Реферат на тему:

Мікробактерії туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis)

Туберкульозну паличку відкрив Р. Кох у 1882 р. Він же розробив основні
питання патогенезу й імунітету захв., одержав туберкулін. Туберкульоз —
хрон. інф. хв. легенів, лімфатичних вузлів, кісток, суглобів,
сечостатевої системи, органів черевної порожнини.

Морфологія і фізіологія. Мікобактерії туберкульозу — тоненькі, прямі або
трохи зігнуті палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні
або зернисті, Гр(+). Вони нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть
мати гіллясті, ниткоподібні й кокоподібні форми. У цитоплазмі, особливо
в клітинній стінці міститься велика кількість високомолекулярних
ліпідів, що зумовлює їх високу стійкість до кислот, лугів і спиртів.
Вони погано сприймають анілінові барвники, найкращий спосіб забарвлення
за Цілем-Нільсеном: на голубому фоні туберкульозні палички виглядають
рубіново-червоними.

Мікобактерії туберкульозу вирощують в аеробних умовах на складних
живильних середов. із додаванням яєць, гліцерину, картоплі, віт.,
глюкози, амінокислот, твіну-80. Найчастіше використовують гліцериновий
бульйон, середов. Левенштейна-Йєнсена, Петраньяні, Сотона, Фінна.
Мікобактерії розмножуються дуже повільно, ріст їх досить-таки
характерний. На гліцериновому бульйоні ч/з 10-15 днів з’являється
плівка, яка поступово товстішає, зморщується, кришиться і опускається на
дно, а бульйон залишається прозорим. На щільних середовщах ч/з 10-12
днів виникає сухий, лускоподібний наліт, який поступово переходить у
нерівномірні, бородавчасті утворення. Це типові R-форми колоній, які
властиві більш вірулентним штамам мікобактерій. Використовують і
прискоренний метод культивування за Прайсом на предметних скельцях у
кров’яних середов.. Мікроколонії з’являються ч/з 2-3 дні, мають вигляд
кіс або джгутів із-за наявності корд-фактора — спеціальної клейкої
речовини, яка властива патогенним видам (рис. 75, вкл.).

Туберкульозні бактерії виділяють ряд протеолітичних і цукролітичних
ферментів, каталазу, уреазу, нікотинамідазу й ніациназу, за якими
проводять диференціацію окремих видів. Не утворюють екзотоксину, але
містять ендотоксини, які вивільняються при розпаді клітин. Ще Р. Кох у
1890 р. отримав спеціальний препарат — туберкулін, який при
внутрішньошкірному введенні в інфікований організм викликав алергічну
реакцію (проба Манту). Тепер для постановки алергічних проб
використовують очищені стандартні препарати туберкуліну (PPD, PPD-L,
РТ).

Антигени і класифікація. Антигени туберкульозних бактерій складаються з
білкових фракцій, ліпідів, фосфатидів і полісахаридів. Антигенна
структура різних видів мікобактерій туберкульозу подібна. Туберкуліновий
протеїн має виражені алергенні властивості. Найчастіше туберкульоз у
людини викликає М. tuberculosis (понад 90 % випадків), значно рідше — М.
вovis (3-5 %). Ці два види є основними збудниками захв.. У жителів
Африки туберкульозні ураження викликає M. africanum.

Крім того, в різних регіонах планети подібні до туберкульозу хв.
(мікобактеріози) спричиняють, так звані, атипові мікобактерії: M.
kansasii — збудник хронічних уражень легень із млявим перебігом; M.
ulcerans — викликає виразкові процеси шкіри в жителів Австралії й інших
країн; M. xenoрi — спричиняє ураження сечостатевої системи, шкіри,
хронічні процеси в легенях тощо.

Екологія. У звичайних умовах людський вид збудника викликає захв. людей
і людиноподібних мавп, бичачий тип — у рогатої худоби, свиней і людини.
Із лабораторних тварин до першого виду дуже чутливі гвінейські свинки,
трохи < - кролики; до другого - високочутливі кролики і < - гвінейські свинки. Джерелом інф є хворі люди і тварини з відкритою формою туберкульозу, які виділяють збудник. У зовнішньому середов. туберкульозні бактерії досить резистентні й можуть довго зберігатись живими. У висушеному мокротинні вони виживають до 10 місяців. Однак під впливом прямих сонячних променів гинуть ч/з 2-5 хв, а розсіяного сонячного світла - ч/з 5-10 днів. На різних предметах вжитку в оточенні хворого мікобактерії туберкульозу виживають > трьох місяців, у грунті — до півроку, у воді — > року. Довго
зберігаються в молоці та молочних продуктах. Кип’ятіння вбиває їх
швидко. До дезинфікуючих р-нів вони також стійкіші, ніж інші бактерії.
Так, 5 % р-н карболової кислоти викликає їх загибель лише ч/з 6 год.
Більш чутливі вони до дії хлораміну і хлорного вапна.

Туберкульоз у людини. Зараж. людей туберкульозом найчастіше відбувається
повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також
інфікування ч/з молоко і молочні продукти, ч/з шкіру і слизові оболонки.
У місці проникнення збудника виникає запалення, яке супроводжується
утворенням специфічної гранулеми або туберкульозного бугорка
(tuberculum). Звідси походить назва захв. — туберкульоз або бугорчатка.
У центрі бугорка знаходяться гігантські клітини Пирогова-Ланганса,
всередині яких можуть розміщуватись туберкульозні палички. Гігантські
клітини оточені епітеліоїдними та лімфоїдними елементами, які й
складають основну масу гранулеми. При доброякісному перебігу хв. бугорок
оточується сполучною тканиною, проростає колагеновими волокнами,
просочується солями кальцію, після чого подальше поширення збудника
припиняється. У первинній гранульомі туберкульозні бактерії можуть
зберігатись роками, інколи все життя. Такі люди є носіями прихованої
інф. З одного боку вони мають відносний імунітет, а з другого —
замасковану форму туберкульозу, яка при несприятливих умовах може
активізуватися. Тоді бугорок розпадається, а мікобактерії поширюються в
інші ділянки. При розпаді декількох гранульом у легеневій тканині може
утворитись порожнина (каверна). Якщо вона сполучається з бронхом,
збудник разом із мокротинням виділяється назовні — виникає відкрита
форма туберкульозу. Якщо збудник з мокротинням не виділяється — говорять
про закриту форму. При пониженій опірності організму (тяжкі умови праці
й побуту, фізичні й психічні травми тощо) первинний туберкульозний
процес може генералізуватися. Розсіювання мікобактерій призводить до
утворення в різних органах туберкульозних вогнищ, схильних до розпаду.
Інтоксикація організму зумовлює тяжкий перебіг хв.. Генералізація може
супроводжуватись ураженням сечостатевих органів, кісток, суглобів,
оболонок мозку, очей.

Імунітет. У багатьох людей є природна резистентність до туберкульозу. З
усіх інфікованих хворіє не > 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до
захв.. Основну роль в імунітеті до туберкульозу відіграють клітинні
фактори. Набута несприйнятливість зумовлена активацією Т-лімфоцитів
антигенними субстанціями мікобактерій. Ці клітини утворюють лімфокіни,
накопичуються медіатори клітинного імунітету, що має основне значення у
формуванні резистентності до туберкульозу. У крові хворих виявляють
також різноманітні антитіла, хоча вони не свідчать про напруженість
імунітету.

Мікробіологічна діагностика туберкульозу проводиться з використанням
бактеріоскопічного, бактеріологічного, біологічного й алергічного
методів. Серологічні дослідження проводять нечасто. Матеріалом для
дослідження може бути мокротиння, слиз із гортані, гній, сеча,
спинномозкова рідина, плевральний ексудат, пунктат лімфатичних вузлів,
випорожнення. Інколи досліджують харчові продукти (молоко, сир тощо).

Бактеріоскопія мазків, забарвлених за Цілем-Нільсеном, дає змогу швидко
виявити мікобактерії. Але цей метод є лише орієнтовним, так як і
сапрофітні мікобактерії морфологічно подібні. Хороші результати дає
люмінесцентна мікроскопія з аураміном. Мікобактерії туберкульозу
світяться яскравим золотисто-зеленим світлом на темному полі. При
бактеріоскопічному дослідженні для підвищ. частоти позитивних
результатів використовують методи збагачення — гомогенізації та
флотації. Перший полягає в тому, що мокротиння спочатку гомогенізують,
енергійно перемішуючи його з р-ном їдкого Na, центрифугують і з осаду
готують мазки. При другому — мокротиння гомогенізують в р-ні їдкого Na,
потім додають 1-2 мл ксилолу (бензину, бензолу), струшують 10 хв і
виготовляють мазки з верхнього шару, куди спливли мікобактерії. Методи
збагачення підвищують відсоток виявлення туберкульозних бактерій.

Бактеріологічний метод є основним у лабораторній діагностиці
туберкульозу. Досліджуваний матеріал заливають подвійним об’ємом 6 %
сірчаної кислоти, струшують 10 хв. Суміш центрифугують, осад
нейтралізують 2 краплями їдкого Na, відмивають ізотонічним р-ном хлориду
Na, висівають на середов. Левенштейна-Йєнсена (Фінна, Сотона тощо).
Виділені культури ідентифікують, визначають їх чутливість до
антимікробних препаратів.

Використовують також прискорені методи бактеріологічної діагностики
Прайса і Школьникової. За методом Прайса досліджуваний матеріал наносять
на стерильні предметні скельця, висушують і занурюють у 6 % р-н сірчаної
кислоти, в якому гинуть всі мікроби, крім мікобактерй. Після промивання
мазків у 0,85 % р-ні хлориду Na їх вміщують у флакони з цитратною
кров’ю. Ч/з 2-3 дні скельця виймають, фіксують і забарвлюють за
Цілем-Нільсеном. Мікроколонії в мазку мають вигляд зігнутих джгутів
(“кіс”), які утворюються під впливом корд-фактора. За методом
Школьникової матеріал після відповідної обробки кислотою сіють у
пробірки з цитратною кров’ю. Ч/з 6-8 днів середов. центрифугують і з
осаду виготовляють мазки, забарвлюють і мікроскопують.

Біологічний метод використовують у тих випадках, коли збудник
туберкульозу важко або неможливо виділити на живильних середов..
Найчастіше його вживають при діагностиці туберкульозу нирок.
Досліджуваний матеріал після відповідної обробки кислотою вводять
гвінейським свинкам чи кроликам. Починаючи з 5-10 дня, досліджують
пунктати лімфатичних вузлів бактеріоскопічним методом. Заражених тварин
спостерігають 1-2 місяці. При їх розтині у внутрішніх органах виявляють
численні туберкульозні гранулеми.

Алергічну пробу Манту ставлять для виявлення інфікованих туберкульозними
бактеріями людей, а також для оцінки перебігу захв. й відбору осіб для
ревакцинації. На внутрішню поверхню передпліччя внутрішньошкірно вводять
туберкулін (5 туберкулінових одиниць в об’ємі 0,1 мл). Результат проби
Манту оцінюють ч/з 72 год. Позитивною її вважають при розмірі
інфільтрату не < 5 мм. Профіактика. і лікування.. Серед заходів загальної профіл. туберкульозу мають значення рання діагностика і лік. хворих, знезараж. молока й інших харчових продуктів і широке проведення соціальних заходів (покращання житлових умов, підвищ. матеріального забезпечення, хороші умови праці). Для специфічної профіл. використовують живу вакцину ВСG (Bacille Calmette et Guerin). Її отримали французькі вчені А. Кальмет і М. Герен шляхом тривалих пасажів M. bovis (230 пересівів протягом 13 р.) на гліцериновому картопляному середов. з додаванням жовчі. За вказаний час під впливом жовчі знизилась вірулентність культури і її стали використовувати як вакцинний штам. Вакцину вводять внутрішньошкірно всім новонародженим на 5-7 день життя. Ревакцинацію проводять з інтервалом у 5-7 років до 30-річного віку. Лікують туберкульоз АБ і хіміотерапевтичними препаратами, до яких чутливі збудники захв.. Найбільш ефективними препаратами є ізоніазид, рифампіцин. До препаратів середньої ефективності відносять стрептоміцин, канаміцин, етіонамід, циклосерін. Найменш ефективними є ПАСК і тіоцетазон. Важливе значення мають раціональне харчування, сан.-кур. лік., десенсибілізація організму туберкуліном та іншими препаратами. Використана література: Воробьев А. А. Микробиология и иммунология. М., 1999. Лурия С. Общая вирусология. М., 1970. Кочемасова 3. Н. Микробиология. М., 1984. Покровский В. И. Медицинская микробиология. М., 1999.

Похожие записи