медицина

Реферат

на тему:

Лейкоплакія.

ЛЕЙКОПЛАКІЯ

Лейкоплакія (leucoplacia, від фецьк. leucos — білий, ріах — пластинка) —
ураження CO, що характеризується патологічним зроговінням покривного
епітелію, яке здебільшого виникає у відповідь на хронічні екзогенні
подразнення.

Перший клінічний опис цього захворювання належить Базену (A.Bazin,
1868). Термін «лейкоплакія» запропонував Швіммер (Е. Schwimmer, 1877),
лейкоплакію у порожнині рота досконало описав Відаль (FiVidal, 1883).

Лейкоплакія трапляється у 13% хворих з патологією СОПР віком понад 30
років. У старшому віці, переважно у чоловіків, вона спостерігається у
7—10 разів частіше.

Лейкоплакія належить до розряду факультативних перед-раків. Частота
злоякісної трансформації лейкоплакії (залежно від схильності до
малігнізації окремих її клінічних форм) становить 15—75%. Тому
профілактика, своєчасна діагностика та раціональне, диференційоване для
кожної з її форм, лікування є відповідальним завданням
лікаря-стоматолога в запобіганні онкологічним захворюванням.

Етіологія. Виникненню лейкоплакії СОПР сприяють подразнювальні чинники,
які викликають хронічні запальні процеси. До них належать гострі краї
каріозних зубів, нависаючі краї пломб, патологічний прикус,
недоброякісно виготовлені протези, гальванізм ротової порожнини,
надмірне вживання прянощів, гарячої їжі і особливо куріння. Виникнення
лейкоплакії пов’язують з деякими чинниками виробничого середовища
(електромагнітні поля високої напруги, шкідливі фактори коксохімічного,
електролізного, силумінового, йодного, залізорудного та інших
виробництв). Із ендогенних чинників неабияку роль відіграють порушення
функції травного каналу, патологія ендокринної системи, недостатність
ретинолу та вітамінів групи В. Не виключена вроджена чи спадкова
схильність до розвитку захворювання. Слід пам’ятати (докладніше про це
йтиметься далі), що лейкоплакія може бути симптомом чи синдромом різних
хронічних, у тому числі й специфічних, захворювань (сифіліс, червоний
вовчак, туберкульоз, СНІД).

Патологічна анатомія. Захворювання характеризується різного ступеня
потовщенням епітеліального шару і втягненням у хронічний запальний
процес власної пластинки CO, тобто лейкоплакія проявляється як
гіперпластичний хронічний запальний процес, при якому прояви гіпер- і
паракератозу чергуються між собою.

У випадках, коли зроговіння носить характер паракератозу, найбільш
вираженими є явища акантозу. Власна пластинка CO в зоні ураження має
запальний інфільтрат із лімфоїдних клітин та плазмоцитів, що часто
чергується з осередками фіброзу та склерозу власної пластинки CO (мал.
42).

Клініка. Головною клінічною ознакою лейкоплакії є бляшка —
перламутрово-білий чи крейдоподібний елемент, що часто підноситься над
рівнем CO і має чіткі, зазублені або розмиті межі з цупкуватою при
пальпації поверхнею. Крім спільних ознак лейкоплакії, в її перебігу може
спостерігатися низка особ ливостей, які відображені у різних
класифікаціях.

Так, І.О.Новик виділяє плоску (гладеньку), підвищену, бородавчасту
(верукозну), ерозивну та виразкову форми лейкоплакії; М.Ф.Данилевський,
крім того, — початкову (передкератозну) форму; Б.М.Пашков — м’яку. Як
своєрідна форма лейкоплакії у курців з локалізацією кератозу на
піднебінні виділена так звана лейкоплакія Таппейнера.

Ці форми дають змогу найповніше охопити особливості перебігу
захворювання. Так, при початковій, плоскій та м’якій формах лейкоплакії
хворий вказує на тривале існування або появу «білої плями», що нічим не
турбує хворого. Частіше таке ураження лікар виявляє випадково при
лікуванні зубів чи проведенні планового профілактичного огляду різних
груп населення. При підвищеній, а особливо при варикозній формі
лейкоплакії хворих непокоїть відчуття шорсткуватості або випинання CO.
Ще неприємніші відчуття виникають у разі порушення цілісності епітелію.
На поверхні зроговіння чи в основі бородавчастого розростання
утворюються ерозії, тріщини або виразки, виникає відчуття печіння чи
болісності CO. Біль посилюється від дії механічних, хімічних, термічних
інгредієнтів їжі. Особливо болісними є ерозії й виразки на червоній
каймі губ та язиці.

При лейкоплакії курців (Таппейнера) хворі здебільшого скаржаться на
відчуття сухості в порожнині рота і печіння CO.

Оскільки лейкоплакія є процесом хронічним, то вони досить часто не
можуть назвати термін виникнення захворювання. Лише у разі порушення
цілісності епітелію хворі більш конкретно зазначають час появи садніння,
печіння чи болю, бо саме ці симптоми примусили їх звернутися до лікаря.

Під час огляду інколи звертає на себе увагу незадовільний гігієнічний
стан ротової порожнини, який ускладнює перебіг лейкоплакії. При
обстеженні, як правило, виявляють травмуючі подразники, зруйновані зуби,
неповноцінні протези, наявність різнойменних металів у мостоподібних
протезах, що межують з ураженою ділянкою CO.

У разі локалізації ураження у ділянці щік гіперкератозна бляшка має
класичні обриси, тобто форму трикутника, основа якого звернена до кута
рота, а вершина — по лінії змикання зубів у напрямку до ретромолярного
простору (мал. 43). .

Бляшки на бічній поверхні язика мають витягнуту форму, на твердому
піднебінні — підковоподібну вздовж альвеолярного гребеня. На інших
ділянках CO форма бляшок різноманітна. Зокрема, вони можуть мати вигляд
м’яких суцільних білувато-перламутрових, опалесціюючих плівок, часом
поділених борозенками на частки. Краї бляшки досить часто зірчасті. При
початковій, плоскій формах лейкоплакії осередок ураження не виступає над
рівнем CO (мал. 44). При подальшому розвиткові патологічного процесу
бляшки молочно-білого чи солом’яного кольору піднімаються над рівнем CO
(підвищена форма лейкоплакії). Помутніння ураженої частини і втрата
специфічного перламутрового блиску свідчать про прогресування кератозу
(мал. 45).

При лейкоплакії курців (Таппейнера) на твердому піднебінні видно ділянку
зроговіння: сірувато-біла, опалесціююча поверхня; нерідко CO
мереживоподібна, з червоними вкрапленнями — незроговілі ділянки навкруги
проток малих слинних залоз (мал. 46).

При бородавчастій лейкоплакії на фоні гіперкератозної бляшки частіше в
одному, інколи у кількох місцях спостерігається цупке горбисте утворення
типу бородавки з широкою основою, неболюче, не спаяне з підлеглими
шарами CO (мал. 47).

Для ерозивної та виразкової форм лейкоплакії характерна, окрім кератозу,
наявність ерозій, виразок, тріщин, які під дією подразників збільшуються
в розмірах, не виявляють схильності до загоєння і завжди
супроводжуються виникненням больових реакцій (мал. 48).

При верукозній, ерозивній, виразковій формах лейкоплакії в разі, коли
розвивається ущільнення під ділянкою кератозу, посилюються процеси
зроговіння, збільшуються розміри і цупкість бородавчастих утворень,
виникнення ерозій та виразок повинні насторожити лікаря з огляду на
можливість злоякісного переродження. Ці форми справедливо відносять до
кератозів, які належать до передракових захворювань.

При м’якій формі лейкоплакії в місцях хронічної травми (частіше
прикушування, жування) щік, язика, губ виявляється своєрідне
оксамитово-біле злущування CO, що нагадує поверхневий опік чи губчасту
мацеровану поверхню. Інколи такі утворення значною мірою нашаровуються
на поверхню, яка нагадує поверхню губки з різними за формою і розмірами
комірками. Якщо прикласти деяке зусилля, то верхні її шари видаляються з
поверхні. Нерідко до цих явищ приєднується запалення. Найчастіше м’яка
лейкоплакія виникає в осіб віком 16—20 років, у період формування
організму.

У клініці м’якої лейкоплакії виділяють типову (вогнищеву і дифузну) та
атипову форми. Для типової дифузної форми характерна широта осередків
ураження, що локалізуються на CO щік, губ. CO здається розпушеною,
набряклою, губчастою, вкритою великою кількістю лусочок. Інколи вона
набуває своєрідного вигляду через чергування ділянок, що вкриті
лусочками, і ділянок без видимих змін. Значно розпушені, з надто великим
злущенням вогнища заважають під час споживання їжі, розмови. Ці
утворення хворі схильні скушувати, не контролюючи цю звичку, чим
і підтримують патологічний процес (мал. 49). При типовій
вогнищевій формі на CO губ, щік трапляються поодинокі вогнища кератозу з
мінімально вираженою симптоматикою.

Для атипової форми м’якої лейкоплакії характерне помутніння CO
щік, губ; інколи вона може мати вигляд злегка підвищеної
над поверхнею CO білої опалесціюючої смужки або бляшки на рівні змикання
зубів.

Клінічний перебіг різних форм лейкоплакії може ускладнюватись утворенням
інших елементів ураження (тріщина, ерозія виразка), розростань, схильних
до рецидивів, з можливим злоякісним переродженням.

З метою уточнення діагнозу лейкоплакії, крім клінічного стеження,
вдаються до додаткових методів дослідження: стоматоскопи, цитологічного
дослідження, біопсії.

При стоматоскопії початкова форма лейкоплакії являє собою осередок CO
білясто-матового відтінку, плоска — потовщення епітелію з хронічним
запальним процесом підлеглих тканин. Підвищена форма характеризується
різко потовщеним шаром зроговілого епітелію; верукозна — височіючим
нашаруванням епітелію з сосочковими розростаннями, що чергуються із
звичайним кератозом.

Інформативним є люмінесцентне дослідження, при якому простежується
закономірність змін інтенсивності кольору світіння ділянок ураження.
Так, білясто-блакитний колір спостерігається при початковій
лейкоплакії, блакитний — при плоскій; малоінтенсивне світіння з
жовтуватим відтінком з переходом у фіолетовий характерне для підвищеної
лейкоплакії, фіолетове — для верукозної, коричневе —
ерозивно-виразкової.

Диференціальна діагностика. Для постановки остаточного діагнозу
лейкоплакію необхідно диференціювати від інших проявів кератозу CO, а
також деяких захворювань, що супроводжуються нашаруванням білих бляшок
тощо.

Від червоного плескатого лишаю (ЧПЛ) лейкоплакія відрізняється
відсутністю полігональних папул, що утворюють при злитті характерний
малюнок (мережива, кільця, листа папороті, морозних візерунків, сітки
Уїтхема та ін.). Важливо враховувати при цьому «улюблену локалізацію»
елементів ураження: лейко-плакічна бляшка найчастіше трапляється на CO
щік та в кутах рота у вигляді трикутника, основа якого звернена до кута
рота.

При ЧПЛ елементом ураження є папула. Папули полігональної форми, як
правило, розміщені симетрично, частіше в ретромолярному просторі. На
червоній каймі губ папули ЧПЛ мають застійно-жовтий колір (тимчасом як
бляшки лейкоплакії — сірувато-білі). Набагато полегшує діагностику ЧПЛ
наявність частого висипу папул на шкірі.

Червоний вовчак характеризується тріадою: кератоз, еритема, рубцева
атрофія. Від лейкоплакії він відрізняється наявністю останніх двох
симптомів.

Папульозні сифіліди спостерігаються при вторинному сифілісі CO. Вони
мають вінець запалення по периферії, а мацерований сірувато-білий
епітелій на поверхні папул при наполегливому зскрібанні знімається,
відкриваючи ерозію м’ясо-червоного кольору.

Гіперпластичній кандидоз, пліснявка інколи можуть бути помилково
прийняті за лейкоплакію через наявність білих бляшок нальоту на поверхні
CO. Однак при кандидозі цей наліт знімається і за допомогою мікроскопії
в ньому виявляють гриби.

Лікування. Передусім необхідна ретельна санація ротової порожнини.
Потрібно виявити і усунути всі подразнювальні фактори, провести
лікування карієсу і його ускладнень, систематично видаляти зубну бляшку,
над- і під’ясенний зубний камінь. Важливим лікувальним заходом є
раціональне зубне протезування (безпаєчні, цільнолиті конструкції
протезів, використання благородних металів, знімні пластинчасті протези
із безбарвної пластмаси та ін.). Дуже важливо своєчасно виявити і
усунути гальваноз ротової порожнини, зумовлений пломбами з амальгами або
різнойменними металами ортопедичних конструкцій зубних протезів.

Обсяг місцевого лікування залежить від форми лейкоплакії.
Патогенетичними завданнями є усунення гіперкератозу, а також
нормалізація процесу кератинізації епітелію. Ці завдання вирішуються
використанням медикаментозних, фізіотерапевтичних і хірургічних
методів лікування. З метою усунення гіперкератозу при початковій,
плоскій і підвищеній формах лейкоплакії у випадках, коли
зроговіння поступово не зникло після ретельної санації і усунення
подразників, використовують кератолітичні засоби (3—5—10% саліцилова
кислота, настої льонку, чистотілу, листків суниці). З успіхом для
цього застосовують похідні етиленамідів (бензотеф, тіотеф, фторбензотеф)
як для аплікацій, так і для введення методом електрофорезу (20 25
сеансів на курс лікування). При ерозивно-виразковій формі лейкоплакії
першочерговим завданням є відновлення цілісності епітелію, для чого
використовують тактику, що прийнята для лікування виразково-некротичних
уражень СОПР. За потреби ч метою очищення виразкових дефектів проводять
їх оброблення протеолітичними ферментами, застосовують
протизапальні т;і кератопластичні засоби: ретинол, токоферол,
препарати рос линного походження (олію обліпихи, мазь
календули), про поліс, солкосерил, кортикостероїдні мазі («Синалар»,
«Лорин ден», «Фторокорт», преднізолонову та ін.).

Ерозивно-виразкова і верукозна форми лейкоплакії у випалках, коли
консервативне лікування не досить ефективне, потребують хірургічного
лікування. З цією метою проводяті, кріообдування чи
кріодеструкцію, діатермокоагуляцію або традиційне хірургічне видалення
вогнища.

Останніми роками серед фізичних методів лікування лейко плакії досить
широко застосовують кріотерапію: кріообдування парорідинним струменем
азоту при початкових формах лейкоплакії і кріодеструкцію — при
ерозивній, виразковій та веру козній формах.

Дія наднизьких температур на CO при лейкоплакії викликає гомо- і
гетерогенну нуклеацію, яка супроводжується внутрішньо- та
зовнішньоклітинним зледенінням. Унаслідок внутрішньоклітинного утворення
льоду (внутрішньоклітинної кристалізації) відбуваються розрив
клітинної мембрани і денатурація білків, а також
спостерігаються токсична дія електролітів, що зумовлена їх високою
концентрацією, судинний стаз і розвиток мікроінфарктів. Можливий
розвиток темпера турного шоку, що веде до негайної загибелі клітини
через різке зниження температури.

Встановлено, що від кріовпливу протягом 10 с настає некроз
епітеліального шару CO, а при експозиції 60 с некроз поширюється до
підслизової основи. Після відтанення спочатку виникає набряк CO, потім
елементи ураження перетворюються на некротичну тканину, після відділення
якої (через 6—8 діб) відбувається епітелізація CO. В разі малігнізації
лейкоплакії лікування проводять так само, як при плоскоклітинному раку
CO, в умовах онкодиспансеру. Загальне лікування передбачає призначення
значних доз вітамінів (ретинолу, вітамінів групи В, аскорбінової
кислоти). Ретинолу ацетат призначають по 5—10 крапель 3 рази на день;
нікотинову кислоту — по 0,5 г 3 рази на день протягом 1 міс. За
показаннями проводять гіпосен-сибілізуючу терапію. В разі сталого
перебігу ерозивної та виразкової форм лейкоплакії призначають
кортикостероїдну терапію: у 1-й тиждень — по 1 таблетці 4 рази на день;
2-й — по 1 таблетці 3 рази на день; 3-й — по 1 таблетці 2 рази на день;
4-й — по 1 таблетці один раз на добу (в розрахунку на преднізолон).

Прогноз є найсприятливішим при початковій та плоскій формах лейкоплакії.
Всі хворі на лейкоплакію повинні перебувати під постійним диспансерним
наглядом і з’являтися для профілактичного огляду та лікування від 2 (при
початковій та плоскій формах) до 4—6 разів на рік (при підвищеній,
бородавчастій та ерозивно-виразковій формах).

Профілактика лейкоплакії потребує старанного підтримання санованого
стану ротової порожнини. Дефекти коронок та зубних рядів слід своєчасно
заміщувати раціональними зубними протезами. Дуже важлива повна відмова
від куріння, оскільки тютюн і продукти його згоряння містять понад 1000
різних речовин, які негативно впливають не тільки на CO, а й на весь
організм людини. Обов’язковим є лікування у відповідних спеціалістів
патології травного каналу, авітамінозів, супутньої ендокринної
патології.

Методи захисту СОПР від дії хімічних, механічних, термічних чинників на
виробництві стоматолог розробляє і впроваджує у співдружності з
гігієністом чи виробничим лікарем. Такі заходи сприяють значному
зниженню поширеності захворювань СОПР серед працівників промисловості і
сільського господарства.

Похожие записи