РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Лікарська допомога первинно-общинного ладу

План

Найдавніші лікувальні галузі.

З вдосконаленням знаряддям праці і вдосконалювалася медицина.

Релігійні вірування.

Медицина часи стародавніх слов’ян і Київська Русь.

За археологічними знахідками останніх часів, первісна людина виникла
3-4 мільйони років тому. В розвитку людини розрізняють два переломних
моменти. Перший найважливіший характеризується початком трудової
діяльності із застосуванням знаряддя та переходом від стадії тваринних
попередників людини до стадії формування, людей. До цього періоду в
найбільш ранній стадії відносять такі типи людей, як архонтропи та пал
еоантропи.

Другий переломний період на межі раннього і пізнього палеоліту
характеризує перетворення палеоантеропів з переходом (40-35 тис. р.
тому) від стадії первісного людського стада до первісно родової общини.

Основною відмінністю людини від інших живих істот є характерна для неї
цілеспрямована праця. За Енгельсом, вплив праці на психічну діяльність
людина настільки великий, що в певному розуміння можна вважати: праця
спряла перетворенню вищих антропоїдів в людини розумну. Впливаючи своєю
працею за допомогою виготовлених нею знарядь на природу навколо себе,
людина змінювала і свою власну природу. При цьому людина природно
прагнула зберегти свої фізичні сили, тобто здоров’я. Елементарні заходи
захисту від несприятливих зовнішні умов – холоду, негоди, прикриття тіла
або окремих його частин одежею, влаштування найпростіших жител, хоча б
самого лише даху, — все це примітивні зачатки гігієни.

Тяжкі умови існування. трудність добування їжі спряли виникненню
захворювань. Уже на скелетах тварин і людей, що їх наука відносить до
найстародавніших часів історії, знаходять сліди як перенесених хвороб,
так і лікувальних втручань.

З цими ж умовами життя пов’язані і початки лікувальної діяльності,
передусім самолікування. ДО найдавніших лікувальних галузей, очевидно,
належать: допомога при пологах (особливо жінці, що родить уперше). при
травмах (забиті місця, падіння з висоти, зіткнення з дикою твариною),
деякі розлади травлення, явні зовнішні ураження на шкірі. І.П. Павлов
писав, що лікувальна діяльність у своїх початках ровесниця першої
людини; було в несправедливо починати історію медицини з писемного її
періоду.

Лікувальні засоби первісної медицини змінювались за первіснообщинного
ладу залежно від поступового вдосконалення продуктивних сил і розвитку
первісного людського суспільства. Живилася первісна людина до винаходу
засобів добування вогню продуктами рослинного походження: різними
ягодами, горіхами, корінням. Людина вишукувала і їла їх у природному
вигляді. За такого харчування людина змушена була ознайомитися з
отруйними і лікувальними властивостями їх.

З часом людина почала розрізняти суто лікувальні рослини (проносні,
блювотні тощо) і користуватися ними в разі потреби. Оскільки відшукували
і збирали рослинні продукти живлення в основному жінки, то можна
вважати, що вони й були першими знавцями їх. У переказах і стародавніх
писемних пам’ятках деяких народів збереглись навіть імена перших таких
жінок – знавців лікувальних засобів: у Кавказькій Колхіді – Медеї, у
чехів – Кази. В “Іліаді” Гомер згадує “золотоволосу Ага меду”, яка
зналась на всьому лікувальному зіллі, що росте на землі.

Поживні речовини в разі потреби почали використовувати як лікувальні.
Переконавшись, наприклад, у блювотній, проносній, потогінній, снодійній,
болезаспокійливій, збуджувальній та інших діях деяких рослин,
використовуваних для заспокоєння голоду, люди почали згодом, у міру
потреби, використовувати їх спеціально для полегшення того чи іншого
страждання, Досвід навчав їх використовувати певні речовини в певних
кількостях, у певному стані й вигляді, піддавати належній обробці.
Справедливо кажуть, що аптека виникла з кухні.

Суто дослідним шляхом людина навчилася також використовувати з
лікувальною метою воду, сонячне тепло, розтирати, розминати хворі місця,
спиняти тиском кровотечу, знерухомлювати місця перелому, прив’язуючи до
ушкодженъ кінцівки палку чи шматок кори дерева. Коли первісна людина
вдосконалила свої знаряддя, користувалася вже списом, луком, ножем, що
дало їй змогу полювати на більших тварин, займатися рибальством, вона
почала вживати ліки і тваринного походження: кров, жир, окремі органи
тварин та їхні утробних плодів. Наступне оволодіння гончарним ремеслом
(VІ- ІV тис. до н.е0. дало змогу не лише краще готувати і зберігати їжу,
а й заготовляти лікувальні засоби.

Коли ж людина почала займатися скотарством, то допомога тваринам під час
травм, родів, спостереження над тим, як діють на них різні трави,
збільшували лікувальний досвід людини, Пізніше з лікувальною метою
почали застосовувати і мінеральні речовини.

До цієї суто досвідної, емпіричної медицини з часом почали долучатися
засоби, які ґрунтувалися на вірі людини в існування надприродних сил. Як
доведено наукою, в початковому періоді своєї історії людство не знало
релігії. Зародки релігії сягають періоду розвитку первісного людського
суспільства, який характеризується вже родовим ладом. У цей період
людина не відокремлює себе від природи, наділяє природу таким же життя,
яким живе сама. Людина шукає для себе пояснень виникнення навколишніх
явищ природи, як-от: зміни дня і ночі, виникнення вітру, грому,
пояснення, чому людина спить, хворіє. вмирає та ін.

Оскільки досвідні знання людини в цей чай були дуже обмежені, то
пояснити всі ці явища людина могла, лише допустивши існування
надприродних сил, надавши їм і всім явищам природи і тваринам своїх
властивостей. З часом у неї створюється примітивний комплекс уявлень про
незрозумілі явища, своєрідний світогляд. Так виникають релігійні
вірування: тотемізм – віра людини в існування надприродного зв’язку між
даною родовою групою людей і певним видом тварин і рослин анімізм – віра
в наявність духів і душі і магія – віра в існування надприродних,
невидимих зв’язків і впливів окремих явищ природи на людину і зворотного
впливу людини на природу та людини на людину. При такому світогляді
створюється переконання у можливості впливу на пророку і на людей за
своїм бажанням, для чого лише потрібно застосовувати відповідні засоби,
дії, наприклад: щоб пішов дощ _ розбризкувати навколо себе воду, що
прискорити роди – розв’язувати вузлики або пролазити кріль обруч та ін.
Ці дії завжди супроводилися певними словами. З часом самим словам почали
надавати певного значення, що привело до виникнення замовлянь, примов,
заклинань, пізніше – молитов.

За такого світогляду хвороба, якщо вона не має видимої причини –
поранення, удар, падіння, — є наслідком вселення в людину ворожої сили,
яку можна вигнати або благанням, подарунком-жертвою, погрозою, або
прийманням огидних на смак, є неприємним запахом речовин (полин, кал).
Цю ворожу силу можна примусити залишити хвору людину: налякавши її своїм
незвичним одягом (шаманських одяг, криком, свистом, грюканням, можна
переманити в іншу тварину. предмет, які потім спалити, кинути в річку чи
закопати в землю.

Первісна людина була глибоко переконана і істинності своїх вірувань і
спочатку сама виконувала всі лікувальні заходи та різні магічні дії. З
часом, навчена досвідом своїх особистих невдач, почала звертатися до
окремих осіб, які “знали” кращі засоби “Вміли” краще входити в зв’язок з
надприродними силами. Так поступово виділяються віщуни, знахарі,
чаклуни, яким 2Було відкрито” всі таємниці природи, які розуміли “шелест
і гомін трав”, “Шепіт матері-землі”, знали і вміли знаходити лікувальні
й отруйні речовини і виготовляти з них відповідні ліки.

З огляду на емпіричний характер стародавньої медицини в руках окремих
емпіриків – знахарів – зосереджувались певні навички лікування досить
обмеженого кола хвороб, а іноді навіть якоїсь однієї хвороби. Одній
людині, очевидно, важко було оволодіти різними прийомами в різних
галузях. Так, у Стародавній Русі розрізнялись костоправи, лікарі “очні”
(особливо з вичавлюванням трахоматозних зерен), спеціалісти з грижі, з
роздроблення ц видалення каменів із сечових шляхів, з лікування гостя –
ревматизму, гомоню, венеричних хвороб, цілителі причинних, біснуватих,
баби-повитухи, баби-цілительки дітей. Аналогічні види знахарства
спостерігались на Україні.

Так подвійним шляхом – стихійно-матеріалістичним і містичним —
тисячоліттями нагромаджувалися лікувальні засоби, якими користувалось
людство в своєму трудовому житті. В основному однаковий в усіх народів,
це розвиток мав свої особливості залежно від зовнішніх умов, розвитку
продуктивних сил та інших факторів, які зумовлюють суспільний лад
людського колективу. Колектив з первісних часів завжди був і лишається
основною і невід’ємною умовою людського прогресу. За несприятливих умов
цей поступальний процес культурного розвитку подекуди загальмовується, і
окремі групи людей мовби “застигають” на такому досвідно-інтуїтивному
рівні.

Слов’яни з давніх-давен населяли південні береги Балтійського моря,
береги Вісли, Дніпра, Дністра та інших приток. Через південні степові
простори нашої Батьківщини пролягали шлях багатьох кочових народів, з
якими східним слов’янам доводилося вести запеклу боротьбу, обстоюючи
право на існування і своєї землі.

Про скіфів ми довідуємося з розкопок численних могильників, городищ по
Дніпру, в Криму, з літературних джерел грецьких письменників, зокрема з
праць грецького історика Геродота, який відвідав наші південні землі.
Про них згадує у своїх працях і Гіппократ, але він у Скіфії не бував.
Скіфи, як і південні слов’янські племена. торгували з греками продуктами
скотарства, хутрами, хлібом, лікарськими рослинами, деревом. а діставали
від них різні ремісничі вироби, предмети побуту, посуд, прикраси. Скіфи,
як і кожен народ, мали певні знання щодо лікування різних хвороб і
ушкоджень, як набуті емпіричним шляхом, так і містичного характеру. У
них були свої знахарі. Під час розкопок Чортомлицького кургану поблизу
Нікополя, Куль-Обського кургану недалеко від Керчі знайдено золоті й
срібні вази із зображенням скіфів. На одній з них зображено скіфів, які
подають лікарську допомогу (перев’язка нижньої кінцівки, витягання
зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали
велику лікарську практику в Афінах, (Анахарсіс, Томсаріс).

В одних народів, як про це буде мова далі, майже вся медицина перейшла
до віщунів-жерців, стала їхньою монополією і побувала дедалі більше
містичного характеру, в інших з хромовою медициною розвивалась медицина
на грунті дедалі глибшого спостереження природи, робились спроби вивчати
будову організму людини, його функції, вивчався перебіг хвороб
виділялись окремі форми захворювання. З часом завдяки сприятливим
соціально-економічним умовам, почався розвиток науки в медицині.

Народ мав свій медичний епос який сягав у давнину. Усі засоби майже
завжди супроводились замовлянням, поліпшуваннями тощо.

Похожие записи