Реферат на тему:

Огляд хворого

Огляд складається із данних оцінки:

загального стану хворого;

стану свідомості;

положення тіла;

тілобудови ( конституції ) – habitus;

форми голови та виразу обличчя;

антропометричних данних ( ріст, вага );

стану вгодованості;

ходи хворого та оцінки кістково-м’язевої системи ( постави хворого );

стану шкіри та доступних для зовнішнього огляду слизових оболонок;

стан лімфатичних вузлів та щитовидної залози, але для цього користуються
і пальпацією.

Стан вгодованості визначають вже при першому огляді хворого, зокрема по
обличчу і формах тіла під одягом. Орієнтовно судять про стан
вгодованості по шкірній складці біля реберних дуг по парастернальній
лінії – 1-2 см; біля пупка – 2-3 см.

Співвідношення ваги тіла і зросту традиційно визначають по індексу
Брока:

Вага тіла ( кг ) (100%

Зріст ( см ) – 100

При індексі Брока в межах 90 – 110% вгадованість характеризується как
задовільна.

Показник вище 110% свідчить про надмірну вгодованість, ожиріння (
adipositas ).

Визначають 4 ступені ожиріння : І – при індексі 110 – 125%; ІІ – 125 –
150%; ІІІ – 150 – 200%; ІV – більше 200.

Величина індекса Брока менше 90% вказує на недостатне або понижене
харчування, схуднення ( macies ). Крайню ступінь схуднення називають
виснаженням, або кахексією ( cachexia ).

На теперешній час для визначення стану вгодованості все більше
використовують індекс Кетле ( індекс ваги тіла – ІВТ ):

Вага тіла ( кг )

(Зріст ( м ) (2

Індекс Кетле в межах 20 – 25 свідчить про задовільну вгодованість,
більше 25 – про ожиріння, менше 20 – про схуднення.

Огляд голови: нормою є мезоцефальний тип голови, пропорційний до
тулуба.

Велика голова у дітей, звичайно це водянка ( гідроцефалія ), при цьому
обличчя мале, а череп великий; маленька голова ( мікроцефалія ) – при
ідіотизмі; рахітичний череп – має квадратну форму; манголоїдний череп (
кулеподібний, закруглений доверху, або голова манкурта – при ідіотизмі
); баштова голова – нагадує башту, буває при вродженій гемолітичній
анемії.

Більшість перерахованих змін голови спостерігаємо в дитячому віці, вони
часто супроводжуються психічними порушеннями.

В зрілому віці частіше всього спостерігаємо акромегалію – розростання
виступаючих частин обличчя та кінцівок.

Для ряду патологій описані характерні зміни лиця:

Лице Гіппократа ( facies Hippocratica ) – свідчить про термінальний стан
хворого при перитоніті, блідо–сіре, риси його загострені, очі запалі,
холодний піт.

Одутловате лице ( facies nefritica ) дуже бліде, з мішками під очима,
характерне для захворювань нирок.

Лице Корвізара при декомпенсованій серцевій недостатності з вираженою
слабістю правого шлуночка – лице теж одутлувате, жовтувато-ціанотичне з
вираженим акроціанозом. Рот напіввідкритий, хворий хапає повітря як
риба, очі втрачають блиск, нерідко зі слизистими виділеннями білого
кольору.

Лихоманкове лице ( facies febrilis ) – очі блискучі, вираз збудження, на
щоках румянець. При крупозній пневмонії рум’янець більший на хворому
боці.

Лице “воскової ляльки “ — при анемії Адісона–Бірмера, а також при
гіпотіреозі.

Facies Basedowica – при тіреотоксикозі. Перелякане лице з вираженим
екзофтальмом.

Лице при хворобі Іценко – Кушінга – червоне, місяцеподібне, блискуче із
вусами і бородою у жінок.

Огляд очей: екзофтальм, енофтальм, птоз, міоз, мідріаз.

Огляд шкіри і слизових оболонок – синюшність або синюха ( ціаноз –
cianosis ) — є наслідком гіпоксії та порушеного кровообігу. Якщо ціаноз
виражений лише на губах, носогубному трикутнику, кінчику носа, на вушних
мочках – це акроціаноз.

Жовте забарвлення шкіри ( жовтяниця – icterus ), лимонний відтінок (
flavin icterus ) — при гемолітичній жовтяниці; оранжевий, апельсиновий
відтінок ( ruber icterus) — при печінковій жовтяниці; при механічній
жовтяниці – зеленуватий ( verdin icterus ), або чорнувато-зелений (
melas icterus ) – при тривалому порушенні відтоку жовчі внаслідок
пухлини.

Втрата пігменту – альбінізм, лише вогнищева депігментація – вітіліго.

Висипи (erupcio ):

Розеола ( roseola ) – у вигляді маленьких рожевих плям від шпилькової
головки до сочевиці ( 2 – 3 мм ), що зникає при надавлюванні.

Еритеми ( erythema ) – плями червоного кольору, великих розмірів, які
з’являються на гіперемованій шкірі і дещо підвищуються над нею.

Пітниця (miliaria) – висипка у вигляді дрібних білястих пухирців.

Пухирці ( vesiculae ), великий пухир (bulla )- спостерігаються при
вірусних ураженнях навколо губ і носа, або по ходу міжреберних нервів.

Кропив’янка ( urticaria ) – утворення на шкірі сверблячих пухирів.

Крововиливи ( haemorrhagie ) – червоні плями різного розміру і форми.

Петехії ( petechiae ) — їх багато при токсичних васкулітах ,
інфекційному септичному ендокардиті, скорбуті , ботулізмі.

Вузлики ( noduli ) – шкірні, підшкірні, ревматичного генезу

Виразки ( ulceracio ) – є наслідком порушення трофіки.

Пролежні у важкохворих на крижах і сідницях – decubitis.

Шкірні рубці у вагітних – striae gravilarum.

Варикозне розширення вен ( varices ) – частіше на нижніх кінцівках; при
цирозі варикозне розширення вен утворює голову медузи навколо пупка.

Пульсом називають ритмічне коливання стінок артерій, обумовлене
скороченням серця, викидом крові в артеріальну систему і змінами в ній
тиску під час систоли і діастоли.

Сфігмографія – це реєстрація пульсових коливаннь судинних стінок у виді
кривих.

Ритм. Ритмічний пульс ( pulsus regularis ), неритмічний пульс ( pulsus
irregularis ).

Частота пульсу. В нормальних умовах співпадає з частотою серцевих
скорочень (ЧСС ) і дорівнює 60 – 80 за хвилину. Прискорений пульс (
pulsus frequens ), рідкий пульс ( pulsus rarus ). Різниця між числом
серцевих скорочень і пульсовими хвилями за 1 хвилину називають
дефіцитом пульсу ( pulsus deficiens ).

Напруга пульсу. Твердий ( pulsus durus ), м’який ( pulsus mollis).

Наповнення пульсу. Повний пульс ( pulsus plenus ), пустий пульс ( pulsus
vacuus).

Величина пульсу. Величина пульсового поштовху – поняття, яке об’єднує
такі його властивості, як наповнення і напруження. Великий пульс (
pulsus magnus ), або його ще називають високим пульсом ( pulsus altus).
При зменшенні ударного об’єму – малий пульс ( pulsus parvus ). При шоці,
гострій серцевій недостатності величина пульсових хвиль може бути
настільки незначним, що вона важко визначається – це ниткоподібний пульс
( pulsus filiformis ).

В нормальних умовах величина пульсових хвиль одинакова, пульс
рівномірний ( pulsus aequalis ). При порушеннях серцевого ритму,
коли серце скорочується через неодинакові проміжки часу, величина
пульсових хвиль стає різною. Такий пульс називають нерівномірним (
pulsus inaequalis ).

Преміжний пульс ( pulsus alternans ) – чередування великих і малих
пульсових хвиль.

Форма пульсу. Залежить від швидкості зміни тиску в артеріальній системі
під час систоли і діастоли. Якщо під час систоли в аорту викидується
багато крові і тиск в ній швидко зростає, а в діастолу він швидко
зменшується, спостерігається швидке розширення і спадіння стінок
артерій. Такий пульс називається швидким ( pulsus celer ) або
підскокуючим ( pulsus saliens ). Протилежний швидкому повільний пульс
( pulsus tardus ).

Похожие записи