Реферат

на тему

Очні краплі та розчини

І. Вступ

Офтальмологічні очні краплі займають значне місце серед інших ліків,
тому що їх використовують для лікування і попередження захворювань очей.
А це особливий орган, тому що місцем резорбції є роговиця – ліпідний
бар’єр через який легко проникає жиророзчинна лікарська речовина (ЛР).
За ліпідним бар’єром розміщена водна камера. Дія очних ліків
заключається в доступності тканин ока, як діючого апарату, в зв’язку з
цим ЛР проникають через ліпідний і водний бар’єр.

В очній практиці використовують різні лікарські засоби (ЛЗ). Для
створення місцевого ефекту в діагностичних цілях (розширення зіниці) або
в терапевтичних цілях – інфекційні стани, запальні процеси, а також для
досягнення терапевтичного ефекту.

ІІ. Основна частина

1. Орган зору

Орган зору — око (oculus) складається із очного яблука і допоміжних
органів ока: м’язи очного яблука, повіки, слізний апарат. Око
розташоване в очниці, має форму кулі з випуклим переднім краєм. Стінка
яблука має 3 шари (оболонки). Зовнішня — фіброзна, середня — судинна,
внутрішня — сітківка.

Фіброзна оболонка відіграє захисну роль, досить міцна. У ній розрізняють
2 відділи: передній — більш випуклий, менший за розміром відділ —
рогівка і задній більший відділ — склера (білкова оболонка).

Рогівка (cornea) — прозора випукло-увігнута пластинка, дещо потовщена по
периферії. Передня поверхня рогівки вистелена багатошаровим плоским
епітелієм, а задня — ендотелієм. У ній немає кровоносних судин, але є
багато нервових закінчень.

Склера (sclera) непрозора (білого кольору) сполучнотканинна пластинка
(ніби зварений білок яйця). Передня її частина вкрита кон’юнктивою,
утворена сполучною тканиною і багатошаровим епітелієм. Решта склери
вкрита ендотелієм. Місце переходу рогівки у склеру називається лімбом
(краєм) рогівки. У склері біля лімба є коловий простір — венозна пазуха
склери (шлемів канал). Склера має кровоносні судини і нервові
закінчення.

Судинна оболонка очного яблука містить багато кровоносних судин, які
забезпечують живлення сітківки і виділення водянистої вологи. У ній є
три відділи: райдужна оболонка, війчасте тіло і власне судинна оболонка.

Райдужка (iris), або райдужна оболонка, має форму обідка, з отвором в
центрі — зіниця (pupilla). Зміною розміру зіниці регулюється надходження
світлових променів в око. У місці сполучення рогівки і райдужки
знаходитьсяя гребінчаста зв’язка з щілиноподібним простором.

У стромі райдужки із рихлої сполучної тканини є пігмент, кровоносні
судини і непосмуговані м’язи. Від кількості пігменту залежить колір
очей. Непосмуговані м’язи розташовані двома шарами: радіально (розширює
зіницю — ділататор) і кільцеподібно (звужує її — сфінктер).

Війчасте тіло (corpus ciliare) — потовщена частина судинної оболонки
очного яблука. Розташоване кільцем навколо кришталика, який прикріплений
до нього війчастим пояском (ціннова зв’язка). Строма (основа) війчастого
тіла складається із рихлої сполучної тканини. Вона добре васкуляризована
і має непосмуговані м’язи, які утворюють війчастий м’яз — м’яз
акомодації.

Власне судинна оболонка очного яблука (chorioidea) складає більшу
частину середньої оболонки. Між власне судинною оболонкою і склерою є
капілярна щілина — навколосудинний простір. У самій судинній оболонці
виділяють шари, які називають пластинками: надсудинну, судинну,
судинно-капілярну, базальну.

Надсудинна (поряд із склерою) — рихла сполучна тканина, має ігментні
клітини.

Судинна — містить багато артерій і вен, оточених рихлою сполучною
тканиною з включеними у неї пігментними клітинами.

Судинно-капілярна — складається переважно із кровоносних капілярів.

Базальна — (поряд із сітківкою) має еластичні волокна.

Сітківка (retina) — тонка м’яка пластинка між судинною оболонкою і
склоподібним тілом. Задній, більший відділ сітківки, прилягає до власне
судинної пластинки, містить світлосприймальні елементи і називається
зоровою сітківкою.

Передній, менший відділ сітківки, світлочутливих елементів не має і
називається сліпою сітківкою.

У зоровій частині розрізняють до 10 шарів. Зовні (біля судинної
оболонки) сітківка вкрита пігментним шаром епітелію — пігментні
епітеліоцити. У бік фоторецепторів від них відходить 8-10
цитоплазматичних заповнених меланіном відростків, які відділяють одну
від одної колбочки і палички. Найважливішими є три шари зв’язаних між
собою нервових клітин. Біля пігментного шару розташований ряд нервових
клітин, здатних сприймати світло, — це фоторецептори. У них є відростки
у формі паличок і колбочок — це світлочутливі елементи ока. Колбочки
сприймають світлові промені при яскравому освітленні і є рецепторами
кольорів. Рецептори денного світла. Палички функціонують у присмерках
(рецептори присмеркового світла).

Другий, середній, шар нервових клітин сітківки включає асоціативні
нейрони, які зв’язують світлосприймальні клітини з наступним третім
шаром нервових клітин. Третій — внутрішній — утворений гангліонарними
клітинами, аксони яких, сполучаючись, утворюють зоровий нерв (500 тис. —
1 млн волокон), що виходить із сітківки у районі диску зорового нерва. В
цьому місці світлосприймальні елементи відсутні — це сліпа пляма ока
(сітківки). В центрі диска зорового нерва у сітківку проникає її
центральна артерія. Артерія і супутні їй вени проходять в центрі
зорового нерва.

Латерально від диску зорового нерва на сітківці є забарвлена у жовтий
колір ділянка діаметром близько 2 мм — жовта пляма. У центрі цієї плями
є заглибина — центральна ямка, яка містить лише колбочки і є місцем
найкращого бачення.

Кількість колбочок у сітківці зменшується з віддаленням від центральної
ямки, кількість же паличок у цьому напрямі зростає. У крайніх ділянках
сітківки палички відсутні.

Всього у сітківці налічується 6-7 млн. колбочок і 110-125 млн паличок.

“Сліпа частина сітківки” нервових клітин не має і складається із
пігментного шару і шару епітеліальних клітин.

Сітківка ока і зоровий нерв мають спільне походження з головним мозком —
вони розвинулись шляхом вип’ячування із зачатка проміжного мозку.

Внутрішнє ядро очного яблука включає водянисту вологу, кришталик і
склоподібне тіло. Всі ці утвори, і рогівка, в нормі, прозорі, заломлюють
світло — прозорі і світлозаломлюючі середовища ока. Вони становлять
оптичну систему, завдяки якій світлові промені, що надходять до ока,
фокусуються і проходять до сітківки. На ній виникає зменшене і
перевернуте зображення предметів (предмету).

Водяниста волога (humor aquosus) знаходиться у передній і задній камерах
очного яблука. Передня камера — простір між рогівкою, райдужкою і
кришталиком. Задня камера — простір між райдужкою, кришталиком з
війчастим пояском і війчастим тілом. Сполучаються камери між собою
щілиною між райдужкою і кришталиком.

Водяниста волога продукується кровоносними судинами війчастих відростків
і райдужки. Вона бере участь у живленні рогівки і підтримує
внутрішньоочний тиск на певному рівні (20 — 25 мм рт.ст.). Відтікання
вологи іде по щілиноподібних просторах гребінчастої зв’язки у венозну
пазуху склери, а звідти — у вени ока.

Кришталик (lens) — має форму двоопуклої лінзи. Його речовина складається
із прозорих волокон — видовжені клітини. Центральна частина кришталика
твердіша і називається ядром, периферична — кора кришталика менш пружна.
Зовні кришталик вкритий капсулою кришталика. Від неї відходять волокна
до війчастого тіла та пояска.

Склоподібне тіло (cjrpus vitreum) — прозора желеподібна речовина між
кришталиком і сітківкою. Зовні воно вкрите тонкою перетинкою. У
кришталику і склоподібному тілі немає судин і нервів.

Умовна вісь ока проводиться через передній і задній його полюси.

Допоміжні органи ока. М’язи, фасції. Є 6 м’язів очного яблука: 4 прямі
(верхній, нижній, медіальний і латеральний) і 2 косі (верхній і нижній).
Це смугасті м’язи. Прямі і верхній косий м’язи беруть початок від
сухожильного кільця, яке оточує зоровий нерв. Закінчуються прямі м’язи
на склері очного яблука спереду від його екватора. Нижній косий м’яз
бере початок на нижній поверхні очниці. Закінчуються косі м’язи в склері
позаду екватора.

М’яз піднімач верхньої повіки бере початок від верхньої стінки очниці і
вплітається у шкіру і хрящ верхньої повіки.

Очне яблуко у задньому його відділі вкрите сполучнотканинною пластинкою
(тенонова капсула), яка утворює так звану піхву очного яблука. Піхва
зростається з фасцією, що вкриває м’язи ока. Між склерою і піхвою є
щілиноподібний (епісклеральний) простір. Цей простір забезпечує велику
рухливість ока при скороченні м’язів.

Позаду очного яблука, за піхвою, у очниці є її жирове тіло — своєрідний
амортизатор ока.

Повіки (верхня і нижня) мають форму пластинок, легко змикаються і

закривають око (щілина повік). На вільному краї повік розташовані вії і
протоки сальних залоз. Передня поверхня повік вкрита шкірою, під якою
розташований коловий м’яз ока. В товщі повіки є щільна опірна
сполучнотканинна пластинка (хрящ повіки). Задня поверхня повіки
вистелена сполучнотканинною оболонкою — кон’юнктивою повіки . Це
видозмінена шкіра. Вона переходить на видиму частину склери очного
яблука (очна кон’юнктива). Обидві кон’юнктиви утворюють мішок.

В районі медіального кута ока є виступ рожевого кольору – слізне м’ясце,
нижче якого є заглиблення — слізне озеро. Поряд з м’ясцем на нижній і
верхній повіках є горбочки — слізний сосочок з отвором — слізна точка.

Слізний апарат включає слізну залозу і вивідні протоки: слізні канальці,
слізний мішок і носослізну протоку.

Слізна залоза (glandula lacrimalis) знаходиться у однойменній ямці у
верхньолатеральному куті очниці. М’язом повіки вона поділена на очну і
повікову частки. Протоки залози відкриваються у мішок кон’юнктиви,
омиває око спереду і стікає у слізне озеро. Звідси по канальцях до
порожнини носа під нижньою носовою раковиною.

Сльози виділяються безперервно у невеликій кількості і мають
бактерицидні властивості.

Провідний шлях зорового аналізатора. Фоторецептори – біполярні нейроцити
— гангліонарні клітини, аксони яких утворюють очний нерв. Нерв виходить
із очниці через канал очного нерва….. (у якій кістці?)

На нижній поверхні мозку утворюється перехрест зорових нервів, у якому
переходять на протилежний бік лише волокна від медіальних частин
сітківки. Тобто у зоровому тракті після перехресту ідуть волокна, які
несуть імпульси від медіальної половини сітківки протилежного ока і
латеральних половин сітківки свого боку. Частина волокон тракту іде до
латеральних колінчастих тіл, де закінчуються синапсами на нейронах цих
структур. Аксони цих структур у складі внутрішньої капсули ідуть до
клітин кори потиличної частки біля шпорної борозни, де і закінчуються
(центральна ланка зорового аналізатора). Інша частина волокон проходить
через колінчасті тіла транзитом і направляється до верхніх горбків
чотиригорбкового тіла середнього мозку. Тут волокна утворюють синапси на
нейронах тіла. Звідси імпульси передаються на ядра (рухове і додаткове)
окорухового нерва, які іннервують м’язи ока, повіки, війчастого тіла і
райдужки. Завдяки цьому забезпечуються орієнтувальні зорові рефлекси і
адаптація до світлового подразнення.

Над верхніми повіками розташовані брови. [16]

2. Механізм дії очних лікарських препаратів

Холінорецептори – це генетично детерміновані мобільні ліпопротеїдні,
білкові чи глікопротеїдні молекули. Холінорецептори постійно руйнуються
і знову ре синтезуються. Тривалість існування холінорецептора становить
близько семи днів. Крім двох основних типів, мускаринового і
нікотинового, існує декілька їх підтипів. Внутрішньоклітинними
посередниками у формуванні реакції на збудження холінорецептора є цГМФ,
Са, К, Na. Вони тісно пов’язані з аденілатциклазою, кальцієвими,
натрієвими чи калієвими каналами.

М — холіноміметики збуджують М – холінорецептори; Н – холіноміметики–Н –
холінорецептори, тоді як М-Н — холіноміметики збуджують як М -, так і Н
– холінорецептори. У скоротливому механізмі гладкомязових волокон при
збудженні холінорецепторів відіграє роль також активація зв’язаного
внутрішньоклітинного Са, мембранної гуанілатциклази і зростання
кількості внутрішньоклітинного медіатору – циклічного
3,5-гуанозинмонофосфату (цГМФ).

При введенні їх в організм переважають ефекти, пов’язані зі збудженням
парасимпатичних нервів. Найбільший практичний інтерес викликає дія М –
холіноміметиків на око. Внаслідок місцевої дії на око вони знижують
внутрішньо очний тиск, викликають міоз і спазм акомодації.

Механізм цих змін полягає в збудженні холінорецепторів і скороченні
внутрішніх мязів ока, які одержують парасимпатичну іннервацію. Так, за
рахунок скорочення м’яза райдужки звужується зіниця (міоз). Відтік
рідини з передньої камери поліпшується завдяки відкриттю фонтанового
простору, який лежить в основі райдужки і шлемового каналу.

Внутрішньо очний тиск ока знижується сильно і надовго. Скорочення
циліарного м’яза ока супроводжується його потовщенням і переміщенням
черевця м’яза (до якого прикріплюється цинова зв’язка) ближче до
кришталика. Внаслідок розслаблення цинової зв’язки капсула кришталика не
розтягується, і він в силу своєї еластичності набуває більш випуклої
форми. Око встановлюється на близьке бачення (спазм акомодації). [15]

3. Класифікація очних крапель і розчинів

Розчини бувають.

Ненасичені.

Насичені.

Пересичені.

У фізико-хімічному відношенні розчини не є однорідною групою, оскільки
охоплюють рідкі дисперсні системи з різним ступенем дисперсності:
справжні розчини низькомолекулярних сполук, розчини високомолекулярних
сполук, колоїдні розчини, суспензії, емульсії, комбіновані системи.

Рідкі ЛФ для очей.

Істинні водні і олійні розчини.

Розчини ВМС.

Колоїдні розчини.

Емульсії.

Суспензії.

Вони застосовуються у вигляді очних крапель, примочок, промивань,
розчинів для ін’єкцій і електрофорезу.

4. Вимоги нормативної документації до очних крапель, реалізація їх в
умовах аптеки

Низька якість очних крапель і у першу чергу забруднення їх
мікроорганізмами, може викликати важкі наслідки, аж до втрати зору. У
зв’язку з цим вимоги, що висуваються до очних крапель, повинні бути
аналогічні передбаченим для ін’єкційних розчинів: стерильність,
відсутність механічних домішок, стабільність, комфортність, пролонгована
дія.

Стерильність. Консервування очних крапель.

Очні краплі, а також концентровані розчини, застосовувані для їх
приготування, повинні виготовлятись в асептичних умовах з наступною
стерилізацією.

Спосіб стерилізації очних крапель залежить від стійкості ЛР у розчинах
до температурного впливу. За цією ознакою можна ЛР розділити на три
групи:

ЛР, розчини яких можуть піддаватись тепловій стерилізації без додавання
стабілізаторів.

ЛР, розчини яких можуть піддаватися тепловій стерилізації після
додавання стабілізаторів.

ЛР, розчини яких не витримують теплової стерилізації і виготовляються
асептично без подальшої стерилізації.

В асептичних умовах також готуються розчини ЛР, режими стерилізації яких
не розроблені.

Очні краплі можуть містити консерванти. Консервування очних крапель
передбачає попередження розвитку мікроорганізмів у ЛФ в процесі її
зберігання і використання. механізм дії консервантів зводиться до
порушення клітинної мембрани, коагуляції білка, блокування вільних
сульфгідрильних груп, хімічного антагонізму. В офтальмологічних ЛФ
використовується обмежений їх асортимент. Так, з неорганічних
консервантів частіше використовується кислота борна в концентрації
1,9-2% із рН близько 5,0. крім того, кислота борна має буферні
властивості, попереджує зміну рН розчину при додаванні з нього ЛР,
особливо з групи алкалоїдів, що дають у розчинах кисле середовище (рН
нижче 4,0).

Консерванти додаються в ЛФ перед стерилізацією розчину. Через малу
розчинність ні пагін та ніпазол розчиняють у гарячій воді при
температурі 30-90 С та енергійному збовтуванні.

Цетилпіридинію хлорид при збовтуванні у воді дає рясну піну, тому
розчиняти його необхідно в частині води й обережно.

Стабільність.

В очних краплях повинна бути забезпечена стійкість ЛР. Теплова
стерилізація і тривале зберігання очних розчинів у скляній тарі ведуть
до руйнування багатьох ЛР внаслідок гідролізу, окислювання. Тому при
виготовленні очних крапель і особливо при їх стерилізації велика увага
повинна бути приділена хімічній стійкості скла, оскільки лужне скло
надає воді лужної реакції, при стерилізації рН може досягати 10,0.
швидкість руйнування препаратів залежить не тільки від температури
стерилізації, але й значною мірою від рН середовища.

Для зберігання стабільності більшість розчинів вимагають низького
значення рН (5,0). Тому виникає необхідність виготовлення очних крапель
на буферних розчинниках. При використанні буферних розчинів досягається
підвищення хімічної стабільності, терапевтичної активності, а також
зменшення подразнюючої дії очних розчинів. ДФ ХІ рекомендує як
розчинники при виготовленні очних крапель застосовувати стерильні
ізотонічні розчини, що мають консервуючи та буферні властивості. Але ці
розчини можна застосовувати тільки за вказівкою лікаря.

Вибір буферного розчинника залежить від фізико-хімічних властивостей ЛР.
За цією ознакою їх можна розділити на дві групи. До першої групи
відносяться препарати, у розчинах яких повинно підтримуватися рН близько
5,0. у цьому випадку рекомендується використовувати ізотонічний розчин
борної кислоти (концентрація 1,9%), рН якого нижче 5,0. розчин при цьому
має малу кислотність, добре нейтралізує луг, що витягується зі скла. У
той же час борна кислота нейтралізується і тому не викликає відчуття
болю. Такий буферний розчинник рекомендується при виготовленні розчинів:
пілокарпіну гідро хлориду, дикаїну, совкаїну, мезатону і солей цинку.
Очні краплі, приготовлені на 1,9% розчині борної кислоти, можуть
автоклавуватися при 100 С протягом 15 хвилин.

До другої групи відносяться ЛР, у розчинах яких повинно підтримуватися
рН близько 6,8. У цьому випадку рекомендується фосфатний буфер із
рН=6,8,ізотований хлоридом натрію. Склад буфера:

Розчин одно заміщеного фосфату натрію 0,8%-30 мл

Розчин дво заміщеного фосфату натрію 0,94%-70 мл

Натрію хлориду -0,34 г

На такому фосфатному буфері можна готувати розчини солей атропіну,
пілокарпіну і скополаміну. Для цих же препаратів застосовують і боратний
буфер наступного складу:

Кислоти борної -1,84 г

Натрію тетраборату -0,14 г

Води очищеної (рН=6,8)-100 мл

Однак його можна використовувати тільки при виготовленні очних крапель
ex tempore, тому що стабільність медикаментів у ньому зберігається
протягом 5-10 діб.

При виготовленні очних крапель у стерильній полімерній упаковці як
стабілізатор додають 0,15 г натрію тіосульфату і 3,5 мл 1 М розчину
кислоти хлористоводневої на 1 л розчину.

Очні краплі-0,02% розчин рибофлавіну в комбінації з 2% калію йодиду і 2%
глюкози стабілізують трилоном Б в концентрації 0,03%. Термін придатності
цих крапель – 3 роки.

Для стабілізації очних крапель можуть використовуватися високо полімери,
комплексони, виготовлення розчинів в атмосфері інертних газів. Ці
способи можуть розглядатися як потенційні можливості значного збільшення
термінів придатності очних крапель. Нестійкі очні краплі випускаються у
вигляді наважок сухої речовини у флаконах і розчиняються в стерильному
розчиннику безпосередньо перед застосуванням. Це стосується інтермедину,
ацетилхоліну й інших препаратів.

Відсутність механічних включень.

Очні краплі у вигляді водних розчинів лікарських речовин повинні бути
старанно профільтровані після приготування, тому що наявність
суспендованих часток, волосків і т.д. можу пошкодити рогівкову і слизову
оболонки ока.

Очні краплі в аптечних умовах фільтрують через скляні фільтри №3,
паперові фільтри з беззольним фільтрувальним папером, який не змінюється
при стерилізації, або мембранні фільтри з одночасною стерилізацією.

При серійному приготуванні очних крапель в аптеках доцільно
використовувати прилади для фільтрування їх з наступним фасуванням.

Ізотонічність.

Багато очних крапель викликають неприємні відчуття, біль чи печію. У
більшості випадків дискомфортні явища обумовлені невідповідністю
осмотичного тиску і значення рН очних крапель осмотичному тиску і
значенню рН слізної рідини. У нормі вона має осмотичний тиск такий же,
як і плазма крові. Згідно з вказівками ДФ ХІ очні краплі повинні бути
ізотонічні слізній рідині і відповідати осмотичному тиску розчинів
натрію хлориду 0,9-0,2% концентрації / 0,7-1,1%. В окремих випадках
допускається застосування гіпертонічних або гіпотонічних розчинів, про
що повинно бути вказано у власних статтях.

Залежно від величини осмотичного тиску очні краплі можна поділити на три
групи:

Очні краплі, осмотичний тиск, яких нижче 0,7% еквівалентний концентрації
натрію хлориду – гіпотонічні розчини, обов’язково ізотонуються
розрахованою кількістю натрію хлориду. Особливо важливо, щоб
ізотонічними були промивання для очей.

Очні краплі, осмотичний тиск яких вище, 1,1% еквівалентний концентрації
натрію хлориду, не ізотонуються, бо є гіпертонічними.

Очні краплі, осмотичний тиск яких знаходиться в межах 0,7-1,1%
еквівалентної концентрації натрію хлориду, не ізотонуються,
бо є ізотонічними.

Очні краплі не інтонуються у випадку, якщо прописані колоїдні ЛР –
коларгол, протаргол, бо ізотонуючі речовини, будуть сильними
електролітами, можуть викликати коагуляцію.

Лікарі-офтальмологи не завжди враховують осмотичний тиск лікарської
речовини у розчинах. Тому фармацевти повинні звертати увагу лікарів на
те, що гіпертонічні очні краплі непогано переносяться хворими. Очевидно,
що в деяких випадках офтальмологи можуть прописувати очні краплі меншої
концентрації ЛР, наприклад замість 30% розчину – 20 чи 10% розчину
сульфацилу-натрію. Якщо виписуються гіпотонічні очні краплі, тоді
фармацевт повинен самостійно „доводити” їх до ізотонічності.

Для азотування очних крапель застосовують натрію хлорид, натрію сульфат,
натрію нітрат з урахуванням їх сумісності з ЛР. З цією ж метою
використовують кислоту борну, особливо для приготування розчинів ЛР, що
є солями сильних кислот і слабких основ. Кислота борна не тільки
пригнічує їх гідроліз, але має консервуючи дію. Інколи доцільно для
ізотонування застосовувати глюкозу, бо вона сумісна з великою кількістю
лікарських речовин.

Ізотонування очних крапель натрію хлоридом, натрію сульфатом і натрію
нітратом проводиться фармацевтом без указівки лікаря, а борною кислотою
та іншими речовинами – тільки за погодженням з лікарем.

Пролонгування терапевтичної дії очних крапель.

Недолік багатьох препаратів, застосовуваних у вигляді водних розчинів –
короткий період терапевтичної дії.

Наприклад, гіпотензивна дія водного розчину пілокарпіну гідро хлориду у
хворого глаукомою зберігається тільки протягом 2 години, що спричиняє
багатократну інстиляцію очних крапель на добу.

У даному випадку спостерігаються коливання внутріочного тиску. Часті
інстиляції водного розчину змивають сльозну рідину, що містить лізоцим,
і тим самим створюють умови для виникнення інфекційного процесу.

Це викликало необхідність пошуку речовин, сприяючих пролонгуванню,
подовженню терапевтичної дії очних крапель.

З метою подовження дії очних крапель робилися спроби замінити воду
іншими розчинниками, що мають в’язкість, які уповільнюють швидке
вимивання ЛР із конюнктивального мішка. Як такі компоненти раніше
використовували олії: рафінованому соняшникову, персикову або
абрикосову, трагакант та інші речовини. Але з різних причин вони широко
розповсюдження не набули. Високий показник заломлення, хімічна
нестійкість обмежили їх застосування.

Більш ефективні пролонгатори для очних крапель – синтетичні гідрофільні
високомолекулярні сполуки. ДФ ХІ вказує, що для пролонгування дії ЛР,
застосовуваних в очних краплях, до складу розчинника можуть бути
включені похідні целюлози: метилцелюлоза 0,5-2%, натрієва сіль
карбоксиметилцелюлози 0,5-2%, полівінол 1,5% мікробний полісахариди
аубазидан 0,1-0,3%, поліглюкін та ін. Вони не подразнюють слизову
оболонку ока, в ряді випадків прискорюють епітелізацію еродованої
рогівки, а також сумісні з багатьма ЛР і консервантами.

Метилцелюлоза в концентрації 0,2-2% має високу в’язкість і коефіцієнт
заломлення 1,336, коефіцієнт заломлення води 1,334, що забезпечує
нормальний зір. Використовується для приготування очних крапель з
пілокарпіну гідро хлоридом, гоматропіну гудробромідом, етил морфіну
гідро хлоридом, цинку сульфатом та ін. Наприклад кількість інстиляцій 2%
розчинів пілокарпіну гідро хлориду, приготовлених з 2%
натрійкарбоксиметилцелюлози, ряду хворим глаукомою дула скорочена до 3
разів на добу замість шести інстиляцій водного розчину. Проте останнім
часом намітилася тенденція до скорочення виробництва очних крапель на
основі метилцелюлози. Це пов’язано з тим, що вона гальмує процеси
регенерації епітелію рогівки, а при субконюнктивальному введенні
приводить до розростання тканини. Тому як пролонгатор в очних краплях
використовують карбоксиметилцелюлозу, яка добре розчинна у воді і легко
змішується зі слізною рідиною.

Незважаючи на те, що вказані пролонгуючи компоненти включені в ДФ ХІ,
вони можуть добавлятися до очних крапель тільки за вказівкою лікаря. Як
пролонгатор був запропонований поліакриламід. Це білий кристалічний
порошок, легко розчинний у воді, одержуваний полімеризацією акриламіду,
рН його 1% розчину 5,0-7,0. розчин витримують стерилізуючи сумісні з
багатьма ЛР, не мають подразнюючих властивостей. 1% розчин
поліакриламіду може бути використаний, як розчинник для очних крапель,
пілокарпіну гідро хлориду, атропіну сульфату, дикаїну, скополаміну гідро
броміду. Поліакриламід має інтерферогенну активність, не має
подразнюючої дії на слизову оболонку ока, забезпечує значне скорочення
строку лікування кон’юнктивіту, не має гальмуючого впливу на регенерацію
епітелію рогівки.

Ще в кінці минулого – початку нинішнього століття з метою пролонгування
дії ЛР застосовували таблетки, які вводилися безпосередньо в
конюнктивальний мішок. Пізніше були запропоновані напівпроникні капсули
з цигаркового паперу, просоченого колодієм, желатино-гліцеринові диски,
ламелі. Принципово нові можливості застосування ЛР дало використання в
фармації нових полімерних матеріалів, у тому числі біорозчинних.

Завдяки пролонгуючій дії для одержання терапевтичного ефекту очні
лікарські плівки можна застосовувати 1 раз на добу.

Переваги очних плівок – висока стабільність ЛР, зручність застосування,
гігієнічність, портативність та ефективність дії лікарських препаратів.

5. Первинна упаковка: технологічні особливості та економічні аспекти
виробництва очних крапель

N ¤»@#*$?$ %ae&?’8-¤1p3Ae4R506F7H:°<-??A/iiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiii ???. Однак, при виборі упаковки поряд з урахуванням усіх нормативних вимог важливе значення має економічна доцільність вибору того чи іншого виду упаковки і надалі може виявитися одним з факторів, які відповідають за неконкурентноспроможність ЛП. Вимоги, які необхідно врахувати при виборі упаковки, визначаються, насамперед, ЛФ [5]. За забезпечення придатності обраної упаковки (згідно з [8]- контейнера) відповідальність несе виробник ЛП. Для підприємств, що здійснюють виробництво офтальмологічних розчинів, вибір прийнятої упаковки є складною проблемою: необхідно враховувати одразу безліч моментів, які стосуються забезпечення якості препарату та самого контейнера, економічної вигідності і технологічності виробництва, естетичності та доступності в застосуванні. Через високі вимоги до офтальмологічних препаратів [1,3,13], у нормативних документах, присвячених упаковці ЛЗ, окремо виділяють вимоги до контейнерів, для офтальмологічних препаратів та до матеріалів, з яких вони виготовляються [8,13]. Мета нашої роботи полягає в тому, щоб на прикладі очних крапель – ЛФ з високими вимогами до складу, умов виробництва і застосування показати залежність вартості препаратів від виду застосовуваної упаковки і, відповідно, від умов і основних стадій технологічного процесу виробництва. Результати та їх обговорення Розглянемо економічні аспекти вибору первинної упаковки з урахуванням технологічних особливостей виробництва на прикладі двох основних видів упаковки очних крапель, представлених на українському ринку. Можна виділити 2 види технологічного процесу виробництва очних крапель: Виробництво очних крапель у скляних контейнерах; 2. Виробництво очних крапель у полімерних контейнерах. Основними трудомісткими та й енергоємними стадіями технологічного процесу із застосуванням скляних контейнерів є стадії підготовки флаконів і укупорочних засобів. В залежності від застосовуваного методу стерилізації ставляться і різні вимоги СМР до виробництва очних крапель у скляних контейнерах. Це вимоги до препаратів, що стерилізуються у первинній упаковці або готуються в асептичних умовах. Для очних крапель, технологія виробництва яких передбачає їх подальшу теплову стерилізацію, підготовку первинних упаковок і готування більшості препаратів, необхідно проводити у навколишньому середовищі класу Д з метою забезпечення досить низького рівня ризику контамінації частками і мікроорганізмами [6]. Наповнення продукцією перед остаточною стерилізацією повинне здійснюватися в навколишньому середовищі класу С [6]. Якщо мікробна контамінація представляє особливий ризик для продукції, коли продукція є добрим поживним середовищем для росту мікроорганізмів або її стерилізації передує досить тривалий час, або технологічний процес ведеться здебільшого у відкритих ємностях, готування повинне здійснюватися в навколишньому середовищі класу С [6]. Наповнення продукцією перед остаточною стерилізацією повинне здійснюватися в зоні класу С [6]. Якщо існує підвищений ризик контамінації продукції з навколишнього середовища, коли наповнення первинної упаковки відбувається повільно або первинна упаковка має широке горло, або заповнені первинні упаковки перед герметизацією знаходяться відкритими більше декількох секунд, наповнення повинне здійснюватися в зоні класу А з навколишнім середовищем класу С [6]. Готування розчинів, які під час технологічного процесу підлягають стерилізуючій фільтрації, варто проводити в навколишньому середовищі класу С. Якщо стерилізуючи фільтрація не проводиться, підготовку матеріалів, готування розчинів і наповнення продукцією необхідно здійснювати в робочій зоні класу А з навколишнім середовищем класу В [6]. Розглянемо виробництво очних крапель у полімерних флаконах. Існують два принципово різних способи виробництва полімерних флаконів: виготовлення порожніх флаконів на підприємстві по переробці пластмас з подальшим їхнім використанням за призначенням [3]; виготовлення з одночасним наповненням ємностей розчином і їхньою герметизацією шляхом розплавлювання матеріалу контейнера в одному технологічному циклі [14]. Технологічний процес виробництва очних крапель з використанням порожніх полімерних контейнерів аналогічний такому з використанням скляних контейнерів, за винятком стадії їхньої підготовки. Такий вид полімерних упаковок постачається у стерильному вигляді. Готування розчинів, які підлягають стерилізуючій фільтрації, слід проводити в навколишньому середовищі класу С [6]. Наповнення продукцією флаконів і їхню укупорку крапельницями слід проводити в робочій зоні класу А [6]. Така продукція не підлягає тепловій стерилізації в первинній упаковці, що пояснюється видом упаковки. Інший спосіб виробництва полімерної упаковки – це Blow-Fill-Seal packing system (видуваючи наповнюючи - герметизуючи пакувальна система). Головною задачею при цьому способі виробництва є захист виробленого препарату від мікробного забруднення і псування при фасуванні, а в подальшому при зберіганні і під час застосування препарату пацієнтом. Також повинен бути усунутий ризик можливого мікробного забруднення порожніх ємностей при їхній передачі від місця виготовлення до вузла наповнення та у процесі наповнення. Як показали дослідження, виробництво очних крапель у полімерній упаковці в порівнянні з виробництвом в упаковці зі скла вимагає значно менших грошових витрат. Вартість самої полімерної орієнтовно в 1,6 рази дешевше за скляну. Викладене свідчить про економічну доцільність виробництва очних крапель у полімерній упаковці. У той же час при виборі технічних засобів на підприємстві слід брати до уваги, що не для всіх очних крапель у полімерній упаковці досягається необхідний рівень стабільності розчину, у той час як упаковка зі скла є більш надійною ємністю для забезпечення стабільності препарату. Тому очні краплі, для яких забезпечується необхідний рівень стабільності в полімерній ємності (стандарт – 2 роки), економічно вигідно випускати в полімерній упаковці. Ця обставина буде сприяти встановленню більш низьких цін на відповідну продукцію, що підвищить економічну доступність офтальмологічних ЛЗ і поліпшить медикаментозне забезпечення населення. Висновки первинна упаковка очних крапель є не тільки контейнером для збереження і забезпечення якості препарату, але й визначає особливості технологічного процесу його виробництва та ціну. як показали проведені дослідження виробництво очних крапель у полімерній упаковці є економічно більш вигідним у порівнянні з виробництвом в упаковці зі скла. У результаті проведених розрахунків установлено, що витрати виробництва очних крапель у полімерній упаковці у середньому в 1,53- 1,57 рази нижче у порівнянні з виробництвом у скляних флаконах (у залежності від умов виробництва: асептика чи стерилізація флаконів з розчином). Індекс цін на очні краплі у скляній і полімерній упаковці на українському ринку знаходиться в діапазоні від 1,0 до 1,3 у залежності від препарату і підприємства-виробника. 6. Концентровані розчини для готування очних крапель. Умови приготування Якщо сухі ЛР прописані в кількості менше 0,05 г, то використовують, їх концентровані розчини. У цьому випадку розраховані кількості концентрованих розчинів і води відмірюють у флакон для відпуску, дотримуючи умов асептики. Rp.: Riboflavini 0,001 Acidi ascorbinici 0,02 Kalii iodide 0,3 Sol. Acidi borici 2% 10 ml Misce. Da. Signa. По 2 краплі 2 рази в день в обидва ока. Розчин є гіпертонічним за рахунок виписаних кількостей калію йодиду і кислоти борної. Всі інградієнти використовують у вигляді стерильних концентрованих розчинів. У стерильний флакон для відпуску відмірюють 3,3 мл стерильної води для ін’єкцій,5 мл 0,02% розчину рибофлавіну в комбінації з кислотою борною 4% 0,2 мл 10% розчину кислоти аскорбінової, 1,5 мл 20% розчину калію йодиду. Розчин контролюють на відсутність механічних включень і закупорюють під обкатку. 7. Технологія очних крапель Усі ЛФ для лікування очних захворювань готують в асептичних умовах з дотриманням вимог діючих НТД стосовно санітарного режиму в аптеках. Та оскільки асептичні умови виготовлення не забезпечують повної стерильності ліків, очні краплі і примочки з термостабільними речовинами підлягають стерилізації. Велике значення для очних крапель має дотримання точності концентрації розчинених речовин. Ці вимоги виникають у зв’язку з тим, що очні краплі прописуються в невеликих кількостях. При виготовлення очних, і головним чином при фільтруванні, відбуваються значні втрати речовини за рахунок адсорбції його на фільтруючих матеріалах, а також за рахунок розведення вихідних розчинів при фільтруванні їх через паперові фільтри, попередньо промиті водою. Для того, щоб максимально зменшити втрату ЛР при виготовленні очних крапель, використовують наступні технологічні прийоми. ЛР, добре розчинну у воді, розчиняють в частині (половинній кількості) розчинника і фільтрують розчин у флакон для відпуску через промитий стерильною водою для ін’єкцій складчастий фільтр і вату, а потім фільтр промивають тією кількістю розчинника, що залишилась. Наприклад: Rp.: Solutionis Pylocarpini hydrochloridi 1% 10 ml Natrii chloridi g.s., ut fiat solution isotonica Da. Signa. По 2 краплі в обидва ока. Очні краплі з добре розчинною у воді ЛР списку А. Спочатку роблять розрахунки, необхідні для проведення ізотонування зазначеного в прописі розчину. По таблиці визначають ізотонічний еквівалент пілокарпіну гідро хлориду по натрію хлориду, що дорівнює 0,22. Далі знаходять кількість натрію хлориду, еквівалентну 0,1 г пілокарпіну гідро хлориду: 1,0 п.г. - 0,22 NaCl 0,1 п.г.-0,022 NaCl на 10 мл розчину необхідно натрію хлориду – 0,09 г визначають кількість натрію хлориду, необхідну для Ізотонування 1% розчину пілокарпіну гідро хлориду: 0,09-0,022=0,068=0,07 г виготовлення здійснюють в асептичній кімнаті чи боксі. Відмірюють 10 мл води для ін’єкцій. У стерильній сухій підставці в половинній кількості (5 мл) води для ін’єкцій розчиняють 0,1 г пілокарпіну гідро хлориду і 0,07 г натрію хлориду. Розчин фільтрують у флакон для відпуску через стерильний, попередньо промитий складчастий фільтр і вату. Промивають фільтр рештою води для ін’єкцій (5). Перевіряють якісний і кількісний зміст пілокарпіну гідро хлориду, а також чистоту розчину. При необхідності фільтрують ще раз через той же фільтр і вату. Розчин герметично закупорюють і піддають стерилізації. Після стерилізації очні краплі контролюють на відсутність механічних домішок і оформляють до відпуску з додатковою етикеткою „Обходитися з обережністю”, виписують сигнатуру, флакон опечатують. 2.Якщо сухі ЛР прописані в кількості менше 0,05 г, то використовують, їх концентровані розчини. У разі потреби виготовлення внутріаптечної заготівлі очних крапель з ЛР, виписаними в кількості менше 0,05 г, їх можна приготувати із сухих речовин, але розчин у цьому випадку буде готуватися в 10-чи 20-кратній кількості. Наприклад: Rp.: Riboflavini 0,002 Acidi ascorbinici 0,2 Sol. Kalii iodidі 2% 10 ml Glucosi q.s. ut fiat solution isotonica Misce. Da. Signa. По 2 краплі 2 рази в день в обидва ока. Необхідна кількість для безводної глюкози для Ізотонування прописаного розчину дорівнює 0,11 г. Розчин готують у 20-кратній кількості. Варто мати на увазі, що при спільній стерилізації аскорбінової кислоти з калію йодидом відбувається зміна забарвлення розчину внаслідок окисно-відновної реакції. Тому рекомендується такий спосіб виготовлення крапель: 0,04 г рибофлавіну розчиняють при нагріванні в 200 мл води для ін’єкцій, розчин прохолоджують і розчиняють у ньому 0,4 г аскорбінової кислоти, 2,2 г глюкози, фільтрують і стерилізують текучою парою при 100 С 30 хвилин. Після охолодження розчину в асептичних умовах додають 4,0 г калію йодиду, розчин фільтрують по 10 мл, закупорюють і обкатують металевими ковпачками. Rp.: Sol. Riboflavini 0,01% 10 ml Acidi ascorbinici 0,05 Misce. Da. Signa. По 2 краплі в обидва ока. Прописані кількості ЛР практично не впливають на осмотичний тиск розчину, тому його доцільно готувати на 0,9% розчині натрію хлориду. У стерильний флакон відміряють 3,6 мл стерильної води для ін’єкцій, 0,5 мл (10 крапель) 10% розчину кислоти аскорбінової, 5 мл 0,02% розчину рибофлавіну і 0,9мл 10% розчину натрію хлориду (чи 0,09 г натрію хлориду). Флакон закривають стерильною гумовою пробкою, переглядають розчин на відсутність механічних включень і закупорюють під обкатку. 3.У випадках, коли для розчинення ЛР недостатньо половинної кількості розчинника, речовину розчиняють, у всій прописаній кількості розчинника і фільтрують у мірний циліндр через сухий фільтр і вату, а недостаючу кількість води додають через той же фільтр і вату до необхідного об’єму розчину. Що стосується точної концентрації, то за першим способом концентрація буде точніша, бо для вимивання адсорбованої речовини застосовується більша кількість води. Очні розчини застосовуються у вигляді примочок, іригаційних розчинів, розчинів для очищення, дезінфекції і зберігання мяких контактних лінз. Вимоги до очних розчинів в основному такі ж, як і до очних крапель: вони повинні бути стерильні, стабільні, не містити механічних включень. Вимога щодо ізотонічності примочок та іригаційних розчинів має ще більше значення, ніж для крапель, тому що з оком стикається більша кількість рідини. Технологія очних примочок і промивань аналогічна очним краплям. Для обробки і зберігання контактних лінз використовуються розчини, до складу яких вводять антисептичні речовини, неіоногенні ПАР, полівінол, похідні целюлози, полі етиленгліколі, ізотонічні буферні розчинники й інші речовини. 8. Застосування розчинів для перитонеального діалізу у медичній практиці Поширення хронічної ниркової недостатності (ХНН) переважно серед осіб працездатного віку, її здатність ускладнювати і обтяжувати перебіг хвороб інших органів та систем, а в багатьох випадках призводити до інвалідності та смерті, рівень яких зростає з роками, прискорення розвитку ХНН при гломерулонефриті зумовили актуальність досліджень зі створення вітчизняних ЛЗ для лікування термінальної стадії ХНН. На цій стадії в світовій медичній практиці використовуються такі активні методи замісної ниркової терапії ЗНТ, як гемодіаліз, перитонеальний діаліз ПД або пересадження нирки. При ПД очеревина служить природною селективно проникною обмінною мембраною, через яку в організм за допомогою діалізного розчину екстраренально можна виводити надлишок води, електролітів, продукти метаболізму і токсини, що нагромаджуються в крові пацієнтів з гострою або нирковою недостатністю в термінальній стадії [1,8,13,18]. У всьому світі біля 130000 пацієнтів лікуються ПД, що становить 15% від діалізної популяції [5]. Зокрема, у Європі ПД отримують 10-20% пацієнтів з ХНН, які перебувають на діалізі [13]. В Україні лише 1% отримує ПД 5,14. Методика ПД застосовується в АР Крим, м. Києві і Харкові [6]. Однією з причин низького рівня використання ПД в Україні є відсутність розчинів для ПД вітчизняного виробництва, викликана, зокрема, відсутністю фармацевтичної розробки. До вересня 2004 р. на фармацевтичному ринку України були відсутні розчини для ПД закордонного виробництва. У серпні 2004 р. німецька фірма-виробник зареєструвала три розчини для ПД під назвою КАПД2, КАПД3,КАПД4, які вміщують іони натрію, кальцію, магнію, хлорид-іони, 35 ммоль/л лактат іонів та відповідно1,5%, 4,25%, 2,3% глюкози безводної. Цікавою специфікою ЛЗ „Гамбросол тріо 40” є те, що до його складу входять три розчини, які при певному змішуванні між собою дають можливість отримати розчин з потрібною для пацієнта концентрацією глюкози. Варто зауважити, що за кордоном багато запатентованих розчинів для ПД представлені двома трьома розчинами, які змішуються безпосередньо перед застосуванням. Такий технологічний прийом – представлення препарату у декількох ЛФ – у більшості випадках використовується для усунення фармацевтичної несумісності компонентів перитонеальних діаліз них розчинів [26,27,30]. У медичній практиці використовуються розчини для ПД, які відрізняються між собою осмотично активною речовиною, за рахунок якої відбувається ультрафільтрація, її концентрацією, електролітним складом та рН. Італійськими вченими запатентовані наступні альтернативні осмотичні агенти для перитонеальних діаліз них розчинів: сульфати хондроїтину, продукти, отримані шляхом їх де сульфування, хімічної або ензиматичної деполімеризації, гіалурована кислота, продукти її де полімеризації, продукти хімічного перетворення інших глікозаміногліканів [22]. канадськими вченими запатентовані розчини для ПД, у яких осмотичними агентами виступають ацетильовані і діацетильовані аміноцукри або їх комбінації, а метаболізуючими аніонами проти кислотної дії є лактат, малат, ацетат або сукцинат у концентрації від 30 до 40 ммоль/л [10,29]. Особливі характеристики такої осмотично активної речовини як ікодекстрин допомагають активно збільшувати корисний час перебування розчину у черевній порожнині, а розчин на основі амінокислот дають можливість одночасно постачати необхідні речовини хворим з недостатністю харчування. Розчини на основі ікодекстрину викликає ультрафільтрацію, подібну до 3,86/4,25% глюкози під час 8-12 годин експозиції розчину у черевній порожнині і є більш ефективним при довшій експозиції у черевній порожнині, ніж розчин глюкози у пацієнтів з перехідним або перманентно високим відношенням креатині ну діалізат/плазма. Однак розчини на основі ікодекстрину призначаються один раз на добу, щоб уникнути надмірної концентрації мальтози у плазмі [3]. Розчини, основними складовими яких є амінокислоти, можуть призначатися тільки 1 раз на добу під час експозиції у черевній порожнині протягом 4-6 годин для усунення уремічних симптомів та метаболічного ацидозу 3,23. У Греції використовується розчин для ПД, що вміщує бікарбонат, незначну кількість динатрію цитрату і 10 незамінних амінокислот [25]. У Нідерландах проводились дослідження з метою виявлення можливості поліпшення стану харчування і ліпідного профілю шляхом заміни 1 раз на добу перитонеального глюкозного розчину на амінокислотний розчин з концентрацією амінокислот 1,1%. Поряд із зменшенням у сироватці крові концентрації тригліцеридів, та жирової маси тіла така заміна призводила до збільшення рівня гомо цистеїну, який є фактором ризику виникнення атеросклерозу у хворих з уремією. Нідерландські вчені зробили висновок, що амінокислотний розчин для ПД, за рахунок захвату з нього метіоніну, призводить до зростання концентрації гомо цистеїну у плазмі, що применшує позитивні ефекти поліпшення ліпідного профілю і зниження жирової маси тіла. Тому для подолання цього побічного ефекту необхідно застосовувати розчини із зниженим вмістом метіоніну [32]. Стандартні глюкозолоктатні розчини є базовими розчинами для ПД і вважаються вибором №1, але також можуть мати побічні ефекти та призводити до перитонеальних дисфункцій. Розчини з іншими осмотично активними речовинами можуть застосовуватися лише за спеціальними показаннями [3,5]. Розчини для ПД на основі глюкози і натрію лактату повинні відповідати вимогам монографії Європейської фармакопеї „Розчини для перитонеального діалізу”. Для проведення ПД призначаються стерильні апірогенні розчини різних композицій, які вміщують 1,5-4,35% моногідрату глюкози і за електролітним складом подібні до плазми крові. Показник рН таких розчинів повинен знаходитись в межах від 5,0 до 6,5. за допомогою різних концентрацій глюкози досягаються певні рівні ультрафільтрації. За рівнем ультрафільтрації розчини для ПД поділяються на розчини з низькою, середньою і високою ультрафільтрацією. Вміст безводної глюкози відповідно становить 1,36-1,5%, 2,3-2,5% і 3,87-4,25%. Розчини для ПД повинні бути адаптовані під організм конкретного пацієнта. При виборі складу діалізного розчину необхідно враховувати характер метаболічних порушень у пацієнта з уремією,проникність перитонеальної мембрани, наявність супутніх захворювань, особливості харчування, терапевтичні аспекти. Для зменшення негативних наслідків перитоніту використовуються перитонеальні діалізні розчини, які вміщують одну або більше спеціальних додаткових речовин, зокрема хондроїтину сульфату для покращення проникності перитонеальної мембрани, продукти деградації гіалуруновоі кислоти, які сприяють регенерації перитонеального мезотелію без фіброзу [24]. Гемодіаліз і ПД впливають на фармокінетику ЛР, так як деякі з них піддаються елімінації в діалізуючі рідини. Тому, якщо хворий перебуває на діалізі, і є необхідність приймати ЛЗ, які піддаються елімінації через діалізуючі рідини, їх дозу необхідно збільшити на ту кількість яка втрачається під час діалізу [4,9]. Хворим які приймають карбонати кальцію і магнію з метою зв’язування фосфатів для нормалізації діяльності навколо щитоподібних залоз, вводять розчини без іонів магнію і з меншою концентрацією іонів кальцію [4]. У випадку цукрового діабету, гіпергідратації чи артеріальної гіпертонії використовуються розчини з дещо зміненим електролітним складом [13]. Оскільки під час ПД відбувається втрата білків, амінокислот та водорозчинних вітамінів, необхідно передбачити їх компенсацію [8,13]. Тип, об’єм розчину та тривалість його знаходження в черевній порожнині, методика і техніка ПД визначаються лікарем. За кордоном постійно проводиться розробка нових розчинів для ПД та вивчаються недоліки існуючих, зокрема, вплив продуктів деградації глюкози глюкозовмісних розчинів на перитонеальну мембрану та причини виникнення ікодекстринових асептичних перитонітів тощо. Оскільки постійний амбулаторний ПД все ширше використовується при термінальній стадії ХНН, хоча дає ускладнення у вигляді перитоніту. Останнім часом увага вчених прикута до вирішення проблеми пролонгації адекватної функції перитонеальної мембрани. Явища структурних змін мембрани пов’язані саме з експозицією розчинів, які в якості осмоактивного агента містять глюкозу. При стерилізації розчину утворюються продукти деградації глюкози, які в свою чергу, зв’язуючись з білками перитонеуму, збільшують концентрацію кінцевих продуктів гліколізу, що чинить дуже шкідливий вплив на структурно-функціональні властивості мембрани. Глюкозо вмісні розчини зі зниженою концентрацією продуктів деградації глюкози не впливають негативно на анатомо-фізіологічні властивості перитонеальної мембрани і тим самим подовжують час її ефективного функціонування [3,5]. У напрямку зменшення кількості біонесумісних продуктів у простерилізованому перитонеальномуд іалізному розчині працюють зокрема італійські вчені, які запатентували перитонеальні діалізні розчини, в яких осмотично активними агентами є такі термолабільні речовини в умовах автоклавування, як Д-глюцитоли, глюконова кислота або алкілглікозиди. Ці речовини отримують у результаті реакцій редукції, оксидації або глікозилювання ікодекстрину [28]. Тому при розробці технології глюкозовмісних розчинів для ПД необхідно, в першу чергу, звернути увагу на процеси розкладання глюкози, вивчити вплив різних факторів, які впливають на її розкладання і стабільність, та підібрати такі умови, які б найменше сприяли утворенню продуктів термодеструкції глюкози. Таким чином, розробка науково обґрунтованої технології глюкозолактатних розчинів для ПД, дослідження їх фізико-хімічних, біологічних та токсикологічних властивостей з метою розробки технологічної та аналітичної документації для аптечного виготовлення та промислового виробництва є актуальними. 9. Вдосконалення технології і якості очних крапель та розчинів З метою вдосконалення якості і технології очних ЛФ для фільтрування, дозування, пакування і стерилізації очних крапель повинні бути розроблені для експлуатації в умовах аптек і малих виробництв малогабаритні високопродуктивні прилади й апарати. Якість і ефективність очних ЛФ значно покращиться із впровадженням нових, досконаліших допоміжних речовин: біоадекватного природного полімеру колагену, полісахариду аубазидану, карбополу, консервантів, стабілізаторів, буферних розчинників, пролонгаторів. Радикальне поліпшення якості очних крапель пов’язане з розробкою упаковок для одноразового застосування. Для пролонгації лікувальної дії препарату також використовують напівпроникні контактні лінзи. Для їх виготовлення застосовують синтетичні полімери, зокрема – полігліцерилметакрилат. До більш досконалих і складних очних ЛФ відносять очні краплі і розчини в ліофілізованому вигляді, високодисперсні емульсії, офтальмологічні стержні та інші форми. Офтальмологічні стержні запропоновано виготовляти з акрилового полімеру. На один кінець стержня довжиною 50мм наносять лікарську речовину. Стержень упаковують у повітронепроникну поліпропіленову плівку і стерилізують за допомогою оксиду етилену чи радіаційним методом. Стержень застосовують на кон’юнктиву ока протягом 2-3 секунди, при цьому тонкий шар ЛР розчиняється в слізній рідині. Для застосування в офтальмології знову запропоновані пластирі. Наприклад пластир для лікування алергійних кон’юнктивітів та інших захворювань очей одержують імпрегнуванням відповідної підкладки розчином кислоти аскорбінової в буферній суміші натрію гідрокарбонату і кислоти борної. Удосконаленню технології очних ЛФ буде сприяти розробка адекватних експрес-методів контролю. ІІІ. Література Андрюкова Л.Н., Фар маком.-2003, №3, с.50-54 Андрюкова Л.Н., Фар маком.-2003, №4, с.57-63 Великий Л.С., Вісник фармації-1995, №1, с.21-24 Державна фармакопея України, Х.:РІРЕГ,2001, с.515-517 Надлежащая производственная практика лекарственных средств. Під ред. Н.А. Ляпунова, В.А. Загорів, В.П. Георгиєвского, Е.П. Безуглой, К.:МИРІОН, 2001, с.472 Надлежащая производственная практика лекарственных средств. Під ред. Н.А. Ляпунова, В.А. Загорів, В.П. Георгиєвского, Е.П. Безуглой, К.:МИРІОН, 1999, с.896 Annemans L., Crot R., Pharmacoeconomics. 1997, №33, p.203-209 European Pharmacopoeia, 4 th, 2002, p.2416 Maccartur D., HEPAC, 2000, №1, p.47-55 10.Pharmacy World and Sciens, 1998, №3, p.107-112 11.Pen C.,Social science and medicine, 1997, №4, p.635-643 12. European Pharmacopoeia, 3 th, 1991, p.7-11 13.United States Pharmacopoeia, 2000, p.2570 14.Van Satvliet L.,Sam J.,Ludvig A., 1996, №6, p.375-384 15.С. М. Дроговоз В.В. Страшний, Фармакологія, Харків, 2002, с.122. 16.Використані матеріали з сайту //www.referaty.com.ua/ 17.Гудзь Н.І., Ліки України, 2003, №5, с.59-61 18.Укр. журн. Нефрол. та діалізу, 2004, №2, с.68-70 19.Кокот Ф., Новини фармації і медицини, 1997, №3-4, с.55-58 20.Колесник І.М., Укр. журн. Нефрол. та діалізу, 2004, №2, с.53-56 PAGE PAGE 23

Похожие записи