Реферат на тему:

Ожиріння

Ожиріння — результат надмірного харчування й обмеженої рухової
активності, велике значення має спадковий чинник.

Залежно від етіології виділяють IV ступені ожиріння: І ступінь —
надлишок маси тіла складає 20—29% ; ІІ — 30—49%; III — 50—99% ; IV —
100% і більше.

Основними принципами лікування хворих на ожиріння є обмеження
харчування, збільшення енергетичних витрат і функціональне зміцнення
всього організму. Під час організації лікувального процесу слід
передбачати збільшення витрат і зменшення надходження поживних речовин.
Тому за всіх форм ожиріння обов’язкове правильне поєднання режиму
харчування і руху.

Застосовуючи лише жорстке обмеження в харчуванні, можна досягти помітних
успіхів у зменшенні маси тіла, але за відсутності м’язової активності
втрата жирових відкладень призводить до ослаблення організму, в’ялості і
зморщування тканин.

Завдання ЛФК у комплексній терапії ожиріння спрямовані на підвищення
обміну речовин, енерговитрат, неспецифічної опірності й адаптаційних
можливостей організму, зменшення маси тіла, запобігання ускладненням і
відновлення порушених функцій різних органів і систем.

Для посилення ліполітичних процесів, активізації вуглеводного і
водно-сольового обміну широко використовують фізичні вправи прикладного
і спортивного характеру (ходьба, біг підтюпцем, плавання, лижі, їзда на
велосипеді) у поєднанні із загальними гімнастичними вправами. При цьому
необхідне виконання різноманітних вправ, які посилюють окисні процеси, з
обов’язковим включенням вправ для великих м’язових груп, з вираженим
м’язовим зусиллям, що їх виконують у середньому або швидкому темпі.

Особливо інтенсивному окисненню жирів з вивільненням їх з депо
спричиняють щоденна ходьба в прискореному темпі і біг підтюпцем. Біг
підтюпцем має бути адекватним стану здоров’я, ступеню ожиріння і зросту
хворих. Починати біг слід у повільному темпі: 1 км за 8—10 хв, відстань
— 400—800 м. У міру адаптації організму та встановлення ритму дихання
дистанція поступово збільшується до 8—10 км, а час зменшується до 5—7
хв.

Особам з ожирінням І—II ступеня і за відсутності виражених змін з боку
серцево-судинної системи довжину пробігу поступово збільшують до 10 км
(більша відстань не доцільна, оскільки призводить до стомлення організму
і зниження всіх його функцій). Щоденний біг підтюпцем (7—10 км) у
поєднанні з раціональним харчуванням дає можливість зменшити масу тіла
до нормальних величин і підтримувати її на належному рівні без
застосування інших засобів ЛФК. При ожирінні III ступеня швидкість і
відстань підбирають суворо індивідуально. Хворим з ожирінням IV ступеня
краще обмежитися щоденними пішохідними прогулянками.

»

Інтенсивність і характер фізичного навантаження залежать також від
періоду лікування. У 1-й період хворого адаптують до зростаючих
навантажень помірної інтенсивності, переважно піші прогулянки, РГГ і ЛГ,
дихальні вправи, прохолодні обливання, обтирання, гідро- і самомасаж.

У 2-й період розв’язують основні завдання ЛФК. Використовують вправи для
великих м’язових груп зі значною амплітудою

рухів. Широко застосовують махи, нахили, повороти й обертання тулуба,
вправи з обтяженням (гантелі, еспандери, набивні й надувні м’ячі тощо).
До комплексу включають піші прогулянки, біг підтюпцем, туристичні
походи, ходьбу на лижах, плавання, їзду на велосипеді та ін.

Туристичні піші й лижні походи, а також їзда на велосипеді сприятливо
впливають на хворих з надмірною масою тіла. Головними позитивними
особливостями фізичних вправ при цьому захворюванні є: глибока
біологічність та адекватність, універсальність — немає жодного органа,
що не реагував би на рухи; відсутність негативної побічної дії (при
правильному дозуванні навантажень і раціональній методиці занять);
можливість тривалого застосування, що не має обмежень, переходячи з
лікувального на профілактичне і загальнооздоровче.

Після вивчення впливу дозованих фізичних вправ на хворих з ожирінням
було встановлено, що систематичні заняття позитивно позначаються на
динаміці всіх показників кардіореспіраторної системи й обміну речовин.
Вибір фізичних вправ, обсягу та інтенсивності навантажень залежить від
клінічних проявів ожиріння, супутніх захворювань, віку, статі і рівня
фізичної підготовки.

Активний руховий режим і фізичні вправи дозволяють підвищити загальну
працездатність хворого. У зв’язку з цим ЛФК показана при легких,
помірних і тяжких формах ожиріння незалежно від патогенезу захворювання.
Особливо показані вправи на витривалість: ходьба, біг, катання на лижах
тощо. Корисні також гімнастичні вправи для великих м’язових груп у
чергуванні з дихальними вправами. Для кінцівок широко застосовують
різноманітні махові й колові рухи великих суглобів, вправи з помірним
обтяженням.

Сеанси ЛФК необхідно проводити протягом 60 хв і більше. РГГ і ЛГ слід
поєднувати з водними процедурами. Масаж доповнює ЛФК і розглядається як
метод симптоматичної терапії.

Таким чином, фізичні вправи є основою лікування і запобігання надмірній
масі тіла. При цьому необхідно виконувати основне правило: уникати
перевтоми, застосовувати фізичне навантаження систематично, поступово
підвищуючи інтенсивність і тривалість фізичної рухової активності.

Похожие записи