Реферат

Лікування постійним струмом: гальванізація, електрофорез, електродрегінг

Чіткі визначення понять „атом” і „молекула” з точки зору
атомно-молекулярного вчення були запропоновані у 1858 році італійським
фізиком С. Канніцаро і офіційно прийняті у 1860 році на з’їзді хіміків у
Карсруе.

Молекула – найменша частка речовини, що має її властивості.

Атом – найменша частка елемента, що має його хімічні властивості.

Електрон – елементарна частка, що несе найменший існуючий у природі
негативний заряд.

Протон – елементарна частка, що має позитивний заряд, який дорівнює
заряду електрона.

Нейтрон – елементарна частка, що не має заряду.

Електричний струм – це спрямований рух електрично заряджених частинок:
електронів у металевих провідниках та іонів у електролітах (розчинах
солей, лугах, кислотах).

Під дією постійного струму позитивно заряджені іони (катіони) рухаються
до негативно зарядженого полюса – катода, а негативно заряджені (аніони)
– до анода.

Усі тіла за їх відношенням до електричного струму можна поділити на три
групи:

Провідники (тверді, рідкі, газоподібні).

Напівпровідники (речовини, що у звичайних умовах не проводять
електричний струм, а розпочинають його проводити під час нагрівання чи
освітлення).

Діелектрики (тверді, рідкі газоподібні).

Закон Ома – це сила струму в ланцюгу прямо пропорційна напрузі і
обернено пропорційна опору провідників, які утворюють ланцюг.

Сила струму вимірюється в амперах; тисячна частка ампера – міліампер.

Електричному струму притаманні такі властивості: теплові – під час
проходження струму по провіднику останній нагрівається; хімічні – під
час проходження струму через розчини електролітів відбуваються процеси
електролізу; електромагнітні – під час проходження струму по провіднику,
навколо нього утворюється магнітне поле.

Гальванізація.

Постійний неперервний електричний струм низької напруги і невеликої сили
називається гальванічним.

Гальванізація – лікувальний метод, діючим фактором якого є постійний
неперервний електричний струм низької напруги (30-80 В) і невеликої сили
(до 50 мА), підведений до тіла хворого за допомогою контактно накладених
електродів.

Є декілька типів гальванічних апаратів: „поток – 1”, ГР – 2 (для
гальванізації ротової порожнини), АГН – 32 і АГП – 33 (настінна і
портативна моделі), АГВК – 1, а також застарілі прилади АГН – 1, АГН –
2, ГВП – 3.

У гальванічних апаратах за допомогою трансформатора знижується напруга
змінного струму освітлювальної мережі з 220 або 127 до 30-80 В.
Двопівперіодна кенотронна лампа вирівнює синусоїдальний струм, а далі
відбувається згладжування пульсацій струму за допомогою фільтрів
(конденсор, дросель). Вирівняний та згладжений струм подається на
регулюючий потенціометр і клеми апарата. Від клем струм підводиться до
хворого за допомогою гнучких, добре ізольованих проводів, на кінцях яких
умонтовано затискачі, що з’єднують їх з електродами. Дроти мають бути
довгими (до 2 м) та різнокольоровими (з’єднані з негативним полюсом –
одного кольору, з позитивним — іншого). Медична сестра має стежити за
тим, щоб ізоляція на дротах не була ушкоджена.

Складовою частиною електродів є гідрофільні прокладки завтовшки 1-1,5
см, виготовленої з білої тканини (байка, фланель, бумазея). Прокладки
захищають шкіру хворого від опіків кислими або лужними продуктами
електролізу, а також забезпечують рівномірний контакт електродів з
поверхнею тіла та зменшують опір сухої шкіри струмові.

Гідрофільна прокладка має бути дещо більшою (на 2-3 см в усіх
параметрах) від металевої пластини. Щоб уникнути контакту металевої
пластини з тілом пацієнта, на зовнішній поверхні прокладки (на відстані
2-3см від країв) нашивають кишеню, куди вкладають металеву пластину.
Гідрофільні прокладки мають накладатися на тіло пацієнта теплими і
вологими, але не гарячими і не такими мокрими, щоб з-під неї текла вода.
Після процедури їх миють проточною водою, кип’ятять і випарюють.

Використовують також спеціальні електроди: лійкоподібні – для
гальванізації вуха, ванночки – для очей, порожнинні – ротові,
вагінальні, ректальні. Все більшого поширення набувають електроди зі
струмопровідної тканини, вкритої графітом. Їх виготовляють різних форм
та розмірів.

Техніка і методика проведення гальванізації.

Надійність контакту електродів з тілом пацієнта забезпечують за
допомогою бандажів (гумових або еластичних), мішечків із піском, іноді
за допомогою маси тіла пацієнта.

Розрізняють поперечне і поздовжнє розміщення електродів. У разі
поперечного розташування, коли електроди містяться один напроти іншого
на протилежних ділянках тіла, забезпечується дія на глибоко розташовані
тканини. У разі поздовжнього розташування електроди містяться з одного
боку тіла, а дія процедури поширюється на тканини, розташовані
поверхнево. Площа електродів може бути однаковою або різною. Менший за
площею електрод називають активним. Його накладають на ту ділянку тіла,
яка потребує максимальної дії струму. Більший за площею електрод
називають індиферентним. І у разі поперечного, і у разі поздовжнього
розміщення електродів відстань між їхніми краями не повинна бути меншою
за поперечник більшого з електродів.

Перед накладанням електродів необхідно оглянути ділянки шкіри, які
підлягають впливові. Забруднення шкіри, наявність ушкоджень,
гнійничковий та волосяний покрив утруднюють проведення гальванізації. За
наявності ушкодження цілої шкіри опір її в цьому місці зменшується, в
наслідок чого може з’явитися електрохімічний опік. Тому на такі місця
накладати електроди не слід. Щоб усунути продукти лущення шкіри та жир,
ділянки, на які необхідно розмістити електроди, слід витерти вологою
ватою. Інколи на шкірі у місцях розміщення електродів можуть з’явитися
сухість, свербіж чи навіть тріщини. Якщо ці прояви незначні, та між
процедурами шкіру змащують гліцерином або касторовою олією.

Перед початком процедури ручка потенціометра апарата має перебувати у
положенні „О”, а шунт міліамперметра слід установити у постійне
положення. Після накладання електродів на ділянку тіла хворого та їх
фіксації дроти від електродів приєднують до клем апарата відповідно до
їх полярності та вмикають апарат в електричну мережу. Через 1-2 хв.
(час, необхідний для нагрівання випрямлювальної лампи) повільним плавним
рухом повертають ручку потенціометра, стежачи при цьому за стрілкою
міліамперметра, яка так само плавно, без прискорень має переміщатися по
шкалі зліва направо.

Дозування процедури здійснюють за силою стуму і часом дії. Силу струму
обчислюють за фізіологічною густиною струму на 1 см2 площі прокладки.
Для дорослих вона складає 0,05 – 0,1 мА/см2, для дітей –
0,02-0,07мА/см2. У разі застосування методик загальної та
рефлекторно-сегментарної дії фізіологічна густина струму не може бути
більшою за 0,01 – 0,05 мА/см2. Якщо площа електродів різна, то силу
струму обчислюють за площею меншої прокладки. Якщо необхідно застосувати
3-4 електроди, за площу одного електрода слід вважати суму площ двох
електродів, з’єднаних з одним полюсом. Для обчислення сили струму у
даному разі треба брати суму площ і перемножити її на фізіологічну
густину струму. Силу струму встановлюють меншою від наліченої, бо із
зменшенням опору шкіри, сила струму поступово збільшується.

Тривалість процедур складає 10-20 хв., а у разі застосування деяких
методик місцевої дії тривалість процедур збільшується до 30-40 хв. На
курс лікування призначають 10-20 процедур. Процедури можна проводити
щоденно або через день.

Хворого слід попередити, що у ділянках накладання електродів від буде
відчувати легке поколювання, тепло, припікання, „повзання мурашок” і, що
під час процедури ці відчуття можуть змінюватися. Якщо хворого турбує
припікання на невеликій ділянці шкіри, то це свідчить про порушення
техніки проведення процедури. Причиною може бути нерівність прокладок
або наявність пошкодження шкіри, внаслідок чого густина струму в цьому
місці збільшується. У цьому разі слід вимкнути апарат і знову
проконтролювати стан шкіри та електродів.

Під час процедури хворий повинен спокійно сидіти або лежати, не
розмовляти і не спати. Якщо під час процедури хворий засне, то струм
вимикають і дають хворому, якщо є можливість, деякий час поспати.

Після закінчення процедури слід повільно, без ривків, повернути ручку
потенціометра з права наліво до кінця, потім вимкнути апарат і зняти
електроди з тіла хворого. Дати хворому відпочити 30-40 хв.

Фізико-хімічна дія постійного струму.

Багатошаровість і різна електропровідність тканин організму є причиною
того, що струм рухається не прямолінійно, а шляхом найменшого опору: по
міжклітинних проміжках, кровоносних і лімфатичних судинах. Опір тканин
деякою мірою пов’язаний з поляризацією – нагромадження зарядів
протилежного знаку біля клітинних напівпроникних мембран, які є
перешкодою для іонів (утворення зон поляризації). Внаслідок
нагромадження зарядів біля мембран виникає електрорушійна сила –
поляризаційний струм з напрямом, протилежним напряму струму, який
проходить через тканини.

Специфічною особливістю постійного струму є спрямоване переміщення
негативно або позитивно заряджених іонів, які містяться у складних
розчинах тканин людського організму, між електродами. При цьому під
електродами відбувається електроліз – хімічний процес, який виникає
внаслідок проходження електричного струму через електроліти.

Під дією постійного струму катіони рухаються до катода, а аніони – до
анода. Там вони втрачають свої заряди і перетворюються з
електрично-активних іонів у хімічно активні, але електрично-нейтральні
атоми, які внаслідок свої хімічної активності взаємодіють з розчинником,
утворюючи вторинні продукти електролізу, що спричиняють хімічний опік.

Клітинні мембрани з їх білковою субстанцією під впливом постійного
струму змінюють свою проникність. При цьому посилюються процеси дифузії
та осмосу, інтенсивніше відбувається обмін речовин.

Переміщення Н-іонів до катода та ОН-іонів до анода спричинює зсуви у
кислотно-лужній рівновазі, рН середовище змінюється, що позначається на
діяльності ферментів, тканинному диханні.

Внаслідок дії постійного струму у тканинах виникають такі основні
біофізичні процеси:

внутрішньотканинний електрофорез – переміщення іонів, молекул і
макромолекул під впливом зовнішньої електричного струму;

зміна мембранного потенціалу клітин у зв’язку із змінами концентрації
іонів у міжклітинному просторі;

зміна збудливості, що активізує метаболізм, процеси осмосу та дифузії;

посилює мікроциркуляції крові і лімфи, зумовлене активізацією
метаболізму процесів осмосу і дифузії;

генералізація нервових імпульсів, під час якої у мембранах нервових
клітин (волокон) утворюються вільні радикали;

звільнення медіаторів нервової провідності і окремих біологічно активних
речовин, зокрема, гістаміну.

Гальванізація стимулює трофічні та енергетичні процеси в організмі
людини, підвищує його реактивність, стійкість до дії зовнішніх чинників.
Вона підвищує функцію залоз внутрішньої секреції, а також секрецію
шлунка. Ця дія виразно проявляється під катодом. Під впливом постійного
струму підвищується зсідання крові. Найвиразніше це проявляється під час
гальванізації печінки.

Під час проведення загальної гальванізації за низхідною (анод – на горі,
катод — унизу) в крові підвищується вміст лейкоцитів, зростає швидкість
осідання еритроцитів (ШОЕ).

Показання до гальванізації.

З урахуванням фізіологічної дії постійного струму обґрунтовано широке і
різноманітне використання гальванізації для регуляції основних нервових
процесів при неврозах, виразковій хворобі, гіпертонічній хворобі І та ІІ
стадії, регуляція вегетативних функцій при мігрені, соляриті,
бронхіальній астмі, вазомоторному риніті; стимулювання регенерації
периферичних нервів, послаблення та ліквідація больового синдрому при
невралгічні, невриті, нейроміозиті, відновлення функцій та зменшення
секреторних і моторних розладів у системі органів травлення при
гастриті, коліті з гіпер- і гіпомоторною дизкінезією, гіпер- і
гіпосекреторними змінами, дискінезією жовчного міхура; розсмоктування
запальних інфільтратів при хронічних запальних процесах; покращення
трофічних процесів при атрофії м’язів внаслідок травм периферичних
нервів, поліомієліту.

Протипоказання до гальванізації.

Під час визначення протипоказань, їх слід умовно поділити на загальні
(більшість відомих фізіотерапевтичних чинників взагалі не варто
застосовувати з лікувальною метою) та часткові (чітко регламентують
випадки призначення кожної конкретної процедури). Серед загальних
протипоказань необхідно вказати на новоутворення і підозру на них,
системні захворювання крові, розвинутий атеросклероз, некомпенсовану
ішемічну хворобу серця, мозку, гіпертонічну хворобу, недостатність
кровообігу ІІ, ІІІ ступеня, активний туберкульозний процес, інтенсивні
та тривалі підвищення температури тіла, кахексія, схильність до
кровотеч, маніфестаційні форми і ендокринопатії.

Серед часткових протипоказань до гальванізації слід додатково назвати
індивідуальну підвищену чутливість до струму, ушкодження та хвороби
шкіри у місцях накладання електродів, наявність гострих гнійних
процесів.

Спеціальні методики гальванізації.

Загальна гальванізація (за С.Б. Вермелем). Електрод площею 300 см2
розміщують між лопатками і з’єднують з одним полюсом апарата, два інших
електроди площею 150 см2 кожний розміщують на м’язах литок і за
допомогою роздвоєного дроту з’єднують з іншим полюсом апарата.
Фізіологічна густина струму 0,01-0,05 мА/ см2, тривалість дії 20-30-40
хвилин, щоденно або через день. На курс лікування 10-15 процедур.

Гальванізація хребта.

Електроди, площа яких залежить від розмірів площі дії, накладають вздовж
нервового стовбура: один на периферичну ділянку нерва, інший – на
ділянку нервового з’єднання або відповідного сегмента спинного мозку,
вздовж хребта на паравертебральні ділянки вздовж м’язів.

Слід пам’ятати, що висхідна методика гальванізації спинного мозку (катод
– нагорі, анод – унизу) підвищує його рефлекторну збудливість, низхідна
методика (анод – нагорі, катод – унизу) знижує тонус ЦНС, зменшує
рефлекторну збудливість спинного мозку.

У разі загальної гальванізації, особливо, якщо вона виконана за
низхідною методикою, у крові підвищується вміст лейкоцитів, збільшується
ШОЕ.

Фізіологічна густина струму під час гальванізації хребта складає
0,05-0,01 мА/см2, тривалість процедури 10-20-30хвилин, щоденно або через
день. На курс лікування 12-15 процедур.

Гальванічний комір за О.Ю. Щербаком.

Електрод округлої форми, у вигляді коміра, площею 1000-1200 см2
розміщують у ділянці плечового пояса, з’єднуючи його з анодом. Електрод
площею 400-600 см2, з’єднаний з від’ємним полюсом, розміщують у ділянці
попереково-крижового відділу хребта. Першу процедуру виконують
застосовуючи силу струму 6 мА, тривалістю 6 хв. З кожною процедурою силу
струму збільшують на 2 мА, а тривалість на 2 хв., доводячи їх до 16 мА і
16 хв. Процедури проводять щоденно або через день. На курс лікування
12-15 процедур.

^

&

&

(15-20 см) накладають на проекцію шлунка і з’єднують з катодом, другий
такого самого розміру розміщують у ділянці нижньогрудного відділу
хребта, з’єднавши його з анодом. Сила струму до 20-30 мА. Процедуру
проводять щоденно або через день. На курс лікування 10-15 процедур.

Гальванізація ліктьового нерва.

Пацієнт перебуває у положенні лежачи або сидячи. Один електрод площею
100-150 см2 розміщують у ділянці нижніх шийних і верхніх грудних хребці
і приєднують до одного полюса, другий – площею 100 см2 – на медіальному
боці долоні і приєднують до іншого полюсу. Сила струму 5-10мА.
Тривалість процедури 15-20-30 хв., щоденно або через день. На курс
лікування 10-15 процедур.

Гальванізація серединного нерва.

Пацієнт перебуває у положенні стоячи або сидячи. Один електрод площею
100-150 см2 розміщують у ділянці нижніх шийних і верхніх грудних хребців
і приєднують до одного полюса, другий – площею 100 см2 встановлюють на
латеральному боці долоні і приєднують до іншого полюса. Сила струму
10-12-15 мА. Тривалість процедури 15-20-30 хв., проводять щоденно або
через день, на курс лікування 10-15 процедур.

Гальванізація при лікуванні хронічного гастриту з підвищеною секреторною
функцією.

Один електрод площею 300 см2 накладають на проекцію шлунка і з’єднують з
анодом. Другий такого самого розміру розміщують у ділянці нижньогрудного
відділу хребта, з’єднавши його з катодом. Сила струму до 20-30 мА.
Процедури проводять щоденно або через день. На курс лікування 10-15
процедур.

Чотирикамерна гальванічна ванна.

У ванночки наливають прісну воду температурою 36-37о С з таким
розрахунком, щоб руки хворого були занурені до нижньої третини плеча, а
ноги – до середини гомілки.

Під час лікування хворих на гіпертонічну хворобу І стадії ручні ванночки
з’єднують з катодом, а ніжні – з анодом (висхідна методика). Сила струму
до 20-30 мА, тривалість процедури 20-25 хв. Процедури проводять щоденно.
На курс лікування 10-15 процедур.

Інтраназальний електрофорез (за Гращенковим — Касілем).

У носові ходи хворого на глибину 1-2 см вводять вологі ватні тампони або
марлеві турунди. Кінці турунд розміщують на шкірі над верхньою губою. На
вільні кінці турунд накладають електрод розміром 1х2 см і з’єднують з
одним полюсом апарата, другий електрод (площею 80-100 см2) розміщують у
ділянці нижніх шийних хребців і з’єднують з іншим полюсом. Сила струму
від 0,3 до 0,5 мА, тривалість процедури від 10 до 20-30 хвилин, щоденно
або через день. На курс лікування 20 процедур.

Медикаментозний електрофорез.

Медикаментозний електрофорез — метод поєднаної дії на організм
постійного струму і введеної за його допомогою лікувальної речовини.
Емпірично цей метод у лікувальну практику впроваджений 1802р.
Теоретичною основою лікувального електрофорезу є теорія електролітичної
дисоціації (іонна теорія), розроблена С. Арреніусом (1887): молекули
електролітів у разі розчинення більшою або меншою мірою розпадаються
(дисоціюють) на позитивні (катіони) і негативні (аніони) іони. У полі
постійного струму іони переміщуються спрямовано відповідно до своєї
полярності. При цьому з електродної прокладки вводяться тільки ті іони,
які мають однакову з електродом полярність.

Лікувальний електрофорез, як електрофармакологічний комплекс, забезпечує
специфічну дію лікувальної речовини на тлі дії постійного струму, що є
активним біологічним подразником.

О.Ю. Щербак розробив вчення про іонні рефлекси, згідно з яким у
механізмі дії лікувального електрофорезу, з одного боку, спостерігається
подразнення рецепторів шкіри та інших тканин постійним струмом, а з
іншого — іонами лікувальної речовини. Обидва ці чинники взаємодіють і
зумовлюють подразнення, котре рефлекторним шляхом передається у вищі
вегетативні центри. Розвинута у вигляді генералізованого рефлексу
реакція-відповідь буде залежати від специфічної дії (фармакологічної)
речовини, іони якої зумовили іонний рефлекс (наприклад, кальцієвий
рефлекс у разі введення іонів кальцію хворим на прогресуючу м’язову
дистрофію, магнієвий рефлекс хворих на гіпертонічну хворобу, тощо).

Механізм дії медикаментозного електрофорезу розглядається як
нервово-рефлекторний і нервово-гуморальний. Гуморальний вплив – це
повільне, рівномірне надходження медикаменту зі шкірного депо в кров і
лімфу. Звідти ліки розносяться по всьому організму, діючи на
найтужливіші до введеного медикаменту клітини і тканини. Частки
лікувальної тканини речовини під дією постійного струму стають
електроактивними. Напевно з цим пов’язана висока терапевтична
ефективність лікувальних речовин при електрофорезі.

До інших позитивних якостей електрофорезу належать такі:

1) можливість введення лікувальних речовин у будь-яку за розмірами і
розташуванням поверхню без порушення її цілісності;

2) дія лікувальної речовини здійснюється на тлі зміненого під впливом
постійного струму електрохімічного складу клітин і тканин;

3) введення дозованих малих концентрацій лікувальних речовин, яке
дозволяє частково уникнути виникнення побічних явищ, пов’язаних з їх
застосуванням;

4) тривала затримка іонів лікувальної речовини (на невеликій ділянці)
в шкірному депо і повільне рівномірне надходження їх в організм;

5) можливість концентрованої дії лікувальної речовини на невеликій
ділянці;

6) можливість одномоментної дії (з різних полюсів) іонів двох
лікувальних речовин, що мають заряди;

7) відсутність подразнювальної дії лікувальних речовин на слизову
оболонку шлунка і кишок;

Суттєвим недоліком цього методу є неспроможність точно визначити
кількість речовини, яка потрапляє в організм.

Показання до електрофорезу визначають фармакологічною дією медикаменту з
урахуванням показань до використання постійного струму.

Протипоказання такі самі, що й для гальванізації. Крім того
протипоказане введення медикаментів, які хворий не переносить і які
спричиняють алергічну реакцію.

Техніка, методика і дозування процедур електрофорезу.

Апарати, техніка і методика приведення медикаментозного електрофорезу не
відрізняються від тих, які застосовують для проведення гальванізації.

Електроди для електрофорезу мають таку саму будову, що й електроди для
гальванізації. Однак при електрофорезі між електродами і шкірою
розміщують шар фільтрувального паперу (або марлі), який змочують
відповідним медикаментозним розчином. Перед застосуванням електрофорезу
слід старанніше мити гідрофільні прокладки під проточною водою, щоб
уникнути забруднення їх паразитарними іонами та накопичення в них
продуктів електролізу – вуглекислих і гідроксильних іонів. Кип’ятять і
випарюють гідрофільні прокладки, що використовують для ліків, які
частіше спричиняють алергію (новокаїн, антибіотики, ферменти).

Один раз на місяць для гідрофільних прокладок треба робити пробу на
наявність у них солей свинцю (сірководнева проба): комплект, призначений
для приготування штучної сірководневої ванни, розчиняють у 5л води,
розміщують і занурюють у розчин гідрофільні прокладки. Поява на
прокладках темних плям свідчить про наявність солей свинцю. Якщо плями
не відмиваються, то прокладками користуватися не слід.

За допомогою постійного струму в шкіру можна вводити різноманітні ліки,
зокрема, антибіотики, ферменти, вітаміни, вакцини, тощо. Ліки, що
розкладаються в розчині на іони, вводить за допомогою струму залежно від
заряду іона. 3 катода вводять іони гідроксильних груп, кислотних
радикалів, органічні аніони, галоїди, пеніцилін; з анода – катіони водню
металів, органічні кислоти, алкалоїди, антибіотики (крім пеніциліну),
гангліоблокатори. Ліки, що не розкладаються в розчинах на іони (складні
молекули білкових речовин, які не мають заряду), ферменти, вводять за
допомогою розчинників ацетатний і лужний буферні розчини.

Можна використовувати також універсальний розчинник – диметилсульфоксид
(ДМСО). В.С. Улащик і Л.М. Бойцов(1976) рекомендують замість складних
буферних розчинників використовувати дистильовану воду, підкислену 5-10%
розчином хлористоводневої кислоти до рН 5,2 (для введення ліків з анода)
або підлужену 5-10% розчином лугу (для введення з катода).

Лікувальні розчини для електрофорезу готують з розрахунку на тиждень.
Концентрація розчину ліків для електрофорезу становить від 1-2 до 5-10%,
а розчину сильнодіючих речовин (атропін, адреналін тощо) – 0,1% В
останньому разі на процедуру використовують максимально дозволену
одноразову дозу.

Кількість лікувальної речовини на кожні 100см2 прокладки становить 5-10
мл. Антибіотики вводять з розрахунку 500-1000 одиниць на 1см2 площі
прокладки. Наприклад, якщо площа прокладки 100 см2, то на процедуру
беруть 50000-100000 ОД антибіотика, розчиняючи його у фізіологічному
розчині натрію хлориду з розрахунку 5000 ОД на 1 мл розчину.

При електрофорезі антибіотиків чи ферментів з метою уникнення
інактивації їх продуктами електролізу застосовують спеціальні
багатошарові прокладки, всередині яких є 3-4 шари фільтрувального паперу
або 2-3 шари марлі, змоченою захисним 5% розчином глюкози або 1%
розчином глікоколу.

Розміщення електродів таке саме, як і під час проведення гальванізації:
поперечне і поздовжнє. У разі поперечного розміщення уводиться більша
кількість ліків і їх вводять на більшу глибину. Під дією постійного
струму лікувальна речовина рухається зі швидкістю 1см/год.

Слід пам’ятати, що при одномоментному введенні з різних полюсів
різнойменно заряджених іонів лікувальних речовин полярність протягом
усього курсу має бути постійною, щоб запобігти виведенню з депо
лікувальної речовини, введеної за допомогою попередньої процедури.

Силу струму обчислюють таким чином, як і при гальванізації — за розміром
електрода та фізіологічною густиною струму.

Тривалість процедури 1О-15-30-40 хв. На курс 10-15 процедур.

Одночасне використання медикаментозного електрофорезу з іншими фізичними
чинниками (гальваноіндуктотермії, гальваноіндуктофорез, електрофорез в
ультразвуковому полі, вакуумелектрофорез) підвищує його ефективність.
Використання електрофорезу в комплексі з іншими фізичними чинниками,
особливо теплової дії (парафін, озокерит, грязі, опромінення
солюкс-лампою, індуктотермія та ін.) і застосування їх перед
електрофорезом сприяє введенню більшої кількості лікувальної речовини і
на більшу глибину.

Слід пам’ятати, що лікувальні речовини в катіонній формі вводиться в
організм у більшій кількості, ніж в аніонній. Цікавим є метод
комбінованого використання постійного струму і лікувальної речовини,
введеної в органам іншим шляхом (за допомогою ін’єкцій, інгаляцій,
перорально, ректально, в клізмах). Після введення лікувальної речовини
тим чи іншим шляхом проводять поперечну гальванізацію зацікавленого
органа чи тканини. Наприклад, хворий на виразкову хворобу шлунка і
дванадцятипалої кишки випиває 50мл 0,5% розчину новокаїну і йому
проводять поперечну гальванізацію шлунка.

Хворим із бронхо-легеневими захворюваннями вводить антибіотик за
допомогою ін’єкцій і одночасно проводять гальванізацію вогнища
захворювання. Лікувальну речовину можна ввести і за допомогою інгаляції,
а потім провести поперечну гальванізацію. Цей метод називається
внутрішньотканинним або внутрішньоорганним електрофорезом і завдяки
високій ефективності набуває все більшого поширення.

Використовується єдина термінологія методу електрофорезу. До терміну
«електрофорез» додається назва лікувальної речовини. Наприклад,
бром-електрофорез, кальцій-електрофорез, магній-електрофорез та ін.

Спеціальні методики електрофорезу.

І. Гідрокортизон-електрофорез.

Гідрокортизон належить до глюкокортикостероїдів, які набули широкого
застосування в медичній практиці. Для пролонгування і посилення дії
препарату його вводять за методом електрофорезу. Для виготовлення
робочих розчинів вміст ампули розчиняють у 0,2% розчині натрію
гідрокарбонату (офіцинальний ампульний розчинник) або (що ще краще) у
підлуженій дистильованій воді (рН 8,5-9). Гідрокортизон із цих розчинів
вводять в організм з катода.

Електрофорез гідрокортизону застосовують у комплексній терапії
алергічних дерматозів:, ревматоїдного артриту, остеохондрозу хребта з
неврологічними проявами.

ІІ. Допан-електрофорез.

Використання допану до електрофорезу дозволяє запобігти його побічним
впливам і пролонгувати дію, а також використати позитивну дію постійного
струму на перебіг хвороби. Для електрофорезу використовують допан у 50%
розчині димексиду (ДМСО). Електрофорез виконують традиційним методом або
за методикою електродренінга; використовують гальванічний чи
діодинамічний струм.

ІІІ. Димекумарон-електрофорез.

Димекумарон – новий гангліоблокатор, придатний для медикаментозного
електрофорезу у вигляді 0,5-1% розчину (розчинник підкислена
дистильована вода). Вводиться з анода.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки у фазі
затухаючого загострення і неповної ремісії; хронічний ентероколіт І-ІІ
стадій з переважним ураженням тонких кишок у фазі неповної ремісії;
дискінезії жовчного міхура з гіпо- і гіперкінетичними типами.

IV. Серотонін-електрофорез.

Раніше серотонін для електрофорезу не використовувався. Нині для цієї
процедури запропоновано серотоніну адипінату розміщують на
очно-потиличну ділянку. Тривалість процедури 10-20 хв. На курс 10-12
процедур.

Терапевтична дія проявляться у зменшенні атаксичних і рухових розладів,
збільшенні сили у м’язах і зниження м’язового тонусу, поліпшенні
суб’єктивного стану хворих та імунобіологічного статусу організму
(підвищується функціональна властивість, тобто активність лімфоцитів,
збільшується кількість Т-клітин, зменшується титр проти-мозкових
антитіл, тощо).

Електродрегінг.

Унікальні властивості ДМСО як розчинника і пенетранта дозволили
розробити оригінальну методику електрофорезу, яка одержала назву
електродрегінга.

Суть її полягає в тому, що розчин лікувальної речовини розведений у
ДМСО, наносять тонким шаром не на прокладки, як при класичному
електрофорезі, а безпосередньо на потрібну ділянку шкіри (міжелектродний
простір). Латерально від нанесеного лікувального розчину розміщують два
електроди, з’єднані з одним полюсом апарата. Третій електрод, з’єднаний
з іншим полюсом апарата, розташовують на протилежному боці тіла
(поперечно до перших двох електродів). При цьому важливо, щоб
патологічне вогнище перебувало в площині трикутника, вершинами якого є
центри електродів. Така методика має істотну перевагу: 80-90%
лікувальної речовини після процедури залишається на прокладці і повністю
втрачається, у разі електродрегінга більша частина нанесеної речовини
долає шкірний бар’єр.

Недоліком методу є те, що його використовують тільки на рівних поверхнях
тіла людини.

Перші позитивні наслідки клінічної апробації нового варіанта
електрофорезу (І.Орансъкий,1984; О.Федоров, 1984; М.Мартушина, 1984),
надають цьому напрямку досліджень актуальності та перспективності.

Л і т е р а т у р а :

О.І. Єфанов, Т. Ф. Дзанагова/ Физеотерапия стоматологических
заболеваний., М., Медицина., 1980.

Ремизов А. Н. Медицинская и биологическая физика. – М.: Высш. школа,
1987.

Ливенцев Н. М. Курс физики, Т.2. – М.: Высш. школа, 1978.

Похожие записи