РЕФЕРАТ

На тему:

ПЕРША ДОПОМОГА У РАЗІ ОТРУЄННЯ.

Поняття про отруєння. Найхарактерніші ознаки отруєння

Отруєння — це порушення функцій організму, спричинене потраплянням з
навколишнього середовища токсичних речовин, що не можуть бути
знешкоджені внутрішніми силами організму.

Дія отруйних речовин дуже різноманітна. Вона залежить від природи
речовини, тобто її хімічної структури. Так, отрути можуть бути
мінерального чи органічного походження, діяти на якісь окремі органи чи
тканини (наприклад, кров, травну, нервову системи), завдавати шкоди
загальному обмінові речовин. Залежно від того, де виготовляються,
зберігаються і застосовуються сильнодіючі речовини, отруєння можна
умовно поділити на побутові, виробничі та отруєння речовинами, що
застосовуються як зброя.

Побутові отруєння трапляються найчастіше. Це можуть бути отруєння,
спричинені передозуванням лікарських препаратів, отруєння грибами,
алкоголем, наркотичними речовинами, несвіжою чи зіпсованою їжею тощо.

Виробничі отруєння пов’язані із застосуванням на виробництві шкідливих
для організму людини рідин, газів, аерозолів; виникають, як правило, в
разі недодержання правил безпеки під час роботи з ними, а також у разі
аварій на заводах, транспорті тощо.

Отруєння речовинами, що є хімічною зброєю, виникають під час проведення
бойових дій. Женевською конвенцією прийнято рішення про заборону
використання хімічної і бактеріологічної зброї масового ураження, але
арсенали, де зберігаються тисячі тонн отруйних речовин різного характеру
дії, ще залишилися, тому залишається і ризик їх застосування.

У побуті найчастіше зустрічаються харчові отруєння, причина яких полягає
у споживанні зіпсованих продуктів. У разі недодержання правил
зберігання, приготування їжі в антисанітарних умовах можливе потрапляння
в продукти стафілококів, кишкової палички, сальмонели та інших
мікроорганізмів, що починають швидко розмножуватися і в процесі
життєдіяльності виділяти токсини, отруйні для людини.

Найпоширеніша бактерія — кишкова паличка — є всюди: у повітрі, на
предметах. Вона наявна у кишечнику людини і тварин. Більшість культур
цієї бактерії не завдає шкоди, навіть допомагає травленню. Але є й такі,
що можуть спричинити харчові отруєння.

Перші ознаки хвороби виникають раптово — загальна слабкість, нудота,
багаторазове блювання, спазми у животі, пронос, блідість, спрага,
підвищення температури до 38—40 °С, частий пульс, судоми. Блювання та
пронос зневоднюють організм, що призводить до втрати солей і порушення
водно-сольового балансу. Кінцівки стають холодними, риси обличчя
загострюються, спостерігаються судоми гомілкових м’язів.

У таких випадках негайно викликають швидку допомогу, а отруєному кілька
разів промивають шлунок. Для цього його примушують випити близько двох
літрів води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика.
Процедуру повторюють доти, доки не з’являться чисті промивні води. Після
промивання рекомендується пити багато чаю, соків, але їсти
забороняється. Для зігрівання хворого обкладають грілками. З лікарських
препаратів можна давати тільки протипроносні та знеболювальні засоби.

З усіх харчових отруєнь найнебезпечнішим є отруєння грибами.
Неприпустимо збирати гриби, яких не знаєш. Краще принести менше грибів,
ніж поставити під загрозу власне життя і життя близьких.

Отруєння грибами відбувається не тільки через вживання власне отруйних
грибів, а й таких, що вважаються умовно їстівними (методика їх
приготування інша), або їстівних, що зіпсувалися під час зберігання.

Багато грибів мають своїх отруйних «двійників». Особливо небезпечні
двійники опеньок, печериць, підберезників. Смертельно отруйний гриб —
бліда поганка — широко відомий як тонкий білий гриб з характерною
«спідничкою» на ніжці біля піляпки. Але це не найпоширеніший її
різновид. Дуже легко сплутати молоду бліду поганку і молоду печерицю. Є
різновиди, що вміло маскуються під сироїжку.

Отруйні речовини, які містяться всередині гриба, не руйнуються під час
термічної обробки, засолення чи висушування. Достатньо невеликого
шматочка, щоб смертельно отруїтися. Клінічна картина отруєння блідою
поганкою нагадує картину захворювання на холеру. Небезпечним є те, що
отруєння блідою поганкою має свій прихований період. Тільки через 6—8
год починаються блювання, сильний біль у животі, пронос, виділяється
холодний піт. Далі спостерігаються уповільнення пульсу, судоми,
послаблення серцевої діяльності. Через деякий час стан потерпілого
поліпшується, але не надовго. Напади повторюються впродовж кількох днів
і через 5—10 діб настає смерть.

Якщо є підозра на отруєння, слід негайно промити шлунок блідо-рожевим
розчином перманганату калію, що сприяє швидкому окисненню отрут.
Категорично забороняється вживати молоко, оскільки воно прискорює
всмоктування токсичних речовин крізь стінки кишечника в кров. Для
адсорбції токсинів застосовують активоване вугілля. Хворого терміново
кладуть у лікарню.

Серед побутових отруєнь чи не перше місце належить отруєнню етиловим
спиртом, що міститься в усіх алкогольних напоях і застосовується як
антисептик у медицині. Низькосортний спирт використовується з технічною
ціллю, тому має ряд домішок, які утворюються під час його виготовлення.
Так, спирт-сирець, гідролізний та сульфатний спирт, а також той, що
виготовляється шляхом переробки деревини, містять 6—12 % метанолу.
Вживання напоїв на основі цього спирту призводить до тяжких отруєнь і
часто закінчується смертю.

Кількість етилового спирту, що спричинює отруєння, різна для кожного
окремого організму і залежить від кількості і якості вжитого алкоголю,
індивідуальної реакції на нього, ступеня звикання тощо.

Під час отруєнь алкоголем середньої тяжкості виникає стан сп’яніння,
який супроводжується порушенням нормальної діяльності нервової системи,
що проявляється порушенням мови і рухів, відсутністю критичної оцінки. У
більш тяжких випадках виникають загальне зниження функцій організму,
байдужість до навколишнього, втрата больової чутливості, слухові та
зорові галюцинації. Гостре тяжке отруєння супроводжується непритомністю,
порушенням діяльності серцево-судинної і дихальної систем.

Серед отруєнь алкоголем 40% припадає на отруєння напоями, виготовленими
у домашніх умовах (самогон, пиво, брага). У таких напоях міститься
велика кількість побічних продуктів бродіння, які можуть спричинити
гостре отруєння і смерть.

30% випадків припадає на отруєння метиловим спиртом. Вони трапляються
через вживання цієї рідини тому, що її часто плутають з етиловим
спиртом. 10 мл метанолу можуть інколи призвести до смерті. Також
небезпечне вдихання пари метанолу. Через 10—12 год. після отруєння
виникають розширення зіниць, головний біль, запаморочення, зростаючий
біль в очах, животі. Далі спостерігається порушення зору, втрата реакції
зіниць на світло, послаблення серцевої діяльності. Якщо вчасно не подати
допомогу, відбувається зупинка дихання і настає смерть. У разі легких
отруєнь біль може не з’явитися, але через кілька годин порушується зір,
а протягом 1—2 діб настає повна сліпота, що, як правило, не
виліковується. Якщо вжито одну склянку метилового спирту, прихованого
періоду майже немає. Смерть настає в найближчі 2 год.

Коли виникли симптоми алкогольного отруєння, допомога полягає у
видаленні спирту з організму. Для цього потрібно натискуванням пальцями
на корінь язика штучно викликати блювання, дати випити велику кількість
води чи молока і процес повторити. Необхідне також свіже повітря,
вдихання нашатирного спирту і грілка до ніг. Під час гострого отруєння,
що супроводжується непритомністю, потрібно стежити за тим, аби людина не
задихнулася від блювотних мас (асфіксія), тому потерпілого треба
вкладати так, щоб голова була повернута набік.

Отруєння нікотином буває не тільки у початківців, а й у тих, хто вже
звик до паління значної кількості цигарок. Нікотин — отрута, що
міститься у листках тютюну і впливає на центральну нервову систему,
зокрема головний мозок. Смертельною дозою є 0,05 г. Серед симптомів
отруєння нікотином — блідість, слабкість, головний біль, сухість у роті,
слиновиділення, нудота, блювання. Зіниці в отруєного звужені, пульс
уповільнений.

Під час подання допомоги треба забезпечити циркуляцію свіжого повітря.
Рекомендується напоїти людину гарячою кавою. У тяжких випадках потрібна
госпіталізація.

Отруєння лікарськими препаратами у побуті також зустрічаються доволі
часто. Найпоширенішим є вживання всередину медикаментозних засобів,
призначених для зовнішнього використання, або вживання надто великої
дози препарату. Серед інших причин — порушення строків зберігання,
вживання ліків з алкоголем, помилкове вживання одних препаратів замість
інших.

У випадку передозування жарознижувальних засобів (бутадіону, анальгіну,
аспірину тощо) хворий скаржиться на біль у верхній частині живота,
нудоту, блювання (можливо, з домішками крові), дзвін у вухах. Може
спостерігатися марення.

Під час вживання великої кількості снодійних (еуноктину, ноксирону,
нембуталу, люміналу, реланіуму) та наркотичних речовин (морфіну, кокаїну
та ін.) спостерігаються запаморочення, звуження зіниць, сонливість, яка
переходить у непритомність, поверхове дихання, що може у будь-який час
зупинитися, слабкий пульс.

Якщо притомність зберігається, допомога полягає у промиванні шлунка та
його очищенні (ліки вживаються перорально, тобто через рот). Хворому
дають 0,03 г фенаміну, 30 крапель кордіаміну, 0,5 г броміду камфори,
міцну каву. Кладуть його якомога далі від джерел сильного шуму і світла,
оскільки будь-які збуджувальні фактори можуть посилити кризу.
Рекомендується дихання чистим киснем. У випадку порушення дихання слід
провести штучне дихання і терміново доставити хворого у медичний заклад.

Людина під час роботи на виробництві контактує з різноманітними
розчинниками, фарбами, паливно-мастильними речовинами, препаратами
побутової хімії, які можуть бути токсичними і у разі потрапляння в
організм спричинити отруєння. Подання першої допомоги залежить від
природи речовини та її дії на організм. Але слід пам’ятати, що в усіх
випадках отруєнь категорично забороняється вживати всередину спирт і
розчин соди!

Отруєння чадним газом можливе там, де він застосовується під час синтезу
органічних речовин, у гаражах, якщо погана вентиляція, в домашніх
умовах. Ранніми симптомами є головний біль, нудота, шум у вухах, важка
голова. Пізніше спостерігаються прискорення пульсу, блювання, виникають
сонливість, судоми, задишка, дихання стає поверхневим, навіть може
настати його параліч, що призводить до смерті. Допомога передбачає
забезпечення надходження свіжого повітря, короткочасне вдихання пари
аміаку, розтирання тіла, прикладання грілки до ніг та гаряче пиття.
Хворий потребує госпіталізації, оскільки отруєння може негативно
вплинути на легені та нервову систему.

Отруєння ацетиленом, що застосовується для газозварювальних робіт,
відбувається в основному внаслідок утворення побічного продукту —
фосфіну. Виникають синюшність обличчя, звуження зіниць, задишка, судоми,
нервовий тик. Потерпілому необхідне свіже повітря, але ні в якому разі
не слід допускати переохолодження організму. Якщо зупиняється дихання,
потрібне штучне дихання, бажано чистим киснем.

Нітросполуки спричинюють подразнення шкіри і слизових оболонок. У разі
потрапляння їх розчинів всередину слід викликати блювання, дати хворому
проносне. Неприпустиме вживання спирту, жиру, рослинної олії. Вдихаючи
оксиди нітрогену, людина починає кашляти, у неї з’являється відчуття
страху, слабкість, сильна спрага, їй необхідний повний спокій, вдихання
чистого кисню.

Отруєння сірководнем спричинює почервоніння повік, світлобоязнь,
сльозовиділення. Подразнюються слизові оболонки. Потерпілого слід
винести на свіже повітря. Як екстрений захід можна запропонувати вдихати
хлор, що міститься у хлорному вапні та деяких вибілювальних засобах.

Галогени (хлор, бром, йод) спричинюють різь в очах, кашель, біль у
грудях, набряк слизових оболонок, задишку. У випадках отруєння ними
необхідне дихання чистим киснем, навіть за незначних отруєнь, а також
повний спокій. Як екстрений захід можна запропонувати вдихання
сірководню чи пари аміаку. У разі потрапляння галогенів всередину
допомагає крохмальний клейстер. Подразнення очей парою йоду можна зняти,
промивши їх 1 % — ним розчином тіосульфату натрію (використовується як
фіксаж для фото).

При отруєнні альдегідами виникає різке подразнення слизових оболонок,
кашель. Потерпілому треба випити склянку 0,2 %-ного розчину аміаку, а
через кілька хвилин — склянку молока. Потрапляння всередину 25 г
альдегідів спричинює смерть.

Вдихання пари чи вживання рідкого аміаку спричинює задуху,
запаморочення, опіки слизових оболонок, кашель, нежить. У тяжких
випадках з’являються судоми, марення, спазми голосової щілини.
Потерпілому слід дати випити слабкий розчин оцту чи лимонного соку,
потім викликати блювання. Можна дати рослинну олію або яєчний білок.
Наслідком потрапляння рідкого аміаку в очі може стати повна сліпота.

Бензол дає відчуття сп’яніння, запаморочення. Може швидко настати
параліч дихання. У разі отруєння треба негайно викликати блювання, дати
проносне. Якщо відсутнє дихання, необхідно застосувати штучну вентиляцію
легенів чистим киснем. Якщо потерпілий не втратив свідомість, потрібно
напоїти його міцною кавою.

У разі отруєння мінеральними кислотами через стравохід, що
супроводжується печією у шлунку та кишечнику, потерпілому потрібно дати
прополоскати рот 5%-вим розчином гідрокарбонату натрію (соди), випити
молока і бажано рослинної олії. Допомагає також рідке борошняне тісто.

Отруєння тетраетилсвинцем, що входить як добавка до палива для
підвищення його октанового числа, має прихований період 10—12 год. Потім
постраждалий відчуває слабкість, нудоту, запаморочення, в нього
виникають галюцинації, психоз, він бачить жахливі сновидіння.
Розвивається набряк легенів, спостерігаються судоми. Температура
підвищується до 40 °С. Тривалий контакт з невеликими концентраціями
тетраетил-свинцю викликає у чоловіків імпотенцію. Тетраетилсвинець, що
потрапив на шкіру, слід змити бензином чи гасом. Якщо ця речовина
потрапила всередину, треба викликати блювання, промити шлунок, дати
активоване вугілля. Необхідна госпіталізація. Перебіг такого отруєння
важкий, повне одужання настає тільки через 1—2 місяці.

Ураження речовинами загальноотруйної чи задушливої дії можливе під час
неграмотного використання сильних антисептиків та інсектицидів. Для
врятування життя необхідно застосувати специфічні протиотруйні речовини
— антидоти. їх ефективність повною мірою виявляється тільки в разі
введення у перші ж хвилини після появи ознак отруєння. Слід пам’ятати,
що в разі отруєнь речовинами задушливої дії штучне дихання
протипоказане. При потраплянні отруйних речовин у шлунково-кишковий
тракт проводять промивання за допомогою товстого зонда, якщо його немає,
викликають блювання. Очі і рот промивають чистою водою. В усіх випадках
хворих необхідно транспортувати у токсикологічні чи неврологічні
відділення лікарень.

ЛІТЕРАТУРА

— Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

— Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

— Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

— Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

— Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.

— Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.

— Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

— Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.

— Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.

— Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

— Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.

— Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

— Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.

— Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.

— Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.

Похожие записи