.

Медицина без білих халатів (Медицина Запорізької Січі, медицина козаків) (реферат)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
699 9200
Скачать документ

Реферат

на тему:

Медицина без білих халатів (Медицина Запорізької Січі, медицина козаків)

План

Вступ

Козаки і медицина

Козацька люлька і «тютюн» із цілющих трав

Джерело козацької сили. Містика чи раціональний підхід?

Медицина у воєнно-польових умовах

Гігієна – запорука здоров’я

Використані джерела

Козак з люлькою. Автопортрет художника М.І. Струнникова. 1920 р.

Вступ

Ми вже багато років звикли довіряти сучасним технологіям і традиційній
медицині, надавати перевагу капсулам і мазям, які мають упаковку і
сертифікат. І за ці роки наробили багато лиха: тут і забруднення
атмосфери, і нафта в морі, і знищення деяких видів тварин тощо. Та все
частіше доводиться чути думку компетентних медиків щодо переваги
природних і народних засобів лікування. Лікарі наполягають, що багато
хвороб виникають на підставі нервового виснаження. А який існує
беззаперечний засіб, що здолає стрес? Звичайно – природа! Яскраві,
духмяні польові квіти, солоні заспокійливі хвилі моря чи то просто мале
кумедне цуценя, яке грається з вашим черевиком. Від багатьох хвороб
знайдеться в природному арсеналі потрібна зброя: кропива здатна
знижувати рівень цукру, відновлювати гемоглобін; при гастриті доцільно
використовувати кору осики; хворі суглоби – допоможе береза… і
натуральна їжа, яку вживати правильно і в міру – також набуває
лікувальних властивостей. Вочевидь, наші пращури були мудрішими від нас,
бо не вживали хімічних препаратів, які зазвичай мають побічні ефекти.

Бути дужим і витривалим – необхідність для козака. Цілком логічно, що
корисні звички, рецепти і лікарський досвід займали дуже важливе місце в
житті воїна. Тож бездипломна козацька медицина, яка мала в основі
предківську мудрість і звичаєве світобачення, здобула статусу медицини
виживання.

Сьогодні продукти фармакології впевнено зайняли місце предківської
мудрості… Медицина запорізьких козаків базується на українській
народній, проте має певні відмінності. Перше – довгий час серед козаків
практикувалося самолікування. Поранений не звертався по допомогу до
спеціаліста: рани обробляв сумішшю слини і землі або попелом. І друге –
основною метою козацької воєнної медицини було не вилікувати, а
попередити захворювання. Цілком виправдана позиція для людей, що
прагнуть зберігати боєготовність. Згодом наданням медичної допомоги
українським воякам займалися цирульники. Вони могли розтинати нариви,
перев’язувати рани, вправляти вивихи, робити кровопускання. Іноді козаки
у похід брали знахарів чи навіть знахарок.

Козаки і медицина

Історія України XVI—XVII ст. характеризується запеклою боротьбою
українського народу за свою національну самобутність. У цій боротьбі
почесну роль відіграли українські козаки. Частина з них за дніпровськими
порогами створила свій осередок– Запорізьку Січ.

Життя запорізьких козаків здебільшого минало в походах і бойових
сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях та захворюваннях вони
подавали за правилами та засобами народної медицини тих часів. Козаки
вміли пускати кров, виривати зуби, виготовляти пластирі для лікування
ран, накладати лещата при переломах. Вирушаючи в похід, вони разом із
запасами зброї і харчами брали й ліки.

Більш-менш докладні відомості про лікувальні звичаї запорізьких козаків
знаходимо у рукописах французького інженера Боплана, який прожив на
Україні 17 років і свої спостереження виклав у окремій книзі,
надрукованій у 1650 р. Він пише: «Я бачив козаків, які, щоб позбутись
гарячки, розбавляли у чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш,
лягали спати і на ранок просинались в доброму стані. Часто бачив я, як
козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, самі засипали свої
рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали на долоні
слиною. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в
сутичках з ворогом або від старості… Від природи наділені вони силою
та ростом високим…» Боплан зазначає також, що під час зимових походів
серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на
день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем.

Звичайно, що відомості Боплана не завжди вірогідні. Іноді вони
грунтувалися на переказах і домислах, не відбиваючи повною мірою
дійсного стану лікарської допомоги.

З походів запорізькі козаки поверталися з великою кількістю поранених,
частина яких залишалась назавжди інвалідами. З цих причин козаки змушені
були мати свої шпиталі.

Перший такий шпиталь було засновано в Дубовому лісі на острові між
річками Старою і Новою Самарою. Там були споруджені будинки й церква,
оточені захисними ровами. На прохання козаків з Києва в цей шпиталь було
запрошено ієромонаха Паїсія, на якого крім духовних обов’язків
покладався Запорізький Спас»—головний козацький шпиталь в Межигір’ї коло
Києва.

Наприкінці XVI ст. головним шпиталем козаків стає шпиталь в
Трахтемирівському монастирі на Дніпрі нижче Канева.

   Військові шпиталі були й у монастирях: Лебединському біля Чигирина і
Левківському біля Овруча. Монастирі охоче приймали на себе піклування
про козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток. В козацьких
шпиталях, на противагу цивільним в містах і селах, знаходили притулок не
тільки інваліди, тут також лікували поранених та покалічених. Це були
своєрідні перші військові лікувальні заклади на Україні.

В самій Запорізькій Січі були цирульники-професіонали. Так, у 1675 р.,
коли турецькі війська несподівано напали на Січ, під час боїв було, як
про це йдеться в літопису Величка, «ранено до осмидесяти товариства»,
яких кошовий Іван Сірко «целюрикам сечовим, за награждение им данное
лечити приказал».

Запорізька Січ задовольнялась медичною допомогою своїх цирульників.
Медична канцелярія для боротьби з чумою в Запоріжжі командирувала
лікарів (1738, 1760). Відомо, що кошовий отаман Г. Федорів звертався
через гетьмана К.Розумовського в Петербург з проханням призначити до
запорізьких козаків на постійну службу лікаря «з доволною аптекой й
помощниками». На це клопотання було видано згоду, але медичний пункт з
дипломованим лікарем так і не було відкрито.

Шпиталь в Межигір’ї після 1755 р. передбачалось перетворити на
інвалідний громадський будинок. Проте такий будинок було влаштовано в
Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигір’ї наказано відкрити
військовий шпиталь, який у 1787 р., в день наміченого відвідування
Межигір’я Катериною II згорів. Архів монастиря згорів ще раніше – в 1764
р. Цим і пояснюється брак відомостей про організацію і роботу цього
лікувального закладу.

Козацька люлька і «тютюн» із цілющих трав

h#

h#

ooooaaaaaaaOAAAAAAµ

gdaerZGkdA

?

yt#

h#

h#

h#

h#

?

yt#

h#

Пристрасть до міцних напоїв та тютюну, на перший погляд, не дозволила б
козакам мати добре здоров’я, та не варто поспішати з висновками. Середня
тривалість життя тогочасного пересічного європейця – 60 – 70 років, що
поступається тривалості життя запорожця, якого оминула загибель в бою.
Його вік сягав 80 – 90 років. І нерідко траплялося, коли козак жив
більше за сторіччя і навіть у глибокій старості зберігав дієздатність і
вміння піклуватися про себе самостійно.

В приміщенні козак ніколи не курив (бо в курені, хаті чи землянці –
Бог), а тому більшу частину доби проводив на свіжому повітрі, і шкода
від диму послаблювалась. Та головне – козаки додавали корисні трави до
тютюну, отже, паління ставало засобом, що покращує стан здоров’я, а не
навпаки. Полин, чебрець, м’ята, борщівник – такі компоненти входили до
вмісту козацької люльки, саме тому запорожці майже не хворіли на астму і
бронхіти, до того ж вважається, що таке куріння було здатне знизити
тиск, заспокоїти нерви, поліпшити апетит, сон і навіть зір. Тож сучасний
курець не може порівнюватися із козаком! А щодо алкоголю, то п’яниць на
Січі не було, хоч у мирний час козаки не відмовлялися від чарочки. Та
вжити міцний напій, наприклад, у морському воєнному поході означало
покинути палубу посеред неосяжного моря. П’яничку просто викидали за
борт. Тож кожний запорожець протягом тривалого часу не вживав алкоголю
взагалі – поки займався своєю професійною справою, тобто перебував на
війні. Горілка використовувалась у походах лише як ліки. Від лихоманки
допомагав напій з горілки і гарматного пороху чи попелу.

Джерело козацької сили. Містика чи раціональний підхід?

Рослинні ресурси поважали за часів козаків. Саме з них здобували
українські воїни життєвої сили. Після ранкового купання козак ще мокрим
заходив у хащі квітучих рослин (бажано злакових) і перебував там деякий
час, щоб пилок укрив шкіру і наділив організм силою та здоров’ям.

Полюбляли козаки також серед ясного дня полежати у траві. Спочинок у
такий спосіб, з’ясувалось, мав сенс як процедура, що тонізує організм,
та ні в якому разі не призводить до застуди. Від авітамінозу не
страждали представники Війська Запорізького, незважаючи на те, що раціон
їх не був різноманітним. І також дякували за це рослинному світові.
Вітаміни та інші потрібні речовини, яких не вистачало у звичайній їжі,
запорожці отримували у вигляді напою, що зветься узвар. У польових
умовах настоювали його в казані, що розташовувався у вугіллі вогнища,
тож напій не кип’ятився, а прів, і всі вітаміни й сполучення
мікроелементів не руйнувались. До складу такого напою входила верба-лоза
як поширений і доступний інгредієнт, а також листя та гілки калини,
осики, липи та інших рослин. Напій вгамовував стрес і втому, попереджав
захворювання і підтримував тонус.

Медицина у воєнно-польових умовах

Медичні знання набували найбільшої значущості під час воєнних походів. В
екстремальних умовах козак також приділяв багато уваги профілактиці.

В незнайомій місцевості козак не пив сирої води, доки не прокип’ятив її
і не додав би полину чи звіробою – трави, що справляє антимікробну дію.
Цей нехитрий засіб не залишав шансів холері й дизентерії. Коли ж
доводилось пити болотяну воду за відсутності іншої, то перед вгамуванням
спраги, ковтали вугілля з багаття. Та якщо все ж траплялися судоми і
біль у животі – нерухомо лежав козак на полині півгодини, після цього
біль вщухав.

Вода може бути як джерелом зарази, так і мати цілющі властивості.
Пращури знали про поведінку цієї життєдайної рідини і вміли
використовувати її силу на свою користь. Знесилених і тяжко поранених
воїнів напували „ковальською водою”. Це та вода, в якій охолоджувалися
шаблі після того, як коваль кував і загартовував їх. Пити її давали й
тим, хто від поранення втратив багато крові; також на такій воді робили
трав’яні настої, і цілющі властивості такого зілля зростали в декілька
разів. Слабшим засобом, але також дієвим, вважали воду, в яку шаблю
занурювали після заточки. Окиси заліза, які потрапляли у воду, робили з
неї необхідні для виснаженого організму ліки. Ніякої містики.

Загоєння ран, швидке, без ускладнень і запалень, – завдання, яке стояло
перед запорізькими воїнами щонайчастіше. Свіжу рибу, яку тільки-но було
зловлено, розрізали і примащували до рани. „Компрес” міняли декілька
разів на добу, коли риба висихала. Якщо лікування розпочиналось одразу
після поранення, через декілька днів рана загоювалась. Для лікування
опіків, забруднених ран використовували „риб’ячий клей”. Мили луску
великих карасів, щук та окунів, довго кип’ятили, додавали подрібнене
листя подорожника, залишали на тривалий час у гарячому попелі,
охолоджували і накладали на рану. Через півдоби змивали теплою водою і
намащували новий шар. Гоєння тривало 3 – 4 доби.

Перебуваючи по декілька місяців під відкритим небом, козаки мали
захищатися від комах і паразитів. Для цього сорочку просочували риб’ячим
жиром чи дьогтем. Такий одяг не потребував прання і служив хазяїнові аж
доки не ставав ветхим. Та у мирний час не носили таку сорочку, бо мала
вона не дуже приємний запах. Проте у морській експедиції дискомфорту з
цього приводу зовсім не відчувалось. У такий спосіб козаки попереджали
сипняк – хворобу, яка могла стати причиною смерті.

«Всю ніч вибирали воду…» Художник О.М. Герасимов

Гігієна – запорука здоров’я

Щодо водних процедур, на відміну від своїх європейських сучасників, які
надавали перевагу парфумам, аніж купанню, козаки купались щодня, навіть
коли не сприяла погода. Завадити могла тільки відсутність поблизу
водоймища.

Для попередження епідемій вапном пересипали відходи у сміттєвих ямах. На
Кубані, куди перейшла згодом запорізька спільнота, було незмінне
правило: їсти тільки щойно приготовлені страви, а їх рештки ні в якому
разі не зберігати. Тож козаки розумілися на питаннях охорони здоров’я і
дбали про свою силу, адже від неї залежала доля. Українське козацтво
вшановувало волю, мужність і уміння тримати шаблю. Отже, кожен
український воїн знав, що таке відповідальність. За своє здоров’я у тому
числі. Це дає підстави говорити про розвиненість важливої сфери життя
козаків – медицини.

Використані джерела

HYPERLINK
“http://www.ukrreferat.com/lib/anatomy/Istoria_medicyny/6.htm”
http://www.ukrreferat.com/lib/anatomy/Istoria_medicyny/6.htm – МЕДИЦИНА
УКРАЇНИ-РУСИ В ХІІІ-ХVІІІ СТ.

http://www.kozatstvo.org.ua. Медицина без білих халатів.
ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНIЗАЦIЯ “УКРАЇНСЬКЕ РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020