Лекція

Методологія вивчення суспільного здоров’я організація вивчення здоров’я

У медико-соціальних дослідженнях у якості кінцевих результативних ознак
використовуються показники здоров’я населення. Крім кінцевих можна
використовувати проміжні результативні ознаки, до яких відносяться
показники якості медичної допомоги, забезпеченості, використання
ресурсів і т.д.

У залежності від повноти охоплення факторіальних і результативних ознак
можна виділити чотири типи медико-соціальних дослідженні:

— вивчення впливу одного фактора на одну результативну ознаку (вплив
тривалості природного вигодовування на масу дітей);

— вивчення впливу комплексу факторів на одну результативну ознаку (вплив
умов життя дітей на індекс здоров’я);

— вивчення впливу одного фактора на комплекс результативних ознак (вплив
тривалості природного вигодовування на фізичний розвиток);

— вивчення впливу комплексу факторів на комплекс результативних
показників (вплив умов життя на фізичний розвиток).

Незалежно від типу медико-соціальних досліджень його доцільно проводити
у визначеній послідовності відповідно до історично сформованих етапів,
що, у свою чергу, складаються з окремих операцій.

Прийнято розрізняти наступні етапи:

I. Підготовчий (організаційний етап).

II. Етап збору медико-соціальної інформації.

III. Обробка інформації.

IV. Аналіз отриманих даних, їх літературне і графічне оформлення.

V. Розробка рекомендацій і управлінських рішень, упровадження їх у
практику й оцінка ефективності.

I. Підготовчий (організаційний) этил. Підготовка дослідження починається
зі складань програми. Програма — це остів, загальний контур дослідження,
визначення об’єкта, обсягу й одиниці спостереження, викладу задач,
уточнення понять, формулювання гіпотез, опис методів і техніки збору
первинної інформації, порядку проведення спробного дослідження. Крім
того, у підготовчий період складається програма розробки даних і
програма аналізу отриманих результатів.

Уже на самому початку варто визначити, на рішення якої проблеми і на
одержання якого результату орієнтується дане дослідження, тобто
сформулювати його мета.

Ціль визначає переважну орієнтацію дослідження (прикладну чи
теоретичну), від якої залежить уся логіка його проведення. Як правило,
ціль медико-соціального дослідження носить не тільки теоретичний
(пізнавальний), але і практичний (прикладний) характер. Метою
медико-соціальних досліджень може бути вивчення різних сторін здоров’я
населення, діяльності системи охорони здоров’я і т.д. Ціль повинна бути
сформульована чітко і недвозначно. Вона повинна бути ясної не тільки
автору, але і представникам інших спеціальностей і професій.

Назва теми повинна відповідати мети дослідження. Тема звичайно
формулюється однією пропозицією. Для розкриття поставленої мети
необхідно визначити задачі дослідження. Задачі формулюються відповідно
до мети дослідження і можуть бути розділені на основні і не основні.
Основних задач звичайно буває трохи (3—6), і вони цілком відповідають
меті дослідження. Не основні — ставляться для підготовки майбутніх
досліджень, рішення методичних питань, перевірки побічних гіпотез, не
зв’язаних безпосередньо з даною проблемою і т.д.

Одним з важливих моментів підготовчого етапу є уточнення понять і
використовуваних термінів. Це зв’язано з тим, що дуже часто дослідники й
обстежувані вкладають різні змісти в те саме поняття. Щоб уникнути
цього, необхідно заздалегідь ясно визначити значеннєвий зміст термінів.
При цьому варто врахувати, що якщо не уточнене їхній зміст, то
утрудняється і правильне формулювання задач і питань дослідження. У
випадку, якщо в літературі і серед організаторів дослідження немає
єдиного тлумачення використовуваних термінів і понять, необхідно
умовитися, як варто трактувати в даному випадку.

Так, наприклад, ще кілька років назад під поняттям «дитяча смертність»
розуміли смертність дітей до 1 року, у даний час під. цим терміном
розуміють смертність дітей у віці від 0 до 15 років, а смертність дітей
до 1 року одержала назву «дитяча смертність».

Наступною операцією підготовчого етапу є формулювання гіпотез, дають
напрямок дослідженню, тому що допомагають уточнити його тему, задачі і
питання. Гіпотезу варто формулювати ясно, лаконічно. Важлива вимога,
пропонована до гіпотез, — можливість перевірити їх у процесі
дослідження. Чітке формулювання гіпотез уже сама по собі містить
підказку про чи спосіб методі їхньої перевірки. Велике значення мають
гіпотези і при аналізі даних. Результати дослідження можуть
підтверджувати, чи коректувати спростовувати висунуті гіпотези.

До початку збору матеріалу варто визначити об’єкт і одиницю
спостереження.

Під об’єктом медико-соціального дослідження розуміють статистичну
сукупність, що складається з відносно однорідних окремих чи предметів
явищ (одиниць спостереження), узятих разом у відомих границях часу і
простору. Одиниця спостереження (рахункова одиниця) — складова частина,
первинний елемент статистичної сукупності, наділений всіма ознаками, що
підлягають вивченню і реєстрації.

Варто розрізняти одиницю спостереження, про яку збирають інформацію
(одиниця аналізу), і одиницю спостереження, від якої збирають інформацію
(одиниця збору). Виділення об’єктивних ознак одиниць спостереження з
наступним їхнім угрупованням називається типологізацією. При цьому
досліджувані ознаки підрозділяються на істотні і несуттєві з виділенням
якісної і кількісної сторін явища.

До кількісних ознак відносяться такі варіанти, що відрізняються друг від
друга визначеною величиною (вік, ріст і т.п.). До якісних ознак
відносяться такі, котрі дозволяють розрізняти одиниці спостереження по
змісту (професії розрізняються по характері праці).

Важливе місце на етапі підготовки належить вибору методу формування
статистичної сукупності, тобто методу добору одиниць спостереження, а
також методу збору статистичної інформації про одиницю спостереження.

На підготовчому етапі складається і тиражується статистична карта
(анкета), куди в період збору матеріалу буде заноситися вся інформація.

Розробка організаційного плану — наступний важливий елемент підготовки
дослідження. Якщо програма дослідження — свого роду стратегічний елемент
підготовки дослідження, що втілює наміри і зусилля дослідження,
спрямовані на пізнання явища, рішення соціальної проблеми, то тактика
дослідника, конкретні кроки і прийоми, застосовувані їм у ході аналізу,
викладаються в робочому плані — додатку до програми. Робочий план
містить у собі:

порядок підбора, підготовки, навчання і роботи безпосередніх виконавців
під час дослідження; оцінну величину витрат, термінів і витрат часу на
дослідження;

кількість, обсяг, форму і терміни розмноження анкет для дослідження;
час, місце проведення дослідження, форму опитування; терміни, характер
підготовки до обробки й обробку зібраної інформації; організаційні
аспекти дослідження — розподіл відповідальних за окремі етапи
дослідження, аналіз інформації, підготовку звіту й ін. У робочому плані
передбачаються також заходи, що забезпечують ретельну перевірку всіх
документів, за допомогою яких збирається інформація. Її ціль складається
в усуненні деяких помилок, допущених при заповненні документів.

Ще одним важливим моментом при підготовці дослідження є складання
програми обробки отриманих даних. Вона в більшому ступені залежить від
програми дослідження, тобто від його задач, від числа питань, їхнього
виду від форми відповідей і т.п. У програмі визначається, яким способом
буде вироблятися обробка — ручним чи машинної. Машинна обробка більш
точна, швидка й ефективна. Ручна обробка використовується, головним
чином, тоді, коли обсяг сукупності невеликий. Цей вид обробки
застосовується при відкритих питаннях у випадку анкетування. Ручна
обробка матеріалу проводиться в такий спосіб:

насамперед, зібрані матеріали збираються, сортуються, а потім
здійснюється типологізація відповідей: однакові

відповіді індексуються (кодуються) і, у кінцевому рахунку, вносяться в
таблиці.

Ще при складанні програми дослідження розробляють макети таблиць, у які
потім вносять узагальнені результати дослідження. У таблицях звичайно
передбачаються комбінації декількох основних показників і графи для
числення відносних величин, що представляють собою особливу цінність для
аналізу. Іноді допускаються випадки, коли програма обробки даних
складається не на підготовчому етапі дослідження, а в процесі його чи
проведення навіть після завершення збору даних. Це серйозно відбивається
на якості дослідження і затримує узагальнення результатів, а також їхнє
своєчасне представлення зацікавленим органам і організаціям.

Таблиці можуть бути представлені в різних варіантах. Це може бути набір
не зв’язаних один з одним видрукуваних таблиць, іноді таблиці зводяться
в один альбом.

У таблицях, як у граматичних пропозиціях, розрізняють підмет, тобто
головне, про що говориться в таблиці, і присудок, тобто те, що
характеризує підмет. Підмет — це основна ознака досліджуваного явища,
вона звичайно розташовується ліворуч по горизонтальних рядках таблиці.
Присудок — ознаки, що характеризують підмет, — розташовуються звичайно
зверху — стовпці, чи вертикальні графи таблиці.

При складанні таблиць повинні дотримуватися визначені вимоги:

— таблиця повинна мати чіткий, короткий заголовок, що відбиває суть
таблиці;

— таблиця повинна мати єдину послідовну порядкову нумерацію;

— оформлення таблиці закінчується підсумками по графах і рядкам;

— у таблиці не повинне бути порожніх кліток (якщо немає ознаки,
ставиться прочерк).

Розрізняють наступні види таблиць: прості, групові і комбінаційні
(складні).

Простій називається таблиця, у якій представлена підсумкове зведення
даних лише по одній ознаці.

У груповій таблиці підмет характеризується декількома присудками, але
ознаки, що характеризують підмет, не зв’язані між собою.

У комбінаційній таблиці ознаки, що характеризують підмет, взаємозалежні.

Важливе місце в підготовчий період займає спробне дослідження (пілотаж),
задачею якого є перевірка якості й апробування анкети, визначення
правильності методики збору й організації дослідження. Найбільш удалим
представляється таке спробне дослідження, що повторює в зменшеному
масштабі основне, тобто дає можливість перевірити всі майбутні етапи
роботи, після кожного спробного дослідження обов’язковий аналіз
отриманих даних. У залежності від результатів аналізу отриманих при
пілотажі даних виробляється додаткова оцінка того, наскільки правильно
сформульовані питання в анкеті, немає чи серед них зайвих, які нові
питання потрібно включити, які питання варто поставити у відкритій
формі, а які — у закритої, як повинні бути сформульовані відповіді на
закриті питання, як варто удосконалити методику й організацію
дослідження. Слід зазначити, що спробне опитування є не тільки важливим,
але і необхідним моментом дослідження, тобто від нього багато в чому
залежить успіх усього дослідження, як тільки будуть враховані всі
зауваження і рекомендації, що випливають з нього, можна з упевненістю
приступити до проведення основного дослідження.

Досвід показує, що підготовчий етап займає близько 60% усього часу
дослідження. Але гарна підготовка є головною умовою успіху кожного
дослідження.

II. Етап збору матеріалу.

На другому етапі основна увага варто звернути на дотримання реєстрації,
охоплення усіх включених у дослідження одиниць спостереження,
вірогідність даних, що збирається. Не можна порушувати порядок добору
одиниць спостереження, пропускати, виключати окремі випадки, підмінювати
одні одиниць спостереження іншими.

Якщо дослідження припускає ви копіювання даних з архіву, то необхідно
попередньо оцінити, наскільки повно реєструвалися ознаки в документах, у
якому порядку розташовані документи, у якому архіві. У деяких випадках
лікарі для проведення власних досліджень якості
лікувально-профілактичного процесу беруть різні медичні документи з
архівів. Без обліку цих аспектів можна при статистичному спостереженні
одержати перекручені, нерепрезентативні дані.

У процесі збору даних необхідно періодично оцінювати якість зібраних
матеріалів, контролювати дотримання прийнятих на організаційному етапі
правил і принципів. Усе це дозволяє зібрати доброякісний статичний
матеріал.

III. Етап обробки інформації.

Третій етап медико-соціального дослідження містить у собі 3 підетапа:

— угруповання даних;

— статистичне зведення;

— обробку даних.

Угруповання. Під угрупованням розуміють розподіл статистичної сукупності
на однорідні групи по одному чи декільком ознакам.

Угруповання розрізняють у залежності від ознаки, покладеного в основу
класифікації. Угруповання можна провести по одній ознаці (просте
угруповання), по декількох ознаках (комбіноване угруповання).
Угруповання може бути первинної, коли ряди будуються безпосередньо з
одиниць спостереження і вторинної, коли виробляється підугрупувань вже
згрупованого матеріалу.

У медико-соціальних дослідженнях використовуються найрізноманітніші
угруповання — по соціально-демографічних ознаках (вік, підлога, родинний
стан), по клімато-географічних ознаках (сезон, місце проживання), по
соціально-економічних ознаках (професія, посада, утворення, доход), по
стані здоров’я (класи МКБ, групи здоров’я, групи ризику і т.д.), по
типах установ (поліклініка, стаціонар і т.д.).

Дуже часто допускаються помилки при угрупованні матеріалу за віком.
Існує велика кількість різних угруповань населення по віковій ознаці.
Найбільш загальною віковою класифікацією є поділ усього населення на три
періоди: дитячий вік, вік зрілості і старість. Також загальною
класифікацією є поділ населення за віком: на працездатне і
непрацездатне, тобто економічно активне і неактивне. Так, Ц. У. Урланіс
пропонував наступну класифікацію:

Дошлюбний період — до 16 років.

Робочий період—15—59 років.

Післярабочий період — 60 років і більше.

У нас прийнята наступна угруповання дітей і підлітків:

ранній період — 0—2 роки;

дошкільний період — 3—6 років;

молодший шкільний період—7—10 років;

середній шкільний період—11—14 років;

підлітковий період—15—17 років.

Важливе значення має запис вікового інтервалу, так, наприклад: 4—6
років, цей запис аналогічний записи від 4 до 7 років, тобто знак (—)
позначає «Включно», тобто Від 4 років до 6 років 11 місяців 29 днів
(включно). За рекомендацією ВІЗ перший рік життя позначається, як «ПРО».

Статистичне зведення — це багатоетапна операція підрахунку підсумкових і
групових даних і внесення їх у таблиці. Статистичне зведення проводиться
по визначеній програмі, що повинні бути розроблені на організаційному
етапі разом із планом і програмою дослідження.

Результати зведення даних фіксуються в статистичних таблицях.

Обробка даних. Після того, як у таблиці внесені абсолютні величини, для
подальшого аналізу матеріалу необхідно зробити розрахунки статистичних
коефіцієнтів і середніх величин відповідно до програми дослідження.

IV. Етап аналізу отриманих даних, їх літературного і графічного
оформлення.

Після одержання статистичних коефіцієнтів і середніх величин необхідно
перейти до їхнього аналізу. Для цього використовується ряд
математико-статистичних методів, що будуть розглянуті в розділі «Основи
медичної статистики».

Після математико-статистичного аналізу варто переходити до логічного
аналізу. Якісний логічний аналіз має важливе значення. На
організаційному етапі дослідження неможливо пророчити усілякі випадкові
фактори, що можуть уплинути на проведення наступних етапів
медико-соціального дослідження. Використання формальних методів обробки
даних без належного логічного аналізу зібраного матеріалу й отриманих
результатів може привести до неправильних висновків.

Велике значення для аналізу отриманих даних має використання графічних
зображень. Графічні зображення відбивають закономірність розвитку,
просторові розподіли, взаємозв’язок явищ.

Прийнято розрізняти наступні основні типи графічних зображень: діаграми,
картограми, картодіаграмами.

Діаграми — графічні зображення статистичних величин за допомогою різних
геометричних фігур і знаків.

Картограмою називається географічна чи карта її схема, на якій різною чи
фарбою штрихуванням зображене ступінь поширення якого-небудь явища на
різних ділянках території.

Картодиаграмою називається таке географічне зображення, коли на
географічну чи карту її схему

статистичні дані у виді стопчикових, секторних, фігурних і інших
діаграм.

Діаграми частіше використовуються в медико-соціальних дослідженнях, у те
час, як картограми і картодіаграми — у медико-географічних дослідженнях.

Діаграми можна класифікувати різним образом. Так, по призначенню
прийнято розрізняти діаграми порівняння, структурні і динамічні
діаграми. Виділяють також лінійні, площинні й об’ємні графічні
зображення.

Для графічного зображення відносних і середніх величин використовуються
різні геометричні фігури: вертикальні прямокутники (стовпчикові і
внутрістовпчикові діаграми), горизонтальні прямокутники (стрічкові
діаграми), квадрати (квадратні діаграми), трикутники (пірамідальні
діаграми), кола (кругові діаграми), сектори кола (секторні діаграми),
радіуси кола (радіальні чи діаграми діаграми полярних координат), криві,
прямі чи ламані лінії (лінійні діаграми, чи графіки), зображення
об’єктів навколишнього світу — людей, ліжок, машин і ін. (фігурні
діаграми).

Для відображення кожного виду відносних величин рекомендується
використовувати той чи інший вид діаграм. Так, для зображення
інтенсивних показників, показників наочності і співвідношення частіше
застосовують стовпчикові, лінійні чи фігурні діаграми. Радіальні
діаграми частіше використовуються для відображення сезонності
інтенсивних коефіцієнтів. Графічні зображення екстенсивних величин
(показників структури) частіше розташовують усередині якої-небудь
геометричної фігури (внутрістовпчикові чи секторні діаграми).

При побудові графічних зображень варто дотримувати деякого правила:

— кожна діаграма повинна мати чітку, ясну, коротку назву, що відбиває її
зміст, і порядковий номер;

— всі елементи діаграми (фігури, знаки, фарбування, штрихування) повинні
бути пояснені на самій чи діаграмі в умовні позначки», (легенді);

— зображувані графічні величини повинні мати цифрові позначення на самій
чи діаграмі в прикладеній таблиці;

— дані на діаграмі повинні розміщатися від більшого до меншого ліворуч
праворуч, знизу нагору і по годинній стрілці (але елемент «інші» завжди
розташовується останнім).

Закінчується даний етап формулюванням висновків і літературним
оформленням матеріалу.

V. Етап розробки рекомендацій і управлінських рішень, упровадження їх у
практику й оцінка ефективності.

Медико-соціальні дослідження закінчуються впровадженням їхніх
результатів у практику охорони здоров’я. У залежності від мети і задач
дослідження можливі різні варіанти практичного використання результатів
робіт:

— ознайомлення з результатами широкої аудиторії лікарів (лекція,
доповідь і т.д.);

— підготовка наказу, методичних указівок, інструкцій і т.п. (на рівні
установи, району, міста, області, республіки);

— проведення реорганізації діяльності медичної установи;

— оформлення як раціоналізаторська пропозиція, винахід, відкриття;

— опублікування в печатці (статті, монографії і т.п.). Упровадження
результатів дослідження в практику охорони здоров’я нерідко є важким,
багатоетапним процесом. Можливі варіанти впровадження повинні бути
намічені й обговорені ще на першому етапі.

Велике значення подальший розвиток форм і методів оцінки ефективності
наукових досліджень, у результаті яких можуть змінюватися показники
здоров’я населення, ефективніше використовуватися ресурси і т.п. при
цьому зміни можуть наступити порівняно чи швидко через тривалий період
часу. Звичайно показники здоров’я населення міняються порівняно повільно
і через значний час після впровадження результатів у практику.

МЕТОДИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У залежності від ступеня охоплення об’єкта дослідження прийнято
розрізняти суцільне і несуцільне статистичне спостереження. Суцільним
називається таке медико-соціальне дослідження, при якому вивчаються всі
одиниці спостереження об’єкта дослідження (уся генеральна сукупність).
При несуцільному дослідженні — вивчається лише частина об’єкта.
Наприклад, при вивченні здоров’я дітей якогось міста при суцільному
дослідженні вивчається здоров’я всіх дітей, а при несуцільному — лише
дітей, що проживають у так-те районі.

Несуцільне спостереження буває декількох видів:

— монографічний опис;

ue U

T?T„]?^TH^NaId~f?fFgpg gAg?hoeoeoeoe??oe??oeae?ae?oeoe?oeoeoe?????oe

tRt’t1/4vExFyiz„{D}I?6‚?I? …Ue…p†oeoeoe??????????oe?oeoeoeaeaeUoeoeoe?

— метод основного масиву;

— вибіркове дослідження.

Монографічне дослідження — ретельне, глибоке вивчення однієї людини,
однієї установи, одного села і т д. Монографічне дослідження іноді
проводять перед основним з метою розробки програми, вивчення різних
організаційних питань. Воно нерідко проводиться на одній і тій же
одиниці спостереження з визначеними тимчасовими інтервалами. При цьому
створюються оптимальні умови для вивчення динаміки факторіальних і
результативних ознак.

Метод основного масиву охоплює велику частину одиниць досліджуваного
об’єкта спостереження. Цей метод іноді називають недосконалим суцільної.
Наприклад, при вивченні здоров’я дітей, батьки яких працюють на
текстильних підприємствах, для аналізу варто відібрати тільки великі
комбінати, виключивши дрібні об’єкти. З організаційних позицій значно
легше провести дослідження на декількох великих об’єктах, чим на сотні
дрібних.

Вибірковий метод дозволяє поширити результати, отримані на частині
одиниць спостереження, на всю сукупність (об’єкт спостереження).
Природно і зрозуміле прагнення кожного дослідника виявити
закономірності, тобто одержати надійні стійкі результати, які можна б
було впевнено з заданою точністю перенести на всю генеральну сукупність
з найменшою витратою сил і часу, тобто на можливо меншому числі
спостережень. Для цього вибірці повинні бути репрезентативної
(представницької). Репрезентативність — це відповідність дані вибірки
всієї (генеральної) сукупності. Мірою репрезентативності є різниця між
середніми (чи відносними) величинами у вибірковій і генеральній
сукупності. Для розрахунку необхідного числа спостережень у вибірковому
дослідженні використовуються спеціальні формули, що ґрунтуються на
теорії імовірностей і носять можливий характер. Однак рішення питання
про оптимальний обсяг вибірки в комплексних медико-соціальних
дослідженнях утруднено тим обставиною, що в них вивчається комплекс
показників здоров’я різних груп людей і комплекс факторів, на них що
впливають, тобто мається безліч облікових ознак досліджуваних
сукупностей. Тому в комплексних медико-соціальних дослідженнях можна
використовувати вже заздалегідь розраховане зразкове необхідне число
спостережень (табл. 22), у залежності від бажаної точності і впевненості
а результатах дослідження.

Репрезентативність вибірки залежить не тільки від її чисельності, але і
від способу формування вибіркової сукупності, тобто від способу добору
одиниць спостереження.

У залежності від правил формування вибірки розділяються;

Випадкова вибірка формується шляхом добору одиниць спостереження
навмання. Нерідко випадковий добір упорядковується різними методами.
Гак, у медико-соціальних дослідженнях часто використовують першу букву
прізвища, частоту якої в генеральній сукупності можна легко установити
для кожного населеного пункту, регіону країни. Іноді застосовуються
спеціально розроблені таблиці випадкових чисел, програми обробки на ЕОМ.

Механічна вибірка формується за допомогою механічного (арифметичного)
підходу до добору одиниць спостереження. Наприклад, при необхідності
добору 20% від усієї генеральної сукупності можна відібрати кожен 5-й
випадок. У багатьох випадках для добору використовуються номери медичних
і інших документів, день надходження в стаціонар і т.п.

Типова (типологічна) вибірка — це вибірка, при формуванні якої
генеральна сукупність попередньо розбивається на типи з наступним
добором одиниць спостереження з кожної типової групи. При цьому число
одиниць спостереження можна відібрати пропорційно чисельності типової
групи (пропорційний типологічний добір) і непропорційно, тобто
відбираючи різне число спостережень з кожної групи (непропорційний
типологічний добір). Так, наприклад, попередньо можна розділити
досліджувану групу за віком, підлозі, професії, утворенню, відібрати з
кожної підгрупи необхідне число одиниць спостереження. При вивченні
захворюваності можна виділити кілька класів хвороб і в кожнім класі
сформувати вибіркову сукупність з облич, що підлягають вивченню.

Серійна вибірка формується за допомогою добору не окремих одиниць
спостереження, а цілих груп, серій, чи гнізд, до складу яких входять
організовані певним чином одиниці спостереження. Так, можуть бути
територіальні зв’язки (села, райони), окремі установи (лікарні, дитячі
сади і т.д.) і т.п. Добір серій здійснюється за допомогою випадкової чи
механічної вибірки. Усередині кожної серії вивчаються всі одиниці
спостереження.

Метод багатоступінчастого добору. По кількості етапів розрізняють
одноступінчатий; двоступінчастий, триступінчастий добір і т.п. Так,
наприклад, на першому етапі по короткій програмі обстежаться всі
робітники та службовці заводу. З усієї сукупності працюючих вибирають
окрему групу (жінки), що обстежаться по більш повній програмі;

частина цієї групи (жінки дітей, що мають,) досліджуються по докладній
програмі, а окремі обличчя (жінки, що мають дитини з уродженим пороком
розвитку) -по особливо детальній програмі (монографічне дослідження).

Способи добору на окремих етапах дослідження можуть бути різними,
наприклад, на першому етапі — випадковий добір, на другому — механічна і
т.п.

Метод спрямованого добору. Використання принципів спрямованого добору
дозволяє виявити вплив невідомих факторів при усуненні впливу відомих.
Наприклад, при вивченні впливу стажу працюючого на травматизм
відбираються робочі однієї професії, одного віку, одного освітнього
рівня.

Когортний метод. Під когортою в демографії розуміють сукупність людей,
що пережили те саме демографічне явище протягом того самого року. Іншими
словами, статистичну сукупність при цьому методі складають відносно
однорідні групи облич, об’єднані настанням визначеної демографічної
ознаки в той самий інтервал часу. Наприклад, при вивченні питань,
зв’язаних із проблемою народжуваності, формують сукупність (когорту) по
ознаці єдиного терміну народження жінок — дослідження народжуваності по
поколіннях — чи по ознаці єдиного терміну вступу в шлюб — дослідження
народжуваності по тривалості сімейного життя.

Метод «збора-пари», чи спосіб зрівноважування груп (метод парних
сполучень). В основі його лежить підбор для кожної одиниці спостереження
досліджуваної групи «збора-пари» по одному чи декільком ознакам.
Наприклад, відомо, що на рівень дитячої смертності впливають такі
фактори, як маса тіла і підлога дитини. При використанні даного методу
для кожного випадку смерті дитини з альтернативної сукупності
благополучних випадків відбирається «збора-пари» по масі і підлозі. Цей
спосіб добору доцільно застосовувати для вивчення рідких явищ.

Це далеко не всі методи вибіркових досліджень. Методологія проведення
вибіркових досліджень постійно розвивається і пристосовується до рішення
конкретних задач сьогоднішнього дня.

ОСНОВНІ СПОСОБИ ЗБОРУ СТАТИСТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ АНКЕТИ

Основними методичними вимогами при постановці медико-соціального
дослідження є їхнє проведення у визначених суспільних групах населення,
об’єднаних яким-небудь загальним соціальним чи віково-біологічною
ознакою. Програма кожного дослідження повинна включати два розділи:

1) Характеристика стану здоров’я по всіх можливих чи деяких показниках.

2) Характеристика умов і способу життя досліджуваної групи.

Інформацію про стан здоров’я можна одержати з трьох джерел:

— дані офіційної статистики державних установ і організацій;

— ви копіювання даних з первинної медичної документації;

безпосереднє спостереження (огляд). Для одержання інформації про умови і
спосіб життя використовуються методики, що мають багато загального із
соціологічними роботами. Однак використання соціологічних методик
вимагає розробки специфічних прийомів, характерних для медико-соціальних
досліджень.

Основні зведення про умови і спосіб життя можуть бути отримані такими
способами:

— анкетування (заочне опитування);

— інтерв’ювання (очне опитування);

— комбінація цих методів (анкета — інтерв’ю);

— метод спостереження;

— експертно-монографічний метод (з рівнобіжним вивченням місцевих
особливостей типового об’єкта);

— бюджетний метод.

Тут перераховані далеко не всі методи збору соціологічної інформації.
Причому кожний з перерахованих методів має багато різних модифікацій:
так, наприклад, інтерв’ю може бути індивідуальним і груповим, глибоким,
клінічним, колегіальним і т.д.; метод спостереження — гласним і
негласним, повним і неповним, індивідуальним і колективної і т.д.

Найбільше часто в медико-соціальних дослідженнях використовуються методи
анкетування, інтерв’ю і комбінація. В основі цих методів лежить
опитування. Опитування — це метод збору первинної інформації, заснований
на безпосередньому (інтерв’ю) чи опосередкованому (анкета) взаємодія
дослідника й опитуваного (респондента). У залежності від мети, задач і
об’єкта дослідження опитування ,може виступати в якості основного чи
допоміжного методу соціального пізнання. Але й у тім, і в іншому випадку
дані, отримані в ході опитування, повинні бути перевірені, підтверджені,
доповнені даними, отриманими за допомогою інших методів. Опитування і
фіксація відповідей повинні проводитися по заздалегідь підготовленому
переліку питань, що містяться в анкеті.

Анкети і програми інтерв’ювання повинні носити орієнтований характер,
забезпечувати надійність, вірогідність і репрезентативність реєструємих
у них даних. У ході розробки анкет і програм інтерв’ю необхідно
дотримувати наступні правила: придатність анкети для збору, обробки і
витяги з її необхідної інформації;

можливість перегляду анкети (без порушення системи кодів) з метою
усунення невдалих питань і внесення відповідних коректив; пояснення
цілей і задач проведеного дослідження; чітке формулювання питань, що
виключає необхідність різних додаткових роз’яснень; фіксований характер
більшості питань. Дотримання цих вимог при розробці анкети зв’язано з
урахуванням специфіки різних типів питань.

Усі питання, використовувані в анкеті, можна умовно розділити на кілька
основних груп: по змісту (питання про факти, поводження, дію, про
мотиви, оцінки, думку й особистості опитуваного); за формою (відкриті,
закриті, прямі і непрямі); по функції (основні, контрольні, фільтруючі).

На підставі питань у залежності від їхнього змісту можна одержати
об’єктивні зведення про опитуваний (респонденті), довідатися його думка
по досліджуваному питанню, наміру і т.д. До цієї групи питань випливає
насамперед віднести питання, що утворять соціально-демографічний блок
питань: стать, вік, утворення, місце проживання, родин стан і т.д.

Правильне формулювання питань тісно зв’язане з урахуванням можливостей
опитуваного, питання не повинні пред’являти непосильних вимог до нього.
У них не можна також включати важкі і незрозумілі слова, число питань в
анкеті варто обмежувати. Як показує досвід, після 30 хвилин опитування
увага респондента знижується.

Варто зупинитися на значенні понять: відкриті і закриті, а також прямі і
непрямі питання. Відкритий, чи вільне питання не передбачає яких-небудь
підказок можливих варіантів відповідей. Відповідь на нього може бути
даний у будь-якій формі й обсязі. Для цієї мети в анкеті звичайно
залишають вільне місце для запису відповіді. Відповіді на відкриті
питання вимагають визначеної напруги з боку що відповідає, що значно
підвищує витрати часу на опитування. Прикладом відкритого питання може
служити питання про професію і займану посаду: «Ваша основна лікарська
спеціальність», «Займана посада». У приведеному прикладі «відкритість»
питань зв’язана з чисто технічними труднощями, оскільки приводити в
анкеті докладні списки всіх лікарських посад і спеціальностей недоцільно
через значне збільшення обсягу анкети і незручності використання їхній
при відповідях і обробці. Іншим найбільш розповсюдженим прикладом
відкритого питання є питання про додаткові побажання і пропозиції:

«Що, на вашу думку, варто зробити для поліпшення роботи поліклініки?»,
«Які, на вашу думку, необхідно вирішити питання для поліпшення роботи
лікаря і підвищення культури і якості медичної допомоги?».

Відкриті питання застосовуються також при спробних дослідженнях,
з’ясування можливих варіантів відповідей.

Закритими питаннями називають такі, котрі у своєму формулюванні містять
можливі варіанти відповідей. Наприклад, опитуваному пропонують вибрати
одну з оцінок (задовільно, незадовільно), виразивши тим самим своя думка
про чи подію явищі, якій присвячене питання: «Як ви оцінюєте роботу
поліклініки в цілому?».

При складанні відкритих питань необхідно, щоб усі можливі варіанти
відповідей були вичерпані, при цьому першими повинні йти найменш
ймовірні варіанти відповідей:

переліки позитивних і негативних відповідей повинні бути рівної довжини;
варіанти відповідей повинні бути витримані на одному рівні конкретності.

Закриті питання можна розділити на двох груп: альтернативні і
питання-набори. Альтернативним питанням називається таке закрите
питання, відповідь на який повинний бути даний однозначно: «У чи усіх
випадках захворювання ви звертаєтеся до лікаря? ТАК, НІ».

Питанням-набором, називається таке питання, при відповіді на який
респондент може вибрати одну чи кілька підказок, що не виключають, а
доповнюють один одного: «Якщо у випадку вашого захворювання ви не завжди
звертаєтеся до лікаря, те що є причиною цьому?» (підкресліть один чи
трохи варіантів відповідей): довге чекання прийому лікаря — 1;
зайнятість по будинку і на роботі — 2; далеко до поліклініки — 3;
незручний час прийому — 4; самі знаєте, чим хворієте — 5; вас не
задовольняє лікар через його неуважність — 6; незадоволені лікуванням —
7; надія на те, що хвороба «пройде сама» — 8; важко відповісти — 9.

Опитуваний може при відповіді на дане питання вказати як один з
варіанті» відповідей, так і деякий набір.

Закриті варіанти питань переважніше формулювати для виявлення різних
фактів, відносин. Однак заздалегідь пропонований набір відповідей
звільняє відповідаючого від самостійної роботи над можливими варіантами
відповідей.

Відкриті питання мало зручні для машинної обробки.

При складанні анкет нерідко використовується і проміжна форма питання —
напівзакрита, коли після переліку варіантів відповідей залишається місце
для запису, що дозволяє опитуваному висловити й іншу точку зору,
наприклад, на питання: «Що, на вашу думку, необхідно зробити для
поліпшення вашого здоров’я?» можна дати наступні варіанти відповідей:
поліпшити житлові умови — 1; поліпшити якість харчування — 2; збільшити
вільний час, включаючи час на відпочинок — 3; поліпшити якість медичного
обслуговування — 4; поліпшити умови праці — 5; позбутися від шкідливих
звичок — 6; інші заходи (уписати які) — 7.

Досвід показує, що більшість респондентів обмежується запропонованими
варіантами відповідей. Умілий підбор і сполучення всіх типів питань —
відкритих, закритих і напівзакритих — дозволяють, у значній мірі
збільшити точність, повноту і надійність одержуваної інформації.

Питання, що націлене на одержання прямої, безпосередньої інформації,
називається прямим. Він формулюється в особистій формі: « чи Знаєте
ви…», «Що ви думаєте о…» і т.д. Якщо ж немає впевненості в тім, що
опитуваний по якому-небудь з питань захоче дати прямо визначену
інформацію, то ставиться непряме питання. Частіше непрямі питання
формулюються в безособовій чи підлоги безособовій формі:

«Деякі люди вважають, що… А ви як думаєте?».

Питання підрозділяються в залежності від виконуваних функцій на вступні,
основні, контрольні і питання-фільтри.

Вступні питання призначаються для природного і невимушеного підключення
опитуваного до досліджуваних проблем. Це вимога особлива необхідно при
використанні анкети, коли людина залишається наодинці з листом папера.

Контрольні питання використовуються для перевірки щирості, вірогідності
і несуперечності відповідей. Звичайно в анкеті основні і контрольні
питання розташовуються так, щоб опитуваний не зміг уловити між ними
якого-небудь прямого зв’язку. У якості контрольних найчастіше
використовуються непрямі і відкриті питання. Варто пам’ятати, що
соціологічну інформацію дають лише основні питання, з відповідями на
контрольні, підвищує вірогідність інформації. У функції контрольного
питання не входить одержання якої-небудь додаткової інформації.

Роль питань-фільтрів складається в розмежуванні респондентів на знаючих
і не знаючих досліджуваний предмет. Вони використовуються при вивченні
проблем, що не відносяться до компетенції всієї досліджуваної
сукупності. Відповіді на фільтруючі питання використовуються при
перевірці якості заповнення анкети. Чи помилки несумлінність при
заповненні анкети підвищують частку варіантів відповідей на фільтруючі
питання-

Підвищенню вірогідності відповідей сприяє дотримання і ряду інших
методичних вимог. Відповідаючому повинна бути дана можливість ухилитися
від відповіді. Для цього варто передбачити, наприклад, такий варіант
відповіді, як «важко відповісти», і т.д. Питання не повинні містити у
своєму формулюванні явних і неявних підказок.

Якість опитування і його результати в значній мірі залежать від того, чи
дотримані основні вимоги . по конструюванню анкети, графічному
оформленню. Основні правила побудови анкети:

1. В анкету необхідно включати тільки найбільш значимі питання,
відповіді на деякі допоможуть одержати інформацію, необхідну для рішення
основних задач дослідження, яку не можна одержати другим шляхом — не
проводячи опитування.

2. Формулювання питань і всі слова в них повинні бути зрозумілі
респонденту і відповідати його рівню знань і утворення.

3. В анкеті не повинне міститися питань, що викликають небажання
відповісти на них. Варто прагнути к- тому, щоб усі питання викликали
позитивну реакцію опитуваного і його бажання дати повну і щиру
інформацію.

4. Організація і послідовність питань повинна бути підлегла одержанню
самої необхідної інформації для досягнення мети і рішення задач,
поставлених у дослідженні.

Композиція анкети характеризується наступною послідовністю значеннєвих
розділів: вступна частина, основна частина, соціально-демографічна
частина («паспортистка»).

Вступна частина анкети являє собою не що інше, як «звертання до
опитуваного», у якому вказується, яка чи організація наукова установа
проводить анкетований опитування. У простій і ясній формі
порозумівається мета опитування і яким образом надалі будуть
використовуватися його результати, гарантується анонімність відповідей,
дається чіткий виклад правил і техніки заповнення анкети, способу її
повернення. Призначення вступної частини полягає в тому, щоб максимально
розташувати до себе опитуваного, зацікавити його темою опитування і
спонукати в ньому бажання брати участь у проведеному дослідженні.

Основна частина анкети містить у собі власне питання, у послідовності
яких поступово розкривається зміст теми. Ця частина анкети є найбільший
і по обсязі і по самій складні по змісту. Головна мета початкової
третини питань основної частини анкети полягає в тім, щоб зацікавити
опитуваного, розташувати його до співробітництва і сприяти його
поступовому і повному включенню в процес роботи з анкетою. Звичайно по
змісту такими є питання, націлені на одержання фактичної, інформації.
Друга частина основної частини містить, як правило, найбільш важкі
питання, спрямовані найчастіше на з’ясування установок, думок, оцінок
індивіда, тобто тієї інформації, що має відношення до основної теми
дослідження. Заключна третина тексту основної частини анкети повинна
містити в собі найбільш інтимного і різного роду контрольні питання,
ціль яких поглибити й уточнити ту інформацію, що отримана у відповідях
на попередні питання. Практика показує, що більшість опитуваних
переборює свою підозрілість при відповідях на занадто «лоскітливі» для
них питання, коли вони ставляться в кінець анкети. Коли опитуваним уже
пророблена значна частина роботи з заповнення анкети, він психологічно
стає готів довести справу до кінця і відповісти навіть на ті питання,
що, бути може, раніше його бентежили.

У соціально-демографічній частині анкети («паспортистці») містяться
питання, що стосуються об’єктивного положення і статусу опитуваного
(підлога, вік, родиний стан, професія і т.д.). Як правило, вони
лаконічні, зрозумілі, не жадають від опитуваної особливої напруги.
Основна мета цієї частини анкети полягає в тім, що вона дозволяє,
по-перше, перевірити надійність зібраних даних з погляду з
репрезентативності, по-друге, зробити більш якісним підсумковий аналіз
результатів дослідження.

Похожие записи