РЕФЕРАТ

на тему:

“Надання першої допомоги при переломах, опіках, кровотечах”

1. Переломи, перша допомога

Переломи виникають внаслідок різник рухів, ударів, падіння з висоти,
інших причин. Переломи кісток бувають закритими і відкритими, без
зміщення і зі зміщенням кісткових відламків. При закритих переломах не
порушується цілісність шкірного покриву, при відкритих – у місцях
перелому залишається рана. Найнебезпечніші відкриті переломи.

Розпізнають переломи із зміщенням і без зміщення кісткових уламків. Під
час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження у потерпілого
можуть бути численні переломи кісток. Найтяжчими є переломи, що
супроводжуються опіками і радіаційним ураженням.

Переломи, що виникають внаслідок дії кулі або осколка снаряда,
називаються вогнепальними. Вони характеризуються розтрощенням кісток на
великі і дрібні осколки, розміжченням м’яких тканин тіла в місцях
перелому і відриванням частин кінцівки. Основні ознаки переломів – біль,
припухлість, синці, незвична рухомість у місцях перелому, порушення
функції кінцівки. У тяжких випадках переломи супроводжуються шоком.

Перша допомога при переломах – здійснення в першу чергу тих заходів, від
яких залежить збереження життя потерпілого, а саме: зупинка артеріальної
кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної
пов’язки на рану, проведення імобілізації табельними чи підручними
засобами.

При переломах ребер грудини клітку туго перев’язують, щоб обмежити рухи
ребер при диханні. Переломи черепа і хребта дуже небезпечні. У таких
випадках краще викликати швидку допомогу і не рухати потерпілого.

Прикмети. Різка біль, припухлість, кровопідтік, порушення руху в
пошкодженій області, викривлення і вкорочення кінцівки, її рухомість
поза суглобом. При прощупуванні місця перелому біль посилюється, і в
цьому місці чується хруст. У випадку відкритого перелому з рани можуть
стирчати відламки кістки.

Найголовніше при першій допомозі при вивихах і переломах – забезпечити
нерухомість пошкоджених ділянок!

Перша допомога. Насамперед необхідно застосувати міри до зменшення болі
і повного позбавлення руху (фіксації) кісткових відламків. Навіть
незначне зміщення відламків може призвести до посилення болі,
пошкодження судин і нервів.

Найпростіший метод фіксації: туго прибинтувати пошкоджену руку до
тулуба, ногу – до здорової ноги.

Переломи у випадку правильно наданої першої допомоги заживають удвічі
швидше.

Найбільш ефективний спосіб – накладення шин, спеціально для цього
призначених або вже виготовлених з підручного матеріалу (дерев’яна
планка, дошка, палка, лижа, зон і інші предмети). Шина повинна бути
такої довжини, щоб захопити по крайній мірі два суглоби – вище і нижче
місця перелому. Наприклад, при переломі гомілки шина повинна обов’язково
щільно захоплювати гомілковостопний і колінний суглоби. При переломі
крупних кісток (стегна, плечової кістки) необхідно фіксувати всі три
суглоби кінцівки.

У випадку перелому стегна шина накладається від пахи і продовжується до
стопи, дещо виступаючи за її край. Друга шина, більш коротка,
накладається на внутрішню поверхню ноги від проміжності.

Перед накладанням шину слід обмотати бинтом, рушником, простирадлом і
т.п. Шини прибинтовують по всій протяжності кінцівки. Зовнішня шина при
переломі стегна, окрім того, прибинтовується у своїй верхній частині і
до тулуба.

При переломах ребер для зменшення болі грудну клітку туго перев’язують
бинтами, довгим рушником або простирадлом. Транспортують потерпілого в
положення сидячи.

При переломах кісток тазу потерпілого варто покласти на тверду рівню
поверхню зі зігнутими в колінах ногами, під коліна підкладають валик.
Перед вкладанням область тазу у потерпілого туго бинтують. При
транспортуванні потерпілого в лікувальний заклад ноги в колінах і в
області гомілковостопних суглобів необхідно не туго зв’язати.

При переломах шийного відділу хребта фіксують голову потерпілого,
вкладеного на ноші, наступним чином: довкола голови і під підборіддям
накладають пов’язку, кінці якої міцно прив’язують до ручок нош.

Голову можна також фіксувати, обклавши її мішочками (наприклад,
поліетиленовими) з піском. Вкладати потерпілого на ноші повинні декілька
чоловік, фіксуючи тіло в суворо горизонтальному положенні руками в
області шиї, спини, тазу, гомілок і стоп.

Надаючи першу допомогу при переломі хребта, пам’ятайте: навіть невелике
зміщення хребців може призвести до травми спинного мозку і найважчих
наслідків.

Пораненого з переломом грудного відділу хребта вкладають на спину на
дошку, зняті двері, дерев’яний щит і т.п. і прив’язують. При відсутності
таких засобів потерпілого акуратно вкладають на ноші і прив’язують його
таким чином, щоб при транспортуванні тіло залишалося нерухомим.

Потерпілого можуть також переносити декілька чоловік на міцному
простирадлі або одіялі, однак при цьому діяти потрібно синхронно,
акуратно і дуже обережно. Категорично забороняється саджати потерпілого
або ставити на ноги.

Якщо поранений знаходиться без свідомості, то його вкладають на живіт,
підклавши під верхню частину грудної клітки і лоб валики (у випадку
вдушення запавши язиком або блювотними масами).

В такому ж положенні транспортують потерпілого і при переломах
поперекового відділу хребта.

При відкритому переломі спочатку оброблюється рана, накладається
стерильна пов’язка, а потім вже приймаються міри по наданню повної
нерухомості.

Переламану кінцівку не можна тягнути або повертати.

2. Кровотечі та їх зупинка

Кровотечами називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин.

Причини — пошкодження цілісності кровоносних судин внаслідок механічного
або патологічного порушення.

Ознаки — артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним
кольором крові. Кров б’є фонтаном. При капілярній кровотечі вона
виділяється краплями. Венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров
витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з
порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи
тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже
небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров’яного тиску,
порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона
буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши
своєчасно першу допомогу. Розрізняють капілярну, венозну і артеріальну
кровотечі.

Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному пораженні. Оскільки
кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні
кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються.
Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при
зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є
знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і
накладання на нього чистої пов’язки. Венозна кровотеча виникає при
ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі
вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий
час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає
рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить
накласти тиснучу пов’язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення
кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину.

Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у
вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров має
яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все
вище місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в
точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і
шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м’якої тканини.
Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з
будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють
міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю
прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на
1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане
омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з
точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не
можливо доставити до лікарні 1,5-2 год послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо
кровотеча продовжується, джгут затягують.

Внутрішні кровотечі – кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей,
черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої
кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою,
виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба
негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть
або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі
(живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом
або снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

Допомога. Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою давлючої
пов’язки.

Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес
накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.

Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт
тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки,
яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним
обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають
не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга),
щоб не порушити кровобігу, проте й не слабка, щоб не сповзала з рани.
При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і
пов’язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого
пластиру. Вибір пов’язки залежить від розміщення і характеру рани.

Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов’язку “чепець”.
При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну
пов’язку.

На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов’язку. На ніс, лоб і
підборіддя накладають пращоподібну пов’язку. Під пов’язку на поранену
поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт.

Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникаючі
рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель
кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо виникали
внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну порожнечу. Рану
закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх
органів, що випали. На серветку кладуть м’яке ватно-марлеве кільце і
накладають не дуже тугу пов’язку. На верхні кінцівки накладають
спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов’язки. На гомілковостопний
суглоб накладають вісімкоподібну пов’язку. На гомілку і стегно —
спіральні пов’язки.

При кровотечі з великим припливом крові — передавлюють артерію пальцем
вище місця поранення, а потім накладають давлючу пов’язку. При кровотечі
стегнової артерії накладають джгут вище від місця кровотечі. Під джгут
кладуть шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нерви, і вставляють записку
із зазначеним часом його накладання. Тривалість використання джгута
обмежується двома годинами, інакше омертвіє кінцівка. Якщо протягом
цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через
1,5-2 год. джгут на кілька хвилин відпускають, кровотечу при цьому
зменшують іншими методами (давлячим тампоном), а потім знову затягують
джгут. При кровотечі сонної артерії рану по можливості здавлюють
пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять
тампонування.

Капілярна кровотеча добре зупиняється давлючою пов’язкою. Для цього
шкіру навколо обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо
з рани виступає посторонній предмет, в місці локалізації його треба
зробити у пов’язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути в
середину і викликати ускладнення. Венозну кровотечу зупинити легше, ніж
артеріальну. Для цього досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в
суглобі, накласти давлючу пов’язку.

Якщо потерпілий відкашлює яскраво червоною спіненою кров’ю — легенева
кровотеча. При цьому дихання затруднене. Хворого кладуть у напівлежаче
положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний
компрес. Хворому забороняється говорити і рухатись, необхідна
госпіталізація.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною
кров’ю, що зсілася. Потерпілому забезпечують напівлежаче положення, ноги
згинають в колінах. При значній крововтраті може розвинутись шок. Перш
за все треба зупинити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потерпілому
надають положення, при якому голова, для нормального її
кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

3. Лікування опіків, перша допомога

Лікування термічних опіків складається з подання першої допомоги
потерпілим на догоспітальному етапі та лікування в хірургічних
спеціалізованих закладах.

Від якості першої допомоги часто залежить подальша доля хворого. Вона
полягає в зупинці дії термічного агента, забезпеченні потерпілого свіжим
повітрям та запобії-анні забрудненню рани мікрофлорою.

Загасити палаючий одяг краще шляхом накривання потерпілого ковдрою чи
плащем (пальто) або ж водою. При цьому його треба покласти, щоб полум’я,
піднімаючись угору, не перекинулось на голову та обличчя. Не можна бігти
в палаючому одязі — це тільки роздмухує полум’я. Після загашення полум’я
одяг негайно треба зняти, перед цим обливши холодною (але не крижаною)
водою. Це ж саме робиться і тоді, коли опік стався під дією окропу чи
гарячої рідини. Але в жодному разі не можна допускати переохолодження
хворого, бо це сприяє розвиткові шоку. Обливання холодною водою є також
лікувальним засобом — знеболює та запобігає поширенню опікової
деструкції тканин углиб, зокрема переходу ІІІА ступеня в ІІІБ, а також
набряку і нагноєнню. З цією метою особливо доцільно обливати водою під
час надання першої допомоги (але не пізніше ніж через 30 хв після опіку)
у разі непоширених опіків (особливо опіків кінцівок). Охолодження водою
опікової поверхні триває впродовж 2 год.

Для забезпечення свіжого повітря потерпілого переміщують з місця пожежі
(чи заповненої димом та отруйними газами кімнати) на відкритий простір
чи в приміщення з чистим повітрям. Після цього його зігрівають. При
асфіксії хворому роблять штучну вентиляцію легень (рот до рота чи рот до
носа).

Останній акт першої допомоги — запобігання зараженню опікової поверхні —
здійснюють шляхом загортання потерпілого в чисте простирадло, марлю чи
поліетиленову плівку (великі опіки) або накладання бинтової асептичної
пов’язки при обмежених опіках. Внутрішньовенне вводять аналгетики і
негайно перевозять потерпілого до лікарні.

Особам з поширеними глибокими опіками, яким загрожує розвиток шоку чи
які перебувають у стані шоку, в машині «швидкої допомоги» розпочинають
введення протишокових розчинів (сольові розчини або реопо-ліглюкін,
розчин лактату чи Рінгера— Локка тощо).

Під час надання першої допомоги з рук потерпілого треба зняти всі
дорогоцінні речі (обручки, персні, браслети тощо) з метою запобігання
турнікетному ефекту.

У лікувальному закладі (це переважно спеціалізовані опікові відділення)
хворого бажано покласти на спеціальне ліжко з повітряною подушкою. У
нього передусім перевіряють стан дихальних шляхів. У разі порушення їх
прохідності (задишка, синюшність, кашель, хриплість голосу) роблять
інтубацію трахеї.

Потерпілим з обмеженими поверхневими та глибокими опіками без загрози
розвитку шоку проводять під знеболюванням (переважно внутрішньовенним
введенням морфіну гідрохлориду чи неопіоідних аналгетиків або ж
наркотиків) обробку опікової поверхні.

Госпіталізації підлягають: хворі з поширеними опіками, опіками дихальних
шляхів і з обмеженими опіками II—IV ступеня площею понад З-5 % поверхні
тіла та з поширеними опіками І ступеня площею понад 30 % у дітей, а
також хворі з опіками II—IV ступеня ділянки голови, обличчя, промежини,
кистей та стіп незалежно від площі ураження.

Хворих з обмеженими поверхневими опіками, крім зазначених локалізацій,
після подання їм допомоги (обробки опікової поверхні) направляють на
лікування у поліклініку.

Список використаної літератури

Основи надання першої невідкладної допомоги. – К., 1999.

Основи безпеки життєдіяльності. – К., 2001.

Перша медична допомога. – К., 1999.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи