Реферат
На тему:
НЕЩАСНІ ВИПАДКИ.
ЗНАЧЕННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ПЛАН
1. Поняття ризику і небезпеки
2. Завдання медичної служби під час стихійних лих і техногенних аварій
3. Травми, нещасні випадки під час аварій на транспорті.
Дитячий травматизм і його профілактика
1. У процесі свого розвитку людство пристосувалося і продовжує
пристосовуватися до умов довкілля, що постійно змінюються. Нині нас
оточує майже штучне середовище існування — техносфера. Перетворюючи
навколишнє середовище, людина намагалася досягти зменшення впливу
потенційних чи реальних факторів небезпеки. В цьому напрямі вона досягла
значних успіхів: середня тривалість життя в Європі у XIX ст. становила
близько 40 років, а в XX ст. зросла до 75 років. Однак поява складних і
енергоємних підприємств з розвинутою інфраструктурою створила проблему
безпеки населення. Остання тепер залежить від надійності обладнання,
точності та правильності дій персоналу. З підвищенням складності
керування обладнанням зростає і рівень небезпеки.
Під поняттям небезпека розуміють такі чинники, котрі можуть завдати
шкоди здоров’ю людини, створити загрозу для життя, утруднити
функціонування різних систем органів. Мається на увазі негативний вплив
довкілля, загострення соціально-політичних ситуацій, неконтрольована
технологічна діяльність. Один з можливих варіантів класифікації видів
небезпеки подано на схемі 1.
С х е м а 1. Класифікація видів небезпеки
Як бачимо, небезпека зумовлюється надзвичайними ситуаціями і виникає при
соціально-політичних конфліктах, техногенно-антропогенних аваріях і
катастрофах, а також під час стихійних лих.
Масштаб поширення небезпеки буває локальним (регіональним) або
глобальним, що охоплює значну територію. Наприклад, налипання снігу на
дротах ліній електропостачання може призвести до надзвичайної ситуації в
окремому регіоні, а смерч, тайфун спричинюють негативні наслідки не
тільки в місці свого утворення, а й на шляху проходження. Негативні
наслідки чорнобильської катастрофи відчутні майже в усіх країнах світу.
Соціально-політична небезпека — це наслідок нестабільної політичної
ситуації в країні, економічного спаду, кризи виробництва,
міжнаціональних конфліктів і сутичок, під час яких може виникнути
напружена обстановка в суспільстві.
Техногенно-антропогенна небезпека виникає під час аварій на енергетичних
і біохімічних об’єктах, транспортних комунікаціях. Аварії часто бувають
пов’язані з катастрофічними змінами у біосфері. Внаслідок їх порушується
господарський ритм, гинуть люди, витрачаються кошти на ліквідацію.
Прикладом може бути вже згадана аварія на Чорнобильській АЕС.
Природні небезпеки є результатом дії стихійних сил природи. Вони нерідко
призводять до тяжких наслідків. Так, смерчі утворюються близько 700 раз
на рік, в результаті чого гине майже 120 осіб. У кожному випадку
охоплюється територія приблизно у 2,5 км2, а матеріальні збитки сягають
70 млн. доларів. Але природні стихійні лиха не бувають довготривалими і
не викликають негативних наслідків у біоценозах, хоча можливі тимчасові
негативні зміни.
Для оцінки небезпеки існує поняття «ризик». Ризик — це вірогідність
втрат чи ушкоджень за певний проміжок часу.
Жодній людині протягом життя не може бути гарантована повна безпека.
Кожний з нас мусить щоденно уникати ризику і долати небезпеки, пов’язані
із захворюваннями, природними катастрофами, аваріями тощо.
Індивідуальний ризик оцінюється вірогідністю загибелі окремої людини. В
таблиці 1 наведені значення ступенів індивідуального ризику залежно від
різних причин.
Поняття індивідуального ризику складається з кількох систематичних груп
ризику, якими є, наприклад, ризик природних катастроф, екологічний
ризик, ризик диверсій, ризик захворювань тощо. Крім того, різні чинники
можуть накладатися один на одного, що, звичайно, збільшує загальний
індивідуальний ризик.
Припустимим вважається ризик, який не призводить до зниження середньої
тривалості життя людини, тобто компенсується зусиллями медиків.
Таблиця1. Ступені індивідуального ризику
Причини або місце нещасного випадку Ступінь ризику
Автомобільний транспорт 3 · 10-4
Падіння 9 · 10-5
Пожежа та опіки 4 · 10-5
Утеплення 3 · 10-5
Отруєння 2 · 10-5
Вогнепальна зброя 1 · 10-5
Промислове обладнання 1 · 10-5
Водний транспорт 9 · 10-6
Повітряний транспорт 9 · 10-6
Електричний струм 6 · 10-6
Залізничний транспорт 4 · 10-6
Урагани, блискавки, торнадо 5 · 10-7
Отже, головним завданням медичної служби слід вважати попередження
нещасних випадків, профілактику захворювань, іншими словами, зменшення
індивідуального ризику кожного члена суспільства. Ця мета може бути
досягнута такими засобами:
• попередженням виникнення і розповсюдження масових інфекційних
захворювань серед населення;
• забезпеченням належного санітарного стану в житлових помешканнях і на
підприємствах;
• профілактикою травматизму, особливо серед дітей;
• поширенням серед населення елементарних медичних знань;
• своєчасним поданням усіх видів медичної допомоги хворим та потерпілим,
їх лікуванням з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я.
2. У випадку стихійного лиха чи аварії необхідно негайно організувати
медичну допомогу населенню. Велике значення має саме своєчасне подання
людині допомоги відразу після ушкодження, само- і взаємодопомога,
доставка потерпілих з місць аварій чи стихійних лих у лікарні та інші
медичні заклади.
Зміст заходів з надання першої допомоги населенню залежить від виду
стихійного лиха, тому надзвичайно важливо знати характеристики кожного з
них, щоб бути готовим до тих чи інших дій в разі нещасного випадку.
Стихійне лихо — це явище природи, що виникає раптово, має надзвичайний
перебіг подій, призводить до порушення нормального життя населення,
інколи до загибелі людей, знищення матеріальних цінностей. Далі наведено
перелік стихійних лих, які найчастіше можуть траплятися в Україні, та
вказано короткі медичні характеристики ураження населення.
Землетрус — могутній прояв внутрішніх сил Землі, який супроводжується
підземними поштовхами та коливаннями земної поверхні. Сила землетрусу
оцінюється за дванадцяти-бальною шкалою Ріхтера — від дуже слабких і
непомітних (1—2 бали) до могутніх поштовхів (10—12 балів), що призводять
до повного руйнування будівель, комунікацій. Основна територія України
знаходиться в сейсмічно мало активному регіоні. Виняток — Автономна
Республіка Крим, де геологічні процеси формування земної поверхні ще не
завершені, та Карпати. Під час землетрусів характер ураження людей
залежить від сили землетрусу, густоти заселення, способів забудови,
періоду доби тощо. В цегляних та кам’яних будинках у потерпілих можуть
спостерігатися травми голови, хребта, кінцівок, ушкодження внутрішніх
органів. У дерев’яних будинках переважатимуть опіки в результаті
займання деревини внаслідок руйнування печей чи замикання електричної
проводки. Зміст рятівних заходів полягає у звільненні людей із завалів
та надання допомоги залежно від характеру травм.
Виверження вулканів — вихід магми на поверхню. Характеризуються викидами
лави, попелу, вулканічних гарячих газів з кратера та їх розповсюдженням
на значні відстані. В Україні немає районів з вулканічною активністю.
Вчені-вулканологи завчасно передбачають можливі строки виверження
вулканів і дають рекомендації щодо захисту людей. Серед ушкоджень під
час виверження вулканів зустрічаються численні опіки, отруєння газом,
пошкодження очей тощо.
Повені — затоплення значної території під час підйому рівня води у
водоймах внаслідок сильних і тривалих дощів, танення великої кількості
снігу. Найнебезпечніші повені ті, що виникають внаслідок руйнування
гідроспоруд. Під час повеней можливі утеплення людей, численні переломи,
обморожування. Першочергове завдання при цьому — витягти людину з води,
зігріти її, стимулювати серцеву діяльність.
Пожежі виникають доволі часто і мають різні масштаби: від локальної (в
одному будинку) до природних катастроф, пов’язаних зі згорянням великих
лісових масивів та аварій в районах видобування й переробки нафти та
газу, на залізничних станціях, у портах тощо. Основними видами травм у
цих випадках є опіки та отруєння чадним газом. Передусім на потерпілих
гасять одяг, на обпечені місця накладають стерильні пов’язки. У разі
отруєння димом потерпілого слід негайно евакуювати із зони сильного
задимлення.
Шторми та урагани виникають раптово у зв’язку із різкою зміною
атмосферного тиску. Швидкість вітру під час шторму сягає 29 м/с, під час
урагану вона ще більша. Шторми та урагани можуть пересуватися на дуже
великі відстані й охоплювати території в сотні кілометрів. Як правило,
такі лиха супроводжуються зливами, що викликають повені. Руйнуються
будівлі, гідроспоруди, рвуться лінії електропостачання, населені пункти
надовго залишаються без зв’язку. Ще одним різновидом швидкого
переміщення повітряних мас є смерчі, які мають величезну руйнівну силу.
Основними видами ушкоджень людей є закриті травми голови, кінцівок
(переломи, забиті місця, струси головного мозку), поранення, що
супроводжуються кровотечами. Оскільки кровотечі — найнебезпечніший вид
ураження, то насамперед обробляють саме ті рани, які загрожують життю.
Снігові заноси утворюються в результаті тривалих снігопадів (протягом 20
і більше годин). Вони порушують транспортне сполучення, пошкоджують
лінії електропостачання. Основні види уражень, тобто замерзання людей,
сильні обмороження, виникають внаслідок дії низьких температур.
Потерпілих спочатку витягують з-під снігу, зігрівають, потім обробляють
обморожені місця.
Сельові потоки та зсуви — це гірські потоки, що несуть із собою суміш
піску, глини, каміння. Виникають під час тривалих дощів чи зміщення мас
гірських порід внаслідок насичення ґрунтовими водами. Нерідко
спричиняють руйнування населених пунктів та промислових підприємств,
розташованих у передгір’ях. У людей при цьому можуть бути поранення,
переломи.
Пилові бурі та засуха завдають шкоди в основному сільському
господарству, спричинюючи різке зниження врожайності, що в свою чергу
веде до нестачі продуктів харчування. А це може бути причиною масових
захворювань.
Аварії, залежно від місця і характеру їх виникнення, поділяють на
виробничі і транспортні. Особливо небезпечними є аварії на атомних
електростанціях і об’єктах хімічного виробництва, де зберігаються значні
запаси сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Результатом аварії на АЕС часто є радіоактивне забруднення місцевості,
після чого проживання людей там стає неможливим. Внаслідок викиду палива
з реактора різко підвищується рівень радіації. Люди, які не мають
спеціальних захисних засобів, можуть дістати дози опромінення, що
спричинюють гостру променеву хворобу.
У результаті викиду радіоактивних речовин утворюються забруднення
місцевості у вигляді плям. Це триває до повної ліквідації аварії в
реакторі.
У випадку аварій на АЕС необхідно організувати радіаційну розвідку, що
дасть змогу визначити дози опромінення та рівні забруднення місцевості.
Надзвичайно .важливо проводити радіаційний контроль продуктів харчування
та води, щоб зробити висновок про можливість їх вживання.
З метою профілактики радіаційних уражень необхідно додержувати правил
поведінки на забрудненій місцевості, рекомендованих органами охорони
здоров’я.
Під час аварій на об’єктах, де зберігаються сильнодіючі отруйні
речовини, відбувається забруднення ними місцевості. Масштаби забруднення
визначаються кількістю і фізико-хімічними властивостями речовин, що
потрапляють в атмосферу, швидкістю вітру, характером забудови населеного
пункту, рельєфом, рослинністю. СДОР спричинюють у людей опіки і отруєння
різних ступенів тяжкості. На забрудненій території розрізняють райони зі
смертельною, уражуючою та граничнодопустимою концентраціями отруйних
речовин.
Найбільш поширеними СДОР є аміак, хлор, мінеральні та органічні кислоти,
чадний газ, луги, органічні розчинники та інші технічні рідини.
У разі зараження місцевості хлором найбільша його концентрація
утворюється біля поверхні землі, оскільки хлор важчий за повітря. Аміак
легший за повітря, тому його концентрація біля поверхні зменшується в
міру віддалення від місця аварії.
Медичну допомогу потерпілим під час аварій на хімічних підприємствах
необхідно подати у мінімально короткий строк — не пізніше трьох годин.
Тільки тоді вона буде ефективною.
Під час виникнення ситуацій, пов’язаних зі стихійними лихами, аваріями,
суспільно-політичними конфліктами, організовується система
лікувально-евакуаційних заходів. Вивезення людей може здійснюватися
автомобільним, водним, залізничним та повітряним транспортом. На шляхах
евакуації автомобільним транспортом працюють медичні розподільні пункти,
які регулюють надходження потерпілих та направляють їх у лікувальні
заклади. Під час евакуації повітряним, водним та залізничним транспортом
організовують приймальні пункти, у яких тимчасово розміщують потерпілих
і пересаджують з одного виду транспорту на інший. В роботі таких пунктів
беруть участь усі працівники сфери охорони здоров’я. До неї можуть
залучатися студенти медичних вузів і учні, які пройшли курс медичної
підготовки.
Якщо виникає загроза поширення тяжких інфекційних захворювань,
вживаються заходи щодо локалізації хвороби, виявлення людей, які
захворіли, їх лікування, Ізоляції тих, хто контактував з хворими. Всі
заходи, пов’язані з інфекціями, проводяться тільки на території, де
виявлено збудник.
У всіх випадках ураження людей передбачається подання таких видів
допомоги:
• перша медична допомога подається потерпілим відразу ж на місці
ураження. Вона полягає у врятуванні життя потерпілого і попередженні
можливих ускладнень. Це, як правило, тимчасова зупинка кровотечі, штучна
вентиляція легенів, непрямий масаж серця, введення протишокових
препаратів, накладання стерильних пов’язок;
• перша лікарська допомога полягає у підтриманні життєдіяльності
організму під час доставки потерпілого до медичного закладу,
попередженні ускладнень, створенні комфортних умов, зігріванні або,
навпаки, укритті від спеки;
• кваліфікована лікарська допомога подається після доставки потерпілих
до медичних закладів, серед яких розрізняють центральні багатопрофільні,
профільні лікарні, травматичні та опікові пункти, станції швидкої
допомоги, поліклініки, лікувально-профілактичні та оздоровчі центри. Тут
проводять загальне обстеження потерпілих, ліквідовують наслідки їх
ураження, цілеспрямовано лікують.
Подання медичної допомоги в якнайкоротші строки має вирішальне значення
для долі потерпілого. У випадку кровотечі, електротравми, утоплення,
припинення серцевої діяльності і дихання перша медична допомога
подається негайно. Якщо допомоги потребує одночасно велика кількість
людей, визначається терміновість і черговість подання допомоги.
Насамперед допомагають дітям і людям, які можуть загинути, якщо не
отримають допомогу негайно.
Приступаючи до подання допомоги у разі комбінованих уражень і численних
поранень, потрібно визначити послідовність окремих прийомів. Спочатку
проводять ті заходи, від яких залежить життя потерпілого, або ті, без
яких неможливе подальше подання допомоги. Так, у разі відкритого
перелому кісток стегна, що супроводжується артеріальною кровотечею,
спочатку потрібно зупинити небезпечну для життя кровотечу накладанням
джгута, потім накласти стерильну пов’язку і провести іммобілізацію
шляхом накладання шини для забезпечення нерухомості кінцівки.
Подаючи першу медичну допомогу, користуються табельними і підручними
засобами. До табельних засобів належать гумові джгути, бинти, серветки,
вата, фанерні, драбинчасті й сітчасті шини. Як підручні засоби для
накладання пов’язок використовують чисті рушники, шматки тканини (краще
не кольорової), для зупинки кровотечі — пояс чи закрутку з тканини, при
переломах — смужки твердого картону, уламки фанери, палички тощо.
Подавати медичну допомогу слід дуже обережно. Грубі втручання можуть
спричинити шоковий стан та інші ускладнення.
Основне правило: не завдай шкоди потерпілому!
Ваша мета — подати допомогу, не погіршивши стан потерпілого. Не можна
пересувати потерпілого з потенційно небезпечними травмами, насильно
змінювати положення тіла чи переміщувати його частини без спеціальних
засобів. Не можна давати потерпілому їжу та воду, якщо ви не впевнені,
що це необхідно та безпечно; ніколи не кладіть потерпілому в рот ліки та
інші речовини, коли він непритомний.
Будь-яке переміщення потерпілого можливе тільки у разі крайньої
необхідності (наприклад, якщо людина перебуває у зоні пожежі). Якщо вам
ніхто не може допомогти, використайте свої найсильніші м’язи — стегна,
плечі. У разі непритомного стану потерпілого можливі тільки два способи
його переміщення:
1) підтримуючи під пахви, тягнути за собою спиною вперед;
2) зв’язавши руки потерпілого у зап’ястках і просунувши крізь них свою
голову, рухатися уперед на колінах, тягнучи його за собою.
Транспортуючи потерпілого на ношах, слід нести його головою вперед. Таке
положення дає змогу тому, хто несе ззаду, бачити обличчя потерпілого і
контролювати його стан. У разі необхідності можна скористатися
імпровізованими ношами. Для цього слід взяти кілька курток і дві товсті
палки, вивернути рукава курток і просунути в них палки (одну — в один
рукав, другу — в другий). Потім застебнути куртки — і ноші готові.
Якщо потерпілого необхідно нести східцями, краще влаштувати його на
стільці, одна людина триматиме стілець за спинку, друга — за ніжки.
Потрібно враховувати ще одну особливість масового травмування людей під
час стихійних лих: більша частина населення перебуває у стані
підвищеного нервового збудження, піддається паніці, втрачає
самоконтроль. Це явище таке ж небезпечне, як і фізичні поранення. Тому,
якщо можна, треба вжити всіх заходів для попередження у людей нервових
зривів, що можуть виникнути в результаті стресів.
3. Травма — це ураження поверхні тіла або внутрішніх органів, яке
виникло під дією зовнішніх факторів, у результаті чого той чи інший
орган втратив здатність виконувати свою функцію.
Травми бувають легкі (подряпини, невеликі забиті місця) і тяжкі
(переломи, опіки II та III ступенів, які призводять до каліцтва і навіть
до смерті); одиничні (коли ушкоджено якийсь один орган і спостерігається
кровотеча в одному місці) і множинні (вони найскладніші, бо навіть
невеликі подряпини, якщо їх багато, можуть призвести до дуже тяжких
наслідків).
Головна причина нещасних випадків полягає в необачності людей, у
нехтуванні ними правилами дорожнього руху, невиконанні елементарних
заходів безпеки, порушенні норм поведінки; часто люди травмуються під
час занять спортом тощо.
Щороку на земній кулі в результаті необачності гине близько 5 млн. осіб.
Більшість людей вважають, що нещасний випадок може статися з ким
завгодно, тільки не з ними. Це дуже поширена психологічна установка.
Тому важливо не тільки знати правила безпечної поведінки в різних
життєвих ситуаціях, а й виконувати їх. Твереза оцінка обставин, уміння
завчасно передбачити небезпеку, уникнути її, застерегти себе від
невиправданого ризику — ці якості необхідні кожній людині у
повсякденному житті.
Майже половина всіх нещасних випадків трапляється в результаті
дорожньо-транспортних пригод. Очевидцями чи учасниками аварій є водії
автотранспорту і, звичайно, пішоходи. Надзвичайно важливо, щоб свідки
аварії могли в найкоротші строки на достатньо високому рівні подати
медичну допомогу, вміли діяти правильно і рішуче.
У разі аварії на транспорті потрібно поставити автомобіль у безпечне
місце і включити аварійні сигнали. Якщо аварія сталася вночі, передні
фари автомобіля можна використати для освітлення місця події. Важливо
вміти організувати допомогу свідків і розподілити між ними обов’язки
(розставити аварійні трикутники, викликати швидку допомогу і міліцію,
подати першу медичну допомогу).
У пошкоджених автомобілях слід негайно вимкнути запалення, щоб уникнути
вибуху. Оскільки можливе витікання палива з баків, ні в якому разі не
палити, щоб не сталося загоряння.
Якщо життю потерпілих (водія чи пасажирів) ніщо не загрожує, можна
залишити їх у салоні, оскільки неправильне транспортування може
призвести до зміщення зламаних кісток, появи кровотечі. Якщо
постраждалий знепритомнів, потрібно перевірити прохідність його
дихальних шляхів. Якщо ж він перебуває у важкому стані, слід подати
допомогу, не виймаючи його з транспортного засобу, а коли це неможливо,
потрібно скористатися ремонтним інструментом для його звільнення.
Звільнивши потерпілого, приступити до зупинки кровотечі, іммобілізації
кінцівок і, в разі необхідності, вжити заходів щодо реанімації до
прибуття швидкої допомоги.
Значною групою травмувань є так звані «шкільні травми», або травми, що
їх завдають собі діти під час перебування у школі. Встановлено, що такі
травми становлять близько 20 % усіх дитячих травм. Це означає, що кожний
п’ятий нещасний випадок трапляється у школі. Зрозуміло, що після
напруженого уроку дітям хочеться побігати, погратися. Але не всі можуть
оцінити наслідки своїх вчинків. Багато школярів постраждало від
підніжки, зачинених перед носом дверей, поштовху та інших «невинних»
жартів!
Дітям необхідно якомога раніше навчитися оцінювати свої сили і
можливості, особливо під час занять фізичною культурою і спортом.
Потрапляючи у спортивний зал, багато хто не розуміє, що спортивні
снаряди мають бути не тільки підігнані до зросту учнів, а й вимагають
певних навичок у ході тренувань. Більше половини всіх травм діти
отримують під час занять гімнастикою. І це, як правило, серйозні травми
— переломи, вивихи, струси мозку. Тому освоєння гімнастичних снарядів,
виконання вправ має відбуватися обов’язково у присутності вчителя
фізкультури.
Невміння правильно оцінити свої сили і можливості при катанні на
ковзанах, лижах, у туристичних походах також призводить до серйозних
травм. Часто такі травми трапляються за межами населеного пункту, де
немає можливості негайно доставити постраждалого в медичний заклад.
Навіть незначні травми у такій ситуації можуть призвести до трагічних
наслідків.
Велика кількість травм припадає на ігрові види спорту — футбол,
баскетбол. Головна їх причина полягає у недодержанні правил безпеки,
порушенні правил гри, недостатній фізичній підготовці. Ось чому на
уроках фізкультури приділяється так багато уваги загальнофізичному
розвиткові дітей, відпрацюванню елементарних прийомів і техніки гри.
У профілактиці травматизму важливе місце посідає правильний підбір
одягу, взуття. Під час ігор не дозволяється надягати браслети, обручки,
на одязі не повинно бути металевих пряжок, гачків тощо. Все це може
спричинити поранення гравців.
Особливі вимоги ставляться до роботи у спеціалізованих кабінетах фізики,
хімії, інформатики. У цих кабінетах до робочих місць підведено
електричний струм, встановлено електричні розетки, інше обладнання. Всім
цим можна користуватися тільки під наглядом учителя.
Забороняється торкатися електрообладнання, клем і дротів, відкривати
дверцята шаф, умикати прилади, натискувати кнопки, призначення яких
невідоме. Особливо обережно слід поводитися під час роботи з хімічними
препаратами й реактивами.
Враховуючи недостатнє вивчення впливу комп’ютерів на здоров’я людини,
важливо суворо виконувати вимоги техніки безпеки. Найбезпечніші нині
монітори, сертифіковані за стандартом ТСО’99. Найкраще використовувати
монітори LСD та плазменні.
Правила безпечного поводження з устаткуванням докладно викладені майже в
кожному підручнику з. відповідної дисципліни. Додержання їх обов’язкове,
адже жодна травма не проходить безслідно: погіршує стан здоров’я,
обмежує вибір майбутньої професії, накладає відбиток на подальше життя.
ЛІТЕРАТУРА
– Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.
– Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.
– Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.
– Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.
– Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.
Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.
– Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.
– Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.
– Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.
– Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.
– Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.
– Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.
– Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.
– Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.
– Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.
– Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
