Реферат на тему:

Пневмонія

Гостра пневмонія

Пневмонія — запальний процес у тканинах легень. У дітей раннього віку
велика частота пневмонії пов’язана з анатомо-фізіологічними
особливостями легень. Недостатня диференціація легень (ацинусів та
альвеол), їх сегментів, слабкий розвиток еластичної, м’язової тканини
бронхів, надмірне постачання легеневої тканини кровоносними та
лімфатичними судинами, пухка сполучна тканина сприяють швидкому
залученню в запальний процес легеневої тканини. У виникненні пневмонії у
дітей перших місяців життя мають значення захворювання матері під час
вагітності, важкі пологи, внутрішньоутробна асфіксія, внутрішньочерепна
травма, недоношеність, внутрішньоутробне інфікування, ателектази; у
немовлят ·— нераціональне вигодовування, перенесені захворювання, рахіт,
гіпотрофія, ексудативний діатез, погані побутові умови.

Етіологія пневмонії у дітей має інфекційний характер. Здебільшого вона є
ускладненням ГРВІ. Вірусна інфекція знижує імунологічну реактивність
організму та веде до некротичних змін епітелію дихальних шляхів,
відкриваючи доступ бактеріальній флорі. Збудниками пневмонії є
пневмокок, стафілокок, стрептокок, гемофільна паличка, кишкова паличка,
клебсієли, пневмоцисти, мікоплазма, хламідії.

Тяжкий перебіг пневмонії зумовлений змішаною флорою —
бактеріально-бактеріальною (стафілокок з гемофільною паличкою),
вірусно-бактеріальною.

Патогенез. Головним шляхом проникнення інфекції в легені е бронхогенний.
Бактерії потрапляють з носової частини глотки в бронхи в слизу з верхніх
дихальних шляхів, проникають у респіраторні бронхіоли і далі в паренхіму
легень, зумовлюючи запальні зміни. Якщо запалення обмежується ділянкою
навколо бронхіол, розвивається лобулярна пневмонія; при поширенні
бактерій у межах одного сегмента виникає сегментарна пневмонія, в межах
частки легені — часткова (крупозна) пневмонія. У дітей патологічний
процес рано охоплює регіонарні лімфатичні вузли (бронхопульмональні,
біфуркаційні, паратрахе-альні). Внаслідок дії патогенного збудника в
легеневій тканині (в альвеолах) виникають місцеві зміни — запальний
набряк, гіперсекреція, через що утруднюється газообмін між кров’ю та
альвеолярним повітрям, зменшується надходження кисню ззовні,
погіршується альвеолярна вентиляція. Киснева недостатність, що
розвивається при пневмонії, насамперед позначається на діяльності ЦНС
(в’ялість, вередливість, адинамія, зниження апетиту, розлад сну). Зміни
серцево-судинної системи у хворих на пневмонію зумовлені як ураженням
ЦНС, так і недостатністю дихання, токсикозом. При тяжкій пневмонії
виникають енергетично-динамічна недостатність міокарда, дегенеративні
зміни в м’язі серця і судинах, підвищується проникність капілярів.
Гіпоксемія призводить до спазму артеріол малого кола кровообігу,
легеневої гіпертензії. Зміни реологічних властивостей крові, ацидоз,
полігіповітаміноз, що характерні для пневмонії, також сприяють розвитку
серцево-судинної недостатності. При пневмонії у дітей раннього віку
спостерігаються зміни ряду функціональних систем: травної (зниження
активності ферментів травних соків, порушення моторики травного каналу,
розвиток метеоризму, дисбактеріозу, парентеральної диспепсії),
ендокринної, видільної, імунологічної реактивності.

При тяжкій пневмонії у дітей рано розвивається полігіповітаміноз з
дефіцитом аскорбінової кислоти та вітамінів групи В, порушуються обмінні
процеси: кислотно-основний стан (ацидоз метаболічний або змішаний,
водно-сольовий (затримання в організмі рідини, натрію хлориду,
гіпокаліємія), білковий, вуглеводний та ліпідний обмін.

Порушення газообміну при пневмонії в початкових стадіях компенсується за
рахунок таких реакцій: задишки, тахікардії, зміни периферичної
циркуляції (у відповідь на гіперкапнію та гіпоксемію відбувається спазм
периферичних судин — підвищення артеріального тиску та зростання
швидкості кровотоку), активізації транспортної функції еритроцитів
(підвищена здатність еритроцитів переносити кисень).

При тяжкій пневмонії характер гіпоксії змішаний; вона буває
респіраторною, циркуляторною, гемічною, тканинною.

Класифікацію гострої пневмонії подано у табл. 28.

У діагнозі необхідно вказати також ступінь дихальної недостатності
(розрізняють три ступені її).

Вогнищева пневмонія найчастіше зустрічається у дітей. Перебіг її має
деякі відмінності у дітей раннього, дошкільного та шкільного віку.

Клініка вогнищевої пневмонії у дітей дошкільного та шкільного віку.
Початок пневмонії може бути поступовим або раптовим. У дитини з ГРВІ
наприкінці тижня наростають ознаки інтоксикації: підвищення температури
тіла, головний біль, погіршення апетиту, в’ялість, розлад сну,
тахікардія. Посилюється вологий кашель, з’являється задишка.
Відмічається блідість шкіри, інколи періоральний ціаноз. Над легенями
виявляють локальні фізичні зміни: скорочення перкуторного тону в
міжлопатковій ділянці з одного боку або під кутом лопатки, в пахвовій
ділянці, тут же ослаблене або жорстке дихання, крепітаційні та голосні
постійні дрібнопухирчасті хрипи. Характерним для пневмонії є стійкість
локальної симптоматики.

В аналізі крові у хворих виявляють лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної
формули вліво, збільшену ШОЕ, при рентгенологічному дослідженні —
вогнищеві та інфільтративні тіні в одній із легень.

У разі бурхливого початку описану вище симптоматику виявляють у перші
дні хвороби, що спостерігається при сегментарній, лобарній (крупозній)
пневмоніях, а іноді внаслідок злиття малих вогнищ.

Клініка вогнищевої пневмонії у дітей раннього віку має свої особливості.
На першому плані ознаки дихальної недостатності, інтоксикація; локальні
зміни в легенях відбуваються пізніше. На початку пневмонії відмічають
катаральні явища: риніт, сухий кашель, підвищення температури тіла,
порушення загального стану, який поступово погіршується. З’являються
в’ялість, адинамія, м’язова гіпотонія, задишка за участю допоміжних
м’язів в акті дихання (напруження крил носа, втягування міжребер’їв та
надгрудинної ямки), блідість шкіри, періоральний ціаноз. Може
спостерігатися дихальна аритмія з періодами апное. Під час обстеження
визначають емфізему в легенях: коробковий відтінок перкуторного тону. На
3—5-й день з’являється-скорочення перкуторного звуку, частіше ззаду і
під кутами лопаток. Здебільшого у дітей раннього віку буває двостороння
пневмонія. При аускультації на початку пневмонії вислуховують більш
жорстке дихання під кутами лопаток, а у частини хворих— дрібнопухирчасті
і крепітаційні хрипи; пізніше їх виявляють у більшості хворих і вони
мають локальний характер.

Рентгенологічне при вогнищевій пневмонії у дітей раннього віку виявляють
емфізему (широкі міжребер’я, низьке стояний діафрагми, підвищена
прозорість легеневих полів), посилення прикореневого та судинного
рисунка, малі вогнищеві тіні з нерізкими контурами, що розміщуються
найчастіше в задніх і рідше в передніх відділах.

Тяжкість пневмонії визначається вираженістю клінічних проявів та
ускладнень. Ускладнення пневмонії такі: токсикоз, серцево-судинні
розлади, гостра недостатність надниркових залоз, гнійні процеси в
легенях.

Токсикоз — це неспецифічна реакція на інфекційний агент, в основі якої
лежить генералізоване ураження термінального судинного русла з розладами
обміну речовин, клінічними ознаками ураження всіх систем на фоні
неврологічних. Для початкового періоду токсикозу характерними е
нейротоксикоз, кардіоваскулярні та респіраторні порушення, недостатність
гостра ниркова та надниркових залоз, гостра коронарна недостатність,
токсикоз із зневодненням. Клінічно нейротоксикоз проявляється розладами
периферичного кровообігу, гіпертермією (блідість шкіри, мармуровий
рисунок, тахікардія), судорогами, серцево-судинними розладами
(недостатність кровообігу).

Тривалість і закінчення пневмонії залежать від її етіології та
реактивності організму. У дітей із збільшеною загрудинною залозою,
анемією, рахітом, ексудативним діатезом перебіг пневмонії триваліший.
Особливістю пневмонії у дітей раннього віку є схильність до
рецидивуючого перебігу.

Сегментарна пневмонія. За даними рентгенологічного дослідження,
вогнищеву пневмонію, коли охоплюється сегмент або кілька сегментів,
називають сегментарною. Клінічна картина відповідає наведеній вище
вогнищевій пневмонії у дітей дошкільного і шкільного віку, іноді
ускладнюється абсцецуванням. Сегментарна пневмонія може мати клініку,
аналогічну крупозній пневмонії. Для неї характерними є біль у животі,
грудній клітці.

Крупозна пневмонія буває у дітей дошкільного та шкільного, рідко —
раннього віку. В патогенезі крупозної пневмонії основну роль відіграє
алергічна реактивність, що розвивається в сенсибілізованому пневмококами
організмі. У дітей при крупозній пневмонії запальне вогнище може
спостерігатися в кількох сегментах, іноді уражується вся частка.

Клініка. Захворювання починається гостро: раптово підвищується
температура тіла до 39—40 °С, порушується загальний стан. Більшість
хворих скаржаться спочатку на біль у животі Появляються блювання, здуття
живота, пронос. Такий перебіг пневмонії характерний для локалізації її в
нижній частці правої легені і зумовлений вісцеро-вісцеральним рефлексом.
У частин· хворих на початку захворювання спостерігаються клонічні
судороги (менінгеальна форма початку крупозної пневмонії).

Під час огляду хворих відмічають блідість шкіри з рум’янцем щік, сухі
губи, герпес на губах та крилах носа, задишку. При обстеженні виявляють
відставання однієї половини грудної клітки в акті дихання, послаблення
голосового дрижання, посилену бронхофонію, скорочений тимпанічний звук
над вогнищем ураження. Кашель короткий і болючий з невеликою кількістю
в’язкого скловидного харкотиння. Надалі утримується висока температура
тіла, кашель посилюється, стає менш болючим, вологим, збільшується
задишка, з’являється ціаноз губ і обличчя. З 2—3-го дня захворювання
перкуторний звук скорочується, аускультативно в легенях вислуховується
бронхіальне дихання, є непостійні крепітаційні хрипи, у частини хворих —
шум тертя плеври. В періоді розвитку крупозної пневмонії виявляють
ураження серцево-судинної (приглушення серцевих тонів, ніжний
систолічний шум) та нервової систем, печінки, нирок.

В аналізі крові виявляють значний лейкоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом
вліво, збільшену ШОЕ.

При рентгенологічному дослідженні спостерігається вогнище інфільтрації,
що охоплює всю частку легені або її частину.

Тривалість крупозної пневмонії у дітей залежить від терапії та
реактивності організму. Без застосування антибіотиків перебіг циклічний:
на 5—9-й день захворювання висока температура тіла знижується критично
або літично. Якщо лікують антибіотиками, температура знижується на 2—4-й
день хвороби. Стан хворого поступово поліпшується, кашель стає вологим.
У легенях зникають крепітаційні хрипи, потім вони знову з’являються
наприкінці пневмонії. Ускладнення крупозної пневмонії (плеврит, абсцес
легені, менінгіт тощо) у дітей розвиваються рідко.

Лікування. Госпіталізації підлягають діти з пневмонією, яким потрібна
інтенсивна терапія, реанімаційні заходи, а також діти грудного віку.
Лікування повинно бути індивідуальним і включати такі заходи:

Організація режиму, догляду, харчування. Дітей розміщують в окремих
боксах або двомісних палатах, щоб запобігти перехресному інфікуванню. В
палаті повітря повинно бути завжди чистим, свіжим, мати постійну
температуру (22—23 °С для новорождених та 18—20 °С для дітей старшого
віку) і достатню вологість; постіль — зручною, чистою і теплою. В ліжку
злегка піднімають головний кінець. Дитина повинна бути з непокритою
головою та вільними руками. Треба частіше змінювати положення дитини і
брати її на руки. Одяг має бути легким, зручним і не обмежувати рухів та
дихання дитини.

Особливу увагу слід приділяти догляду за шкірою та слизовими оболонками.
Дитину, якщо вона не перебуває в тяжкому стані, треба регулярно купати
(температура води 37—38 °С, З— 5 хв), прочищати носові ходи ватним
тампоном, змоченим у розчині фурациліну. В будь-яких умовах (лікарняних
чи домашніх) дитині треба забезпечити спокій, достатню тривалість сну.
Вона повинна відчувати тепле, доброзичливе ставлення навколишніх.

Велику увагу треба приділяти раціональному харчуванню. Дитина в перші
місяці після народження повинна одержувати грудне молоко. При пневмонії
з токсичними проявами на 1—2-й день призначають зціджене грудне молоко
дрібними порціями (добова кількість зменшується на 50—60%) з послідовним
переходом через 3—4 дні на звичайний режим харчування. У разі різко
вираженої недостатності дихання, коли порушуються ссання та ковтання,
годувати треба через зонд (перед цим відсмоктати слиз з носа та рота).
Хворій дитині слід давати достатню кількість рідини (чай, 5—10 % розчин
глюкози, розчин Рінгера, ізотонічний розчин натрію хлориду, морс,
фруктові та овочеві соки). Дітям, старшим за 1 рік, рекомендується на 1—
2 дні дещо зменшити кількість їжі і ввести більш засвоювані страви
(фруктове, овочеве пюре, кефір) з швидким переходом на звичайний режим
харчування.

2. Антибіотикотерапія — основний вид лікування, спрямований на боротьбу
з інфекцією в гострому періоді пневмонії. Призначаючи антибіотики,
керуються такими правилами: дітям старше 6 міс з гострою пневмонією
призначають бензилпеніцилін у добовій дозі 100000—150000 ОД/кг; дітям, в
яких пеніцилін зумовлює алергію, або тим, хто недавно його одержував,
призначають цефалоспорини (цепорин, цефазолін) або макроліди
(еритроміцин), лінкоміцин.

Лікування новонароджених та дітей першого півріччя життя починають з
ампіоксу або цефалоспоринів у звичайних дозах. Ослабленим дітям із
супутніми захворюваннями спочатку призначають ампіцилін або ампіокс у
поєднанні з гентаміцином. При масивних інфільтратах показаними є два
антибіотики, один з яких вводять внутрішньовенно краплинне (цефалоспорин
у добовій дозі 100 мг/кг двічі внутрішньовенно та пеніцилін у дозі
500000 ОД/кг на 4—6 внутрішньом’язових ін’єкцій на добу (або оксацилін,
ампіцилін). Змінюють антибіотики у разі відсутності клінічного ефекту не
раніш як на 3-й день його застосування. Тривалість курсу лікування
антибіотиком до 10 днів. Для профілактики ускладнень антибіотикотерапії
обов’язково призначають вітаміни, ністатин, леворин, а після закінчення
курсу — біфідумбактерин або біфікол. Для лікування пневмонії у дітей
призначають такі дози антибіотиків:

3. Лікування недостатності дихання (див. гл. 9, с. 389).

4. Лікування токсикозу. Загальні принципи лікування токсикозу такі:
нормалізація розладів периферичного кровообігу — введення піпольфену
кожні 8 годин (0,15 мл 2,5 % розчину на рік життя), дроперидолу (по
0,05—0,1 мл/кг 0,25 % розчину кожні 6—8 год), еуфіліну (1 мл/рік життя
2,4 % розчину кожні 8 год). При судорогах вводять седуксен (0,05—0,1
мл/кг 0,5% розчину) або натрію оксибутират внутрішньовенне або
внутрішньом’язово (100—150 мг/кг), фенобарбітал внутрішньом’язово (5
мг/кг кожні 6 год), магнію сульфат виутрішньом’язово (0,2 мл/кг 25%
розчину).

5. Дезинтоксифікаційна терапія. Кислотно-основний стан (КОС),
водно-сольовий баланс коригують краплинним введенням гемодезу, 5—10 %
розчину альбуміну (10 мг/кг маси), 10 % розчину глюкози з відповідним
коригуванням сольового складу за даними дослідження крові, натрію
гідрокарбонату (при лабораторному контролі КОС). Загальна добова
кількість рідини становить 100—75 мл/кг (під захистом сечогінних засобів
— лазиксу). Кількість рідини кожного разу визначають залежно від стану
серцево-судинної системи дитини, наявності ознак зневоднення, враховуючи
патологічні втрати (блювання, понос).

6. Лікування серцево-судинної недостатності. При енергетично-динамічній
недостатності серця вводять панангін, оротат калію, кокарбоксилазу,
поляризуючу суміш раз на день (10 мл/кг 10 % розчину глюкози з домішкою
на кожні 100 мл 2 од інсуліну та 4 мл 7,5 % розчину калію хлориду
краплинко). При недостатності серця 1 ступеня показаною є
оксигенотерапія, корглікон у поєднанні з панангіном та кокарбоксилазою,
підвищеними дозами аскорбінової кислоти та піридоксину гідрохлориду.

Про лікування тяжкого ступеня недостатності серця див. у гл. 9, с. 397.

7. Профілактика та терапія дисемінованого внутрішньо судинного зсідання
крові. Застосовують внутрішньовенне введення гепарину з розрахунку
100-400 од/кг маси на добу під контролем часу зсідання крові за
Лі-Уайтом (6—9 хв).

8. Симптоматична терапія. Кортикостероїди та інгібітори протеаз
(трасилол, контрикал) застосовують при токсикозі як протизапальні та
протинабрякові препарати, а також при гострій недостатності надниркових
залоз, колапсі, шоку. Призначають внутрішньовенно преднізолон (1—2 мг/кг
на добу) або гідрокортизон (5—15 мг/кг кожні 8—12 год) в поєднанні з
трасилолом або контрикалом (500 од/кг внутрішньовенно краплинне в 50—100
мл ізотонічного розчину натрію хлориду кожні 8 год.

9. Фізіотерапія. В гострому періоді пневмонії призначають УВЧ (5-6 —
сеансів) або мікрохвильову терапію — НВЧ (10—·12 сеансів). Після курсу
УВЧ на НВЧ проводять 10—12 сеансів електрофорезу з магнію сульфатом або
кальцію хлоридом, міді сульфатом, нікотиновою кислотою, калію йодидом.
Показаними є також гірчичники на всю поверхню грудної клітки або
гірчичні обгортанню, лужні інгаляції.

10. Лікувальна фізкультура. Масаж та гімнастику призначають при гострій
пневмонії відразу після нормалізації температури тіла і виходу дитини з
токсикозу.

?рофілактика пневмонії повинна починатися ще в період вагітності.
Основою її є бережливе ведення пологів. Потрібно дотримуватися
епідеміологічного режиму, запобігати охолодженню, перегріванню.
Показаною є рання госпіталізація дітей з пневмонією в спеціальні бокси
або окремі відділення патології новонароджених. Передбачається
організація правильного вигодовування, профілактика та лікування рахіту,
широке використання свіжого повітря, проведення загартовуючих процедур
(водні, повітряні, сонячні ванни, масаж, гімнастика), профілактика
грипу, гострої респіраторної вірусної інфекції, кору, широка
санітарно-освітня робота серед населення.

Диспансеризація. Діти, що перехворіли на гостру пневмонію нагляду та
оздоровленню за планом, який складає педіатр. Реабілітацію хворого на
гостру пневмонію здійснюють у поліклініці протягом 3 міс у дітей до З
років та 2 міс у старших. У кабінеті відновного лікування проводять
лікувальну фізкультуру, масаж грудної клітки, аерозольтерапію, апаратну
фізіотерапію, введення вітамінів.

Хронічна пневмонія

Хронічна пневмонія — неспецифічне захворювання легень, яке проявляється
рецидивами інфекційного запалення в бронхо-легеневій системі і
ґрунтується на незворотних морфологічних змінах (деформація бронхів та
пневмосклероз). Розрізняють первинну та вторинну хронічну пневмонію.
Вторинна хронічна пневмонія виникає на фоні вродженої та спадкової
патології.

Етіологія та патогенез. Хронічна пневмонія найчастіше розвивається у
дітей першого року життя, які перенесли гостру тяжку пневмонію
(сегментарну, деструктивну). Затяжний ускладнений перебіг гострої
пневмонії — основна причина формування хронічної. Загострення хронічної
пневмонії зумовлюється змішаною, вірусно-бактеріальною,
мікоплазмово-бактеріальною та іншою комбінованою флорою.

Для хронічної пневмонії обов’язковими є пневмосклероз та деформація
бронхів. Вирішальне значення у формуванні хронічної пневмонії має
порушення дренажної функції бронхів. Велику роль у цьому відіграє
інфікування бронхопульмональних вузлів, що призводить до розладу
кровообігу легень та дренажної функції стиснених ними бронхів. При
хронічній пневмонії порушується функція багатьох органів, і насамперед
легень. Навіть ери обмеженому пневмосклерозі спостерігається
недостатність зовнішнього дихання різного ступеня. При загостреннях
хронічної пневмонії швидко розвиваються гіпоксемія та гіперкапнія.
Гіпоксемія спричинює порушення трофіки серцевого м’яза, звуження
артеріол і прекапілярів, сприяючи таким чином розвитку легеневої
гіпертензії.

При хронічній пневмонії у дітей розвивається полігіповітаміноз (дефіцит
аскорбінової кислоти, тіаміну, рибофлавіну, ретинолу), розлад білкового,
вуглеводного та жирового обміну, кислотно-основної рівноваги.
Класифікація хронічної пневмонії у дітей подається в табл. 29.

У діагнозі необхідно відмітити супутні захворювання, ускладнення
(недостатність дихання, емфізема легень, легеневе серце, ателектаз,
легеневе абсцедування), локалізацію ураження (пневмосклероз, патологія
бронхів) за сегментами.

Клініка. Скарги на постійний вологий кашель з харкотинням
(слизово-гнійним), особливо в ранкові години, стомлюваність, пітливість.
Тепер виділяють малі форми (легкий перебіг) хронічної хвороби та
бронхоектатичний варіант, тобто середньотяжкий та тяжкий перебіг (К. Ф.
Ширяева, 1978).

При малих формах хвороби загальний стан дітей задовільний, немає
відставання у фізичному розвитку. Ці діти в період ремісії задовільно
переносять звичайне вікове навантаження. Загострення хронічної пневмонії
спостерігають у них 1—2 рази на рік (перебіг за типом гострої
пневмонії), але у дітей старшого віку вони мають стерту клініку
(субфебральна температура, тривалий, спочатку сухий, потім вологий
кашель), при перкусії в легенях визначають скорочення перкуторного тону
в тих самих місцях, а також різновисотні сухі та
середньо-дрібнопухирчасті хрипи. Кашель може бути з виділенням невеликої
кількості слизово-гнійного харкотиння або сухим.

У дітей молодшого віку перебіг загострення хронічної пневмонії має
виражену клінічну картину гострої пневмонії (гарячка, інтоксикація,
недостатність дихання).

Рентгенологічне при легкому перебігу виявляють посилення, та деформацію
легеневого рисунка, потовщення стінок бронхів.

Сердньотяжкий та тяжкий перебіг хронічної пневмонії спостерігається у
дітей, що мають бронхоектазії. Типовим симптомом їх є кашель з великою
кількістю харкотиння (слизово-гнійного або гнійного з гнильним запахом),
особливе в ранкові години. Під час огляду відмічають блідість шкіри з
сірувато-ціанотичним відтінком, появу ознак інтоксикації (знижене
живлення, швидка стомлюваність), задишку при невеликому фізичному
навантаженні. Грудна клітка нерідко деформована (стиснення з боків та
сплощення або западіння її), зниження показників зросту та маси тіла у
хворих з двостороннім процесом. У деяких з них буває деформація пальців
рук та ніг (барабанні палички), а нігті у вигляді годинникових скелець.
Скорочення перкуторного тону над легенями спостерігається при великих
бронхоектазах. Вислуховуючи легені, виявляють під кутом лівої лопатки
або з двох боків різнокаліберні вологі хрипи. Після відкашлювання
кількість хрипів зменшується, але вони повністю не зникають і
утримуються постійно.

Рентгенологічно бронхоектази характеризуються кільцевидними тінями,
зміщенням органів середостіння, діафрагми, трахеї.

Діагноз. Бронхоектази можна виявити тільки після бронхографії, яка дає
можливість установити локалізацію бронхоектазіє, визначити їхній вид
(мішечкуваті, циліндричні).

При первинній хронічній пневмонії виникненню рецидивів сприяє хронічна
патологія ЛОР-органів: аденоїдні розростання, аденоїдит, хронічний
тонзиліт, синусит, риніт.

Хронічна пневмонія прогресує в основному внаслідок поширення
пневмосклерозі/. У таких дітей загострення має тяжкий перебіг, навіть у
періоді ремісії загальний стан та об’єктивні дані не нормалізуються. Ці
діти мають виражені ознаки хронічної кисневої недостатності:
стомлюваність, поганий апетит, відставання маси тіла і зросту. Під час
огляду хворих відмічають задишку, деформацію та відставання однієї
половини грудної клітки, коробковий відтінок перкуторного тону, розсіяні
хрипи, тахікардію та приглушеність тонів серця. В період ремісії у
дитини утримуються ознаки інтоксикації, субфебрилітет, киснева
недостатність, емфізема, наростання симптомів легеневого серця.

Ускладнення хронічної пневмонії: обструктивна емфізема, легеневе серце,
абсцедування.

Лікування проводять за етапами: в стаціонарі, у спеціалізованому
санаторії, поліклініці. Лікування в стаціонарі включає:

1. Режим. При загостренні призначають постільний режим, розширюючи його
у разі нормалізації температури тіла, зменшення явищ токсикозу і
недостатності дихання.

2. Антибіотикотерапія. Антибіотики призначають у період загострення
хронічної пневмонії, а також при нашаруванні гострої респіраторної
вірусної інфекції. Тривалість лікування становить З—4 тижні (ампіокс або
комбінація ампіциліну з диклоксациліном, карбеніцидіном, цепорин,
кефзол, аміноглікозиди). Антибіотики вводять внутрішньом’язово і за
показаннями інтра-трахеально.

3. Фізичні методи в лікуванні хронічної пневмонії займають провідне
місце і включають дренаж, вібраційний масаж, лікувальну фізкультуру.

4. Інгаляції при хронічній пневмонії проводять з протизапальними,
відхаркувальними та бронхолітичними засобами. Протеолітичні ферменти
(трипсин, хімотрипсин, дезоксирибонуклеаза) мають протизапальні,
відхаркувальні властивості, їх застосовують у вигляді аерозольних
інгаляцій (5 мг ферменту на 3 мл заотонічного розчину натрію хлориду)
1—2 рази на день протягом 2—4 тижнів або інгаляції 2 % розчину натрію
гідрокарбонату, 10 % водного розчину ацетилцистеїну. Після інгаляції цих
засобів добре провести постуральний дренаж для поліпшення відтоку
розрідженого секрету з бронхів. Антисептичний ефект мають аерозолі
рослин: сік часнику та цибулі (1 : 100—30 мл 0,5% розчину новокаїну),
водний настій ромашки, евкаліпта (20 на 200 мл води), спиртова настойка
евкаліпта, календули (2,5 г на 100 мл 0,25 % розчину новокаїну).

Хворим показана десенсибілізуюча терапія: курс антигістамінних
препаратів (всередину або в аерозолях).

5. До ендобронхіальних методів уведення ліків (з попереднім
відсмоктуванням секрету бронхів) вдаються, якщо є спеціальні показання
(у дітей з великою кількістю гнійного харкотиння). Вводять лікарські
засоби (протеолітичні ферменти та антибіотики, розчин фурациліну або
натрію гідрокарбонату) при бронхоскопії.

6. Фізіотерапія. У разі загострення застосовують УВЧ (3-4 сеанси), потім
мікрохвильову терапію апаратом «Луч-2» (6-12 сеансів), а згодом
електрофорез (при катаральних явищах у легенях, обструктивному синдромі
— 0,2 % розчином платифіліну; при сильному кашлі — 0,1 % розчином
діоніну, дітям з анемією — 1 % розчином міді сульфату та нікотинової
кислоти; в період поліпшення— 1—5 % розчином кальцію хлориду), а також
індуктотерапію або ультразвукову терапію.

7. Вітамінотерапія. Призначають аскорбінову та нікотинову кислоти,
піридоксин, ретинол.

8. Стимулюючу терапію проводять індивідуально. Призначають алое,
імуноглобулін, натрію нуклеїнат, пентоксил, метацил, елеутерокок,
апілак.

9. Фітотерапія. Доцільно призначати збори трав у вигляді настоїв
(звіробою, листя підбілу, квітів ромашки, трави багна).

10. Хірургічне лікування. Показаннями для оперативного лікування є
бронхоектази. Строки та показання хірургічного лікування дуже
індивідуальні.

Санаторне лікування є обов’язковим для тих хворих на хронічну пневмонію,
які пройшли курс лікування в стаціонарі. У них fc функціональні розлади,
а тому конче потрібна реабілітація. Використовують місцеві
пульмонологічні санаторії або гірські та морські курорти. Основою
санаторного лікування є лікувально-охоронний режим. Правильне чергування
сну і неспання, занять і відпочинку сприяє відновленню порушеного через
захворювання функціонального стану. В санаторії широко застосовують
фізичні методи лікування: масаж, лікувальну гімнастику, фізіотерапію,
інгаляційний метод введення лікарських препаратів, різні загартовувальні
процедури, що підвищують стійкість організму до впливів навколишнього
середовища (прогулянки, сон на повітрі, повітряні ванни).

У поліклініці хворі на хронічну пневмонію перебувають на диспансерному
обліку. Головним завданням диспансеризації є нагляд за перебігом
хвороби, профілактика загострень, застосування фізичних методів
лікування амбулаторне або в стаціонарі. В поліклініці тричі на рік
дитину оглядають дільничний педіатр та пульмонолог.

Якщо є підозра на загострення, роблять рентгенологічне обстеження.
Особливу увагу приділяють санації вогнищ хронічного запалення в
мигдаликах та носовій частині глотки, правильності проведення
лікувальної фізкультури та дренажу, призначенню інгаляцій, організації
раціонального режиму в школі і вдома. Дільничний лікар (або фельдшер)
повинен керуватися рекомендаціями пульмонолога.

Профілактика хронічної пневмонії полягає в проведенні оздоровчих заходів
щодо дітей, які часто хворіють на респіраторні захворювання, у контролі
за раціональним харчуванням, профілактикою та лікуванням рахіту, анемії,
а також у санації вогнищ хронічного запалення в приносових пазухах,
носоглоткових та піднебінних мигдаликах. В основі профілактики має бути
своєчасна діагностика, госпіталізація та правильна терапія гострої
пневмонії, запобігання їй.

Похожие записи