Реферат на тему:

Особливості імунітету в дітей та людей літнього віку. Реакції імунітету,
їх практичне застосування

Іммунол реакція дитячого організму має свої закономірності розвитку в
онтогенезі. Велике значення для немовляти має пасивний І., представлений
Ig матері. Він включає різноманітні антитоксини, противірусні й
антибактеріальні антитіла. Однак немовля має дефіцит антитіл до
грамнегативних мікроорганізмів, що не надходять через плаценту. Це
створює сприятливі умови для розвитку відповідних інфекції. Рівень Ig
пуповиною сироватки корелює зі змістом його в матері, але часто через
здатність плоду концентрувати Ig шляхом активного трансплацентарного
транспорту. Цей процес протікає найбільше інтенсивно в останні тижні
вагітності, тому зміст Ig у недонесених тим нижче, чим більше термін не
доношування. Відразу ж після народження починається катаболізм пасивно
отриманого Ig, утримання якого знижується максимально до 6-9 місяців
життя.

Дозрівання власної імунної системи дитини починається в ранні періоди
внутрішньоутробного життя. Лімфоцити плоду інтенсивно розмножуються в
тимусі, з 12-й тижня вагітності вони реагують на фітогемагглютинін,
тобто є функціонально активними. Вони містять зв’язані з поверхнею
лімфоцитів Ig і Ig. Тимус є не тільки джерелом лімфоцитів, але і
здійснює регуляцію генетично обумовленого іммунол. дозрівання. Іммунол.
компетенції ті чи інші клони лімфоцидних кліток досягають у різний час.

Функціонування імунної системи, тобто синтез антитіл і розвиток алергія
уповільненого типу, відбувається тільки при антигенній стимуляції. Тому
поштовхом до нього є мікробне запліднення немовляти, що настає після
народження. Особливо велику роль грають бактерії, що заселяють
жовч.-киш. тракт. Першим імуноглобуліном, яких синтезує організм
немовлят, є Ig. Його зміст підвищується в перший же тиждень життя і
раніш інших (уже до 1-го року) досягає рівня, властивого дорослим. Ig
синтезується з 2-3-й тиждень, підвищується повільніше і досягає рівня
дорослих до 7-12 років. Початок синтезу Ig індивідуально, доведений його
синтез вже в 1-й місяць життя, однак катаболізм пасивно отриманого Ig
настільки перевищує його синтез, що підвищення рівня Ig починає
уловлюватися тільки після 2-3 місяця. Ig досягає такого ж рівня, як у
дорослого, пізніше інших імуноглобулінів. У немовлят заселення
жовч.-киш. тракту мікрофлорою веде до локальної продукції Ig, зміст
якого у фекаліях у дітей 4-6 міс. наближається до такому в дорослих.
Зміст Ig у бронхіальному секреті на 1-й місяць життя дитини, навпаки,
дуже низько і різко підвищується тільки в другому півріччі життя.

Дозрівання імунної системи може бути порушено, а її функціонування
почате раніш при іммунол. конфліктах мати — плід і при
внутрішньоутробному інфікуванні плоду. У випадку інфікування синтез
імуноглобулінів починається вже до народження. Найбільше чітко
підвищується синтез Ig, рівень якого вище 20 мкг/100 мол розглядається
як непрямий показник внутрішньоутробної інфекції. При розвитку в
немовляти інфекційних і запальних захворюванні також відбувається
підвищений синтез імуноглобулінів, особливо Ig. Різко підвищується Ig
при генералізованих процесах, вірусних інфекціях. Розвиток лімфоїдної
тканини не кінчається з появою здатності реагувати на антиген на ранніх
етапах постнатального розвитку. Воно продовжується протягом усього
періоду дитинства і закінчується лише в періоді полового дозрівання. З
віком продовжується розвиток лімфоїдної тканини, нагромадження кліток
пам’яті, удосконалювання регуляційних механізмів. Неухильно наростає
інтенсивність антитілоутвореня і виразність клітинного імунітету.

Накопичуються противоорганні антитіла й антигаммаглобуліни. На процес
становлення І. впливають навколишнє середовище, частота інфекційних і
запальних захворювань, профілактичні щеплення. Вплив останніх на
дозрівання імунної системи і її правильне функціонування ще мало
вивчено. Вакцинація повинна бути індивідуалізована і проводитися під
контролем іммунол. показників.

Розвиток факторів спадкоємного (видового) І. також має свої
закономірності. Їхній внутрішньоутробний синтез також обмежений через
відсутність відповідних стимулів. Виключення представляє лизоцим,
активність якого дуже висока в пуповинних сироватках. Дуже велика
кількість лізоциму міститься й в біляплідних водах. Народження дитини є
могутнім стимулом і для вироблення факторів спадкоємного П., активність
яких різко підвищується вже в перші дні життя. Стимулом до їхньої
продукції є весь комплекс факторів, зв’язаних зі зміною умови життя
немовляти і зухвалий розвиток загальної адаптаційної реакції організму.
Неспецифічні захисні показники як при народженні, так і протягом перших
тижнів життя нижче в недонесених у порівнянні з породженими в термін.
Подальша динаміка неспецифічних захисних факторів неоднакова. Не
міняється або мало міняється з віком зміст комплементу. Неухильно
знижується активності лізоциму. Після періоду підвищення максимально до
3 років починає знижуватися зміст пропердина. Неспецифічні захисні
механізми мають велике значення для дітей раннього віку. Однак у них
недостатньо виражені резервні можливості мобілізації факторів
спадкоємного І. при додатковому антигенному навантаженні, у результаті
чого легко настає їхнє виснаження. Особливості становлення І. у дитини
багато в чому визначають клінічний плин інфекційних, запальних,
алергійних і аутоіммунних захворювань у дітей.

Під час розвитку ембріона і плода формуються центральні органи
імунітету, утворюються імунокомпетентні клітини (В- і Т-лімфоцити),
системи інтерферонів, комплементу, макрофагів — головної системи
гістосумісності, які забезпечують (як під час ембріогенезу, так і в
постнатальний період) імунний захист організму. Приблизно на 7-8-му
тижні у плода формується система комплементу. Десь на 12-му тижні
з’являються Т-лімфоцити, у тому числі Т-супресори та Т-контрсупресори.
Унаслідок антигеннезалежної диференціації з клітин-попередників
B-лімфоцитів виникає велика кількість клонів зрілих B-лімфоцитів, на
мембранах яких містяться IgM i IgD. Через плаценту в плід проникають
IgG, а також трансфер-фактор, який забезпечує клітинний імунітет. На
3-4-му місяці у плода з’являються slgA (в обмеженій кількості).

Однак імунна система новонародженого в перші місяці життя функціонує
недостатньо активно. Вміст компонентів системи комплементу у 2 рази
нижчий, ніж у дорослих. Фагоцитоз незавершений, активність
Т-цитотоксичних клітин низька, синтезується мало імуноглобулінів.
Наприкінці 1-го року життя кількість IgG становить 50-60 %, ІgА — 30 %
(порівняно з дорослою людиною). Концентрація slgA в 4-5 разів нижча, ніж
у дорослих, тому діти часто хворіють на харчову алергію, респіраторні
інфекції.

У процесі росту та розвитку дитини спостерігаються певні критичні
періоди, коли імунна система дає неадекватну або навіть парадоксальну
відповідь на антигени.

Перший критичний період триває від дня народження до 29-го дня. На 5-ту
— 7-му добу різко збільшується кількість лімфоцитів (лімфоцитоз).
Гуморальний імунітет забезпечується материнськими антитілами (IgG, IgA),
активність комплементу низька, фагоцитоз незавершений. Новонароджений
чутливий не тільки до патогенних, але й до умовно-патогенних
мікроорганізмів. Часто відбувається генералізація гнійно-запальних
процесів. Збудники можуть довго зберігатися в лімфатичних вузлах,
спричинюючи лімфоаденопатію.

Другий критичний період припадає на 3-6-й місяць життя. Він
характеризується ослабленням пасивного гуморального імунітету, оскільки
зникають материнські IgG. Спостерігається виражений лімфоцитоз. У
відповідь на проникнення антигенів синтезуються ІgМ, через це клітини
імунної пам’яті не утворюються. У дітей зберігається схильність до
респіраторних вірусних захворювань, часто повторних. У цей період
проявляються спадкові імунодефіцити.

Третій критичний період — другий рік життя. У цей час відбувається
переключення синтезу ІgМ на синтез IgG (унаслідок розширення контакту з
навколишнім середовищем). Однак зберігається низька активність місцевого
імунітету слизових оболонок. Діти схильні до повторних захворювань
дихальних шляхів, імунопатологічних діатезів, імунокомплексних хвороб.

Четвертий критичний період припадає на 4-6-й рік життя. У цей період
концентрація IgG і ІgМ підвищується до рівня показників у дорослих, але
вміст IgA залишається низьким.

Підвищується вміст IgE. У цей період проявляються різні імунодефіцити,
розвиваються хронічні захворювання.

П’ятий критичний період припадає на підлітковий вік (у хлопчиків — 14-15
років, у дівчаток — 12-13 років). Унаслідок секреції статевих гормонів
пригнічується клітинний і стимулюється гуморальний імунітет. Знижується
вміст IgE, спостерігається нове підвищення частоти автоімунних і
запальних процесів.

У ці критичні періоди формування імунної системи часто проявляються
спадкові дефекти імунної відповіді, а також імунопатологічні стани.

Особливості імунітету в осіб літнього віку. У міру старіння організму
основна функція імунітету — підтримання гомеостазу — ослаблюється.

При старінні організму порушуються функції різних ланок імунної системи.
Унаслідок вікової інволюції тимуса страждає вся система Т-лімфоцитів:
зменшується кількість зрілих Т-лімфоцитів, зокрема Т-хелперів, у крові,
що зумовлює ослаблення клітинної та гуморальної імунної відповіді
(зменшується кількість IgG i IgA). Знижується фагоцитарна активність.
Розпізнавання чужорідних антигенів та автоантигенів стає менш точним, що
й призводить до імунопатологічних синдромів: імунного дефіциту,
автоімунних захворювань, збільшення кількості циркулюючих імунних
комплексів (ЦІК) у крові. Наслідком цього є підвищення сприйнятливості
до інфекційних хвороб, які часто переходять у хронічну форму. Часто
виникають ускладнення: пневмонії, цистити, пієлоцистити та ін.
Створюються сприятливі умови для розвитку пухлин.

Профілактика порушень імунітету в осіб літнього віку включає:

1) повноцінне харчування (збалансована кількість білків, жирів,
вуглеводів; вживання їжі, збагаченої вітамінами, мікроелементами) ;

2) загальнозміцнювальні заходи (фізичні вправи на свіжому повітрі,
загартовування організму та ін.).

3) застосування імуномодуляторів з урахуванням імунного статусу
організму.

Слід зазначити, що сила імунної відповіді залежить від таких факторів:

природи антигену;

спадковості (у 6-й хромосомі є гени, які регулюють синтез рецепторів, що
зумовлюють чутливість до збудників хвороб);

стану факторів неспецифічного захисту (кількість інтерлейкінів,
інтерферонів);

ендокринної регуляції (кортикостероїди пригнічують імунну відповідь);

стану нервової системи (стрес пригнічує імунну відповідь);

антитільної регуляції (уведення антитіл пригнічує імунну відповідь).

РЕАКЦІЇ ІМУНІТЕТУ, ЇХ ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Реакції імунітету — це реакції між антигеном і антитілом або між
антигеном і сенсибілізованими лімфоцитами, які відбуваються в живому
організмі чи в лабораторних умовах. Реакції між специфічними антигенами
та антитілами називають гуморальними (серологічними). Реакції між
антигенами та сенсибілізованими лімфоцитами називають клітинними.
Реакції імунітету називають за кінцевим результатом.

Серологічні реакції використовують для лабораторної діагностики
інфекційних захворювань:

а) для виявлення антитіл або антигенів у сироватці хворого — серологічна
діагностика (від лат. serum — сироватка). Ці реакції ставлять у
динаміці; б) для ідентифікації виділеного з організму хворого
патогенного мікроорганізму — серологічна ідентифікація культури
мікроорганізмів.

Для діагностики інфекційних хвороб проводять такі серологічні реакції:
1) реакцію аглютинації (у різних варіантах); 2) реакцію преципітації в
різних модифікаціях; 3) реакцію імунофлуоресценції (РІФ); 4) реакції з
участю комплементу; 5) реакції з участю фагоцитів; 6) реакції
імуносорбентного аналізу; 7) реакції нейтралізації біологічної
активності збудника або токсинів. Для постановки реакції імунітету
потрібні такі інгредієнти: сироватка крові хворого, імунні сироватки,
діагностикум (завись живих або неживих мікробів, окремі антигени
мікроорганізмів, токсини), ізотонічний розчин натрію хлориду.

Реакція аглютинації (РА) — це склеювання мікробів або інших клітин під
дією антитіл за наявності електроліту, яке проявляється утворенням
видимого осаду — аглютинату. РА спочатку ставлять на склі (орієнтовна
реакція), а потім проводять розгорнуту реакцію в пробірках.
Діагностичний титр антитіл визначають за максимальним розведенням
сироватки, у якому вона здатна давати видиму реакцію з антигеном
(діагностикумом). Для більшості інфекцій діагностичним вважають титр
сироватки 1:100, але РА ставлять повторно для виявлення наростання титру
антитіл.

Реакція непрямої гемаглютинації (РНГА). Антиген, який використовують для
проведення реакції, попередньо адсорбують на поверхні еритроцитів
(еритроцитарний діагностикум). Ця реакція більш чутлива, ніж РА, тому її
можна проводити в більш ранні терміни від початку захворювання. РИГА
також застосовують для виявлення хронічних хвороб і хронічного
носійства.

Реакція коаглютинації — варіант реакції пасивної аглютинації У цій
реакції використовують антитільний діагностикум. Його готують шляхом дії
специфічних антитіл на стафілокок, який має здатність адсорбувати на
своїй поверхні Fc-фрагмент ІgМ та IgG, а Fab-фрагменти при цьому
залишаються вільними. Якщо на предметне скло нанести краплю 2 % розчину
цього діагностикуму і додати до неї краплю зависі бактерій, то через
30-60 с з’являється чітка зернистість (позитивна реакція).

Реакція агрегат-гемаглютинації (РАГА). У цій реакції використовують
еритроцити, на яких адсорбовані (антитіладантитільний еритроцитарний
діагностикум). Він дає змогу виявити в сироватці крові антигени та ЦІК.

Реакція Кумбса застосовується для виявлення неповних антитіл сироватці
крові. Реакція проходить у дві фази:

взаємодія неповних антитіл, (сироватка крові хворого) з корпускулярним
антигеном. Результат невидимий, оскільки утворюється низькомолекулярний
комплекс антиген — антитіло;

взаємодія антиглобулінової сироватки з комплексом антитіло — антиген.
Антиглобулінова сироватка зв’язує комплекси антиген — антитіло між собою
і утворює видиму зернистість (аглютинат).

Похожие записи