Реферат на тему:

Первинна реанімація новонароджених. Післяреанімаційна допомога
новонародженим з асфіксією в післяреанімаційному періоді

ГІПОКСІЯ ПЛОДА — патологічний стан, що виникає як відповідь на обмежене
постачання кисню внаслідок гострого або хронічного порушення
маточно-плацентарного кровообігу та гіпоксії вагітної.

У акушерській практиці виділяють наступні види гіпоксії:

1) гіпоксичну гіпоксію, яка зустрічається при вагітності та пологах,
ускладнених серцево-судинною або легеневою патологією із дихальною
недостатністю;

2) гемічну гіпоксію, при котрій знижується киснева ємність крові
внаслідок зменшення в ній кількості гемоглобіну, його руйнування
(анемічна форма), або його інактивації (токсична форма);

3) циркуляторну гіпоксію, при котрій кисень не надходить до тканин в
достатній кількості внаслідок порушення кровообігу, особливо в системі
мікроциркуляції, при цьому окремо відрізняють ішемічну та застійну
форми;

4) гістотоксичну або тканинну гіпоксію — порушення в системі утилізації
кисню, що обумовлено зниженням кількості або активності дихальних
ензимів, порушенням водно — електролітного балансу, роз’єднанням
процесів окислення та фосфорилювання.

Виділяють антенатальну гіпоксію плода, інтранатальну гіпоксію та
змішану, коли асфіксія розвивається на тлі внутрішньоутробного кисневого
голодування.

До патологічних станів, що призводять до антенатальної гіпоксії,
відносять:

1. Захворювання матері, що викликають гіпоксію у неї та, відповідно,
зменшують надходження кисню до плода: хронічні захворювання
бронхолегеневої, серцево-судинної систем, зокрема гіпертонічна хвороба,
декомпенсація вад серця, ендокринні захворювання (цукровий діабет тощо),
пієло- та гломерулонефрити, кровотечі, важка анемія, різноманітні
інфекції ІІ-ІІІ триместру вагітності та інтоксикації (паління, негативні
фактори оточуючого середовища тощо).

2. Порушення маточно-плацентарного кровообігу: пізні гестози вагітних,
переношування, загроза переривання вагітності, плацентити різноманітної
етіології.

До чинників інтранатальної гіпоксії відносять:

1. Порушення плацентарно-плодного (пуповинного) кровообігу: справжні її
вузли, здавлення, туге обвиття пуповини навкруг шиї та інших частин
тіла, натягування короткої пуповини, випадіння її петель, притискування
петель до стінок пологових шляхів, розрив судин пуповини при
оболоночному їх прикріпленні.

2. Порушення обміну газів крізь плаценту: передчасне повне та неповне
відшарування нормально розташованої плаценти, її предлежання.

3. Неадекватна гемоперфузія материнської частини плаценти (надмірно
сильна, слабка або дискоординована пологова діяльність, безводний
проміжок більше 24 або менше 6 годин, стрімкі пологи — менше 4 годин у
жінок, котрі народжують перший раз, та 2 годин у жінок, які народжують
повторно, артеріальна гіпо- або гіпертензія у матері.

4. Погіршення оксигенації крові у матері: серцева та дихальна
недостатність, гостра гіпоксія у матері, шок, анемія тощо.

5. Недостатність дихальних зусиль новонародженого: антенатальне ураження
головного мозку, природжені вади розвитку легень, вплив медикаментозної
терапії матері (зокрема, анальгетики або наркоз) тощо.

Важливе значення мають тазові та інші аномальні предлежання плода,
передчасні пологи, правильне вставлення голівки, невідповідність її
розмірів до розмірів малого тазу матері, застосування
вакуум-екстрактора, акушерських засобів у пологах, операція кесаревого
розтину (планова та термінова) тощо.

„Асфіксія при народженні” – це окрема нозологічна форма, яку
характеризують лабораторні ознаки шкідливої дії гіпоксії на організм
плода до або під час пологів (значний метаболічний або змішаний ацидоз у
крові з артерії пуповини), а також клінічні симптоми кардіореспіраторної
і неврологічної депресії новонародженого з можливим наступним розвитком
енцефалопатії і поліорганної дисфункції.

Діагноз „внутрішньоутробна гіпоксія” (Р20.0-9) не повинен виставлятись
новонародженій дитині. Такі ознаки можливої внутрішньоутробної
(інтранатальної) гіпоксії, як порушення серцевого ритму плода,
нереактивний нестресовий тест, низькі показники біофізичного профілю
плода, затримка внутрішньоутробного розвитку плода, меконіальне
забруднення навколоплодових вод тощо, свідчать на користь діагнозу
„асфіксія при народженні” лише за наявності відповідних діагностичних
критеріїв. Таким самим чином слід інтерпретувати наявність в анамнезі
матері анте- й інтранатальних чинників ризику, пов’язаних з розвитком
внутрішньоутробної (інтранатальної) гіпоксії і необхідністю реанімації
новонародженого.

ПАТОГЕНЕЗ:

У патогенезі асфіксії новонароджених киснева недостатність є основним
механізмом, який запускає на початку її впливу розвиток адаптаційних
процесів і дає можливість вижити плодові. Внаслідок гіпоксії майже у
всіх плодів підвищується функція наднирникових залоз. Це супроводжується
збільшенням у крові рівня катехоламінів і стероїдів. Значно збільшується
ОЦК і в першу чергу її глобулярний об’єм, розвивається тахікардія,
підвищується артеріальний тиск. У підвищенні резистентності плода до
недостатньої кількості кисню важливу роль відіграє зростання анаеробного
гліколізу, що дозволяє забезпечити організм плода енергією в умовах
кисневого дефіциту. У разі важкої тривалої гіпоксії у плода розвивається
симптомокомплекс, характерний для асфіктичного шоку дорослих. Доведено,
що внаслідок тяжкої гіпоксії в кров плода одночасно надходить значна
кількість катехоламінів, а підвищення їх рівня в крові зумовлює розвиток
централізації кровообігу зі значним зниженням течії крові в тканинах
шкіри, підшкірній основі, травній системі, нирках, легенях, зберігаючи
достатній кровообіг у ЦНС, серці, тобто розвиваються характерні симптоми
для компенсованої стадії асфіктичного шоку. Якщо гіпоксія тривала, то
централізація кровообігу зі зниженням течії крові в периферичних
ділянках через деякий час призводить до розвитку важких змін у системі
мікроциркуляції. Розвиваються значні метаболічні зміни в органах, які
включені до системи кровообігу. У разі тяжкої гіпоксії у новонароджених
під дією високої концентрації катехоламінів розвивається гіпоперфузія в
тканинах багатьох органів з накопиченням лактату, вазоактивних речовин,
протеаз, які в свою чергу інгібують гліколіз. Внаслідок цього знижується
забезпечення організму енергією, його резистентність до гіпоксії,
розвивається катаболічна спрямованість обміну речовин, різко порушується
течія крові в тканинах. Це зменшує повернення венозної крові до правого
відділу серця, що зумовлює формування порочного кола. Розвивається “шок
в органах”, переважно в легенях, нирках, травній системі, рідше в шкірі,
підшкірній основі. У судинах легенів новонароджених з асфіксією
виникають вогнищеві дизателектази, парези судин мікроциркуляторного
русла, стаз крові і агрегація форменних елементів у капілярах, тромбоз
дрібних, а іноді й більших судин, інтерстиціальний набряк, крововилив в
альвеоли, гіалінові мембрани. Гіпоксія і супроводжуючий її ацидоз значно
впливають на стан сурфактантної системи легенів. Під впливом гіпоксії
ушкоджується ресинтез сурфактанту в альвеоцитах і розвивається його
нестача. Такі ж процеси розвиваються у травній системі, особливо в
судинах мікроциркуляції шлунку, товстої та тонкої кишок, що призводить
до розвитку у новонароджених із важкою формою асфіксії постгіпоксичного
виразково-некротичного ентероколіту.

Ушкодження ЦНС у новонароджених з асфіксією можна розділити на 2 групи.
До I-ї ввійдуть гіпоксично-ішемічні ушкодження мозку, до II-ї —
внутрішньочерепні крововиливи. Ступінь ушкодження мозку та його
величина, відновлення основних функцій дуже різноманітні і залежать від
зрілості дитини при народженні, тривалості і глибини асфіксії, суміжних
захворювань (спадкові, хромосомні, інфекційні, вади розвитку). Важкі
зміни виникають в ендокринній системі новонароджених з асфіксією. У разі
гострої гіпоксії у них виявляють надниркову недостатність, зменшення
функції щитовидної залози, гіпофіза, надлишкову секрецію вазопресину
тощо. У дітей, які народилися в асфіксії, визначали важкі ушкодження
серцево-судинної системи: уповільнення процесів автоматизму, підвищення
збудливості серця, зрушення в метаболізмі міокарда, вінцевої течії,
гіпертензію малого кола кровообігу, зменшення скоротливої функції
міокарду в поєднанні з пресорною реакцією великих артеріальних судин
еластичного типу. Значні зміни виявляють в імунній системі: у дітей з
асфіксією важкої форми пригнічена Т-і В-лімфоїдна система, знижений
рівень IgG, підвищений рівень IgM, IgA.

КЛІНІКА: Можливу наявність „асфіксії при народженні” слід передбачити у
кожної дитини, якій надавали реанімаційну допомогу після народження.
Однак, остаточний діагноз „асфіксія при народженні” повинен бути
ретроспективним і враховувати відповідні дані анамнезу і діагностичні
ознаки, які виникли протягом перших 72 годин життя новонародженого.
Отже, остаточний і обґрунтований діагноз „асфіксія при народженні” може
бути встановлений лише на 4 добу після народження дитини.

Діагностичні критерії „важкої асфіксії при народженні” [Р21.0]:

Оцінка стану новонародженого за шкалою Апґар менше 4 балів упродовж
перших 5 хвилин життя.

Наявність клінічних симптомів ураження ЦНС важкого ступеня (стадія 3
гіпоксично-ішемічної енцефалопатії), які виникли в перші 72 год життя, у
дітей, народжених при терміні гестації ? 32-34 тиж.

Ознаки порушення функції принаймні ще одного життєво важливого органу
або системи – дихальної, серцево-судинної, сечовидільної, травного
каналу тощо протягом перших 3 днів життя.

Метаболічний або змішаний ацидоз (рН < 7,0 і (або) дефіцит основ (ВЕ) більше 12 ммоль/л) у крові з артерії пуповини. Діагностичні критерії „помірної (легкої) асфіксії при народженні або асфіксії при народженні середньої важкості” [Р21.1]: Оцінка стану новонародженого за шкалою Апґар протягом перших 5 хвилин менше 7 балів. Наявність клінічних симптомів помірного ураження ЦНС (1-2 стадії гіпоксично-ішемічної енцефалопатії), які виникли в перші 72 год життя, у дітей, народжених при терміні гестації ? 32-34 тиж (можуть бути відсутніми у випадках помірної [легкої] „асфіксії при народженні”). Ознаки транзиторного порушення функції принаймні ще одного життєво важливого органу або системи - дихальної, серцево-судинної, сечовидільної, травного каналу тощо протягом перших 3 днів життя (можуть бути відсутніми у випадках неважкої „асфіксії при народженні”). Метаболічний або змішаний ацидоз (рН < 7,15 і (або) дефіцит основ (ВЕ) більше 12 ммоль/л) у крові з артерії пуповини – основна діагностична ознака асфіксії будь-якої важкості. За відсутності технічних можливостей оцінити кислотно-лужний стан крові новонародженого діагноз „асфіксії при народженні” ґрунтується на перших 3 ознаках. Підтвердити наявність гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС в новонародженого можна також за допомогою додаткових інструментальних обстежень (ЯМР томографія, спектроскопія, нейросонографія, визначення особливостей мозкового кровоплину тощо), проведених в перші дні життя дитини. Оцінка стану новонародженого за шкалою Апґар менше 7 балів за відсутності діагностичних ознак, перелічених у підпунктах 2-3, не може бути підставою для клінічного діагнозу „асфіксія при народженні”. Оцінка за шкалою Апгар (табл.1) тільки відзначає стан дитини після народження, але не розкриває етіопатогенез порушення його постнатальної адаптації, а тому оцінка за шкалою Апгар - це не діагноз, а показник для визначення діяльності лікарів. Оцінку стану дитини за шкалою Апґар не застосовують для визначення потреби в реанімації, моменту її проведення або обсягу реанімаційних заходів. Таблиця 1 Шкала Апґар Показник 0 балів 1 бал 2 бали Частота серцевих скорочень Відсутнє серцебиття Менше 100 за хвилину 100 за хвилину і більше Дихання Відсутнє Слабкі, неритмічні дихальні рухи Адекватне; голосний крик М`язовий тонус Відсутній Незначна флексія кінцівок Добра флексія кінцівок, активні рухи Рефлекторна реакція на відсмоктування з верхніх дихальних шляхів або тактильну стимуляцію Відсутня Гримаса Крик, кашель або чхання Колір шкіри Різка блідість або центральний ціаноз Тулуб рожевий, ціаноз кінцівок Рожева або локальний ціаноз Ця оцінка характеризує загальний стан новонародженого та ефективність проведених реанімаційних заходів. Оцінку за шкалою Апґар слід проводити: під час надання реанімаційної допомоги дитині наприкінці 1-ої і 5-ої хвилин після народження незалежно від терміну гестації і маси тіла при народженні; якщо результат оцінки на 5 хвилині менше 7 балів, додаткові оцінювання треба робити кожні 5 хвилин до 20-ї хвилини життя немовляти. У подальші часи і дні життя стан немовляти залежить не тільки від асфіксії, що була під час пологів, але й від того, наскільки дитина зріла, чи немає в неї якихось природжених вад розвитку, спадкових хвороб, інфекції, чи забезпечене адекватне годування та догляд тощо. У разі короткочасної гіпоксії під час пологів новонароджені діти не мають глибоких змін у життєво важливих органах. Ці зміни у переважній більшості функціональні і до 7-9 дня життя відновлюються, що підтверджується результатами клініко-лабораторного та функціонального обстежень (показники еритрограми, лейкограми, вмісту в крові глюкози, електролітів, КОС, сечовини, білірубіну, АТ, ЕКГ, нейросонограми). Якщо на 7-9 день основні показники життєдіяльності немовляти нормалізувалися, то її можна виписати під нагляд дільничного лікаря, невропатолога. Якщо мають місце патологічні зміни, дитину слід перевести в спеціалізоване відділення для проведення реабілітації. У дітей, які народилися передчасно, мають внутрішньочеревну гіпотрофію, симптоми затримки внутрішньо-черевного розвитку, різноманітні ембріо-, фетопатії та інші захворювання в поєднанні з асфіксією середньої важкості, постнатальна адаптація (метаболічна, серцево-судинна і дихальна) затягується інколи до 2 тижнів, навіть якщо їм забезпечений достатній догляд та лікування. Більшість новонароджених із цієї групи потребують лікування і реабілітації у спеціалізованих відділеннях. Новонароджені діти, котрі перенесли тяжку асфіксію, потребують тривалого та інтенсивного лікування, яке на першому етапі переважно спрямоване на відновлення функції систем, які забезпечують життєдіяльність організму, а на другому - на їх стабілізацію і реабілітацію. ЛІКУВАННЯ: Надання первинної реанімаційної допомоги новонародженим проводиться згідно Наказу МОЗ України №312 від 08.06.2007р. „Про затвердження клінічного Протоколу з первинної реанімації та післяреанімаційної допомоги новонародженим”. F 3/4 6-*1/4 uuuuuuuuuuuiiiiiiiiiiiiiiii $a$gdnpU „A`„Aa$gdnpU gdnpU ????? @ ????? @ ????? @ ????? @ ????? @ @ ???? ??????U?тності та інвалідизації новонароджених, що знаходилися в асфіксії. У проведенні реанімаційних заходів необхідна участь двох, а в деяких випадках - трьох фахівців одночасно. Неонатолог при цілодобовому чергуванні повинен бути присутній у пологовому залі при всіх пологах до народження дитини. Підібрати, змонтувати і перевірити функціонування реанімаційного обладнання необхідно перед кожними пологами, оскільки народження немовляти в стані асфіксії може виявитись непередбаченим. Підготовка обладнання: 1. Включити джерело променевого тепла, щоби зігріти реанімаційний столик /температура на ньому має бути 36-370С/. 2. Перевірити систему подачі кисню: наявність кисню, тиск, наявність з'єднувальних шлангів. 3. Згорнути з пелюшки валік під плечі. 4. Підготувати обладнання для відсмоктування вмісту з верхніх дихальних шляхів. Використовують гумовий балон або електромеханічні відсмоктувачі, які повинні створювати розрідження не більше 100 см водяного стовпчика. 5. Підготувати шлунковий зонд, лейкопластир, ножиці. 6. Змонтувати набір для штучної вентиляції легень (типа Амбу). Розмір маски підбирається в залежності від того, народження доношеної чи недоношеної дитини очікується. Реанімаційний мішок може бути анестезіологічним та самозаповнюючим. В останньому випадку до мішка приєднують кисневий резервуар для забезпечення вентиляції 90-100% киснем. Приєднавши до мішка маску і джерело кисню, затискують долонею маску і стискують мішок. Перевіряють відчуття тиску дихальної суміші на долоню та функціонування запобіжного клапану. 7. Підготувати набір для інтубації: при зйомних клинках приєднати клинок N0 для недоношеної дитини або N1 для доношеної; перевірити функціонування системи освітлення; підібрати інтубаційну трубку в залежності від передбачуваної маси тіла та гестаційного віку дитини. Негайно після народження кожної дитини найважливіше швидко визначити, чи вона потребує реанімаційної допомоги. Для цього слід оцінити наявність і адекватність самостійного дихання під час обсушування новонародженого на животі матері: відразу після народження дитини акушерка приймає її у теплі пелюшки, зауважує і оголошує час народження, викладає на живіт матері і починає швидко обсушувати, звертаючи увагу на наявність крику. Обсушування у цей момент відіграє роль початкової тактильної стимуляції. Якщо дитина не кричить, перевіряють наявність самостійного дихання, ознакою якого будуть помітні регулярні рухи грудної клітки. Частота і глибина дихальних рухів в нормі зростають через декілька секунд після народження і/або тактильної стимуляції. Нормальна частота дихання новонародженого – 30-60 за 1 хвилину. Одночасно оцінюють м’язовий тонус дитини, звертаючи увагу на положення кінцівок і наявність самовільних рухів. Відсутність м’язового тонусу вказує на високу ймовірність наявності розладів самостійного дихання. У разі відсутності самостійного дихання або наявності судорожних дихальних рухів (дихання типу «ґаспінґ») з частотою менше 30 за 1 хвилину слід негайно: перетиснути і перерізати пуповину; інформувати матір, що дитина має проблеми зі встановленням самостійного дихання і їй буде надано допомогу; загорнути немовля у суху пелюшку, залишаючи відкритими лице і передню поверхню грудної клітки; перенести немовля на реанімаційний стіл або іншу відповідну теплу і суху поверхню; забезпечити максимальну прохідність дихальних шляхів: положення на спині зі трохи запрокинутою назад голівкою (це положення краще фіксується підкладеним під плечи валіком), за потребою відсмоктати вміст спочатку з рота, потім з носових ходів; здійснити кінцеве висушування новонародженого і повторне забезпечення правильного положення голови; повторно оцінити стан новонародженого. Усі зазначені вище заходи (визначення потреби реанімації і початкові кроки допомоги) треба виконати приблизно за 30 секунд. За наявності центрального ціанозу, незважаючи на адекватне самостійне дихання і ЧСС > 100 за 1 хвилину, необхідно призначити кисневу терапію.

У разі відсутності/неадекватності самостійного дихання або за наявності
ЧСС<100 за 1 хвилину необхідно розпочати ШВЛ мішком і маскою впродовж 30 секунд. Якщо після 30 секунд вентиляції мішком і маскою: ЧСС ? 100 за 1 хвилину і наявне адекватне самостійне дихання: -поступово припиняти ШВЛ, зменшуючи її тиск і частоту; -оцінити наявність центрального ціанозу та інших дихальних розладів під час самостійного дихання: втягнення податливих ділянок грудної клітки, тахiпное > 60 за 1 хвилину або стогін на видиху;

-за відсутності центрального ціанозу та інших дихальних розладів після
припинення ШВЛ слід викласти дитину на грудну клітку матері,
забезпечивши контакт шкіра-до-шкіри, накрити теплою пелюшкою і ковдрою і
забезпечити спостереження:

кожні 15 хвилин оцінювати адекватність самостійного дихання, ЧСС і
наявність центрального ціанозу;

кожні 30 хвилин контролювати температуру тіла;

заохочувати матір і допомогти їй розпочати грудне вигодовування;

не залишати дитину без медичного нагляду.

ЧСС ? 100 за 1 хвилину і відсутнє самостійне дихання:

-продовжити ШВЛ протягом наступних 30 секунд і передбачити потребу
інтубувати трахею.

ЧСС ? 100 за 1 хвилину, наявне адекватне самостійне дихання, однак після
припинення ШВЛ з’явився центральний ціаноз або інші дихальні розлади:
втягнення податливих ділянок грудної клітки, тахiпное > 60 за 1 хвилину,
стогін на видиху:

-призначити вільний потік кисню (Розділ IV протоколу);

-перевести дитину у відділення інтенсивної терапії (неонатального
догляду і лікування);

-у недоношеної дитини передбачити необхідність застосувати самостійне
дихання під постійним позитивним тиском [С].

ЧСС <100, але ? 60 за 1 хвилину незалежно від характеру дихання: -продовжувати ШВЛ; -передбачити потребу вентиляції з використанням 100 % кисню, якщо вентиляцію проводили кімнатним повітрям; -передбачити потребу інтубувати трахею. ЧСС < 60 за 1 хвилину: -негайно розпочати непрямий масаж серця з частотою 90 компресій за хвилину; -продовжувати ШВЛ 100 % киснем з частотою 30 за 1 хвилину паралельно з непрямим масажем серця; -передбачити потребу інтубувати трахею. Якщо ЧСС < 60 за 1 хвилину після 30 секунд непрямого масажу серця і ШВЛ: інтубувати трахею (якщо це попередньо не було зроблено) і ввести 0,01% розчин адреналіну ендотрахеально. Якщо з будь-яких причин інтубація трахеї неможлива - якомога скоріше катетеризувати вену пуповини і ввести адреналін внутрішньовенно; продовжувати ШВЛ 100 % киснем з частотою 30 за 1 хвилину паралельно з непрямим масажем серця; у разі збереження брадикардії (ЧСС < 60 за 1 хвилину) через 30 секунд після введення адреналіну ендотрахеально катетеризувати вену пуповини (якщо це попередньо не було зроблено). За наявності показань ввести адреналін внутрішньовенно через 3 хвилини після першого введення; передбачити потребу використати 0,9% розчин натрію хлориду і 4,2% розчин натрію гідрокарбонату; Під час проведення ШВЛ перевіряти ЧСС і наявність самостійного дихання кожні 30 секунд, поки ЧСС не перевищить 100 за 1 хвилину і не встановиться адекватне самостійне дихання. Якщо стан дитини не поліпшується, незважаючи на проведення своєчасних і ефективних вентиляції 100 % киснем, непрямого масажу серця, а також правильне введення ліків, слід ще раз перевірити правильність виконання основних реанімаційних процедур і подумати про інші можливі причини незадовільної реакції немовляти на реанімацію, такі як аномалії дихальних шляхів, пневмоторакс, діафрагмальна грижа або природжена хвороба серця. Припинення реанімації: Реанімацію новонародженого можна припинити, якщо, незважаючи на своєчасне, правильне і повне виконання всіх її заходів, у дитини відсутня серцева діяльність протягом щонайменше 10 хвилин (Міжнародні рекомендації з реанімації новонароджених, 2005) . Особливості визначення потреби в реанімації у дитини, яка народилась після вилиття вод, забруднених меконієм: У разі вилиття вод, забруднених меконієм, відсмоктування з верхніх дихальних шляхів дитини після народження голови не потрібно, оскільки це втручання не зменшує ризику розвитку синдрому аспірації меконію. Відразу після народження дитини потрібно зауважити й оголосити час її народження і до викладання на живіт матері та висушування оцінити „активність” – наявність і адекватність самостійного дихання, м’язовий тонус і частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі наявності будь-якої з таких ознак: відсутність самостійного дихання або дихання типу «гаспінг», або брадипное (ЧД<30 за 1 хвилину), або знижений м’язовий тонус (відсутність активних рухів, звисання кінцівок), або ЧСС < 100 за 1 хвилину - слід негайно: перетиснути і перерізати пуповину; інформувати матір, що дитина має проблеми зі встановленням самостійного дихання і їй буде надано допомогу; не забираючи пелюшок і уникаючи тактильної стимуляції, перенести немовля на реанімаційний стіл або іншу підготовлену відповідну теплу та суху поверхню; здійснити початкові кроки допомоги, повторно оцінити стан дитини і вирішити, що робити далі. Дітей, які після народження є „активними”, - кричать або адекватно дихають, виявляють задовільну рухову активність з ЧСС > 100 за 1
хвилину, викладають на живіт матері і спостерігають за їх станом
протягом 15 хвилин. У разі відсутності дихальних розладів забезпечують
стандартний медичний догляд згідно з вимогами наказів МОЗ України №152 і
№ 584.

Незалежно від особливостей меконіального забруднення навколоплідних вод,
відсмоктування із трахеї „активного” новонародженого без ознак порушення
стану не поліпшує клінічні результати лікування і може супроводжуватись
розвитком ускладнень. Тому ця процедура не рекомендується для рутинного
використання.

Спостереження за дитиною, яка народилась після вилиття забруднених
меконієм вод, передбачає оцінку наявності дихальних розладів (тахiпное
більше 60 за хвилину, втягнення податливих ділянок грудної клітки,
експіраторний стогін тощо) протягом 3-х послідовних годин після
народження (щонайменше кожні 15 хвилин протягом першої години).

Дитина, в якої на фоні загрози аспірації меконію в перші години життя
виникають апное або інші дихальні розлади, може потребувати
відсмоктування із трахеї до початку вентиляції легень під позитивним
тиском, навіть якщо вона була активною відразу після народження.

Особливості визначення потреби в реанімації у дітей, які народились при
терміні гестації ? 32 тиж:

У разі народження дитини з терміном гестації ? 32 тижнів першочергові
зусилля спрямовують на профілактику охолодження, оскільки стандартні
заходи теплового захисту (витирання, сповивання в теплі пелюшки і
надання подальшої допомоги під джерелом променевого тепла) можуть не
запобігати виникненню гіпотермії у цієї категорії новонароджених.

Відразу після народження дитини з терміном гестації 28-32 тиж акушерка
приймає її у теплі пелюшки, зауважує і оголошує час народження. Після
цього перетискають і перерізають пуповину, і відокремлене від матері
немовля якомога скоріше переносять на теплу поверхню, під джерело
променевого тепла (завчасно включений реанімаційний столик), де:

-здійснюють початкові кроки допомоги;

-повторно оцінюють стан дитини і розпочинають штучну ШВЛ або кисневу
терапію за наявності показань;

-у разі відсутності показань для реанімації таке немовля вдягають у
теплий одяг і якомога скоріше переводять у відділення інтенсивної
терапії (лікування) новонароджених з суворим дотриманням вимог
„теплового ланцюжка”.

Немовлят з терміном гестації ? 30 тиж і приблизною масою понад 1200,0 г
можна ефективно зігрівати, забезпечивши шкірний контакт з матір’ю
відразу після народження, за умови, що дитина самостійно адекватно
дихає, має ЧСС > 100 за хвилину, достатній м’язовий тонус і не має
центрального ціанозу.

Щойно народжену глибоконедоношену дитину з терміном гестації < 28 тиж і приблизною масою < 1000,0 г рекомендується прийняти у зігріті пелюшки і, не витираючи, швидко помістити у спеціальний прозорий одноразовий харчовий поліетиленовий мішок: -посередині дна мішка завчасно роблять отвір для голови дитини; -немовля поміщають у мішок так, щоб голова потрапила назовні через зроблений отвір; -після цього мішок закривають або зав’язують біля ніг дитини; -обережно обсушують голову і вдягають шапочку; -дитину відокремлюють від матері та переносять під джерело променевого тепла; -здійснюють початкові кроки допомоги, уникаючи енергійної тактильної стимуляції і не витягаючи новонародженого із мішка; -оцінюють стан дитини і розпочинають штучну ШВЛ або кисневу терапію за наявності показань, також не витягаючи дитини із мішка; -після надання необхідної реанімаційної допомоги і стабілізації стану, а також у разі відсутності показань для реанімації таку дитину витягають із мішка, швидко й обережно висушують теплими пелюшками під джерелом променевого тепла, вдягають у теплий одяг і якомога скоріше переводять у відділення інтенсивної терапії (лікування) новонароджених з суворим дотриманням вимог „теплового ланцюжка”. Література Антибіотики и витамины в лечении новорожденных / Н.П.Шабалов, И.В.Маркова.-С.Пб.: Сатис-технобалт, 1993.-255с. Перинатальный сепсис / Шунько Е.Е., Ханес Г.С., Лакша О.Т.-К.: Рутения ООО.-2001.-63с. Кельмансон И.А. Низковесный новорожденный и отсроченный риск кардио-респираторной патологи.-СПб.: Спец лит, 1999.-156с.:ил. Ципкун А.Г. Дозы лекарственных средств, применяемых в педиатрии: Справ очник для врачей.-К.: Книга плюс, 2005.-333с. Дослідження в перинатології: серцево-судинні захворювання у новонароджених / за ред. К.Дейвіс.-Т.28, №1.-2001. Етапна невідкладна допомога дітям / за ред. Проф.. Белебезьєва та Снісаря В.І.-К.:ТОВ „ГІРА ”Здоровя України”, 2006.-104с. Диагностика и лечение гемолитической болезни плода и новорожденного / Аряев Н.Л., Зелинский А.А., Мерикова Н.Л.-Одесса: «Астропринт», 2005.-262с. Кравченко О.В., Каліновська І.В., Шунько Є.Є., Годованець Ю.Д., Костюк Є.О., Ніцович Р.М. Навчально-методичний посібник ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ „Лікарня, дружня до дитини”: перинатальній аспекти, ведення лактації та грудного вигодовування.-Чернівці:Мед університет, 2005.-184с. Актуальные вопросы невынашивания беременности и выхаживания недоношенных новорожденных / под ред. проф. Знаменской Т.К., проф. Писаревой С.П.-К.:Изд-во Агенство Стандарт, 2005.-268с. Гриппи М.А. Патофизиология легких, изд. 2-е испр. .- М.-СПб.: "Издательство БИНОМ"-"Невский Диалект", 2000. Жалко-Титаренко В.Ф. Водно-электролитный обмен и кислотно-основное состояние в норме и при патологии. Киев. "Здоровья", 1989. Маршалл В. Дж. Клиническая биохимия. Пер. с англ.- М.-СПб.: "Издательство БИНОМ"-"Невский Диалект", 2000. Фомичев М.В. Респираторная поддержка в неонатологии. Екатеринбург. Уральское Издательство, 2002.

Похожие записи