Реферат з гігієни

На тему:

Основи військової гігієни. Особливості організації харчування у польових
умовах

Основи військової гігієни. Особливості організації харчування у польових
умовах

У польових умовах харчування особового складу організовується
начальником продовольчої служби, але не в складі частини, а
побатальйонне. Для цього командир господарського відділення разом з
фельдшером батальйону або санітарним інструктором вибирають ділянку під
продовольчий пункт батальйону (ППБ) розміром приблизно 100×100 м на
віддалі 25 м від наметів та на достатній відстані від інших джерел
забруднення (тваринницьких ферм, звалиш сміття тощо). Вибрана ділянка
повинна мати добрі під’їзні шляхи, суху та чисту поверхню з невеликим

схилом, що запобігає накопиченню дощової і талої води. ППБ бажано
розгортати також поблизу джерела доброякісної води. При його відсутності
воду підвозять з ПВП частини.

Їжу на ППБ готують у похідних кухнях різних типів (кухні причепі КП-125,
КП-130 або змонтовані на автомобілях ПАК-170, ПАК-200 тощо) (рис. 15.23,
15.24). Підчас бойових дій вони розміщуються

Цифра вказує на кількість осіб, яких можна забезпечити гарячою їжею при
приготуванні її в даному типі похідної кухні розосереджено, щоб зменшити
вірогідність знищення вибухом одного снаряду (бомби, міни). Під час
навчань кухні доцільно ставити в один ряд поблизу одна від одної, щоб
створити кращі умови для видачі їжі особовому складу безпосередньо з
кухонь у казанки.

Біля кожної кухні розгортають каркасний намет з комплектом маркованих
дощок та ножів для розробки продуктів на похідному столі, тут же
розкладають Інший кухонний інвентар, кількість якого, зазвичай, є
мінімальною, а також обладнують рукомийник з милом і щіткою. Для
нагрівання води, крім водогрійного казана, який є в кожній похідній
кухні, використовують переносні кип’ятильники типу ПНК-2. Похідні кухні
можуть працювати як на рідкому паливі, так і на твердому, тому до їх
комплекту входять сокири, пилки, лопати тощо. Для підвозу води є
причіпні цистерни ємністю до 1000 л або автоводоцистерна.

Для організації харчування у великих тилових формуваннях, у тому числі і
шпиталях, можна розгортати польові кухні-їдальні (рис. 15.25).

На ділянці ППБ передбачають облаштування місць для чистки овочів (за 25
м від каркасного намету), яму для відходів (не ближче 50 м від кухонь),
яка обладнується кришкою, поряд з нею розміщують убиральню для особового
складу господарського відділення. Під час бойових дій для укриття людей
поряд з кухнями викопуються щілини. Кухні також доцільно ставити у
тимчасові сховища, розосереджено, щоб вони не були виведені із ладу
одним вибухом бомби чи міни.

Якщо особовий склад харчується в підрозділах або на бойових позиціях, то
готову їжу видають у ротні термоси, їх разом з отриманим хлібом і цукром
переносять до підрозділів носії, яких виділяють командири рот.

Розкладка продуктів може бути як єдиною для всіх розгорнутих ППБ, так і
складеною окремо для кожного, залежно від бойової обстановки чи
характеру діяльності підрозділу.

У польових умовах харчування можна організовувати у таких варіантах;
котлове; самостійне або індивідуально-групове; змішане, їжу, особливо
влітку, частіше готують Із консервів і концентратів.

При котловому харчуванні гарячу їжу видають три рази на день з
використанням свіжих натуральних продуктів. На сніданок та вечерю
готують тільки другу страву і чай, на обід — першу та другу страви, за
неможливості приготування третьої страви видають лише цукор (рис.
15.27).

Самостійне (індивідуально-групове) харчування передбачає приготування
їжі з використанням малих кухонь типу МК-10, МВК-50 або таганів для
невеликих підрозділів чи згуртувань по двоє вариться перша страва, в
другому — друга або чай). Можливе також вживання харчових концентратів
без варіння.

При змішаному харчуванні два рази на добу видають гарячу їжу, а на
третій прийом — м’ясо-рослинні (м’ясні) консерви або сало-шпиг з хлібом
чи сухарями з розрахунку до 20 % калорійності добового раціону, на
вечерю у таких випадках припадає 40-45 %.

У польових умовах не допускається жодних відхилень від обов’язкових
кулінарних та ;і, санітарних правил і вимог при зберіганні та обробці
продуктів і приготуванні їжі. Для зберігання продовольства створюють
тимчасовий склад, в якому в холодильній камері чи рефрижераторі, а також
на піддонах або стелажах, розміщують продукти. Передбачається проведення
ряду заходів, які запобігають проникненню всередину складу гризунів та
комах (рис. 15.28).

Особливу увагу в польових умовах медичні працівники повинні приділяти:

— умовам зберігання продуктів, які швидко псуються (м’ясо, риба, молоко
і вироби з них), особливо у теплу пору року;

— захисту запасів продуктів від забруднення пилом, радіоактивними та
отруйними речовинами або зараження бактеріальними засобами, для цього
продукти упаковують в мішки із крафт-паперу або поліетилену, які
вкладають у ящики або іншу тару і розмішують у контейнерах або кузовах
автомашин;

— постійному підтриманню у чистоті кухонного інвентарю, черпаків,
виделок, казанів, столів польових, дощок і ножів для розробки продуктів
тощо, а також термосів для доставки їжі у підрозділи;

— дотримання терміну й умов зберігання готової їжі (на гарячій плиті
при температурі, не нижчій 80 °С, їжу можна зберігати не більше 1,5
години, а у термосах — до двох годин);

— контролю за чистотою казанків, чашок та ложок і миттям рук особовим
складом перед їжею;

— забороні вживання грибів, отруйних ягід і рослин, отриманих від
місцевого населення та трофейних продуктів;

— підтриманню особистої гігієни кухарями, включаючи контроль за
обов’язковим щоденним миттям їх у польовій лазні.

Приготування їжі у польових умовах має деякі особливості, Банки м’ясних
і рибних консервів обов’язково оглядають. Для перевірки на герметичність
їх після очистки від мастила опускають у гарячу воду на 10-15 хвилин.
При виділенні бульбашок з неприємним запахом і витіканні вмісту або
наявності бомбажу використання консервів забороняється. Банки
відкривають не раніше ніж за годину до закладки їх вмісту у казан, він
повинен кипіти не менше 20 хвилин. Зберігати або видавати без
попередньої термічної обробки відкриті банки забороняється.

Морожене м’ясо не розморожують, а тільки зачищають, рубають на шматки
вагою до 1,5 кг, добре промивають і закладають в казан з холодною водою.
Після закипання збирають піну. По можливості, м’ясо розділяють на порції
і повторно піддають термічній обробці, після чого відразу видають
споживачам.

Заморожені овочі також чистять без розморожування, миють і відразу
опускають в казан з киплячою водою, що зберігає їх смакові якості.

Якщо хліб зберігався при температурі нижче нуля і замерз то його
зігрівають у теплих наметах чи землянках, розклавши на чистих столах або
у духовках похідних кухонь. За відсутності свіжого хліба видають сухарі,
які можна швидко відновити до стану хліба за допомогою казанка та ложки.
Сухарі ставлять у казанок на ребро і розділяють ложкою, після чого
заливають на 10-15 секунд питною водою. Після зливання ЇЇ казанок
накривають кришкою і протягом 5 хвилин підігрівають на вогні.

У деяких випадках, наприклад перед маршем, особовому складу видають
сухий пайок недоторканого запасу (НЗ), його можна використовувати тільки
з дозволу командира (рис. 15.29). До складу пайка входять одна банка
м’ясних консервів, дві — з кашею, цукор та чай. Окремо додають

Санітарний нагляд за умовами пересування військ та медичний контроль за
особовим складом під час бою

У сучасних воєнних умовах пересування військових формувань стало
невід’ємним елементом бойових дій. Воно відбувається двома способами:
маршем або перевезенням військ.

Марш — це організоване перебування підрозділів у колонах дорогами і
колонними шляхами з метою своєчасного прибуття у вказаний район (рубіж)
в повній бойовій готовності. Марш може здійснюватися:

а) в умовах:

— без загрози зіткнення з противником;

— передбачення вступу в бій з противником;

— у ході стрімкого переслідування противника.

б) у напрямку: — до фронту;

— вздовж фронту;

— від фронту в тил.

Марш, у більшості випадків, буде виконуватися на бойових машинах
(бойових машинах піхоти, бронетранспортерах, танках) або транспортних
автомашинах, хоча можливе і пересування пішки, наприклад, у недоступних
для руху техніки районах (гориста та лісисто-болотиста місцевість).

У тилу більш прийнятним є перевезення військ автомобільним, водним
(річним або морським) та авіаційним транспортом.

Для проведення маршу створюють похідний порядок, який включає такі
елементи: авангард, колону головних сил, похідну охорону та колону
тилових підрозділів. У голові останньої, як правило, пересуваються
медичні підрозділи (МПБ, МПбр).

При підготовці до медичного забезпечення треба врахувати всі умови
пересування, бо вони суттєво впливають на якість його організації і
успішність проведення. Перевезення особового складу на необладнаних
машинах, а взимку, крім того, і на відкритих, заборонено.

Найчастіше марші у бойовій обстановці відбуваються вночі, що сприяє їх
маскуванню та, відповідно, зменшує вірогідність бойових втрат. Але
одночасно це викликає посилення втоми в особового складу, потребує
високого рівня підготовки водіїв, знижує швидкість руху колон приблизно
на одну третину, наприклад, з 30-40 км/год вдень до 25-30 км/год вночі.

З метою збереження сил військовослужбовців, особливо водіїв, а також для
перевірки стану техніки та озброєння, їх технічного огляду й
обслуговування, прийняття їжі й відпочинку, призначають привали (малі й
великий) та денний (нічний) відпочинок. Малі привали відбуваються через
кожні 3-4 години руху колони тривалістю від 20-30 хвилин до 1 години, а
великий (до 2-4 годин) — у другій половині добового переходу (через 6-8
годин руху, при нічному марші не планується). При здійсненні маршу на
велику відстань після декількох переходів можна призначати добовий
відпочинок.

При підготовці та під час маршу завжди проводять санітарно-гігієнічні
заходи, які складаються із санітарного нагляду за організацією
харчування та забезпечення водою, санітарного контролю за станом
території на маршруті пересування військових колон, попередження дії
несприятливих чинників під час руху, медичного контролю за фізичним
станом особового складу тощо.

Під час маршу на автомашинах взимку треба контролювати, щоб всі бійці у
кузовах сиділи спиною до напрямку руху (крім спостерігачів) і додатково
вкривалися плащ-наметами.

У підготовчий період до проведення маршу медична служба підрозділів і
частин, насамперед середній медичний персонал, перевіряє правильність
підбору взуття (тісне та мокре взуття підвищує ризик відмороження ніг
взимку), обмундирування та спорядження, наявність запасних онуч; виявляє
хворих та Ізолює їх, а також визначає бійців, у яких виявлено
гемералопію (курячу сліпоту) та інші дефекти зору.

Санітарний нагляд за транспортними засобами складається з контролю за їх
чистотою та обладнанням достатньою кількістю лавок у кузовах автомашин
Із розрахунку 0,27 м2 підлоги на одну людину, а також устилання днищ
м’якою підстилкою (сіно, солома, гілки тощо) і укриття кузова
брезентовими тентами, які запобігають переохолодженню особового складу
взимку. Обов’язковим є миття ніг перед маршем, тому що пітливість ніг є
одною з причин, що сприяє відмороженню. Забезпечення особового складу
валянками, додатковими устілками у чоботях і правильне намотування онуч
є необхідними заходами у підготовчий період.

Влітку треба звертати увагу на захист від перегрівання організму і
попередження теплових ударів. Ефективним є натягування тентів на кузови
автомобілів, відкривання, по можливості, під час руху люків у бойових
машинах та забезпеченість людей достатньою кількістю питної води
представники медичної служби видають особовому складу індивідуальні
засоби знезаражування води і перевіряють наявність у нього
індивідуальних фляг, наповнених доброякісною водою або чаєм, а також
проводять санітарно-просвітню роботу.

Із підлеглим середнім медичним персоналом військові лікарі проводять
заняття з вміння хлорувати воду простими методами, а також навчають його
проводити санітарно-епідеміологічну розвідку джерел води та забір її
проб для лабораторного аналізу. Зазвичай, контролюється якість очищення,
дезінфекції і заповнення доброякісною водою всіх наявних у підрозділах
ємностей на випадок можливої відсутності перевірених джерел
водопостачання на марші.

Медичною службою контролюється також доброякісність продуктів
харчування, які завантажують у спеціальний транспорт і використовують
для приготування їжі на привалах. Часто перед маршем особовому складу
видають сухий пайок недоторканого запасу. Його можна вживати тільки з
дозволу командування.

З метою уникнення контакту військовослужбовців з осередками інфекційних
захворювань на шляхах пересування та у місцях розташування у підготовчий
період необхідно також проводити: медичну розвідку стану маршрутів
пересування (по можливості), місць для організації привалів та денного
(нічного) відпочинку; згідно з показаннями — профілактичні щеплення
проти епідемічних інфекційних захворювань, загроза яких найбільш
імовірна; негайно інформувати безпосередніх командирів та старших
медичних начальників про виявлені недоліки і захворювання, проведені
заходи та потрібну допомогу силами і засобами.

Велику частина цих заходів проводять і під час маршу, їх обсяг залежить
як від умов проведення маршу, так і від наявності часу, що відводиться
для підготовки до нього. Якщо термін стислий, то виконують тільки
найбільш важливі заходи, що не потребують багато часу.

Лікар (фельдшер) частини повинен рекомендувати командуванню, а середній
медичний персонал — контролювати відведення часу особовому складу,
особливо водіям, для відпочинку перед маршем протягом 7-8 годин та
видачу за 1-1,5 години до початку маршу гарячої їжі.

У ході маршу під час туману, сильних опадів — дощу, заметілі або
снігопаду можуть виникати підвищені вимоги до водіїв (механіків-водіїв).

Під час маршу на бойових машинах або транспортних автомашинах на
організм військовослужбовців впливає ряд несприятливих факторів
зовнішнього середовища, які можуть викликати передчасну втому і зниження
боєздатності (табл. 1).

При необхідності подолання ділянок, які виникають внаслідок застосування
противником зброї масового ураження, до цих факторів додають ще і
чинники, що є специфічними для кожного виду цієї зброї.

На привалах і короткочасних зупинках середній медичний персонал
зобов’язаний контролювати правильність використання часу, що відводиться
для відпочинку. Весь особовий склад повинен вийти з машин на правий бік
дороги і зробити легкі фізичні вправи. Особливу увагу звертають на
виявлення у ході маршу відморожень (побіління видимих шкірних покривів)
та ознак захворювання, за необхідності рахують частоту пульсу і дихання,
вимірюють температуру, оцінюють загальний стан і поведінку, надають
медичну допомогу.

З метою запобігання отруєнню вихлопними газами під час руху між машинами
повинна витримуватися встановлена дистанція (30-50 м), на зупинках треба
або виключати двигуни машин, або

Особливо необхідно дотримуватися збільшених дистанцій при русі змішаних
колон (автомашини разом з бойовими машинами) в ущелинах і долинах, по
лісових дорогах, в тунелях, а також при попутному вітрі або у безвітряну
погоду. Категорично забороняється відпочинок водіїв у кабінах машин з
працюючими двигунами.

При отруєнні чадним газом потерпілого потрібно винести на свіже повітря
і дати понюхати нашатирний спирт, при появі блювання — доставити в
медичний пункт, враховуючи можливість асфіксії блювотними масами.

Влітку для захисту від пилу і вихлопних газів треба також дотримуватися
встановлених дистанцій. Відпочинок у тіні на ділянці з добрим
провітрюванням і вживання достатньої кількості води запобігають тепловим
ударам.

В умовах маршу не завжди є змога організовувати триразове харчування.
При дворазовому харчуванні перед початком маршу дають гарячу їжу з
розрахунку 50-60 % від загальної енергетичної цінності добового раціону,
а решту — перед відпочинком. По можливості особовому складу видають
продукти для проміжного харчування (м’ясо-рослинні консерви, сало, хліб
або сухарі).

Медичні працівники контролюють також дотримання питного режиму і
поповнення запасів води в індивідуальних флягах доброякісною водою.

Марш пішки, залежно від темпу руху, відстані й ступеня напруженості,
поділяється на звичайний марш, форсований та марш-кидок.

При звичайному марші швидкість руху становить 4-5 км/год (на лижах — 5-7
км/год), а величина добового переходу — приблизно 25-30 км.

При виконанні форсованого маршу вона збільшується до 40-45 км. Під час
маршу-кидка підрозділи рухаються, чергуючи прискорену ходьбу з бігом,
швидкість пересування сягає 8-9 км/год. Цей вид маршу є надзвичайно
важким фізичним навантаженням, ступінь якого залежить від рельєфу
місцевості, клімато-погодних умов, відстані переходу, швидкості руху, а
також вагового навантаження бійців та інших факторів. За добу організм
витрачає більше ніж 4000 ккал.

Усі системи організму військовослужбовця під час маршу-кид-ка суттєво
активізують свої функції. Збільшується навантаження на серцево-судинну
систему, відповідно зростає хвилинний об’єм крові до 20-30 л (більше ніж
у 6 разів, порівняно із станом спокою) та частішає пульс до 100-120 за
одну хвилину в тренованих і до 140-160 — у нетренованих осіб.

Якщо в стані спокою частота дихання складає 16-18 за хвилину, то на
марші досягає у тренованих бійців 20-25, а у нетренованих — 30-40.
Легенева вентиляція відповідно становить від 20 до 50 л за одну хвилину
(при 7-8 л у стані спокою). Змінюються функції центральної нервової
системи, органів травлення тощо.

Різко збільшується продукція тепла організмом, що стимулює
потовиділення. Випаровування поту з поверхні шкіри влітку сягає 5-6 л за
добу і має охолоджувальний ефект, але при підвищеній відносній
вологості, слабкому вітрі та температурі повітря понад +30 °С цей шлях
втрати тепла буває недостатнім і внаслідок перегрівання тіла може
трапитися тепловий удар.

Він проявляється головним болем, слабкістю, запамороченням, нудотою,
втомою, а у важких випадках ці явища дуже швидко переходять у втрату
свідомості, судоми, марення, виникає блювання, різко зростає частота
серцевих скорочень та дихання, підвищується температура тіла до 41 °С і
вище.

Взимку при високій вологості та низькій температурі повітря у вітряну
погоду виникають умови, що сприяють переохолодженню окремих ділянок тіла
або всього організму. Це може призвести до відмороження, а також
виникнення простудних захворювань.

Медичний персонал, насамперед середній, у період підготовки до пішого
маршу мусить приділяти велику увагу підбору взуття й обмундирування
бійцям, проведенню особовим складом своєчасного прання шкарпеток або
онуч, умінню правильно обмотувати ними ноги, миттю ніг і обрізанню
нігтів.

Взуття повинно бути вільним, але не завеликим, Інакше виникне потертість
ніг, що призведе до втрати боєздатності.

Фельдшери (санітарні Інструктори) під час проведення
санітарно-просвітніх бесід роз’яснюють бійцям значення дотримання
питного режиму, підтримання постійного розміреного темпу руху з метою
економії сил, правильного відпочинку на привалах, обмеження контакту з
місцевими жителями, небезпеку вживання їжі, отриманої від них, та води з
неперевірених джерел.

Успішне подолання перешкод також значною мірою залежить від ступеня
маршової тренованості особового складу, під час якої у нього з’являється
витривалість до великих фізичних навантажень.

Витримувати їх допомагають раціональне харчування і відпочинок у ході
маршу. За годину до його початку видають ситний (з м’ясом) сніданок.
Якщо марш починається до 4-5 години ранку, сніданок видають на першому
або другому привалі (перший привал роблять через одну годину на 10-20
хвилин, у подальшому — на 20-30 хвилин після кожних 2-3 годин руху). На
великому привалі (у другій половині добового переходу), тривалість якого
повинна становити 2-4 години, видають продукти проміжного харчування:
консерви, хліб і чай, а по можливості — другу страву і чай. Обід, як
правило, готують після закінчення маршу або на місці нічного відпочинку
на батальйонних пунктах харчування.

Важливе значення має повноцінний відпочинок. Роль медичної служби
полягає у виявленні територій та населених пунктів, де спостерігалися
випадки особливо небезпечних інфекційних захворювань серед населення або
епізотії серед гризунів, і, відповідно, у своєчасній доповіді
командуванню про заборону розміщення в них.

При перевезенні залізничним і водним транспортом формуються військові
ешелони, а повітряним — команди. Ешелоном, як правило, перевозиться
військова частина або її підрозділи. До складу залізничного військового
ешелону входять штабний вагон, вагон-ізолятор, вагони для кухонь І
зберігання продуктів (влітку — ізотермічний вагон з холодильними
установками) та вагони для особового складу. Попередньо ешелон
обстежується комісією (до складу її входить лікар або фельдшер), яка
контролює чистоту виділених вагонів, облаштування їх необхідним
обладнанням. Якщо для перевезення людей виділяють пристосовані вантажні
вагони, то взимку обов’язково у них встановлюють чавунні пічки, видають
дошки для нар, ліхтарі, відра, драбини, мітли або віники, засклені рами
для вікон тощо.

Здійснюється також санітарний нагляд за станом районів очікування
(збору) і місць завантаження (розвантаження), за необхідності у них
проводять відповідні санітарно-гігієнічні заходи. У ході перевезення
основну увагу приділяють контролю за харчуванням та водопостачанням,
прибиранням у вагонах і дотриманням громадської та індивідуальної
гігієни. Також суворо забороняється вживання продуктів, отриманих від
населення, та води з неперевірених джерел під час зупинок ешелону.
Зазвичай практикується щоденний обхід лікарем (фельдшером) вагонів,
контролюються санітарний стан кухонь і умови зберігання продовольства.
При необхідності медичний працівник керує санітарною обробкою особового
складу. Адміністрація залізниці забезпечує ешелони водою з розрахунку
6-10 л для однієї людини на добу. Крім того, роблять запас води у всіх
добре очищених ємностях, що є в частині.

Гарячу їжу видають не менше двох разів на добу. При тривалості
перевезення менше доби можна видавати сухий пайок.

При перевезенні водним транспортом особовий склад розміщується на одному
судні (морський транспорт) або навіть у одному приміщенні (річковий
транспорт), що призводить до погіршення мікрокліматичних умов і
забруднення повітря продуктами життєдіяльності людини, і, як наслідок,
різко зростає небезпека розповсюдження інфекційних хвороб. Виникає
необхідність посилення вентиляції за допомогою різних пристроїв, а також
облаштування додаткових убиралень і рукомийників.

Перед відплиттям роблять запас доброякісної питної води з розрахунку 10
л на добу для однієї людини. Воду обробляють дезінфікуючими речовинами.
Гарячу їжу готують у польових кухнях та камбузі (корабельна кухня).

При перевезеннях на морі у переважної більшості особового складу може
виникнути «морська хвороба» від розгойдування корабля на хвилях.
Симптомами її є блідість, головний біль, нудота, блювання, погіршення
стану. Тому військовослужбовцям не треба переїдати. Тих, які захворіли,
необхідно покласти на свіжому повітрі у центральній частині корабля, по
можливості — далі від камбуза та машинного відділення, рекомендувати
пиття холодної води дрібними порціями, а також давати медикаментозні
засоби (аерон тощо). Перед перевезенням особового складу пароплавство
зобов’язане проводити на судні дератизацію.

При потребі швидкого перевезення військ використовують авіаційний
транспорт. До початку перевезення проводять медичний огляд
військовослужбовців, їжу видають не пізніше ніж за 2 години до вильоту.
Страви не повинні містити багато клітковини та газоутворюючих продуктів:
гороху, квасолі тощо. Треба контролювати також заповнення фляг
доброякісною питною водою або чаєм.

Перед польотом проводять інструктаж особового складу щодо правил
поведінки на борту літака, контролюють надання часу для повноцінного
відпочинку. За наявності у літаку дихальної кисневої апаратури особовий
склад навчають правилам користування нею.

При виникненні «повітряної хвороби» (може бути у 2 % людей) внаслідок
недостатньої стійкості вестибулярного аналізатора надають допомогу, як і
при «морській хворобі».

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.:
Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи