Реферат на тему:

Отити

Отит — це запалення вуха. Розрізняють зовнішний, середній і внутришній
отит.

Зовнішний отит. Існують дві форми — обмежена (фурункули зовнішнього
слухового проходу) і дифузна. Обмежений зовнішний отит виникає в
результаті потрапляння інфекції (найчастіше стафілокока) у волосяні
фолікули і сальні залози фіброзно-хрящового відділу зовнішнього
слухового проходу, чому сприяють дрібні травми при маніпуляції в юшці
сірниками, шпильками і т.д. Фурункули зовнішнього слухов проходу частіше
бувають в осіб, що страждають цукровим діабетом, подагрою,
гіповітамінозом (А, С, групи В). Іноді процес може поширитися на
привушну клітковину. Дифузійний (розлитий) зовнішний отит розвивається
переважно при хронічному гнійному середньому отиті унаслідок потрапляння
в шкіру і підшкірну жирову клітковину слухов проходу різних бактерій, а
також грибів. Запальний процес нерідко поширюється і на барабанну
перетинку.

Симптоми, перебіг. Біль в усі, що підсилюється при натисненні на
козелок, при потягуванні за мушлю. Болючисть при відкриванні рота
спостерігається при локалізації фурункула на передній стінці. При
гострому дифузійному зовнішньому отиті хворі скаржаться на сверблячку і
біль в усі, гнійні виділення з неприємним запахом.

Діагноз ставлять на підставі отоскопії. Слух майже не страждає.

Лікування. Введення в зовнішний слухов прохід марлевих турунд, змочених
70% спиртом — зігріваючий компрес, фізиотерапевтичні процедури (солюкс,
струми УВЧ), вітамінотерапія.

Антибіотики і сульфаніламидні препарати застосовують при вираженому
запальному інфільтраті і підвищеній температурі. При утворенні абсцесу
показане його розкриття. При розлитому запаленні промивають слуховий
прохІд обробляють дезінфікуючими розчинами (3% розчин борної кислоти,
розчин фурациліна 1:5000 і ін.). Шкіру зовнішнього слухов проходу
змазують оксикортом, синтоміциновою емульсією.

Гострий середній отит розвивається в результаті проникнення інфекції
головним чином через слухов трубу в середнє вухо при гострому чи
загостренні хронічного запалення слизової оболонки носа і носоглотки
(гострий риніт, грип і ін.). Розрізняють катаральну і гнійну форми
захворювання. Розлад вентиляційної функції слухової труби сприяє
венозному застою в слизовій оболонці барабанної порожнини й утворенню
транссудату. Серозне запалення викликається слабовірулентною інфекцією,
що проникає з верхніх дихальних шляхів, на тлі ослаблення захисних сил
організму. Отит у немовлят виникає в результаті потрапляння
навколоплідних вод у середнє вухо під час проходження по родових шляхах.
Велике значення має також анатомічна будова слухов труби (у дітей вона
ширше і коротше). Розрізняють три стадії гострого середнього отиту: I
стадія-виникнення запального процесу, утворення ексудату (гострий
катаральний отит); II стадія — прорив барабанної перетинки і гнійотеча
(гострий гнійний отит); III стадія — затихання запального процесу,
зменшення і припинення гнійотечі, зрощення країв прориву барабанної
перетинки. Тривалість захворювання від декількох днів до декількох
тижнів.

Симптоми, перебіг залежать від стадії запального процесу. У I стадії —
сильний біль в усі, іррадіює у відповідну половину голови, зуби, висока
температура тіла (38—39 °С), значне зниження слуху по типу поразки
звукопровідного апарата. При отоскопії на початку запалення видні
розширені кровоносні судини, потім з’являється гіперемія барабанної
перетинки, її контури згладжуються. Наприкінці цієї стадії відбувається
випинання барабанної перетинки. У крові лейкоцитоз, підвищена ШОЕ. В II
стадії виникає гнійотеча в результаті прориву барабанної перетинки, біль
при цьому стихає, але може відновитися при затримці відтоку гноячи.
Загальний стан поліпшується, температура тіла нормалізується. При
отоскопії в цій стадії видний гній, зменшення випинання барабанної
перетинки, однак ще залишаються гіперемія і сглаженість її контурів. У
III стадії після припинення гнійотечі ведучою скаргою може бути зниження
слуху.

Клінічна картина гострого запалення середнього вуха в новонароджених і
грудних дітей дещо відрізняється від такої в дорослих. Гострі отити в
грудних дітей часто протікають непомітно для навколишніх аж до появи
гнійотечі. При вираженому отиті дитина прокидається ночью, неспокійний,
кричить, вертить головою, тре хворе вухо об подушку, тягнеться рукою до
вуха, відмовляється від грудей (біль в усі при ссанні і ковтанні
підсилюється внаслідок підвищення тиску в середньому усі). Звичайно
спостерігається рино-фарингіт. Нерідко гострий середній отит поєднується
із менінгеальним симптомокомплексом.

Лікування. Постільний режим, за показаннями антибіотики (при гнійотечі
необхідне визначення чутливості до них мікрофлори), сульфаніламідні
препарати, антисептики. При високій температурі амідопирин,
ацетилсаліцилова кислота. Місцево застосовують зігрівальні компреси,
грілки, фізіотерапію (солюкс, струми УВЧ). Судинозвужувальні краплі в
ніс. Для зменшення болю у вухо закапують у теплому виді 96% спиртові
краплі, що складаються з 0,5 м карболової кислоти і 10 м гліцерину. З
появою гнійотечі закапування у вухо припиняють. При відсутності ефекту
від консервативного лікування роблять парацентез барабанної перетинки.
Після появи гнійотечі з зовнішнього слухов проходу необхідно забезпечити
його гарний відтік. Якщо після припинення гнійн виділень з вуха і
рубцювання барабанної перетинки слух залишається зниженим, показані
продування, пневматичний масаж і УВЧ-терапия на область вуха.

Хронічний гнійний середній отит – довготривале запальне інфекційне
захворювання порожнин середнього вуха, яке має перебіг з періодами
ремісій та загострень. Почато захворювання пов”язаний з гострим отитом,
який нерідко був перенесений у дитячому віці. В період ремісії
хронічного гнійного середнього отиту запальний процес у середньому вусі
наче відмежовується.

Клініка.

Неодмінними ознаками цього захворювання є:

наявність тривалої гноєтечі з вуха ( 6 та більше тижнів), це
захворювання триває роками;

наявність стйкої перфорації барабанної перетинки зі змозолілими
краями;

зниження слуху, досить часто шум у вусі.

Існує дві форми захворювання: мезотимпаніт та епітимпаніт. Мезотимпаніт
є відносно доброякісною формою отиту. “Відносно”, оскільки мезотимпаніт
може перейти у епітимпаніт і набути “злоякісного” перебігу хронічного
отиту. При мезотимпаніті вражається середній та нижній поверхи
барабанної порожнини. При цій формі уражується тільки слизова оболонка
порожнин середнього вуха.

Епітимпаніт є недоброякісною формою хронічного отиту, оскільки при цій
формі відбувається руйнування кісткових стінок порожнин середнього вуха,
а це, у свою чергу, може призвести до важких ускладнень. При
епітимпаніті уражується верхній поверх барабанної порожнини. Звідси
походить назва цієї форми – епітимпаніт. Ураження може охоплювати всі
три поверхи барабанної порожнини, але при цьому ураження верхнього
поверху є обов”язковим.

Головною найбільш характерною рисою епітимпаніту є ураження не тільки
слизової оболонки барабанної порожнини, але й кісткових утворень.

Діагноз ставиться на підставі отоскопічної картини. При епітимпаніті у
зовнішньому слуховому проході міститься гній, кількість якого може бути
невеликою, але він має неприємний запах. Наявність запаху пояснюється
виділенням пуринів (індол, скатол) при карієсі (костоїді). Такий самий
механізм утворення неприємного запаху з рота має місце при карієсі
зубів.

Перфорація барабанної перетинки при епітимпаніті крайова, тобто доходить
до кісткового барабанного кільця. Характерною є перфорація у відвислій
(розслабленій) частині барабанної перетинки.

Але при епітимпаніті може також бути тотальний дефект барабанної
перетинки. Можуть бути зруйновані слухові кісточки, з”являтися
грануляції.

В хірургічному лікуванні хронічних гнійних середніх отитів розрізняють
два види операцій.

Сануючі операції, які спрямовані на елімінацію гнійно-деструктивного
вогнища у вусі. Ці операції мають на меті запобігти виникненню отогенних
ускладнень.

Слухопокращуючі операції, які переслідують ціль покращити слух.
Слухопокращуючі операції об”єднані одним терміном – тимпанопластика.
ТИмпанопластика – це хірургічне відновлення зруйнованої патологічним
процесом звукопровідної системи середнього вуха з метою поліпшення
слухової функції.

Основною сануючою операцією на вусі при хронічному гнійному отиті є
радикальна операція вуха. Інша назва цієї операції –
загально-порожнинна. Таку назву ця операція отримала у зв”язку з тим, що
внаслідок хірургічного втручання в одну загальну порожнину об”єднюються
барабанна порожнина, зовнішній слуховий прохід та порожнина сосковидного
відростка. Для цього видаляється задня стінка барабанної порожнини та
зовнішнього слухового проходу. Після проведення операції з”являється
можливість з зовнішнього слухового проходу проводити туалет не тільки
барабанної порожнини, але й порожнини сосковидного відростка.

Отогенні внутрішньочерепні ускладнення відносяться до тяжких
життєвонебезпечних захворювань, які виникають у результаті проникнення
інфекції з вуха у порожнину черепа при гострих і хїронічних середніх
отитах. В минулому у переважній більшості причиною цих захворювань був
хронічний гнійний епітимпаніт. Але починаючи з 70 – 80 років все частіше
почав зустрічатися менінгіт при гострому гнійному середньому отиті.

За частотою зустрічаємості отогенних внутрішньочерепних ускладнень зараз
на першому місці стоїть менінгіт, потім йдуть абсцеси великих півкуль
мозку і мозочка, найрідше зустрічається тромбоз сигмовидного синуса і
отогенний сепсис.

Шляхи проникнення інфекції з середнього та внутрішнього вуха в порожнину
черепа:

Гнійна інфекція попадає у порожнину черепа внаслідок руйнування кістки
каріозним процесом. Цей шлях проникнення інфекції називається контактний
чи за продовженням. Цей шлях характерний для хронічного гнійного
середнього отиту. Інфекція при цьому проникає в мозкові тканини
поверхнево, на глибину від 2 до 4 см від твердої мозкової оболонки.

Преформованими шляхами, тобто вже існуючими. Інфекція поширюється
кістковими каналами, через які проходять венозні і лімфатичні судини, що
сполучають між собою венозну і лімфатичну системи вуха і
черепно-мозкових утворень.

З лабіринту (лабіринтогенний шлях) інфекція може розповсюджуватись
впродовж внутрішнього слухового проходу, ендолімфатичними і
перилімфатичними протоками. Всі ці утворення з”єднюють внутрішнє вухо з
задньою черепною ямкою. У зв”язку з цим цей шлях інфекції може
реалізуватися у вигляді абсцесу мозочка та тромбозу сигмовидного синусу.

Гематогенний (метастатичний) шлях – інфекція із вуха розповсюджується
кровоносними судинами. Цей шлях грає основну роль при виникненні
внутрішньочерепних ускладнень у хворих на гострий середній отит.
Інфекція тут може розповсюджуватися у віддалені від вуха відділи мозку.

Лімфатичний шлях – інфекція від вуха розповсюджується лімфатичними
судинами.

Розповсюдження інфекції крізь дегісценції, тобто крізь незарощені щілини
в стінках барабанної порожнини.

Травматичний шлях проникнення інфекції. Це можливо у тому випадку, коли
співпадає перелом основи черепа, що йде через верхню стінку барабанної
порожнини, з наявністю у ній гострого чи хронічного гнійного запального
процесу.

Етапи розповісюдження інфекції з вуха в порожнину черепа:

Першим етапом переходу інфекції в порожнину черепа є утворення
екстрадурального або епідурального абсцесу, тобто накопичення гною між
внутрішньою поверхнею скроневої кістки і твердою мозковою оболонкою.
Якщо такий гнійник локалізується в ділянці венозної пазухи, тобто між її
зовнішньою стінкою та кісткою, то він має назву перисинуозного абсцесу.
У випадку переходу запального процесу на стінку венозної пазухи
розвивається синусфлебіт та синусстромбоз.

Може бути і інтрадуральний абсцесс – нагноєння, який знаходиться на
задній поверхні піраміди скроневої кістки. Накопичення гною в мозковому
синусі також можна вважати інтрадуральним абсцесом.

Другий етап – проникнення інфекції в простір між твердою мозковою
оболонкою і павутинною оболонкою головного мозку. В цьому випадку
виникає субдуральний абсцесс.

Третій етап – проникнення інфекції в субарахноїдальний простір, що
призводить до розвитку розлитого гнійного менінгіту.

Четвертий етап – залучення до гнійного процесу речовини мозку. Це
призводить до утворення абсцесу великих півкуль мозку і мозочка.

Лікування хворих з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями
займаються оториноларингологи і нейрохірурги. Але в цьому повинні
приймати активну участь невропатологи, терапевти, педіатри,
інфекціоністи, окулісти.

Лікування хворих з отогенними внутрішньочерепними ускладненнями включає
хірургічне втручання та інтенсивну медікаментозну терапію.

Хірургічне лікування спрямовано на елімінацію гнійного вогнища у
середньому вусі і ліквідацію ускладнення, яке розвинулося. При гострому
гнійному запаленні середнього вуха проводиться розширена
антромастоїдотомія, при хронічному – розширена загальнопорожнинна
радикальтна операція.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи