Реферат на тему:

Лікувальне харчування. Народні методи лікування. Народні методи
лікування

Лікувальне харчування — важливий компонент природного методу лікування.
Без нього не може бути раціонального лікування.

Слушні слова видатного лікаря Давньої Греції Гіппократа: «Ваша їжа має
бути ліками, а ліки — їжею».

Роль лікувального харчування при різних захворюваннях неоднозначна.

При деяких захворюваннях у дітей (природжені порушення обміну,
ензимопатії) лікувальне харчування є єдиним методом терапії.

При харчовій алергії, цукровому діабеті, ожирінні лікувальне харчування
— один із основних методів лікування.

Повноцінне харчування з перших днів захворювання сприяє швидкому
одужанню, зменшує ризик розвитку ускладнень і рецидивів.

Насамперед дитину треба забезпечити достатньою кількістю білка.

При остеомієліті, ревматизмі в активній фазі, хронічному гепатиті,
тяжкій формі екземи доцільно збільшити кількість білка порівняно з
фізіологічними потребами за рахунок уведення в раціон сиру, м’яса, риби,
яєць, молока.

Кількість білка в дієті зменшують, наприклад, при гломерулонефриті.

У харчовому раціоні має бути достатня кількість жирів за рахунок олії,
вершкового масла. Кількість жирів зменшують при панкреатиті, цукровому
діабеті, ожирінні, гострих кишкових інфекціях. Залежно від захворювання
змінюється і кількість вуглеводів. Зменшення їх показано хворим на
ожиріння, цукровий діабет, алергічні захворювання; збільшення — хворим
із хронічними захворюваннями нирок.

Для лікувального харчування дітей велике значення мають забезпечення
вітамінами, регулювання мінерального складу дієти.

При захворюваннях травного каналу правильне харчування служить основою
лікування, адже саме в цих органах відбуваються первинна обробка та
засвоєння харчових продуктів, що надходять у організм.

При захворюваннях печінки, шлунка, кишечнику, підшлункової залози
лікувальне харчування призначають на певний період. Воно повинно бути
динамічним, що досягається призначенням щадної дієти під час гострих та
загостренні хронічних захворювань з поступовою відміною початкових
обмежень за поліпшення стану дитини з метою переходу на режим
повноцінного харчування. У період загострення з харчового раціону
вилучають продукти з гострим смаком, м’ясні, рибні, грибні бульйони,
копчення, такі, що містять грубу клітковину, тощо.

Дітям із захворюваннями нирок рекомендують різноманітне харчування. В
меню вводять варене нежирне м’ясо (хоча білка із сечею при цьому
виділяється трохи більше), але вилучають з нього м’ясні та рибні
бульйони. Корисні вершкове масло, маслинова олія, молочні продукти,
вегетаріанські супи, тушковані овочі, особливо страви з гарбуза. У разі
посилення набряків або зниження діурезу обмежують кількість солі чи
готують страви без солі.

Харчування дитини з серцевою патологією у стадію компенсації має бути
фізіологічно повноцінним. До раціону вводять продукти з достатньою
кількістю білка. Рекомендують варене м’ясо, адже в ньому менше
екстрактивних речовин, що збуджують нервову систему та стимулюють
функцію серця. Кількість солі зменшують, бо вона посилює спрагу та може
призвести до утворення прихованих тканинних набряків. Кількість рідини
обмежують до 1 — 1,2 л на добу (з урахуванням супів, молока, компоту,
киселю тощо). Забороняють міцні м’ясні, рибні бульйони, які можуть
спричинити прискорене серцебиття. Збільшують кількість продуктів, що
містять вітаміни С та В,.

Характер харчування при гострих інфекційних захворюваннях залежить від
загального стану дитини та стадії хвороби ( період розвитку хвороби, пік
хвороби, період одужання). У перші дні недуги, коли висока температура
тіла, дитина найчастіше відмовляється від їжі, проте через 2 — 3 доби
апетит поліпшується. Годувати дитину краще тоді, коли температура тіла
знижується. їжу слід давати невеликими порціями, не перегодовувати,
навіть якщо дитина не скаржиться на брак апетиту. При запорі в раціон
уводять продукти, які розріджують калові маси ( овочеві та фруктові
соки, мед, цукор), а при проносі вилучають з нього молоко, обмежують
кількість цукру. З раціону вилучають бульйони, міцний чай, каву. Хворий
повинен одержувати достатню кількість рідини, вітамінів та мінеральних
солей. На них багаті соки, журав-линовий морс, настій плодів шипшини,
смородини чорної, бульйони із овочів, овочеве пюре з невеликою кількістю
олії. В період одужання дієту розширюють, проте треба пильно стежити за
функцією кишечнику.

Дітям старшого віку раз на 7 —8 діб замість основної дієти призначають
розвантажувальні дні, зокрема молочні (3 — 4 склянки молока на добу),
сирно-молочні (З склянки молока та 300 г сиру), яблучні (до 1,5 кг яблук
на добу, краще у перетертому вигляді), овочеві та фруктові (по 300 г
овочів або фруктів 5 разів на добу).

Наприклад, у разі підвищення в крові вмісту білкових шлаків (велика
кількість залишкового азоту, сечовини) рекомендують цукрові дні: 5
склянок води або слабкого чаю з лимоном та 100 г цукру на добу. Вони
досить ефективні при захворюваннях нирок та печінки.

Проведення розвантажувальних днів у хворих на цукровий діабет з
ожирінням або без нього сприяє відпочинку інсулярного апарату. З цією
метою використовують овочеві, вівсяні або рисово-фруктові дні.

Під час проведення розвантажувальних днів дитині призначають постільний
режим та забороняють посилену розумову працю.

Характер харчування впливає на реактивну здатність організму та
схильність його до запальних процесів.

Будь-яка дієта, якщо її дотримувати тривалий час, нерідко призводить до
недостатності харчування, тобто дефіциту в організмі певних речовин. Під
час складання раціону, особливо в період хронічних захворювань, треба
вводити в достатній кількості продукти, що містять вітаміни, мінеральні
солі, а також велику кількість води. Вода сприяє очищенню організму від
токсичних речовин. Окрім того, інтоксикація часто супроводжується
блюванням та проносом, унасідок чого організм втрачає багато рідини і
зневоднюється.

Кількість води збільшують у раціоні також при інфекційних та інших
захворюваннях, що супроводжуються високою температурою тіла,
сечокам’яній хворобі та пієлонефриті, при сильному проносі й блюванні.
Протипоказаннями до цього є ослаблення серцевої діяльності, порушення
видільної функції нирок, скупчення великої кількості рідини у
порожнинах. За відсутності протипоказань треба вводити продукти, що
багаті на клітковину. Важливо враховувати й смаки та бажання дитини,
якщо це не суперечить медичним показанням.

e TH

??????@?дходження до організму необхідних біологічно активних речовин.
Це збереже здоров’я, а за потреби допоможе вилікувати різноманітні
хвороби. Рослини — основні джерела вітамінів та мікроелементів, дефіцит
яких призводить до порушення процесів обміну, особливо в організмі
дитини.

Сирі овочі, фрукти та ягоди поліпшують процеси травлення, підвищують
засвоєння їжі тваринного походження. Це не лише їжа, але й ліки.

Рослинна їжа з великим вмістом клітковини сприяє посиленню перистальтики
та регулює спорожнення кишечнику. Якщо у дитини запор, їй рекомендують
їсти огірки, капусту, буряки, чорнослив, інжир, виноград, ізюм, фініки,
аґрус тощо. Лимони, смородина, сливи, журавлина, горобина, суниці,
яблука, банани теж поліпшують травлення.

Незамінні у лікувальному харчуванні яблука. Вони містять фруктозу,
глюкозу, вітаміни, яблучну та лимонну кислоти, досить багато солей калію
та заліза. Пектини (особливо печених яблук) адсорбують отруйні речовини,
знешкоджують та виводять їх із організму. А завдяки великій кількості
солей калію і таніну (такі яблука швидко темнішають на зрізі)
затримується утворення в організмі сечової кислоти. Тому яблука особливо
корисні хворим на подагру та сечокам’яну хворобу. Завдяки вмісту калію
яблука призначають хворим з ураженням печінки, при вадах серця з
набряками. Дуже потрібні вони взимку, коли доводиться харчуватися
«важкою», багатою на білки їжею.

При захворюваннях серця корисні гранатовий сироп та яблучний джем. Добре
їсти також свіжі гранати, яблука, виноград.

Активно стимулюють кровотворення банани. До речі, їх використовують в
Індії при анемії у дітей. Протианемічними сильнодіючими «ліками»
вважаються і апельсини, які видаляють з організму або зв’язують шкідливі
речовини.

Харчові рослини — джерело багатьох мікроелементів, зокрема міді,
марганцю, цинку, кобальту, йоду тощо. За нестачі в організмі міді
нерідко розвивається недокрів’я у дітей. Мідь містять сушені яблука та
груші, вишні, марганець — яблука та сливи. Багато цих мікроелементів є у
бобових, листяних овочах, картоплі, буряках, кабачках.

У разі розумової перевтоми та перенапруження очей корисні яблука,
чорниці, банани, волоські горіхи, інжир, які містять легкозасвоювані
цукри.

Якщо ослаблена пам’ять, рекомендують волоські горіхи, інжир та ізюм, а
також мигдаль, яблука, які багаті на легкозасвоювані форми фосфору.

Завдяки наявності летких антимікробних речовин — фітонцидів, що діють
подібно до антибіотиків, чимало харчових рослин використовують як
протизапальні та протигрипозні засоби. Особливо багаті на фітонциди
цибуля, часник, хрін, гірчиця, брусниця. Фітонциди стимулюють захисні
сили організму хворого.

Від рівня імунітету, стану захисних сил організму залежить не лише
схильність до простудних захворювань, але й таких, як цукровий діабет,
алергія, інфекційні захворювання, рак.

Імунологічна недостатність — неминучий супутник хронічних процесів. Вона
посилюється при проживанні в екологічно забруднених районах.

Не існує єдиного засобу, «панацеї» для нормалізації внутрішнього
середовища організму, імунітету. З метою стимуляції імунобіологічних
механізмів призначають вітамінні чаї з плодів шипшини, горобини,
смородини чорної, трави та плодів суниць лісових, листків кропиви
дводомної; кукурудзяну, соєву та обліпихову олію. Ефективні також
продукти, що містять цинк (морська капуста, гречка, овес, квасоля,
горох, журавлина, чорниці, виноград, горіхи). Добре діють апікомплекс,
до складу якого входять мед, пилок та маточкове молочко, а також сік
подорожника великого з медом (1:1), молоді паростки злаків.

Злаки — основа життя. В лікувальному харчуванні широко використовують
зернові культури — пшеницю, ячмінь, рис, кукурудзу, гречку, просо. З
пророщених зерен можна готувати густі та рідкі каші, киселі, напої тощо.

Страви з цілісних зерен корисно поєднувати з фруктами, овочами, медом,
але не бажано вживати їх разом із яйцями, м’ясом, рибою, бобовими. Є
сотні рецептів народної медицини, де різні злаки використовують як ліки.
Проте при целіакії — хворобі, що виникає у дітей за нестачі ферментів,
які перетравлюють глютен, злакові (борошно, пшеничні, ячмінні, вівсяні
крупи , жито) вилучають із раціону, бо вони містять білки, до складу
яких входить глютен. Хворим рекомендують страви із гречаних, рисових,
кукурудзяних круп, соєвого борошна.

Найпростішим та легкодоступним методом підтримання здоров’я дитини є
правильне харчування, а найкращими ліками — натуральні продукти
харчування у тих збалансованих пропорціях, якими забезпечила їх Природа.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Уокер Н.В. Лечение сырыми овощными соками./ Под ред. докт.мед.наук Р.Д.
Поуп. —

Одесса: Аспект, 1990. — 107 с.

Фитонциды в медицине /Чекман И.С., Голота Л.Г., Андрущук А.А.,
Далецкая Л.П. — К.: Наук, думка, 1990. — 216 с.

Похожие записи