Реферат

На тему:

Медико-соціальні аспекти охорони здоров’я матері та дитини

Охорона здоров’я матері та дитини — це комплекс державних і громадських
заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я жінок і дітей та покращання
демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку
молоді та дітей. Будь-яке суспільство має бути зацікавленим у
відтворенні та збереженні повноцінного людського потенціалу.

Медико-соціальне значення системи охорони здоров’я матері та дитини
визначається її провідною роллю в збереженні та поліпшенні здоров’я
жінки, зниженні материнської смертності та смертності немовлят,
вихованні здорового, гармонійно розвиненого покоління.

Здійснення численних державних, громадських, медико-соціальних заходів
повинно відбуватися на основі засад, передбачених відповідними
законодавчими актами.

Законодавча база охорони здорову я жінок і дітей в Україні включає
більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини.

Згідно з Конституцією України:

— людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);

• кожна людина має невід’ємне право на життя і здоров’я та право на їх
захист (стаття 27);

• кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне
страхування (стаття 49).

У 1991 р. Україна ратифікувала Конвенцію 00H про права дитини, підписала
Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку
дітей і розробила план дій щодо її реалізації.

Вирішення проблем охорони здоров’я матері та дитини, в т.ч. медичного
забезпечення, залежить від соціального та економічного статусу жінки.

Рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах життя закріплена 24
статтею Конституції. Реалізація задекларованої рівності може бути
реально забезпечена лише належними соціально-економічними умовами.

Важливе значення має створення оптимальних умов для забезпечення прав
жінок. Це передусім стосується реалізації положень, визначених
документами Міжнародної організації праці (МОП).

Більшість з них так або інакше спрямована на захист репродуктивної
функції жінки.

Конвенція МОП № 103 (1952 р.) передбачає державну допомогу майбутній
матері — забезпечення необхідного рівня життя, медичної допомоги,
заборону під час вагітності працювати в важких та шкідливих умовах,
надання відпустки до та після пологів, для виховання дитини.

Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законодавства
Україна про охорону здоров’я (1992 p.).

Чільне місце у вирішенні проблем збереження та зміцнення репродуктивного
здоров’я належить заходам щодо планування сім’ї.

Мета планування сім’ї, за визначенням ВООЗ, полягає в:

• запобіганні небажаній вагітності;

• можливості регулювати час народження дитини;

• самостійному визначенні сім’єю кількості дітей;

• народженні бажаних здорових дітей;

• профілактиці захворювань, які передаються статевим шляхом;

• профілактиці безпліддя.

В Україні затверджена Національна програма планування сім’ї (1995 р.).

З метою виконання цієї програми та проекту Фонду Народонаселення ООН
«Підтримка Національної програми планування сім’ї», а також для
покращання стану репродуктивного здоров’я наказом МОЗ України від
17.03.99 р. за № 64 в роботу центрів планування сім’ї впроваджується
менеджмент-інформаційна система (МІС) «Репродуктивне здоров’я».

Принцип найкращого забезпечення інтересів дитини відповідно до статті 3
Конвенції ООН закріплено в Кодексі про шлюб і сім’ю, Цивільному,
Кримінальному, Кодексі законів про працю, Основах законодавства України
про охорону здоров’я. Він відтворений також у законах України щодо
освіти, сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, соціального
захисту інвалідів і громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи.

На соціальний захист сімей з дітьми спрямований Закон України «Про
державну допомогу сім’ям з дітьми» (1993 р. із змінами, внесеними в 1999
p. №563-XIV).

Цей закон установлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки
сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу
сім’ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо.

До видів державної допомоги віднесена допомога:

• з вагітності та пологів;

• при народженні дитини;

• з догляду за дитиною;

• з догляду за дитиною-інвалідом;

• з тимчасової непрацездатності.

• в зв’язку з доглядом за хворою дитиною;

• на дітей одиноким матерям;

• на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

• на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів,
або коли стягнення аліментів неможливе.

З 1996 р. держава реалізує Національну програму «Діти України».

$ N J

L

?

J

L

L

L

Nльного захисту жінок і дітей займаються також неурядові організації. В
державі діють і співпрацюють понад 20 всеукраїнських жіночих організацій
(Спілка жінок України, Союз українок, Жіноча громада та ін.), майже 400
неурядових організацій, які проголошують роботу з дітьми як свою
статутну діяльність (Дитячий фонд України, Український молодіжний
Чорнобильський фонд, Асоціація захисту дітей-інвалідів тощо), близько 80
організацій та об’єднань регіонального рівня.

В Україні діє ряд міжнародних програм, спрямованих на вдосконалення
системи охорони материнства та дитинства.

Міжнародну допомогу в їх здійсненні надають установи ООН (ВООЗ,
ЮНІСЕФ), Європейський Союз, уряди США, Німеччини, Канади, Великої
Британії, Франції тощо, а також міжнародні фонди та неурядові
організації.

Зміст наведених законодавчих документів і державних програм свідчить про
забезпечення організаційних засад діяльності держави щодо охорони
материнства та дитинства. В місцевих органах виконавчої влади створені
підрозділи з відповідних питань.

Для реалізації державної політики в сфері охорони дитинства Кабінет
Міністрів України (Постанова від 3 серпня 2000 р. № 1200) реорганізував
Міжвідомчу комісію з координації дій щодо виконання Конвенції ООН про
права дитини Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту
та розвитку дітей і Національної програми «Діти України», в Міжвідомчу
комісію з питань охорони дитинства.

Без активної державної соціальної та фінансової підтримки служб охорони
материнства та дитинства створити належні умови для поліпшення їх
здоров’я неможливо.

В квітні 2001 р. прийнятий Закон України «Про охорону дитинства». Цей
закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний
загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав
дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний
розвиток встановлює основні засади державної політики в цій сфері.

Проте в першу чергу зусилля держави та громадськості повинні бути
спрямовані на діяльність відповідних служб, ефективність якої залежить
від багатьох чинників.

Передусім потрібно провести ретельний аналіз стану системи, її засад,
матеріально-технічної бази, організації та якості діяльності
лікувально-профілактичних закладів охорони здоровуя.

Забезпеченню медичною допомогою жінок і дітей буде сприяти:

• збереження служб охорони здоров’я матері та дитини, їх адаптація до
змін в економіці держави;

• реформування ПМСД на засадах сімейної медицини, з визначенням її
пріоритетності жінкам і дітям;

• впровадження ефективних технологій в роботу лікувально-профілактичних
закладів;

• профілактика захворюваності;

• гігієнічне виховання з акцентом на пропаганду здорового способу життя.

Медична допомога жінкам і дітям ґрунтується на загальних принципах
організації лікувально-профілактичної допомоги, проте має більш виражену
профілактичну спрямованість і надається поетапно:

/ етап — медична допомога майбутній матері та підготовка її до
материнства;

// етап — комплекс заходів з антенатальної охорони плода, здійснюваних
спеціалізованими акушерсько-гінекологічними закладами, загальною мережею
лікувально-профілактичних закладів, санаторіями для вагітних;

/// етап — інтранатальна охорона плода — забезпечення допомоги при
пологах у акушерських відділеннях пологових будинків чи багатопрофільних
лікарень, або в дільничних лікарнях;

IV етап — лікувальна допомога новонародженим у відділеннях
новонароджених пологових будинків і відділеннях новонароджених дитячих
лікарень;

V етап — охорона здоров’я дітей дошкільного віку, здійснення
профілактичних заходів;

VI етап — охорона здоров’я дітей шкільного віку. Важливими складовими
частинами системи охорони здоров’я

матері та дитини є акушерсько-гінекологічна допомога та
лікувально-профілактична допомога дітям.

Акушерсько-гінекологічна допомога надається в 464 жіночих консультаціях,
89 пологових будинках, а також акушерських і гінекологічних відділеннях
лікарень.

Розширюється мережа медико-генетичних закладів, до яких відносяться
обласні та міжобласні, регіональні центри, медико-генетичні
консультації, Львівський НДІ спадкової патології, Інститут генетики
репродукції (м. Київ).

Створено центри, відділення, кабінети дитячої та підліткової
гінекології. Кабінети відкриті в обласних центрах і великих містах.

У деяких регіонах у кожному районному центрі працюють лікарі-гінекологи
дитячого та підліткового віку.

Лікувально-профілактична допомога дітям надається в самостійних дитячих
поліклініках і поліклініках у складі дитячих об’єднаних лікарень.

Похожие записи