Лекція №

Основні проблеми переходу до організації первинної медичної допомоги за
принципом лікаря загальної практики (сімейного лікаря)

У більшості розвинутих країн світу первинна медична допомога
виявляється лікарями загальної практики — сімейними лікарями.

Лікар загальної практики має більш широкі знання як в області медицини,
так і в інших суміжних спеціальностях — психології, соціології,
соціальної медицини, економіки, охорони здоров’я, профілактики й ін.
Головною його задачею є охорона здоров’я родин, що обслуговуються,
надання первинної медичної допомоги, лікування хворих незалежно від
їхнього віку і виду захворювання.

Практично у всіх розвитих країнах існує вільний вибір лікаря. Лікар
загальної практики може працювати один, але в останні роки більш
раціональною визнана групова практика, коли кілька лікарів загальної
практики працюють спільно в так званих центрах здоров’я.

У деяких країнах (Фінляндія, Швеція, Німеччина, Австрія й ін.) центри
здоров’я мають своїх консультантів-фахівців, забезпечують рентгенівські
і лабораторні дослідження.

У Швеції, Бельгії, Німеччині, Франції медична допомога жінкам і дітям
виявляється не тільки лікарями загальної практики, але і гінекологами,
педіатрами.

Кількість населення, що обслуговується, на одного лікаря загальної
практики коливається в різних країнах від 1000 до 3000 чоловік. Лікар
загальної практики приймає своїх пацієнтів в амбулаторії і вдома.
Робочий тиждень у деяких країнах (Норвегія, Швеція, Фінляндія) складає
до 40 годин, тобто з 8 °° до 20°° годин. Кількість пацієнтів, прийнятих
лікарем загальної практики складає 100—140 чоловік у тиждень. Частота
візитів лікарів на будинок коливається від 1 до 5 у день.

Реформа охорони здоров’я в нашій країні передбачає поступовий перехід до
організації первинної медичної допомоги за принципом лікаря загальної
практики. Але однією з головних умов реформи є збереження всіх
лікувально-профілактичних установ охорони здоров’я, зі зміною їхніх
функцій, методів роботи, удосконаленням їхньої діяльності, заміною
дільничної служби на лікаря загальної практики.

В умовах розвитку страхової медицини особливу значимість здобуває
перегляд концепції надання внелікарняної допомоги міському населенню.
Перехід до організації первинної медико-соціальної допомоги за принципом
лікаря загальної практики передбачає значне розширення функцій,
виконуваних таким лікарем у порівнянні з дільничними терапевтами і
педіатрами. У першу чергу необхідно відзначити, що основною функцією
лікаря загальної практики є надання населенню багатопрофільної
амбулаторної допомоги відповідно до вимог кваліфікаційної характеристики
й отриманим сертифікатом.

Лікар загальної практики повинен мати базове терапевтичне утворення, але
на відміну від дільничного лікаря-терапевта значно розширюється обсяг
його діяльності, тому він повинний мати знання по суміжних
спеціальностях, володіти практичними навичками для здійснення різних
методів діагностики і лікування, виконуваних у даний час вузькими
фахівцями амбулаторно-поліклінічних установ. Він повинний володіти
діагностикою не тільки терапевтичних захворювань, але вміти поставити
правильний діагноз і при захворюваннях нервової системи, хірургічних
хворобах, захворюваннях органів зору, лор-патології й ін. Для надання
кваліфікованої медичної допомоги важливо засвоїти перелік необхідних
практичних навичок при суміжних захворюваннях.

Перелік практичних навичок, якими повинний володіти лікар загальної
практики, визначається наказом Міністерства охорони здоров’я «Про
поетапний перехід до організації первинної медичної допомоги за
принципом лікаря загальної практики сімейного лікаря».

Обсяг лікувально-діагностичних маніпуляцій, що зобов’язаний виконувати
дільничний терапевт (різні види ін’єкцій, зйомка і розшифровка ЭКГ,
проведення реанімаційних заходів і ін.), при переході до надання
амбулаторної допомоги за принципом лікаря загальної практики істотно
розширюється і включає:

— різні хірургічні маніпуляції: первинну хірургічну обробку ран,
проведення лікувальних і діагностичних пункцій, розкриття панарицію,
абсцесу, флегмони, зняття післяопераційних швів і ін.;

— різні отолярингологічні маніпуляції;

—обстеження неврологічного хворого;

— офтальмологічні маніпуляції: офтальмоскопію, визначення гостроти зору,
колірного зору, тонометрію, зондування слізного канала;

— вагінальні і ректовагінальні дослідження при акушерських ситуаціях.

Виконання перерахованих практичних навичок вимагає не тільки високої
кваліфікації, але і відповідної оснащеності кабінетів і розробки чітких
організаційних принципів лікаря в нових умовах.

Однієї з найважливіших функцій лікаря загальної практики є раннє
виявлення схованих форм захворювання, здійснення динамічного
спостереження за станом здоров’я пацієнтів із проведенням необхідних
лікувально-оздоровчих заходів і залучення для цієї мети фахівців різних
медичних установ. Важливим розділом діяльності загальпрактикуючого
лікаря є проведення експертизи тимчасової втрати працездатності,
раціональне працевлаштування, а при наявності ознак стійкої утрати
працездатності — своєчасний напрямок для оформлення інвалідності.

Необхідно відзначити, що в діяльності лікаря загальної практики значна
частка повинна приділятися профілактиці захворювань, а також організації
медико-соціальної допомоги самотнім, старим, інвалідам, хронічним хворим
разом з органами соціального захисту населення, благодійними
організаціями, службами милосердя. Лікарі загальної практики повинні
добре знати чинне законодавство з питань соціального захисту зазначених
контингентів. Серед основних функцій лікаря загальної практики необхідно
також відзначити надання консультативної допомоги родині з питань
вигодовування, виховання дітей, імунопрофілактики, а також з питань,
планування родини, етики і психогігієни сімейного життя.

Невід’ємною частиною роботи загального практичного лікаря є ведення
затвердженої облікової і звітної документації.

Формами організації загальнї лікарської практики є одиночна практика і
групова практика.

Одиночну практику доцільно використовувати переважно в сільській
місцевості.

J

L

TH

a

?

?

~»x$E&yyyyyyyyyyyyyu?aeaeaeaeaeaeaeaeaeae

???????торією, рентгеном, кабінетами функціональної діагностики,
фізіотерапевтичними кабінетами й ін.). З метою більшої приступності для
населення на окремих ділянках можлива організація поліклініками окремих
офісів для лікарів загальної практики, де вони проводять прийоми своїх
пацієнтів. Варто вважати кращим, якщо лікар проживає в межах ділянки, що
обслуговується.

Не виключається і такий варіант, коли лікар загальної практики є
приватнопрактикуючим лікарем і обслуговує за договором з медичною
установою прикріплене населення. У нашій країні створена і багато років
працює найбільш прогресивна система охорони матері і дитини, що схвалена
усією світовою медичною громадськістю. На наш погляд не слід проводити
корінну реорганізацію цієї системи. Вона вимагає лише подальшого
удосконалювання. З цією метою дуже перспективним варто вважати
організацію так званих акушерско-педіатрично-терапевтичних комплексів
(АПТК), що вперше були організовані в Іванову, а потім в складі
Територіальних медичних об’єднань (ТМО). Замість терапевта в такі
комплекси повинний входити лікар загальної практики. У цьому випадку в
єдиному блоці будуть працювати лікарі загальної практики, педіатри,
акушери-гінекологи. Одним з найважливіших переваг у спільній роботі
лікарів в АПТК є повна наступність в обслуговуванні членів родини. Члени
родини в такому випадку обслуговуються кваліфікованим лікарем загальної
практики, педіатром і акушером-гінекологом. При потребі вони можуть
користатися послугами й іншими фахівцями, що працюють у ТМО. Цим шляхом
йдуть і багато сімейних лікарів в інших країнах, поєднуючи в групи і
залучаючи в їхній склад педіатрів, акушерів-гінекологів.

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІКЛІНІКИ

Найважливішою умовою правильної організації роботи поліклініки є
підведення підсумків і об’єктивна оцінка ефективності. До основних
показників, що характеризують організацію роботи поліклініки,
відносяться:

Динаміка відвідувань поліклініки:

число відвідувань поліклініки за рік х100%

————————————————————————

число відвідувань поліклініки за попередній період

Зміна цього показника може бути зв’язане з ростом чисельності населення,
збільшенням штату лікарів, збільшенням навантаження лікарів і т.д.

Забезпеченість населення поліклінічною допомогою:

число лікарських відвідувань у поліклініці (удома)

———————————————————————

число населення, що обслуговується

3. Розподіл відвідувань поліклініки по виду звертань (із приводу чи
захворювань профілактичного огляду):

число відвідувань із приводу захворювань

————————————————————х100%

загальне число відвідувань поліклініки

Цей показник дає можливість бачити основний напрямок у роботі лікарів
визначених спеціальностей.

4. Навантаження на лікарську посаду — кількість відвідувань на одну
лікарську посаду за рік, місяць, годину прийому:

число відвідувань лікарів поліклініки

——————————————————

число зайнятих лікарських посад

Аналіз цих показників дає можливість виявити нерівномірність
навантаження серед різних лікарів.

5. Повторність амбулаторних відвідувань:

число повторних відвідувань до лікарів

—————————————————————-

число первинних відвідувань до цих же лікарів

6. Активність відвідувань удома:

число відвідувань удома, виконаних лікарями активно

————————————————————————
—-

число усіх відвідувань лікарями (удома)

Показник доцільно розрахувати у відношенні хворих захворюваннями, що
вимагають активного спостереження (наприклад, хворих крупозною
пневмонією, гіпертонічною хворобою й ін.). Показник свідчить про ступінь
уваги лікарів до хворих.

7. Показник захворюваності (сумарно і по окремих хворобах) характеризує
здоров’я жителів району:

число зареєстрованих захворювань

—————————————————

число населення

8. Повнота охоплення періодичними оглядами — характеризує профілактичну
роботу поліклініки:

кількість оглянутих

————————————— х100%

кількість огляду

9. Відсоток населення, оглянутого з метою виявлення захворювання
(туберкульоз, новотвори й ін.):

число оглянутих з метою виявлення даного захворювання

————————————————————————
—— х100%

число населення в районі діяльності поліклініки

10. Частота виявлених захворювань:

число захворювань, виявлених у результаті огляду

——————————————————————— х
100

число оглянутих осіб

11. Повнота охоплення населення диспансерним спостереженням:

число диспансеризуємих

———————————— х 100

середнє число населення

12. Повнота охоплення диспансеризацією по окремим нозологічним формах:

Число хворих даним захворюванням, що є на диспансерному обліку на
початок року (А) + знову узяті під диспансерне спостереження протягом
року (У) жодного разу не з’явилися протягом року (З)

————————————————————————
—— 100%

число зареєстрованих хворих даною хворобою (Д)

А+У — З

————— 100=повнота охоплення диспансаризацией.

Д

13. Своєчасність узяття хворих на диспансерний облік. Показник
характеризує роботу з раннього узяття на диспансерний облік, тому він
обчислюється із сукупності захворювань із вперше в житті встановленим
діагнозом:

число хворих, узятих під спостереження з числа осіб із уперше
встановленим діагнозом

————————————————————————
—- х 100

число захворювань вперше в житті з установленим діагнозом у даному році

14. Число випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих протягом
року:

число первинних листків непрацездатності

———————————————————- х 100

число диспансеризуемых працюючих

15. Відсоток хворих, переведених на інвалідність:

число хворих, переведених на інвалідність

————————————————————————
—————-х 100

число хворих, що складаються під диспансерним спостереженням

16. Переходи з однієї групи диспансерного спостереження в іншу:

число осіб, переведених у більш легку (важку) групу

————————————————————————
———х 100%

число диспансеризуємих

Аналіз цих показників необхідно проводити диференціювання по характеру
патології, оцінюючи їх у динаміці, порівнюючи з аналогічними показниками
за попередні звітні періоди.

Похожие записи