Реферат з гігієни

На тему:

Основи військової епідеміології. Завдання та основи протиепідемічного
захисту військ

Основи військової епідеміології. Завдання та основи протиепідемічного
захисту військ

Протиепідемічний захист у Збройних Силах України являє собою систему
заходів, які спрямовані на підтримання епідемічного благополуччя у
військах як в мирний, так і у воєнний час. Головним завданням
протиепідемічного захисту є організація та проведення заходів, які
направлені на попередження занесення і розповсюдження інфекційних
захворювань серед військовослужбовців, та їх локалізацію і ліквідацію у
випадку виникнення.

В зв’язку з цим заходи протиепідемічного захисту військ умовно поділяють
на дві групи.

Заходи першої групи спрямовані на попередження виникнення інфекційних
захворювань у військах. До них відносять санітарно-гігієнічні (контроль
за організацією харчування, водопостачання та розміщенням військ),
дезінфекційно-дератизаційні заходи, санітарно-просвітню роботу, а також
організацію і проведення планової імунопрофілактики (за епідемічними
показаннями — екстреної профілактики), санітарно-епідеміологічної
розвідки та санітарно-епідеміологічного спостереження в місцях
розташування частин. Сюди ж належать протиепідемічні заходи, які
проводять при перевезенні військ, а також при застосуванні противником
біологічної зброї. Інфекція у війська може заноситись від полонених,
звільнених з полону осіб, цивільного населення, а також при прийомі
поповнення та при поверненні в частину військовослужбовців з відряджень
і відпусток. Тому в цих випадках передбачається цілий комплекс
протиепідемічних заходів, велику частину з яких проводить середній
медичний персонал самостійно та під керівництвом лікарів.

При виникненні у військах інфекційних захворювань проводяться
протиепідемічні заходи другої групи, які спрямовані на найшвидшу
локалізацію та ліквідацію осередків інфекційних захворювань серед
особового складу.

Насамперед це раннє виявлення інфекційних хворих. Від своєчасності
виконання цього заходу значною мірою залежить ефективність і успішність
подальшого проведення решти протиепідемічних заходів. Виявляє хворих, як
правило, середній та молодший медичний персонал (фельдшери, медичні
сестри, санітарні інструктори тощо) під час щоденного медичного
спостереження за особовим складом. Воно здійснюється у плановому порядку
І передбачає опитування і огляд особового складу, направлення хворих та
військовослужбовців з підозрою на захворювання у медичний пункт для
медичного обстеження.

За окремим планом медичне спостереження проводять за робітниками
об’єктів харчування та водопостачання, оскільки їх стан здоров’я має
велике епідеміологічне значення.

При підозрі на Інфекційне захворювання військовослужбовця негайно
ізолюють, а при підтвердженні або сумнівності діагнозу направляють в
інфекційний госпіталь спеціальним транспортом окремо від неінфекційних
хворих та поранених. Вимога щодо негайної ізоляції зумовлена тією
обставиною, що при скороченні терміну перебування інфекційного хворого у
підрозділі зменшується ймовірність виділення ним збудника захворювання у
зовнішнє середовище та зараження особового складу, з яким він контактує.
Військові колективи, як правило, скупчені, й військовослужбовці постійно
спілкуються один з одним при виконанні завдань, під час занять, при
прийманні їжі, у побуті, тому виявлення та ізоляція інфекційних хворих
повинні бути якомога ранніми.

Після встановлення у госпіталі діагнозу Інфекційного захворювання
проводять спрямовані проти даної інфекції протиепідемічні заходи щодо
локалізації та ліквідації епідемічного осередку. Одним із головних
заходів в осередку захворювання є дезінфекція. Об’єктами, що підлягають
знезараженню, є все, з чим контактував хворий до госпіталізації:
приміщення, де він перебував, убиральня, ліжкова білизна та саме ліжко,
особисті речі та інші об’єкти. Залежно від виду інфекційного
захворювання, з метою переривання шляхів передачі збудника в осередку
проводять комплекс заходів, який включає дезінфекцію, дезінсекцію та
дератизацію, а також повну санітарну обробку особового складу (миття
військовослужбовців з одночасними дезінфекцією та дезінсекцією
обмундирування і заміною білизни). Для дезінфекційної обробки осередку
можна використовувати хімічні, фізичні, механічні та біологічні методи.
У деяких

випадках застосовують їх комбінацію. Усіх осіб, які були в контакті з
інфекційним хворим, беруть на облік. Вони перебувають під щоденним
посиленим медичним спостереженням протягом терміну максимального
Інкубаційного періоду для даного інфекційного захворювання з метою
своєчасного виявлення у них симптомів захворювання та негайної ізоляції.
Активне виявлення хворих проводять шляхом опитування й обстеження:
огляд, вимірювання температури, відбір аналізів тощо. Залежно від
епідеміологічних особливостей інфекції і конкретних умов обстановки
проводять режимно-обмежувальні заходи: обсервацію або карантин.

Ефективність протиепідемічних заходів зумовлена встановленням конкретних
причин виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань серед
військовослужбовців. Для цього проводять епідеміологічне обстеження.
Його методи залежать від характеру інфекції, епідемічних
закономірностей, які притаманні відповідній Інфекції, попередньо
встановленого діагнозу тощо і можуть відрізнятися один від одного.

Заключним етапом у системі протиепідемічних заходів є встановлення
епідемічного спостереження за ліквідованим осередком інфекційних
захворювань, він триває 1-1,5 інкубаційного терміну від появи останнього
захворювання (після епідемічного спалаху). Метою епідемічного
спостереження є недопущення повторного виникнення інфекційного спалаху.

Протиепідемічний захист військ передбачає надання кваліфікованої та
спеціалізованої медичної допомоги інфекційним хворим з одночасним
попередженням винесення інфекції в тил та внутрішньогоспітального
зараження на етапах медичної евакуації.

З метою проведення протиепідемічних заходів у всіх медичних підрозділах
частинах і закладах, де це передбачено штатом, завчасно розгортають
ізолятор. Виявленого інфекційного хворого направляють, як правило, в
ізолятор, але лише на період, що необхідний для уточнення природи
інфекційного захворювання або підготовки транспортних засобів для
евакуації його у військовий польовий інфекційний госпіталь.

Кожен ізолятор повинен мати свій санітарний вузол, у якому
передбачається знезаражування виділень хворого. Усе медичне майно

Б ізоляторі маркують. Для медичного персоналу виділяють окремі халати та
все необхідне для миття і знезаражування рук.

Середній медичний персонал виконує великий обсяг робіт у системі
протиепідемічного захисту особового складу у військовій частині в цілому
і в її підрозділах зокрема. Це вимагає від нього достатньої підготовки з
розділів військової епідеміології і гігієни, інфекційних хвороб,
паразитології і мікробіології, володіння навичками проведення
дезінфекції, дезінсекції та дератизації, знання основних
санітарно-гігієнічних нормативів і правил, обов’язків посадових осіб
щодо їх виконання.

Санітарно-епІдемІчний стан частини може бути сприятливим лише у випадку
ретельного виконання вимог Статуту внутрішньої служби, наказів
Міністерства оборони та інших регламентуючих документів. Постійний
контроль за умовами розміщення військовослужбовців, підтриманням
належного санітарного стану в приміщеннях, організацією харчування та
водопостачання, дотриманням особовим складом правил техніки безпеки,
особистої гігієни та іншими сторонами його життя здійснює безпосередньо
середній медичний персонал. Високі ділові якості, знання своєї справи,
непримириме ставлення до порушень санітарних вимог, постійна робота з
виявлення та усунення недоліків, які можуть призвести до появи
інфекційних захворювань, твердість і принциповість у боротьбі за
епідемічне благополуччя є невід’ємними умовами діяльності військових
фельдшерів.

Фельдшер батальйону зобов’язаний проводити планування медичного
забезпечення підрозділу, регулярно здійснювати контроль за всіма
сторонами життя особового складу, доповідати командиру батальйону про
захворюваність особового складу та виявлені недоліки, що можуть
негативно впливати на боєздатність військовослужбовців і боєготовність
батальйону.

Загальна характеристика протиепідемічних сил І засобів

Для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя особового
складу Збройних Сил України створено організаційну систему — відповідні
заклади (установи) у складі державної санітарно-епідеміологічної служби
Міністерства оборони (МО) України, які підпорядковані Головному
державному санітарному лікарю МО України. У штаті цих закладів (установ)
є лікарі — спеціалісти: епідеміологи, мікробіологи, паразитологи,
гігієністи, які організовують і проводять протиепідемічні заходи у
військах. Кожен із вказаних спеціалістів має в межах свого профілю більш
вузьких спеціалістів, наприклад, епідеміологів з питань епідеміології
антропонозів та особливо небезпечних природновогнищевих і зоонозних
інфекцій, а також їх імунопрофілактики. До компетенції мікробіологів
відносять питання бактеріології, серології та вірусології. Паразитологи
разом з ентомологами і зоологами спеціалізуються у сфері гельмінтології
та паразитології. Гігієністи різних спеціальностей, але переважно з
комунальної гігієни та гігієни харчування, проводять
сані-тарно-гігієнІчнІ заходи протиепідемічного спрямування. Не можна при
цьому обійтися і без участі спеціалістів лікувальних закладів,
насамперед лікарів-інфекціоністів. Діяльність з питань профілактики
інфекційних захворювань усіх вищевказаних спеціалістів координують
епідеміологи. У штаті всіх санітарно-епідеміологічних закладів (установ)
передбачено посади для середнього медичного персоналу, який виконує
найрізноманітніші завдання під час проведення протиепідемічних заходів.

У з’єднаннях та частинах протиепідемічний захист особового складу
здійснює військова медична служба, яку очолюють начальники медичної
служби, а у батальйоні — начальник медичного пункту батальйону
(фельдшер). При розташуванні в одному гарнізоні декількох частин наказом
начальника гарнізону призначаються начальник медичної служби та
епідеміолог гарнізону, які організовують і проводять скоординовані
профілактичні та протиепідемічні заходи щодо забезпечення санітарного й
епідемічного благополуччя військ зони гарнізону. На штатну посаду
епідеміолога гарнізону призначають начальника розміщеної у гарнізоні
санітарно-епідеміологічної лабораторії (СЕЛ), причому зоною гарнізону
СЕЛ є як з’єднання, частини, підрозділи, що розташовані на території
гарнізону, так і військові частини, постійно чи тимчасово розміщені в
інших військових містечках, гарнізонах, які додатково визначаються
Головним державним санітарним лікарем МО України.

Лікарі-спеціалісти СЕЛ (епідеміолог, бактеріолог, гігієніст та ін.) у
межах зони гарнізону поряд з проведенням санітарного нагляду на
об’єктах, перелік яких затверджено начальником гарнізону, здійснюють
методичне керівництво роботою військової медичної служби, військових
госпіталів та поліклінік з медичних розділів протиепідемічного
забезпечення особового складу військових формувань.

Важливим розділом у роботі лабораторії є проведення звичайних
гігієнічних, бактеріологічних і токсикологічних досліджень, індикація
бактеріальних засобів, взятих з об’єктів зовнішнього середовища.
Індикацію бактеріальних засобів, як правило, здійснюють за скороченою
схемою — на чуму, холеру, сибірку і ботулізм. Матеріал, який доставляють
у лабораторію, ділять на дві частини, одну з яких відправляють у
лабораторію територіального СЕЗ для індикації за розширеною схемою. У
складі лабораторії, окрім лікарів-спеціалїстів, працюють також
лаборанти, санітарні інструктори (дезінфектор та дозиметрист), оператор
ПЕОМ, санітар і водії, у тому числі водій-електрик. Для СЕЛ виділяють
необхідні приміщення із спеціальним обладнанням, забезпечують її
санітарним і спеціалізованим транспортом та засобами зв’язку
(лабораторія медична військова типу ВМЛ, дезінфекційно-душова установка
типу ДДА-2 (рис. 16.1), спеціальні та вантажні автомобілі тощо).

Для територіальних та регіональних санітарно-епідеміологічних загонів
начальником санітарно-епідеміологічного управління МО України
визначаються зони відповідальності, в яких вони виконують організаційну,
методичну, контрольну, діагностичну та виконавчу функції щодо
забезпечення в цій зоні санітарного й епідемічного благополуччя
особового складу військ.

Рис. 16.1. Дезінфекційно-душова установка на автомобілі ДДА-2.

Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду також має визначену
територію відповідальності й виконує організаційну, методичну,
контрольну та діагностичну функції щодо забезпечення санітарного та
епідеміологічного благополуччя в частинах і закладах центрального
підпорядкування.

Ці заклади (установи) виконують організаційну, методичну та контрольну
функції з метою санітарного нагляду за діями всіх груп виконавців:
командування всіх рівнів служб життєзабезпечення військовослужбовців
(речової, продовольчої, квартирно-експлуатаційної та ін.) та медичної
служби усіх ланок, які організовують та проводять санітарні, а також
первинні гігієнічні та протиепідемічні заходи у військах, 3 метою оцінки
санітарного стану, санітарно-епідемічної ситуації або обстановки для
прийняття відповідних рішень щодо її покращання або оздоровлення
виконується діагностична функція. До неї відносять проведення в
установленому для кожного закладу обсягу кваліфікованих гігієнічних та
протиепідемічних заходів у військах.

Санітарно-епідеміологічні заклади (установи) мають в своєму
розпорядженні приміщення, санітарний і спеціалізований транспорт,
обладнання (лабораторії медичні військові типу ВМЛ, лабораторії медичні
польові типу ЛМП, установки дезінфекційно-душові типу ДДП-2, ДДА-66,
ДДА-3 тощо), а також засоби зв’язку. Залежно від умов бойової і медичної
обстановки підрозділи санітарно-епідеміологічних загонів можуть
працювати як в одному місці, так і виділяти частину сил і засобів для
проведення епідеміологічної розвідки та підсилення медичної служби
частин і з’єднань.

У системі протиепідемічних заходів важливу роль відіграють
санітарно-контрольні пункти (СКП). Основне завдання СКП -здійснення
санітарного контролю за станом військовослужбовців і цивільного
населення, яке пересувається автомобільним, залізничним, повітряним і
водним шляхами сполучення з метою попередження потрапляння інфекційних
хворих у війська діючої армії з тилу країни або ж з військ у тил.
Відповідно до призначення, СКП розміщуються на великих залізничних
вузлах, у морських та річкових портах, на аеродромах і
військово-автомобільних дорогах.

СКП організовує перевірку санітарно-епідемічного стану всіх ешелонів,
які проходять у зоні його дії, виявляє інфекційних хворих і знімає їх з
ешелонів, проводить необхідний комплекс ізоляційно-обмежувальних та
Інших (санітарна обробка) протиепідемічних заходів, а також контролює
роботу медичного складу, що супроводжує ешелон чи колони, здійснює
інструктаж медичних працівників, поповнює їх запаси медикаментів і
дезінфікуючих засобів. На нього покладається також контроль за
санітарним станом відповідних залізничних станцій, аеродромів та портів
І території, яка прилягає до них.

До категорії санітарно-епідеміологічних установ необхідно віднести також
військовий польовий інфекційний госпіталь (ВПІГ). ВПІГ призначений для
надання спеціалізованої медичної допомоги і лікування інфекційних хворих
та уражених біологічною зброєю. На нього покладається також проведення
ряду протиепідемічних заходів, а саме: повідомлення командирів частин і
начальників медичних служб з’єднань про встановлений діагноз
захворювання кожного госпіталізованого хворого (ураженого), участь у
локалізації і ліквідації епідемічних осередків. ВПІГ може розгортатись
як у складі госпітальної бази, так і висуватись самостійно до осередку
ураження біологічною зброєю чи в район великого епідемічного осередку
інфекційних захворювань для проведення заходів щодо його ліквідації й
організації лікування хворих на місці.

У складі ВПІГ розгортаються управління, приймально-діагностичне, два
лікувальних, лабораторне, рентгенівське відділення, аптека, віварій,
підрозділи забезпечення (рис. 16.2). У приймально-діагностичному
відділенні проводять прийом хворих, медичне сортування, надають їм
невідкладну медичну допомогу, здійснюють санітарну обробку. Хворих з
встановленим діагнозом направляють у лікувальні відділення. ВПІГ є
кінцевим етапом медичної евакуації інфекційних хворих, подальша
евакуація з якого допускається лише в разі загрози його захоплення
противником, при несприятливій хімічній, радіаційній обстановці тощо.

Особливості організації лікувально-евакуаційних заходів в умовах
застосування противником біологічної зброї

При госпіталізації поранених і хворих з осередку біологічного зараження
медичні підрозділи, частини, заклади переходять на суворий
протиепідемічний режим роботи, який передбачає ряд особливостей в
організації розгортання та роботи етапів медичної евакуації, а саме:

— роздільний прийом і роздільне розміщення хворих з клінічними
ознаками інфекційного захворювання від інших хворих І поранених;

— обов’язкову санітарну обробку всіх хворих і поранених, які поступили
з обов’язковою дезінфекцією обмундирування І транспорту, що доставив їх
з осередку зараження;

— проведення екстреної профілактики всім хворим і пораненим, яких
привозять з осередку біологічного зараження;

— захист медичного персоналу від зараження.

При поступленні на медичний пункт полку хворих і поранених з осередку
біологічного зараження, перш за все, проводять заходи щодо обмеження
контакту між ураженими біологічними засобами та пораненими і хворими,
які є безпечними в епідемічному відношенні. Для цього на медичному
пункті організовують двопоточний прийом потерпілих, ретельніше
здійснюють медичне сортування поранених і хворих, збільшують ємкість
ізолятора, підсилюють його особовим складом і медичним майном.

У процесі медичного сортування вже на сортувальному посту виділяють два
ізольованих потоки (рис. 16.3). Перший складається з уражених із
клінічними проявами інфекційного захворювання, другий — із уражених, які
евакуйовані з осередку, але не мають ознак ураження, а також поранених,
які не зазнали впливу біологічної зброї. Розподіл потерпілих на вказані
потоки відбувається на основі первинного огляду, опитування поранених І
хворих, а також отриманих даних від осіб, які їх супроводжують. Перших
направляють в ізолятор, других — на майданчик спеціальної обробки, після
чого — на сортувальний майданчик.

Повторне медичне сортування з метою виявлення підозрілих на інфекційні
захворювання проводять на сортувальному майданчику. Тих поранених, які
потребують надання першої лікарської допомоги, направляють до
перев’язочної, а решту, після проведення їм неспецифічної профілактики,
в евакуаційну.

Особовий склад медичного пункту в умовах суворого протиепідемічного
режиму працює в індивідуальних засобах захисту (два халати, маска). У
його функціональних підрозділах систематично проводять дезінфекцію.
Обмундирування та взуття уражених і хворих, які надходять у медичний
пункт, зрошують 2 % розчином монохлорамїну (за допомогою автомаксу). При
цьому досягається зменшення ступеня зараження одягу та взуття, а також
обмежується розсіювання збудників інфекційних захворювань внаслідок їх
фіксації. Евакуація інфекційних хворих з медичного пункту полку
здійснюється окремим санітарним транспортом у військовий польовий
інфекційний госпіталь. У деяких випадках при несприятливій бойовій
обстановці уражених евакуюють в ізолятор омедб.

У медичному батальйоні виділяють такі ж два потоки потерпілих.
Забезпечують роздільну повну санітарну обробку поранених і хворих, а
також роздільне надання медичної допомоги. З метою недопущення
внутрішньопунктового зараження прийом поранених і хворих з частин, які
не зазнали біологічного нападу, а також евакуація з омедб до
встановлення виду збудника, припиняються. При отриманні від’ємних
результатів лабораторних досліджень на чуму, холеру, натуральну віспу І
за умови, що серед поранених і хворих немає підозрілих на захворювання
на особливо небезпечні інфекції (ОНІ), евакуація з омедб відновлюється.
При виявленні збудників ОНІ (або появі хворих з відповідними формами) до
осередку біологічного зараження висуваються військовий польовий
інфекційний госпіталь та інші спеціальні госпіталі (військовий польовий
хірургічний госпіталь, військовий польовий терапевтичний госпіталь
тощо).

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.:
Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи