Реферат на тему:

Парентеральне введення лікувальних засобів

ПАРЕНТЕРАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Парентерально можна ввести ліки шляхом ін’єкції (від лат. слова
injectio—впорскування). Ін’єкції бувають внутрішньошкірні, підшкірні,
внутріншьом’язові, внутрішньовенні, внутрішньоартеріальні. Шляхом
ін’єкції ліки можна вводити в плевральну або черевну порожнину, в серце,
порожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал.

При такому способі введення ліки потрапляють у кров, обминаючи печінку
та уникаючи дії травних ферментів. Це забезпечує швидку дію препаратів і
можливість точного їх дозування, Для виконання ін’єкцій користуються
шприцами.

Відповідальність за зберігання лікарських речовин і їх витрати, а також
за порядок у місцях зберігання, дотримання правил видачі і призначення
препаратів несе завідуючий відділенням. Безпосереднім виконавцем щодо
організації зберігання і витрати медикаментів є старша медична сестра,

Отруйні лікарські препарати зберігають в окремій шафі під ключем,
наркотичні — у сейфах або залізних шафах. На внутрішній поверхні дверцят
шафи (сейфа) роблять напис А з емблемою отрути — перехрещені кістки та
череп — і наводять перелік отруйних речовин із зазначенням вищих разових
та добових доз. Запаси отруйних та наркотичних препаратів не повинні
перевищувати п’ятиденної потреби. Сильнодіючі препарати (список Б)
зберігають в окремій дерев’яній шафі під ключем. Запаси сильнодіючих
препаратів не повинні перевищувати десятиденної потреби. В місцях
зберігання медикаментів і на постах медичних сестер повинні бути таблиці
& вищих разових та добових доз отруйних і сильнодіючих препаратів, а
також таблиці протиотруйних дій. Ключі від шаф А та Б зберігаються лише
в осіб, які призначені наказом по лікувальному закладу відповідальними
за зберігання та видачу отруйних і сильнодіючих препаратів.

У відділеннях (кабінетах) препарати, що містять отруйні й наркотичні
речовини, підлягають кількісному обліку в спеціальному журналі,
пронумерованому, прошнурованому, завіреному печаткою і підписом
головного лікаря. Для кожного лікарського препарату списку А і Б у
журналі відводиться окрема сторінка (табл. 9).

За порушення правил обліку і зберігання лікарських препаратів списку А і
Б медичний персонал притягується до кримінальної відповідальності.

Облік медикаментів веде старша медична сестра, у якої с прошитий зошит
за підписом головного лікаря з печаткою, в якому відмічається кількість
і характер медикаментів, що їх відпускають для палатних сестер.

Як правило, ін’єкції виконують у процедурному кабінеті. Лежачим хворим
допускається виконання ін’єкцій в палаті

при строгому дотриманні правил асептики. При цьому в палату шприц
доставляють у стерильному лотку. На дно лотка кладуть стерильну
серветку. Потім кладуть шприц, наповнений лікарським препаратом, а біля
його поршня — три стерильні ватні кульки, змочені 96 % спиртом. Зверху
все накривають стерильною серветкою. Забороняється вату, змочену в 96 %
спирті, надягати на голку, оскільки занесені з тканини під «час уколу
волокна можуть бути причиною виникнення інфільтратів або нагноєння.

Перед ін’єкцією шкіру хворого протирають двома ватними кульками,
змоченими 96 % спиртом. Після виконання ін’єкції до місця уколу
прикладають ватну кульку (третю), змочену спиртом, і роблять легкий
масаж для кращого розсмоктування ліків.

Категорично забороняється користуватися одним і тим самим шприцом для
введення ліків декільком хворим. Для кожної ін’єкції треба брати окремі,
щойно простерилізовані голку та шприц. Не дозволяється змішувати в
одному шприці різні ліки і вводити їх разом без спеціального дозволу
лікаря.

Внутршіньошкірні ін’єкції знеболення та діагностичних проб з метою
діагностики туберкульозу (проба Манту), ехінококозу (проба Каццоні),
бруцельозу (проба Бюрне), профілактики правця. Для діагностичних проб
використовують переважно шкіру внутрішньої .(долонної) поверхні
передпліччя.

Для виконання внутрішньошкірної ін’єкції беруть шприц місткістю 1—2 мл,
найтоншу і найкоротшу ін’єкційну голку (№ 0415). Кількість рідини для
введення — від кількох крапель до і мл.

Підготовку рук медичної сестри, збирання шприца, набирання ліків
проводять за загальноприйнятими правилами. Положення хворого сидяче.
Місце ін’єкції протирають двома ватними кульками, змоченими 96 %
спиртом. Шприц беруть у праву руку так, щоб І, III і IV пальці
утримували циліндр, II — муфту голки, a V — поршень. Видаляють пухирці
повітря з шприца, тримаючи його вертикально і легко натискаючи на
поршень до появи краплі розчину з просвіту голки. Після висихання шкіри
лівою рукою обхоплюють передпліччя хворого знизу і злегка розтягують
шкіру (мал. 74, а). Тримаючи шприц з голкою .зрізом догори і майже
паралельно до поверхні шкіри, вколюють голку на незначну глибину з товщу
шкіри так, щоб занурився її зріз. Лівою рукою повільно натискаючи на
поршень, вводять вміст шприца (мал. 74, б). Яри цьому на місці ін’єкції
утворюється білуватий горбик. Стерильну ватну кульку, змочену спиртом,
прикладають до місця ін’єкції і швидким рухом витягають голку.

При порушенні правил асептики і антисептики на місці ін’єкції можуть
утворюватись інфільтрати, рожисте запалення. Іноді спостерігаються
алергічні реакції.

Підшкірні ін’єкції, забезпечують відносно швидке (через 2Сгхв>
всмоктування лікарських препаратів у загальне коло кровообігу. Для
підшкірних ін’єкцій частіше використовують зовнішню .поверхню плеча,
підлопаткову ділянку, пердньозовнішню поверхню стегна, бокову частину
передньої’черевної стінки і ділянку навколо пупка. В цих місцях шкіру і
підшкірну основу легко захопити в складку, до того ж відсутня небезпека
ушкодження, великих судин і нервів.

Положення хворих сидяче. Для виконання підшкірних ін’єкцій
використовують шприц об’ємом 1-2-5 мл, голку довжиною 20 мм і діаметром
0,4 мм (№0240). Підшкірно вводять 1-2 мл розчину, максимальний об’єм не
повинен перевищувати 5 мл.

У місці ін’єкції шкіру протирають 96 % спиртом або обробляють 5 %
.розчином йоду спиртовим. Наповнений ліками шприц тримають у правій
руці, циліндр його затискають між І та III—IV пальцями, Н палець лежить
на муфті голка, а V — на поршні. Тримаючи шприц вертикально і легко
натискаючи на поршень, видаляють з нього пухирці повітря. Вказівним та
великим пальцями лівої руки захоплюють шкіру з підшкірною основою у
відповідній ділянці і відтягують її догори (мал. 76).

Коротким швидким рухом під гострим кутом (30—45°) по току лімфи (від
периферії до центру) вколюють голку зрізом догори на 2/’з її довжини в
основу утвореної складки на глибину 1—2 см між І та II пальцями лівої
руки. Після проколу шкіри складку відпускають і II—III пальцями лівої
руки затискають обід циліндра шприца, а 1-м пальцем надавлюють на
рукоятку поршня і повільно вводять ліки під .шкіру (мал. 76), Потім
лівою рукою прикладають змочену в 96 % спирті ватну кульку до місця
уколу і швидким рухом витягають голку. Цією ж ватою лівою рукою злегка
масирують місце введення ліків, щоб вони краще розподілилися в
підшкірній основі.

При введенні олійних розчинів слід пам’ятати, що перед набиранням ліків
у шприц ампулу з розчином необхідно підігріти на водяній бані до
температури 25-—30°С. Вводити ці розчини треба двомоментно: після
введення толки складку шкіри відпускають і лівою рукою підтягують
поршень шприца до себе, щоб перевірити, чи не потрапила голка в просвіт
кровоносної судини. Якщо кров у шприці відсутня, ліки повільно вводять.
При наявності крові в шприці необхідно трошки підтягнути голку з шприцом
на себе і, не виймаючи її, ввести під іншим кутом. Після введення
олійних розчинів місце ін’єкції слід добре помасирувати, а для кращого
розсмоктування ліків на місце ін’єкції можна накласти зігрівальний
компрес або грілку.

Для виконання внутрішньовенних ін’єкцій використовують шприц ємкістю
10—20 мл, голку довжиною 4 см і діаметром 0,8 мм.

Після обробки рук медична сестра збирає шприц і приступає до набирання
ліків. Перед тим, як набрати в шприц ліки, медична сестра повинна
перевірити відповідність назви розчину призначенню лікаря, дату
його виготовлення, дозу і цілість фабричної упаковки. Розчини набирають
безпосередньо з ампули. Сильнодіючі препарати, як правило, вводять
розведеними, оскільки струминне введення таких препаратів, як
строфантин, новокаїяамід та ін., може призвести до небезпечних для життя
наслідків. Як розчинник застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду,
зо-ду для ін’єкцій, 5 % розчин глюкози. Для рівномірного розчинення
ліків їх набирають у шприц першими. а потім — розчинник. При цьому
турбулентні завихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують
ліки і розчинник. Бульбашки повітря видаляють.

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

°

n

h

h

h

h

h

h

h

h

Змінивши голку і пере-арившиїїлравднісгь, медична сестра укладає в лоток
шприц і 3 ватні кульки, змочені 96 % спиртом, готує джгут, рушник.

Підготовку рук медичної сестри, збирання шприца, набирання ліків
проводять згідно з загальноприйнятими правилами. При веденні ліків у
ділянку сідниці хворий лежить на животі або на боці. При цьому м’язи
повністю розслаблються. Якщо ж м’язи залишаються напруженими, це може
призвести до утрудненого введення голки і навіть до її поломки. Шкіру
верхньо-зовнішнього квадранта протирають двома ватними кульками,
змоченими 96 % спиртом. У правій руці тримають приготований шприц з
голкою (II пальцем притримують поршень, V — муфту голки, а останніми
пальцями утримують циліндр шприца). Між І та II пальцями лівої руки
шкіру на місці уколу розтягують та фіксують. Перпендикулярно до поверхні
шкіри різким рухом вколюють голку на глибину 5—7 см, проколюючи при
цьому шкіру, підшкірну основу, фасцію і великий сідничний м’яз. До
введення ліків треба дещо відтягнути поршень і переконатися в тому, що
голка не попала в просвіт судини ( в шприці не з’являється кров). Якщо
препарат темного кольору і кров у шприці побачити неможливо, з шприца
знімають голку і, переконавшись у відсутності крові в канюлі, знову, їх
з’єднують. Потім повільно вводять ліки, натискаючи на поршень лівою
рукою. Якщо голку введено дуже глибоко і вона досягла кістки, її
необхідно підтягнути. При появі крові в шприці голку підтягують або
зовсім витягають, місце уколу притискають стерильною ватною кулькою,
змоченою 96 % спиртом, а укол проводять в іншому місці сідниці. Після
введення ліків швидким рухом видаляють голку, одночасно притискаючи до
шкіри кульку з 96 % спиртом.

При введенні ліків у м’яз стегна хворий повинен лежати на спині, шприц
необхідно тримати під гострим кутом, щоб не пошкодити окістя стегнової
кістки.

Внутрішньовенне введення ліків можна проводити струминно
–(внутрішньовенна ін’єкція) та крапельно (внутрішньовенного вливання».
Внутрішньовенні Ін’єкції застосовують для екстреного введення лікарських
препаратів при загрозливих станах організму, а також для введення
препаратів, які не можна ввести підшкірно і внутрішньом’язово.

Для виконання внутрішньовенних ін’єкцій використовують шприц ємкістю і
0—20 мл, голку ‘ довжиною 4 см і діаметром 0,8 мм.

Після обробки рук медична сестра збирає шприц і приступає до набирання
ліків. Перед тим, як набрати в шприц ліки, медична сестра повинна
перевірити відповідність назви розчину призначенню лікаря, дату
його виготовлення, дозу і цілість фабричної упаковки. Розчини набирають
безпосередньо з ампули. Сильнодіючі препарати, як правило, вводять
розведеними, оскільки струминне введення таких препаратів, як
строфантин, новокаїнамід та ін., може призвести до небезпечних для життя
наслідків. Як розчинник застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду,
воду для ін’єкцій, 5 % розчин глюкози. Для рівномірного розчинення ліків
їх набирають у шприц першими. а потім — розчинник. При цьому турбулентні
завихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують ліки і
розчинник. Бульбашки повітря видаляють. Змінивши голку і перевіривши її
прохідність, медична сестра укладає в лоток шприц і 3 ватні кульки,
змочені 96 % спиртом, готує джгут, рушник.

Шкіру в місцях ін’єкції обробляють двома ватними кульками, змоченими 96
% спиртом. Шприц беруть у праву руку так, щоб вказівний палець фіксував
муфту голки, а решта — обхоплювали циліндр шприца. За загальноприйнятими
правилами встановлюють шприц з голкою вертикально і для запобігання
повітряній емболії легким проштовхуванням поршня видаляють бульбашки
повітря. Відтягуючи шкіру нижче від місця ін’єкції, фіксують вену.
Тримаючи шприц паралельно до шкіри, зрізом голки доверху, проводять
венепункцію. Відчувши «провал», злегка підтягають поршень — при
правильному положенні голки в просвіті вени в циліндрі шприца
з’являється кров. Перед введенням розчину лівою рукою обережно знімають
накладений на плече гумовий джгут. Не змінюючи положення шприца, лівою
рукою затискають обід циліндра між II та III пальцями, а 1 пальцем
натискають на рукоятку поршня. Вводять ліки повільно, щоб вони не надто
швидко поступали в загальне коло кровообігу. Коли в шприці залишиться
невелика кількість ліків, змішаних з кров’ю, введення припиняють.
Притиснувши до місця ін’єкції ватну кульку, змочену 96 % спиртом, різким
рухом витягають голку. Просять хворого зігнути руку в ліктьовому суглобі
на 3—5 хв, залишивши вату зі спиртом на місці ін’єкції.

Для тривалого внутрішньовенного введення лікарських препаратів
використовують пластикові системи одноразового користування, їх
випускають у стерильній герметичній упаковці з позначеними
серією І датою стерилізації. Заповнення системи дяк крапельного
введення ліків провозять у такій послідовності:

1. Звіряють напис на флаконі з призначенням лікаря (назву, процентну
концентрацію, кількість); перевіряють строк придатності, герметичність
упаковки, прозорість рідини.

2. Нестерильним пінцетом знімають з флакона центральну частину
металевої кришки, гумовий корок обробляють ватною кулькою, змоченою 96 %
спиртом.

3. Перевіряють герметичність пакета (герметичний пакет щільно облягає
систему) і термін придатності.

4. Процедурна сестра обробляє руки.

5. Розкривають пакет і виймають систему.

6. Знявши ковпачок з голки повітровода, її вводять до упору через
гумовий корок у флакон. Трубку повітровода закріплюють уздовж флакона
так, щоб її вільний кінець був на рівні дна флакона.

7. Закривають гвинтовий затискач. Знімають ковпачок з голки, яка
знаходиться ближче до крапельниці, і теж вводять її до упору через
гумовий корок у флакон.

8. Флакон перекидають догори дном і закріплюють на штативі.

9. Ін’єкційну голку разом з ковпачком знімають і кладуть у підготований
стерильний лоток. Під час роботи не можна торкатися руками до сполучної
канюлі для насадки голки.

10. Повертають крапельницю в горизонтальне положення. Повільно
відкриваючи гвинтовий затискач, заповнюють її до половини об’єму,
затискач закривають .

11. Повертають крапельницю у вертикальне положення, фільтр на 1/3
повинен бути заповненим рідиною.

12. Відкриваючи гвинтовий затискач, повільно заповнюють довгу трубку
системи до повного витіснення бульбашок повітря і появи краплі розчину з
канюлі для насадки голки. Гвинтовий затискач закриваютть (мал. 80, в).

13. Перевіряють відсутність бульбашок повітря в системі.

14. Канюлю для насадки ін’єкційної голки обгортають стерильною
серветкою, яку прикріплюють до перехідної гумової трубки (вузол для
ін’єкції) за допомогою затискача або корнцанга.

15. Затискач або корнцанг за бравші підвішують на штатив.

У стерильний лоток, де знаходиться ін’єкційна голка, закрита ковпачком,
кладуть три ватні кульки, змочені 96 % спиртом, три стерильні серветки.
Готують дві стрічки вузького (1 см) липкого пластиру довжиною 4—5 см,
рушник, джгут.

Можливі ускладнення під час внутрішньовенного введеній ліків:

1. Пірогенні реакції виникають при введенні препаратів із закінченим
терміном придатності або неякісно виготовлених.

2. Жирова емболія легеневих судин виникає при помилковому введенні
медикаментів, призначених для внутрішньо-м’язового або підшкірного
введення наприклад розчину камфори з олії. Проявляється зона райтовим
болем у ділянці серця, ядухою, кашлем, ціанозом верхньої половини
грудної клітки.

3. Повітряна емболія виникає при попаданні невидалених бульбашок
повітря з шприца або системи для внутрішньовенних зливань. Клінічно вона
проявляється раптовою втратою свідомості, судомами, падінням
артеріального тиску. При появі зазначених ознак необхідно перетиснути
систему, опустити головний кінець ліжка, внутрішньовенно ввести
глюкокортикоїди, анальгетичні, спазмолітичні, фібринолітичні засоби та
антикоагулянти.

4. Запаморочення, колапс, аритмії можуть бути наслідком швидкого
введення ліків.

5. Інфільтрат утворюється при попаданні ліків у підшкірну основу. Щоб
запобігти цьому, необхідно потягнути поршень на себе і переконатися, що
голка знаходиться у вені. Крім того, під час введення препарату треба
стежити, щоб у місці ін’єкції не утворювалось «здуття», що свідчить про
надходження розчину в підшкірну основу. В разі попадання під шкіру
деяких розчинів (наприклад, 10 % розчину.

6. Гематома в місці ін’єкції.

7. Сепсис.

8. Тромбофлебіт – запалення вен.

9. Алергічні реакції.

Похожие записи