Реферат на тему:

Опік. Народні методи лікування

Опік — ушкодження тканин під дією високої температури, хімічних речовин,
деяких медикаментів, електричної або променевої енергії.

При опіках І ступеня пошкоджуються поверхневі шари епідермісу.
Відзначаються гіперемія шкіри, набряк, біль. Через кілька діб ці явища
минають.

При опіках II ступеня утворюються пухирці на поверхні почервонілої та
припухлої шкіри. Верхній (роговий) шар шкіри, що змертвів,
відшаровується і під ним накопичується ексудат. Після лопання пухирців
оголюється яскраво-червоний, болючий, схильний до інфікування глибокий
шар шкіри. Після загоєння (через 8—12 діб) рубців не залишається. За
ускладнення інфекцією процес гоєння сповільнюється.

При опіках НІ ступеня, крім тих явищ, що й при опіках II ступеня,
виникає некроз (змертвіння) тканин. Іноді тканини обвуглюються. Для
опіків III ступеня характерне утворення струпа. Поверхневі шари шкіри
часто злущуються і клаптями звисають. Загоєння настає після
відокремлення змертвілих тканин та їх видалення. Можливі гнійне та
гнильне зараження, кровотеча і загальне виснаження. Шкіра замінюється
рубцевою тканиною. Рубці перешкоджають рухам, особливо, якщо вони
розташовані біля суглобів. Процес гоєння триває від кількох тижнів до
кількох місяців.

Опіки IV ступеня глибокі, аж до кісток. Струп може бути білого або
чорного кольору. Навколо нього швидко розвивається набряк. Гоєння
глибокого опіку починається лише після розплавлення та відшарування
змертвілих тканин. Утворюється рубець, що спотворює зовнішність та
призводить до обмеження рухів у суглобах, розташованих у ділянці опіку
та поблизу нього. Що більша площа опіку, то довше триває процес
одужання.

У разі масивних опіків може виникнути опіковий шок. У цьому разі хворий
надто збуджений, скаржиться на сильний біль та спрагу. Збудження
змінюється байдужістю і сонливістю. З’являються блювання, позив до
сечовипускання за відсутності або наявності концентрованої, багатої на
білок сечі. Спостерігаються марення, зниження артеріального тиску,
непритомність. За появи ознак опікового шоку дитину негайно
госпіталізують.

Масивні опіки — тяжке загальне захворювання, що супроводжується
розладами всіх функцій. Внаслідок усмоктування токсичних речовин, що
утворюються в травмованих тканинах, розвивається тяжка загальна
інтоксикація, ступінь якої залежить від площі опіків. Може бути сепсис.

Від якості першої допомоги залежить перебіг хвороби, а іноді й життя
дитини.

Передусім треба припинити дію термічного агента і звільнити обпечену
ділянку від одягу. Тканину, що прилипла до шкіри, обрізують довкола
ділянки опіку. Охолоджують обпечену ділянку, поливаючи чистою водою
протягом 10 —15 хв або прикладаючи грілки з льодом. Якщо застосувати
таке охолодження неможливо, поверхню опіку лишають відкритою для
охолодження повітрям. Якщо горить одяг, треба накинути на дитину ковдру,
покривало (припинити доступ повітря) та, притиснувши їх до тіла,
загасити полум’я.

Коли ж цілість шкіри не порушена, треба ставити товсті охолоджувальні
компреси (температури води 18 —20 °С), які часто змінювати. Коли ж вона
пошкоджена, то для компресів слід використовувати воду температури 27 —
30 °С (температура нижча за 27 °С виявляє в цьому разі надто сильну
подразну дію) або тримати уражену ділянку у воді температури 27 —30 °С.
Коли біль почне стихати, знижувати температуру води до 22 °С та більше.

У разі хімічних опіків слід негайно обмити (мити протягом 20 — 30 хв)
уражені частини тіла водою, щоб якомога швидше видалити хімічну
речовину.

Для нейтралізації основ використовують 1 — 2 % розчин оцтової або
лимонної кислоти, а для нейтралізації кислот — 2 % розчин натрію
гідрокарбонату (соди), мильну воду.

Якщо стався опік сірчаною кислотою і негашеним вапном, воду
застосовувати не можна, бо під час контакту з ними виділяється додаткове
тепло.

Фосфор і напалм горять безпосередньо на шкірі, тому в разі гасіння
невеликими порціями води вони розгораються ще сильніше. Отож уражену
ділянку занурюють у воду, видаляючи фосфор під водою, а потім зрошують
її 5 % розчином міді сульфату чи присипають тальком.

Електричний струм справляє місцевий і загальний вплив на організм. У
разі місцевої дії у ділянці опіку з’являється сірувато-жовта пляма з
втратою чутливості. Тетанічні скорочення м’язів під дією електричного
струму можуть спричинити смерть. Передусім треба звільнити потерпілого
від дії струму.

Лікування опіків починають із консервативних заходів.

Основною метою лікування є зменшення больових відчуттів, запобігання
інфікуванню обпаленої поверхні, стимуляція процесів відновлення тканин.

У домашніх умовах можна лікувати опіки лише І —II ступеня, якщо опікова
поверхня невелика. Проте у будь-якому разі дитину краще покласти до
лікарні, аби переконатися, що в неї немає опікового шоку. Особливо це
стосується опіків обличчя, шиї, промежини, кистей, стоп, слизових
оболонок.

При невеликих опіках роблять примочки з відварів лікарських трав, свіжої
сечі.

Для примочок беруть по 20 г листків підбілу звичайного та подрібнених
плодів шипшини коричної, заливають 300 мл окропу, настоюють 3 год,
проціджують. Примочки знімають біль.

Для компресів готують відвар кореня родовика лікарського (10 г на 200 мл
окропу). Відвар кореневища і трави півників болотяних — найкращі ліки,
якщо опік стався гарячою водою.

Компреси з розчину оцту полегшують стан у разі опіків полум’ям.

З метою запобігання опіковому шоку та полегшення його перебігу як
антимікробний засіб для компресів використовують 20 % настоянку бруньок
тополі чорної або 10 % комбіновану настоянку (на 40 % спирті етиловому)
бруньок тополі чорної та берези бородавчастої. Беруть 1 столову ложку
настоянки на склянку води.

hUK

hUK

hUK

¬

??????

????

??????

?У народі при опіках прикладають сиру терту картоплю або сирий м’якуш
гарбуза. При опіках полум’ям для запобігання утворенню пухирів
обробляють ділянку ураження маслиновою олією з сіллю. Для зменшення болю
уражені ділянки присипають порошком кореня солодки голої або живокосту
лікарського.

При опіках сонячними променями обпечені ділянки змазують соком чистотілу
звичайного (дають всмоктатися, а через 2 —3 хв знову змазують). Пов’язку
не накладати. Уражені ділянки змазують також сумішшю 1 столової лощки
олії, 2 столових ложок сметани та 1 жовтка свіжого яйця.

При опіках стравоходу дають пити багато молока, води, а потім — ковтати
об-ліпихову олію.

Сприяє відновленню шкіри мазь із порошку трави звіробою звичайного та
сухоцвіту багнового, взятих порівну. 40 г порошку змішати з 200 мл
ялицевої олії, витримати на водяній бані 30 хв.

Змазувати опіки можна звіробійною або горіховою олією.

Мазь з жовтків ефективна навіть у разі великої поверхні опіків. її
готують так. 10—15 курячих яєць варити 10 хв, відокремити жовтки,
ретельно розтерти їх ложкою, щоб не було грудочок. Кашку підсмажити на
сухій сковороді на малому вогні, постійно перемішуючи протягом 45 хв.
Змазувати опікову поверхню 4 — 5 разів на день. Опіки гояться без рубців
за короткий час.

На Гуцульшині готували мазь з вареного яєчного жовтка, розтираючи його з
вершковим маслом та підігріваючи. Змазували обпечені місця.

У Івано-Франківській області для лікування опіків застосовували піну з
яєчного білка («оіум»), попечені місця змазували яєчним білком або
збитими разом білком та жовтком.

При опіках усередину приймають мумійо по 0,2 — 0,5 г уранці протягом 10
діб. Після 5-денної перерви курс лікування повторити.

Як протизапальний, антимікробний засіб та такий, що стимулює опірність
організму, призначають настоянку кореня ехінацеї пурпурової (аптечний
препарат). Дають по 1 краплі на рік життя дитини 4 — 5 разів на день.

Для зменшення інтоксикації хворому треба давати пити якомога більше
рідини, ставити клізми.

Для очищення крові, зменшення кількості токсинів рекомендують таку
суміш:

Трава хвощу польового — 40 г

Лушпиння квасолі звичайної — 10 г

Солома вівса посівного — 20 г

Трава звіробою звичайного — 40 г

Трава споришу звичайного — 40 г

Крайові пелюстки

волошки синьої — 30 г

Корені бузини трав’янистої — 30 г

Чотири столові ложки суміші залити 1 л води, настояти ніч, уранці
прокип’ятити 7— 10 хв на малому вогні. Пити по 1 склянці натще та по 1
склянці 4 рази на день через 1 год після їди протягом 3 — 7 діб. Дітям
віком до 5 років дозу зменшити, проте намагатися дати максимально
можливу кількість відвару.

Помічено, що у дітей найчастіше уражуються опіками руки та ноги. Опіки
долонь та внутрішньої поверхні пальців бувають у маленьких дітей, бо
вони не випускають з рук предмет, який горить.

Основною причиною опіків у дітей є окріп, гаряче молоко, а також мильні
розчини, приготовані для прання білизни.

Часто причиною стає доторкування до розпечених металевих частин груби
або духовки, гарячої праски, електроплитки тощо. Такі опіки виникають на
обмеженій ділянці, проте через високу температуру часто зумовлюють
глибоке ураження тканин.

Особливо небезпечні опіки полум’ям, які виникають під час пожежі у
закритому приміщенні, оскільки від гарячого повітря та диму
пошкоджуються слизові оболонки верхніх дихальних шляхів.

Обов’язково госпіталізувати дітей при опіках І ступеня, що перевищують
10 % поверхні тіла, II ступеня — понад 5 % поверхні та за будь-якого
опіку III та IV ступеня.

Для запобігання опікам дорослі повинні уважно стежити за дитиною. Першою
та основною умовою запобігання опікам та іншим травмам у дітей є
створення сприятливих умов у побуті, забезпечення постійного нагляду за
малюком. Окрім того, треба навчати дітей правилам особистої безпеки у
поводженні з вогнем, гарячими рідинами, електроприладами,
вибухонебезпечними, легкозаймистими та отруйними речовинами.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Похожие записи