Реферат

на тему:

“Опис рослин:

Мучниця звичайна.

Меліса лікарська.

М’ята перцева”

Мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi), ведмеже вушко, орусничник,
ведмежа ягода, вовчі. ягідки та інші назви.

Родина вересових — Ericaceae.

З лікувальною метою використовують листя рослини.

Поширена в північних районах Європейської частини Радянського Союзу.
Трапляється й на Україні (лише на Поліссі), в Сибіру та на Далекому
Сході, а також у Північній Америці. Росте зеленими галявинами в соснових
і смерекових лісах.

Мучниця — вічнозелена низька напівкущова рослина. Стебла в неї сланкі,
дуже гіллясті, з жовтою корою, густо облиствленими гілками (особливо па
кіпцях), дрібними квітками, зібраними u короткі пониклі китиці. Листки
дрібні, шкірясті, схожі на листки брусниці (недарма па Україні цю
рослину іноді називають брусничником), обернено-яйцевидної форми; після
відмирання листків на гілках у частинах, що залишилися, утворюються бурі
пластинки. Квітки з біло-рожевим віночком, схожим на глечичок. Плоди —
кулясті, червоні, борошнисті кістянки без смаку. Листя мучниці збирають
підчас цвітіння рослини — у травні — червні.

Щоб під час заготівлі мучниці не сплутувати її з дуже схожою на неї
брусницею, треба знати відмітні ознаки обох цих рослин.

Брусниця росте здебільшого сланким кущиком, а мучниця — напівсланким.
Листки у брусниці великі, злегка загнуті, трохи зубчасті, внизу всіяні
темнобурими крапками, а в мучниці таких крапок немає. Ягоди в брусниці
соковитіші, в мучниці вони тільки вологі, з борошнистою масою.

У листках мучниці є глюкозид арбутин, який виявляє діуретичну дію, та
різні дубильні речовини, тому препарати з листя цієї рослини є
в’яжучими, сечогінними і знезаражувальними засобами.

У науковій медицині застосовують відвар з листя мучниці, який
рекомендують при запаленні ниркових мисок (пієліт) і сечового міхура
(цистит).

У народній медицині відвар з листя мучниці вживають не тільки при
запаленнях нирок і сечового міхура й каменях у них, а й при набряках.

Треба відзначити, що ліки з листя мучниці допомагають не тільки при
недугах нирок і сечового міхура, а й при нервових хворобах, їх можна
готувати, з самої тільки мучниці та з мучниці пополам із собачою
кропивою. Заварюють 1 столову ложку мучниці або суміші її з собачою
кропивою в 3 склянках окропу, виварюють, поки не википить 1/3 рідини й
випивають за 3 рази протягом дня.

Меліса лікарська (Melissa officinalis), лимонна м’ята, лимонна трава,
ройовик, роївник, медівка, медова трава, бджолина трава, маточник.

Родина .губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Трапляється в районах Нижньої Волги, в Криму й на Кавказі та па Україні;
вирощують її па Кавказі та в Середній Азії (здебільшого для бджіл).

Меліса — багаторічна рослина. Стебло в неї прямостояче, чотиригранне,
злегка волохате або м’яковолосисте, розгалужене, заввишки до 60 см.
Листки супротивні, довгочерешкові, яйцевидні, слабозморшкуваті, по краях
зубчасті, біля верхівки загострені, зверху темно-зелені, знизу —
сірувато-зелені, по краях усипані червоними крапками. Листки, якщо їх
потерти, пахнуть лимоном, тому рослину й називають ще лимонною м’ятою чи
лимонною травою. Квітки середньої величини, сидять у пазухах верхніх
листків у вигляді пухких півкілець, світло-фіолетові, рожеві, а іноді
і білі. Зрілі плоди — світло-бурі, дрібні горішки. Цвіте поліса в липні
— серпні. На початку цвітіння збирають саме тільки листя рослими (для
відварів), а іноді листя з стеблами (щоб вигнати олії).

Хімічний склад меліси: ефірна олія, гіркота й дубильні речовини; є в ній
і вітамін С. У фармакологічному відношенні ця рослина корисна як
вітрогінний, сечогінний, заспокійливий і такий, що поліпшує травлення,
засоби.

У науковій медицині використовують лише олію з меліси.

В народній медицині мелісу застосовують значно ширше — і її траву (у
відварах), і олію з неї, а іноді (при паралічі й подагрі) з неї роблять
і настойки на спирті або горілці (для зовнішнього застосування).

Відвар трави меліси, коли його вживають усередину й застосовують
зовнішньо, допомагає при запамороченнях, сильному болі в шлунку, при
зомліннях та істеричних припадках (входить до складу аналогічних
заспокійливих засобів).

Олію з меліси застосовують при серцебитті, ревматизмі, болях у ділянці
серця, як потогінний засіб, який вживають усередину (не більше, як по 15
крапель) та як засіб, що регулює менструації.

Меліса входить і до складу ароматичних ванн, її вживають і як засіб для
поліпшення обміну речовий в організмі

М’ята перцева (Mentha ріреrita), подібний до неї вид — м’ята водяна
(Mentlia aquatica).

Родина губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Поширена в помірній і теплій смугах Радянського Союзу, в тому числі й
усюди на Україні.

М’ята перцева — багаторічна рослина, в неї гіллясте, щетинисто-волохато
або гладеньке стебло, заввишки 50—100 см. Листки темпо-зелені,
яйцевидні, довгасті, зубчастими краями. Квітки у неї фіолетові або
червонаво-білувато-рожеві, невиразно двогубі, розміщені багатоколірними
півкільцями, зібраними в колосовидні суцвіття. Цвіте рослина в червні —
липні дуже пахуча.

Перцева м’ята цінна тим, що в її листках є ефірна олія, яку широко
застосовують у хіміко-фармацевтичній, парфюмерно-косметичній, харчовій
та лікеро-горілчаній промисловості. Крім ефірної олії, в рослині є й
дубильні кислоти.

В науковій медицині перцеву м’яту використовують досить широко, особливо
у вигляді препарату ментолу, який добувають з ефірної м’яткової олії, та
в вигляді настойки і м’ятної води (для полоскання). Використовують і
листя цієї рослини, вводять його до складу різних сумішей, які
поліпшують травлення.

У народній медицині перцеву м’яту використовують іще ширше: відомо 26
випадків застосування її при різних хворобах. Крім того, що ця рослина
виявляє заспокійливу й регулюючу дію на шлунково-кишковий тракт, вона не
менше корисна і як заспокійливий засіб при нервових (іпохондрії,
істерії) й серцевих хворобах як зміцнювальний засіб при занепаді сил і
при холері, при ревматизмі, та як засіб, що тамує зубний біль. Ця
рослина є й жовчогінним, але допоміжним засобом, вона ще й освіжає рот,
видаляє поганий запах.

Корисна перцева м’ята й при геморої й жіночих хворобах (однаково і при
мізерних і при надмірних менструаціях) та як швидко діючий зовнішній
засіб при сильному головному болі (треба прикладати до лоба свіже
листя).

Подібне лікувальне застосування має в народі й водяна м’ята, яка мало
чим відрізняється від перцевої, хіба що тільки тим, що нижча за неї й
росте на вологих місцях.

У народі перцеву й водяну м’яту застосовують внутрішньо й зовнішньо при
рахіті й золотусі або в вигляді крапель, настойки чи соку всередину
(капати на цукор) або відварів (для ванн).

При кровотечі з легень успішно застосовують простий відвар м’яти, а при
кривавому блюванні — підпар на оцті.

Похожие записи