Реферат на тему:

Перші аптеки, аптекарський наказ

П Л А Н.

1.
Вступ………………………………………………………….
……………………………2

2. Аптекарський
наказ……………………………………………………………
…3

3. Перші
аптеки…………………………………………………………
……………….7

4.
Висновок……………………………………………………….
………………………11

5. Список використаної
літератури………………………………………….12

1. Вступ.

I

сторія фармакології така ж тривала, як і історія людства. Протягом
багатьох тисячоліть пошук, виготовлення і застосування лікарських
препаратів (звичайно рослинного походження) проводилися емпірично. Проте
вже в IX ст. араби зробили спробу до систематизації і стандартизації
препаратів, що використовувалися у той час. З цією метою були створені
спеціальні книги, що є прообразом сучасної фармакопеї. В Європі перша
друкарська фармакопея була видана в Італії в XV в. Потім фармакопеї
з’явилися в Англії (XVII в.), Франції (XVII в.), Росії (XVIII в.), США
(XIX в.). Значним кроком вперед з’явилися виділення на початку XIX в.
очищених алкалоїдів (морфін, хінін і ін.) і перший синтез органічної
речовини (сечовини). Такою ж важливою подією було упровадження на
початку XIX в. у фармакологічні дослідження експериментів на тваринах. В
середині минулого століття в Юр’ївському (Тартуському) університеті була
організована перша в світі лабораторія експериментальної фармакології.
Все це створило необхідну основу для становлення наукової фармакології.
Прогрес в області лікознавства привів до того, що виділились і в тій чи
іншій мірі відокремились ряд наукових дисциплін і напрямів. До них
відносяться, крім експериментальної і клінічної фармакології, фармація1,
токсикологія2, хіміотерапія інфекцій, хіміотерапія пухлинних захворювань
і ін.

В Стародавній Русі значний період часу основними порадниками у
використовуванні лікарських засобів були мандрівники, знахарі, волхви.
Природно, що вони мали у своєму розпорядженні лише випадкові дані і їх
рекомендації звичайно носили сумнівний характер. З часом поступово
нагромаджувалися знання про ліки. Особливо активно збирали і
систематизували відомості про лікувальні трави ченці. Стали з’являтися
перші рукописні праці по лікознавству (травники), наприклад травник
«Изборник Святослава» (1073), травник, відомий під назвою
«Благопрохладный вертоград»3 (1534). Ці і подібні їм твори містять опис
заморських і російських ліків (зіль) того часу. В допетровській Русі
лікарські засоби були головним чином в руках лікарів і знахарів. Проте
документи, що збереглися, свідчать про те, що постачання ліками в
значній мірі здійснювалося і через спеціальні „зелейные” лавки.

Тож розглянемо історію зародження фармакології на Русі – утворення
Аптечного наказу та появу перших аптек – та вплив цих подій на подальший
розвиток медицини взагалі.

1 Фармація об’єднує комплекс дисциплін: фармацевтичну хімію,
фармакогнозію

(наука про лікарську сировину рослинного і тваринного походження),
технологію лікарських форм і галеновых препаратів, організацію
фармацевтичної справи.

2 Наука про отрути (від греч. toxicon — отрута).

3 Вертоград—сад.

2. Аптекарський наказ

Д

ержавною медициною, становлення якої в Росії відноситься до 16-17
століть, керував центральний орган управління – Аптекарський наказ, в
якому зосередилося все керівництво лікарською справою. Питання про час
виникнення Аптекарського наказу – спірний, бо історики медицини
припускають, що він існував з кінця ХVI століття (створення системи
наказів відноситься до 1549 р.), коли вже зустрічалися такі посади, як
«аптекарський боярин», «піддячий Аптекарського наказу» і інші. Спочатку
призначенням нового Наказу було спостереження за лікуванням царя і його
сім’ї, за діяльністю запрошених іноземних лікарів і особливо за ліками,
що призначаються царю. Проте офіційно діяльність Аптекарського наказу
почала розвертатися з 1620 р., коли, по суті, вперше позначилися підходи
до створення російської медицини і встало питання про лікувальну справу,
що охоплює всі верстви населення. Взаємостосунки медиків, що служили у
той час в Москві були типовими для медицини того часу, строго
витримувалася ієрархія: доктори, лікарі, костоправи, аптекарі, учні
лікарів, алхіміків, аптекарів і інші працівники. Але якщо ці відносини з
яких-небудь причин загострювалися, то втручався Аптекарський наказ,
який готував, а цар підписував відповідний указ. Відомий царський указ
того часу «Об улучшении постановки аптечного и медицинского дела в
Аптекарском приказе» в якому мовиться, що доктори і аптекарі «не имеют
меж собой доброго согласия», «безо всякой причины » між ними
спостерігається часта «вражда, ссора, клевета и нелюбовь». Звідси у
молодших чинів до докторів і аптекарів «непослушание, в делах
нерадение». В указі відзначено, що ліки приготовані в таких умовах
замість користі можуть принести людям страждання. Для наведення ладу
указ наказував кожному доктору і аптекарю приймати присягу і клятву.

Серед величезних заслуг цього «міністерства охорони здоров’я» слід
особливо відзначити створення в країні власної фармацевтичної служби —
казенних і приватних аптек, аптекарських садів і городів, складів
аптечних товарів.

В документі від 1673 р. мовиться про аптекарську практику лікарських
учнів: «… велеть им (ученикам) быть с травниками у збору трав и
цветов, и кореньев во все лето и до заморозков беспристанно». Окрім
аптечної справи, учні вивчали фармацію, фармакологію, латинську мову,
анатомію, діагностику, хвороби і способи їх лікування. Їх підручниками
були знамениті «Травники», «Лечебники», що становлять багатющий спадок
Стародавньої Русі. Але особливе місце у викладанні займали «дохтурские
сказки» (історії хвороби). В навчанні російських лікарів використовували
і європейський досвід. Так, в 1658 р. Єпіфаній Словенецкий перевів
«Анатомію» Андрія Везалія — кращий в світі підручник, який ще не був
відомий в багатьох європейських університетах.

Суворо стежили і за лікарською практикою майбутніх російських лікарів.
Вона проходила в полках, а якщо майбутній медик від неї ухилявся, то
«бить в наказанье без пощады». Строго каралися лікарі, що закінчили свою
освіту і що відмовилися їхати на визначену їм службу: «Стеньку Ошурка,
что он на службу не поехал… бить батоги нещадно и потому ж выслать на
нашу службу тотчас с приставом». Після закінчення «Школи російських
лікарів» вручалися дипломи, де указувалося: «… лечит раны колотые и
сеченые и рубленные и делает пластыри и мази и иные статьи, что достойно
к лекарскому делу, и лекарское де дело ево будет». Першим лікарям
Московської держави доводилося стикатися з багатьма хворобами. Ось
список відомих у той час хвороб: цинга, лихоманки, золотуха, короста,
«кам’яна», «чечуйная»(геморой), «пильные» (хвороби суглобів),
«чепучичные» (венеричні захворювання), «проносная», жовтяниця, бешиха,
астма і інші.

В 1654 р., під час епідемії чуми і війни з Польщею, при Аптекарському
наказі була створена лікарська школа, в яку були набрані «стрілецькі
діти». В школі викладалися початки анатомії, фізіології, хірургії,
терапії, лікознавство, «знамена немочей» (симптоматологія) і ін. Ті, що
закінчили зараховувалися лікарями в полки «для лечбы ратных людей».

Одночасно з лікарською школою при Аптекарському наказі була створена
школа «костоправної» справи з однорічним терміном навчання. Аптекарський
наказ в 1669 р. вперше почав присуджувати ступінь доктора медицини. На
жаль, школа Аптекарського наказу до кінця XVII в. припинила своє
існування.

Серед перетворень, що проводяться Петром I, реформа медицини займала
одне з провідних місць. Його укази стосувалися обліку народжуваності і
смертності – введення спеціальних метричних книг, відкриття будинків
«для сохранения зазорных младенцев» з покаранням тих батьків, які будуть
викриті «в умерщвлении тех младенцев, и они за такие злодейственные дела
сами казнены будут смертью». Були видані укази і про нагляд за харчовими
продуктами на ринках, про поведінку продавців на ринках: «Носили бы
белый мундир и наблюдали бы во всем чистоту». Надзвичайно цікавий указ
про впорядкування Москви, який свідчив: «… По большим улицам и по
переулкам чтобы помета и мертвечины (животных) нигде, ни против чьего
двора не было, а было б везде чисто… А буде … кто станет по большим
улицам и по переулкам всякий помет и мертвечину бросать, … тем людям
за то учинено будет наказание, биты кнутом, да на них же взята будет
пеня»…

Але основною турботою Петра I залишалося створення національної медичної
освіти. Для армії, флоту, багатьох інших державних потреб була необхідна
велика кількість лікарів. Проблема підготовки лікарів була вирішена в
Росії у XVIII ст. шляхом створення госпітальних шкіл — перших вищих
медичних учбових закладів в Росії, подібних яким у той час не мала жодна
країна.

Треба відзначити, що Петро I сам добре розбирався в медицині. Він
прослуховував курс в Лейденському університеті, там же познайомився з
кращими лікарнями, анатомічними музеями, видатними лікарями. В Голландії
він придбав знамениту анатомічну колекцію «монстрів» (народжених з
вадами розвитку), що стала основою першого анатомічного музею Росії —
«Кунсткамери». Зі всіх країн збирали в «кунсткамеру» раритети і
«монстрів», старовинні книги і т.д. Петро не жалів на це грошей.
Одночасно створювалася і Публічна бібліотека, кістяк якої складався з
книг Аптечного наказу. В 1719 р. «Кунсткамеру» і Публічну бібліотеку
відкрили. Цікавий виступ Петра I із цього приводу: «Я еще приказываю не
только всякого пускать сюда даром, но если кто придет с компанией
смотреть редкости, то и угощать их на мой счет чашкою кофе, рюмкою водки
либо чем–нибудь иным в самих этих комнатах».

Найважливішою ланкою реформ з’явилася заснування Московського госпіталю
і лікарської школи при ньому. Указом Петра I, підписаним 25 травня 1706
р., наказано: «За Яузою рекою против Немецкой слободы в пристойном
месте… построить госпиталь», де «больных лечить и врачов учить было
можно». Московський військовий госпіталь, при якому теж була
організована госпітальна школа, зберігся до теперішнього часу – це нині
Головний військовий госпіталь ім. Н.Н. Бурденко. В 1707 р. спорудження
госпіталю було закінчено, в нього були поміщені перші хворі, і при ньому
почала функціонувати госпітальна школа – перший вищий учбовий медичний
заклад. Таким чином, 1707 р. – це рік початку вітчизняної вищої медичної
освіти. Не дивлячись на такі прості назви, як «школа»,
«медико-хірургічне училище», підготовка в них не поступалася підготовці
в європейських університетах. В госпітальних школах навчання було
практичним: учні безпосередньо брали участь в лікуванні хворих,
розтинали трупи: «Разобрание анатомическое чинить в палате, определенной
на то в госпитале, а особливо которые будут болезни странные, тех отнюдь
не пропускать без анатомического действия, и что достопамятно есть, иное
велеть рисовальному мастеру срисовать».

Надалі анатомічні розтини були продовжені в анатомічних театрах,
відкритих в госпітальних школах. За повідомленнями іноземних газет, на
розтинах були присутні не тільки цар, сановники, але навіть жінки з
вищого світу.

Мало-помалу свідомість необхідності анатомічної освіти розповсюджується
і в провінції. З міста Шуї від цілувальників Фоміна і Тріфонова на ім’я
Петра була прислана петиція про присилання лікаря для огляду знайденого
на льоду річки Тези «мертвого тіла і узяття його в убогий будинок»
(міський морг), звідки бралися трупи для публічних автопсій в Москві.

Обов’язкове залучення медичних лікарів для розтинів трупів при насильній
смерті було визначено Військовим статутом Петра I в 1716 р. З виходом же
указу 1746 р. заняття на трупах прийняли характер обов’язкових. Майбутні
лікарі отримали можливість набувати навики у виконанні розтинів, а
пояснення «докторів» і «операторів» повинні були розширювати уявлення
про істоту хвороб і причини смерті.

В госпітальних школах повністю відійшли від методу навчання в
європейських університетах, що зберігав риси середньовічної схоластики:
книжково–словесне навчання, заучування текстів, «диспути» по заучених
текстах. В госпітальних школах в обов’язкове навчання було введено курс
приготування ліків. У великому об’ємі викладалася і «матерія медика» –
курс, що включав фармакогнозію, фармакологію, фармацію, а згодом і
ботаніку. Заняття з цих дисциплін проводилися в госпітальних палатах і в
ботанічних садах. Один з них, створених для цієї мети Петром, зберігся
до теперішнього часу (Ботанічний сад Російської академії наук).
Аптекарській справі Петро надавав велику увагу. Ним був виданий указ про
відкриття «вольних (тобто приватних) аптек» для обслуговування населення
під контролем Аптекарської канцелярії, яка в 1707 р. змінила колишній
Аптекарський наказ.

Керівництво першим вищим медичним учбовим закладом було покладено на
лейб–медика Н. Бідлоо, голландського лікаря, що отримав ступінь доктора
в Лейденському університеті, людини вельми обдарованої, майстерного
лікаря і хірурга. Але найважливіше було те, що він всією душею був
відданий своєму госпіталю і училищу і вважав в ньому «всю свою гордість
і всю славу». Н. Бідлоо, спираючись на підтримку Петра I, показав себе
здатним адміністратором і організатором лікувальної справи. Н.Бідлоо був
і талановитим педагогом. Складені ним навчальні посібники з анатомії і
хірургії протягом багатьох десятиріч були підручниками російських
лікарів. Лейб–медик чудово усвідомлював, що на нього покладено Петром I
завдання державної ваги – створення російської медичної освіти. Суворо
контролювався відбір в госпітальну школу. Оскільки викладання велося на
латинській мові, Н. Бідлоо запропонував відбір учнів вести з духовних
слов’яно-греко-латинських шкіл. Ці учні знали мови і були добре
підготовлені по багатьох дисциплінах: риториці, філософії, математиці,
історії і т.д.

Термін навчання в тому першому медвузі коливався залежно від успішності
учня. Як правило, учням через 2–3 роки навчання і успішної здачі іспитів
привласнювалося звання підлікаря, а ще через 2–3 роки вони здавали
«генеральний іспит» і одержували диплом лікаря. «Генеральний іспит» в
основному проводили по хірургії, якій в госпітальних школах надавалася
особлива увага. Клінічні обходи, розкриття трупів в анатомічному театрі,
хірургічні операції в госпіталях дали поштовх розвитку російської
хірургії.

Госпітальні школи були відкриті в Петербурзі, Кронштадті,
Колино–Воскресенську (Сибір) і інших містах. Всього за час їх існування
(до організації медико-хірургічних училищ в 1786 р. і відкриття
медико-хірургічних академій в Москві і Петербурзі) було підготовлено
більше 3 тисяч високоосвічених лікарів. Серед викладачів і випускників
госпітальних шкіл були видатні учені, що склали гордість російської
науки, засновники наукових медичних шкіл: К. Щепкін (анатомія), П.
Шумлянский (гістологія), П. Загорский (анатомія), Н. Максимович–Амбодик
(акушерство) і багато інших.

Т

3. Перші аптеки

очна дата відкриття першої офіційної аптеки в Москві невідома. Проте
встановлено, що в 1581 р. (за іншими даними 1582 р.) в Кремлі, напроти
Чудова монастиря, функціонувала аптека, що обслуговувала лише царський
двір. Її заснував аптекар Джеймс Френчем, що приїхав разом з доктором
Робертом Якобі (до цього є згадки про аптекаря Матюшке, 1554 р.,
голандского аптекаря Аренде Клаузінде, що прожив в Росії 40 років, і
аптекаря Миколу Броуне: про їх аптеки відомостей не збереглося).
Приміщення аптеки було обставлено на ті часи просто розкішно: стіни і
стелі були розписані, двері і полиці оббиті » сукном английским добрым
«, у вікна було вставлене кольорове скло, на підвіконнях розстилалися
дорогі оксамитові килими. Внутрішньою прикрасою аптеки служили
«заморський годинник», глобус, опудала птахів і ін. Перша в Москві
аптека, за словами мандрівника Шлейзінга, вражала своєю пишністю. Він
писав: “Можу сказати справді, що ніколи не бачив такої чудової аптеки:
фляжки, карафіни були з кришталю шліфованого, а кришки в оних і краї
викладені позолотою”. В аптеці була палата для складання ліків, палата
для посудин і ліків, поварня, перепускна, сушильня для трав і інші
приміщення. Аптека була царською, придворною, забезпечувалася ліками
з-за кордону і з різних регіонів Росії. Простий же народ купував
лікарські трави, коріння і мазі в лавках Зелейного ряду.

. Царська аптека, за свідченням сучасників, працювала щодня, аптекарі
повинні були залишатися до «вечірнього благовісту», але якщо у членів
царської сім’ї виявлялися які-небудь нездужання, то до їх одужання режим
аптеки мінявся: аптекарі повинні були «днювати і ночувати в аптеці» в
буквальному розумінні цього слова.

 Ліки, “пристойні про Великого Государя”, зберігалися в особливій
кімнаті, званою “казенкою”. Кімната завжди опечатувалася дяком
Аптекарського наказу і входити в неї без дяка ніхто не мав права,
навіть аптекар і лікар.

Историк Н.Я. Новомбергський (1907 р.) вказує: “Особо в казенке за
дьячьею печатью и без дьяка в тое казенку нихто не ходит, да и лекарства
де в той казенке… стоят в скляницах и в ящиках за печатями ж, а входят
де в тое казенку временем только имать по рецептам лекарства за дьяком”.

Рецепт разом з донесенням (сказкою), в якому описувалися лікарські
субстанції, перераховані в рецепті, і їх дія на організм, поступав
спочатку в Аптекарський наказ. Якщо рецепт був виписаний для царя або
членів його сім’ї, начальник Аптекарського наказу докладав царю
донесення, і цар чинив рецензію: “ то лекарство составя приготовить”.
Документи передавалися в аптеку. Довірені лікарі і аптекарі готували
ліки в окремій кімнаті у присутності дяка Аптекарського наказу.

Рецепт перекладали на російську мову і записували в спеціальну книгу
Аптекарського наказу. Там же записувалися імена осіб, що приготували
ліки, а також ім’я людини, що отримала його для передачі в палац. Перш
ніж використовувати ліки, його повинні були попробувати ескулапи,
аптекар і той вищий чин, який взявся за доставку ліків з аптеки в
царські хороми: «ради остерегательства великих государей здоровья». Ця
процедура називалася “надкушиванием”. Розказують, що одного разу
лейб-медику царя Олексія Михайловича доктору І.А. фон Розенбергу
довелося випити цілу склянку ліків, приготованих для цариці тільки тому
що воно викликало нудоту у однієї придворної боярині, що спробувала ці
ліки перед тим, як піднести його цариці.

Таким чином, приготування ліків суворо контролювалося, було
персоніфіковане, і проводилися різні контролі, в т. ч., кажучи сучасною
мовою, органолептичний контроль. Це було викликано, зокрема, побоюванням
умисного отруєння і відсутністю повної довіри до іноземців, що
знаходяться на службі. Мабуть, до царського двору доходила інформація
про застосування різних отруйних рослин і речовин в багатьох країнах.

Охочих поступити на службу в аптеку було більш ніж достатньо. Це
вважалося царською службою. Аптекарі, так само, як і лікарі, цілителі і
костоправи, займали почесне положення і мали гідне утримання. Наприклад,
аптекар одержував платню від 200 до 800 крб. в рік, що на ті часи було
дуже багато. Крім того, аптекарям робилися час від часу дорогі
подарунки. Так, аптекар Андрій, що брав участь в ті роки в успішному
лікуванні царя, як затверджує історик И.С.Ткешелашвілі (1905 р.),
отримав ківш срібний вагою більше 300 золотників (~ 1280 г), атласу
світло-зеленого 10 аршин (~ 71 м) по 25 алтин і 40 соболів по 20 крб.

Проте і відповідальність царських аптекарів і лікарів також була велика:
відомі випадки, коли за невдале лікування їх жорстоко карали і навіть
страчували.

Разом з тим деякі іноземні аптекарі, виписані царем Іваном Грозним,
здобули в Росії темну репутацію. Так, привезений посланником царя з
Англії доктор і аптекар Єлисей Бомелій вважався придворним отруйником. З
чуток, він займався приготуванням отрут для знищення неугодних Грозному
бояр. В їх числі указували на Григорія Грязного, Івана Гвоздєва і ін.
Згодом Єлисея Бомелія спалили на багатті, викривши його в таємних
стосунках із Стефаном Баторієм — королем Речі Посполитої (нині Польщі),
який в ті роки воював з Росією.

При кончині Івана Грозного в 1584 р. по Москві ходили наполегливі чутки,
що царя отруїли придворні лікарі і аптекарі. Чи так це було насправді,
встановити достовірно дотепер не вдалося. Таким чином, Грозний
користувався своєю аптекою не так довго.

Починаючи з 30-х років 17 століття ліки з «царевої аптеки» стали
відпускати вузькому колу придворних, та тим, хто відправлявся у військо,
поступово це розповсюдилося „для всех чинов людей” (втім спочатку це
вимагало навіть чолобитної грамоти на ім’я самого царя). Так, збереглися
відомості, що в 1630 році князю Івану Катирєву-Ростовському, що страждав
сильними головними болями, були потрібні деякі ліки і він бив чолом
царю: «пожалуй меня, холопа своего, вели, государь, мне дать для моей
головной болезни из своей государевой аптеки своих государевых масел», і
далі йшов перелік 18 засобів, серед яких було масло коричне, гвоздикове,
мускатне, анісове, горілки (настої) м’ятна, «свороборинная»,
«финиколевая» і ін. Цар задовольнив це прохання і було відпущене:
«іноземних масел по одному золотнику, московських масел по п’яти
золотників, водок — по фунту».

Друга аптека в Москві була організована лише через 90 років, 20 березня
1672 р., по указу царя Олексія Михайловича (1645—1676) на території
Нового гостинного двору: «на новом гостинном дворе, где против Большого
Приходу, очистить палаты, а в тех палатах указал Великий Государь
построить аптеку для продажи всяких лекарств всяких чинов людей». Її
стали називати новою аптекою, а першу аптеку — старою. Але і вона не
була доступна населенню. Ця друга аптека забезпечувалася зі складу
кремлівської аптеки, швидко завоювала авторитет в Москві — вона
забезпечувала ліками «всякого чину люд» і забезпечувала ліками військові
частини. Мабуть аптека не приносила доходу казні, нічим іншим не можна
пояснити наявність при ній: «большого кабака, который по словам доктора
Розенберга вместе с аптекаю принес казне в год чистого дохода до 28
тысяч рублей» — сума на ті часи астрономічна. До того ж, за свідченням
шведського дипломата: „аптека ця рік від року приходить в занепад, хоча
забезпечена багатьма добрими ліками. Всі ці ліки відпускаються за
печатями (тобто по рецептах) і надзвичайно дорогі”. В 1673  р. при
Гостиному дворі відкрита так звана нова аптека Гутменша, де всі охочі
могли по рецептах отримати ліки. В 1682  р. по указу царя Федора
Іоановича біля Нікітських воріт поряд з першим цивільним госпіталем
відкрита третя аптека » для того, чтобы ходить со всяким рецептом в
город неудобно «. Приблизно в цей же час зроблені спроби влаштування
аптек в інших містах Росії: в 1673 році — у Вологді, в 1679 році — в
Казані. В 1701 р. Петро 1 наказав влаштувати в Москві 8 аптек.

В документах ХVII  в. неодноразово згадуються аптекарські сади, або
аптечні городи. Тут під спостереженням іноземних „ботаніків-городників”
поряд з лікарськими рослинами росли ягідні кущі і плодові дерева. Коли
восени 1661  р. створювали новий «аптекарський двір, що у Кам’яного
моста», то садили там чорну, білу і червону смородину, вишню і сливу,
для чого були узяті саджанці з приватного саду боярина Микити Івановича
Романова, в якому також росли «аптекарські всякі трави». Окрім цього
аптекарські сади були біля М’ясницьких воріт та поблизу Німецької
слободи. Аптекарські сади служили не тільки для розведення лікарських
рослин, але і для приготування тут же самих ліків. Так, при головному з
них знаходилася особлива «кокторія», щось на зразок фармацевтичної
лабораторії. Всі сади знаходилися у віданні аптекарського наказу, хоча
належали в більшості випадків іншим наказам оскільки займалися не тільки
лікарськими рослинами, але і виробляли спирт, вино. Так, відомо, що
Московський аптекарський двір (город) забезпечував Московські села вином
і медом-сирцем. Через цю прибуткову в усі часи справу багато наказів
намагалися отримати право володіти і розпоряджатися аптекарським двором.
Нарешті в кінці 17 століття при царі Федорі Олексійовичі аптекарський
двір (город) і інші двори Московського і інших повітів, які раніше
належали наказу таємних справ, царським указом були передані в наказ
великого палацу.

У той час лікарі виписували ліки, що включають іноді 10 і більше
інгредієнтів, в основному, сечогінної, потогінної і послаблюючої дії.
Сьогодні такі прописи можна було б віднести до детоксикаційної терапії.
Разом з тим використовувалися і інші найрізноманітніші речовини.

Вже в 16-початку 17 століття лікарі в Росії вживали не тільки такі
розхожі заморські ліки як опій, камфору, олександрійський лист і ін.,
але і багато лікарських рослин з арсеналу російської народної медицини —
солодковий корінь, ялівець і ін. Надалі асортимент ліків в аптеках ще
більш зріс — більше стало лікарських трав, що виростали в різних
регіонах Росії: їх поставляли в обов’язковому порядку в Аптекарський
наказ як ягідну повинність (вид державного податку). Використовування
лікарських трав (фітотерапії) міцно увійшло тоді до лікувальної практики
лікарів Аптекарського наказу. Вважалося, наприклад, що буковиця «мокроту
виведе з грудей, каміння в нирках кришить і сечу виводить» — її
призначали як відхаркувальний і сечогінний засіб, використовували при
лікуванні лихоманок і хвороб печінки, для загоєння ран і попередження
отруєнь. Городню м’яту використовували як протиблювотний і збудливий
апетит засіб. Ромашку застосовували при лікуванні 25 захворювань у тому
числі як протизапальний засіб. В ліки, приготовані в аптеках крім
лікарської сировини аптекарі, за призначенням лікарів, включали різні
органічні і неорганічні речовини — жир, мед, різні мінерали, метали і
інше. Проте, деякі ліки як і раніше закуплялися за рубежем: як правило в
Англії, де в 17 столітті існувала система постачання такими засобами.
Ліки з Англії поставляв до Росії Джон Баттерсбі, який був учнем відомих
англійських лікарів того часу — Річарда Холланда і Едварда Кука — вони
ще раніше контактували з Росією, поставляючи різні лікарські засоби,
були пов’язані з практикуючими при царському дворі докторами Артемієм
Дієм, Пітером Смартом і ін. Джон Баттерсбі став надалі магістром
аптекарів і його інструменти (товкач, ступка) дотепер зберігаються в
музеї Королівського суспільства аптекарів в Лондоні. Його учнем був
відомий російський аптекар Роман Беніан, довгий час працюючий в Москві.
Хоча в записах Англійського аптекарського суспільства (за винятком праць
1644 року) не вказується на систему постачання Росії, за іншими даними
можна припускати, що вона існувала — була заснована в 17 столітті
доктором Дієм і продовжувала діяти за його послідовника доктора
Коллінса. Відомо, що Коллінс, в листуванні з відомим ученим Робертом
Бойлем, питав у нього поради як у фахівця-хіміка як приготувати
препарати миш’яку найдешевшим способом і просив його допомогти
зв’язатися з англійським аптекарем містером Баттерсбі, «який забезпечує
нас ліками і є дуже чесним і здатним аптекарем». Відомо також, що до
Росії експортувалися ліки, не включені в Лондонську фармакопею, які було
важко збути в Лондоні через обмеження, накладені королівським коледжем
лікарів.

 

4. Висновок

Створення Аптечного наказу та першої аптеки стало однією з
найвизначніших подій в історії розвитку вітчизняної медицини – потужним
поштовхом, так би мовити історичною індукцією, до створення системи
охорони здоров’я в цілому (в тогочасному розумінні) та медичної освіти
зокрема. Саме ці заклади стали підґрунтям для реформ Петра І в царині
медицини. Без Аптечного наказу створення медико-хірургічних училищ та
системи медичної освіти взагалі, відклалося б на певний термін і,
можливо, не було б в нашій медицині таких визначних імен як К. Щепкін,
П. Шумлянский, Н. Максимович–Амбодик, М. Пирогов та багатьох інших, а
відтак подальший розвиток медицини значно уповільнився б, що означало б
для Росії ослаблення армії і значне відставання від європейських
держав, тобто ослаблення позицій держави на міжнародній арені.

5. Список використаної літератури

Харкевич Д.А. – Фармакология: учебник – М.: Медицина, 1993.

Лопатин П., док. фарм. наук, проф. – Первая аптека в Москве –
Фармацевтический Вестник №27 (226): http://www.pharmvestnik.ru

Горелова Л.Е. к.м.н. — Первая медицинская школа России – Русский
Медицинский Журнал, том 9 №16-17, 2001 http://www.rmj.ru

Мирский М. – Первые аптеки в Москве – Медицинская Газета, №1-2,
1.01,1997 http://demeq.ksu.ru

PAGE

PAGE 5

Похожие записи