РЕФЕРАТ

на тему:

Ку-лихоманка

ПЛАН

Вступ

1. Етіологія та епідеміологія

2. Патогенез та клінічна картина

3. Діагноз, лікування та профілактика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ку-лихоманка (Q — скорочене англійське query невизначений, неясний;
синонім: австралійський Ку-ріккетсіоз, квінслендська лихоманка,
лихоманка боєнь, середньоазіатська лихоманка, коксієллез, Деріка —
Бернета хвороба) — інфекційна хвороба, яка характеризується лихоманкою,
інтоксикацією, враженням легень, гепатолієнальним синдромом. Є одним з
найбільш розповсюджених зоонозних ріккетсіозів у країнах СНД і в
більшості інших регіонів світу (Австралія, Європа, Америка, Азія).

1. Етіологія та епідеміологія

Збудник Coxiella burnetii відноситься до мікроорганізмів, незвичайно
стійким до навколишнього середовища, а також до різних фізичних і
хімічних впливів, у тому числі до дезинфікуючих засобів. При хлоруванні
води і кип’ятінні протягом 10 хв збудник гине.

Розрізняють сільськогосподарські і природні вогнища хвороби. У
сільсько-господарських вогнищах джерелами збудника інфекції є велика і
дрібна рогата худоба, коні, свині, собаки, домашні птахи, гризуни; у
природних вогнищах — дикі копитні і дрібні ссавці тварини, в основному
гризуни, птахи. Основне епідеміологічне значення мають ссавці — велика і
дрібна рогата худоба, свині й ін., що виділяють ріккетсії з
випорожненнями, сечею, молоком, навколоплідними водами.

Зараження людей у сільсько-господарських вогнищах відбувається
повітряно-пиловим шляхом при обробці забруднених тваринами вовни, пуху,
хутра, щетини, шкіри; харчовим шляхом при вживанні в їжу забрудненого
молока і молочних продуктів, через забруднені руки; при контакті з
інфікованими тваринами під час відходу за ними, їхньому забої й
обробленні туш.

У природних вогнищах збудники передаються трансміссивним шляхом —
кліщами, в основному іксодовими, у меншій мірі аргасовими, гамазовими,
червонотілковими.

Ріккетсії здатні довгостроково зберігатися в організмі іксодових і
аргасових кліщів і передаються трансоваріаційно і трансфазово (яйце,
личинка, німфа, дорослий кліщ), що дозволяє вважати цих кліщів не тільки
переносниками, але і резервуаром збудника лихоманки.

Захворюваність переважно спорадична, реєструється серед груп
професійного ризику (тваринники), серед сільських жителів, в основному у
весняно-літньо-осінній час року. Можливі й епідемічні спалахи. Зараження
від хворої людини відбувається рідко — через інфіковане мокротиння і
молоко жінок, що годують.

2. Патогенез та клінічна картина

В організм людини збудники проникають через дихальні шляхи, кишечник,
шкіру, потім вони попадають у кров і фіксуються в клітках системи
мононуклеарних фагоцитів. У тканинах розвивається доброякісний
ретикулоендотеліоз. Імунітет після перенесеного захворювання, як
правило, стійкий і тривалий.

Інкубаційний період від 3 до 32 днів, частіше 12—19 днів. У більшості
випадків хвороба починається гостро. Скарги різноманітні: головний біль,
болі в попереку, м’язах, суглобах, почуття розбитості, сухий кашель,
пітливість, втрата апетиту, порушення сну.

При огляді виявляються гіперемія обличчя, ін’єкція судин склер,
гіперемія зева. У більшості хворих рано з’являється HYPERLINK
«http://medarticle32.moslek.ru/articles/12670.htm» гепатолиенальний
синдром . Температура — 39—40°, температурна крива різноманітна —
постійна, ремиттирующая, хвилеподібна, неправильна.

Тривалість лихоманки частіше в межах 2 неділь, однак можливі рецидиви,
затяжна субфебрильна лихоманка.

У частини хворих виявляються пневмонія, трахеобронхіт (при
повітряно-пиловому шляху зараженні). Картина крові мало характерна;
частіше відзначаються лейко- і нейтропенія, відносний лымфоцитоз,
помірне збільшення СОЕ. Виділяють гостру (до 2—3 неділі), підгостру (до
1 місяця) і хронічну (до 1 року) форми, а також стерту форму, що
діагностується лише у вогнищах при лабораторному обстеженні. Ускладнення
рідкі.

3. Діагноз, лікування та профілактика

Діагноз ґрунтується на клінічній картині, даних епідеміологічного
анамнезу (облік професії і ендемічності хвороби) і результатах
лабораторних досліджень (використовуються реакції зв’язування
комплементу, аглютинації, непрямий іммунофлюоресценції, шкірна алергійна
проба).

Лікування проводиться в умовах стаціонару. Найбільш ефективні
антибіотики тетрациклінового ряду в звичайних дозуваннях. У зв’язку з
можливістю рецидивів лікування продовжується протягом 7—10 діб.

Гостру Ку-лихоманку успішно лікують доксицикліном, 100 мг усередину 2
рази в добу протягом 14 діб. Ефективні і фторхінолони.

При хронічній Ку-лихоманці потрібно використовувати як мінімум два
різних антибіотики, активних в отнохении Coxiella burnetii . Гарні
результати дає сполучення рифампицина і доксициклина . При цьому
доксициклин призначають по 100 мг усередину 2 рази в добу, а рифампицин
— по 300 мг усередину 1 раз у добу.

Оптимальна тривалість лікування залишається під сумнівом. Звичайно
рекомендують продовжувати прийом антибіотиків як мінімум протягом 3
років. Припиняти лікування можна тоді, коли титр IgA-антитіл до антигену
фази I не перевищує 1:50, а титр IgG-антитіл до нього не перевищує
1:200.

Випробується й інша комбінація — доксициклін , 100 мг усередину 2 рази в
добу, і гідроксихлорохин , 600 мг усередину 1 раз у добу. In vitro
додавання гідроксихлорохіну в концентрації 1 мг/мол додає доксицикліну
бактерицидні властивості в отнохенії Coxiella burnetii .

Розроблено вакцину проти Ку-лихоманки. В Австралії її успішно
застосовують для вакцинації працівників боєнь.

Термін виписки визначається індивідуально.

Прогноз сприятливий.

Профілактика полягає в проведенні комплексу санітарно-ветеринарних і
санітарно-профілактичних заходів. Вони спрямовані на запобігання замету
інфекції у тваринницькі господарства і включають огляд і обстеження
знову надходять у господарство тварин, ізоляцію і лікування хворих
тварин, знезаражування їхніх випорожнень і навколоплідних вод, а також
приміщень (стійла, годівниці і т.п.) 3—5% розчином чи креоліну 10—20%
розчином хлорного вапна.

При роботі з хворими тваринами (відхід, лікування) варто дотримувати
міри особистої профілактики — користатися спеціальним одягом (гумовими
чоботями, рукавичками, фартухами, марлевими респіраторами з дезінфекцією
їх після роботи). Молоко з неблагополучних господарств обов’язково
стерилізують, готування кефіру, сиру, олії й ін. з некип’яченого молока
неприпустимо.

В епідеміологічному вогнищі Ку-лихоманки проводять поточну і заключну
HYPERLINK «http://medarticle32.moslek.ru/articles/15290.htm»
дезинфекцию , за епідемічними показниками — вакцинацію людей . Важливе
значення має гігієнічне виховання населення у відношенні профілактики
Ку-лихоманки.

Висновок

Отже, Ку-лихоманка — інфекційне захворювання людини і тварин, яке
викликане ріккетсіями Бернета, із множинними шляхами зараження. Виникає
в епідемічних вогнищах, характеризується симптомами інтоксикації,
поразкою ендотелия кровоносних судин, легень; при поліорганних поразках
має схильність до затяжного плину. При вживанні в їжу заражених молочних
продуктів, води; при вдиханні з чи пилом при влученні на ушкоджену шкіру
і слизуваті оболонки сухих фекалій і сечі заражених тварин і кліщів,
рідко —при укусах кліщів.

При влученні в організм людини ріккетсії зі струмом лімфи і крові
впроваджуються в ендотеліальні клітки судин, частково захоплюються
фагоцитами, розмножуються, знову попадають у кров разом зі своїми
токсинами і заносяться в різні органи, у яких формують вогнища інфекції.
У результаті алергійної перебудови організму і формування імунітету,
збудник виводиться з організму. У випадку неповного знищення
(переварювання) збудника в макрофагах (фагоцитах), ріккетсії знову
надходять у кров, що сприяє розвитку затяжних і хронічних форм інфекції
і розвитку поліорганних поразок (печінки, серця, суглобів, легень).

Інкубаційний період складає 3-32 дня. Звичайно початок захворювання
гострий: висока температура, слабість, головний біль, болі в суглобах і
м’язах. З’являється сухий хворобливий кашель. Обличчя хворого червоне,
судини склер розширені, у зеве також червоність і іноді сип на м’якому
небі. У частини хворих розвиваються бронхіти, трахеїти, запалення
легень, в основному при повітряно-пиловому шляху зараження. Пневмонія
часто розпізнається лише при рентгеноскопії легень. За рахунок спазму
гладкої мускулатури кишечнику бувають болю в животі. При поразці
нервової системи турбують головні і м’язові болі, біль при русі очей,
безсоння, можуть розвитися галюцинації, чи порушення, навпаки, стан
гноблення і пригніченості. Іноді можливий розвиток менингиальних
симптомів. Затяжні і хронічні форми характеризуються тривалим плином і
рецидивами хвороби з поразкою легень, серцевого м’яза й інших органів.
Смертельні исходи спостерігаються рідко.

Через поліморфні прояви захворювання клінічно поставити діагноз важко.
Підтвердити діагноз можна за допомогою лабораторних методів дослідження.
Виділяють риккетсии з крові, мокротиння, грудного молока і сечі на
спеціальних тканевих чи середовищах шляхом зараження лабораторних
тварин. Застосовують серологические методи дослідження і внутрішкірну
алергійну діагностичну пробу. Визначене значення має інформація про
перебування у вогнищі захворювання і професії хворого (обличчя, що
працюють із тваринами, мисливці), а також дані інструментальних методів
дослідження (ультразвук, рентгеноскопія легень, електрокардіографія).

При лікуванні застосовують антибіотики (тетрациклін, левоміцетин). При
важкому протіканні варто призначати гормони, антигістамінні препарати,
внутрівенно або внутрікрапельно вводити сольові і колоїдні розчини, а
також використовувати лікарські засоби за показниками. Для попередження
зараження Ку-лихоманкою основне значення має проведення ветеринарних
заходів щодо виявлення хворих тварин, використання при роботі з
тваринами захисних пристосувань (маски, рукавички), дотримання правил
термічної обробки молока і молочних продуктів, проведення дезінфекції.
Застосовується вакцина, що забезпечує імунітет на 2 роки.

Список використаної літератури

Касаткіна І. Л., Ку-лихоманка. — М., 1993

Лобань К.М. Лихоманка Ку. — М., 1987

Посібник з інфекційних хвороб / Під ред. В.І.Покровського, К.М. Лобаня.
— М., 1986

Федорова Н. И., Епідеміологія і профілактика Куріккетсіозу. — М., 1998

PAGE

PAGE 2

Похожие записи