Реферат на тему:

Перегрівання (тепловий удар), переохолодження, синдром тривалого
стиснення, ураження електрострумом – перша допомога

Перегрівання (тепловий удар)

1. Припинити дію високих температур на організм потерпілого — перенести
в прохолодне приміщення, в тінь, зняти лишній теплий одяг.

2. Застосувати фізичні методи охолодження — змочування тіла холодною
водою; обгортання вологим простирадлом; грілки або мішки з льодом,
холодною водою до потилиці, в місця проекції магістральних судин (шия,
пахові та пахвові ділянки); обдування вентилятором тощо. Давати пити
холодні напої не рекомендується, навіть при легких ступенях
перегрівання, тому що вони дають тільки суб’єктивний ефект, а насправді
сприяють розвитку набряку головного мозку.

3. Інгаляції кисню, а при важкій гіпервентиляції — перевід потерпілого
на штучну вентиляцію легень під міорелаксантами.

4. Інфузійна терапія кристалоїдними полііонними розчинами кімнатної
температури — 0,9 % розчин натрію хлориду, дисіль, трисіль, хлосіль,
ацесіль, лактасіль, розчин Рінгера тощо, струминно довенно до підвищення
рівня артеріального тиску понад 90 мм рт.ст. з наступним переходом на
краплинне введення.

5. При нестабільних показниках гемодинаміки — до інфузійних розчинів
добавити дофамін в дозі 5-10 мкг/кг/хв.

6. Антипіретики: 2 мл 50 % розчину анальгіну + 1-2 мл 1 % розчину
дімедролу дом’язово або довенно; диклофенак 75 мг дом’язово; аспі-зол
1-2 флакона (500-1000 мг) довенно або глибоко дом’язово.

7. Дроперидол — 2-А мл 0,25 % розчину довенно або дом’язово, аміназин —
0,5-1,0 мл 2,5 % розчину довенно повільно при стабільному артеріальному
тиску.

8. Глюкокортикостероїди у перерахунку на преднізолон в дозі 60-90 мг
довенно.

9. При судомному стані: сібазон (седуксен) — 10 мг, оксибутират натрію —
20-30 мл 20 % розчину, тіопентал натрію — 250-300 мг у вигляді 1 %
розчину довенно повільно під контролем зовнішнього дихання.

10. Нікотинамід, АТФ, вітаміни, кокарбоксилаза у звичайних терапевтичних
дозах.

11. Симптоматична терапія.

12. При зниженні ректальної температури нижче 39 °С хворий вважається
транспортабельним.

Переохолодження

1. Запобігання подальшому охолодженню — зміна мокрого одягу, переміщення
в тепле місце, закутування в ковдру.

2. Гаряче пиття — чай, кава (не алкоголь!!!).

3. При брадикардії атропіну сульфат 0,1 % розчин по 0,5-1,0 мл
дом’я-зово або довенно.

4. Дроперидол 0,25 % — 2,0 мл дом’язово або довенно 2-3 рази на добу,
титровані розчини аміназину: 1,0 мл 2,5 % розчину аміназину розчиняють в
9 мл фізіологічного розчину натрію хлориду і вводять довенно по 2-3 мл
під контролем артеріального тиску.

5. Рання антикоагулянтна терапія: гепарин — 5 тис. ОД 3^ рази на добу
довенно + аспірин — 100-325 мг всередину 1 раз на добу.

6. При гіповентиляції — довенно 100 мг/кг оксибутирату натрію або 0,3
мг/кг сібазону, інтубація трахеї та перевід на ШВЛ (використати підігрів
дихальної суміші).

7. Методика зігрівання:

> довенні інфузії розчинів 5 % глюкози, 0,9 % натрію хлориду з
новокаїном (100 мл 0,25-0,5 % розчину), підігрітих до 40^5 °С;

> промивання шлунка теплою водою;

> перитонеальний діаліз з використанням підігрітих до температури 40-45
°С діалізних розчинів;

> сифонні клізми теплою водою;

> екстракорпоральне зігрівання.

8. Симптоматична терапія: гідрокарбонат натрію 5 % — 200-300 мл довенно,
вітаміни, антибіотики тощо.

Синдром тривалого стиснення

1. Накладати джгут на кінцівку вище місця стискання до звільнення 11
з-під завалу немає необхідності.

2. Після звільнення джгут на кінцівку накладається тільки в тому
випадку, коли стиснення тривало понад 15 годин і клінічно визначається Щ
ступінь її ішемії (відсутність всіх видів чутливості, активних і
пасивних рухів — трупне заклякання м’язів), що вимагає первинної
ампутації за абсолютними показами. Ампутація проводиться вище джгута.

3. Якщо джгут був накладений до звільнення кінцівки, то при ішемії І та
II ступенів (збереження чутливості або пасивних рухів) його необхідно
негайно зняти.

4. Забинтувати кінцівку еластичним бинтом в напрямі від центру д0
периферії, провести транспортну іммобілізацію. Для цього краще
користуватися пневматичними шинами або протишоковим одягом
(протишоковими штанами).

5. Провести заходи щодо місцевого охолодження кінцівки — обкласти її
поверх пов’язок грілками або целофановими пакетами з холодною водою,
снігом або потовченим льодом.

6. Знеболення — в ідеальному варіанті воно повинно передувати звільненню
потерпілого з-під завалів. Користуються наркотичними аналгетиками,
агоніст-антагоністами опіоїдних рецепторів, загальними і місцевими
анестетиками (див. травматичний шок). Перевага надається дисоціативній
анестезії з застосуванням кетаміну (кеталару) в дозі 0,5^-1,0 мг/кг маси
тіла в комбінації з сібазоном (седуксеном) 1-2 мл 0,5 % розчину
дом’язово або довенно.

7. Інфузійна терапія для боротьби з шоком (див. геморагічний шок).
Характерною особливістю є обов’язкове введення лужних розчинів — 5 %
гідрокарбонату натрію 400-600 мл на добу або трисаміну 0,3 М розчину
200-300 мл, глюкози з інсуліном та кальцію хлориду або глюконату
10%-30-50 мл на добу для зменшення гіперкаліємії.

8. На фоні олужнення крові проводять стимуляцію діурезу (див. метод
осмотичного форсованого лужного діурезу).

9. При відсутності кровотечі — прямі антикоагулянти (гепарин — 2,5-5,0
тис. ОД 4 рази на добу), еритроцитарні та тромбоцитарні дезагреганти
(трентал — 100-300 мг, курантил — 2-4 мл, аспізол — 500-1000 мг,
компламін — 300 мг, ніцерголін — 8 мг на добу) довенно.

o

10. Інгібітори протеолітичних ферментів: контрикал — 50-100 тис. АТр ОД,
є-амінокапронова кислота 5 % — 100 мл 2-3 рази, тразилол 50-100 тис. АТр
ОД на добу довенно.

11. Локальна або загальна гіпербарична оксигенація — 1-2 сеанси щоденно
після довенної інфузії перфторану 2-5 мл/кг маси тіла.

12. При вираженій інтоксикації — гемо-, плазмо- і лімфосорбція,
плазмаферез із заміщенням ексфузованої плазми розчинами альбуміну та
свіжозамороженої плазми.

13. При наростанні явищ гострої ниркової недостатності (зниження
добового діурезу менше 500 мл незалежно від рівня азотистих шлаків,
рівень калію вище 6 ммоль/л, наростаюча гіпергідратація і набряк
травмованих тканин) проводять діалізні методи лікування — гемодіаліз,
пе-ритонеальний діаліз.

14. В разі вираженої загальної гіпергідратації та критичного набряку
травмованих тканин показана гемофільтрація або гемодіафільтрація з
виведенням 2-3 л рідини протягом 4-5 годин.

15. Профілактика і лікування інфекційних ускладнень — масивна
антибактеріальна терапія антибіотиками, імуномодуляторами, гіпохлори-дом
натрію, протиправцева та протигангренозна сироватки.

16. Паралельно з перерахованими терапевтичними за показаннями проводять
хірургічні методи лікування — лампасні розрізи, фасціотомії, висічення
нежиттєздатних тканин, ампутації тощо.

Травматичний шок

1. При потребі реанімаційні заходи, контроль за зовнішнім диханням,
прохідністю верхніх дихальних шляхів, ступенем гіпоксії і в залежності
від цього відновлення і підтримання прохідності верхніх дихальних
шляхів, кисневі інгаляції, допоміжна або штучна вентиляція легень.

2. Зупинка зовнішньої та внутрішньої кровотечі терапевтичними і
хірургічними маніпуляціями, оперативним шляхом (введення гемоста-тиків,
пов’язки на рани, накладання джгута, затискання кровоточивих судин, їх
прошивання, перев’язка в рані або на протязі, коагуляція та ін.)

3. Інфузійна терапія, направлена на корекцію дефіциту ОЦК внаслідок
кровотечі, за схемою, яка приведена в розділі «геморагічний шок».

4. Знеболення:

* наркотичні аналгетики: морфіну гідрохлорид — 10-20 мг, омнопон — 10-20
мг, промедол — 20-40 мг, фентаніл — 0,05-0,1 мг, дипідолор -7,5-15 мг
довенно або дом’язово 3-4 рази на добу під контролем зовнішнього
дихання;

* агоністи-антагоністи опіоїдних рецепторів: трамал — 5 0-100 мг,
ста-Дол — 2-4 мг, нубаїн — 0,15-0,30 мг/кг, пентазоцин — 30-45 мг,
бупре-норфін — 0,3-0,6 мг довенно або дом’язово 3-4 рази на добу;

* нестероїдні протизапальні середники — кеторолак трометамін (кето-лонг,
торадол) 30-60 мг, диклофенак — 75 мг дом’язово 2-3 рази на добу;

* загальні анестетики — інгаляція закису азоту з киснем у співвідношенні
2:1, кетамін (кеталар, каліпсол, кетанест)-0,5-1,0 мг/кг довенно або 3-5
мг дом’язово, оксибутират натрію — 20-30 мл 20 % розчину довенно
повільно;

* новокаїнові блокади в місця переломів, циркулярна футлярна анестезія,
блокада міжреберних нервів, плечового сплетення, нервових стовбурів
нижніх кінцівок (сідничного, стегнового, латерального шкірного,
обтураційного), шийна ваго-симпатична блокада, паравертебральна та
епідуральна анестезії (останні — тільки при стабільності центральної
ге-модинаміки і нормальному ОЦК).

5. Глюкокортикостероїди в дозах, як при геморагічному шоку.

6. Іммобілізація переломів — стандартні та імпровізовані шини,
протишокова одежа, гіпсові пов’язки, скелетне витягання, апарати
зовнішньої фіксації, оперативне лікування.

7. Антибактеріальна терапія спочатку антибіотиками широкого спектра дії
і прицільна після ідентифікації мікробної флори та визначення її
чутливості до антибактеріальних препаратів, протиправцева та
протигангренозна сироватки.

8. Профілактика переохолодження організму — теплі покривала, оптимальна
температура оточуючого середовища (палати, операційні, перев’язочні),
тепле пиття (крім потерпілих з травмами органів черевної порожнини),
підігріті до температури 35-40 °С інфузійні розчини.

9. Симптоматична посиндромна та корегуюча терапія.

Ураження електрострумом

1. Припинити дію електричного струму на потерпілого з дотриманням
заходів особистої безпеки, пам’ятаючи, що потерпілий в ланцюгу струму
сам є провідником електроструму.

2. Покласти потерпілого на спину, розстебнути або зняти стискаючий одяг,
дати доступ свіжому повітрю і визначити загальний стан потерпілого.

3. В разі затрудненого дихання вжити заходів щодо відновлення і
підтримання вільної прохідності верхніх дихальних шляхів і при
необхідності застосувати допоміжну або штучну вентиляцію легень.

4. Якщо потерпілий перебуває в стані клінічної смерті—негайно розпочати
реанімаційні заходи в повному об’ємі, враховуючи, що при ураженні
електрострумом найчастіший вид зупинки серця — фібриляція шлуночків.

5. Після відновлення серцевої діяльності потерпілого треба евакуювати в
медичний заклад другого етапу.

6. При наявності електроопіків проводять накладання стерильної пов’язки,
при переломах кісток — іммобілізацію, а при судомах призначають
протисудомні середники — сібазон 0,5 % — 1-2 мл дом’язово або довенно.

7. В стаціонарі налагоджують моніторинг серцевої діяльності і в разі
виникнення аритмій призначають антиаритмічні препарати: кордарон-150-300
мг довенно, лідокаїн — 1-1,5 мг/кг маси тіла, новокаїнамід -10 мл 10 %
розчину.

8. Проводять паралельну симптоматичну терапію: корекцію ОЦК, реологічних
властивостей крові, зменшують судинну проникність, вводять
антикоагулянти, протисудомні середники, антибіотики.

9. Хірурги або комбустіологи лікують електроопіки та механічні травми за
своїми правилами.

Похожие записи