Реферат на тему:

Плазмоклітинна множинна мієлома .

Визначення. Мієломна хвороба, множинна мієлома (ММ) (плазмоцитома,
хвороба Рустицького-Калера) – клональне злоякісне захворювання,
зумовлене проліферацією в кістковому мозку плазматичних клітин, які
секретують структурно гомогенні імуноглобуліни. Доведено, що мієломний
клон походить з В-клітин, на цій підставі ММ відноситься до
В-лімфопроліферативних ГБ. Його відмінна риса – пухлиноподібне ураження
кісткового мозку (дифузне, дифузно-вогнищеве, рідше – вогнищеве) з
розвитком кістково-деструктивних змін (остеопороз, остеоліз) і синдрому
моноклональної імуноглобулінопатії (парапротеїнемії).

Класифікація. Згідно клініко-анатомічної класифікації (Андрєєва Н.Е.,
1998, 2003) виділяють наступні форми ММ:

дифузно-вогнищеву (у 60% хворих);

дифузну (у 24% хворих);

множинно-вогнищеву (у 15% хворих);

рідкісні форми (склерозуюча, переважно вісцеральна (в 1%).

По приналежності парапротеїнів до відомих ізотипів імуноглобулінів
описано 8 основних імунохімічних варіантів ММ, найбільш розповсюдженим з
яких є G-мієлома (55-65%). Хвороба легких ланцюгів (мієлома Бенс-Джонса)
зустрічається у 12-20% хворих. Існують також несекретуючі варіанти ММ,
які не супроводжуються парапротеїнемією (парапротеїни виявляються
всередині клітин пухлини моноспецифічними антисироватками або
електронномікроскопічно).

Клінічні стадії ММ в залежності від величини пухлини в момент
дослідження представлено в табл. 7.17.

Таблиця 7.17.

Стадії множинних мієлом (за Дьюрі-Сальмон, 1975).

Стадії Критерії Пухлинна маса (кг/м2) Підкласи

І Сукупність ознак 1-4

Hb>100 г/л.

Са++ сироватки до 2,6 ммоль/л.

Відсутність остеолітичних вогнищ в кістках або 1-солітарний.

IgG<50 г/л, IgА<30 г/л, білок BG в сечі <4 г/добу. До 0,6 (низька) А. креатинін < 0,02 г/л В. креатинін > 0,02 г/л

ІІ Показники проміжні між І і ІІІ стадіями 0,6 – 1,2 (середня)

ІІІ Одна з перерахованих ознак:

Hb<85 г/л. Са++ сироватки > 2,6 ммоль/л.

Остеодеструктивний процес

Високий рівень М-компоненту: IgG>70 г/л, IgА>50 г/л, білок BG в сечі >12
г/добу. Більше 1,2 (висока)

В перебігу захворювання виділяють дві фази:

Хронічну (розгорнуту).

Гостру (термінальну).

Перехід в гостру (термінальну) фазу характеризується перш за все
рефрактерністю до лікування, що проводиться (вторинна резистентність),
позакістковомозковими метастазами з розвитком пухлиноподібних утворень,
проростанням у м’які тканини, симптомами інтоксикації (лихоманка,
пітливість, втрата маси тіла), прогресуванням мієлодепресії.

Приклад формулювання діагнозу:

Множинна мієлома , дифузно-вогнищева форма, ІІа стадія, хронічна фаза.

Клінічна картина. Клінічна симптоматика ММ представлена в табл. 7.18.

Таблиця 7.18.

Основні синдроми і ускладнення множинної мієломи.

Синдроми Патогенез, клінічні прояви, ускладнення.

Ураження кісток скелета (80%) Остеодеструкція плоских кісток (хребет,
ребра, череп та ін.). осалгії в 70%, патологічні компресійні переломи
(стиснення тіл хребців).

Рентгенологічно: остеолітичні дефекти округлої форми без маргінального
склерозу. Дифузний остеопороз, рідше – остеосклероз.

Ураження нервової системи. Результат кісткових пошкоджень,
розповсюдження процесу на спинний мозок, нервові корінці або внаслідок
гіперкальціємії, підвищеної в’язкості крові. 30% — компресія спинного
мозку, радикулопатії, параплегії, енцефалопатія, психічні розлади.

Мієломна нефропатія (50%). Екскреція парапротеїнів – пораження
канальців, параамілоїдоз, гіперкальціемія, гіперурікемія, підвищення
в’язкості крові (порушення клубочкової фільтрації, гостра і хронічна
ниркова недостатність без набряків і гіпертензії, протеїнурія
Бенс-Джонса.

Гіпервіскозний синдром (10-25%) Мієломні білки (М-протеїни) викликають
гіперпротеїнемію, агрегують і полімеризують, порушуючи мікроциркуляцію
(с. Рейно, гангрена дистальних відділів кінцівок, порушення зору,
ретинопатія, парапротеїнемічна кома. При наявності кріоглобулінів
симптоми наростають після охолодження – результат гіпервіскозного
синдрому, М-протеїни сорбуються на тромбоцитах, утворюють комплекси з
факторами зсідання: V,VII, VIII, II, I. Носові кровотечі, кровоточивість
ясен та ін.

Геморагічний синдром (15%). Внаслідок гіпервіскозного синдрому,
М-протеїни сорбуються на тромбоцитах, утворюють комплекси з факторами
зсідання крові:V,VII,VIII,II,I.

Гіперкальциемія (10-20%). Від 2,6 до 3,5 ммоль/л – середня ступінь
важкості, більше 3,5 ммоль/л – тяжка, токсична. Мієломні клітини
синтезують фактор, активуючий остеокласти. Клініка: нудота, блювота,
запори, спрага, поліурія, втрата орієнтації, психози, сопор, кома.

Порушення гемопоезу. Локальна супресія кісткового мозку вузлами пухлини
і/або мієломна інфільтрація призводить до анемії, нейтропенії. В аналізі
крові – пришвидшення ШОЕ, злипання еритроцитів у вигляді монетних
стовпців. В кістковому мозку – плазмоцитоз (10-30%).

Позакісткомозкова проліферація. Спленомегалія (15-30%), гепатомегалія
(17-26%), рідше – лімфаденопатія, зміни в легенях, щитовидній залозі,
шлунково-кишковому тракті, перикарді.

Імунологічна недостатність. Пригнічення синтезу нормальних
імуноглобулінів, гіпогамаглобулінемія, рецидивуючі інфекції
сечовидільних і дихальних шляхів (бактеріальні та зумовлені вірусом
герпеса).

Параамілоїдоз Уражаються судини, м’язи, шкіра, суглоби, сухожилля. В
клініці – наростаюча серцева недостатність, макроглосія, ХНН та ін.

Діагностичні критерії, диференціальний діагноз. Діагноз ММ ґрунтується
на двох критеріях:

Плазмоклітинна інфільтрація кісткового мозку (плазмоцитів >10%).

Моноклональна імуноглобулінопатія (сироватковий М-компонент або білок BG
в сечі).

Тільки поєднання цих двох ознак робить діагноз безсумнівним.

Відсутність остеодеструкцій не виключає ММ, але сама їх наявність
недостатня для постановки діагнозу.

До початку лікування хворим необхідно провести слідуючий мінімальний
об’єм досліджень для визначення форми ММ, розповсюдженості процесу,
стану функції нирок, вибору програми лікування та ін.

Загальний аналіз крові з підрахунком ретикулоцитів, тромбоцитів,
визначення часу зсідання крові, проби Дьюка.

Загальний аналіз сечі (білок BG).

Стернальна пункція (мієлограма).

Визначення загального білка сироватки крові, електрофорез білків для
визначення наявності і вмісту М-компоненту.

Визначення в сироватці крові рівня креатиніну, кальцію, натрію, калію.

Рентгенографія кісток скелета.

Дослідження С-реактивного білка і ?2-мікроглобуліну сироватки.

Аналіз сечі за Зимницьким

У відповідності до сучасних вимог наявність ММ повинна бути підтверджена
результатами імунофенотипування. Клітини мієломного клону експресують
СД138, СД28, СД56, тоді як нормальні плазматичні клітини експресують
СД19. Вважають, що саме втрата здатності синтезувати СД19, приводить до
нагромадження мієломних білків. При диференціації ММ від метастазів
карциноми у хребет слід враховувати, що для ММ характерним є зниження
висоти хребців при збереженні дужок та розміщення. Нерідко метастази
раку в кістковий мозок (гіпернефроми, пухлини щитовидної залози) за
цитологічною картиною нагадують плазмоцити. Слід враховувати, що для цих
захворювань не характерна наявність М-компонента, гіпогамаглобулінемія,
висока протеїнурія BG та ін.

Диференціальний діагноз з іншою формою парапротеїнемічного гемобластозу
– макроглобулінемією Вальденстрема (МВ) проводиться по результатах
дослідження кісткового мозку. Для МВ характерна проліферація дрібних
базофільних лімфоцитів. М-протеїни являють собою багатоклональний білок
класу IgM, тоді як при ММ він частіше всього представлений IgG, IgA.
Вміст IgМ при МВ може перевищувати 20 г/л. Пухлинні клітини при МВ
експресують загальний лейкоцитарний антиген СД45 і В-клітинний маркер
СД19.

Болі і літичні ураження кісток при МВ зустрічаються менш, ніж у 10%
хворих. Характерна також на ранніх стадіях гепатоспленомегалія в
поєднанні з лімфаденопатією (30%). Рідко розвивається ниркова
недостатність.

ММ необхідно диференціювати від моноклональних гамапатій (МГ), які
можуть спостерігатися при хронічних дифузних захворюваннях печінки
(гепатити, цирози), системних захворюваннях сполучної тканини, а також
без чіткого зв’язку з будь-яким патологічним процесом. Слід враховувати,
що кількість плазмоцитів у кістковому мозку при цих станах не перевищує
5%, М-протеїн в сироватці <30 г/л. Такі пацієнти потребують тривалого динамічного спостереження. Контрольне дослідження упродовж 2-3 місяців дозволяє прийняти правильне рішення. Лікування. Хворим з “тліючою” ММ і моноклональною гаммапатією неясного генезу призначати ХТ слід тільки у випадках збільшення М-компоненту або наявності симптомів деструкції кісток, ниркової недостатності, анемії. Найчастіше схемою терапії першого етапу є комбінація мелфалан (алкеран) і преднізолону. До цієї схеми чутливі більше 50% ММ. 5-річне виживання при використанні стандартної терапії 19-25%, 10-річне – 4%. При агресивній ММ застосовують VAD-терапію (вінкрістін, адріабластін, дексаметазон). Ремісією рахується зменшення продукції парапротеїну на 75%, зниження протеїнурії на 95% (білок Бенс-Джонса), кількості плазматичних клітин в кістковому мозку до норми (2-2,5%). Використання ?-інтерферона при ММ грунтується не тільки протипухлинною активністю цього цитокіна, але й синергізмом його дії з мелфаланом і преднізолоном, що призводить до гальмування ростової активності ІЛ-6 і зниження продукції моноклонального Ig. ІФ-альфа при ММ застосовується як в індукційній (разом з мелфаланом і преднізолоном), так і в підтримуючих програмах (“ІФ+дексаметазон”). У фазу індукції інтрон А вводять в дозі 3 МО/м? - 3 рази в тиждень у поєднанні з ХТ (18-24 міс.). Після досягнення ремісії інтрон А вводять у вказаному режимі постійно (найкращий ефект при ММ з ІgА або з білком Бенс-Джонса). Останнім часом рекомендують включення в лікувальні програми при ММ біфосфонатів – інгібіторів остеокластної активності (бонефос, аредіа, зомета). Ці препарати сповільнюють руйнування кісток і відновлюють їх міцність. Найкращі результати одержані при використанні памідронату (Aredia), який при ІІІ стадії ММ сприяє зниженню продукції ІЛ-6, зменшенню болю у кістках, збільшенню медіани виживання. Лікування біфосфонатами проводиться після стійкого результату на цитостатичну терапію. Необхідно безперервне застосування ефективної програми ХТ з дотриманням доз та інтервалів на протязі не менше 2 років. Синдром підвищеної в’язкості успішно лікується плазмаферезом (ПА). Повторні процедури ПА з видаленням 1-1,5л плазми 2-3 рази в тиждень показані при нирковій недостатності, у важких випадках – гемодіаліз. Слід вказати, що ниркова недостатність різко погіршує прогноз тільки якщо її не вдається подолати ХТ на протязі 1-2 місяців. Показання до застосування ПА при ММ: синдром високої в’язкості крові; кровоточивість при гіперпротеїнемії вище 130-140 г/л; ниркова недостатність, яку не вдається подолати на протязі 2-3 тижнів. Лікування патологічних переломів проводиться за загальними правилами: основний принцип – хороша репозиція і фіксація обломків, можливе застосування хірургічного остеосинтезу. При компресійних переломах хребців і радикулярному синдромі поряд з цитостатичною терапією показане витяжіння на щиті, ходьба на милицях. Носіння корсетів не рекомендується. Ліжковий режим небажаний, він призначається тільки при гострих болях у зв’язку зі свіжими переломами кісток. Всім хворим, в тому числі і тим, які знаходяться на ліжковому режимі, необхідні заняття лікувальною фізкультурою для забезпечення навантаження на опірні частини скелета. Перебіг. Розрізняють (Андреєва Н.Е., 2003): “тліючу ММ” без ознак прогресування на протязі багатьох місяців (років); повільно прогресуючу (індолентну) форму: ремісія 5 і більше років; активну – при відповіді на першу лінію терапії; швидкопрогресуючу – “агресивну”: при первинній або вторинній резистентності до хіміотерапії. Прогноз. До факторів високого ризику відносять: Процент плазмоцитозу кісткового мозку більше 30% - агресивна ММ. Морфологічний варіант захворювання: зрілий – індолентна, з наявністю незрілих форм – активна, плазмобластний – агресивна ММ. Швидкий ріст пухлини по наростанню кісткових деструкцій. Мієлемія: еритроцитоз і зсув у лейкоцитарної формули вліво. Рівень ?2 МГ більше 6 мг/л. Високий рівень СРБ (інтерлейкіна-6) ІЛ-6 викликає збільшення С-реактивного білка, тому рівень цього білка можна розглядати як маркер ІЛ-6 (ІЛ-6 здатний посилити продукування незрілих мієломних клітин активувати остеобласти). Рівень кальцію в сироватці крові вище 3,5 ммоль/л. Порушення каріотипу (в І стадії ММ виявляються у 20%, в ІІІ – у 60% хворих). Швидке наростання сироваткового парапротеїну, білка ВG в сечі. Похилий вік, наявність м’якотканинних метастазів. Більшість вчених вважає необхідним пошук нових прогностичних маркерів, остільки захворюваність ММ значно зросла, частіше має безсимптомний перебіг, хворіють особи до 40 років, що вказує на важливу роль несприятливих факторів оточуючого середовища у виникненні та прогресуванні хвороби. Середнє виживання хворих ММ – від 2 до 3 років

Похожие записи