Реферат на тему:

Неплідність

Знання причин, що перешкоджають фізіологічному настанні вагітності є
актуальним, оскільки частота неплідних шлюбів зростає з року в рік і на
сьогоднішній день становить 10-15% і тільки 30% — виліковуються.
Своєчасна діагностика та правильно розроблений алгоритм лікування
непліддя є запорукою стабілізації демографічної ситуації в Україні.

Неплідний шлюб — це шлюб, в якому впродовж 1 року при регулярному
статевому житті без застосування контрацептивних засобів не настає
вагітності. Частота неплідності — 10-15%, виліковується з них — 30%.

Треба нагадати студентам основні способи дослідження, розібрати умови
фертильності.

Цикл фертильності, коли є овуляція, оптимальні механізми транспортування
сперматозоїдів та яйцеклітини, нормальна імплантація.

В структурі неплідності чоловіча неплідність займає перше місце — 52%.

Причини чоловічої неплідності: хронічний стрес, простатит, уагісосеііе.
Простатити на 70% хламідійної природи Жіноча неплідність:

1). Первинна: генетична, ендокринна.

2). Вторинна — запального та ендокринного генезу.

Структура жіночої неплідності: первинна — 50%, вторинна — 50%.

Форми неплідності: трубна — 50-60%, ендокринна — 30%, імунологічна — 5%,
перитонеальна-2%.

Причини неплідності в сім’ї:

Запальні процеси статевих органів.

Інфантилізм та гіпоплазія статевих органів.

Захворювання ендокринних залоз.

Травми і зміщення статевих органів.

Пухлини статевих органів.

Непрохідність уразових (фалопієвих) труб.

Причини з боку сперми чоловіка (азоспермія. олігоспермія. аспермія,

некроспермія).

Причини з боку чоловіка і жінки, які перешкоджають викиду спермії в

піхву або надходженню сперми у верхні ВІДДІЛИ статевих органів жінки.

9. Причини з боку яєчників. Відсутність овуляції або яєчники виробляють
неповноцінні яйцеклітини, які не можуть бути запліднені.

10.Відсутність імплантації та порушення функції жовтого тіла. 11 .Імунна
несумісність між сперматозоїдом і яйцеклітиною.

Особливу увагу студентів треба звернути на методи обстеження жінок та
чоловіків. Обов’язкове проведення спермограми 3 рази на місяць,
вимірювання базальної температури у жінок, кольпоскопія, проби
Шуварського. гістеросальпінгографія, гормональне обстеження (17 КС,
пролактин, ФСГ, ЛГ. тестостерон, естрогени, прогестерон), лапароскопія,
пертубація, дослідження рівня ендогенних простагландинів, тироксину,
тиреоїдіну.

Трубна неплідність

Розрізняють дві форми трубного непліддя:

як наслідок порушення функції маткових труб (гіпертонус, гіпотонус,
дискоординація);

як наслідок органічного ураження маткових труб (непрохідність, злуки,
перекрут, стерилізація).

Методи діагностики:

Гістеросальпінгографія (проводиться в першу фазу менструального

циклу).

Лапароскопія — її проводять через 1-3 місяці після сумнівної

гістеросальпінгографії (ГСГ) та після 6 місяців при нормальних даних
ГСГ.

Лапароскопія в поєднанні з хромосальпінгоскопією.

Рентгенокімографія.

Кімографічна пертубація.

Радіоізотопне сканування.

Мікробіопсія маткових труб.

Бактеріоскопічне, бактеріологічне дослідження статевого тракту.

Лікування. Функціональне трубне непліддя лікують шляхом проведення
психотерапії, аутосуггестії, седативних засобів, транквілізаторів,
спазмоітичних препаратів, блокаторів простагландинів в передовуляторні
дні (напросін, індометацин). Широко використовують бальнеотерапію —
сірчано-водневі ванни і перформовані фізичні фактори — ультразвук в
імпульсному режимі, електростимуляція маткових труб.

Органічне трубне непліддя лікують шляхом проведення комплексної
протизапальної терапії. При відсутності ефекту від комплексної
консервативної терапії трубного непліддя впродовж 1,5-2 років показані
мікрохірургічні методи лікування (сальпінтостомія).

Абсолютні протипокази до мікрохірургічних пластичних операцій на
маткових трубах:

1. Туберкульоз статевих органів.

Відносні протипокази до мікрохірургічних пластичних операцій на маткових
трубах:

Вік жінки старше 35 років.

Тривалість трубного непліддя 2-3 роки і безперспективне

консервативне лікування більш ніж 1,5- 2 роки.

Часті загострення запального процесу в придатках матки і недавній (до

року) перенесений гострий запальний процес.

Наявність великих гідросальпінксів, при видаленні яких залишається не

більше 5 см труби.

5. Виражений (ПІ ступінь) злуковий процес в малому тазу.

Післяопераційна реабілітація після мікрохірургічних пластичних операцій

на трубах повинна включати розсмоктуючу терапію — електрофорез цинку і
міді, магнітотерапію, ультразвук, ферментні препарати, пряму
елекростимуляцію маткових труб після сальпінгостомії. а також ранні
гідротубації без гідрокортизону. Після операції рекомендується
контрацепція протягом 3-4 місяців.

Ендокринне непліддя — це непліддя, яке характеризується порушенням
процесів овуляції. Причинами ендокринної неплідності є пперандрогенія.
НЛФ, гонадотропна недостатність, гіперпролактінемія. порушення функції
щитовидної залози.

При ендокринному неплідді обстеження подружньої пари треба проводити
впродовж 3-6 місяців.

Обов’язковим є проведення диференціальної діагностики гіперандрогенії
наднирникового та яєчникового генезу (проведення дексаметазонової
проби).

Методи лікування ановуляції — причини ендокринного непліддя:

1. При гіперпролактинемії рекомендується лікування парладелом по 2.5-7.5
мг на добу впродовж 4-6 місяців; після нормалізації рівня пролактину
назначають кломіфен, ХГ, пергонал;

Класична схема стимуляції овуляції кломіфеном з 5 по 9 день циклу по 50
мг, при недостатньому ефекті дозу препарату збільшують до 100-150 мг на
добу, впродовж 3 циклів. ХГ по 2000-3000 МО на 2-4-6 день підвищення
базальної температури.

При дисфункції гіпоталамо-гіпофізарної системи з ановуляцією і низьким
рівнем ЛГ, позитивним гестагеновим тестом використовують кломіфен, ХГ,
пергонал.

При випадінні окремих функцій гіпоталамо-гіпофізарної системи з низьким
рівнем естрогенів, негативним гестагеновим тестом проводять терапію ХГ і
пергонал ом: тільки при реактивності гіпофізу використовують РГ-ЛГ.

При гіперандрогенії наднирникового генезу призначають кортикостероїди
(дексаметазон по 0,25-0,5 мг на добу) в поєднанні з кломіфеном. ХГ або
пергоналом.

При яєчниковій гіперандрогенії з високим рівнем екскреції естрогенів. ЛГ
і полікістозом яєчників використовують гестагени в поєднанні з
кломіфеном або з пергоналом і ХГ. а також РГ-ЛГ і його агоністи, які
дозволяють стимулювати дозрівання фолікулів в яєчниках.

Імунологічна неплідність пов’язана з наявністю в цервікальному вмісті
антитіл до сперматозоїдів, що являється причиною порушення запліднення.
Існує декілька гіпотез виникнення імунологічного непліддя. По одній із
них може існувати генетична схильність до сенсибілізації антигенами
еякулята. Подібна сенсибілізація може виникнути в II фазу менструального
циклу, коли природній бар’єр до чужих білків знижений, а також на фоні
запального процесу проникливість цервікального каналу збільшується. Було
доведено, що

в сім’яній рідині існують інгібіни імунної відповіді, які гальмують
реакцію жіночих статевих органів на сперматозоїди. У частини чоловіків
можливе порушення секреції цих інгібінів Антисперматозоїдний ефект може
проявлятися наступними реакціями: 1) утворення гуморальних антитіл: 2)
утворення тканинних антитіл; 3) посилений фагоцитоз сперматозоїдів в
шийці матки або в порожнині матки; 4) запізніла реакція, яка
проявляється в порушенні імплантації бластоцисти в ендометрій в зв’язку
з попередньою сенсибілізацією внутрішньої стінки матки з
сперматозоїдами; 5) викид еякулята із сенсибілізованої порожнини матки
шляхом посилених її скоротливих рухів.

|

2

4

¦

? 4

??&?

hCF^@?

рухомих форм сперматозоїдів. В нормі слиз повинен бути рідким, прозорим,
ацелюлярним і демонструвати «тест папороті» та розтягування. Наявність в
цервікальному вмісті > 20 рухомих сперматозоїдів говорить про
відсутність імунологічної несумісності.

Антитіла можна також виявляти флюоресцентиними методами з
моноклональними антисироватками.

Штучне запліднення (екстракорпоральне запліднення) — це введення
чужорідного генетичного матеріалу у вигляді сперми в статеві шляхи жінки
з метою настання вагітності. Розрізняють штучне запліднення спермою
чоловіка (ШЗЧ) та спермою донора (ШЗД); в залежності від шляху введення
сперми -піхвинний, інтрацервікальний і матковий спосіб штучного
запліднення.

ШЗЧ використовують при гіпоспадії уретри, імпотенції, відсутності
еякуляції, при олігоспермії із збереженою нормальною рухомістю
сперматозоїдів і відсутності в них морфологічних змін, при вагінізмі.

Абсолютними показами до ШЗД є азооспермія. Відносними — олігоспермія і
олігостеноспермія з морфологічними змінами сперматозоїдів і порушенням
їх рухливості, що не піддається лікуванню; несумісність подружжя по
резус-фактору: спадкові захворювання у чоловіків, яке може передаватись
нащадкам.

Психологічні проблеми безплідного шлюбу

Негативний вплив безпліддя на поведінку і свідомість людини часто
пов’язують із дистресом і розвитком так званого «проблемного шлюбу». За
визначенням ВООЗ, безплідний шлюб — це шлюб, в якому не зважаючи на
регулярне статеве життя без застосування контрацептивних засобів, у
жінки не виникає вагітність впродовж року при умові, що подружжя
знаходиться у дітородному віці. Психічний стан безплідних пацієнток може
мати вирішальне значення у виникненні деяких форм безпліддя. Вважають,
що безпліддя у шлюбі є соціальним, психічним і часто фізичним
неблагополуччям. Всі ці фактори тісно пов’язані між собою і часто
впливають один на одного. Так психологічне неблагополуччя проявляється
підвищенням лабільності нервових процесів чи загальмованістю, зниженням
інтересу до оточуючого середовища і роботи, виникненням комплексу
неповноцінності, психосексуальних розладів, нестійкістю сімейних
відносин. При чоловічому безплідді 75% жінок психологічно підтримують
чоловіків, а при жіночому — 20% чоловіків

висловлюються на користь розлучення, причому найбільш загострений
характер відносини набувають після 3-х років безплідного шлюбу.
Міжособистісні відносини подружжя у безплідному шлюбі найчастіше
виявляються при жіночому безплідді, ніж при чоловічому. Подібні
порушення не лише мають значення для індивідів, які є в цьому шлюбі, але
і впливають на суспільство в цілому, підвищуючи кількість розлучень і
знижуючи соціальну активність цієї частини населення.

Психологи виділяють ряд ситуацій, при яких потрібно очікувати у
пацієнток психологічні порушення:

молоді жінки сповідують релігію, яка трактує безпліддя як гріх;

жінки не мають нормальних відносин з чоловіком;

жінки піддавались впродовж життя різноманітним стресам;

жінки, для яких діагноз інфертильність — несподіванка (наприклад при

відсутності соматичних скарг).

Безпліддя поєднує в собі порушення «почуття самооцінки» і «тілесного
образу», почуття «власної дефектності», втрати «сексуальної
привабливості» і «соціальної незавершеності». Не можна не враховувати
той факт, що всі великі релігійні групи сприймають народження дитини як
необхідне завершення шлюбу, тобто як біблійна доктрина про плідність —
кардинальний принцип шлюбу. У зв’язку з цим в громадській сфері життєва
функція сім’ї є її поповнення, і безплідність, таким чином, вказує на
дисфункцію і дезорганізацію сім’ї. Переконання, що суспільство розглядає
батьківство як важливу функцію шлюбу, сприяє виникненню відчуття
«провалу». Батьківство порівнюється з природною поведінкою, що вказує на
впевненість наявності репродуктивного управління чи батьківського
інстинкту, який потребує втілення. Відтворення може бути сприйнято як
виконання статевої ролі: материнство як розвиток і виявлення дорослої
жінки і батьківство як виявлення і розвиток дорослого чоловіка.
Безпліддя може свідчити суспільству про жіночі генітальні якості і
чоловічу потенцію.

Виділяють кілька етапів емоційного реагування на безплідність:
здивування, горе, злість, ізоляція, заперечення, згода.

Першочергова реакція — це здивування, яке відбувається в період шоку і
переживань, потім настає відновлення, яке можна спостерігати «після
смерті любимої істоти». Цей «траурний процес» подібний до втрати бажання
існувати і поглиблюється відчуттям провини, сорому і соціальної
невідповідності. Відчуття депресії може підсилювати внутрішній гнів,
який наростає питанням, що часто повторюється «Чому я?». Виникає
прагнення ізолюватися і зменшити контакти, що робить подібних хворих
тяжкими для обговорення і лікування.

Одним з важливих питань при діагностиці стану безплідних пацієнток
вважають оцінку їх мотивів мати дитину. У безплідних подружніх пар
існують мотиви, які дещо відрізняються від традиційних мотивів
дітонародження. Був запропонований термін «генеративність», який
відображає не лише процес відтворення, а і потребу людини в турботі про
дитину і відповідальність за її виховання. Є інші причини мати дитину —
«втримати чоловіка», «заповнити пустоту», підтримати сімейні традиції.
Для багатьох пацієнток з безпліддям питання про мотив мати дитину
залишається нез’ясованим і неусвідомленим.

Ними приводяться раціональні докази про те, що дитина потрібна для
«більш повного життя» чи для «хорошого партнерства».

Деякі вчені вважають причину безпліддя, особливо психологічного, у
ранньому переживанні психічних травм, що стали причиною «гальмування
жіночої ролі».

Виділяють три групи жінок, які страждають психогенним безпліддям:

жінки, у яких безпліддя може зупинитися самовільно, а інтенсивне
обстеження легко може «зламати перепону, яка перешкоджає зачаттю»;

жінки з більш стійкою «блокадою зачаття», що можливо виникає в
результаті деякої зовнішньої стресової ситуації;

жінки, безпліддя яких виникло «внаслідок глибокої і тривалої
психосоматичної напруги, пов’язаної з наявністю психогенних страхів».

Суттєвим при цьому є уявлення особистості про вагітність і материнство,
воно може порушувати психологічну рівновагу і це може призвести до того,
що жінки відчувають сильний страх перед вагітністю і безпліддя виникає
як психологічний захист.

Типи жінок, які страждають на безпліддя:

незрілі, чутливі, перебірливі жінки, по-дитячому капризні у відношенні
до чоловіка і схильні до функціональних розладів;

агресивно-домінуючі жінки, які нездатні визнати свою жіночність;

матереподібні жінки, які правильно чи неправильно розуміють свого
чоловіка, відчувають, що нездатні скопіювати його в дітях і тому
переносять свій материнський інстинкт на догляд за ним;

жінки, що присвячують себе ідейним та іншим інтересам.

Багатьма дослідниками підкреслюється велике значення психічних порушень
і стресових впливів у виникненні «нез’ясованого безпліддя». Воно може
бути діагностованим при умові фертильності партнера, позитивному
посткоїтальному тесті, прохідності маткових труб у жінок і регулярними
овуляторними циклами і становить 4-40% від загального числа безпліддя. У
більшості таких пацієнток виявляються різноманітні психоемоційні
відхилення, відчуття неповноцінності і одинокості, наявність «істеричних
станів» у дні овуляції і менструації, що вказує на «синдром очікування
вагітності».

Відома «відносна безплідність», коли жінка і чоловік до теперішнього
шлюбу або після розлучення мали дітей, в той час як при тривалому
сумісному житті їх шлюб був безплідний. Це пояснюється наявністю у
подружньої пари різних нервово-психічних розладів або імунним фактором
неплідності.

Література

Бабичів В.Н. Нейрогуморальна регуляція менструального циклу. — М. 1984.

Кулаков В.І. та ін. Оперативна гінекологія. — М., 1990.

Тимошенко Л.В. Практична гінекологія. К.: «Здоров’я». 1988.

Трав’янко Г.Д.. Сольский Я. Довідник по акушерсько-гінекологічній

ендокринології. — К.: «Здоров’я». 1985.

Похожие записи