Реферат на тему:

Паразитарні (інвазійні) хвороби тварин

Паразитарні хвороби спричиняються гельмінтами, кліщами, комахами,
одноклітинними організмами. Хворіють ними коні, велика рогата худоба,
кози, вівці, свині, птахи, кролі, риби, бджоли, м’ясоїдні та багато
інших видів тварин. Багато із цих хвороб є спільними для тварин та
людей. Нерідко їх збудники передаються від тварин до людини і навпаки.
Ці хвороби досить поширені в світі, в тому числі і в Україні.

Важливу роль у виникненні багатьох інвазійних хвороб відіграють як
переносники збудників кліщі (піраплазмідози), комахи (малярія птахів та
людини, дирофіляріоз м’ясоїдних та людини тощо), прісноводні та
сухопутні молюски (фасціольоз, дикроцеліоз жуйних тварин,
ехіностоматидози птахів), ракоподібні (гіменолепідози водоплавної
птиці). Тому успішна боротьба з переносниками, проміжними та додатковими
живителями збудників паразитарних хвороб є запорукою попередження їх
виникнення.

Хвороби тварин, що викликаються кліщами (акарози)

Короста (саркоптоз, псороптоз, хоріоптоз) — хвороби свиней, коней,
великої рогатої худоби, овець, кіз, які викликаються кліщами-свербунами.
Досить поширені в Україні.

Збудники саркоптозу — дрібні членистоногі (0,2-0,5 мм), мають тіло
округлої форми, блідо-сірого кольору. Вони паразитують і розмножуються в
епідермальному шарі шкіри. При оптимальних умовах одна генерація кліщів
розвивається за 15-19 днів. Живуть паразити впродовж 1,5 міс. У
зовнішньому середовищі не розмножуються, але зберігають свою рухливість
до двох тижнів. Гинуть при температурі нижче 0?С. Яйця зберігають свою
життєздатність до одного місяця. Саркоптеси живляться клітинами
епідермісу, лімфою, запальним ексудатом. Досить часто на саркоптоз
хворіють свині, можуть хворіти велика рогата худоба, коні, кози.

Псороптоз — хвороба, що викликається кліщами-нашкірниками на яку
хворіють вівці, кози, кролі, велика рогата худоба, коні. Тіло у кліщів
овальне, розміром 0,3-0,8 мм. Вони паразитують на епідермальному шарі
шкіри, живляться лімфою, епідермісом, запальним ексудатом. Повний цикл
розвитку — 14-20 діб. Кліщі досить плодовиті. Одна їх пара на тілі
тварини може дати мільйонне потомство. Кількість відкладених яєць і
розвиток з них потомства залежать від вологості шкіри, густоти шерсті і
температури навколишнього середовища. Самки живуть до двох місяців.
Гинуть кліщі як при низькій, так і при високій температурі повітря. У
приміщенні можуть жити до двох місяців, на пасовищі — 1-2 дні. Особливо
чутливі до захворювання вівці тонкорунних і напівтонкорунних порід.
Заражаються вівці при контакті з хворими тваринами. Сприяють цьому
антисанітарні умови утримання, неповноцінна годівля, простудні й
інфекційні хвороби, гельмінтози. Влітку хвороба може мати хронічний
характер, а взимку, коли відростає шерсть, — гострий.

На хоріоптоз хворіють велика та дрібна рогата худоба, коні.
Спричиняється вона кліщами-шкіроїдами, які своєю будовою подібні до
нашкірників, але менші за них (0,3-0,5 мм). Живляться клітинами та
лусочками епідермісу, а також ексудатом запалення.

Збудники корости тварин кліщі — видоспецифічні паразитичні організми,
які здатні також переходити з тіла специфічного на тіло неспецифічного
живителя, локально розмножуватись та викликати хворобу — псевдокоросту,
яка особливо характерна для людей.

Клінічні ознаки. У свиней перші ознаки зараження з’являються на шкірі
голови, а потім — шиї, грудей, спини, живота. У поросят спостерігається
сильний свербіж. З часом шкіра запалюється, ущільнюється, тріскається,
робиться складчастою, щетина випадає, з’являються вузлики і пустули.
Тварини втрачають вгодованість, виснажуються. Через 4-6 тижнів у
молодняку може бути уражена вся шкіра. При ускладненні патологічного
процесу з’являються ознаки інтоксикації і деякі тварини гинуть. У
поросят віком до 4 місяців, а інколи й у 5-6 місячних реєструють
генералізовану форму саркоптозу. Захворювання може закінчуватися
летально або набувати хронічного характеру.

У жуйних основними клінічними ознаками є запалення шкіри, що
супроводжуються появою лусочок, випадінням шерсті, облисінням,
свербежем. Молочна продуктивність різко знижується. У випадку тривалого
перебігу хвороби шкіра потовщується, тріскається, з’являються вузлики,
які вкриваються лусками сірого кольору. З часом запалення поширюється на
спину, боки. Тварини труться мордою, боками об навколишні предмети,
внаслідок чого виникають потертості, тріщини, неглибокі рани, в які
потрапляють патогенні мікроорганізми, які спричиняють гнійне запалення.
Свербіж особливо посилюється вночі, після тривалих перегонів, дощу.
Спостерігається виснаження організму, кози можуть гинути.

У кролів псороптоз характеризується ураженням внутрішньої поверхні
вушних раковин з утворенням масивних і щільних нашарувань та пробок,
супроводжується отитом, свербежем, дерматитом у ділянці шиї, лап.

Характерною ознакою хоріоптозу в коней є свербіж, який посилюється вночі
або у сиру, дощову погоду, після роботи. Коні часто переступають з ноги
на ногу, б’ють ними об підлогу, риють землю. Запальний процес
з’являється під щітками, поширюється на колінні суглоби, внутрішню
поверхню стегон, черево, у лошат — на все тіло. Шерсть випадає, шкіра
стає грубою і складчастою, місця запалення вкриваються лусками сірого
кольору, кінцівки потовщуються. Захворювання часто перебігає у формі
“мокнучої” екземи, через що її називають мокрецем. Хворі коні кульгають,
часто не можуть рухатись, їх загальний стан погіршується.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та
лабораторні дослідження. З метою виявлення кліщів у хворих тварин
відбирають зскрібки шкіри скальпелем до появи слідів крові. Одержаний
матеріал відправляють у лабораторію ветеринарної медицини в пробірці або
флаконі з-під пеніциліну, які щільно закривають пробкою.

Лікування. Ефективним способом лікування є ін’єкції 1%-них розчинів
макроциклічних лактонів (аверсект, баймек, бровермектин, дектомакс,
дуотин, івомек, івермек, цидектин, універм) дозою 1 мл на 50 кг (для
свиней 1 мл/33 кг) маси тіла; клозантелу (бронтел, роленол, сантел,
фасковерм) дозою 100 мг/10 кг за ДР. Застосовують також емульсії
фосфорорганічних сполук (блотік, діазинол, ектизинон, неоцидол, себацил)
та синтетичних піретроїдів (байтикол, бутокс, дисектин, дипероцид,
ектомін, неостомазан, протеїд, сумінак), які готують відповідно
настанови і обробляють тварин шляхом купання чи обприскування. Кози
чутливі до акарицидних препаратів, погано переносять купання. Обробку
тварин повторюють через 7-9 днів. Коням не можна вводити макроциклічні
лактони у вигляді ін’єкцій.

Для лікування дійних корів використовують дусти — колоїдної сірки
(80-95%), високодисперсної сірки (90-95%), а також 2-3%-ну олійну
суспензію колоїдної сірки, аерозолі акарицидів (акродекс, псороптол).

Профілактика. Не допускають контактів з хворими і підозрюваними на в
захворювання тваринами, уражених коростяними кліщами ізолюють і лікують.
Проводять дезакаризацію приміщення, кошар, годівниць, поїлок, інвентарю
кип’ятком, відкритим полум’ям, акарицидними препаратами.

Кнемідокоптоз птахів спричинюється кліщами мікроскопічних розмірів
(довжиною 0,2-0,5 мм), що уражують лапи, дзьоб, шкіру. Кліщі паразитують
переважно під лусочками кінцівок, де живляться лімфою, запальним
ексудатом та епітелієм шкіри. У зовнішньому середовищі вони живуть 5-10
днів, а у сухому й теплому приміщенні гинуть через кілька годин.
Хворіють дорослі кури, індики, цесарки, перепілки. Поширенню інвазії
сприяють скупчене утримання птиці у темних, забруднених приміщеннях та
неповноцінна годівля. Пік інвазії спостерігається у весняно-літній
період. Заражаються птахи при контакті з хворими, а також через предмети
догляду, клітки, сідала, кубла, гнізда.

Клінічні ознаки. У курей лапи вкриваються лусками і нашаруваннями сірого
кольору («луската нога» або «вапняна нога»). Вони розкльовують їх до
крові. Спостерігається кульгавість, викривлення лап і кігтів. З часом
пальці відпадають. При ураженні тіла птахи інтенсивно вищипують пір’я і
пух («вищипуючий свербіж»), яйценосність знижується, вони худнуть і
гинуть.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, характерні клінічні ознаки
і результати лабораторного дослідження. З уражених лап відбирають
скальпелем чи лезом бритви глибокий зскрібок, який досліджують у
лабораторії ветеринарної медицини.

Лікування. Для лікування курей можна підшкірно вводити макроциклічні
лактони дозою 0,1 мл на 1 кг маси тіла, двічі, з інтервалом 7 днів.
Ефективним є березовий дьоготь, який підігрівають до 40°С, наливають у
ванночку і занурюють лапи курки на 1-2 хв. Також застосовують кубатол,
6%-ну емульсію мила К. Лапи птахів обробляють двічі з інтервалом 7-10
днів.

Профілактика. Якщо виявлено, що у господарстві понад 10% хворих птахів,
їх поголів’я доцільно замінити здоровим. У теплу пору року
неблагополучні пташники, вольєри на один-два місяці звільняють від
птахів. Молодняк необхідно вирощувати окремо.

Хвороби тварин, що викликаються комахами (ентомози).

Гіподермоз великої рогатої худоби — хронічне захворювання, яке
спричиняється підшкірними личинками оводів. Статевозрілі комахи живуть
лише за рахунок поживних речовин, накопичених в личинковій фазі. Оводи
живуть оводи 3-10 днів, при зниженій температурі — до 28 днів. Після
спарювання самки відразу летять на пошуки тварин, щоб відкласти яйця.
Вони можуть летіти на відстань до 8 км. Перед тим як напасти на тварин,
самки літають видаючи специфічні звуки. Почувши ці звуки, тварини
стараються втекти. Комахи же встигають відкласти яйця на ділянки шкіри з
густим підшерстком (голодна ямка, м’яка стінка черева, пах, передня
частина стегон). Через 3-7 днів з яєць вилуплюються личинки першої
стадії, проникають через шкіру в тіло тварини і мігрують у хребетний
канал, де перебувають 5-6 міс. Потім пересуваються в ділянку спини й
попереку, де формують сполучнотканинні капсули з отворами (норицеві
ходи) у центрі. Личинки третьої стадії виходять через норицеві ходи,
падають на ґрунт і заляльковуються. Хвороба набуває широкого
розповсюдження в Україні.

Клінічні ознаки. Влітку, в місцях проникнення через шкіру личинок
спостерігаються свербіж і набряки, які з часом проходять. У зимовий
період при локалізації личинок у хребетному каналі порушується
координація рухів тварини, їм важко підніматися. Характерні клінічні
ознаки з’являються ранньої весни, в період, коли личинки підходять до
шкіри в ділянці спини. На шкірі можна помітити горбики (жовна), в центрі
яких через кілька днів в центрі з’являється отвір (свищ). Жовна
збільшуються у розмірі. З їх отвору виділяється ексудат. Шкіра в місцях
розташування горбиків стає грубою, нееластичною. Волосся скуйовджене,
склеєне, температура в цих місцях стає підвищена. При пальпації має
місце болісність. При високій інтенсивності інвазії горбики можна
помітити вздовж хребта, а також на грудях, боках. Тварини худнуть, у
корів на 15% знижуються надої.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані і характерні клінічні
прояви захворювання, а влітку при обстеженні шкіри великої рогатої
худоби на її волоссі знаходять яйця гіподерм.

Лікування. Проводять ранню хіміотерапію (вересень-листопад), з метою
знищення личинок першої стадії у початковий період їх міграції в
організмі худоби, а також і пізню (березень-квітень), щоб знищити
личинок другої і третьої стадій. Застосовують препарати, діючою
речовиною яких є клозантел (роленол, фасковерм, сантел, бронтел) дозі 50
мг на 10 кг маси тіла, макроциклічні лактони у дозі 1 мл/50 кг, які
вводять підшкірно чи внутрішньом’язово.

Профілактика. Тварин, заражених личинками підшкірних оводів та
необроблених інсектицидами, не виганяють з приміщення і не випасають.
Якщо ступінь інвазії худоби становить 5% і більше, тоді лікарськими
препаратами обробляють все поголів’я населеного пункту восени, а весною
— тільки уражених. З початком льоту оводів тварин обприскують емульсіями
бутоксу, ектоміну, неостомазану, сумінаку та іншими піретроїдами. Велику
рогату худобу обробляють через кожні три тижні. Дієвість таких
профілактичних заходів може бути досягнута за умови, якщо обробляються
всі тварини неблагополучного населеного пункту.

Естроз овець спричинюється личинками овечого овода. Дорослі комахи
живуть 12-13 днів, не живляться. Самки живородні і вприскують у ніздрі
тварин личинок 1-ї стадії. Личинки 2-ї та 3-ї стадій локалізуються в
лобній пазусі і в порожнинах основи ріг. Ця хвороба на яку хворіють і
кози, поширена в південних районах України.

Клінічні ознаки. Перші ознаки хвороби з’являються влітку. Із носових
отворів овець виділяється серозний ексудат з прожилками крові. Слизова
оболонка носа набрякла, гіперемійована. Вівці трясуть головою, чхають,
труть носом об навколишні предмети. Ранньої весни, коли личинки
інтенсивно живляться і ростуть, захворювання загострюється.
Спостерігається значне виділення з ніздрів ексудату, який підсихає
навколо носа і погіршує дихання. Вівці знову чхають, кашляють, труть
носом об землю, трясуть головою. При цьому личинки 3-ї стадії падають на
землю. При запаленні оболонок головного мозку порушується координація
рухів, спостерігаються судоми, манежний рух («несправжня вертячка»).
Тварини худнуть, відмовляються від корму і на 3-5-ту добу гинуть.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та
виявляють личинок, що випадають із ніздрів тварин.

Лікування. Ефективним є застосування 1%-них розчинів макроциклічних
лактонів у дозі 1 мл на 50 кг маси тіла.

Профілактика. Не дозволяється ввозити овець і кіз у благополучні щодо
захворювань населені пункти без попередньої лікувально-профілактичної
обробки їх проти естрозу. У неблагополучних зонах обробляють овець і кіз
усіх вікових груп, які випасались на пасовищах.

Хвороби тварин, що викликаються найпростішими організмами (протозоози).

Бабезіози тварин спричинюються внаслідок паразитування в еритроцитах
одноклітинних організмів. Хворіють велика рогата худоба, вівці, кози,
коні, собаки. Біологічними переносниками збудників є кровосисні
членистоногі — іксодові кліщі. Кожному виду бабезій притаманні свої
специфічні біологічні переносники. Тому ареал цих хвороб прямо залежить
від поширення окремих видів кліщів. Під час ссання крові іксодовий кліщ
разом із слиною інокулює збудника хвороби в кров тварини, і в такий
спосіб її заражає. В організм кліщів бабезії потрапляють разом з кров’ю
хворої тварини, де вони також розмножуються.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби має гострий характер і починається з
різкого підвищення температури тіла до 41-42 °С. У тварин
спостерігається пригнічений стан, прискорення пульсу і дихання. Сеча на
2-3-й день хвороби набуває рожевого, а потім темно-червоного кольору.
Сечовиділення часте, утруднене. Молочна продуктивність знижується на
40-80%, молоко набуває червонуватого відтінку і гірке на смак.
Порушується функція органів травлення. Слизові оболонки на початку
хвороби гіперемійовані, а потім стають анемічними і жовтяничними.
Тварини виснажуються, часто гинуть.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, а також
результати дослідження мазків крові, які проводять в лабораторії
ветеринарної медицини.

Лікування. Хворим тваринам створюють спокійну обстановку, не виганяють
на пасовище. Їх забезпечують водою, у раціон вводять свіжу траву та
сіно. Із специфічних хіміопрепаратів найчастіше призначають лікарські
засоби на основі диміназену ацетурату (азидин, бабезен, бабецид,
батризин, береніл, верибен, піроцид, хананіл) у вигляді 7%-вого розчину
на дистильованій воді у дозі 3,5 мг/кг внутрішньом’язово або підшкірно.
За необхідності препарати вводять повторно через 1-2 доби. Одночасно
обов’язково призначають симптоматичне і патогенетичне лікування (кофеїн,
камфора, наперстянка, вітаміни групи В).

Профілактика. Тварин випасають на пасовищах, де немає іксодових кліщів.
Надійною профілактикою захворювання є стійлове їх утримання та регулярне
купання або обприскування емульсіями акарицидних препаратів (перметрин,
К-отрин, бутокс, бензофосфат тощо ), які повторюють через кожні 9-10
днів.

Еймеріози тварин є наслідком паразитування в епітеліальних клітинах
кишечнику одноклітинних паразитичних організмів. Зараження відбувається
шляхом заковтування з кормом чи водою спорульованих ооцист. Спорозоїти,
які звільняються від оболонок внаслідок їх руйнування, проникають в
епітеліальні клітини слизової оболонки кишечнику, де вони розмножуються
безстатевим способом і розвиваються, після чого ооцисти виділяються з
фекаліями тварин. Хвороба особливо поширена у курей і кролів, хворіє на
неї також велика рогата худоба, вівці, свині. Більш сприйнятливі молоді
тварини.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний.
Тварини пригнічені, відмовляються від корму, температура тіла
підвищується до 40-41 °С. На 2-3-й день хвороби з’являється пронос,
фекалії рідкі, із слизом та кров’ю, смердючі. Слизові оболонки анемічні,
анус відкритий, його слизова оболонка вкрита крапчастими чи смугастими
крововиливами. Тварини швидко худнуть, очі западають в орбіти,
температура тіла знижується до субнормальної. Курчата скупчуються біля
обігрівачів, сидять з опущеними крилами, не реагують на зовнішні
подразники, худнуть, гребінь та сережки стають блідими. Розвиваються
нервові явища: судоми, паралічі кінцівок. Курчати гинуть на 2-3-ий день
після появи перших клінічних ознак, і при цьому загинути може вся птиця.
Летальність серед телят та ягнят не перевищує 50%.

Діагностика. Діагноз на еймеріоз ставлять з урахуванням епізоотологічних
даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін і результатів
лабораторних досліджень фекалій за методами Фюллеборна чи Дарлінга.

Лікування. Із специфічних засобів застосовують: препарати ампроліуму
(ампрол, ампролмікс, ампролвет, бровітакокцид) у дозі 10 мг/кг щоденно
протягом 10 днів; толтразурил (байкокс) — 10 мг/кг два дні підряд;
клопідол (лербек, фармкокцид) у дозі 20 мг/кг двома курсами по 4 дні з
4-денним інтервалом; хімкокцид — 7-20 мг/кг курсами по 10 днів з
10-денними інтервалами до досягнення телятами чи ягнятами 3-4-місячного
віку.

Ефективними є сульфаніламідні препарати: норсульфазол, сульфапіридазин —
60 мг/кг двома 4-денними курсами з перервою по 4 дні; сульфадимезин —
80-100 мг/кг двічі на день протягом 5 днів. А також комбінації
сульфаніламідів з триметопримом (бровасептол, триметосул) парентерально.

Для лікування та профілактики еймеріозу курей застосовують багато
лікарських засобів, які за своїм впливом на імунітет діляться на дві
великі групи: на препарати, які гальмують утворення імунітету і на ті,
які негативно не впливають на утворення імунітету. До першої групи
віднесені: фармкокцид, регікокцин, клінакокс, клопідол, койден-25,
хімкокцид, стенорол, лербек, монензин (еланкогран, монекобан), цігро.
Для профілактики еймеріозу ці препарати застосовують у вигляді преміксів
у бройлерних господарствах. Їх угодовують курчатам починаючи з
10-денного віку протягом усього періоду вирощування. Припиняють
угодовування за 3-5 днів до забою птиці. До другої групи препаратів
відносять: ампроліум (бровітакокцид, кокциарол, кокцидіовіт),
ардинон-25, аватек, кокцидин, ірамін, байкокс, кокцисан, сакокс,
сульфаніламіди. Їх застосовують у господарствах племінного та яєчного
напряму. При тривалому застосуванні одного й того ж лікарського засобу у
одноклітинних організмів виробляється резистентність до нього, внаслідок
чого ці засоби частково або повністю втрачають антиеймерійноу дію. Тому
бажано щоквартально здійснювати ротацію препаратів.

Профілактика. Потрібно суворо дотримуватись ветеринарно-санітарних
правил утримання і годівлі тварин. Забороняється розміщувати курчат
разом з дорослою птицею, вирощувати молодняк на території і в
приміщеннях, де раніше перебували дорослі кури.

Хвороби тварин, що викликаються паразитичними червами.

Фасціольоз (метелиця) спричиняється трематодами Fasciola hepatica. Це —
гельмінти листоподібної форми завдовжки 2-3 см. Паразитують у жовчних
протоках печінки великої рогатої худоби, овець, кіз, рідше — свиней,
коней, людини. Фасціольоз жуйних часто реєструється в нашій країні (зона
Полісся та Лісостепу). Джерело інвазії — хворі тварини, які виділяють
яйця фасціол з калом. Збудник розвивається з участю проміжних живителів
— прісноводних молюсків (малий та вушковидний ставовики). Зараження
тварин відбувається на низинних пасовищах при заковтуванні ними
адолескаріїв фасціол, разом із травою і водою. В умовах України тварини
здебільшого заражуються наприкінці липня і в серпні. Фасціоли
паразитують декілька років.

Клінічні ознаки. Перебіг захворювання має гострий та хронічний характер.
На гостру форму хворіє частіше дрібна рогата худоба восени; — при цьому
спостерігається пригнічення, втрата апетиту, блідість слизових оболонок.
На хронічну форму тварини хворіють пізньої осені та взимку. Вони
худнуть, продуктивність їх знижується, виявляються анемія, блідість і
жовтяничність слизових оболонок, часті атонії передшлунків, набряки
підгруддя, повік.

Діагностика. У лабораторії досліджують кал методом послідовного
промивання, враховують клінічні ознаки. Гостру форму фасціольозу
діагностують лише методом із застосуванням гельмінтологічного розтину
печінки.

Лікування. Антгельмінтики використовуються в суворій відповідності з
настановою. При гострій формі фасціольозу застосовують: ацемідофен —
індивідуально через рот не змінюючи режиму годівлі в дозі 200 мг/кг.
Ефективними є також за гострого і хронічного перебігу хвороби препарати
ацетвікол, урсовермін (рафоксанід). Суспензія фазинексу вводиться через
рот одноразово (вівцям у вигляді 5%-ної суспензії дозою 1 мл/5кг, для
великої рогатої худоби — 6 мл/50кг 10%-ної суспензії). Препарат не
протипоказаний вагітним, ослабленим і сильно інвазованим тваринам.
Політрем згодовують з комбікормом після ретельного змішування з ним,
краще індивідуально в дозах: вівцям і козам — 0,14 г, великій рогатій
худобі — 0,2 г на 1кг маси тіла. Клозантел (фасковерм) вводиться
внутрішньом?язово чи підшкірно дозою 1 мл на 20кг маси тіла.
Рекомендується застосовувати довенікс, заніл, рафоксанід, івомек плюс.

Профілактика. Профілактичну дегельмінтизацію необхідно проводити восени,
через 1-3 місяці після переведення тварин на стійлове утримання. Корів
дегельмінтізують у сухостійний період, лактуючих — лише при загрозі
загибелі. З метою знищення проміжних живителів проводять меліоративні
роботи та обробку біотопів сульфатом міді (1:5000; 2г/1м2 ) або
сечовиною (10г/1м3 води). У неблагополучних господарствах рекомендується
змінювати пасовища кожні 2 місяці, при неможливості — один раз у серпні
слід пам’ятати, що в сіні адолескарії зберігаються до 5-6 місяців.

Цистіцеркози — інвазійні хвороби тварин і людей, які викликаються
стьожковими гельмінтами у личинкових стадіях (цистицерками) .

Цистицерки (фіни) — міхурі розміром з горошину. Розвиваються у м’язах
тулуба, серці, очах проміжних живителів, якими є свині (Cysticercus
cellulosae) та велика рогата худоба (Cysticercus bovis). Тварини
заражаються при поїданні яєць (онкосфер), які виділяються з членниками
(проглотидами) ціп’яків, що паразитують у тонких кишках людей.

Джерелом другої групи цистицерків є м’ясоїдні (собаки, вовки, лисиці
тощо), у яких в кишечнику паразитують стьожаки. Виділені з калом членики
містять тисячі яєць, при поїданні яких у проміжних живителів (тварини,
людина) формуються личинкові стадії гельмінта (міхурі). Серед них
найбільш поширеними є: тонкошийний цистицерк (Cysticercus taenuicollis)
— міхур розміром з куряче яйце, який розташовується на брижі, сальнику
тварин та людини; пізіформний цистицерк (Cysticercus pisiformis) —
невеликих розмірів міхурці (з горошинку), розташовуються на брижі,
сальнику, шлунку, печінці кролів, зайців, мають вигляд грона винограду.

Клінічні ознаки не характерні й залежать від локалізації міхурів.

Діагноз встановлюється при огляді туш м’яса забитих тварин. У
дефінітивних живителів гельмінтів (людина, собака тощо) хворобу
виявляють за наявністю фрагментів цестод (члеників) у виділених
фекаліях.

Способи лікування тварин, інвазованих личинками гельмінтів, не
розроблено. Для дегельмінтизації тварин, уражених статевозрілими
паразитами, застосовуються празиквантел (дронцит, азинокс) в дозі 5
мг/кг, дронтал (дронцит+пірантел), дронтал плюс
(дронцит+фебантел+пірантел), які задаються внутрішньо індивідуально, або
лопатол (100 мг/кг одноразово), повторне введення через 48 години.
Фенасал згодовується одноразово в дозі 0,1 г/кг, індивідуально.

Профілактика. Органи, уражені цистицерками, підлягають надійній
утилізації.

Люди заражаються ціп’яками (солітерами) при поїданні погано провареної
свинини та яловичини, тому важливе значення має експертиза туш м’яса для
виявлення фін (цистицерків).

Диктіокаульоз спричиняється круглими паразитичними червами. Збудники: у
овець — Dictyocaulus filaria, у великої рогатої худоби — D. Viviparus.
Це — білі ниткоподібні нематоди до 10 см завдовжки. Паразитують у
бронхах і трахеї. Захворювання досить поширене в Україні. Джерело
інвазії — дорослі тварини — носії інвазії диктиокаулюсів, які виділяють
личинок паразитів з калом. Зараження тварин відбувається на пасовищі при
поїданні личинок гельмінтів з травою.

Клінічні ознаки. Перші випадки захворювання реєструються через 1-1,5
місяця після виходу тварин на пасовище. Личинки диктіокаулюсів із
кишкового каналу заносяться кров’ю в легені, де формуються статевозрілі
гельмінти. Хвороба супроводжується бронхітами та бронхопневмоніями,
проявами яких є кашель, витікання з носа, утруднене дихання, хрипи в
легенях. Із розвитком хвороби тварини худнуть, з’являються набряки в
ділянці підгруддя, повік. Хвороба може тривати тижні і місяці.

Діагноз встановлюється на підставі виявлення личинок диктіокаулюсів у
досліджуваному калі, за Берманом або Вайдом. Беруть до уваги вік тварин,
час появи симптомів після виходу їх на пасовище, результати клінічного
дослідження та патологоанатомічного розтину трупів.

Лікування. Універм згодовується з кормом в дозі 0,1 мг на 1кг маси тіла
за активно діючою речовиною (ДР). Івомек (дектомакс, аверсектин,
нововерм, баймек, сайдектин) вводиться одноразово підшкірно дозою 1 мл
на 50кг маси тіла. Лівамізол вводиться підшкірно одноразово в дозі 0,017
г/кг (максимальна доза для великої рогатої худоби — 30 мл 7%-ного
розчину, для дрібної рогатої худоби масою тіла від 25 до 35 кг — 3 мл,
більше 36 кг — 4 мл, понад 90 кг — 6 мл). З кормами згодовують: фебантел
(ринтал) в дозі 7,5 мг/кг, мебенвет гранулят 10% в дозі 0,02 г/кг,
фенбендазол (панакур, фенкур, бровадазол) телятам 10 мг/кг, дрібній
рогатій худобі — 5 мг/кг.

Профілактика. Стійлово-вигульне утримання тварин — надійний засіб
профілактики диктіокаульозу. Рекомендується зміна пасовищних ділянок
кожного тижня і повернення тварин на використану ділянку не раніше ніж
через 3 місяці. Профілактична дегельмінтизація тварин, які випасались у
минулому році, проводиться весною не пізніше як за два тижні до виходу
тварин на пасовище. Восени обробляють всіх тварин, які користувались
пасовищем. Ягнят і телят дегельмінтизують за необхідності в період
випасного сезону через кожні 25 днів. Рекомендується пасовищна
хіміопрофілактика для чого застосовують фенотіазином із сіллю (1:9),
який вільно згодовують тваринам з корит.

Телязіоз — інвазійна хвороба великої рогатої худоби. Збудниками є три
види нематод розміром 0,5-2 см, які паразитують в кон?юнктивальному
мішку і під третьою повікою. В нашій країні найчастіше зустрічається
Thelasia rhodesi.

Джерело інвазії — хворі тварини, у яких телязії зберігаються протягом
зимового періоду. Захворювання проявляється в пасовищний період. У
перенесенні збудника беруть участь проміжні живителі — пасовищні
мухи-корівниці, які заковтують личинок гельмінта із сльозами хворої
тварини і через деякий час переносять їх до ока здорової.

Клінічні ознаки. Захворювання проявляється з червня сльозотечею,
почервонінням кон’юнктиви, припухлістю повік, світобоязкістю. Надалі
рідина, що витікає разом із сльозами набуває слизисто-гнійного або
гнійного характеру. Повіки склеюються, спостерігається помутніння очей
та з’являються виразки рогівки і настає сліпота.

Діагноз встановлюється за клінічними ознаками та результатами
гельмінтоскопії (наявність телязій та їх личинок у рідині при промиванні
кон’юнктиви ока).

Лікування хворих тварин на телязіоз проводиться при появі клінічних
ознак. Кон’юнктиву очей промивають водним розчином йоду (1:1500), 0,5%
розчином лізолу, 1%-ний розчином хлорофосу по 50-60 мл на око, під
помірним тиском 3-4 рази з інтервалом один-два тижні. Івомек та івомек
плюс вводять підшкірно в ділянку шиї дозою 1 мл на 50 кг маси тіла.
Ринтал задають через рот одноразово в дозі 10 мг/кг. Хороші результати
отримані при застосуванні нілверму, фенбендазолу, фебантелу. Оскількі
кон?юнктивіти телязіозної етіології нерідко ускладнюються коковою
мікрофлорою та рикетсіями, то одночасно, один раз на день, слід
застосовувати біоміцинову та тетрациклінову мазь.

Параскароз (параскаридоз) — хвороба, збудником якої є Parascaris eguorum
— нематода до 37 см завдовжки, що паразитує у тонкому кишечнику коней,
мулів, ослів. Часто хворіють лошата віком до одного року. Дорослі
тварини є носіями інвазії. Хвороба поширена в Україні.

У виділених з калом яйцях паразитів формуються інвазійні личинки. Вони
зберігаються у зовнішньому середовищі до року і більше. Зараження коней
відбувається при поїданні інвазійних яєць з кормом і водою. В кишечнику
личинки виходять з оболонок і мігрують по крові через печінку до легень.
Згодом відкашлюються і заковтуються з мокротою. Через 1-1,5 міс.
гельмінти досягають зрілого віку і паразитують в організмі тварини до 10
міс.

Клінічні ознаки. У період міграції личинок тварини починають кашляти. На
короткий час може підвищитись температура тіла. При паразитуванні
статевозрілих форм у кишечнику з’являються розлади функції органів
травлення, що часто проявляються синдромом кольок. У молодняку
затримується ріст і розвиток, тварини вчасно не линяють.

Діагноз встановлюється за наявністю яєць гельмінтів у калі, що
виявляються методом флотації. Посмертно діагноз підтверджується, якщо
параскариси знаходять у тонкому кишечнику.

Лікування. Кращим антгельмінтиком є івомек у формі пасти (еквалан,
еквісект, немасектин). Паста в дозі 0,1 мг/кг вводиться у корінь язика
(одне ділення шприца-дозатора на 100 кг маси тіла). Згодовують з кормом
коням віком від 6 міс. до 4 років одноразово фенбендазол (панакур,
фенокур, бровадазол) в дозі 0,068 г на 1кг маси тіла, старше 4 років —
0,045 г/кг; мебенвет гранулят 10%-ний — 0,02 г/кг; тетрамізол гранулят —
20%-ний — 0,02 г/кг. Сіль піперазину в дозі 0,05 г/кг (від 8 до 25 г на
голову) дають два дні підряд.

Профілактика. У господарствах, неблагополучних щодо захворювання на
параскароз, проводять поголовне обстеження коней восени і весною. Лошата
поточного року народження підлягають дегельмінтизації у серпні, повторно
— після відлучення. Коней старше року дегельмінтизують у березні —
квітні і в жовтні — листопаді. Необхідно здійснювати, крім того,
знезараження гною, дезінвазію стаєнь і предметів догляду за кіньми.

Стронгілідози — хвороби коней, що спричиняються збудниками із родини
Strongylidae, які паразитують у товстому кишечнику. Стронгілідози
поширені в усіх зонах України, хворіють коні, мули, віслюки всіх вікових
груп. Самки паразитів виділяють яйця, котрі з калом виходять на зовні.
Згодом в них формуються личинки, які залишають яйцеві оболонки і
протягом 1-2 тижнів переходять в інвазійну стадію. Ці личинки у вологому
середовищі можуть зберігатися декілька тижнів. Коні заражаються при
потраплянні личинок в організм з кормом та водою.

У коней виявляють численні види малих стронгілід підродини Cyatostominаe
(Trichonematinаe). Статевозрілі гельмінти (0,3-0,8 см) паразитують у
товстому кишечнику, а їх личинки — у товщі стінки, утворюючи вузлики
(“макові” кишки або “вузликова” хвороба).

Клінічні ознаки. При інтенсивному розвитку гельмінтів у травних шляхах
коней починають виразно проявлятися її синдроми: з’являються кольки,
проноси, схуднення, затримуються линька, розвиток та ріст молодняку.

Діагноз. Всі стронгіліди виділяють схожі за морфологією яйця
(стронгілідного типу), які знаходять методом флотації. Ректально можна
виявити аневризми брижових артерій, які є наслідком паразитарної дії
личинок. З цієї ж причини у тварини часто настає перитоніт. При розтині
трупів у товстому кишечнику можна виявити паразитичних червів, у стінці
кишечнику — вузлики, викликані личинками гельмінтів.

Лікування та профілактика — як при параскарозі коней.

Аскароз (аскаридоз) — хвороба свиней, збудником якої є Ascaris suis —
круглі нематоди до 35 см завдовжки, локалізуються в тонкому кишечнику.
Інвазія поширена скрізь. Яйця аскарид виділяються з калом у зовнішнє
середовище. За 3-4 тижні в них формуються інвазійні личинки. Яйця можуть
зберігати життєздатність до одного року. Заражаються свині при
потраплянні івазійних яєць в організм тварин з кормом та водою. Личинки
мігрують з кров’ю через печінку в легені, відкашлюються і заковтуються з
мокротою. Через 1-1,5 міс. з них виростає статевозріла нематода, яка
паразитує в організмі до 10 місяців.

Клінічні ознаки. У тяжкій формі перебігає хвороба у молодняку в період
міграції личинок. Спостерігається пригнічення, кашель, прискорене
дихання, виснаження. Часто симптоми хвороби схожі на симптоми бешихи.
При паразитуванні дорослих гельмінтів відмічають поганий апетит,
відставання в рості і розвитку, розлади травлення. Можлива закупорка
гельмінтами і розрив кишечнику. У дорослих свиней аскароз нерідко має
безсимптомний перебіг.

Діагноз встановлюється за наявністю яєць гельмінтів у калі, які
виявляють прижиттєво методами флотації, та за наявністю дорослих нематод
у тонкому кишечнику при посмертному дослідженні.

Лікування. В суміші з кормом індивідуально чи групам свиней (10-30
голів) згодовують: універм по 0,0001 г на 1кг маси тіла два дні підряд;
фенбендазол (панакур, фенокур, бровадазол) по 0,01 г/кг два рази на
добу; фебантел (ринтал) по 0,005 г/кг два дні підряд; солі піперазину:
поросятам у віці до 4 міс. дозою 0,3 г/кг, понад 50 кг — 15 г на
тварину, дворазово (вранці та ввечері); івомек (аверсект, сайдектин,
дектомакс) вводять підшкірно дозою 1мг на 50 кг маси тіла, одноразово.

Профілактика. Свиноматок обстежують на наявність у них гельмінтів і за
необхідності дегельмінтизують. Поросята з грудня по квітень підлягають
профілактичній обробці: перший раз у 50-55-денному віці, другий раз у
90-денному. В період з квітня по грудень першу дегельмінтизацію
проводять у віці 35-40 днів, другу — в 50-55, третю — в 90. Особлива
увага має бути звернена на санітарну чистоту станків, обеззараження
гною. Рекомендується згодовувати свиням гарбузи.

Трихінельоз — інвазійна хвороба, що спричиняється збудником Trichinella
spiralis. Це — дрібні (1,5-4 мм) нематоди. Вони паразитують у тонкому
кишечнику свиней, м’ясоїдних тварин, людей, в якому відкладають личинки.
Останні з кров’ю розносяться по організму, проникають у
поперечно-смугасту мускулатуру, де через три тижні навколо них
формується капсула. В організмі тварин гельмінти залишаються
життєздатними роками. Зараження тварин і людини відбувається при
поїданні м’яса з личинками трихінел. Уже через 2-3 доби самки починають
відкладати личинки. За життя (2 міс.) самка відкладає до 1500 личинок.
Джерелом інвазії свиней є боєнські відходи, трупи гризунів і диких
тварин. У нашій країні реєструються ензоотичні спалахи хвороби.

Клінічні ознаки. У тварин на початку захворювання спостерігаються
розлади травлення, блювання, підвищується температура тіла, болісність
м’язів, еозинофілія, набряки тканин (“одутловатка” у людей).

Діагноз. Розроблені методи імунологічної діагностики: алергічна, реакція
зв’язування комплементу та інші. Найбільш достовірною є імуноферментна
реакція, яка вже впроваджується в практику. Діагноз підтверджується
шляхом посмертного дослідження шматочків м’язів із ніжок діафрагми.
Виготовляють зрізи і досліджують їх під мікроскопом. Більш оперативно
личинку трихінел виявляють після штучного перетравлення групових проб
м’яса в штучному шлунковому соку.

Способи лікування тварин не розроблені.

Профілактика. Важливим заходом профілактики є ветеринарно-санітарна
експертиза туш свиней, а також диких свиней та ведмедів. Особлива увага
має приділятися обеззараженню боєнських відходів, утилізації трупів
тварин, дератизації приміщень.

Трихуроз (трихоцефальоз) — хвороба свиней, що спричиняється збудником
Trichuris (Trichocephalus) suis. Це — волосоголовці до 5 см завдовжки.
Тонким головним кінцем вони прошивають стінку товстого кишечнику.
Розмножуються прямим шляхом, без міграції личинок які перебувають у
стінці кишечнику, де розвиваються до статевозрілої стадії і паразитують
протягом 2,5-4 міс. Свині заражаються при заковтуванні з кормом або
водою інвазійних яєць, які добре зберігаються у навколишньому
середовищі.

Клінічні ознаки. Хворіють частіше відлучені поросята. Вони відстають у
рості та розвитку, мають поганий апетит, порушений процес травлення, з
калом виділяється кров.

Діагноз встановлюють за наявністю яєць гельмінтів (бувають дрібні, сірі,
діжкоподібні, незрілі) які виявляють методами флотації. Посмертно — за
наявністю волосоголовців, виявлених у товстому кишечнику.

Лікування. Для дегельмінтації згодовують з кормом фенбентазол в дозі
0,033 г/кг за ДР два рази на день. Універм, івомек (аверсектин,
нововерм), фебантел (ринтал) застосовують так само, як і при аскарозі
свиней.

Профілактика. Така ж, як і при аскарозі свиней.

Езафагостомоз — хвороба свиней, збудником якої є Oesophagostomum
dentatum. Це — нематода 1-2 см завдовжки, що паразитує в товстому
кишечнику. Статевозрілі гельмінти локалізуються в просвіті кишечнику, а
личинки в товщі його стінки, утворюючи вузлики. Хвороба широко
розповсюджена по всій території країні. Іновізність захворювання
збільшується з віком тварини. Зараження відбувається при заковтуванні
інвазійних личинок, які виходять із яєць і формуються до інвазійної
стадії у калі тварини. Вони добре зберігаються при високій вологості у
зовнішньому середовищі.

Клінічні ознаки. У хворих тварин відмічається пронос, схуднення,
зниження приросту маси тіла.

Діагноз встановлюється за результатами дослідження калу методами
флотації. Яйця збудників хвороби стронгілідного типу. Посмертно в
товстому кишечнику знаходять дорослих гельмінітів. Личинок можна виявити
у вузликах в стінці кишечнику (“вузликова” хвороба або “макові” кишки).

Способи лікування такі ж самі, що й при аскарозі свиней.

Профілактика. Основним профілактичним заходом є табірне утримання тварин
у теплий період року із зміною пасовищних ділянок. Обладнують гігієнічні
водопої, ретельно прибирають гній і знезаражують його в буртах.
Свиноматок за місяць перед опоросом дегельмінтизують, ремонтний молодняк
і тварин відгодівельної групи обробляють антгельмінтиками у віці 5-6
міс.

Аскаридіоз — хвороба курей, що спричиняється круглими гельмінтами
Аscaridia galli. Це — нематоди до 10 см завдовжки, які паразитують у
тонкому кишечнику. Захворювання має широке розповсюдження. Тяжко
переносять цю хворобу курчата віком до 6 міс. Поширенню аскаридіозу
сприяє утримання курчат разом із дорослою птицею. Інтенсивно
перезаражається птиця в осінньо-зимовий період. Яйця паразита здатні
перезимовувати, а інвазійна личинка може зберігатись у дощових черв’яках
(резервуарні живителі) до трьох років.

Клінічні ознаки. У хворої птиці відмічається пригнічення, зниження
апетиту, росту і розвитку, розлади процесів травлення, курчата стоять
настовбурчивши скуйовджене пір’я. У дорослих курей знижується несучість.

Діагноз за життя встановлюється шляхом дослідження посліду на наявність
яєць аскаридій методами флотації. За своєю морфологією вони схожі на
яйця збудників гетеракозу, які локалізуються у сліпих кишках птахів.
Остаточний діагноз встановлюють посмертно за наявністю аскаридій у
тонкому кишечнику.

Лікування. Для дегельмінтизації птиці при аскаридіозі та гетеракозі
застосовують ряд лікарських засобів. Два дні птиць згодовують сумішшю
солей піперазину і фенотиазину (відповідно 0,5 і 0,3 г на тварину віком
до 4 міс. та 0,5 і 0,7 г — птиці старше 4 міс.). Препарати фенбендазолу
і фебантелу згодовують у дозі 5 мг на 1кг маси тіла також два дні підряд
(при змішаній інвазії — 10 мг/кг). Нілверм дають з комбікормом по 0,04 г
на 1кг маси тіла, при змішаній інвазії — по 0,08 г/кг. Ефективним є
універм який згодовують два дні підряд у дозі 0,2 мг/ ДР на 1 кг маси
тіла.

Профілактика. Курчат утримують окремо від дорослої птиці. Здійснюють
поголовну дегельмінтизацію птиці в осінній період. Утримують у належній
чистоті приміщення та вигульні дворики, землю на території, яку навесні
слід переорати. Хіміопрофілактику аскаридіозу та гетеракозу проводять
шляхом згодування в суміші з кормами солей піперазину в дозі 0,2 г на
1кг маси тіла та 0,4 г/кг фенотиазину один раз на тиждень протягом 2-3
місяців. Для кращого поїдання суміші корм рекомендується здобрити
м’ясним відваром, сироваткою молока чи перегоном.

Токсокароз спричиняється нематодами виду Toxocara canis. Це великі за
розмірами (завдовжки 5-10 см) гельмінти, які паразитують у тонкому
кишечнику молодняку собак, лисиць, песців, котів. Основну роль у
поширенні токсокарозу відіграє утробний шлях зараження. Молодняк може
заразитись також при заковтуванні інвазійних яєць, які зберігаються у
зовнішньому середовищі до року і більше, а також поїдаючи мишей і щурів,
що є резервуарами живителів личинок збудника хвороби.

При недодержанні людиною правил особистої гігієни інвазійні яйця
токсокар можуть потрапляти у кишковий канал разом із кормом та водою. Із
яєць виходять личинки, які активно заглиблюються в кишечник і мігрують
великими і малими колами кровообігу. Згодом вони потрапляють у
паренхіматозні органи і викликають запальні процеси (гепатити, бронхіти,
бронхопневмонії). Статевозрілої стадії у кишечнику людей токсокари не
досягають.

Клінічні ознаки проявляються в розладу травлення (пронос, запор),
спотворенні апетиту, затримці росту і розвитку м’ясоїдних тварин.

Діагноз за життя тварин встановлюють шляхом овоскопії фекалій методами
флотації. При посмертному розтині у їх кишечнику виявляють статевозрілі
токсокари.

Лікування. Згодовують з кормом одноразово пірантел татрат в дозі
0,008г/кг або мебенвет гранулят 10% в дозі 0,6г/кг; нілверм — цуценятам
по 0,01 г/кг дворазово з інтервалом 24 години у вигляді 1%-ного водного
розчину (1 мл/кг), котам — 0,01-0,015 г/кг одноразово. Тетрамізол
гранулят 20%-ний собакам і котам призначають в дозі 0,05 г/кг
одноразово. Препарати солей піперазину згодовують у разовій дозі по 0,2
г/кг три дні підряд.

Профілактика. Дегельмінтизують лисиць і песців за місяць до гону і після
відлучення цуценят. Сукам згодовують лікарські засоби за 30 днів до
родів і через місяць після них. Цуценят дегельмінтизують у віці 22-25 і
70-80днів.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи