Реферат на тему:

Лікування запального процесу та гарячки природними методами. Народні
методи лікування

Запалення — це реакція живих тканин на місцеве ушкодження, що виникла в
процесі еволюції.

Запалення — реакція захисна, але вона може переходити в свою
протилежність, справляючи шкідливий вплив на організм.

У разі запалення спостерігаються характерні зовнішні прояви:
почервоніння, припухання (набряк), підвищення температури тіла, біль,
розлад функцій. Запалення супроводжується посиленим припливом крові до
ураженого місця. Провідна роль у боротьбі із запаленням належить
опірності організму.

Біль — не хвороба, а лише симптом хвороби, хоча і неприємний, але
потрібний сигнал, що в організмі не все гаразд. Біль виникає у разі
різних захворювань і з різноманітних причин, які зумовлюють різний
характер болю — колючий, ріжучий, пекучий, судомний, оперізуючий тощо. У
разі появи болю у дитини необхідно звернутися до лікаря, а не давати їй
сильні знеболюючі препарати, що зменшують біль, але не усувають причини,
що його зумовила.

Природним методом лікування запалення є використання лікарських рослин.
Протизапальну дію виявляють рослини, що містять поліфенольні сполуки,
флавоноїди, рутин, вітаміни, мікроелементи та інші компоненти.
Лікувальна дія комбінації лікарських рослин спрямована насамперед на
нормалізацію основних фізіологічних процесів у організмі, підвищення
його опірності.

Поєднанням протизапальної дії лікарських препаратів рослинного
походження з іншими природними методами лікування (вода, повітря,
світло, їжа) можна в більшості випадків домогтися ліквідації запалення
без використання хімічних засобів.

Як протизапальний, антимікробний, болезаспокійливий та протинабряковий
засіб використовують настоянку бруньок тополі чорної, берези
бородавчастої та осики звичайної. Свіжі бруньки треба залити 40 %
спиртом етиловим у співвідношенні 1:5, настоювати 2 тиж, щоденно
струшуючи, профільтрувати. Приймати по 10 — 20 крапель у ложці води 3 —
4 рази на день за 20 хв до їди.

Дітям молодшого віку готують відвар: 1 столову ложку суміші подрібнених
бруньок залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 10 хв на
малому вогні, настоювати 4 год, процідити. Приймати по 1—2 чайні ложки 3
— 4 рази на день за 20 хв до їди.

Препарати бруньок згубно діють на патогенні стафілококи та стрептококи.

У разі застосування соку каланхое пірчастого, консервованого 20 %
спиртовою настоянкою бруньок тополі чорної (1:1, 1:2), для лікування
гнійних ран, фурункулів, абсцесів, виявлено відсутність росту патогенних
стафілококів та стрептококів, бактерій синьо-зеленого гною, протея,
кишкової палички.

Як протизапальний засіб, що замінює саліцилову кислоту, рекомендують
таку суміш:

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 10 г

Плоди малини звичайної — 10 г

Трава гадючника в’язолистого — 10 г

Кора верби білої — 10 г

Плоди ганусу звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 300 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
10 хв на малому вогні, настоювати 1 год у закритому посуді. Пити
протягом дня ковтками. Дітям залежно від віку дають до 1/3—1 склянці на
день за кілька прийомів. Грудним дітям дають по 1—2 чайні ложки відвару
3 — 4 рази на день.

Для підвищення опірності організму під час запалення використовують:

1. Сік трави подорожника великого із жмихом. Листки подорожника
пропустити через м’ясорубку, змішати з медом у співвідношенні 1:1.

Приймати по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази на день за 15 хв до їди.
Виявляє протизапальну, бактеріостатичну, протиалергічну, ранозагоювальну
дію. Посилює репаративні процеси хромосомного апарату клітин, зменшує
токсичність хіміопрепаратів, проявляє захисну дію на кров.

2. Протизапальну дію, що перевищує дію індометацину, виявляє ехінацея
пурпурова. Полісахариди ехінацеї при запальних процесах є сильними
активаторами макрофагів, гранулоцитів та лімфоцитів, підвищують захисні
функції організму та імунітет. При бактеріальних захворюваннях сприяє
фагоцитозу. Як протимікробний засіб ефективна при лімфаденіті, гангрені,
ниркових захворюваннях тощо. Препарати ехінацеї призначають при вірусних
захворюваннях, особливо при грипі, герпесі, віспі, поліомієліті. їх
застосовують при хронічних захворюваннях аутоімунного характеру
(ревматоїдному артриті, гепатиті, нефриті) та в дерматології (екзема,
псоріаз тощо). Настоянку свіжого кореня ехінацеї пурпурової (аптечний
препарат) давати з розрахунку по 1 краплі на кожний рік життя дитини 3 —
4 рази на день. За умови тяжкого стану хворого давати дітям старшого
віку через кожні 2 год (до 60 — 100 крапель на добу).

Перебіг запального процесу залежить від його інтенсивності та поширення.
Він може супроводжуватися загальними явищами: погіршенням самопочуття,
гарячкою, втратою апетиту тощо. Це відбувається в тому разі, коли
розвинулося нагноєння або запалення виникло в життєвоважливих органах
(печінка, нирки, легені, серце тощо).

Гарячка — реакція організму на подразники інфекційної та неінфекційної
природи. Гарячка — захисна реакція, сутність якої полягає у підвищенні
температури тіла. Це активна захисна реакція організму, необхідна йому
для боротьби з хворобою. Підвищення температури для деяких бактерій та
вірусів може бути тим чинником, що перешкоджає їх подальшому розмноженню
або навіть знищує їх (наприклад, вірус грипу). Отже, якщо температура
тіла підвищується до 39 °С, не поспішайте давати дитині жарознижувальні
ліки. Вирішити, чи потрібно збивати температуру, може лише лікар.

Необхідно вплинути на причину хвороби. Коли організм мобілізує свої
захисні механізми і почне перемагати хворобу, температура почне
знижуватися, включиться один з найефективніших процесів — потіння. Поява
поту під час гарячкового стану свідчить про те, що криза минула. Гарячка
— прагнення Природи вилучити з організму токсичні продукти, тому
пригнічувати цей процес не можна, слід лише підтримати організм в його
боротьбі, поступово знижуючи температуру.

Гарячка може початися одразу швидким, за кілька годин, підйомом
температури тіла до високих цифр (крупозна пневмонія, грип). У разі
інших хвороб (кір, черевний тиф) температура тіла підвищується
поступово, протягом кількох діб.

У дітей, особливо перших місяців життя, температура тіла може
підвищуватися раптово. Причинами гарячки є інфекція, у тому числі
вірусна, інтоксикація, ураження центральної нервової системи тощо.

Під час гарячкового періоду дитині дають багато пити (чай з лимоном,
журав-линовий морс, переварену воду), страви з ячменю та вівса. їжа
повинна бути напіврідкою, теплою. Під час високої температури тіла не
слід давати м’ясних та гострих страв.

Дитину треба розкрити, легенько обдувати тіло вентилятором, підвісити
мішечок з льодом над головою (10 см від голови), покласти на ділянки
великих судин (внутрішня поверхня стегон) холодні грілки або пляшечки з
холодною (10—15 °С) водою, на скроні та обличчя — листки капусти,
кружальця сирої картоплі, буряка.

Охолоджують тіло дитини шляхом обтирання шкіри водою з оцтом (2 столові
ложки оцту на 2 склянки води). Можна поставити невелику прохолодну
клізму з води температури 20 °С і нижче.

Під час гарячкового стану не слід надто тепло одягати та укривати
дитину. Одяг та ковдра повинні бути легкими та повітропроникними. Не
можна використовувати натільну та постільну білизну з синтетичних
тканин. У разі підвищеного потовиділення білизну потрібно часто міняти.

бами), потім — у м’язах спини, верхніх кінцівок, іноді у всіх скелетних
м’язах. У такому разі дитину необхідно зігріти. Можна зробити постільну
парову ванну тривалістю 30 — 45 хв. Після ванни обмити дитину водою
температури 22 °С. Мета ванни — викликати приплив крові до поверхні
тіла, але не зумовити потіння.

У стадії жару починається згоряння всередині тіла хвороботворних
речовин, а шкіра стає сухою та гарячою. Треба провести охолоджувальні,
заспокійливі та відтяжні процедури: зробити повні або тричетвертинні
заспокійливі обгортання, обмивання, обтирання водою з оцтом. Що сильніша
гарячка, то вищою повинна бути температура води для обгортання. Не можна
використовувати холодну воду.

Холодні ноги необхідно зігріти.

Тричі на день слід ставити клізми з води температури 17 — 22 °С: дітям 1
—6 міс — 30 — 60 мл, 6—12 міс — 100 —150 мл, 1 —2 років — до 200 мл, 2 —
5 років — 250 мл, віком понад 6 років — до 300 мл.

У разі високої температури тіла у дитини використовують такий засіб: у
термос наливають 500 мл окропу і додають 3 столові ложки міцного чаю, 2
столові ложки протертих плодів журавлини або брусниці, 1 столову ложку
варення малини, 0,25 г аспірину та 2 чайні ложки меду. Дітям віком понад
10 років призначають по 3 — 4 ковтки суміші через кожні 15 хв. Дітям
молодшого віку суміш добавляють у чай з розрахунку 1 чайна ложка на
кожні 2 роки життя дитини.

За наявності високої температури тіла незалежно від причини ЇЇ
виникнення беруть 100 г сухих гілочок ялиці білої та 100 г кореня малини
звичайної. Рослини розтирають до порошку і ретельно змішують. На 200 г
суміші беруть по 100 г цукру та меду. В емальований посуд кладуть шар
порошку і такий самий шар суміші цукру з медом, чергуючи їх. Потім
добавляють 500 мл окропу, настоюють 24 год, після чого тримають на
киплячій водяній бані 7 год та знову настоюють 48 год. Після
фільтрування одержують сік яскраво-малинового кольору з приємним
запахом. Призначають по 1 столовій ложці 4 — 5 разів на день до їди.
Дітям у віці до 10 років дають по 1 чайній ложці 4 рази на день до їди.

У народній медицині використовують такі відомі жарознижувальні засоби,
як відвар кори верби білої, липового цвіту, ягід, гілок та коренів
малини. Малина в українців, як і в інших народів, здавна вважається
перевіреним потогінним засобом. Використовують найчастіше відвар сушених
ягід або гілочок малини, рідше — сироп або варення із ягід.

Дітям готують так зване пиво з ягід терну, заливаючи їх окропом та
додаючи трохи цукру.

У стадії потіння для виведення з організму продуктів розпаду, токсинів
необхідно стимулювати діяльність видільних органів. З цією метою
призначають потогінні суміші:

1. Квітки бузини чорної — 20 г

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 20 г

Кора верби білої — 30 г

Квітки дивини скіпетровидної — 10 г

Квітки ромашки лікарської — 10 г

Дві столові ложки суміші залити 300 мл окропу, кип’ятити 5 хв на малому
вогні, процідити, віджати. Пити теплим.

2. Квітки бузини чорної — 20 г

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 20 г

Дві столові ложки суміші залити 200 мл окропу, кип’ятити до 2 хв на
малому вогні, процідити, віджати. Відвар пити гарячим.

Дитині слід давати пити якомога більше гранатового соку, воду,
підсолоджену медом, воду з лимоном, ячмінний відвар, журавлиновий морс.

Під час гарячки на дитину надягають вологу сорочку.

Зниження температури тіла може відбуватися поступово (літичне зниження
температури) або досить швидко, протягом кількох годин (критичне
зниження).

За наявності запальних процесів у внутрішніх органах застосовують
відтяжне лікування, що допомагає перерозподілити кров у організмі. Так,
наприклад, у разі запалення горла шию хворого охолоджують холодними
компресами, в той же час за допомогою збуджувальних обгортань живота,
ніг та рук відтягають кров від вогнища запалення. У разі гострого
запалення черевних органів застосовують холодні або заспокійливі
обгортання живота і в той же час намагаються відтягти кров від хворих
органів за допомогою збуджувальних обгортань ніг та рук. До ніг можна
прикладати гарячі грілки.

Для посилення виділення з організму речовин, що утворюються у процесі
запалення, застосовують потогінні засоби: постільну парову ванну,
збуджувальні обгортання. Чудову дію виявляють збуджувальні компреси на
живіт. Використовують також клізми, які зменшують явища інтоксикації.

Температура тіла до 38 °С вважається підвищеною (субфебрильною), 38,5 °С
— характерною для гарячки легкого ступеня, між 38,5 та 39 °С — помірною,
від 39 до 40,5 °С — високою, понад 40,5 °С — дуже високою.

Найзручнішим місцем для вимірювання температури тіла є пахвова западина.
Вимірювання температури тіла у прямій кишці застосовують переважно у
немовлят, виснажених хворобою, у яких термометр у пахвовій западині
нещільно охоплюється м’якими тканинами. Тривалість вимірювання
температури у пахвовій западині — 10 хв, у прямій кишці — не більше 5
хв. Оцінюючи результати вимірювання, треба пам’ятати, що температура у
прямій кишці на 0,5 — 1 °С вища, ніж у пахвовій ділянці.

Підвищення температури тіла на кожний градус звичайно супроводжується
прискоренням серцебиття на 8—10 ударів за 1 хв. На висоті гарячки
спостерігається почастішання дихання.

У дітей перших років життя температура тіла підвищується у разі
перегрівання, втрати рідини під час проносу та блювання, під час
нервового збудження тощо. Проте, якщо температура стійко тримається
протягом дня, можна припустити наявність запального процесу.Температура
тіла дітей старшого віку менше залежить від названих чинників завдяки
досконалості у них механізмів теплорегуляції.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Похожие записи