Л Е К Ц І Я

Організація санітарно-епідеміологічного обслуговування населення

Санітарно-епідеміологічна справа являє собою комплексну систему
державних та суспільних санітарно-оздоровчих заходів, котра ґрунтується
на досягненнях науки та передового практичного досвіду.

В поняття «санітарно-епідеміологічна справа» входить:

1) Система державних та суспільних протиепідемічних,
санітарно-гігієнічних, санітарно-оздоровчих заходів.

Санітарне законодавство.

Державна система підготовки, спеціалізації і удосконалення санітарних
кадрів.

Науково-дослідницька робота в галузі гігієни, епідеміології,
мікробіології та інфекційної патології.

Діяльність сан-епід. служби як державного санітарно-контрольного органу
і організація сан-протиепідеміологічної роботи.

Санітарно-протиепідемічна справа розділяється на галузі санітарної
діяльності:

комунальна гігієна,

гігієна харчування,

гігієна праці,

гігієна дітей та підлітків,

протиепідемічна справа.

Комунальна гігієна — як область практичного використання в основному
зводиться до гігієни населених районів.

Гігієна харчування — до забезпечення санітарно-гігієнічних норм і
правил при виробництві харчових продуктів і продуктів харчування,
транспортування, їх реалізації і зберіганню.

Гігієна праці — до вивчення санітарно-гігієнічних умов праці і
гігієнічної оцінки середовища.

Гігієна дітей та підлітків — до забезпечення систематичного та
поглибленого вивчення санітарного стану дитячого населення.

Протиепідемічна справа — до профілактики і боротьби з інфекційними
захворюваннями.

Правовими основами діяльності санітарно-епідемічної служби є: основи
законодавства України по охороні здоров?я. Постанова уряду «Про
державний санітарний нагляд», а також гігієнічні нормативи, санітарні
та протиепідемічні норми і правила.

Санітарне законодавство являє собою сукупність Постанов і розпоряджень
по санітарним питанням Кабінету Міністрів. Виконавчі комітети місцевих
рад в межах їх повноважень видають постанови по санітарним і
протиепідемічним питанням.

В остовах законодавства по охороні здоров?я передбачені обов?язки всіх
посадових осіб і окремих громадян щодо дотримання гігієнічних норм і
правил, а також їх відповідальність в випадку порушення цих норм. Крім
цього в законодавчому порядку встановлені правові обов?язки сан-епід.
служби в здійсненні державного санітарного нагляду.

При здійсненні держсаннагляду санітарні лікарі керуються
санітарно-гігієнічними і санітарно-епідеміологічними нормами і
правилами, котрі розробляються центральними органами сан-епід. служби
разом з НДІ.

По законодавству санітарно-епідеміологічній службі представлені права в
здійсненні санітарного нагляду і проведенні протиепідемічних заходів,
використання котрих забезпечує дієздатність та ефективність її
діяльності. Серед прав, наданих санітарно-епідеміологічній службі є
елементи накладання штрафу, припинення експлуатації об?єкту і т.д.

Санітарно-епідеміологічна служба повинна широко-інформувати органи влади
про сан-епідеміологічний стан даної адміністративної території,
добиватися проведення оздоровчих заходів за допомогою виконкому місцевої
Ради, її постійних комісій та відділів, профспілкових органів, комітетів
народного контролю, інформувати вищестоящу організацію (трести,
управління) про санітарні недоліки, добиватися їх усунення згідно з
Постановою Кабінету Міністрів України «Про державний санітарний нагляд в
Україні» затверджено нове Положення про державний санітарний нагляд, в
якому визначені функції і задачі Міністерства охорони здоров?я України в
області державного санітарного нагляду.

Згідно з цим Положенням сан-епід. служба проводить попереджувальний і
текучий нагляд.

Попереджувальний санітарний нагляд проводиться по всім галузям
санітарної справи за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил під
час проектування і будівництва, реконструкції житлово-комунальних,
побутових, театрально-культурних суспільних закладів, курортів,
навчальних закладів, дитячих закладів, функціонально-спортивних споруд,
промислових підприємств, виробничих цехів, переобладнання агрегатів,
змінах технології виробництва або впровадженні нових виробничих
процесів, станків і ін., а також при плануванні, забудові і благоустрої
населених районів враховуючи необхідність правильного стану трьох
основних зон: житлової, суспільних споруд, промислової (промислових,
сільськогосподарських об?єктів).

Попереджувальний санітарний нагляд здійснюється по охороні атмосферного
повітря, водойм, водопостачання і ґрунту. Попереджувальний санітарний
нагляд встановлює санітарно-гігієнічні норми і правила, вимоги Держстана
всі промислові товари, продукти харчування, тканини, мило, шкільні
парти, дитячі меблі, іграшки, барвники і т. ін., порушення котрих може
негативно відбитися на здоров?ї населення.

Попереджувальному санітарному нагляду (держконтролю) підлягають всі
медичні, біологічні препарати. Загальний державний нагляд за всіма
медичними, біологічними препаратами, котрі випускаються в Україні,
обумовлюється Держ. контролем.

Поточний санітарний нагляд сан-епід. служби відбувається також по всім
галузям санітарної справи.

В зміст поточного санітарного нагляду в основному входить:

вивчення сан-гігієнічних умов праці і гігієнічна оцінка виробничого
середовища;

виконання систематичного лабораторного контролю і поденне спостереження
за санітарним станом підприємства, комунальних споруд, учбових закладів,
державних дитячих закладів, виробничих, житлових і
суспільно-культурно-побутових споруд, дотримання в них санітарних норм і
правил;

пошук санітарних шкідливостей, забезпечення заходів щодо їх зменшення;

вивчення захворюваності і травматизму у робітників, службовців,
підлітків і дітей, проведення заходів по їх профілактиці;

організація і контроль за проведенням оглядів;

вивчення санітарного стану дитячого населення;

контроль за дотримуванням гігієнічних умов навчання в школах і інших
дитячих закладах;

гігієнічне вивчення і контроль за станом повітряного середовища, водойм,
ґрунту;

санітарна охорона-кордонів;

забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних норм при виробництві
харчових продуктів і продуктів харчування, під час їх транспортування і
зберігання, а також їх реалізації;

розробка і впровадження заходів по організації раціонального харчування
населення;

організація і проведення заходів по підвищенню санітарної культури
підприємств;

контроль за виконанням оздоровчих заходів передбачених комплексним
планом і вивчення ефективності цих заходів.

Поточний санітарний нагляд повинен бути плановим, комплексним,
цілеспрямованим.

Плановість поточного санітарного нагляду — вся сукупність раніше
передбачених, складених на основі реального вивчення конкретної
обстановки санітарно-протиепідемічних закладів, які складають санітарне
обслуговування населення і санітарно-протиепідемічних закладів, які
складають санітарне обслуговування населення і санітарно-оздоровчих
закладів.

Комплексність поточного санітарного нагляду означає виконання всіма
спеціалістами санітарно-епідеміологічних закладів роботи разом з
робітниками лікувально-профілактичних закладів, з участю профспілкових,
господарчих органів, з широким залученням суспільно-санітарного активу.

Цілеспрямованість поточного санітарного нагляду ґрунтується
пред(являємими вимогами на основі санітарно-гігієнічних норм, правил (а
також сан.законодавством, підтвердженим лабораторними та іншими
об?єктивними методами дослідження).

Структура санітарно-епідемічної служби представлена стрункою системою
організацій та закладів, котрими керує головний державний санітарний
лікар країни — замісник Міністра охорони здоров?я України через ДСЕУ
Мінздраву України. В складі Міністерства охорони здоров?я України є
санітарно-епідеміологічні управління, котрі керуються діяльністю
сан-епід. служби на території республіки. В кожному обласному центрі,
місті, районі функціонує СЕС, котрі проводять в повному об?ємі
попереджувальний та поточний сан.-нагляд за всіма об?єктами
розповсюдженими в даній адміністративній території, а також здійснюють
організацію протиепідемічних заходів.

В адміністративно-фінансовому відношенні сан-епід. станції підчиняються
визначеному відділу охорони здоров?я. Організаційно-методичне
керівництво здійснюється крізь вищестоящу організацію сан. — епід.
служби.

Керівництво наглядовими, правовими функціями СЕС здійснюється
вищестоящою ланкою сан.-епід. служби.

В останні роки відбувається процес централізації управління та
фінансування сан.- епід.служби. на рівні області. При цьому районні,
міські СЕС виведені з підкорення місцевих органів охорони здоров?я,
знаходяться лише під владою облСЕС та фінансуються централізовано за
рахунок обласного бюджету.

СЕС є самостійним медичним закладом, їх штатно-організаційна структура
визначається Наказом Міністра охорони здоров?я України. Введено нове,
зараз існуюче положення про СЕС, згідно якого визначені типи
(республіканська, обласна, міська, районна СЕС та категорії СЕС). 3
категорії для міст з районними та без районного поділу і 3 категорії для
сільських районів.

Очолює СЕС лікар, котрий є головним сан. Лікарем відповідного району
діяльності (республіка, місто, район) і замісником керівника
відповідного органу охорони здоров?я по сан.-епід. питанням.

Категорійність СЕС залежить від чисельності населення, яке
обслуговується адміністративною територією.

В останні роки змінилась структура СЕС. Для більш широкого і ефективного
використання лабораторних методів використання сан.-хімічні і біологічні
лабораторії об?єднанні з відповідними оперативними відділами і робота їх
організована по принципу єдиної ланки. При цьому здійснюється єдине
керівництво оперативними підрозділами і лабораторією, сумісне
планування роботи, взаємне або перехресне засвоєння робітниками методів
один одного.

В структуру республіканських, краєвих, обласних СЕС з 1969 року введені
організаційні відділи, основним завданням котрих є централізація
організаційного методичного керівництва сан.-епід. служби області (або
краю).

Структура СЕС ( на прикладі міської) сан.-епід. станції складається з
таких основних відділів (сан. — гігієнічного, епідеміологічного,
дезінфекційного) і управління на чолі з головним лікарем.

Санітарно-гігієнічний відділ ділиться на 5 відділень:

комунальної гігієни;

гігієни праці;

гігієни харчування;

гігієни дітей та підлітків;

санітарно — хімічних лабораторій.

Епідеміологічний відділ — з 3 відділень:

протиепідемічного;

паразитологічного;

баклабораторій.

Дезинфекційний відділ — з 3 відділень:

евакуації та дезинфекції;

комунальної дезинфекції та санітарної обробки;

профілактика дезинфекції, дезинсекції та дезгатизації.

В тих містах, де є самостійна дезстанція, дез. відділ в місті відсутній.

Серед ряду проблем удосконалення сан.-епід. служби найбільш актуальними
є кількісне визначення реальної потреби в посадах спеціалістів сан.-гіг.
та епідеміологічного профілю.

Для визначення потреби в посадах спеціалістів сан.-гіг. та
епідеміологічного профілю за одиницю спостереження бралась, як правило,
посада спеціаліста з детальним та всебічним вивченням його трудових
функцій та тимчасових затрат та їх виконання. В теперішній час складені
нові методичні рекомендації для визначення чисельності посад
спеціалістів сан.-гіг. профілю адміністративної одиниці УНР, в основу
яких покладено принцип системного підходу визначення штатів СЕС, який
значно спрощує та уточнює розрахунок. По даній методиці розраховується
потреба в спеціалістах і в середині області. Державна організація
охорони здоров?я та видатні досягнення медичної науки сприяли тому, що
на сучасному етапі санітарно-оздоровчі заходи не протиставляються
лікувальній медицині, а органічніше зливаються з
лікувально-профілактичною роботою медичних закладів. Ще З.П. Соловйов
неодноразово вказував на непорушність принципу злитості санітарних та
лікувальних задач. Ніколи раніше з такою гостротою не стояло питання про
необхідність об?єднання сил та засобів лікувально-профілактичної та
санітарно-епідеміологічної організації, про синтез лікувальної і
профілактичної роботи, як саме зараз, коли для цього створені найбільш
сприятливі умови, коли нерозривний зв?язок науки і практики є важливою
умовою правильного рішення санітарно-оздоровчих та соціально-гігієнічних
задач, що поставлені перед охороною здоров?я, успішного проведення
профілактичних заходів.

Це покладає велику відповідальність на органи санітарно-епідеміологічної
служби, які покликані виконувати організаційну роль в плануванні,
організації і проведенні профілактичної роботи.

Кожній лікувально-профілактичній ланці в області (краї, місті,
республіці) відповідає ланка сан.-епід. служби. Це являється важливою
організаційною передумовою для забезпечення спільної роботи мед.
закладів, особливо в розв?язанні загальнодержавних задач охорони
здоров?я.

Основними задачами є:

а) зниження і ліквідація інфекційних захворювань серед населення,
попередження їх виникнення і розповсюдження;

б) оздоровлення умов праці в промисловості і сільському господарстві;
проведення заходів щодо попередження і ліквідації професійних
захворювань; взаємозабезпечення радіаційної безпеки;

в) санітарна охорона зовнішнього середовища;

г) боротьба з шумом;

д) подальше оздоровлення умов праці і побуту населення, усунення різних
шкідливих факторів середовища;

е) співучасть в створенні найбільш сприятливих гігієнічних умов для
нормального фізичного розвитку дітей та підлітків, охорона зміцнення їх
здоров?я;

ж) організація раціонального харчування населення з урахуванням
фізіологічних особливостей різних вікових, статевих і професійних груп;

з) вивчення санітарного стану населення; розробка демографічної
статистики, статистична розробка даних про захворюваність, фізичний
розвиток і т. ін.

Сан.-епідстанція в рішенні цих питань є керуючим і організуючим центром
санітарного протиепідемічного розвитку діяльності, тому вона праціє в
тісному контакті і взаємодії з іншими закладами системи охорони здоров?я
України, відомчими, санітарними та ветеринарними закладами, суспільними
організаціями.

Займаючи посади замісників завідуючих відділами охорони здоров?я
відповідних адміністративних територій, керівники органів і закладів
сан-епід. служби забезпечують тісний зв?язок з усіма іншими медичними
закладами, що створює можливості комплексного рішення будь-яких питань
надання лікувально-профілактичної допомоги населенню на всіх її етапах (
від сільського району до держави в цілому). Цим підтверджується
положення сан-епід. служби я невід?ємної частини системи охорони
здоров?я на всіх її рівнях.

Оскільки практичну роботу в сан-епід. галузі і поряд з СЕС проводять
лікувально-профілактичні заклади, зв?язок між ними виражається в тому,
що СЕС виконує функції державного санітарного нагляду:

1). контролюють санітарний стан і забезпечення протиепідемічного режиму
роботи населення, стаціонарів, сільських і районних лікарень, , інших
закладів, котрі знаходяться на їх території;

2). контролюють сучасне та повноцінне проведення всіх заходів,
організуються лікувальною мережею, по виявленню інфекційних хворих та
хворих на професійні захворювання по госпіталізації і диспансеризації
таких хворих;

3). Перевіряють правильність і своєчасність проведення ізоляції, якості
лікування інфекційних хворих і постановку патронажу в епідемічних
вогнищах, повноту обсягу профілактичними щепленнями груп населення;

4). проводять консультативну роботу з усіх питань практичної гігієни,
епідеміології та професійної патології;

5). виконує методичне керівництво лікарняно-профілактичним персоналом з
метою забезпечення своєчасної діагностики інфекційних захворювань.

Друга особливість взаємовідносин СЕС з лікувально-профілактичних
закладів охорони здоров?я заключається в постійній взаємодії, співпраці
та комплексуванні при проведенні і профілактичних і протиепідемічних
закладів, використанні результатів вивчення санітарної і епідемічної
станції для складання планів роботи лікувально-профілактичної мережі,
організації санітарно-просвітницької роботи, забезпечені
протиепідемічної та гігієнічної направленості санітарного лікування.

Лікарі профілактичних закладів санітарно-протиепідемічну роботу
виконують під керівництвом і контролем СЕС. Причому основні задачі
перших заключаються в ранньому виявленні захворівших, ранній діагностиці
і госпіталізації інфекційних хворих, спостереженні за можливим вогнищем
інфекційного захворювання, конкретними особами, реконвалесцентами і
бацилоносіями, текучої дезинфекції.

З приводу кожного випадку інфекційного захворювання лікарі направляють
епідеміологічну СЕС карту екстреного сповіщання (ф. № 58); а останній
негайно проводять епідеміологічне обстеження вогнища і організує його
санітарну обробку (заключну дезинфекцію). Лікарі сповіщають СЕС про
виявленні ними санітарні недоліки на дільниці, організують профілактичні
щеплення, проводять санітарно-просвітницьку роботу. В своїй
протиепідемічній роботі лікарі зв?зані з кабінетом інфекційних
захворювань поліклініки. Ці кабінети організуються з метою підвищення
якості діагностики, лікування інфекційних хворих; диспансерного нагляду
за реконвалесцентами та хронічними хворими.

Z \ $

&

?

A

\ &

В поліклініці систематично проводяться сумісні наради лікарів і
епідеміологів, на яких розробляються відповідні заходи профілактичної
роботи.

Багатогранний зв?язок між СЕС і МЕУ промислових підприємств. Цей зв?язок
здійснюється насамперед між лікарем по гігієні праці та цеховими
лікарями МСУ і починається з складання єдиного комплексного плану
оздоровчих заходів.

Зв?язок МСУ і СЕС на промисловому підприємстві не здійснює лише боротьбу
за покращення санітарно-технічних умов на виробництві, о відповідає за
проведення профілактичних закладів по боротьбі з професійною
захворюваністю та іншими видами захворювань промислових робочих.

Вкрай важливий зв?язок СЕС з лікувально-профілактичними закладами
(лікарні, диспансери) з питань боротьби з шкірно-венеричними,
серцево-судинними, онкологічними захворюваннями, котрі мають важливе
соціально-гігієнічне значення.

Постійний контакт і злагодженість дій СЕС і лікувально-профілактичних
закладів дає можливість повніше і на потрібному рівні вирішувати всі
проблеми охорони здоров?я.

ОРГАНІЗАЦІЯ САН-ЕПІД. РОБОТИ НА ЛІКАРСЬКІЙ

ДІЛЬНИЦІ, ПОЛІКЛІНІЦІ, ЛІКАРНІ

Одним з основних обов?язків дільничного лікаря є раннє виявлення
епідемічного вогнища на дільниці, що обслуговується. Без виявлення
інфекційного захворювання наявність епідемічного вогнища не може стати
відомим працівникам СЕС.

Таким чином, своєчасна ліквідація вогнища інфекційного захворювання
залежить насамперед від діяльності працівників лікувального профілю —
лікарів дільниці та дитячих закладів.

Дільничні лікарі повинні добре розбиратися не лише в питаннях
діагностики інфекційних захворювань, але і в особливостях їх
епідеміології, т.як правильне ознайомлення з епідеміологічним аналізом
допомагає лікарю виявити захворювання в найбільш ранній період його
виникнення, іноді навіть до проявлення типових клінічних ознак. Ні один
захворівший з підвищеною температурою не повинен залишатися у вогнищі з
невизначеним діагнозом більше 3 днів. Таких хворих потрібно по
можливості швидше госпіталізувати як з метою попередження нових
випадків захворювання і більш кваліфікованої діагностики, так і для
більш раціонального лікування в умовах інфекційного стаціонару.

Незалежно від висновку карти екстреного сповіщення про кожний випадок
інфекційного захворювання робиться запис в журналі реєстрації
гострозаразних захворювань (форма № 60), ведення котрого обов?язкове
для всіх лікувально-профілактичних і дитячих закладів. В журналах
записується перший діагноз з обов?язковим заповненням графи «зміна
діагнозу», якщо діагноз змінюється в лікарні або лікарем дільниці.

В вогнищі лікар повинен виявити всіх осіб, що контактували з хворим, і
встановити за ним спостереження на протязі часу максимальної інкубації,
починаючи з дня госпіталізації хворого і обробки вогнища. Особи
декремованих груп відокремлюються від роботи, а діти не допускаються в
дитячі заклади.

Строки відокремлення осіб із вогнищ різні і в залежності від виду
захворювання.

За своєчасну госпіталізацію інфекційних хворих відповідає дільничний
лікар. В тих випадках, коли хворий залишається вдома, лікар повинен
забезпечити спостереження за ним кожного дня і лікування;
епідеміологічне спостереження повинне проводитися до закінчення
заразного періоду у реконвалесцента. Основні заходи з приводу ліквідації
епідеміологічного вогнища здійснюються працівниками СЕС.

Велика робота проводиться лікарем на дільниці по санітарній просвіті
населення. Найбільш ефективні бесіди, котрі проводяться медичними
працівниками безпосередньо в вогнищі захворювання. Бесіда повинна бути
про те , що являє собою дане захворювання і як застерегтися від нього.

На дільниці в плановому порядку, а також по епід. показаннях проводиться
специфічна профілактика інфекційних захворювань. Особливо багато часу
приділяє їй лікар дитячої поліклініки, де дільничні педіатри є
основними організаторами профілактичної роботи серед дітей. Ця
відповідальність і кропітка робота проводиться під систематичним
контролем районних педіатрів.

Основне керівництво цією роботою здійснюється імунологом СЕС.
Відповідальність за імунізацію дітей та підлітків, що проживають на
території, що обслуговується поліклінікою, несуть головні лікарі. Якщо
дитина поступає в будь-який дитячий заклад, його карта щеплень
залишається в поліклініці. На карті в історії розвитку відмічається
місце, куди від?їджає дитина, вказується адреса дитячого закладу, а на
руки батькам видається виписка з історії розвитку дитини (ф. № 191), в
яку вписуються всі дані щодо проведення щеплень і вказуються строки,
кратність щеплень і серії препаратів. Такий же документ видається
батькам при зміні місця проживання дитини. При постановці на облік в
поліклініку по місцю нового проживання дані про виконані щеплення із
справки заносяться в нову історію розвитку дитини і в карту
профілактичних щеплень.

При поступанні в дитячий заклад дані про щеплення заносяться в
індивідуальну карту дитини (дані про щеплення, що не підтверджені
документально, до уваги не беруться).

Запобіжні щеплення, як і вся профілактика і протиепідемічна робота, що
проводиться в поліклініках, здійснюється в безпосередньому контакті з
СЕС і за допомогою лікаря кабінету інфекційних захворювань.

ПРОФІЛАКТИКА ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИХ ЗАРАЖЕНЬ

В профілактиці інфекційних захворювань велике значення має правильна
організація санітарно-протиепідемічного режиму в
лікувально-профілактичному закладі. В них повинні бути включені
можливості зустрічі інфекційних хворих з іншими особами, що відвідують
ці заклади.

Профілактика внутрішньополіклінічних заражень повинна забезпечуватись
правильним плануванням приміщень і режимом роботи в цих закладах, а
також повнішим обслуговуванням хворих вдома, особливо в періоди
несприятливого епідемічного стану. Останнє має особливо велике значення
в профілактиці дитячих інфекційних захворювань. Лікарі, що обслуговують
дітей, повинні слідкувати за тим, щоб заразні хворі не попадали на
загальні прийоми, не зустрічалися зі здоровими дітьми. Для попередження
внутрішньополіклінічних заражень, необхідно слідкувати за тим, щоб особи
з підвищеною температурою обслуговувалися в першу чергу.

Для попередження внутрішньополіклінічних заражень в дитячих поліклініках
найбільш раціональним є поступання хворих через прийомні бокси, в яких
повністю виключається можливість зустрічі хворого з іншими дітьми, котрі
знаходяться в поліклініці.

Ізолятори і бокси в поліклініках повинні устатковані так, щоб в них не
було лишніх предметів, що погано дезінфікуються. В них повинні бути
необхідні дезинфікуючі засоби для обробки приміщення, інструментарію,
медичної білизни, рук.

РОБОТА КАБІНЕТУ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Кабінети інфекційних захворювань організовані при поліклініках з 1960
року. Вони утворені на базі кабінетів кишкових інфекцій, котрі були
організовані в 1946 році як консультативно-методичні центри для
надання допомоги дільничним лікарям в питаннях діагностики і лікування
кишкових захворювань.

Кабінет інфекційних захворювань очолює лікар-інфекціоніст, який повинен
мати хорошу епідеміологічну підготовку, щоб кваліфіковано користуватися
методом епідеміологічної діагностики і керувати профілактикою і
протиепідемічною роботою дільничних лікарів. Лікар кабінету інфекційних
захворювань повинен консультувати хворих з підозрою на інфекційне
захворювання як в поліклініці, так і вдома, коли у дільничних лікарів
виникають ускладнення в діагностиці.

Крім постійної консультативної роботи з діагностики і лікування хворих,
лікар кабінету інфекційних захворювань контролює роботу дільничних
лікарів по ранньому виявленню і діагностиці інфекційних захворювань.

Кабінет інфекційного захворювання організовує роботу по підвищенню
кваліфікації дільничних лікарів з питань діагностики, лікування і
специфіки профілактики заразних захворювань.

Великим розділом роботи кабінетів є систематичне вивчення інфекційної
захворюваності як на окремих лікарських дільницях, так і на всій
території, що обслуговується поліклінікою.

Звіт про рух інфекційної захворюваності складається лікарем кабінету
інфекційної захворюваності кожного місяця і представляється в СЕС по
спеціальній формі № 85-лік.

Дані про профілактичну роботу, що проводяться в поліклініках, включаючи
звіт про профілактичні щеплення, представляються раз у квартал.

Дані про профілактичні заходи представляються по формі № 87-лік. Дані
про профілактичні щеплення представляються по формі № 86-лік.

Лікар кабінету забезпечує також допомогу дільничним лікарям по
проведенню санітарно-просвітницької роботи.

ПРОФІЛАКТИКА ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИХ ІНФЕКЦІЙ

Інфекційні внутрішньолікарняні захворювання — це захворювання, що
виникають після госпіталізації хворого. Внутрішньо-лікарняні
захворювання можуть спостерігатися в результаті зовнішньо лікарняного та
внутрішньо лікарняного зараження. Якщо зараження виникло до
госпіталізації хворий поступає в лікарню в інкубаційному періоді, то ці
випадки відмічаються зовнішньо лікарняними (занос інфекції) зараження,
що виникає в лікарняному відділенні після закінчення максимального
інкубаційного періоду для цієї інфекції, називаються внутрішньо
лікарняними зараженнями. Найчастіше серед внутрішньо лікарняних
захворювань зустрічаються інфекції дихальних шляхів, і в першу чергу
грип, в дитячих лікарнях також кір,, вітряна віспа.

На слідуючому місці по частоті виникнення стоять кишкові інфекції і перш
за все дизентерія.

Частіше всього внутрішньо лікарняні захворювання виникають в дитячих
лікарнях і відділеннях для дітей.

Причини внутрішньо лікарняних захворювань різноманітні:

прийом в лікарню хворого, що знаходиться в інкубаційному періоді другої
інфекції;

помилковий діагноз основного захворювання;

змішані інфекції;

прийом хворого, що в той же час є бактеріоносієм (наприклад, збудника
дифтерії, дизентерії).

Подальше розповсюдження інфекції може бути пов’язане з неправильним
плануванням лікарні, несвоєчасною діагностикою першого випадку
захворювання, з недотриманням санітарно-гігієнічного режиму.

Найчастіше занос інфекції в лікарню пов?язаний з прийомом хворих в
період інкубації. Боротьба з заносами інфекції повинна починатися ще до
госпіталізації хворого, на лікарняній дільниці.

Лікар, коли направляє хворого в лікарню, повинен зібрати
епідеміологічний анамнез, про всі можливі контакти (внутрі сім?ї,
квартири, що мали місце на роботі у дітей — в яслях, дитячому садку,
школі).

У дітей ці дані відмічаються в обмінній карті, куди лікар повинен
записувати дані про перенесені інфекційні захворювання і дані про
профілактичні щеплення.

В випадку неекстренної госпіталізації хворого в соматичну лікарню
повинна бути представлена відповідна справка, видана на основі даних
домової картотеки СЕС.

При прийомі хворого виконують санітарну обробку його, знову поступивших
хворих бажано розміщувати в невеликих палатах, не змішуючи їх з
реконваленсцентами.

В випадку сумніву в діагнозі необхідна консультація спеціаліста,
інфекціоніста; під час знаходження симптомів, підозри на інфекційне
захворювання, хворого терміново ізолюють.

Щоб запобігти інфекції медичними працівниками лікарні при прийомі на
роботу (особливо в дитячі відділення) необхідно обстежитися на
туберкульоз, вен. захворювання, кишкові інфекції, в подальшому регулярно
проводити медичні огляди та обстеження їх на носійство.

Обслуговуючий персонал, приходячи на роботу, повинен знімати взуття,
верхню одежу, складати їх в індивідуальний шкаф і одягати спец. одяг,
мити обличчя і руки. Перед тим як іти з роботи, потрібно прийняти душ.
Домашнє плаття і спец. одяг зберігають в різних шкафах. Для профілактики
розсіювання занесеної інфекції в лікарні необхідно суворо притримуватись
сан-гігієнічного режиму (вологе прибирання, текуча дезинфекція предметів
догляду, посуду, гігієна рук персоналу і т.д.).

СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ

Концепція санітарного нагляду з часом еволюціонує, але до цього часу її
плутають з іншими поняттями, що визначають терміном «нагляд». В
Оксфордському словнику англійської мови термін «нагляд» розшифровується
як «охорона або спостереження за людиною, особливо підозрюваною в
чомусь». Дійсно, де 1950 року термін «нагляд» означає суворе
спостереження за людьми, що мали експозицію до заразних захворювань в
цілях раннього виявлення симптомів, негайної ізоляції і проведення
заходів по боротьбі з інфекцією. Сучасна концепція санітарного нагляду
як система моніторингу розповсюдження захворювань серед населення була
введена в США в 1950 році в створеному Центрі інфекційних захворювань.
Нагляд у відношенні тієї чи іншої хвороби означає постійне спостереження
за її розповсюдженням і тенденціями виникнення шляхом систематичного
збору узагальнення і оцінки даних про захворюваність і смертність, а
також інших зв?язаних з ними даних. Невідкладним елементом цієї
концепції є регулярне розповсюдження основних наявних даних про їх
роз?яснення всім, хто приймає участь в боротьбі з хворобами, та всім
іншим особам, що потребують цієї інформації.

Щоб відокремити два види діяльності, пов?язані з наглядом, термін
«санітарний нагляд» означає моніторинг окремих людей, що мають
потенціальну експозицію до захворювання, в цілях раннього виявлення
симптомів хвороби. В 60-х роках ця нова концепція санітарного нагляду
була вперше прийнята в Чехословаччині, а пізніше отримала міжнародне
визнання та розповсюдження при підтримці ВООЗ. В 1968 році система
санітарного нагляду була детально розглянута в ході тематичних дискусій
на ХХІ Всесвітній асамблеї охорони здоров. Була прийнята концепція
санітарного нагляду на рівні популяції і визначені три основні ознаки:

систематичне накопичення даних;

узагальнення і аналіз отриманих даних;

розповсюдження інфекції за участю описувальних епідеміологічних
доповідей.

ОБ?ЄКТ САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ

Санітарний нагляд включає насамперед заразні хвороби, але в останні роки
він став охоплювати і інші різноманітні захворювання і стани:

смертність;

інфекційні хвороби;

хронічні захворювання;

вроджені вади;

аборти і інші ісходи вагітності;

шкідливі факти зовнішнього середовища;

якість атмосферного повітря і води;

травми;

фактори ризику поведінки;

практика медичного обслуговування;

резервуари і переносники інфекції;

використання вакцин і лікарських засобів, побічні реакції;

ріст, розвиток і стан;

техніка безпеки на виробництві;

внутрішньо лікарняні інфекції;

психічні захворювання.

ЦІЛІ САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ

Цілі нагляду залежить від його визначення:

описування динаміки розповсюдження захворювань у зв?язку з заходами, що
здійснюються в сфері суспільної охорони здоров?я.

Перша частина цієї задачі пов?язана з описанням текучих тенденцій
розповсюдження хвороби і ін.:

а) Виявлення різних змін в частоті і розповсюдженні захворювань (напр. ,
при епідеміях);

б) ідентифікація і якісна оцінка тенденцій і динаміки захворюваності;

в) виявлення змін в органах, що відносяться до збудника, господаря, щоб
оцінити ймовірність подальшого розповсюдження інфекції;

г) виявлення змін в медичній практиці.

Друга частина цієї першої задачі пов’язана з використанням отриманих
даних для стимуляції і оцінки результатів дослідження, заходів по
боротьбі з захворюваннями і профілактиці.

В даному випадку на увазі наступне:

а) вивчення особливостей захворювань і боротьба з ними: повідомлення про
велику кількість випадків хвороби, що підлягає обов?язковій реєстрації,
аналізують також дії, як джерела, які в свою чергу обумовлюють
проведення подальшого негайних заходів (таких як заборона використання
того чи іншого продукту, попередження населення, закриття харчового
об?єкту, виявлення чутливих людей, що мають експозицію до інфекції і
надання їм допомоги);

б) планування служб охорони здоров?я: санітарний нагляд створює фактичну
основу для використання радикальних рішень, таких як розміщення
резервів, вибір пріоритетів і прогнозування подальших подробиць;

в) оцінка профілактичних і контрольних заходів.

Зміна природного протікання і епідеміології хвороби.

Санітарний нагляд не обмежується хворобами, проти яких є зараз ефективні
заходи боротьби. Іншою важливою задачею, на розширення якої направлений
нагляд, є розширення знань про природне протікання і епідеміологію
хвороби. Своєчасно отримана інформація з цих питань може стати наслідком
використання заходів з профілактики і боротьби з інфекцією. Дані нагляду
можуть бути використані для кількісної оцінки масштабів і меж
розповсюдження хвороби серед населення шляхом визначення захворюваності
і ураженості, характеристики по місцю і часу виникнення випадків
захворювань, а також виявлення груп населення, підтвердження ризику (в
тому числі дуже високому) захворювання і факторів ризику.

Забезпечення інформації і основополагаючих даних

Основополагаючі дані мають потенціальне значення для оцінки розроблених
і використаних заходів профілактики і боротьби з захворюваннями. Велике
практичне значення можуть також мати архівні матеріали про дії,
пов?язані з тими чи іншими захворюваннями (наприклад, ретроспективні
дані нагляду можуть бути використані для розробки моделей прогнозування
ефективності запропонованої політики ліквідації корі і поліомієліту).

Похожие записи