.

Організація швидкої та невідкладної медичної допомоги (лекція)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
364 3654
Скачать документ

Л е к ц і я

Організація швидкої та невідкладної медичної допомоги

Розвиток капіталізму в 19 ст., збільшення міст, промислових
підприємств, транспортних засобів призвели до зростання травматизму,
активізували проблеми надання медичної допомоги населенню під час
нещасних випадків. Безпосереднім поштовхом до організації швидкої
допомоги стала пожежа у Венському оперному театрі (1861р., яка призвела
до великої кількості жертв, тому що не було можливим надати своєчасну
медичну допомогу.

В Росії до революції існував досвід безкоштовної швидкої медичної
допомоги ( Москва, відомий лікар П.Ф.Гааз). Ця допомога надавалась як за
рахунок коштів міських бюджетів, так і за рахунок благодійних внесків.

В перші роки після революції центрами надання швидкої допомоги були так
звані пункти “нічної квартирної допомоги”, які існували на базі
амбулаторній та поліклінічній. Пункти першої швидкої допомоги
створювались також на промислових підприємствах. Перші станції швидкої
медичної допомоги з’явились в 1919р. в таких великих містах як Москва,
Ленінград, Київ, Одеса. В 1923р. був організований Науково-дослідний
інститут швидкої допомоги (в Москві).

В кінці 20-х років в Москві та Ленінграді пункти “нічної квартирної
допомоги” та станції швидкої допомоги були перетворені на пункти
невідкладної допомоги.

В 1933р. вийшло Положення про станції швидкої медичної допомоги.

В 30-70-ті роки екстрена позалікарняна допомога надавалась як
амбулаторно-поліклінічними закладами, так і станціями швидкої медичної
допомоги (ШМД).

В 1978р. ці служби об’єднані. Швидка та невідкладна медична допомога
стала надаватися станціями ЩМД. В 1991р. швидка та невідкладна допомога
знову були роз’єднані. Швидка та невідкладна медична допомога стала
надаватися станціями ШМД. В 1991р. швидка та невідкладна медична
допомога знову були роз’єднані: швидка допомога повинна надаватися
станціями ШМД, невідкладна – повинна надаватися
амбулаторно-поліклінічними закладами.

Станція ШМД може функціонувати як самостійний заклад, якщо кількість
викликів більше 24 тисяч на рік. Якщо кількість викликів менша, станції
ШМД є структурними підрозділами інших ЛПЗ (лікарень, поліклінік,
особливо в сільській місцевості. Виділяють 5 категорій станцій ШМД в
залежності від кількості викликів на рік):

У- 5-10 тис. викликів,

І – 75-100 тис. викликів.

Якщо велика кількість викликів та значна відстань створюються підстанції
(в зоні п’ятнадцятихвилинної досяжності). Очолює станцію ШМД – головний
лікар (а підстанції – завідуючі ними), кожну зміну очолює старший лікар.
Поряд з адміністративно-господарчою частиною в склад станції входять:

– оперативний відділ (який завідує прийомом викликів та їх
передаванням);

– відділ госпіталізації (в якому ведеться облік вільних міст в
стаціонарах);

– транспортний відділ (що забезпечує станцію автотранспортом із
розрахунку – 1 автомашина на 10 тис. міського та 15 тис. сільського
населення, якщо кількість викликів більше 75 тис. в рік, додається
машина для контрольних виїздів;

– відділ статистики.

Основними структурним підрозділом є виїздна бригада. Виділяються бригади
швидкої медичної допомоги (включають літаки, фельдшера, санітара) та
бригади для перевезення (включають фельдшера та фельдшера-акушера). Крім
того, бригади ділять на лінійні та спеціалізовані. Останні з’явились в
50-ті роки та включають лікарів відповідної спеціалізації. Види
спеціалізованих бригад: педіатрична ( створюється, якщо кількість
населення більше 100 тис. чол.); анестезіолога-реанімаційна (якщо
кількість більше 500тис.); неврологічна, кардіологічна, психіатрична,
травматологічна, нейрореанімаційна, пульманологічна, гематологічна тощо.
Літак, що працює в спеціалізованій бригаді повинен мати стаж роботи по
спеціальності не менше трьох років.

Основні задачі швидкої допомоги:

1. Надання екстреної медичної допомоги (в т.ч. спеціалізованої)
постраждалим та хворим в найкоротші строки на місті та під час
транспортування).

2. Максимально швидше транспортування хворих та постраждалих роділь,
недоношених дітей (в т.ч. враховуючи заявки лікувально-профілактичних
закладів).

3. Вивчення причин, що викликали необхідність надання швидкої медичної
допомоги, та розробка заходів щодо їх запобігання.

Задачі спеціалізованих бригад розширюються за рахунок:

i

?

4. Здійснення методичного керівництва виїздних бригад амбулаторних ЛПЗ
згідно відповідного направлення.

5. Надання консультативної допомоги.

6. Удосконалення методів експрес-діагностики та надання невідкладної
допомоги на госпітальному етапі.

Показання для виклику ШМД:

– раптові захворювання, що загрожують життю, котрі виникли на вулиці,
суспільних місцях, закладах; гострі порушення серцево-судинної,
дихальної, центральної нервової та інших органів та систем;

– пологи, що проходять поза стаціонаром;

– безпосереднє звертання пацієнта на станцію;

– консультативна та практична допомога лікарям невідкладної допомоги (а
в окремих випадках і інших ЛПЗ).

Виклик, що поступив на “03” приймає диспетчер (з моменту дзвінка всі
розмови фіксуються на магнітній плівці), він передає її на відповідну
підстанцію або безпосередньо бригаді (по телефону або рації). при цьому
фіксується час прийому виклику, його передачі, приїзду бригади.

Виклик спеціалізованої бригади здійснюється через чергового лікаря (в
центральній диспетчерській). При цьому існує перелік показань для
виклику кожної з бригад.

Наприклад, нейрореанімаційна бригада виїжджає у випадках:

– коми неясної етіології;

– швидко прогресуючої неврологічної патології (з порушеннями життєво
важливих функцій);

– підозри на внутрішньочерепний крововилив;

– епілептичного статусу;

– гострого порушення мозкового кровообігу (якщо потрібні реанімаційні
заходи);

– гостро протікаючої нейроінфекції.

Обов’язки лікаря ШМД:

– надання невідкладної допомоги;

– текуча дезінфекція салону;

– під час втрати свідомості пацієнта – описування документів та
коштовностей з вказанням в супроводжувальному листі;

– своєчасне поповнення медичної сумки, використаного кисню, закису
азоту.

Літак ШМД по першій вимозі пацієнта або його родини (повинен назвати
своє прізвище, номер виклику. Він повинен знати дислокацію
лікувально-профілактичних закладів, район обслуговування. В компетенції
лікаря знаходиться питання про супровід пацієнта його ріднею.

Основні показники роботи швидкої допомоги:

– кількість бригад (середньодобова).

– кількість виконаних викликів (в т.ч. з наданням медичної допомоги).

– кількість викликів з приводу раптових захворювань (в т.ч.. з різних
нозологічних форм) та нещасних випадків,

– кількість викликів, переданих на невідкладну допомогу (та навпаки).

– кількість направлень на госпіталізацію,

– середньодобове навантаження,

– час виїзду бригади від моменту виклику,

– кількість летальних випадків до прибуття та в присутності бригади та
кількість повторних викликів та їх завершення,

– відсоток розходження діагнозів направлення та прийомного відділення.

Невідкладна допомога – це система екстреної медичної допомоги, що
надається хворим під час раптових гострих та загострень хронічних
захворювань в місцях проживання (вдома, в гуртожитках, готелях тощо).

Вона надається спеціальними бригадами, які працюють у відділенні
невідкладної допомоги) поліклініці, територіально-медичного об’єднання).
Існують роздільні системи надання невідкладної допомоги дорослим та
дітям:

Задачі невідкладної допомоги:

– надання екстреної медичної допомоги (т.ч. реанімаційних заходів),

– виклик за показаннями швидкої допомоги,

– госпіталізація, котра здійснюється через диспетчерську службу швидкої
допомоги, транспортування хворих може здійснюватись безпосередньо
бригадою невідкладної допомоги, швидкої допомоги, санітарним
транспортом,

– забезпечення наступництва з поліклінікою (як правило, завідуючий
відділенням невідкладної допомоги на ранковій нараді доповідає про
випадки надання невідкладної допомоги або безпосередньо інформує
завідуючого терапевтичним відділенням ),

– забезпечення взаємозв’язку з центром сан. нагляду,

– видача листків непрацездатності (не більше, ніж на 3 дні), рецептів,

– надання невідкладної допомоги хворим, що безпосередньо звернулися до
поліклініки,

– забезпечення роботи стаціонару вдома ( якщо такий наявний),

Обладнання бригад невідкладної допомоги не гірше, а іноді й перевищує,
таке для бригад швидкої допомоги.

Для покращення роботи невідкладної допомоги, удосконалення тактики
ведення хворих з різною патологією, удосконалення
організаційно-методичного керівництва в Санкт-Петербурзі існує
координаційна рада з невідкладної допомоги (на базі комітету з охорони
здоров’я).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020