РЕФЕРАТ

На тему:

Перманентний татуаж.

Пірсинг.

Зародження сучасного мікропігментування чи перманентного макіяжу треба
шукати в тисячолітній історії техніки татуювань.

На початку 80-х років XX ст. перманентний макіяж спочатку з’являється у
Франції, куди прийшов з Тайваню, а потім стає популярним, як спеціальний
вид косметичного догляду, в багатьох європейських країнах. Одночасно на
Тайвані створюється лінія пігментів з великою колірною гамою (15
відтінків); для цієї лінії спеціально створюють також відповідну
апаратуру.

На початку 90-х років XX ст. у США з’являється важливе нововведення:
пігменти на основі гліцерину. Вони відповідають вимогам, які висуваються
органами санітарного нагляду, а їхня колірна гама містить 44 тони.

І, нарешті, у середині останнього десятиліття XX ст. на ринку Тайваню
був запропонований перший електронний прилад для мікропігментування,
який можна повністю демонтувати.

Однак, незважаючи на те, що США і Тайвань сьогодні є світовими лідерами
в галузі мікропігментування: США — з виробництва пігментів, а Тайвань —
з випуску апаратури, країною, що розвинула і професійно розширила сферу
застосування мікропігментування, стала Іспанія.

Німеччина, країна з традиційно потужною хімічною й приладобудівною
промисловістю, з одного боку, та розвинутою сферою послуг — з іншого,
стала третьою у світі з виробництва апаратів і пігментів для
мікропігментування. Заснована на тайській системі техніка
мікропігментування успішно впроваджується в царину прикладної естетики.

Мікропігментування, перманентний макіяж, дермопігменту-вання,
дермографія, коригуючий напівперманентний макіяж, мік-роімплантація
пігментів — усі ці терміни є синонімами і означають одне й те саме. Вони
не визначають приналежність терміна до якихось різних методів або
технік, різних видів обробки. Між тисячолітньою технікою татуажу й
мікропігментуванням, хоч би як воно звалося, є суттєві розходження.
Термін «мікропігментування» виник у США на початку 90-х років XX ст. і
незабаром замінив колишню назву цієї техніки (перманентний макіяж) у
більшості країн.

Цікавими є порівняльні дані характеристик цих технік — татуажу і
мікропігментування.

Перманентний макіяж. Термін був уперше застосований у Європі і на
Тайвані для позначення даної техніки (permanent make-up). У Європі він
широко використовувався з 1984 p., хоча і дотепер застосовується поряд з
новим — «мікропігментування».

Дермографія і дермопігментування — термін використовується, коли методи
мікропігментування застосовуються для маскування дефектів шкіри обличчя:
білих плям, шрамів тощо.

Мікроімплантація за допомогою пігментів — термін, що офіційно
використовується в Іспанії. Визначає дисципліну при одержанні диплома
вищого ступеня в галузі прикладної естетики.

Мікропігментування — термін американського походження
(micropigmentation), який охоплює всі можливі ділянки застосування даної
техніки — на обличчі і тілі — з парамедичними цілями. Цей термін
використовується в міжнародному масштабі і сьогодні є найуживанішим у
всіх країнах.

Татуаж — походить від англійського «tatoo» — художнє зображення на
шкірі. Малюнок не змивається і не стирається.

Косметичний татуаж на тілі — нова назва, яка використовується для
розрізнення традиційного татуажу, здійснюваного в студіях тату
(tatoo-studio), та послуг, що надаються у косметичних центрах. Це дизайн
невеликих малюнків і деталей, які виконуються за допомогою апаратів,
призначених для роботи в техніці мікропігментування, та спеціально
розроблених для даної техніки пігментів.

Крім татуажу і мікропігментування існують й інші терміни, що збагачують
проміжні техніки.

Тимчасовий татуаж — визначення, дане застосуванню барвників і продуктів,
які тимчасово забарвлюють поверхню шкіри (хна, «магічний» олівець тощо).
Тимчасовий малюнок замінює тату; він не змивається протягом 72 год.

Напівперманентний татуаж — абстрактний термін, через який виникає багато
плутанини. Одні використовують його для визначення тимчасового татуажу,
тоді як інші фахівці вживають його для визначення техніки
мікропігментування. Частіше йдеться про татуаж, що у такому випадку
виконується стійкими фарбами традиційного тату на 2-3 роки, а малюнок
наноситься за допомогою апаратів для техніки мікропігментування на
основі продукції цього ж методу.

Метою застосування техніки мікропігментування є вдосконалення і
тимчасова корекція за допомогою перманентного макіяжу будь-яких рис
обличчя при можливості знову змоделювати його через певний проміжок часу
в зв’язку зі зміною моди, смаків або у зв’язку з появою зморшок і
в’яненням шкіри у пігментованій зоні.

Клієнти, які вдаються до техніки татуажу, бажають художньо декорувати
великі поверхні шкіри.

Особливості техніки. Мікропігментування здійснюється на рівні
епідермісу. Результат зберігається приблизно 3 роки.

Закріплення малюнка (татуаж) відбувається за допомогою травмування
глибоких шарів дерми, що викликає болісні відчуття. Мета операції —
закріплення нанесеного малюнка назавжди.

Апарати для роботи у техніці мікропігментування легкі, робота з ними
добре піддається контролю, вони дають змогу точніше і ретельніше
проробити деталі. Весь необхідний додатковий набір засобів
стерилізовано; він знаходиться в індивідуальній упаковці. Ці засоби
призначені для одноразового використання, тому викидаються після
застосування, що дає клієнтам упевненість у безпеці процедури.

Апарати, призначені для роботи у техніці татуажу, дуже важкі. Це
необхідно для швидкого імплантування малюнка на велику глибину,
працювати при цьому доводиться на значній площі поверхні шкіри.
Додаткові засоби й аксесуари призначені для багаторазового використання,
тому стерилізуються в автоклаві після кожного застосування. Факт
багаторазового використання може викликати сумніви клієнтів у безпеці
методу.

Професіонали техніки татуажу є художниками, майстрами кольору,
фантазійних образів, втілюваних у малюнку на шкірі.

Фахівці з мікропігментування — це, в основному, медичні працівники.
Оскільки дана маніпуляція пов’язана з порушенням цілісності шкірних
покривів, її має виконувати тільки медичний працівник з дотриманням
правил асептики й антисептики, з використанням спеціальної апаратури і
приміщення, що відповідає вимогам щодо процедурних кабінетів.
Непрофесійне виконання, проведення мікропігментування в кустарних умовах
можуть призвести, по-перше, до спотворення обличчя, а по-друге, — до
занесення будь-якої інфекції.

ПІРСИНГ

Мистецтво пірсингу (від англ. pierce — проколювати, протикати,
просвердлювати) своїм корінням сягає далекого минулого. Про це свідчить
велика кількість різноманітних сережок і підвісок, знайдених при
археологічних розкопках у різних частинах земної кулі.

На острові Пасхи свідченням приналежності до касти жерців були проколоті
вуха і вставлені в проколи кістяні чи дерев’яні кільця. Американські
індіанці проколювали вушні раковини у всіх чоловіків, причому проколи
робилися у мочках і в хрящах.

Традиція проколювати соски зародилася в Давньому Римі як символ мужності
і відваги в римських центуріонів, охоронців Юлія Цезаря.

У Європі мочки вух традиційно проколювали жінки. Хоча французьким
аристократам теж подобалося носити сережки. Цікаво, що в царській Росії
матросові, який вперше перетинав екватор, вставляли у вухо сергу. У
Запорозькій Січі існувала традиція проколювати вуха.

У наш час пірсинг є одним зі способів самовираження. Найбільш
популярними є проколювання вуха, крил носа, губ чи брів. Дедалі
популярнішим стає пірсинг пупка. При бажанні пірсинг можна зробити на
будь-якій ділянці тіла, де шкіру можна зібрати в складку (рис 10.7).

Процедура пірсингу — медичне втручання, тому її має проводити
фахівець з медичною освітою.

Рис. 10.7. Пірсинг

Для пірсингу використовуються спеціальні одноразові інструменти; як
правило, це спеціальні пістолети, у які вкладено стерильні прикраси. Для
проколу рекомендується застосовувати прикраси, виготовлені з титану,
ніобію й хірургічної сталі. Золоті прикраси краще вставляти в прокол
через два-три тижні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. —
М.: Медицина, 1980. — 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. —
176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416
с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. —
Urban&Shwarzenberg, 1992. — 384 s.

Похожие записи