Реферат на тему:

М-Х0ЛІН0БЛ0КУЮЧІ (АТРОПІНОПОДІБНІ) ЗАСОБИ

До цієї групи холінотропних засобів належать блокатори мускаринових
(м-холіноблокатори) і нікотинових (н-холіноблокатори) холінорецепторів
гангліонарного типу — С6 (гангліоблокатори, гангліолітики) і
н-холінорецепторів нервово-м’язових синапсів типу С10 (курареподібні
засоби, міорелаксанти).

м-Холіноблокатори — специфічні антагоністи м-холінорецепторів, які
знімають ефекти збудження холінергічних нервів, ефекти ацетилхоліну та
інших м-холіноміметиків прямої і непрямої дії.

їх поділяють на такі підгрупи:

1. Алкалоїди рослин із родини пасльонових (Solanaceae), Atropa
Belladonna — беладонна звичайна (красавка), Datura stramonium — дурман
звичайний, Hyoscya-mus niger — блекота чорна, та різні види скополії
(Scopolia carniolia, Scopolia atro-poides та ін.), із родини
складноцвітних (Compositae): Senecio platyphyllus — жовтозілля
широколисте. До них належать: атропін, скополамін, платифілін.

2. Синтетичні третинні (спазмолітин, тропацин, амізил) та четвертинні
(мета-цин, фубромегап) аміносполуки.

Структурною особливістю м-холінобло-каторів є наявність у катіонній та
аніонній частинах їхніх молекул комплементарних ділянок мускаринових
холінорецепторів, що сприяє зв’язуванню м-холіноблокаторів з цими
рецепторами, блокуванню їх, а також блокуванню взаємодії ацетилхоліну та
інших м-холіноміметиків з м-холінорецепторами і утворенню
агоніст-рецепторних комплексів, які ініціюють реакцію ефекторів.

Еталонним м-холіноблокатором є атропін — рацемічна суміш ліво- і
правообертальних оптичних ізомерів алкалоїду гіосціаміну — складного
ефіру циклічного аміноспирту тропіну та ароматичної тропової кислоти.

Атропін швидко абсорбується з травного каналу, повільніше — з
кон’юнктивального мішка і шкіри. Близько 50 % прийнятої дози зв’язується
з білками плазми крові. Проникає крізь плаценту. Виявляється в секретах
залоз (потових, молочних). Час розподілу атропіну в організмів близько 6
год, а Т,/2 — від 13 до 38 год. Я Після внутрішньом’язової ін’єкції
близько 80 % атропіну виводиться з сечею впродовж доби, причому 50 % у
формі метаболітів, а решта в незміненому вигляді. Біотрансформується в
печінці.

На органи, які отримують холінергічнуЯ іннервацію, атропін діє
неоднаково (табл. 3),Я Найчутливішими до нього є секреторніЯ органи і
гладкі м’язи шлунка, кишок, жовч-И них шляхів, сечового міхура, особливо
за І наявності спазму. Дія атропіну (та інших Я м-холіноблокаторів) на
око спричинюєш параліч акомодації (розслаблення війко-1 вого м’яза),
розширення зіниць (розслаблення сфінктера райдужки, мідріаз), підвищення
внутрішньоочного тиску (здавлення масою райдужки фонтанових просторів
райдужно-рогівкового кута і зменшення відтоку з очних камер водянистої
вологи). Ці ефекти дуже виразні й після Я місцевої аплікації розчину
атропіну сульфату тривають кілька днів. У дозі 1 мін атропіну сульфат
викликає брадикардію, зумовлену початковим збудженням центрів блукаючого
нерва; 2 мг і більше — тахікардію, як наслідок блокади
м-холінорецепторів стимульної (провідної) системи серця. На
скоротливість міокарда практично не впливає. Зменшується виділення
слини, сльозової рідини, слизу, поту, знижується лактація, виявляється
протиблювотна і протипаркінсонічна дія. У токсичних дозах (наприклад,
при отруєнні ягодами беладонни) атропін крім значного холіноблокучого
ефекту і неспецифічної побічної дії (почервоніння шкіри внаслідок
розширення судин) виявляє також центральну дію, зумовлену блокадою
гальмівних процесів (психомоторне збудження, галюцинації).

Симптоми отруєння атропіном — різке почервоніння та сухість шкіри і
слизових оболонок, гіпертермія (внаслідок припинення потовиділення),
марення, тахікардія — можуть бути прийняті, особливо у дітей, за
інфекційну хворобу, наприклад, скарлатину. Диференціально-діагностичне
значення у таких випадках має розширення зіниць, які не реагують на
світло, атонія сечового міхура і кишок.

Лікування: антихолінестеразні засоби, симптоматична терапія.

Атропін є діючою речовиною галенових препаратів (порошок, настойка,
густий і сухий екстракти), виготовлених із листя беладонни, блекоти чи
дурману.

Атропін використовують як спазмолітичний засіб у випадках кишкової,
печінкової і ниркової кольки, для атропіноко-матозної терапії при
психозах, перед наркозом (премедикація), як антидот у випадках отруєння
холіноміметиками прямої і непрямої дії, а в поєднанні з
антихоліне-стеразними засобами для декураризації (при застосуванні
міорелаксантів неде-поляризуючої дії) і при міастенії. Показаннями до
призначення атропіну сульфату є також виразкова хвороба шлунка,
бронхіальна астма, паркінсонізм, інтоксикація серцевими глікозидами.
Місцево розчин атропіну сульфату застосовують в офтальмології для
розширення зіниць.

Скополамін — складний ефір аміноспирту скопіну і тропової кислоти. Добре
абсорбується у травному каналі, легко проникає в усі тканини, зокрема у
нервову. Після прийому всередину максимальна концентрація скополаміну в
плазмі крові створюється впродовж 1 год. Метаболізується у печінці,
виділяється з сечею як у незміненому вигляді (4 —5 %), так і у формі
метаболітів.

Порівняно з атропіном, периферична м-холіноблокуюча дія скополаміну
активніша, але менш тривала. Викликає помітне психомоторне збудження і
потенціює депривуючий вплив наркотичних анальгетиків, снодійних і
засобів для наркозу. Скополамін утруднює проведення імпульсів із
низхідними пірамідними шляхами на рухові неврони спинного мозку і блокує
холінергічні синапси висхідної частини сітчастого утвору стовбура
головного мозку, викликаючи заспокійливий ефект. Пригнічувальна дія
скополаміну, зокрема на дихальний центр, переважає збуджувальну. Його
протиблювотний і анти-кінетозний ефекти тісно пов’язані з пригніченням
присінкового апарату і блювотного центру, а також зі зменшенням
секреторної і рухової активності травного каналу.

Скополамін застосовують у психіатричній практиці як заспокійливий засіб,
в анестезіології — для премедикації, в офтальмології — для розширення
зіниць. Він входить до складу офіцинальних таблеток «Аерон», які
застосовують для профілактики і лікування кінетозів (морської,
повітряної хвороби), а також для лікування хворих із синдромом Меньєра.

Платифілін — алкалоїд жовтозілля широколистого, діє подібно до атропіну.
Добре абсорбується у травному каналі. Крім спазмолітичної має пряму
міолітичну, папавериноподібну дію; активніше за атропін блокує
н-холінорецептори автономних вузлів, проте слабше за атропін впливає на
функцію секреторних органів, серця. Застосовують переважно як
спазмолітик у випадках кишкової, печінкової і ниркової кольки. Після
закапування в око 1 — 2 % розчину платифіліну гідротартрату через 15 —
20 хв виникає мідріаз, що триває 9 — 12 год.

Окрему групу становлять холіиоблокатори переважно периферичних
м-холінорецепторів. З хімічної точки зору це солі четвертинних амонієвих
основ, складні ефіри ароматичних кислот і аміноспиртів з четвертинним
атомом азоту. Вони погано проникають крізь гематоенцефа-лічний бар’єр і
тому майже не впливають на холінорецептори міжневронних синап-сів
центральної нервової системи. Поряд з атропіноподібною дією, вони мають
і деякі гангліоблокуючі властивості. У великих дозах можуть блокувати
вузли і викликати міорелаксацію. Застосовуються переважно при
невродистрофічних захворюваннях.

Основним препаратом периферичної м- і н-холіноблокуючої дії є метацин
(2-диметиламіноетилового ефіру бензилової кислоти йодметилат).
Застосовується

як бронхорозширювальний засіб, активніший за атропін, у хворих на
бронхіальну астму, а також при кишковій, печінковій і нирковій кольці,
виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, в анестезіології як
засіб, що знижує секрецію бронхіальних і слинних залоз і зменшує
холін-ергічні впливи на серце.

Пірензепін (гастрозепін) — селективний блокатор м-холінорецепторів.
Пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти хлороводневої і
пепсинну активність шлункового соку, меншою мірою знижує тонус гладких
м’язів шлунка. Застосовують для лікування хворих на виразкову хворобу
шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічний гастрит з підвищеною
секреторною функцією шлунка.

Іпратропію бромід (атровент, ітроп) — синтетичний м-холіноблокуючий
засіб з переважним впливом на м-холінорецепто-ри бронхів. Застосовують у
формі аерозолю при хронічному обструктивному бронхіті та інших
бронхоспастичних станах, пов’язаних з підвищеною збудливістю блукаючого
нерва. Разом з адрено-стимулюючим препаратом фенотеролом випускається у
вигляді комбінованого засобу беродуалу.

У фармакодинаміці деяких холінобло-каторів переважає вплив на м- і
н-холінорецептори міжневронних синапсів центральної нервової системи. Ця
властивість притаманна складним ефірам ароматичних (дифенілоцтової,
дифенілпропіонової, бензилової) кислот і третинних аміноспиртів. Як
третинні аміни, що несуть менший електричний заряд, вони краще
розчиняються в ліпідах, вільно проникають крізь гематоенцефалічний
бар’єр і мають більшу, порівняно з периферичними ефектами, центральну м-
і н-холіноблокуючу активність.

Після застосування препаратів цієї групи (спазмолітин, амізил, тропацин,
циклодол) спостерігається запаморочення, стан сп’яніння і заспокоєння
(транквілізуюча дія), посилення депривуючих ефектів снодійних засобів,
наркотичних анальгетиків і засобів для наркозу, пригнічення умовних
рефлексів (блокада хо-лінергічних синапсів висхідної частини сітчастого
утвору і деаферентація кори великого мозку), а також зняття ареколінових
судом і нікотинових гіперкінезів, пригнічення структур екстрапірамідної
системи.

Крім центральної синтетичні третинні аміни мають також периферичну дію
(місцева анестезія, розширення судин, розслаблення спастично скорочених
гладких м’язів як прояв їх атропіно- і папавериноподібної дії,
нормалізація ритму серця як наслідок негативної хроно- й інотропної
дії). Центральні м- і н-холіноблокатори застосовують як слабкі
транквілізатори під час психічного напруження і як мідріатики
короткотривалої дії (амізил), при артеріальній гіпертензії, стенокардії,
облітеруючому ендартериті, аритмії, спазмі бронхів, кишок, жовчних і
сечових шляхів), невродистрофічних захворюваннях і перед наркозом
(премедикація).

Циклодол — синтетичний третинний амін з центральною і периферичною
холіноблокуючою активністю. У малих дозах гальмує холінергічні структури
стовбура головного мозку, у великих — збуджує їх. Знімає спазм гладких
м’язів (особливо стінки кишок), зменшує м’язову ригідність, загальну
скутість та, меншою мірою, інші ознаки паркінсонізму — тремор,
гіперсалівацію, гіперсекрецію сальних залоз. Добре абсорбується у
травному каналі, у тканинах швидко підлягає біотрансформації. Основні
показання до його застосування: паркінсонізм, екстрапірамідні розлади,
викликані невролептичними засобами, спастичні стани.

Похожие записи