Л Е К Ц І Я
Організація відновлювального лікування, реабілітація
І. Головні принципи реабілітації хворих та інвалідів
Дослідження з реабілітації хворих та інвалідів отримали
найбільшого розвитку після другої світової війни. Тоді ж в медицині
стало широко використовуватись і саме слово “реабілітація” / від
чеського – здатність /.
На сьогодні виділяють декілька видів /етапів/ реабілітації.
Професійна реабілітація – має на увазі раціональне працевлаштування без
знижки кваліфікації. Якщо ж це неможливо, то показано відновлення
працездатності за допомогою навчання та перенавчання.
Трудова реабілітація – проводиться тоді, коли неможлива професійна
реабілітація і зводиться до пристосування інваліда до будь-якої праці,
навіть некваліфікованої.
Соціальна реабілітація – має на увазі призначення тих чи інших видів
соціальної допомоги, встановлення різних пільг. Все більше значення
надається психологічній реабілітації -створенню позитивної трудової та
життєвої позиції шляхом впливу на психологічний статус.
Таким чинам, задачею реабілітації є надання хворому або інваліду
всебічної допомоги у розкритті їм своїх знань, вмінь та навичок, що
допоможуть відновити його місце в сім’ї, робочому колективі,
суспільстві.
Останні два десятиріччя характеризуються зростанням значення служби
відновлювального лікування.
У осіб, що пройшли повний курс етапного відновлювального лікування,
результати його істотно покращуються. Це виражається в зниженні
смертності та інвалідності та підвищенні рівня професійної реабілітації
хворих та інвалідів (Міняєв В.А., І982). Але показання до використання
методів відновлювального лікування в умовах поліклініки при різних
стадіях та різних варіантах лікування окремих хвороб потребують
подальшої розробки.
Одним з важливих факторів відновлення працездатності та профілактики
інвалідності є раціональне працевлаштування (Карпов Л.М., Улітін А.І.,
1980).
Оптимальні результати при цьому можуть бути отримані при співпраці
органів охорони здоров(я, ЛТЕК,адміністрації підприємств та закладів, а
також відповідних органів соціального забезпечення (Белова Л.Н.,
Вольфсон Л.І., 1974, Барський І.П., Сизікова Є. А., 1976).
Неможливо не погодитися з думкою В.І.Білова (1976) про те, що повноцінна
реабілітація неможлива без врахування особливостей особи хворого
(інваліда). Тому, необхідна адекватна профорієнтація його з урахуванням
не лише характера та ступеня порушення функцій організма, але й
психологічної структури особи. Тому необхідно мати на увазі і
престижність майбутньої прфесії.
Спеціальні розрахунки показують високу економічну ефективність
реабілітації інвалідів.
Так, економічний ефект, отриманий від реабілітації інвалідів, в 10 разів
перевищив витрати на реабілітацію. Велику економічну ефективність
реабілітації інвалідів відмічають також В.М. Герасименко (1976), А.М.
Лук?яненко (1982) та інші автори.
Важко переоцінити значення диспасерної роботи для реабілітації
інвалідів. Так Л.І. Крам (1974) підкреслював, що серед інвалідів, що
знаходяться під активним диспансерним наглядом, рівень реабілітації на
8,2 % више, а ускладнення інвалідності спостерігаються в 2 рази рідше,
ніж серед інвалідів, що не знаходяться на диспансерному обліці.
Цікаво і те, шо рівень реабілітації серед працюючих інвалідів вище на
7%, ніж серед непрацюючих.
ІІ. Організація відновлювального лікування в умовах поліклініки
Одним з важливих розділів діяльності сучасної поліклініки є організація
повноцінного відновлювального лікування, яке є не менше ефективним
засобом лікування та відновлення порушених функцій, але й важливим
засобом вторинної профілактики.
Питаннями відновлювального лікування займається соціальний структурний
підрозділ поліклініки – відділення (кабінет) відновлювального лікування,
котре створюється в міській поліклініці, що обслуговує не менше 30 тис.
населення.
Відділення (кабінет) відновлювального лікування створюється (згідно
наказу МОЗ СРСР № 1000 від 23.09.81 р.) для лікування хворих з
серцево-судинними захворюваннями, наслідками травм, ортопедичних,
неврологічних та інших захворювань.
Відділення забезпечує хворих всім комплексом сучасних методів
відновлювального лікування: лікувальною фізкультурою,
фізіо-трудо-психотерапією, масажем, логопедичним навчанням, а також
медикаментозною терапією, що направлена на часткове або повне
відновлення серцево-судинної діяльності, рухових та мовних функцій, шо
порушені в результаті захворювання серця та судин, травм, ортопедичних
та неврологічних захворювань.
В зв?яку з цим, для проведення відновлювального лікування та контролю за
станом хворих в період лікування, відділення (кабінет) використовує
необхідні лікувально-діагностичні та допоміжні підрозділи поліклініки
(функціональні, лікувальної фізкультури, голкорефлексотерапії,
трудотерапії, психотерапії та інше). Для визначення об?єму та
характеру відновлювального лікування, а також контролю за станом хворих
в період відновлювального лікування використовуються методи
функціональної діагностики, рентгенологічні, лабораторні та інші методи
обстеження.
Відділенн або кабінет здійснює безпосередній зв?язок та тісні контакти з
усіма лікарями та підрозділами поліклініки. До відділення (кабінету)
відновлювального лікування поліклініки хворі поступають із відділень
відновлювального лікування лікарень для заключного етапу лікування або
після закінчення гострого періоду захворювання для проведення всього
комплексу відновлювального лікування.
Головні задачі кабінету:
своєчасний початок відновлювального лікування хворих та забезпечення
неперервності, послідовності, етапності в організації та здійсненні
програми лікування;
забезпечення диференційованого підходу до методів та засобів
відновлювального лікування різних контингентів хворих.
Відповідно до задач кабінет виконує слідуючі функції:
1) складання індивідуальної програми відновлювального лікування хворого
та їх виконання з використанням сучасних методів та засобів
відновлювального лікування;
2) приволікання для консультації необхідних спеціалістів поліклініки,
здійснення взаємозв?язку з іншими підрозділами поліклініки.
Прийом хворих на відновлювальне лікування проводиться по направленню
завідуючих структурними підрозділами лікарень та поліклінік, що
розташовані в районі діяльності даного відділення чи лише своєї
поліклініки в залежності від потужності кабінету.
В кабінет приймаються хворі після закінчення гострого періоду, що
потребують спеціального комплексу відновлювального лікування. Перелік
захворювань визначений Наказом № 1000 від 23.09.81р.
В випадках, коли в поліклініках (- І категорія – вище 80 тис. населення)
створено відділення відновлювального лікування, коло хворих, що
підлягають лікуванню в ньому, розширюється у відповідності з даним
Наказом.
Головні задачі відновлювального лікування:
1) використання комплексу всіх необхідних методів відновлювального
лікування;
2) неперервність, наступництво, послідовність та етанність;
З) індивідуальний підхід до створення та здійснення програми лікування.
\
Відповідно до задач відділення організує та проводить:
1) складання індивідуальної програми відновлювального лікування хворого
та її здійснення з використанням сучасних засобів та методів
відновлювального лікування;
2) засвоєння та впровадження в практику відділення невих сучасних
методів та засобів відновлювального лікування;
З) надання консультативної та організаційно-методичної допомоги з питань
відновлювального лікування поліклінічним закладам в районі діяльності
відділення;
4) взаємозв?язок та наступництво з іншими підрозділами поліклініки,
закріпленими поліклініками та лікарнями, що направляють хворих на
відновлювальне лікування, а також закладами спеціального забезпечення;
5) проведення клінічних розборів випадків необґрунтованого ведення
хворих на етапах лікування, неефективності проведених відновлювальних
заходів та інш.;
6) здійснення заходів щодо підвищення кваліфікації лікарів та середнього
мед. персоналу.
Для функціонування відділення відновлювального лікування виділяються
додаткові штатні посади (зав. відділенням, травматолог -ординатор,
невропатолог, кардіолог).
В залежності від потужності поліклініки, а відповідно потужності
відділення відновлювального лікування в склад його можуть входити
кабінети та зали лікувальної фізкультури, процедурний, фізіотерапії,
масажу, гідрокінезіотерапії; механотерапії сухого витягання,
голкотерапії, електросну, лого-терапії, працетерапії, побутовий блок,
автотренажерний кабінет, майстерні (слюсарно-механічна, переплітна,
швейно-гладильна), лікувальний басейн та інш. Потрібно враховувати
також, що численні хворі потребують допомоги соціолога, юристи.
Основою
діяльності відділення є комплексна послідовна та неперервна
дія на хворих широкого спектру медикаментозної, функціональної,
специфічної та психологічної дії терапії, враховуючи не
лише основний дефект, але й супутні захворювання, психологічні
особливості особи, сімейний стан, професію, трудову направленість.
Рентгенологічне обстеження, функціональна діагностика з велоергометрією,
реосинфалографією (в крупних поліклініках), лабораторні аналізи,
консультації та огляди у окуліста, оториноларинголога, уролога та інших
спеціалістів проводяться у відповідних підрозділах поліклініки, для
цілей лікування можуть бути використані операційні хірургічних
(травматологічних) лікарень.
Прийом хворих на відновлювальне лікування проводиться по направленню
завідуючих підрозділами закладів охорони здоров?я, а також лікарем
спеціалізованих ЛТЕК, шо знаходяться в районі діяльності даного
відділення.
До направлення додається:
1) виписка з медичної карти амбулаторного хворого (або стаціонарно – з
історії хвороби), де необхідно вказати не лише діагноз захворювання або
ушкодження, але й строки лікування, використані методи та засоби
лікування;
2) заключення терапевта про можливість функціонального
лікування.
Хворі, що направлені у відділення, проходять відбіркову комісію, до
складу якої входять травматолог, ортопед, невропатолог, терапевт,
кардіолог, лікарі-спеціалісти з лікувальної фізкультури, фізіотерапії,
трудотерапії та інш. Головою відбіркової комісії є завідуючий
відділенням, а її склад затверджується наказом головного лікаря
поліклініки.
??????
*
????
X
?
–
i
?
ph-*
??
@?
h9m~@?
EUwEi[TU1/2
h9m~@?
h9m~@?
h9m~@?
h9m~@?
??????
h9m~@?
h9m~@?
h9m~@?
h9m~@?
h9m~@?
прийнятого у відділення відновлювального лікування, необхідно заповнити
окрему медичну карту амбулаторного хворого, в котру заносяться всі дані
щодо лікувальних та оздоровчих заходів, що проводяться, план
реабілітації, щоденник лікарських записів, дані функціональних обстежень
та оглядів лікарів лікувальної фізкультури, фізіотерапії, трудотерапії.
Після закінчення лікування карта закривається виписним епікризом.
Паспортна частина повинна мати інформацію про хворого з відбиттям
динаміки працездатності; використовуючи таблицю обліку реабілітаційних
процедур та таблицю контролю відвідувань -здійснюється періодичний
контроль на всіх етапах лікування та аналіз результатів.
В кожного на руках є процедурний лист, в якому процедурні мед. сестри,
інструктори всіх кабінетів в хронологічному порядку відмічають всі види
отриманого хворим лікування.
Розподіл часу робочого дня лікаря відділення найбільш доцільно проводити
таким чином:
4 години – прийом хворих,
2 години – контроль за виконанням призначень в
лікувальних кабінетах
1/2 години – оргметодробота.
Добове навантаження – З хворих на годину. А.Р.Скворцов (1984) рекомендує
в період відновлювального лікування вести лікарський прийом хворих, що
мають листок непрацездатності, не менше одного разу на 6 днів, що не
мають листка непрацездатності – не менше одного разу на 10 днів.
Для травматолога ортопедичного відновлювального лікування широко
використовується заняття ЛФК як індивідуальні, так і групові, фізичні
вправи на воді, гідрокінезіотерапія, вправи на механотерапевтичних
апаратах, медикаментозна терапія.
Важливим методом є фізіотерапія, точковий та звичайний масаж,
бальнеотерапія, електросон та голкорефлексотерапія.
Реабілітація неврологічних, хворих являє собою комплексне відновлювальне
лікування осіб, що мають функціональні вади, враховуючі особливості
людини та соціальний статус працівників.
Вагоме місце в відновлювальному лікуванні таких хворих займає
психотерапія, для осіб, що мають порушення вищих психічних функцій
(афазія, апраксія, дизартрія та інше) використовується логопедичний
кабінет. В комплексному лікуванні велике значення має голкотерапія,
електроакупунктура та ряд інших методів.
Реабілітація після гострого інфаркта міокарда в поліклінічних умовах
показана хворим після закінчення гострого періоду захворювання. В
системі відновлювального лікування цей контингент хворих потребує
збереження єдиної тактики, неперервності та преємництва що є запорукою
успіху.
В основі програм реабілітації хворих на інфаркт міокарда в умовах
поліклініки, як і на будь-якому іншому етапі відновлювального лікування,
лежить принцип поступового збільшення фізичних навантажень.
В організації та проведенні відновлювального лікування хворих на інфаркт
міокарда поряд з терапевтом приймає участь лікар функціональної
діагностики.
Комплексне обстеження хворих проводиться на протязі всього періода
відновлювального лікування та продовжується в період диспансерного
спостереження.
Відновлювальне лікування стало ширше використовуватися в діяльності
хірургів.
В крупних поліклініках в поліклінічному відділенні відновлювального
лікування утворюються оториноларингологічна та сурдологопедична служби.
Головне місце в комплексі відновлювального лікування займає лікувальна
фізкультура, механотерапія, фізіотерапія та працетерапія.
Професіональна реабілітація повинна бути орієнтована не лише на
відновлення професійних навичок, але й на набуття нової спеціальності,
коли хворий не може повернутися до попередньої професії (Шестакова Н.А.,
Богданов Є.А., І98І).
Таким чином, організація повноцінного відновлювального лікування в
позалікарняних умовах – один з найважливіших розділів діяльності
поліклініки, а рішення проблеми повкоцінного відновлювального лікування
може бути досягнено лише за умови наступництва та етапності,
послідовності ранньої стаціонарної та заключної поліклінічної
реабілітації.
Разом з тим, відсутність інтенсивного відновлювального лікування сприяє
виникненню стадій незворотніх анатомічних та функціональних порушень та
призводить до зниження працездатності та інвалідності.
Потреба ж в післялікарняному відновлювальному лкуванні достатньо висока.
Вивчення окремих результатів лікування повторно госпіталізованих хворих,
проведення через три роки після їх останньої виписки з лікарні,
показало, що 28,7 % виписаних продовжували знаходитися на амбулаторному
лікуванні. Такий же стан і серед осіб зі стійкою втратою працездатності
– приблизно 1/3 інвалідів потребує амбулаторного лікування.
Досвід роботи відділень відновлювального лікування показав,
що відновлювального лікування у позалікарняних умовах потребує
12 % від загальної кількості первинних хворих, що зверталися в
травматологічні пункти, 10 % – із числа хворих, шо знаходяться
на лікуванні у невропатолога, та всі хворі після виписки із
спеціалізованих відділень лікарень відновлювального лікування.
Необхідно створювати відділення відновлювального лікування,
забезпечені всіма необхідними консультаціями та лікуванням
спеціалістів (окуліст, отоларинголог, уролог, ендокринолог та
інш.).
Реабілітація хворих та інвалідів в поліклінічних умовах -новий
напрямок вітчизняної медицини потребує кардинальної організації та
діяльності відновлювального лікування.
Вірна організація відновлювального лікування хворих в умовах поліклініки
відкриває реальні можливості стійкої зміни більшості з них та зниження
до мінімальних випадків інвалідності. Здійснення цієї важливої задачі
можливо лише за умови поєднання системи відновлювального лікування з
побутовою, соціальною та професіонального реабілітацією, що направлена
на відновлення здоров?я та працездатності хворого та повернення його до
суспільно-корисної праці.
Критерії для визначення якості реабілітаційних заходів:
1) візуальна оцінка (стан, хода, поведінка, стан шкіри та слухових
оболонок);
2) дані антропометрії (амплітуда рухів в суглобах, наявність ригідності,
динаміка об?єму мускулатури кінцівок);
3) фізіологічні показники (пульс, тиск, дихання);
4) клінічні показники (зникнення патологічних симптомів);
5) функціональні показники окремих органів та систем (ортопедичні та
функціональні проби, реабілітаційні проби з навантаженням та без
навантаження);
6) стан м?язів, рухових та чутливих розладів (види чутливості, рефлекси,
тонус та сила м?язів);
7) вегетосудинні та вазомоторні реакції в процесі реабілітаційних
заходів (потовиділення, стан шкіри та слизових оболонок);
8) лабораторні дані (кров, сеча, протромбін та інш.);
9) інструментально-апаратні показники (динамометрії, рентгенографії,
динаміки консолідації та структури електрокардіографії,
пневмотахометрії, осцилографії, енцефалографії, міографії та інш.);
10) ступінь адаптації до виконання побутових та фізичних навантажень.
Останні оцінки є основними критеріями завершення реабілітаційних заходів
та визначення результатів лікування.
Відому зацікавленість з точки зору планування відділення
відновлювального лікування поліклінік є дані про строки лікування в цих
відділеннях.
49,7 % хворих травматологічної та неврологічної груп лікувалися у
відділенні відновлювального лікування менше 30 днів, 29,3 % – від 1 до 2
місяців, 16,6 % – від 2 до 3 місяців, 10,4 % – від 3 до 4 місяців, 4 % –
більше 4 місяців.
ІІІ. Шляхи удосконалення медичної реабілітації
хворих, інвалідів
Досвід об?єднаної роботи вищих та первинних ЛТЕК та ЛКК закладів охорони
здоров?я показав, що статистика інвалідності дає змогу виявити як
позитивні результати медичної та соціальної реабілітації, так і її
від?ємну динаміку. Повна, часткова та сумарна реабілітація, показники
стабільності та ускладнення групи інвалідності – всі ці дані наявні по
окремих експертних комісіях як загального профілю, так і спеціалізовані.
Але ці комісії обслуговують від 2-3 до 12-20 адміністративних районів.
Це знижує інформативність органів охорони здоров?яокремих територій з
питань стану рівня інвалідності.
У наявній системі статистичного звіту органів та закладів охорони
здоров?я діяльність медичних працівників ніяким чином не оцінюється під
час підведення результатів соціалістичного змагання, при наданні
матеріальної допомоги колективам медичних працівників та їх керівникам.
Необхідно в статистичних формах річних звітів органів та закладів
охорони здоров?я ввести розділ показників медичної реабілітації
інвалідів.
Головним розділом системи реабілітації інвалідів вважається раціональне
їх працевлаштування.
Контролювання раціонального працевлаштування є одним з важливих розділів
діяльності експертних комісій, на проведення якого витрачається до 15 %
фонду робочого часу. Цей контроль здійснюється кожного тижня виходами на
промислові підприємства, в заклади та організації, де працюють інваліди.
Більша половина цих перевірок повинна проводитися разом з цеховими
терапевтами або в складі лікарсько-інженерних бригад.
Виходячи з даних літератури, біля 70 % інвалідів потребують змін умов
праці і, звичайно, силами лише лікарів-експертів та інженерів міських та
районних відділів соціального забезпечення здійснити контроль за
виконанням адміністративних рекомендацій ЛТЕК неможливо.
Виникла необхідність визначити порядок взаємної інформації органів
соціального забезпечення та закладів охорони здоров?я про трудові
рекомендації інвалідам та про їх реабілітацію цеховою службою.
Аналіз дефектів заповнення посильних листів по ЛТЕК та питань отриманих
від лікарів в ході семінарів на курсах підвищення кваліфікації, показує
недостатнє знання випускниками медичних інститутів основ
лікарсько-трудової експертизи, особливо – стійкої її втрати.
Однаково неповні знання як інструктивних, так і законодавчих документів
з ЛТЕК, так і принципів клініко-експертного мислення, покладеного в
основу рішення окремих питань експертизи працездатності.
Виникла необхідність створення у всіх медичних інститутах курсів
лікарсько-трудової експертизи, як це зроблено в ПММІ ім. М.І. Пирогова,
необхідно переглянути існуючі учбові програми та плани в бік підвищення
питомої ваги інформації з тимчасової трудової експертизи на клінічних
кафедрах.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
