Реферат на тему:

Пієлонефрит. Народні методи лікування

Пієлонефрит — запалення ниркової тканини та ниркових мисок у разі
попадання в них мікроорганізмів.

Пієлонефрит спричинюється бактеріальною мікрофлорою (кишкова паличка,
протей, стрептококи, стафілококи тощо), яка потрапляє в нирки через
сечівник або із сечового міхура у разі їх запалення. Рідше мікроби
поширюються гематогенно (особливо це характерне для дітей грудного
віку).

Найчастіше хворіють діти перших 3 років життя, переважно дівчатка. У
старшому віці пієлонефрит як самостійна хвороба спостерігається рідко.

При гострому пієлонефриті температура тіла підвищується до 40 °С,
з’являються озноб, надмірна пітливість. Унаслідок інтоксикації
спостерігаються слабкість, головний біль, нудота, блювання, порушення
апетиту та сну. З’являються біль у животі, серцебиття. Можливі
знепритомнення, судоми, менінгеальні симптоми.

Змінюється склад сечі: в ній виявляють велику кількість лейкоцитів та
бактерій, еритроцити. Кількість сечі зменшується. Характерні біль у
попереку і в низу живота, особливо під час сечовипускання, нетримання
сечі.

Хронічний пієлонефрит починається гостро або непомітно. Під час
загострення можуть бути симптоми гострого пієлонефриту, але виражені
меншою мірою. Спостерігають слабкість, незначне підвищення температури
тіла, зниження апетиту, блідість шкіри та слизових оболонок, темні кола
під очима, пастозність повік, часті позиви до сечовипускання, біль та
відчуття холоду у ділянці нирок, занепад сил, головний біль. Клінічні
прояви хронічного пієлонефриту у дітей досить різноманітні. З розвитком
ниркової недостатності посилюються блідість та сухість шкіри, часто
бувають нудота та блювання, носові кровотечі. Хворі худнуть, наростають
прояви анемії.

У період загострення призначають постільний режим. У міру згасання
клінічних проявів захворювання руховий режим розширюють.

Дитині треба давати багато рідини, якщо немає схильності до її затримки.
Рекомендують пити соки, чай з лимоном, мінеральну воду, ячмінний відвар,
переводять на молочно-рослинну дієту. До раціону включають вівсяну,
рисову, пшоняну крупи, картоплю, топінамбур, капусту, буряки, моркву,
томати, свіжі огірки, олію. Особливо корисні кавуни, гарбузи, кабачки,
бо вони сприяють сечовиділенню.

Разом із сечею виводиться велика кількість солей калію, тому до раціону
слід уводити багаті на калій продукти (печена картопля, ізюм, абрикоси,
курага, кавуни, смородина чорна, шипшина, зелень петрушки, дині,
баклажани, гарбузи).

Незамінними у харчуванні є молочні продукти (молоко, кефір, ряжанка,
сир, сметана, вершкове масло).

Обов’язково дають журавлиновий сік або морс зі свіжим нежирним сиром
(жу-равлинового морсу — до 4 склянок, сиру — до 400 г на день).

Можна давати нежирні м’ясо, рибу, курятину, а також яйця.

Під час згасання гострих проявів бажано чергувати кожні 3 — 5 днів
м’ясні продукти, що підкислюють сечу, з вегетаріанськими, що її
олужнюють. Це створює несприятливі умови для розмноження
мікроорганізмів. Для нормалізації мікрофлори кишок постійно давати
кисломолочні продукти.

Обмежити вживання бобових, редьки, шпинату, часнику, цибулі, кави,
шоколаду. З дієти вилучають солоні, смажені та гострі страви, приправи,
бульйони.

Дітей грудного віку з вираженою інтоксикацією переводять на дозоване
харчування, а у разі штучного вигодовування призначають кисломолочні
суміші. За рахунок уведення рідини кількість їжі зменшують на 1/3.

Після одужання харчування має бути повноцінним.

Лікування дітей, хворих на гострий та хронічний пієлонефрит,
антибактеріальними препаратами не завжди ефективне.

Препарати рослинного походження сприяють зменшенню запального процесу,
знешкодженню та виведенню з організму токсичних продуктів метаболізму,
посиленню кровообігу, зміцненню захисних сил організму.

При лікуванні пієлонефриту у дітей важливе місце займають суміші
лікарських рослин. Лікування має бути безперервним і тривалим.

Призначають суміші лікарських трав, які стимулюють процес утворення та
виділення сечі, мають бактерицидні та антиалергічні властивості, діють
протизапально. З цією метою на початку захворювання призначають суміш
такого складу:

Листки берези бородавчастої — 10 г

Листки кропиви дводомної — 10 г

Трава хвощу польового —10 г

Кореневища вовчуга польового — 10 г

Слань ісландського моху — 15 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 1 год. Приймати по
1/4 — 2/3 склянки 3—4 рази на день за 15 хв перед їдою та перед сном 2
тиж. Дітям віком до 1 року дають по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази
на день. У наступні 2 тиж рекомендують таку суміш:

Трава фіалки триколірної —15г Квіткові кошики

нагідок лікарських — 15г

Бруньки тополі чорної — 5г

Трава грициків звичайних —5г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 1 год. Пити по
1/4—1/2 склянки 3 — 4 рази на день за 15 хв перед їдою та перед сном.
Дітям віком до 1 року дають по 1 чайній—1 столовій ложці 3 рази на день.
Якщо організм хворої дитини добре реагує на ці суміші, їх можна
призначати на досить тривалий час (4 — 6 тиж). У перші дні захворювання
рекомендують сечогінні засоби, які посилюють не лише діурез, а й
кровообіг у нирках, забезпечуючи видалення мікроорганізмів і продуктів
запалення.

Розширює ниркові судини, посилює кровоплин та активізує фільтрацію сечі
в нирках така суміш:

Трава астрагалу

шерстистоквіткового — 20 г

Трава буквиці лікарської — 20 г

Трава рути запашної — 10 г

Дві столові ложки суміші залити 400 мл води, настояти 1 год, довести до
кипіння, витримати на водяній бані 15 хв. Приймати по 1/4 — 1/2 склянки
4 — 5 разів на день. Якщо з’явився білок у сечі, використовують таку
суміш:

Трава астрагалу шерстистоквіткового — 20 г

Квітки акації білої — 20 г

Трава остудника голого — 20 г

1,5 столової ложки суміші залити 300 мл окропу, настояти 2 год. Приймати
по 1/3 — 1/2 склянки 3 рази на день за 15 хв перед їдою теплим. Дітям
молодшого віку настій дозувати ложками.

За наявності в сечі домішків крові (еритроцитів) беруть по 10 г трави
деревію звичайного та кропиви дводомної. Готують порошок. Приймати по
1/2— 1 чайній ложці 3 — 4 рази на день з водою.

Для посилення кровообігу, виділення з організму токсичних продуктів
обміну призначають таку суміш:

Трава фіалки триколірної — 20 г

Листки берези бородавчастої — 20 г

Трава чистотілу звичайного — 20 г

N |

Трава золотушника звичайного — 20 г

Насіння льону звичайного — 30 г

Дві столові ложки суміші залити 200 мл води, настояти ніч, вранці додати
200 мл води, кип’ятити 15 хв на малому вогні, процідити, додати 1—2
столові ложки меду, настояти 30 хв. Випити протягом дня за 4 —5
прийомів. Доза для дітей старшого віку.

При гострому пієлонефриті 2 столові ложки лушпиння квасолі та 1 столову
ложку листків петрушки залити 600 мл окропу, настояти 2 год. Пити по
30—100 мл З рази на день перед їдою.

Як очисний та зміцнювальний засіб при захворюваннях нирок призначають
молочко з конопляного насіння. 50 г насіння промити гарячою водою,
покласти в ступку, додати 1 столову ложку цукру й розтирати, поступово
доливаючи воду (1,5 склянки). Одержану емульсію розмішати та процідити
крізь марлю. Для смаку додати фруктовий сік. Пити протягом дня ковтками.

Гарбузи — універсальний засіб, що відновлює обмінні процеси в організмі,
добре очищає нирки. П’ють свіжий сік гарбуза по 1/4 — 1/2 склянки 3 рази
на день.

Шкурку кавунів теж використовують як сечогінний засіб, що очищає нирки.
Чайну ложку порошку сухої шкурки залити 200 мл окропу, настояти 2 год,
процідити. Приймати по 2 столові ложки 3 — 4 рази на день.

Для очищення нирок у народній медицині використовують насіння льону
звичайного. Чайну ложку насіння залити 300 мл води, кип’ятити 10 хв на
малому вогні, процідити. Приймати до 1/3 склянки невеликими ковтками
кожні 3 год протягом 2 діб. Дозувати залежно від віку дитини.

Трава підмаренника справжнього — ефективний засіб, що використовують при
пієлонефриті. Можна приймати, заварюючи, як чай. При цьому треба
дотримувати дієти. Через 1 — 1,5 міс зникають домішки крові у сечі,
припиняється біль, загальний стан дитини значно поліпшується.
Використовують також настій цієї рослини: 1 столову ложку трави залити
200 мл окропу, настояти 2 год. Приймати по 1/3 — 1/2 склянки З рази на
день. Дітям віком до 3 років призначають по 1 —2 десертні ложки за раз.

Після ліквідації гострого процесу використовують таку суміш:

Трава ниркового чаю

(ортосифон) — 20 г

Листки мучниці звичайної -10 г

Трава хвощу польового -10 г

Корені солодки голої -15 г

Квіткові кошики

нагідок лікарських — 15 г

Квіткові кошики

ромашки лікарської — 15 г

Листки подорожника великого — 15 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, витримати на водяній бані 15
хв, охолодити 45 хв, процідити. Приймати по 1/4 — 1/3 склянки 3 — 4 рази
на день за 15 хв перед їдою протягом місяця.

Обов’язковою умовою лікування пієлонефриту є застосування водних
процедур. Вони сприяють очищенню слизової оболонки ниркових мисок від
продуктів запалення та мікроорганізмів.

Під час гарячки призначають заспокійливі загальні або тричетвертинні
обгортання температури 27 °С.

1—2 рази на тиждень рекомендують приймати постільну парову ванну з двома
грілками-пляшками. Тривалість процедури — до 1 год.

Ефективні збуджувальні обгортання живота з додатковими компресами на
ділянку нирок температури 22 — 25 °С. їх слід знімати, як тільки вони
починають непокоїти дитину. Одночасно робити збуджувальні обгортання
литок.

При хронічному пієлонефриті корисно робити щоденно або через день сидячі
ванни температури 37 — 38 °С.

Важливо, щоб у дитини були регулярні випорожнення, оскільки запор
погіршує перебіг захворювання. У разі запору ставити клізми.

У гострий період, коли підвищена температура тіла, виражені симптоми
інтоксикації та розлади сечовипускання, треба дотримувати постільного
режиму. Рівномірно зігрівати тіло дитини (але не перегрівати). Особливо
стежити, аби були теплими ноги.

Після кожного сечовипускання і дефекації слід ретельно проводити туалет
зовнішніх статевих органів і ділянки ануса.

Профілактика пієлонефриту полягає у дотриманні раціонального
гігієнічного режиму, нормалізації відтоку сечі.

Потрібно своєчасно проводити санацію вогнищ хронічної інфекції,
оберігати дитину від простуди, контактів з інфекційними хворими, не
лікувати нефротоксичними препаратами.

Під час стійкої ремісії рекомендують систематичні заняття лікувальною
фізкультурою для зміцнення м’язів живота, стегон, попереку та промежини,
оскільки це поліпшує функціональний стан сечової системи. Дітям
дозволяють рухливі ігри, плавання, ходіння на лижах. Через 6 міс з
моменту припинення запального процесу рекомендується санаторно-курортне
лікування (Трускавець).

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Похожие записи