацією ендоцитозу і трансцитозу, т) набряком субендотеліального шару
інтими, роз’єднанням його клітиін і волокон, ?-ліпопротеїни проникають
шляхом трансцитозу у інтиму. Відбувається не тільки адгезія, але і
посилене проникнення моноцитів в інтиму, де вони поводяться як
активовані макрофаги і фагоцитують ?-ліпопротеїни, Макрофаги і
ендотедіоцити, а також і активовані тромбоцити виробляють ряд медіаторів
запалення, серед яких: а) ендогенні окислювачі та б) цитокіни, зокрема
фактори росту, хемоатрактанти та активатори міграції гладком’язевих
клітин.

У ІІ-ІІІ стадіях (лшоїдозу і ліпосклерозу за Анічковим) під впливом
ендогенних окислювачів, до яких належать вільні радикали кисню,
мапоновий диальдегід, тромбоксан, ?-ліпопротеїни піддаються окислюванню
і трансформації у модифіковані ліпопротеїни, які мають спорідненість до
«сміттєвих» рецепторів макрофагів і ними захоплюються. Таку ж функцію
виконують мігруючі з медії гладком’язові клітини, які під дією місцевих
цитокінів і ЛІТ трансформуються у макрофагоподібні міоінтимоцити.
Макрофаги і міоінтимоцити швидко насичуються ЛП, які під впливом
лізосомальної холестеринестерази та лецитин-холестерин-ацетш-трансферази
(ЛХАТ) перетворюються спочатку у ЕХ (олеати), а потім — і вільний ХН,
якими ці клітини перевантажуються і перетворюються у, так звані, пінисті
клітини — характерні елементи ліпідних плям і смужок. Запаси
вищезгаданих ферментів швидко виснажуються і перевантажені ЛП пінисті
клітини руйнуються. Ліпідні паями — це жовтуваті крапки діаметром до 1,5
мм, м’якої консистенції, які ще не піднімаються над поверхнею ендотелію.
До початку другої декади життя вони можуть переходити в подовжені
утворення шириною 3 мм і довжиною до 15 мм, іноді злегка підняті над
ендотелієм — ліпідні смужки. У таких утвореннях крім пінистих клітин
спостерігається накопичення лімфоцитів (як CD4+, так і CD8+) та
тромбоцитів. Якщо у ІІ-й стадії позаклітинні скупчення ліпідів практично
відсутні, то у Ш-й стадії, внаслідок загибелі пінистих клітин, можуть
з’являтися їх окремі екстрацелюлярні депозити. Самі ранні терміни появи
III типу ушкоджень — третя декада життя.

У IV-й стадії поступове відкладення екстрецелюлярних ліпідів
збільшується, в них підвищується частка вільного ХН і ЕХ близьких за
складом до лінолеатів ХН. Утворюється виражене екстрацелюлярне ліпідне
ядро — атерома.

У V-й стадії відбувається активна проліферація і загибель пінистих
клітин, нагромаджується міжклітинна речовина формується фіброзна
«кришечка» над ядром ліпідів. У такий спосіб утворюється фіброатерома.

Усі пізні стадії атеросклерозу анатомічно мають вигляд бляшки, жовтого
чи коричневого кольору, поверхня яких виступає у просвіт артерій.

Трансформація ранніх ушкоджень у пізні форми відбувається за умов
продовження інфільтрації інтими ЛП. Найбільший відсоток трансформації
ранніх ушкоджень у пізні характерний для коронарних артерій і черевної
аорти.

При наявності дисліпопротеїнемій подібний перехід прискорюється, і його
масштаби розширюються. У швидко прогресуючих випадках IV тип формується,
починаючи із середини третьої декади, а V тип — починаючи з четвертого
десятиліття життя. Такий процес може бути загальмований чи навіть
звернений назад при нормалізації ліпідного обміну, але все ж у великій
мірі він залежить від спектра і кількості вироблюваних в інтимі
цитокінів.

Цитокіпи (ІЛ-1, ФНП, ендотелій-1, тромбін, тромбоцитарні фактори росту
гладких м’язів, фактор росту фібробластів, моноцитарний хемотактичний
білок) підсилюють міграцію моноцитів і міоцитів в інтиму, їхню
активацію, захоплення ЛП, змушують міоінтимоцити проліферувати та
синтезувати великі кількості глжозамшогліканів, глікопротеїдів і
волокнистих білків (еластину і колагену).

Велике значення має пригнічення процесу місцевої продукції гепарину,
кейлонів і транс формуючого фактора росту. Знижується продукція окису
азоту, який у нормі має антипроліферативний вплив на ГМК артерій.

Такі фібропластичні процеси структурно змінюють атероми і фіброатероми і
приводять до виникнення ускладнених ушкоджень — тип VI, до яких належить
кальцифікація (атерокальциноз) та виразкування бляшок. Такі ускладнення
можуть призвести до виникнення ліпідної емболії, тромбоз)?,
тромбоемболії та оклюзії судин, до розриву судин, новостворених по
периферії атероми та виникнення інтрамурального тромбозу і крововиливів.
Еволюція бляшки в найбільших артеріях може закінчитися проривом у медію
і формуванням атеросклеротичної аневризми (найчастіше, дистальної
частини аорти, нижче місця відходження ниркових артерій).

Профілактика атеросклерозу (гіперхолестеринемії).

1 шлях — споживання холестерин}’ в межах добової норми — 300 мг.

j

шлях — включення в дієту продуктів, багатих поліненасиченими жирними
кислотами (риб, морська капуста).

шлях — помірне фізичне навантаження, яке сприяє збільшенню ЛПВЩ в крові.

шлях — медикаментозне лікування гіперліпопротеїнемій.

Порушення обміну жирів у жировій тканині частіше всього проявляється
розвитком ожиріння, яке виникає при патологічному надлишку тригліцеридів
в організмі. Розрізняють: 1) первинне і 2) вторинне ожиріння.

Первинне ожиріння — це хвороба, в основі якої лежить порушення
адипоцитарно-гіпоталамічних інформаційних взаємозв’язків, при яких
відбувається встановлення більш високого вихідного рівня точки масостату
(ліпостату).

Ліпостат — умовна назва системи, яка контролює постійність ваги тіла
Центральною контролюючою ланкою у цій системі є гіпоталамус.
Ліпостатичний гомеостаз забезпечується шляхом прямих і зворотних
сигнальних взаємодій між гіпоталамусом і жировою тканиною з 1 гормонами,
а також між гіпоталамусом і ШКТ із його ентериновою гормональною
системою.

Ключовим механізмом розвитку первинного ожиріння є конкретні порушення
гормонального зв’язку між жировою тканиною і гіпоталамусом, що було,
встановлено тільки в 90 роках XX століття. Тому для розвитку ожиріння не
зовсім підходить жартівливий вислів Р.Котрана, якій назвав такій стан
«синдромом подвійного не вставання”, тобто відмова хворого вчасно встати
із-за стола із їжею та покинути крісло чи диван з ціллю активного
відпочинку.

Вторинне ожиріння — це синдром, який виникає в організмі при розвитку
тих чи інших розладів, які підсилюють накопичення і послаблюють темпи
використання тригліцеридів на фоні початково нормальних сигнальних
взаємовідношень між адипоцитами та гіпоталамусом.

Слід пам’ятати, що ожиріння не тільки приносить косметичний,
психологічний і фізичній дискомфорт, а і є причиною скорочення життя,
підвищення смертності, яка серед людей із підвищеним індексом маси тіла,
зростає в середньому на 50%.

Індекс маси тіла визначають за формулою: М:ІД де

М — маса тіла у кг, L — ріст людини у м.

Підраховано, що мінімальна смертність спостерігається при значеннях
індексу маси тіла в межах 23-25 кг/м2. Поряд з цим, в діапазонах нижче
20 кг/м2 і вище ЗО кг/м2 смертність швидко зростає, Так, у чоловіків
перших 10% надлишкової ваги обертаються підвищенням смертності на 14%,
при 20% надлишкової ваги — на 25%, а при 30% — на 42%.

В середньому, ожиріння вкорочує життя людини на 8-10років. Французи
говорять, що людина риє собі могилу ложкою та виделкою, або власними
щелепами.

Чим же небезпечне ожиріння?

ожиріння поєднується з атеросклерозом, який є причиною інфаркту
міокарда, інсульту та інших небезпечних станів, які призводять людину до
смерті;

ожиріння може ускладнитися розвитком цукрового діабету — 2 типу;

посилюються процеси тромбоутворення, оскільки виникає відносний

дефіцит гепарину, який використовується дня активації ЛПЛ,

За механізмом розвитку (або за патогенезом) розрізняють наступі види
ожиріння: 1) аліментарне; 2) дисрегуляційне; 3) метаболічне.

Аліментарне ожиріння виникає в тому випадку, коли людина вживає
висококалорійну їжу (багату білками, жирами та вуглеводами), яка
перевищує . енерговитрати організму.

Існує ряд факторів, які мають суттєвий вплив на співвідношення їжі та
енерговитрат організму.

Перша група — фактори, які сприяють підвищеному споживанню їжі:

вживання алкоголю і приправ, які посилюють апетит;

порушення режиму харчування, прийом їжі у вечірні години;

надмірне харчування при вагітності;

при старінні організм}’ апетит зберігається, навіть може збільшуватися
при зменшенні основного обміну.

Друга група — фактори, які знижують енерговитрати організму:

гіподинамія, малорухомий спосіб життя;

зниження основного обміну.

Розвиток цього ожиріння можна попередити. Варто зменшити прийом
висококалорійної їжі та збільшити енерговитрати.

Дисрегуляційне ожиріння пов’язане із порушенням мобілізації жиру з
жирових депо і активацією ліпогенезу, що можливе, у зв’язку із
порушенням нейро гормональної регуляції цих процесів, зокрема:

1) Порушення функції гіпоталамусу, у якому вентромедіальне ядро є ядром
«ситості”, збуджується під впливом глюкози. При цьому воно проявляє
гальмівний вплив на вентролатеральне ядро гіпоталамуса — ядро «голоду».

Пошкодження вентрамедіального ядра (запалення, травма) є причиною
збудження, вентролатерального ядра і виникнення сильного відчуття голоду
(булімії), що супроводжується поліфагією.

2) Зниження тонусу симпатичної нервової системи та перевага тонусу
парасимпатичної нервової системи, що супроводжується: а) зменшенням
вмісту катехоламінів і пригніченням ліполізу, б) збільшенням секреції
інсуліну та активацією ліпогенезу. Таке явище має місце при дефіциті
від’ємних емоцій, тривалому сні.

Гіперпродукції кортикотропіну (хвороба Іцешсо-Купгінга) і
глюкокортикоїдів (синдром Іценко-Кушінга), коли ожіфіння розвивається за
наступним механізмом: кортикотропін —» глюкокортикоїди —> глкжонеогенез
та глікогеноліз ? гіперглікемія ? гіперінсулшемія ? лшогенез (глюкоза
перетворюється в жири).

Зниження функцій щитоподібної і статевих залоз, коли розвиток ожиріння
пов’язаний із зниженням основного обмін}- та пригніченням мобілізації
жиру із жирових депо.

Метаболічне {генетичне) ожиріння викликається.

1) Підвищеною здатністю перетворювати вуглеводи у жири (більше 50%), що
зумовлюється високою активністю генів, які кодують синтез ферментів
гліколізу і пентозофосфатного циклу. В процесі гліколізу посилюється
розпад глюкози до а-гліцерофосфату. Крім того, глюкоза є джерелом
ацетил-КоА, із. якого синтезуються жирні кислоти. При взаємодії
гліцерину і ЖК утворюються жири. В цей час в організмі виникає
гіпоглікемія, яка є причиною збудження вентролатеральноного ядра
гіпоталамуса — ядра голоду — виникає поліфагія.

2) Спадковообумовленим зменшенням синтезу адипоцитами лептину —
регулятора апетиту, що супроводжується різким його підвищенням.

Розрізняють наступні ступені ожиріння.:

І — маса тіла перевищує нормальну на 20-29%;

П — маса тіла перевищує нормальну на 30-49%;

ПІ — маса тіла перевищує нормальну на 50-99%;

IV — маса тіла перевищує нормальну на 100% і більше.

Порушення окислення ліпідів у тканинах.

Якщо жири, які надходять у клітини, не розщеплюються, не окисляються і
не виводяться із неї. то це свідчить про жирову інфільтрацію. Загальною
причиною жирової інфільтрації вважають пригнічення активності окисних і
гідролітичних ферментів ліпідного обміну (отруєння миш’яком,
хлороформом, авітамінози, вірусні інфекції). Найчастіше спостерігається
жирова інфільтрація печінки, оскільки ендотелій капілярів цього органа
не має обмежувальної мембрани і захоплює циркулюючі в крові ХМ.

Порушення проміжного ліпідного обміну приводить до кетозу, що
проявляється підвищенням рівня кетонових тіл — групи органічних сполук,
які є проміжними продуктами не тільки жирового, а і вуглеводного та
білкового обмінів у крові (кетонемія) і виділення їх у підвищеній
кількості із сечею (кетонурія). Кетонові тіла (ацетооцтова кислота,
р-гідроксимасляна кислота, ацетон) синтезуються у печінці з ацетил-КоА,
який утворюється: а) при (З-окислюванні жирних кислот, б) при окисному
декарбоксилюванні пірувату в процесі обміну глюкози, в) із ряду
кетогенних амінокислот (лейцин, фенілаланін, тирозин, триптофан і ін.).

Похожие записи