Реферат на тему:

Кровотеча (класифікація, клініка, зупинка, ускладнення)

Геморагія (від гр. haima – кров, rhein – текти) – вихід крові з
органів серцево-судинної системи при порушенні їхньої цілісності.

У дорослої людини, залежно від маси тіла (кг), об’єму поверхні тіла
(м2) міститься від 5 до 9 літрів крові. 60% її об’єму циркулює про
кровоносним судинам і називається об’ємом циркулюючої крові (ОЦК). Інший
об’єм знаходяться у депо (печінка, селезінка, кістковий мозок). Нагадую
студентам про значення тих занять по анатомії, що відносяться до
серцево-судинної системи.

Відділення ОЦК мають окремі методичні вимоги. Маємо багато методик
визначення ОЦК. Формула для розрахунку належних величин ОЦК у чоловіків
і жінок:

ОЦК чоловіків = 0,06 х М (кг) + 0,01 Р (см)

ОЦК жінок = 0,05 х М (кг) + 0,01 Р (см)

Питома вага ОЦК у корпоральному кровообігу:

артеріальне русло – 12%;

капілярне русло – 5%;

венозне русло – 60%;

русло коронарних судин – 11%;

мале коло кровообігу – 12%.

Одним з об’єктивних ознак стану корпоральної кровотечі: артеріальний
тиск, що визначається методом вислуховування Короткого ва: систелічний
артеріальний тиск, що характеризує роботу міокарда і діастолічний
артеріальний тиск, що характеризує стан судини. Належні показники
розраховуємо емпірично:

ДАД з = 100 + 0,7 В (рік), мм рт.ст.

ДАД з = 50 + 0,5 В (рік), мм рт.ст.

і середній артеріальний тиск:

АТ сер = (АТ с + 2 АТ д) : 3

Роботу серця і величину викиду крові визначає величина повернення крові
до серця. Об’єктивно цю величину оцінюють величиною центрального
венозного тиску (ЦВТ) = 7,0 – 8,4 мм рт.ст.

Грубі порушення в системі корпорального кровообігу настають при
кровотечі. Кровотеча – це потік крові з кровоносних судин при ушкодженні
чи порушенні проникності їхніх стінок.

Втрата крові представляє безпосередню загрозу для життя потерпілого і
від швидких дій медичних працівників залежить його доля. Іноді при
бурхливій кровотечі смерть настає і при відносно невеликій крововтраті
(400-600 мл) і в зв’язку з гострим порушенням гемодинаміки. Це викликає
раптовий дефіцит крові у серці, ОЦК перестає відповідати обсягу
порожнини серця і настає його зупинка. Фатальним може бути також
невелика кровотеча, якщо воно викликає порушення функцій
життєво-важливих органів. Наприклад, крововилив у головний мозок
викликає здавлення життєво-важливих центрів.

Об’єм кровотечі і її наслідки залежать від багатьох обставин. Велике
значення мають вид і калібр ушкодження кровоносної судини, що визначають
швидкість і об’єм крововтрати. Не менше значення має вид поранення –
рубані різані рани кровоточать сильніше забитих. Інтенсивність кровотечі
залежить також від ширини і глибини рани, її напрямку і локалізації.

Чоловіки переносять кровотечу гірше, ніж жінки, організм яких
адаптований до крововтрати. Особливо чуттєві до крововтрати малолітні
діти і старі. Велике значення мають фонові порушення загального стану
організму, підвищений артеріальний тиск, а також хвороби і симптоми, що
впливають на проникність кровоносних судин (сепсис, променева хвороба).
Одномоментна втрата крові, що складає 4-4,5% відносно маси тіла,
вважається смертельною.

Важкі кровотечі з рани спостерігаються при різних хворобах крові
(гемофілія, тромбофілія, хвороба Верльгофа).

Деякі медикаменти, при їхньому тривалому вживанні, можуть підсилити
кровотечу (аспірин, антикоагулянт), протизапальні засоби (індометацин,
діклофенак).

Фактори зовнішнього середовища також підсилюють кровотечу (висока
температура чи зниження артеріального тиску).

Класифікація кровотеч

Залежно від принципу, покладеного в основу, існує небагато практично
значимих класифікацій кровотеч.

АНАТОМІЧНА, згідно якої виділяють артеріальну, венозну, капілярну,
паренхіматозну і змішану кровотечу.

При артеріальній кровотечі кров червона, тече струменем, поштовхами
(пульсує). Ушкодження не тільки великих, але і середніх по довжині
артерій, може викликати гостру анемію і навіть стати причиною смерті.
Артеріальна кровотеча сама не зупиняється (кровотеча із сонної артерії,
а. gestua sin, найбільше небезпечно з аорти).

Для венозної кровотечі характерний темний колір крові, що тече
рівномірно і не пульсує. Якщо ушкоджені великі вени чи має місце
кровоносний застій, венозна кровотеча може бути сильною і небезпечною
(стегнова, підключична вена).

Капілярна кровотеча звичайна не велике, кров просочується по всій
поверхні рани, зупиняється, як правило, самостійно.

Паренхіматозна (вид капілярного) кровотеча з паренхіматозного органа,
особливо з ушкодженої печінки чи селезінки, характеризується тим, що
кровоточить уся поверхня рани. Внаслідок того, що судини, які
кровоточать, фіксовані в стромі і не спадаються, воно зупиняється тяжко
і часто приводить до гострої анемії (шов Кузнецова-Пенського).

ЕТІОЛОГІЧНА. Етіологічно кровотеча ділиться на механічні, нейротрофічні
і токсикоінфекційні.

Кровотечу, викликану механічним ушкодженням стінки судини, позначають
як Haemorragia perruptura. Ушкодження судин виникає не тільки в
результаті травми чи операції. Спостерігаються розриви аневризматично
розширених судин чи при високому артеріальному тиску, при низькому
артеріальному тиску. Сильний кашель, повторна блювота, різного виду
судороги, запори – короткочасно підвищують артеріальний тиск, унаслідок
чого рвуться дрібні вени і капіляри (синдром Меллорі-Вейсса).

Патологічний процес (злоякісна пухлина, гнійник), діючи зовні на
кровоносну судину, порушує його цілісність. Це позначається терміном H.
per arrosiae. По мірі росту пухлини чи поширення патологічного процесу
(виразка, гнійник), він може перейти на стінку кровоносної судини і
пошкодити його, викликавши арозивну кровотечу.

Кровотеча унаслідок порушення проникності через неушкоджену стінку
судини називають H. per diapedesin. Ці кровотечі нерідко спостерігаються
при септичних станах і інших інфекційно-токсичних процесах. Подібну
кровотечу можуть викликати зміни хімічного складу крові (гемофілія,
тромбофілія й ін.).

КЛІНІЧНА. Крім зовнішньої і внутрішньої кровотечі, залежно від місця,
куди виливається кров, розрізняють: внутрішньотканинне, коли кров
виходить із судини і просочує навколишні тканини, викликаючи утворення
петехій (дрібних крововиливів, ексхімозів і синців) чи скупчування в
межтканинних проміжках, розсовуючи тканини й утворюючи гематому
(пухлиноподібне скупчення крові, що може розсмоктатися чи довкола неї
утвориться капсула і перетворюється у кісту.

Внутрішня кровотеча характеризуються висіченням крові в яку-небудь
порожнину організму. Якщо порожнина має прямий зв’язок з навколишнім
середовищем і кров з порожнини виливається назовні, то така внутрішня
кровотеча називається відкритою (кровотеча з порожнини носа — epistaxis,
шлункова — gostrorragia, легенева — haemaptoe, із сечових шляхів —
haematurea, маткова — metrorragia, середньомозкова – encefalorragia).
Якщо порожнина закрита і не має зв’язку з навколишнім середовищем, то
виникаючі внутрішньопорожнинні кровотечі називаються
внутрішньопорожнинними закритими (кровотеча в черевну порожнину –
haemaperitoneum, у плевральну порожнину – haemotorax, у серцеву –
гемоперикард). Як бачите для позначення крововиливу застосовують
спеціальні терміни: невеликі обмежені крововиливи в шкіру називаються
petechia, у слизову – purpura. Есduмоsіs – рясний крововилив у шкіру чи
слизову.

При зовнішніх кровотечах (externa) кров із місця ушкодження випливає
назовні. Легко діагностується лікарем і хворим.

Внутрішня кровотеча (internu) відбуваються в порожні органи чи в
порожнині (черевна, грудна). Про кровотечу судять по наявності клінічних
симптомів і гострого недокрів’я чи деяким вторинним ознакам. Кровотеча в
порожні органу також має місцеві і загальні прояви. Через деякий час
кров виливається назовні, але вже в зміненому вигляді. Наприклад, при
шлунковій кровотечі блювотні маси нагадують кавову гущавину.

Прихована внутрішня кровотеча (occulta) протікає повільно, не викликає
гострого недокрів’я і без лабораторних досліджень, як правило, не
діагностується. Наприклад, невелика кровотеча 12-п кишки можна
установити за допомогою дослідження калу на сховану кров.

ПО ШВИДКОСТІ кровотечі. Розрізняють гостру кровотечу, при який хворий
може загинути від гострого недокрів’я, так як організм не встигає
пристосуватися до раптовій втраті крові. При хронічній кровотечі
кількість крові зменшується повільно і поступово організм встигає
адаптуватися до крововтрати. Швидка втрати невеликої кількості крові
набагато небезпечніша, ніж поступова утрата великого об(єму крові.
Гостра кровотеча стають небезпечним при втраті згори 30% гемоглобіну, у
той час як при хронічній кровотечі втрата навіть 75-80% гемоглобіну
викликає термінальний стан.

ПО ЧАСУ прояву кровотечі розділяють:

первинну кровотечу спостерігають відразу після травми, під час операції
при розриві кровоносної судини чи інших видах;

вторинна кровотеча настає після більш чи менш тривалого часу, може
викликати різні ускладнення.

Розрізняють: ранню вторинну кровотечу, що звичайно спостерігаються
після ушкодження кровоносної судини в перші години. Його причиною може
бути недостатньо надійна зупинка кровотечі, підвищений артеріальний
тиск, а також розчинення (лізис) тромбу і його випадання із судини.
Тому, коли немає впевненості в надійній зупинці кровотечі, у рані
залишають гумовий випускник чи організують активну аспірацію
відокремлюваного, що дозволяє контролювати початок кровотечі і
перешкоджає утворенню гематом. Рання вторинна кровотеча можуть бути
причиною травми дренажу чи пов’язки.

Пізню вторинну кровотечу виділяють пізніше – на 7-10 день, іноді навіть
через місяць після травми. Звичайно причиною їх може бути ускладнені
рани – інфекція, розм’якшення чи розчинення тромбу. При гнійному
розплавлюванні відбувається безпосереднє розплавлювання стінки
кровоносної судини – його некроз.

Спостерігають також повторні вторинні кровотечі, причину яких необхідно
відзначити, що кожна повторна кровотеча сильніша і небезпечніша
попередньої. Вторинну кровотечу зупинити значно тяжче, ніж первинну.

Клініка кровотечі

Кровотеча супроводжуються місцевими й загальними симптомами.

Місцеві симптоми кровотечі при зовнішній кровотечі визначити не
представляє великих труднощів. Обстежуючи хворого необхідно звернути
увага на розміри, напрямок і види рани. Варто визначити, є кровотеча
артеріальною, венозною чи капілярною – від цього залежить метод зупинки
кровотечі.

У випадку внутрішньої кровотечі місцеві симптоми різноманітні, їх важче
помітити й оцінити:

кровотеча в м’які тканини і між фасціями протікає з вираженими болями,
набряком тканин, порушенням функції;

при крововиливі в суглоб (гемартроз) контури суглоба згладжені чи
спостерігається його припухлість. Рухи обмежені чи болючі, але іноді
видно підшкірні крововиливи. Додатково – рентгенологічна діагностика,
ультразвукова діагностика, у крайньому випадку – пункція із суглоба;

внутрішньочерепний крововилив можуть викликати симптоми здавлення
головного мозку: на стороні крововиливу розширюється зіниця
(анізокорія), на протилежній стороні настає параліч і зникають рефлекси.
Пульс стає рідким (брадикардія). Може наступити раптова втрата
свідомості;

при скупченні крові в порожнині гемоперикарда хворі неспокійні,
пред’являють скарги на болі в області серця й утруднене дихання. Тони
серця різко приглушені, верхівковий поштовх серця не видний і не
пальпується. Пульс слабкого наповнення, прискорена (тахікардія),
відзначається набрякання шийних вен. Діагноз підтверджуються
рентгенологічно й УЗД;

у плевральній порожнині скупчення крові (гемоторакс) розділяються (по
класифікації П.А.Купріянова) на малий, коли невелика кількість крові
стікає в плевральні синуси і звичайно не викликає особливих скарг
хворого. Гемоторакс середньої величини рівень крові, що вилилася,
досягає нижнього кута лопатки, викликає в хворого почуття тяжкості і
болю в грудях, задишку, порушується вентиляційно-перфузійний
взаємозв(язок, на тлі вторинної (анемія) дихальної недостатності
розвивається первинна дихальна недостатність (гіпоксія) у доповненні При
великому тотальному гемотораксі легеня цілком здавлена, средостіння
зміщено в протилежну сторону. Розвиваються грубі порушення центральної
гемодинаміки і зовнішнього дихання. Симптоми: задишка, пульс слабкого
наповнення, частий, знижений артеріальний тиск. Додаткові методи
дослідження: прослуховування дихальних шумів (аускультація) легень,
вистукування (перкусія) грудної клітки, рентгенографія, УЗИ; пункція
плевральної порожнини;

кровотеча у черевну порожнину частіше усього відбувається у результаті
ушкодження паренхіматозних органів (селезінка, печінка).

Місцеві симптоми:

черевна стінка обмежено приймає участь у диханні;

поступово об(єм живота збільшується;

при пальпації – напруга передньої черевної стінки, болісність, симптоми
подразнення очеревини (синдром Щьоткіна-Блюмберга, Кулінкампфа –
болісність без напруги м’язів черевної стінки);

перкуторно — притуплення в нижніх відділах живота, але у верхніх
відділах може бути тимпаніт;

хворі часто скаржаться на болі в підключичній області, обумовлений
роздратуванням діафрагмального нерва;

нудота і блювота;

симптоми гострого недокрів’я;

Кровотеча з паренхіматозних органів сама не зупиняється, чим раніше
вона виявлена, тим раніш буде проведене хірургічне лікування, тим більше
шансів у хворого залишитися живим.

кровотеча з вен стравоходу (частіше при цирозі печінки) з шлунка чи
кишечнику (частіше при виразковій хворобі, хворобі Меллорі-Вейсса).
Місцеві симптоми: слабість, запаморочення, блювота «кавовою гущею»,
гематомезис – колір крові змінюється під дією соляної кислоти в шлунку;
якщо кровотеча рясне – блювотні маси містять свіжу кров і згустки; кал
на вид темної дьогті (мелена).

F

? ? AE

&

&

&

F

&

Шлункова і кишкова кровотечі завжди небезпечні, часто ведуть до
розвитку гострого недокрів’я. Іноді кровотечу можна зупинити
консервативними методами, але вона може раптово повторитися.
Спостерігаючи такого хворого, хірург повинен бути завжди готовим до
терміновій операції.

Механізм адаптації при кровотечах

Кровотеча мобілізує комплекс заходів захисту реакцій організму, зміст
якого полягає в попередженні повної крововтрати і смерті. У випадках
хронічної кровотечі це відбувається порівняно легко, довгостроково не
викликаючи зривів механічної компенсації, тоді як при гострій
крововтраті й особливо масивній механізми адаптації не встигають
включаться чи не можуть компенсувати раптово виниклі грубі порушення
органів і систем.

В основі адаптації організму до крововтрати і ліквідації її наслідку
лежать:

спазм судини, що кровоточить, тромбоз;

збільшення маси ОЦК за рахунок мобілізації рідини з міжтканинного
простору;

частішання серцевої діяльності і дихання для забезпечення тканин киснем;

перерозподіл кровообігу на користь постачання кров’ю життєво важливих
органів: мозок, легені, серце, печінка, нирки, за рахунок спазму судин
шкіри, м’язів кінцівок, кісткових м’язів;

каскадне включення різноманітних нейрон-ендокринно-гуморальних
механізмів життєзабезпечення, спрямованих на підтримку артеріального
тиску на рівні не нижче критичного;

активація системи згортання крові;

викид у потік циркуляції крові з депо (селезінка, кістковий мозок).

Незначні кровотечі зупиняються спонтанно. За рахунок рефлекторного
звуження стінки ушкодженої судини краї ранового дефекту (при повному
перетинанні судини) зближаються, що приводить до зниження кровотечі.
Більше скорочується внутрішній шар стінки судини (інтиму), утворити
клапан, що прикриває дефект.

У зупинці кровотечі активно приймаю участь система згортання крові. Цей
складний процес вам прочитаний на курсу патофізіології. Для компенсації
недостатності кисню в тканинах системи органів подиху і кровообігу. При
масивній кровотечі постраждалі часто апатичні, сонливі, що розцінюється
як захисна реакція організму, але і за рахунок гіпоксії мозку. Те є
навпаки: не тільки як прояв гіпоксії мозку, але і як захисна реакція
організму.

Зупинка кровотечі

Ще в давні часи при різних пораненнях потерпілий інстинктивно стискав
рану, намагаючись зупинити кровотечу. Тоді ж була застосована пов’язка,
що давить. У середньовіччі широко застосовували для зупинки кровотечі
припікання: уявіть собі площу в середньовічному місті. Тут повинно
відбутися прилюдне покарання злодія. По законам того часу, по першій
судимості, відрубували палець, по другій – кисть. У першому випадку
кровотечу зупиняли накладенням пов’язки. На площі поміст, на помосту
колода для рубання м’яса і казан з киплячим олією. Керує цим
господарством кат. Після відрубування (усікання) кисті, куксу
передпліччя занурювали в кипляче олію і такий спосіб вирішували всі
проблеми із шовним і перев’язувальним матеріалом, засобами для зупинки
кровотечі. Отже, для зупинки кровотечі була використана висока
температура – кипляче олія. Але в другій половині ХІХ сторіччя Пакелен
застосував для зупинки кровотечі прилад із дрібних судин, що нагадує
апарат для випалювання. Цей метод розвивався й удосконалювався,
перетворивши в широко розповсюджений у хірургії метод зупинки кровотечі
з дрібних судин під час першої операції – діатермокоагуляція –
електроніж і далі – лазерні установки – лазерний ніж.

Для зупинки кровотечі лікарі А.К.Цельс, К.Гален застосували метод
перев’язки судин. Однак цей метод не знайшов широко поширення і тільки в
1550 році Амбруаз Парі знову впровадив перев’язку судин для зупинки
кровотечі, крім цього ним же був застосований міцний джгут (ligature
forti) при проведенні ампутації.

Вільям Гарів у 1628 році опублікував свою класичну роботу про кровообіг
людини, де крім фізіології кровообігу було сказано, що для припинення
венозної й артеріальної кровотечі джгут треба накладати по різному.
Пізніше цей джгут (турнікет) стали широко використовувати для зупинки
артеріальної кровотечі. А після пропозиції в 1873 році Ф.Есморхом
застосування гумового джгута – метод знайшов ще більш широке
застосування.

Зупинку кровотечі можна розділити на тимчасову й остаточну.

Тимчасова зупинка кровотечі. Прийоми тимчасової зупинки кровотечі дають
можливість врятувати потерпілого від гострої крововтрати. Цей прийом
часто доводиться застосовувати людям без медичної освіти, тому їх
повинен знати кожний. Прийоми тимчасової зупинки кровотечі різні, їхній
вибір залежать від виду ушкодженої судини, розмірів і локалізації рани й
ін. Нерідко різні прийоми комбінують. В усіх випадках важливим моментом
є іммобілізація ушкодженої частини тіла. Такого потерпілого можна
транспортувати після зупинки кровотечі на місці події.

Кровотечу з поверхні вен і дрібних артерій можна зупинити давлючою
пов’язкою і здавленням ушкодженої кінцівки. Максимальне згинання
кінцівки застосовується для зупинки кровотечі, якщо джерело розташоване
в дистальній частині тіла. Притисненням артерії до кисті проксимально
від рани артеріальна кровотеча зупиняються моментально, а у
допомагаючого є можливість без поспіху обміркувати подальшу тактику і
спосіб зупинки кровотечі.

Накладення джгута є більш ефективним, але і більш травматичним методом
тимчасової зупинки кровотечі. Він застосовується в основному при
пораненні магістральних артерій. Використовуються гумові джгути –
Есморха – гумова трубка з прикріпленим до одного кінця ланцюжком, а
іншого – гачка, що забезпечує закріплення джгута. Джгут Біра – товста
гумова стрічка з ґудзиком на одному кінці і дірочками на іншому. Модно
використовувати звичайні гумові трубки, гумові бинти. Застосування зонда
Блекмора для зупинки кровотечі з вен стравоходу, шляхом його введення в
стравохід і шлунок. Судинним зажимом можна пережати магістральну судину.
Накласти пов’язку і транспортувати в хірургічне відділення, де буде
проведена остаточна зупинка кровотечі.

Остаточна зупинка кровотечі

Методи остаточної зупинки кровотечі можна розділити на 5 груп:
1) механічні; 2) фізичні (термічні); 3) хімічні; 4) біологічні; 5)
комбіновані.

Механічні методи.

Перев’язка (лігування) судини в рані шовковою, капроновою чи кетгутовою
ниткою.

Прошивання судини разом із прилеглими тканинами.

Кліпування – прошивання судини разом із тканиною металевим дужками. Для
цього застосовують апарати УКЛ (ушивач кукси легені), УКБ (ушивачь кукси
бронха) і ін.

Воском стерильним зупиняється кровотеча з губчастої речовини кісти і вен
кісти, шляхом утирання його в місце кровотечі (стерностома, трепанація й
ін.).

Щільна тампонада рани, коли в її глибині немає можливості пережати
судина.

Фізичні і термічні методи.

1 Висока температура:

марлеві тампони, змочені гарячим (45-50?С) ізотонічним розчином хлориду
нартію;

електрокоагулятор (електричний ніж, діатермічний коагулятор);

інфрачервоний коагулятор;

лазерний ніж (лазерне зварювання).

2 Низька температура:

міхур з льодом;

пиття крижаної води зі шматочками льоду;

застосування хлоретилу;

кріохірургія – із застосуванням рідкого чи азоту вуглекислого снігу.

Хімічні методи.

1 Місцеві дії:

перекис водню;

калію перманганат;

ляпіс (нітрат срібла);

адреналін.

2 Загальне резорбтивна дія, що підсилює згортання крові:

хлорид кальцію 10% 10-20 мл, 1% — 100 мл;

желатин 10% 10-50 мл;

гемофобін пектиновий розчин 5-10 мл внутрівенно;

пітуітрин, прегнін – для скорочення матки;

протамін сульфат;

іпсилон – амінокапронова кислота.

Біологічні методи.

Переливання крові (гемотрансфузія), у наш час використовуються
еритроцитарні маси.

Уливання свіжої плазми.

Переливання тромбоцитної маси.

Уливання фібриногену.

Місцево в рану: фібриноген, тромбін, гемостатична губка, використання
тканин багатих тромбокіназою, біологічний антисептичний тампон (тромбін
+ антисептик).

Застосування живих тканин. Вільним шматком сальника, м’яза заповнюють чи
покривають поверхню паренхіматозного органу, що кровоточить, і фіксують.

Тампонада судин, що кровоточать, біологічним тканинами
(фібринотромбінова суміш, біоптат).

Ендоскопічний метод.

Ендоваскулярна хірургія (емболізація магістральних судин).

Ускладнення кровотеч

Раптова втрата крові завжди викликає розвиток гострого недокрів’я. Якщо
кровотеча не зупинена – хворий гине від гіпоксичних змін у тканинах і
органах. Гострі розлади функції органів і систем у результаті гострої
кровотечі називається геморагічним шоком.

У практичній роботі уявлення про розміри крововтрати лікарі одержують
на підставі оцінки загального стану, показників геодинаміки і червоної
крові (рівень гемоглобіну і кількість еритроцитів).

Залежності від об(єму крововтрати виділяють 5 типів відповідних
реакцій:

МАЛІ КРОВОВТРАТИ відносно часто спостерігаються у житті людини.
Відповідні реакції носять обмежений характер і розрізняються постійно
функціонуючими місцевими судинними, тканинними і гуморальними
механізмами переважно шкірних покривів. Кровотечі швидко зупиняються і
їх наслідки не відбиваються на загальному функціональному стані
організму.

ПОМІРНІ КРОВОВТРАТИ приблизно до 500 мл, не представляють безпосередньої
небезпеки для організму, але викликає відповідні системні реакції:
звуження судин шкіри, підвищення загального периферичного опору (ЗПО),
частішання пульсу до 90 уд. хв, АТ=90 мм рт.ст., Атд=80-70 мм рт.ст. ОЦК
не зменшений, так як втрата об(єму крові відновлюється за рахунок
надходження в кров’яне русло рідини з межтканинного простору. Червона
кров: еритроцитів – 4,5 млн, Гб – 120 г/л, Гт – 36%. Зазначений тип
реакцій нерідко спостерігається у донорів після узяття у них 400-500 мл
крові.

ЗНАЧНА КРОВОВТРАТА представляють собою крововтрату 1000 мл, представляє
небезпеку для життя. Відповідна реакція організму: звуження судин
підшкірної і підслизової мереж, звуження судин внутрішніх органів
черевної порожнини. Потерпілий у свідомості, різка блідість шкіри,
задишка 25-30 хв, тахікардія, пульс до 120 уд. хв, Атс=80 мм рт.ст.,
Атд=70 мм рт.ст., ЗПО підвищено. Червона кров: еритроцитів – 3,5 млн, Гб
– 90-80 г/л, Гт – 24%. Організм потребує інфузійно-трансфузійної терапії
для відновлення ОЦК і відновлення кровообігу в збіднених кров’ю при
крововтраті органах.

МАСИВНА КРОВОВТРАТА. Це крововтрата в об(ємі 1000-1500 мл. Стан хворого
важкий. Свідомість загальмована, сонливий. Така крововтрата викликає
глибокі порушення фізіологічних процесів. Організму максимально
мобілізують компенсаторні організми. Для збереження життєздатності
організм змушений перейти до тривалого пасивного захисту шляхом
мобілізації філогенетичних старих механізмів. Розвивається геморагічний
шок і організм має час для повного розгортання компенсаторних рефлексів.
Відсувається погроза негайної загибелі після масивної кровотечі. При
пасивній кровотечі стадія первинної компенсації, що характеризується
спазмом периферичних судин, змінюється стадією декомпенсації Периферичні
судини стають анотичними утворюючи депо крові. АТ знижуються: Атс=50-40
мм рт. ст., Атд=20 мм рт. ст., тахікардія змінюється брадикардією.
Дихання стає патологічним: тип Чейн-Стокса, рідким, переривчастим. В
диханні приймає участь допоміжна мускулатура (шиї, верхнього плечового
пояса). Дефіцит ОЦК більш 30%, дефіцит ГО – 50%, Гб – 50 г/л, Гт –
15-10%. Гіпоксемія. Метаболічний ацидоз. Порушується механізм згортання
крові в результаті виниклого дефіциту фібриногену.

По швидкості кровотечі виділяють:

1 Гостра кровотеча:

блискавична кровотеча при ушкодженні серця і великих магістральних
артерій чи вен грудної клітки. Утрата 60-70% маси крові приводить до
смерті протягом декількох хвилин – первинний геморагічний колапс і
зупинка серця.

гостра швидка кровотеча при ушкодженні магістральних судин черевної
порожнини чи однієї з парних магістральних судин (сонна, підключична,
пахвова, стегнова артерії). Гостра швидка втрата крові більш 30%
приводить до протягом години.

гостра масивна кровотеча з паренхіматозних органів (при ушкодженні
печінки, селезінки).

гостра (просто) кровотеча з вен середнього калібру (верхньої і нижньої
кінцівки, внутрішні органи).

2 Хронічна кровотеча, при який кількість крові зменшується повільно і
поступово. Організм встигає адаптуватися до крововтрати.

Швидка втрата невеликої кількості крові набагато небезпечніша, ніж
поступова утрата великого об(єму крові. Гостра кровотеча стає
небезпечною при втраті більше 30% Гб, у той час як при хронічній
кровотечі втрата навіть 75-80% Гб не викликає термінального стану.

Використана література

Медичний енциклопедичний словник.Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М.
П. Зяблюк, А. М. Кудрицький.

Вирізки журналу “Медичний вісник” та “Охорона здоров‘я”.

Лікування та діагностика. – 2001 р. — №2. – С.33-38. Колесник М.І.,
Лапчинська І.І

Свиридов О.І. Анатомія людини. – К., 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

М.Р.Сапин, Г.Л.Билич «Анатомия человека» книга 2 «Внутренние органы.
Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная
системы)» Москва, Оникс-Альянс-В 1999г.

Р.Д.Синельников «Атлас анатомии человека» том III «Учение о нервной
системе, органах чувств и органах внутренней секреции» издательство
«Медицина» Москва 1968 год.

Айземан Б. ?., Смирнов В. В., Бондаренко А. С. Фитонциды и антибиотики
высших растений. — К.: Наук, думка, 1984. — 277 с.

Бетина В. Путешествие в страну микробов. — М.: Мир, 1976 — 271 с.

Билай В. И. Основы общей микологии. — К.: Вища шк., 1974. — 395 с.

Бойко А. Л. Экология вирусов растений. — К.: Вища шк., 1990. — 165с.

Букринская А. Г. Вирусология. — М.: Медицина, 1986. — 336 с.

PAGE

Похожие записи