РЕФЕРАТ

з дисципліни “Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни”

на тему:

“Коротка історія розвитку анатомії, фізіології та патології

як наук біологічного циклу”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості розвитку анатомії як науки

2. Коротка історія розвитку фізіології

3. Історичні етапи становлення патології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні анатомія і фізіологія як науки, що відіграють основну роль у
медицині, набули значного розвитку. Вивчення будови тіла людини та її
життєдіяльності проводиться не лише за системами, а й як єдиного цілого,
що перебуває у зв’язку з навколишнім середовищем. Тільки завдяки такому
підходу (методу) можна вдосконалювати будову і функції організму людини,
зробити його міцнішим і здоровішим, загартувати для боротьби з
шкідливими факторами і навколишнього середовища, домогтися збільшення
його довголіття.

1. Особливості розвитку анатомії як науки

Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій
були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський
імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки
зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як
Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален
(211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.

Є історичні відомості про те, що вже починаючи з X-XII ст.
монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському
монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління
до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в
Україні розпочалася підготовка кадрів, які багато зробили для розвитку
анатомії на науковій основі.

Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету
Андреас Везалій (1514—1564), який на підставі численних розтинів трупів
у 1543 р. видав книжку «Про будову людського тіла» з систематизованим
описом органів тіла людини. Численні достовірні факти про будову тіла
людини, встановлені А. Везалієм і його послідовниками, є
загальновизнаними і сьогодні. Класичну працю А. Везалія перекладено
російською мовою і видано в колишньому Радянському Союзі в 1950 р. (1-й
том) і в 1954 р. (2-й том).

Уявлення А. Везалія про будову тіла людини були революційною подією в
природознавстві і передбаченням великих анатомічних відкриттів XVI ст.,
зроблених його послідовниками (Фалопій, 1523—1562рр.; Евстахій, 1510—
1574рр.; Варолій, 1543—1575рр., та ін.). Вони досконало вивчили не лише
кістки та м’язи, а й внутрішні органи, органи чуття, спинний та головний
мозок, нерви.

Виникнення функціонального напрямку в анатомії пов’язано з ім’ям Уїльяма
Гареея (1578—1657 рр.), який на підставі проведених спостережень та
експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю («Анатомічне
дослідження про рух серця і крові у тварин») про кровообіг від серця
через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком
фізіології. Трохи згодом (1661 р.) Марчело Мальпігі (1628—1694рр.) на
підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени
з’єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про
існування замкнутої системи кровообігу.

Розвитку анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIII ст.
допомагали легалізований в ряді країн розтин трупів, поширення
досконаліших методів дослідження, відкриття університетів у країнах
Європи, введення анатомічної термінології. Серед вчених-анатомів цього
періоду слід відзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера
(1708—1777рр.) та ін. Ф. Рюйш першим організував постійний музей
анатомічних препаратів, удосконалив бальзамування трупів тощо. А. Галер
розвивав фізіологічний напрямок у морфології. Він об’єднав анатомічні та
фізіологічні знання свого часу в багатотомній праці «Elementa
physiologiae corporis humani» («Основи фізіології тіла людини»).

В Росії та Україні анатомія починає свій розвиток за Петра І. Першим
викладачем анатомії був Микола Бідлоо (1669— 1735рр.), який очолював
лікарську школу при московському генеральному госпіталі, заснованому в
1707р. Петром І. У його визначній рукописній книзі «Повчання для тих,
хто вивчає хірургію в анатомічному театрі» описано всі хірургічні
операції від «голови до п’ят», а також приведено програму викладання і
послідовність вивчення тіла людини.

Розвиток матеріалістичного природознавства в Росії пов’язаний з працями
геніального російського вченого-енциклопедиста М.В. Ломоносова і його
учнів: С.Г. Зибеліна (1735—1802 рр.) — першого російського професора
медичного факультету Московського університету, О.П. Протасова
(1724—1796 рр.) — першого російського академіка-анатома та ін.

Перший оригінальний посібник з анатомії «Скорочена анатомія, або
керівництво до, пізнання будови людського тіла…» написав у 1802 р.
П.О. Загорський (1764—1846) — засновник анатомічної школи в
Петербурзькій медико-хірургічній академії.

На цей період (кінець XVII ст. — початок XVIII ст.) припадає відкриття і
розвиток кафедр анатомії на медичних факультетах університетів ряду
великих міст України, які потім сформувались у відомі анатомічні школи.

Найталановитішим представником Харківської анатомічної школи вважається
В.П. Воробйов (1876—1937рр.), який почав працювати на кафедрі з 1917 р.
В.П. Воробйов розвинув функціонально-анатомічний напрям та історичне
розуміння будови і форми тіла людини. Він є автором методу
макромікроскопічного дослідження, який дав змогу встановити нові
закономірності структурної організації нервової системи.

У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Святого Володимира
почалися у 1841 р. Перший підручник анатомії, виданий у Києві, був
написаний професором О.П. Вальтером (1817—1889рр.), який протягом 24
років очолював кафедру анатомії в університеті. О.П. Вальтер першим
дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини.

З 1868 по 1890 р. кафедрою завідував В. О. Бец — основоположник вивчення
структури кори головного мозку. Його дослідження мікроскопічної будови
півкуль великого мозку привели до відкриття велетенських пірамідних
клітин, які названі його іменем.

Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є
М.І. Пирогов (1810—1881рр.), який написав «Повний курс прикладної
анатомії людського тіла з малюнками (анатомія описово-фізіологічна і
хірургічна)».

Видатний анатом і вчитель П. Ф. Лесгафт (1837— 1909рр.) розвинув
функціонально-анатомічний напрям. Він довів формотворне значення
функції, а також те, що здоров’я людини залежить, як правило, від
активної фізичної діяльності. На основі цього твердження було розроблено
систему комплексів фізичних вправ і лікувальної фізкультури.

Великий внесок у розвиток сучасної анатомії зробили вчені, які спирались
на передові на той час досягнення в біології і медицині та методи
наукового дослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А. Жданов
(1909—1972 рр.), які заклали основи сучасного вчення про лімфатичну
систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив учення про
індивідуальну мінливість і крайні форми будови тіла людини та її
органів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), який експериментальне вивчав будову
кровоносних судин і виявив високу пристосовність їх до змін умов
функціонування, та ін.

В медичних інститутах України, що відкривалися дещо пізніше
продовжувались і тепер продовжуються наукові традиції попередників.
Вчені цих закладів, розвиваючи нові напрямки і сучасні методи
дослідження, вносять значний вклад у подальший розвиток анатомічної
науки. Серед них відомі анатоми: В.Г. Український, О.Ю. Роменський
(Вінниця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А. Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А.
Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І. Зяблова (Сімферополь), Є.П. Мельман
(Івано-Франківськ), М.М. Тростя-нецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич
(Чернівці) й інші.

2. Коротка історія розвитку фізіології

Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та
інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено
в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як
науки пов’язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений
кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіології
на матеріалістичній основі мало відкриття «про відображену діяльність
організму», зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декортом
(1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX
ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну
незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної
життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали
природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в
динаміці, а в стані спокою.

Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпочатий у XVIII ст.
Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які
стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного
погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв’язку і розвитку.
До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення
енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В.
Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р.,
еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в
1859р., яке розв’язало також питання про походження людини.

Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних
країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е.
Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.),
США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

У першій половині XVIII ст. розпочався розвиток фізіології в Україні та
Росії. У 1725 р. в Петербурзькій академії наук було засновано кафедру
анатомії і фізіології, а в 1776 р. в Московському університеті відкрито
самостійну кафедру фізіології.

Перший російський підручник «Фізіологія, видана для керівництва своїх
слухачів» написав професор Московського університету О.М. Філомафітський
(1807—1849рр.). У 1848 р. він опублікував «Трактат про переливання крові
(як єдиний засіб у багатьох випадках врятувати згасле життя), складений
в історичному, фізіологічному і хірургічному відношеннях».

Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829—1905 рр.). У
своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М. Сєченов
сформулював матеріалістичне уявлення про діяльність головного мозку, яка
відбувається за принципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й
вивченню. Учений відкрив також явища центрального гальмування і сумації
збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший
розвиток у працях його учнів і послідовників І.П. Павлова
(1849—1936рр.), О.О. Ухтомського (1875—1942 рр.), М.Є. Введенського
(1852—1922 рр.) та ін.

Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили
дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового
аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох
засадах: 1) організм — єдине ціле; 2) єдність організму і середовища; 3)
принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про
сигнальні системи кори великого мозку. Вчення І.П. Павлова про вищу
нервову діяльність, кровообіг, травлення та ін., його ідеї і методи,
аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому
організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.

3. Історичні етапи становлення патології

Патологічна анатомія (з грецьк. pathos — хвороба) — наука, що вивчає
структурні основи патологічних процесів,— виділилася з анатомії в
середині XVIII ст. Її розвиток у новій історії умовно поділяється на два
періоди: макроскопічний (до середини XIX ст.) і мікроскопічний,
пов’язаний із застосуванням мікроскопа.

МАКРОСКОПІЧНИЙ   ПЕРІОД. Про необхідність вивчення анатомії не тільки
здорового, але і хворого організму писав ще Френсіс Бекон (Bacon,
Francis, 156I — 1626) — видатний англійський філософ і державний діяч,
який, не будучи лікарем, багато в чому визначив шляхи подальшого
розвитку медицини.

В другій половині XVI ст. у Римі Євстахій перший ввів у римському
госпіталі систематичне розкриття померлих і, таким чином, сприяв
становленню патологічної анатомії. Початок патологічної анатомії як
науки поклав співвітчизник     Євстахія — італійський анатом і лікар
Джованні Батіста Морганьї (Morgagni, Giovanni Battista, 1682—1771).
Роблячи розтин померлих, Дж. Б. Морганьї зіставляв виявлені ним зміни
уражених органів із симптомами захворювань, які він спостерігав як
практикуючий лікар при житті хворого. Узагальнивши зібраний у такий
спосіб величезний по тим часам матеріал —700 розтинів і праці
попередників, у тому числі і свого вчителя — професора анатомії і
хірургії Болонського університету Антоніо Вальсальви (Valsalva, Antonio
Maria, 1666—1723), Дж. Б. Морганьї опублікував у 1761 р. класичне
шеститомне дослідження «Про місцезнаходження і причини хвороб, які
відкриваються за допомогою розтину» («De sedibus et causis morborum per
anatomen indagatis»).

Дж. Б. Морганьи показав, що кожна хвороба викликає певні зміни, у
конкретному органі і визначив орган як місце локалізації хворобливого
процесу (органопатологія).

Важливий етап у розвитку патологічної  анатомії пов’язаний з діяльністю
французького анатома, фізіолога і лікаря Мари Франсуа Ксавьє Біта  
(Bichat, Marie    Francois    Xavier,
1771—1802).  Розвиваючи    положення Морганьї, він вперше   
показав,   що життєдіяльність  окремого органу складається з функцій
різних тканин, які входять у його склад, і що
патологічний   процес   вражає   не весь орган, як думав Морганьї, а
тільки окремі його тканини   (тихорєцька патологія). Не використовуючи
мікроскопічну    техніку,    що у той час була ще недосконала, Біта
заклав основи    вчення про тканини — гістології.

Навчання Біта одержало подальший розвиток у працях видних представників
школи Ж-Н. Корвізара; Р. Т. Лаеннека, Гаспара Лорана Бейля, Ф. Мажанді
та інших учених.

МІКРОСКОПІЧНИЙ  ПЕРІОД. У середині XIX ст. розвиток патології проходив
у  боротьбі    двох напрямків; гуморального (від лат. humor—влага,
рідина), що іде коренями у філософські вчення древнього Сходу і древньої
Греції, і більш пізнього, солідарного (від лат. solidus — щільний,
твердий), перші уявлення розвивалися Еразистратом і Асклепіадом.

Провідним представником гуморального напрямку був віденський патолог,
чех по національності Карл Рокитанський (Rokitansky,    Karl,    1804—
1878), член Віденської і Паризької академій наук. У  1844 р. він створив
першу в Європі кафедру патологічної анатомії.   Його   тритомне  
«Керівництво       патологічної        анатомії» («Handbuch  der
speciellen    pathologi-schen Anatomie». 1842—1846), складене на
основі    більш    ніж    20 000 розтинів,    зроблених із застосуванням
макро- і мікроскопічних методів дослідження, витримало три видання  і
було переведене на  англійський і російський мови. Основною причиною 
хворобливих змін    Рокітанський    вважав    порушення    складу
рідин   (соків)     організму — дискразію  (термін давньогрецьких
лікарів). У той же час місцевий патологічний процес він розглядав як
прояв, загального    захворювання. Розуміння хвороби як загальної
реакції організму було позитивною стороною його концепції.

У середині XIX ст. гуморальна патологія Рокітанського вступила в різке
протиріччя з новими фактичними даними. Застосування мікроскопа вивело
природознавство на рівень клітинної будови і різко розширило можливості
морфологічного аналізу в нормі і патології. Принципи морфологічного
методу в патології заклав Рудольф Вірхов (Virchow, Rudolf,
1821—1902)—німецький лікар, патолог і суспільний діяч.

Узявши на озброєння теорію клітинної будови (1839), Р. Вірхов уперше
застосував її до вивчення хворого організму і створив теорію целлюлярної
(клітинної) патології, що викладена в його статті «Целюлярна патологія
як навчання, засноване на фізіологічній і патологічній гістології» («Die
Cellular-pathologie…», 1858).

В Росії та Україні початок патологічної анатомії і судово-медичним
розкриттям було покладено в 1722 р., коли вийшов «Регламент» Петра I по
госпіталях. У ньому пропонувалося обов’язкове розкриття померлих
насильницькою смертю. У 1835 р. «Установ при госпіталі» було введено
обов’язків розтин всіх помираючих у лікарнях.

У середині XIX ст. в російській патології сформувався експериментальний
напрямок (який одержав пізніше назву «патологічна фізіологія»). Вперше
курс загальної й експериментальної патології в Росії читав у
Московському університеті відомий патологоанатом А. І. Полунін.

Народження патологічної фізіології як науки зв’язано з діяльністю
Віктора Васильовича Пашутіна (1845—1901) — основоположника першої
вітчизняної школи патофізіологів. Наприкінці XIX — початку XX ст.
великий внесок у розвиток патологічної фізіології внесли І. І. Мечников,
Г. П. Сахаров, А. А. Прочанин.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій
були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський
імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки
зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як
Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален
(211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.

Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету
Андреас Везалій (1514—1564),Виникнення функціонального напрямку в
анатомії пов’язано з ім’ям Уїльяма Гареея (1578—1657 рр.)Розвитку
анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIII ст. допомагали
легалізований в ряді країн розтин трупів, поширення досконаліших методів
дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення
анатомічної термінології. Серед вчених-анатомів цього періоду слід
відзначити Ф.Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера (1708—1777 рр.) та ін.
Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є М.І. Пирогов
(1810—1881рр.), Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями
анатомії та інших природничих наук. Виникнення фізіології як науки
пов’язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг
(1628 р.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст.
Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних
країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е.
Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.),
США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

Патологічна анатомія (з грецьк. pathos — хвороба) — наука, що вивчає
структурні основи патологічних процесів,— виділилася з анатомії в
середині XVIII ст. Її розвиток у новій історії умовно поділяється на два
періоди: макроскопічний (до середини XIX ст.) і мікроскопічний,
пов’язаний із застосуванням мікроскопа.

Список використаної літератури

Анатомия человека. М: Аванта, 2001.

Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология. В 3-х т. М.: Мир, 1990.

Логинов А. В. Физиология с основами анатомии человека.- М., 1998.

Основы физиологии человека. Уч. для вуз., в 3-х томах, под ред. акад.
РАМН Б. И. Ткаченко.- СПб., 1994.

Похожие записи