Реферат з гігієни

На тему:

ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ГІГІЄНИ

ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ГІГІЄНИ

Санітарно-гігієнічне забезпечення військ

Санітарно-гігієнічні заходи включають санітарний нагляд і медичний
контроль:

— за станом здоров’я особового складу;

— за розміщенням;

— за очищенням місць розташування;

— за водопостачанням;

— за організацією харчування;

— за умовами військової праці;

— за лазнево-пральним обслуговуванням особового складу. Для виконання
цих завдань створена і функціонує у Збройних

Силах України система організаційно-адміністративних,
санітарно-технічних, господарських, медичних та інших заходів,
проведення яких забезпечує санітарне благополуччя військ, збереження і
зміцнення здоров’я військовослужбовців та підтримання відповідного рівня
їх боєздатності.

Санітарний нагляд — цілеспрямована діяльність органів управління,
установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з
контролю за виконанням юридичними та фізичними особами вимог санітарного
законодавства з метою попередження, виявлення й усунення або зменшення
шкідливого впливу небезпечних чинників навколишнього середовища на
здоров’я особового складу, а за необхідності — застосування заходів
правового характеру до порушників. Вимоги основного документа
санітарного законодавства Закону України «Про забезпечення санітарного
та епідемічного благополуччя населення» з доповненнями (1994), а також
встановлені відповідними постановами Кабінету Міністрів України і
наказами Міністра оборони України та іншими законодавчими актами
державні санітарні норми і правила, гігієнічні нормативи є обов’язковими
для виконання військовими командирами і начальниками усіх рівнів.

Медичний контроль — сукупність заходів, які здійснюються медичною
службою військ з метою збереження і зміцнення здоров’я особового складу,
забезпечення його санітарного та епідемічного благополуччя шляхом
контролю за повсякденним виконанням встановлених вимог щодо дотримання
санітарно-гігієнічних правил і проведенням протиепідемічних і
профілактичних заходів, у тому числі контрольних медичних оглядів і
обстежень особового складу, динамічного лікарського спостереження за
станом здоров’я окремих професійних груп військовослужбовців та осіб,
які перехворіли на інфекційні захворювання.

Медичний контроль організовується начальниками медичної служби
військових формувань відповідно до вимог чинних статутів та вказівок і
настанов, а здійснюється безпосередньо лікарями, фельдшерами, медичними
сестрами і санітарними інструкторами частин та підрозділів у обсягах і з
періодичністю, що попередньо узгоджуються з представниками закладів
державної санітарно-епідеміологічної служби, до зони відповідальності
яких належать дані формування. Одночасно медична служба останніх сама є
об’єктом державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Медичний контроль за станом здоров’я особового складу військ

Основним завданням медичного контролю є визначення фізичного стану та
стану здоров’я особового складу. Особлива увага приділяється виявленню
хворих з явними і прихованими формами захворювань, зокрема хронічних,
осіб із недостатньою масою тіла, ослаблених та виснажених, з початковими
формами гіпо та авітамінозу.

Про важливість медичного контролю за станом здоров’я військовослужбовців
свідчить і те, що ряд гігієнічних заходів внесено до статутних положень.
Так, згідно із статтею 234 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил
України, збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців досягається
шляхом проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на
створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування І
фізичного тренування; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних
і лікувально-профілактичних заходів. Він починається з відбору та
призову до лав Збройних Сил фізично здорових осіб і здійснюється
протягом усього терміну служби шляхом проведення медичних і тілесних
оглядів, а також повсякденного спостереження за особовим складом з метою
визначення фізичного стану військовослужбовців, здатності їх витримувати
умови бойової обстановки.

Основними напрямками діяльності командирів (начальників) щодо створення
здорових умов служби і побуту військовослужбовців є (ст. 236 Статуту
внутрішньої служби Збройних Сил України):

— встановлення і своєчасне доведення до військовослужбовців вимог
техніки безпеки та забезпечення їх виконання;

— суворе виконання санітарних норм і вимог військових статутів щодо
розміщення військовослужбовців, організації їх харчування,
водопостачання та інших видів матеріального і побутового забезпечення;

— організація точного виконання розпорядку дня;

— своєчасне і повне доведення до кожного військовослужбовця
встановлених норм забезпечення;

— усунення або зниження до встановлених меж впливу шкідливих факторів на
здоров’я військовослужбовців, вжиття заходів щодо поліпшення екологічної
обстановки в районі розташування військової частини (підрозділу).

Медичний контроль за станом здоров’я військовослужбовців здійснюється
шляхом проведення:

— щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки
І в побуті;

— систематичних медичних оглядів;

— поглиблених і контрольних медичних обстежень. Медичному оглядові
підлягають:

— весь особовий склад полку — перед проведенням профілактичних щеплень;

— рядовий, сержантський і старшинський склад — у лазні перед миттям;

— особовий склад чергових сил (змін) — перед заступанням на бойове
чергування (бойову службу);

— військовослужбовці, робота яких пов’язана з можливим впливом
несприятливих факторів, а також особи, які перебувають під диспансерним
наглядом, — в установлені для них терміни;

— особи, які постійно працюють в їдальнях, на продовольчих складах,
об’єктах водопостачання, у пекарнях, лазнях, пральнях і санітари — один
раз на тиждень;

— особовий склад добових нарядів, призначений для роботи в їдальні та
той, що несе службу зі стрілецькою зброєю;

— усі військовослужбовці строкової служби — новоприбулі, а також ті,
хто повернувся з відпустки, відряджень і лікувальних закладів після
одужання — в день прибуття до військової частини після доповіді про це
безпосередньому командирові (начальникові);

— водії — перед виїздом у рейс;

— учасники спортивних змагань — перед змаганням;

— заарештовані у дисциплінарному порядку — перед відправленням на
гауптвахту, а також після повернення до підрозділу.

Поглиблені медичні обстеження проводять з метою оцінки фізичного
розвитку, стану здоров’я. Вони охоплюють:

— нове поповнення — протягом двох тижнів після прибуття до військової
частини;

— військовослужбовців строкової служби — двічі на рік перед початком
зимового і літнього періодів навчання;

— офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців, які проходять службу за
контрактом — один раз на рік.

До проведення медичного обстеження військовослужбовців залучаються
лікарі-спеціалісти з військових лікувальних закладів.

Тілесні огляди проводяться медичною службою (зазвичай, фельдшером чи
санітарним інструктором) в дні миття особового складу в лазні. При цьому
виявляють хворих з ранніми формами шкірних та венеричних захворювань,
осіб із зниженою масою тіла, авітамінозом тощо. Одночасно перевіряють
дотримання військовослужбовцями правил особистої гігієни.

Дотримування правил особистої гігієни включає:

— ранкове і вечірнє вмивання з чищенням зубів;

— миття рук перед прийманням їжі;

— своєчасне гоління, підстригання волосся та обрізання нігтів;

— щотижневе миття в лазні зі зміною натільної і постільної білизни,
онуч або шкарпеток;

— утримання в чистоті обмундирування, взуття і постелі, своєчасну заміну
підкомірців.

Зачіска військовослужбовця, а також вуса, борода, якщо вони є, повинні
відповідати гігієнічним вимогам і не заважати використанню засобів
індивідуального захисту та носінню спорядження. Мати бороду дозволяється
тільки офіцерам і прапорщикам (мічманам) при наявності медичних показань
(деформування обличчя внаслідок травми тощо).

Необхідно підтримувати чистоту в спальних приміщеннях, убиральнях та
інших кімнатах загального користування, а також на території
розташування військової частини.

Дотримування правил особистої гігієни в праці й побуті, виконання вимог
статутів І настанов з питань колективної гігієни і техніки безпеки,
нетерпимість до шкідливих звичок є необхідними умовами щодо забезпечення
збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців та підвищення їх
боєздатності.

Здоров’я і працездатність, показники в бойовій та фізичній підготовці
значною мірою залежать від якості води та їжі, умов життя і побуту. Це
вимагає постійного піклування про особовий склад та уваги до нього
командирів, а також знання і неухильного виконання кожним
військовослужбовцем вимог чинних статутів.

Кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого
здоров’я, не приховувати хвороб, суворо дотримуватися правил особистої І
колективної гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і
вживання алкоголю), відповідно кожний командир (начальник) зобов’язаний
забезпечувати у підпорядкованій йому частині (підрозділі) дотримування
військовослужбовцями правил особистої і громадської гігієни.

До лікувально-профілактичних заходів, які визначають стан здоров’я
військовослужбовців, відносять диспансеризацію, що включає медичний
контроль за станом здоров’я особового складу, активне вчасне виявлення
захворювань, вивчення умов служби і побуту військовослужбовців,
виявлення факторів, що негативно впливають на їх здоров’я, проведення
профілактичних І лікувально-оздоровчих заходів. Проведення їх підвищує
стійкість організму військовослужбовців до змін фізичних факторів
довкілля, полегшує пристосування до умов, військової служби І виконання
бойових завдань, сприяє процесу загартування. Диспансеризація
організовується командирами (начальниками) під систематичним контролем
начальника медичної служби із врахуванням стану здоров’я
військовослужбовців, їх віку та кліматичних умов місцевості. Важливими
умовами процесу загартування є безперервність і комплексне використання
водних, сонячних та повітряних процедур у поєднанні із заняттями з
фізичної підготовки і спорту. Основними способами загартування
військовослужбовців є: щоденне виконання фізичних вправ на відкритому
повітрі; обмивання до пояса холодною водою або нетривале прийняття
холодного душу; полоскання вранці та ввечері горла холодною водою, а
також миття ніг холодного водою перед сном; проведення у зимовий період
лижних тренувань і занять, а влітку — спортивно-масових заходів у
легкому одязі; прийняття сонячних ванн, купання у відкритих водоймах у
вільний від занять і робіт час та у вихідні дні. Для військовослужбовців
строкової служби дозволено тільки організоване купання, навчальні
заняття і змагання з плавання.

Санітарний нагляд за розміщенням військ

Розміщення особового складу військ може бути постійним казарменим або
стаціонарним та тимчасовим — польовим.

В умовах стаціонарного розміщення (рис. 15.1) основним житлом
військовослужбовців є казарма. Це слово походить від іспанських «саза» —
будова та «агптаїа» — озброєння, що в дослівному перекладі означає
озброєна будова. Виникнення її пов’язане із створенням в ХУІ-ХУІІ
століттях регулярних армій, для розташування особового складу яких вона
І призначалася

Офіцери, прапорщики та військовослужбовці, які служать за контрактом, в
мирний час мешкають у звичайних житлових будинках, гуртожитках чи
готелях.

Казарми (рис. 15.2) мають переважно три поверхи. До складу їх приміщень
входять спальні, коридори, умивальники з убиральнями, приміщення для
сушіння одягу та взуття, а також Інші службові приміщення: навчальні
класи, канцелярія, народознавча світлиця, склади для зберігання зброї,
майна тощо. Для розміщення особового

Рис. 15.2. Військова казарма:

1 — спальні приміщення для особового складу: 2 — кімната для занять
фізичними вправами й спортом; 3 — народознавча світлиця; 4 — кабінет
командира роти і підготовки офіцерів до занять; 5 -кімната для
зберігання І чищення зброї; 6-кімната для зберігання майна роти та
особистих речей військовослужбовців; 7 — кімната побутового
обслуговування; 8 — кімната для умивання; 9 — убиральня; 10 — кімната
для куріння й чищення взуття; 11 — приміщення для просушування
обмундирування і взуття; 12-роздягальня; 13-душова: 14-коридор;
15-сходи.

складу в спальних приміщеннях відводять площу з розрахунку не менше 4 м2
на кожного військовослужбовця. При цьому об’єм повітря повинен бути не
меншим 12м3 на одну людину. Ліжка розставляють не ближче 50 см від
зовнішніх стін.

Умивальники обладнують із розрахунку один кран на 5-7 осіб, крім того
повинно бути на роту не менше двох ножних ванн із проточною водою.
Душову влаштовують із розрахунку одна душова сітка на 15-20 осіб. У
майстернях, парках, пекарнях та їдальнях, крім того, повинен бути душ з
гарячою і холодною водою, біля умивальників — мило й рушники, бажано
одноразового користування або електросушарні для рук.

За відсутності водогону в опалюваних приміщеннях встановлюють наливні
умивальники, вода в яких повинна бути цілодобово.

Для прання білизни та обмундирування в казармі або іншому приміщенні
облаштовують пральню.

Убиральні обладнують з розрахунку одна кабіна з унітазом (очком) та один
пісуар на 10-12 осіб, їх слід утримувати в чистоті, своєчасно
дезінфікувати, забезпечувати достатню вентиляцію та освітлення. Зовнішні
убиральні влаштовують із водонепроникними вигрібними ямами не ближче 100
м від житлових приміщень, їдалень і пекарень.

Взимку в житлових приміщеннях підтримують температуру не нижче +18 °С, а
в медичних установах — не нижче +20 °С. З метою контролю температури у
приміщеннях на внутрішніх стінах, подалі від печей та нагрівальних
пристроїв, на висоті 1,5 м від підлоги вивішують термометри.

Днювальні під наглядом чергового роти провітрюють спальні кімнати —
перед сном і після сну, а класи — перед початком занять і в перервах між
ними. Регулярно проводять дезінфекцію приміщень. Для цього
використовують автомакс, гідропульт, дезінфаль або аератор аерозольний
дезінфекційний (рис. 15.3).

У польових умовах1 в мирний час війська можуть розташовуватися у
навчальних центрах, на полігонах, а при проведенні ряту-

Польовим розташуванням вважають будь-яке розміщення особового складу за
межами постійної дислокації військової частини.

Польове розташування вимагає від командування, медичного персоналу та
особового складу чіткого виконання санітарно-гігієнічних вимог, тому що
з’являються додаткові труднощі в організації захисту військ від
занесення і розповсюдження інфекційних захворювань. Цьому можуть сприяти
такі фактори, як тимчасовий характер розміщення, зниження рівня
комунально-господарського обслуговування, скупченість, слабкий захист
від несприятливого впливу клімато-погодних умов (спека, холод, вітер,
підвищена вологість), тривалий контакт із грунтом, труднощі в
організації водопостачання і харчування тощо. Щоб запобігти їх впливу,
треба правильно вибрати місце й обладнати польове житло, яке є найбільш
оптимальним для даних конкретних умов.

З цією метою необхідно забезпечити гідроізоляцію, обігрів, вентиляцію
приміщень, роботу сушарень; організувати повноцінне харчування та якісне
водопостачання; своєчасно прибирати територію і вивозити сміття, а також
забезпечити особовий склад раціональним обмундируванням і взуттям з
добрими тепло- і вітрового захисними властивостями; активно проводити
заходи щодо загартовування військовослужбовців.

Основне завдання санітарно-гігієнічного забезпечення при розташуванні
військ — створення найбільш сприятливих умов для повноцінного відпочинку
та відновлення боєздатності особового складу.

Порядок розміщення військ-в населених пунктах регламентований
відповідним розділом Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Однією з вимог є обов’язкове проведення санітарно-епідеміологічної
розвідки населеного пункту. Для цього разом з особами, які виділяються
командуванням і виїжджають на місце майбутнього розквартирування,
вирушають і представники медичної служби. У результаті проведення
санітарно-епідеміологічної розвідки треба встановити:

— наявність і санітарний стан житлових та громадсько-адміністративних
споруд, їх ємність та можливість використання для розміщення особового
складу;

— наявність Інфекційної захворюваності серед населення і осередків
природних захворювань та епізоотій;

— відповідність санітарного стану території гігієнічним вимогам;

— наявність джерел водопостачання, їх санітарно-топографічну
характеристику, санітарно-технічний стан, дебіт та якість води;

— наявність, облаштування і підтримання у робочому стані системи
відведення стічних вод, зовнішніх убиралень з вигребом, сміттєзбірників
та місць для різних покидьків, їх ємність;

— можливість використання для санітарно-гігієнічного та
протиепідемічного забезпечення місцевих санітарно-епідеміологічних
станцій, інфекційних лікарень або відділень санітарних пропускників,
лазнево-пральних закладів тощо.

Якщо стан населеного пункту не відповідає нормам гігієнічних та
протиепідемічних вимог, розташування військ у ньому не дозволяється.

Для розташування особового складу в першу чергу доцільно використовувати
громадсько-адміністративні споруди (після узгодження з представниками
місцевої влади): кіно- та концертні зали, будинки культури, школи,
дитячі садки, будинки відпочинку, санаторії тощо.

При необхідності особовий склад розселяють у житлових будинках, бажано в
окремих від цивільного населення приміщеннях. Особисті речі
військовослужбовці повинні зберігати у речових мішках. Користуватися
речами мешканців їм забороняється. Норми площі й об’єм повітря на людину
в таких випадках не регламентуються.

Змішане розташування передбачає розміщення штабу частини, медичного
пункту, вартових приміщень, господарських І деяких Інших підрозділів у
населеному пункті, а бойових підрозділів та техніки — у польовому таборі
(біваку).

Перед заселенням організовують прибирання виділених приміщень та
прилеглих територій, при необхідності силами медичної служби проводять
дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію.

Після залишення підрозділами місць проживання виділеними командирами
прибираються приміщення і навколишня територія.

У зв’язку з тим, що населені пункти можуть бути зруйнованими після
нанесення противником ракетних, артилерійських та авіа-бомбових ударів,
що призведе до різкого погіршення санітарно-епідемічного стану в них,
під час ведення бойових дій переважатиме польове розміщення військ.

Польове розміщення військ

У цьому варіанті великого значення, з гігієнічної точки зору, набуває
вибір місця для біваку і тимчасового військового містечка, а також типу
житлових споруд. За сприятливих умов і залежно від пори року та рельєфу
місцевості треба вибирати ділянки із сухим грунтом, який не утворює
багато пилу. Ділянка повинна мати невеликий схил для стікання зливових і
талих вод. Місцезнаходження її бажано вибирати поряд з джерелами,
придатними для водопостачання, біля доріг з твердим покриттям, на
достатній віддалі від промислових та стратегічно важливих об’єктів, по
яких противник може нанести удари. Одночасно під час вибору ділянки при
розміщенні у передгір’ях треба передбачити можливість затоплення водою
або селем (водогрязевий потік), тому не варто вибирати під місце для
табору русла пересохлих річок. Потрібно враховувати вірогідність зсувів
грунту, сходження снігових лавин, каменепадів, виникнення лісових пожеж,
загорання торф’яних грунтів, утворення провалів у карстових породах
тощо. Рівень стояння ґрунтових вод повинен бути достатньо низьким (не
вище ніж 1,5-2,0 м до поверхні). Ділянки з негустим лісом або великим
чагарником є найбільш оптимальними для облаштування табору, тому що
особовий склад буде захищений від холодних вітрів взимку і від сонячних
променів влітку. Деревину можна при необхідності використати для
будівництва пристосованих польових жител, для обігріву та приготування
їжі.

В Україні, де взимку часто бувають відлиги, не рекомендується вибирати
низинні місця через загрозу їх підтоплення.

У разі розташування на місцевості з глибоким сніговим покривом, сніг за
необхідності можна використати як будівельний матеріал для
сніго-крижаних споруд. Придатність ділянки для розміщення військ за
гігієнічними показниками встановлюється санітарно-епідемічною розвідкою.

Для розміщення особового складу споруджують польові будинки й укриття
різних типів: заслони, заслони-навіси, курені, будівлі зі снігу та
криги, землянки, намети, наземні спрощені споруди (бараки), інвентарні
збірно-розбірні та пересувні будиночки (вагончики, кунги). Вибір типу і
ступеня благоустрою польових приміщень визначається бойовою, в тому
числі радіаційною і хімічною обстановкою, вірогідним терміном
перебування військ на даному місці, кліматичними та погодними умовами,
рельєфом і грунтово-геологічною характеристикою місцевості, наявністю
будівельних матеріалів та інженерної техніки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.:
Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи