Реферат на тему:

Особливості розвитку медицини

Грузії, Вірменії, Азербайджану.

МЕДИЦИНА НАРОДІВ ЗАКАВКАЗЗЯ –

ВІРМЕНІЇ, ГРУЗІЇ ТА АЗЕРБАЙДЖАНУ

Вірменія і Грузія — країни стародавньої культури. Вже в II ст. до н. с.
існувала рабовласницька самостійна вірменська держава, яка досягла
найвищого свого розвитку за царя Тиграна II (95—56 pp. до н. е.).

У І ст. до н. е. у Вірменії спеціально культивували лікарські рослини.
Стародавні вірменські лікувальні засоби (вірменська глина, вірменська
бура, вірменська селітра) були поширені у багатьох країнах. В III ст. н.
е. у Вірменії існували громадські лікувальні заклади, притулки-ізолятори
для хворих на проказу. Лікарі одержували освіту в Афінах, Александра. З
прийняттям у IV ст. християнства розширилися культурні зв’язки Вірменії
з Візантією.

Перші відомі у світі великі цивільні лікарні були засновані у IV ст. п.
е. в Каппадокії, населеній вірменами області Малої Азії (лікарні у
Кесарії й Савастії).

У V ст. вірмени мали вже свою писемність старовірменською мовою
(грабарі). Підкорення Вірменії в VII ст. арабами, в середині XI ст.
турками-сельджуками призвело до масової еміграції населення з Вірменії.

Лікарів-вірменів згадують перші літописці при княжих дворах на Русі.
Вірменські лікарі разом з лікарями-греками і сірійцями відіграли значну
роль в обізнанні народів арабських халіфатів з античною медичною
літературою.

З вірменської родини Бахтішуа (VIII—X ст.) вийшло багато відомих
лікарів, які збагатили арабську медицину перекладами античних праць і
своїми оригінальними творами. Найвидатнішим лікарем Вірменії був Мхитар
Гераці (XII ст.), автор першої великої праці народною вірменською мовою
«Розрада при гарячках», в якій він дотримується матеріалістичних
поглядів на походження і лікування захворювань. Він вважав, що деякі
професії шкідливі для здоров’я і сприяють виникненню захворювань.
Гарячки Гераці поділяв на одноденні, тривалі й виснажливі — плісеневі,
які можуть бути заразними для довколишніх людей. Особливу увагу Гераці
приділяв такій поширеній хворобі, як малярія. Заперечуючи проти
зловживання кровопусканнями і проти інших нераціональних методів
лікування, він рекомендував дієту, водолікування, загальний здоровий
режим.

Видатні вчені Вірменії розуміли перевагу досвіду над схоластикою. «Без
досвіду погляд не може бути переконливим, тільки досвід вірогідний і не
викликає сумнівів»,— писав у своїх творах Сакрават (XII ст.).

В історії медицини Вірменії почесне місце займає Амирдов-лат Амаскаці
(XV ст.). йому належить велика праця «Користь медицини», в якій
наводяться відомості з анатомії, фізіології, гігієни, докладно
описуються причини і перебіг відомих у ті часи недуг. В іншій праці про
лікувальні засоби додано словник назв їх вірменською, грецькою,
латинською, арабською мовами.

У XII—XIII ст. у медичній школі в м. Сисі в Кілікійській Вірменії (Мала
Азія) робили розтини трупів скараних на смерть злочинців. Хірургія і
акушерство у Вірменії були на високому рівні (свіжі рани зашивали, в
разі поперечного положення плода робили поворот на голівку тощо). В
XIV—XV ст. Вірменія втратила свою політичну самостійність. У поневоленій
країні зникли умови, що сприяли розвиткові культури взагалі і медицини
зокрема.

Відомості про медицину в Грузії сягають II тис. до н. е. Під час
розкопок виявлено посуд для ліків, відомо, що здавна тут культивували
лікарські рослини.

Грузинські племена прийняли християнство одночасно з вірменами в IV ст.,
але політичне об’єднання їх у феодальну державу відбулося лише в VI ст.
Розквіт національної культури припадає на X—XIII ст. В ці часи
грузинською мовою було написано трактати з астрономії, медицини;
славнозвісний поет Шо-та Руставелі створив відому поему «Витязь у
тигровій шкурі». У поемі знайшли відображення, зокрема, й медичні
моменти. На розвиток культури країни великий вплив мали академії в
Гелаті та Ікалті. Тут поряд з філософією, історією, математикою та
іншими предметами викладалась і медицина. Тривалий час академією,
заснованою на початку XII ст., керував учений Іоапе Петриці (XI—XII ст).

Медицина була тісно пов’язана з монастирями, при деяких з них були
медичні школи.

Визначним медичним твором цих часів був «Незрівнянний Карабадин» лікаря
Капанеллі (XI ст.). Автор цього твору був добре обізнаний з працями
античних греків та східних народів. Поради його при лікуванні різних
захворювань, особливо при переломах, травмах, доцільні і свідчать про
його великий практичний досвід.

У праці лікаря Ходжа Копілі (XIII ст.) «Медична книга» описано багато
лікувальних засобів, які зберігаються в побутовій медицині грузинського
народу до наших часів. Для діагностики захворювань Копілі використовував
постукування, вислуховування, досліджував пульс.

Особливою повнотою змісту у медичній літературі Грузії виділяється
«Лікувальна книга» Заза Панаскартелі-Ціцішвілі (XV ст.). 500-річчю
створення цієї книги було присвячено урочисту сесію у жовтні 1988 р. в
Тбілісі з участю учених зарубіжних країн.

Розпад у XV — XVII ст. централізованої грузинської монархії під тиском
персів і турків призвів до занепаду культурного життя і медичної справи
в країні.

В Азербайджані крім народних лікувальників-ремісників уже в X ст. п. е.
була школа для підготовки лікарів. Видатним лікарем цих часів і автором
перших медичних творів вважається Омар ібн-Осман.

Похожие записи