Міжпредметна інтеграція на заняттях з терапії.

В системі медичної освіти ідея міжпредметного інтегрування,
міждисциплінарного, комплексного підходу є однією з найбільш
перспективних та необхідних. Реформа медичної школи пов’язана з
реалізацією цієї ідеї в нових формах. Мова йде про нову організацію
навчального процесу, при якій студенти-медики вивчають не окремі
дисципліни, щоб вивчити і забути, а для забезпечення навичок згідно
кваліфікаційної характеристики.

Змістовна інтеграція навчального процесу повинна грунтуватися на
цілісному розумінні людини, її життєдіяльності, здоров’я і захворювань
з врахуванням наслідків еволюції і сучасного розвитку під впливом
фізико-хімічних, екологічних факторів, спричинених виробничою діяльністю
суспільства.

Системний міждисциплінарний метод навчання дозволяє підготувати
медичного працівника з якісно новим рівнем мисленням, щоб оцінити стан
хворого організму, інтегруючи результати даних: анатомічних,
фізіологічних, біохімічних, клінічних. Такий підхід в повній мірі
відповідає давньому постулату медицини “Лікувати не хворобу, а хворого”.
Ми не готуємо окремо терапевтів, хірургів, педіатрів, а готуємо медичних
сестер, фельдшерів, виходячи з кваліфікаційної характеристики.

Робоча програма повинна визначити основну мету викладання терапії, як
єдиної науки, так і в комплексі з іншими дисциплінами. Особливо, це
характерно, при невідкладних станах, коли необхідно своєчасно, правильно
і кваліфіковано надати долікарську допомогу, щоби зберегти здоров’я й
життя людини. Потрібно віддиференціювати від захворювань хірургічного,
гінекологічного, інфекційного профілю, що потребує логічного і
клінічного мислення від середнього медичного працівника. Наприклад: біль
при нирковій коліці в нижній половині живота потребує виключення
гострого живота (хірургічний профіль), позаматкової вагітності
(гінекологічний профіль). Від поєднання загального клінічного мислення
залежить тактика медичного працівника і допомога застосувати знеболюючі
(анальгетики) чи тепло.

Основна мета міжпредметного інтегрування полягає в тому, щоб при
вивченні певної теми активізувати раніше засвоєні знання, вміння,
навички, необхідні для повноцінного вивчення даної теми. При цьому
повинні бути прийняті до уваги інтереси предметів, які будуть вивчатися
в подальшому. Міжпредметна інтеграція вирішує задачу органічного
поєднання нової теми з попередніми і наступними знаннями, визначення
логічних зв’язків між різними дисциплінами, розділами, темами,
визначення місця та призначення різних дисциплін в майбутній професійній
діяльності і об’єднання в одну систему.

Методичне планування міжпредметної інтеграції ведеться в трьох
напрямках:

Перший напрям – визначаються дисципліни, їх розділи, теми, що є
забезпечуючими для теми даного заняття.

Наприклад: Тема “Гострі пневмонії”.

Анатомія – дихальна система

Фізіологія – забезпечення тканин киснем

(газообмін).

Патологія – запалення.

Фармакологія – антибіотики, сульфаніламідні,

Відхаркуючі засоби.

Мікробіологія – збудники: пневмококи,

стафілококи, стрептококи, віруси.

Сестринська справа – взяття харкотиння на

дослідження, введення і розведення а/б, проба

на чутливість вимірювання температури, види

та періоди гарячок, постановка гірчичників.

Другий напрям – визначаються перспективні дисципліни, їх розділи, теми,
на наступному етапі будуть використані матеріали даної теми.

Наприклад: “Цукровий діабет”.

Хірургія – мікроангіопатія нижніх кінцівок,

гангрена, ампутація.

Очні захворювання – відшарування сітківки.

Акушерство – цукровий діабет та вагітність,

ведення пологів.

Третій напрям – плануються внутрішньо-предметні зв’язки, що
забезпечують інтеграцію теми, що вивчається з попередніми та наступними
темами даного курсу.

Пневмонії – пневрити (як ускладнення).

Панкреатити – цукровий діабет.

При вивченні курсу терапії кожний студент повинен оволодіти сукупністю
знань з анатомії та фізіології людини, що неможливо – без відповідних
базових знань з цих дисциплін.

На перших заняттях з терапії ми проводимо тестовий контроль вихідного
рівня знань студентів з біології, хімії, анатомії, фармакології, з
питань які необхідні студентам для засвоєння програмного матеріалу з
терапії. Розробляються заходи для усунення недоліків (викладачі
забезпечуючих дисцплін отримують про це інформацію, а
викладачі-терапевти включають ці питання в відповідні розділи і теми).

Наприклад, перед вивченням теми “Гломерулонефрит” студент здає
анатомо-фізіологічні особливості сечо-видільної системи, утворення сечі…

Дієвою формою інтеграції є проведення з суміжними цикловими комісіями
науково-медичних конференції.

Конференція на тему “Цукровий діабет” проведена спільно з викладачами
акушерства та гінекології і хірургами розвинула у студентів клінічне
мислення з метою запобігання ускладнень.

Подальше удосконалення інтеграції мусить бути пов’язане зі створенням
відповідних інтегрованих програм, які б забезпечили чіткий і узгоджений
розподіл змісту навчання між предметами, починаючи з першого курсу і до
випуску. Поки що ж ми використовуємо інтеграцію і при поданні
теоретичного матеріалу і при оволодінні студентами навичками для
професійної діяльності під час практичних занять: обстеження хворих,
виконанні маніпуляцій, наданні допомоги, і при використанні
позааудиторної самостійної роботи.

Організація навчання повинна бути скерована на розвиток клінічного
мислення, вміння швидко орієнтуватися в постановці діагнозу та наданні
долікарської допомоги при невідкладних станах. Для досягнення цілей
міждисциплінарного інтегрування важлива системність та послідовність в
реалізації цього підходу, при вивченні як теоретичних, так і клінічних
дисциплін.

Використання передового педагогічного досвіду.

На Україні відбувається реформа освіти, правда; не гак швидко та
якісно, як нам би хотілось. Від вирішення завдання реформування освітніх
інститутів суттєво залежить майбутнє нашої держави та й громадян.

Науковою основою реформування є розроблена в 1994 р. Державна
національна програма «Освіта» (Україна XXI століття), яка передбачає
визначення стратегії розвитку освіти України на найближчі роки та
перспективу створення життєздатної системи навчання та виховання для
досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного
самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та
культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Для втілення в життя цієї програми важливим є оптимальне використання
передового педагогічного досвіду, зарубіжного та вітчизняного.

Нині для освіти України (як і для багатьох країн СНД) характерні
відкритість, прагнення пізнати та використати передовий зарубіжний
досвід і це цілком зрозуміло.

З’явилась можливість для певної частини освітян (поки що досить малої)
ознайомитися з роботою кращих навчальних закладів світу. Йде досить
інтенсивний обмін освітянськими делегаціями. В пресі, на радіо та
телебаченні досить часто йде мова про передові зарубіжні педагогічні
технології, бакалаврат, проведення семінарів по телебаченню та ін.

І це добре, бо довгий час ми були закриті для світової культури. Але
ж, на наш погляд, ми безпідставно забули про здобутки вітчизняної
педагогіки А. С. Макаренка, В. А. Сухомлинського, В. Ф. Шаталова, Н. П.
Гузика. І. А. Зязюна та інших. чомусь в США майже десяток різних
лабораторій займаються визначенням та дослідженням творчої спадщини А.
С. Макаренка. Чомусь праці В. Ф Шаталова відомі в Японії, Китаї,
Болгарії, Франції та інших державах.

Є сенс прислухатися до заклику педагогів-новаторів, яких знає стільки
країн світу, які віддали майже все життя створенню оригінальної
методики навчання та виховання громадян нашої країни.

Звичайно, ми не заперечуємо необхідність використання зарубіжного
педагогічного досвіду, і тут у нас немає ніяких сумнівів. Але,
пам’ятаймо і свій рідний, близький нам вітчизняний досвід, який, до
речі, використовується плідно за кордоном для реформування освіти
України. Не забуваймо про свої корені…

В цьому навчальному році у нас пройшли педагогічні читання, присвячені
80-річчю В.О. Сухомлинського, 110-річчю А.С. Макаренка, педагогічної
творчості В.Ф. Шаталова. Ми присвятили їх творчому надбанню
педагогів-новаторів з метою привернення уваги педагогів-практиків як до
розробок талановитих педагогів, так і в цілому до вітчизняного
передового педагогічного досвіду.

План і література до педагогічних читань, присвячених 110-річчю А.С.
Макаренку:

І. А. Макаренко і світова педагогіка ХХ століття.

Макаренко А.С. Твори (у 7 томах).

Ушинський К.Д. Твори (у 6 томах).

К.Радянська школа, 1952 – т.5.

ІІ. Макаренкові не треба зводитися, бо він і не падав. (Губко О.Т.)

Листування А. Макаренка з дружиною Галиною Салько (1927-1939). Рідна
школа. 1995р. — №9.

Сухорський Є. Чи сталініст? Радянська освіта – 1990р.

Хілліг Г. Галі сниться, що в неї в гостях Сталін…/ Роздуми і коментарії
до дискусійної теми “Макаренко і Сталін”/ Рідна школа, 1994 — №10/.

Азаров Ю. Не подняться тебе, старик!, М., 1989г.

Волков Б. Порог двойного бытия /Учит. газ./ 1990г. — №5.

ІІІ. Гуманістична сутність майстерності А. Макаренка – вихователя.

Гмурман В.Э. Изучение теории и практики сегодня. 1990г.

Развитие идей А.С. Макаренко в теории и методики воспитания /Под.
Редакцией В.М. Кротова. – М. 1989г./

Ярмаченко М.Д. Педагогічна діяльність і творчий спадок А.С. Макаренко. –
К. Р. Школа, 1989р.

IV. Ціннісні орієнтації А. Макаренка: Генеза і сутність.

Веселова В.В. Традиційні і нові цінності в системі освіти США. – М.
1996р.

Гребенюк О.С. Педагогіка індивідуальності. – К. 1995р.

Макаренко А.С. Педагогічні твори /Т. 4, М. 1984р./

Нові цінності освіти. – М. 1995р.

Сухомлинський В.О. Народження громадянина. – М. 1971р.

Франкл В. Людина в пошуках змісту. – М. 1990р.

V. Дидактичний пошук А. Макаренка.

Кириченко С. Провінціальна пиха /Рад. Школа. – 1926р. — №2/

Макаренко А.С. Твори: В 8 т. – М. Педагогіка, 1983 – 1985рр.

Макаренко А.С. Твори: В 7т., т.5, -М., 1957.

VI. Концепція педагогіки А. Макаренка.

Джуринський А.М. Французькі педагоги про ідеї і досвід Макаренко. Рад.
Педагогіка. – 1978р. — №8.

Дичек Н.П. Спадок А.С. Макаренко в США: висвітлення і інтерпретація.

Зюнкель В.В. В. Эрлангене изучают Макаренко /Там же. 1990 — №4/.

Розвиток ідей А. Макаренко в теорії і методиці виховання /Під ред. В.М.
Кротова. – М., 1989/

Едвардс Р. Основи застосування ідей і практичних рекомендацій. А.С.
Макаренко.

Самостійна робота студентів.

Не викликає сумніву той факт, що самостійна робота студентів є
основною формою навчання, особливо у вищій школі, оскільки вона
прищеплює студентам необхідне вміння вчитися, сприяє формуванню високої
культури розумової праці. Питання лише у тому, як розвивати у студентів
потребу в самостійній праці, як стимулювати індивідуальний творчий
процес пізнання.

Самостійна робота студентів традиційно поділяється на аудиторну та
позааудиторну. Ми розглядаємо її не як набір окремих прийомів, а як
єдину комплексну систему засобів, що поєднує різні види аудиторної та
позааудиторної роботи (див. таблицю №1)

З метою активізації розумової діяльності ми використовуємо
різноманітні методи: роботу з навчальною літературою, різними
посібниками, лабораторний практикум, участь в наукових дослідженнях та
ін.

З метою зменшення частки самостійної праці студента в позааудиторний
час ми максимально інтенсифікуємо навчання у лабораторіях, при цьому
більша частина матеріалу засвоюється на заняттях. Використовуються різні
форми підвищення активності та контролю самостійної роботи студента:
письмові контрольні роботи, програмований контроль, захист практичної
роботи, тестовий контроль тощо.

Кожен предмет має свою специфіку. Так, в аналітичній хімії лабораторні
заняття самі по собі мають високу частку індивідуальності та
самостійності.

Специфіка вивчення курсу полягає у тому, що практикум вимагає
прийняття самостійних рішень. Студент, користуючись загальною схемою,
має досліджувати конкретну, невідому сталу речовину – якісно та
кількісно, що потребує нестандартного підходу у кожному випадку.

На заняттях по фармакогнозії робота студентів проводиться в парах,
вивчаються гербарії та сировина. Кожний студент самостійно користуючись
алгоритмічними схемами приймає рішення при проведенні одного з етапів
товарознавчого аналізу.

Така форма роботи дозволяє використовувати взаємоконтроль за рівнем
засвоєння студентами зовнішніх ознак рослини, застосування її в
медицині, а також індивідуальний контроль.

Самостійна робота на заняттях з фармакології спрямована на самостійне
опрацювання інструкції до лікарських препаратів, виписування рецептів,
ознайомлення з рекламками на нові лікарські засоби.

Невід’ємною складовою підготовкою фармацевтів до практичної діяльності
є вироблення навиків приготування рецептів, форм на заняттях технології
лікарських форм. Базуючись на теоретичних знаннях, студенти виготовляють
різні лікарські форми.

Виконуючи як теоретичне, так і експериментальне завдання студенти
повинні самостійно синтезувати знання, що вже їх мають, та додатково
звернутися до підручника, інструкції, зробити необхідні розрахунки.

Такий вид самостійної роботи сприяє доброму засвоєнню матеріалу та не
вимагає великої додаткової витрати часу.

Для забезпечення самостійної роботи викладачі циклової комісії мають:

методичні рекомендації для організації позааудиторної самостійної роботи
студентів;

методичні розробки з усіх тем, курсів;

розроблені контрольні запитання, подані типові задачі;

Проте регламентоване планування самостійної роботи студента, чіткі
рекомендації, наявність методичних розробок, сприяючи кращому засвоєнню
матеріалу, можуть деякою мірою знизити творчу ініціативу студентів.

Щоб запобігти цьому, для активізації набутих знань, використовуються й
деякі інші шляхи в організації самостійної роботи, а саме:

створення проблемних ситуацій як у практичній роботі, так і на лекціях,
вихід з яких знаходять самі студенти. Це стимулює та спрямовує розумову
діяльність студентів;

до практикуму введені елементи наукових досліджень у вигляді
навчально-дослідницької роботи студентів.

Отже, самостійна робота студентів є обов’язковою складовою частиною
навчального процесу. Найбільш вагомим результатом цього виду діяльності
є підвищення рівня знань студентів, поліпшення їх професійної
підготовки, вміння самостійно мислити та приймати рішення.

Похожие записи