РЕФЕРАТ

на тему:

П.Еріх – творець гуморальної теорії імунітету

ПЛАН

1. Життєвий і творчий шлях П.Ерліха

2. Вчення про гуморальний імунітет і похідні знання

Використана література

1. Життєвий і творчий шлях П.Ерліха

ЕРЛІХ, ПАУЛЬ (Ehrlich, Paul) (1854–1915), німецький лікар і бактеріолог.
Лауреат Нобелівської премії 1908 по фізіології і медицині за роботи з
імунології (разом з И.И.Мечников). Народився 14 березня 1854 у Штрелені
(Сілезія). Учився в університетах Бреслау, Страсбурга, Фрейбурга і
Лейпцигу. У 1878 одержав ступінь доктора медицини.

Студентом почав вивчати розподіл і фіксацію різних хімічних речовин в
організмі. У 1878 став асистентом медичної клініки Шарите в Берліні.
Займався вивченням специфічного прижиттєвого фарбування різних тканин і
кліток, знайшов, що за допомогою анілінових барвників можна досліджувати
процеси подиху в інтактних тканинах. Книга Ерліха Потреби організму в
кисні (Das Sauerstoff-Bedurfnis des Organismus, 1885) стала класичною
працею в області вивчення окислювально-відновних процесів.

Ерліх знайшов дві різні форми лейкоцитів, установив роль кісткового
мозку в кровотворенні, відкрив так називані гладкі клітки, провів
численні дослідження в області гістології нервової системи. У 1883
розробив спосіб фарбування туберкульозних бацил.

У 1890–1895 Ерліх працював у Р.Коха в Інституті інфекційних хвороб у
Берліні. Розробив метод визначення активності антитоксичних сироваток і
вивчення взаємодії «антиген – антитіло» in vitro. Створив теорію «бічних
ланцюгів», що зіграла велику роль у розвитку імунології. У 1896 заснував
і очолив Інститут по вивченню і перевірці сироваток у Штеглиці. У 1899
Інститут переїхав у Франкфурт-на-Майні, який одержав назву Інститут
експериментальної терапії (нині імені Ерліха).

Починаючи з 1891 Ерліх займався пошуками способів лікування інфекційних
хвороб за допомогою хімічних речовин, здатних придушувати
життєдіяльність збудників захворювань. Ввів у практику лікування
чотириденної малярії барвником метиленовим синьої, запропонував
використовувати трипановий червоний для лікування трипаносомозу.

Особливе значення мали роботи Ерліха по лікуванню сифілісу органічними
сполуками миш’яку. У 1907 Ерліх повідомив про відкриття арсфенаміна
(похідного арсенобензола), ефективного засобу проти сифілісу, що учений
назвав сальварсаном (від лат. salvatio – порятунок). Речовина відома
також за назвою препарат 606, оскільки було 606-м по рахунку з
випробуваних Ерліхом сполук. Незабаром з’явився і неосальварсан, чи
препарат 914.

Відомі роботи Ерліха по злоякісних пухлинах. Учений створив ряд методів
експериментального одержання пухлин у тварин, установив появу
імунологічних реакцій після їх розсосуванню.

Ерліх був нагороджений медаллю Лібіху й обраний почесним членом
Німецького хімічного суспільства. Умер Ерліх у Бад-Хомбурге 20 серпня
1915.

2. Вчення про гуморальний імунітет і похідні знання

У 1891 р. у статті Пауля Ерліха (Paul Ehrlich, 1854—1915)
противомікробні речовини крові автор назвала терміном «антитіло»
(по-німецькому antikorper), тому що бактерій у той час називали терміном
«korper» — мікроскопічні тельця. Але П.Ерліха «відвідало» глибоке
теоретичне прозріння. Незважаючи на те, що факти того часу свідчили, що
в крові не контактували з мікробом тварини чи людини не визначаються
антитіла проти даного мікроба, П.Ерліх якимсь образом усвідомив, що і до
контакту з конкретним мікробом в организмі вже є антитіла у вигляді, що
він назвав «бічними ланцюгами». Як ми тепер знаємо, це саме так, і
«бічні ланцюги» Ерліха — це докладно вивчені в наш час рецеп-тори
лімфоцитів для антигенів. Пізніше цей же напрям думок П.Ерліх
«застосував» до фармакології: у своїй теорії хіміотерапії він припускав
передіснування в організмі рецепторів для лікарських речовин.

У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію
імунітету.

Наукова суперечка між клітинною (І.І.Мечников і його учіі) і гуморальної
(П.Ерліх і його прихильники) теоріями імунітету тривав більш 30 років і
сприяв розвитку імунології як науки.

Протягом усіх цих 30 років прихильників клітинної теорії було набагато
менше, ніж прихильників гуморальної, по тій простій причині, що методи
роботи з клітками в багато разів більш трудомісткі, ніж методи
реєстрації реакцій антиген — антитіло в розчинах.

Але в кінцевому рахунку усі прийшли до того усвідомлення, що всяка
імунна відповідь є клітинний. И.И.Мечников і його учні не могли
вербально парирувати «видимі неозброєним оком» аргументи «гуморалістів»,
але вони працювали експеримен-тально і публікували статті за статтею, у
яких показива-ли, що між наявністю бактерицидних субстанцій у крові і
захищеністю організму від інфекційної хвороби часто немає кореляції.
Зате є кореляції між резистентністю до хвороби і здатністю фагоцитів
убивати бактерій (наприклад, у випадку anthrax).

Учні И.И.Мечникова поставили експеримент із приміщенням бактерій у
капсулу з фільтрувального паперу, що пропускала антитіла і комплемент,
але не допускала до бактерій фагоцити: у результаті мікроби залишилися
вірулентними!

Англійські вчені А.Райт і С.Дуглас (Almroth Wright, S.R.Douglas)
фактично возз’єднали теорії Мечникова і Ерліха у своєму дослідженні
феномена, що вони назвали опсонізацією, що полягала в тому, що в
присутності антитіл фагоцитоз мікробів істотно підсилюється. Орsрnеіn
по-грецьки — робити смачним (антитіла роблять мікробів «смачними» для
фагоцитів).

Серед друзів А.Райта був Бернард Шоу, що написав п’єсу «The Dосtоr’s
Dilemma» по мотивах професійної суперечки прихильників І.І.Мечникова і
прихильників П.Ерліха. Члени академії наук Швеції в 1908 р. обом,
И.И.Мечникову і П.Ерліху, присудили вищу учену нагороду — Нобелівську
премію.

Антитіла виробляються макроорганізмом при влученні в нього чужорідних
агентів — антигенів. Антитіла відносяться до глобулінової фракції крові,
тому їхній ще називають імуноглобулінами і позначають символом ^.
Антитіла синтезуються плазматичними клітками. Ig відносяться до факторів
специфічного гуморального імунітету: інактивують токсини; у комплексі з
комплементом перешкоджають проникненню вірусів і лізують бактерії;
активізують фагоцитоз; беруть участь в алергійних реакціях; беруть
участь у деструкції гельмінтів.

У плазмі крові міститься близько 5 % білків — з них 3% складають
імуноглобуліни. Імуноглобуліни розрязняються за структурою, антигенній
сполуці і по виконуваним ними функціям. По цих властивостях вони
розділені на 5 класів: Ig, Ig, Ig, Ig, Ig. Ig виявляються в сироватці
крові в таких кількостях: Ig — 7—20 гл, Ig — 0,7—5 гл; Ig — 0,5—2 гл; Ig
і Ig — дуже мало.

Молекули імуноглобулінів усіх п’яти класів мають універсальну будівлю.
Якщо молекулу імуноглобулінів обробити меркаптоетанолом, то вона
розпадеться на дві пари поліпептидних ланцюгів: дві важкі і дві легені.
На легкому ланцюзі до 200 амінокислотних залишків, а на важкій до 400.
Кожна з цих ланцюгів закручена в первинну спіраль — а-спіраль і кожна з
ланцюгів має вторинну спіраль — домени. На кожнім з легких ланцюгів
локалізується по 2 домена, а на кожнім важкому ланцюзі — по 4 домена.
Легкі і важкі ланцюги з’єднуються між собою дисульфідними зв’язками,
утворити єдину молекулу. Легкі і важкі ланцюги складаються з постійного
набору амінокислот, а також у деякі домени входить вариабельний набір
амінокислот, що беруть участь в утворенні активного центра
імуноглобулінів. Ig мають виражену специфічність — варіабельний домен
підходить до антигену, як ключ до замка. Молекула будь-якого
імуноглобуліну має четвертинну структуру.

1. Імуноглобуліни класу G (Ig) — ці антитіла є найбільш важливими в
розвитку імунітету, тому що на його частку приходиться 80% усіх
сироваткових імуноглобулінів. На початку захворювання їх мало, але в
міру розвитку хвороби кількість їх збільшується й основна функція
боротьби з мікробами випадає на їхню частку. Імуноглобулін легко
проходить через плацентарний бар’єр і забезпечує гуморальний імунітет
немовляти в перші місяці життя.

2. Імуноглобуліни класу М (Ig M) — це сама велика молекула з усіх п’яти
класів імуноглобулінів. Ig — пентамер, що побудований з 5 молекул. До
складу молекул входять 2 легкі ланцюги і важкий ланцюг. Молекула цього
імуноглобуліну в 5 разів більше, ніж Ig, тому швидкість його осідання
буде вище. Імуноглобуліни цього класу першими з’являються при розвитку
плоду й останніми зникають у старості.

3. Імуноглобуліни класу A (Ig) — відіграють важливу роль у захисті
слизуватих оболонок дихальних і травних трактів, сечостатевої системи. У
молекулі Ig ті ж легені ланцюги і свій власний важкий ланцюг. Існує в
модифікації — секреторний Ig і сироватковий. Секреторний імуноглобулін
активує комплемент і стимулює фагоцитарну активність у слизуватих
оболонках. Сироватковий імуноглобулін класу А може бути неповним
антитілом, не зв’язує комплемент і не проходить через плацентарний
бар’єр. Молекулярна маса варіює.

4. Імуноглобуліни класу Е (Ig) — реагинові чи антитіла, тому що беруть
участь в алергійних реакціях по типі реакцій негайного типу, а також
беруть участь у деструкції гельмінтів. Виявляються в сироватці крові в
невеликих кількостях. Через плацентарний бар’єр не проходить.

Імуноглобуліни класу Д (Ig) — участь його недостатня вивчено. Міститься
в сироватці крові в дуже малих кількостях. Відомо, що Ig продукують
клітки мигдалин і аденоїдів. Ig не зв’язує комплемент, не проходить
через плацентарний бар’єр. Специфічність імуноглобулінів виявляється в
специфічності імунної відповіді, тому в практичній медицині
використовуються різні препарати для профілактики і лікування різних
захворювань. Специфічність іммуноглобулінів виявляється в імунологічних
реакціях in vitro (реакції преципітації і т.д.).

Використана література:

Воробьев А. А. Микробиология и иммунология. М., 1999.

Герхардт Ф. Методы общей бактериологии. Т. 1,2,3. М., 1983.

Зенгбуш П. Молекулярная и клеточная биология. Т. 1, 2, 3. М., 1982.

Лурия С. Общая вирусология. М., 1970. Кочемасова 3. Н. Микробиология.
М., 1984.

ЛабинскаяА. С. Микробиология с техникой микробиологических исследований.
М., 1992.

Похожие записи